вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua
"27" лютого 2025 р. Cправа № 902/1351/24
Господарський суд Вінницької області у складі судді Шамшуріної Марії Вікторівни
за участю секретаря судового засідання Ломачко А.О.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження у відкритому судовому засіданні матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Стабіла Трейд", 20251, Черкаська область, місто Ватутіне, вулиця Пушкіна, будинок 10, квартира 6, ідентифікаційний код юридичної особи 42408182
до Фізичної особи-підприємця Ситника Андрія Михайловича, АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1
про стягнення 76 818,85 гривень
за участю представників:
від позивача - адвокат Токар О.М., згідно ордеру
від відповідача - адвокат Вересюк М.В., згідно ордеру
До Господарського суду Вінницької області 26.12.2024 надійшла позовна заява № б/н від 13.12.2024 (вх. № 1416/24 від 24.12.2024) Товариства з обмеженою відповідальністю "Стабіла Трейд" до Фізичної особи-підприємця Ситника Андрія Михайловича про стягнення заборгованості, що виникла внаслідок невиконання відповідачем укладеного між сторонами договору поставки № 03-04 від 03.04.2024 року у розмірі 76 818,85 гривень, з них 59 634,64 гривень основного боргу, 11 488,43 гривень пені, 5 695,78 гривень інфляційних втрат.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.12.2024 справу розподілено судді Шамшуріній М.В.
Ухвалою від 27.12.2024 судом прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 902/1351/24, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження, судове засідання для розгляду справи № 902/1351/24 по суті призначено на 28 січня 2025 року о 10:00 год.
27.01.2025 до суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 01-34/828/25 від 27.01.2025).
У судовому засіданні 28.01.2025 судом постановлено ухвалу про оголошення перерви у судовому засіданні з розгляду справи № 902/1351/24 по суті до 18.02.2025 о 14:00, яку занесено до протоколу судового засідання.
03.02.2025 до суду від відповідача надійшла заява № б/н від 03.02.2025 (вх. № 01-34/1096/25) про долучення відзиву з додатками до справи.
10.02.2025 до суду від позивача надійшла відповідь на відзив № б/н від 31.01.2025 (вх. № 01-34/1348/24 від 10.02.2025).
19.02.2025 до суду від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив (вх.№01-34/1964/25 від 26.02.2025).
На визначену судом дату у судове засідання з'явились представники обох сторін.
Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримав з урахуванням здійснення відповідачем часткової оплати заборгованості після подання позову до суду, просив їх задовольнити.
Представник відповідача у судовому засіданні проти позовних вимог заперечив, у задоволенні позову просив відмовити.
У судовому засіданні судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Суть спору:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Стабіла Трейд" звернулось до Господарського суду Вінницької області із позовом до Фізичної особи-підприємця Ситника Андрія Михайловича про стягнення 76 818,85 гривень, з яких 59 634,64 гривень основного боргу, 11 488,43 гривень пені, 5 695,78 гривень інфляційних втрат.
На обґрунтування позовних вимог позивач послався на те, що заявлена до стягнення заборгованість виникла внаслідок неналежного виконання відповідачем зобов'язань за договором поставки № 03-04 від 03.04.2024 року в частині здійснення повної та своєчасної оплати за отриманий товар.
Позивач зазначив, що на підставі укладеного між сторонами договору поставки позивачем, відповідно до товарно-транспортної накладної №10/04 від 10.04.2024р., було здійснено поставку товару відповідачу на загальну суму 69 634,64 гривень. До товарно-транспортної накладної №10/04 від 10.04.2024р., було додано постачальником та отримано покупцем рахунок-фактуру №СФ-0000002 від 10.04.2024р. на суму 69634,64 гривень та видаткову накладну №РН-0000003 від 10.04.2024 на суму 69 634,64 гривень.
За отриманий товар відповідач розрахувався частково у розмірі 10 000,00 гривень.
З огляду на несплату відповідачем заборгованості, позивачем 03.10.2024 надіслано відповідачу вимогу про погашення заборгованості.
Відповідач відповіді на претензію не надав, заборгованість не сплатив.
Неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором поставки стало підставою для звернення позивача із позовом до суду про стягнення 59 634,64 гривень основного боргу, 11 488,43 гривень пені, 5 695,78 гривень інфляційних втрат.
Відповідач у поданому до суду відзиві проти позову заперечив, з посиланням на те, що у наданих позивачем рахунку-фактурі, видатковій, товарно-транспортній накладних відсутні посилання на договір поставки №03-04 від 3 квітня 2024 року, у документах містяться різні відомості щодо товару; в рахунку-фактурі зазначено інформацію про те, що цей рахунок діє до 12.04.2024 року, а пунктом 2.3. договору поставки визначено, що покупець здійснює 100% оплату не пізніше 10 календарних днів після відвантаження товару шляхом перерахування позивачу грошових коштів на розрахунковий рахунок згідно з наданим ним рахунком/рахунком фактурою або видаткових накладних.
Відповідач зазначив, що ним здійснено часткову оплату за товар згідно рахунку №СФ-0000002 від 10.04.2024 року (а не на підставі договору) за відсутності зауважень щодо призначення платежу, що на переконання відповідача доводить, що грошове зобов'язання на загальну суму 69 634,64 гривень виникло у зв'язку з передачею позивачем на користь відповідача товару на підставі рахунку-фактури, видаткової накладної, товарно-транспортної накладної, а не на підставі договору поставки №03-04 від 3 квітня 2024 року до виконання якого, як стверджує відповідач сторони так і не приступили.
Відповідач зауважив, що на його переконання сторони підписанням видаткової накладної, товарно-транспортної накладної та виданням відповідачу рахунку-фактури фактично уклали письмовий правочин, на підставі якого одна сторона (позивач) передала іншій стороні (відповідачу) товар на загальну суму 69 634,64 гривень. Водночас, за відсутності доказів направлення відповідачу вимоги про виконання зобов'язання з оплати поставленої партії товару, що була відпущена відповідачу за товарно-транспортною накладною №10/04 від 10.04.2024 року, на момент звернення позивача до суду з позовною заявою від 13.12.2024 року у відповідача не настав обов'язок з оплати поставленого товару, у зв'язку з чим відповідач не порушив права позивача.
На обгрунтування своїх правових позицій сторонами було подано відповідь на відзив, заперечення на відповідь на відзив.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
03 квітня 2024 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Стабіла Трейд" (далі - позивач, постачальник) та Фізичною особою-підприємцем Ситником Андрієм Михайловичем (далі - відповідач, покупець) укладено договір поставки № 03-04 (далі - договір) (т. 1 а.с. 15-16).
Згідно з пунктом 1.1. договору в порядку та на умовах, визначених цим договором, постачальник продає покупцю товар (фриза грабова суха), згідно номенклатури та вартості, що вказані в видаткових накладних та товарно - транспортних документах, а покупець купує його.
За умовами пункту 2.1. договору загальна сума договору встановлюється відповідно до виставлених рахунків або видаткових накладних.
Відповідно до пункту 2.2. договору розрахунки за цим договором між постачальником та покупцем здійснюються у національній валюті України - гривні, безготівково, в сумі, що зазначена у відповідному рахунку - фактурі на відповідну партію товару.
Пунктом 2.3. договору визначено наступний порядок оплати: покупець здійснює 100% оплату не пізніше 10-ти календарних днів після відвантаження товару, шляхом перерахування постачальнику грошових коштів на розрахунковий рахунок згідно з наданим ним рахунком/рахунком-фактурою або видаткових накладних.
Згідно з пунктом 2.4. договору зобов'язання покупця щодо оплати вважаються виконаними з дати списання грошових коштів з поточного рахунку покупця. Покупець не відповідає за можливу затримку по зарахуванню грошових коштів обслуговуючим банком постачальника, перерахованих покупцем у якості оплати на поточний рахунок постачальника.
Відповідно до пунктів 3.1., 3.2. договору доставка товару здійснюється силами і за рахунок покупця. Дата відвантаження товару відповідає даті складання видаткової накладної, підписаної сторонами.
За умовами пункту 3.3. договору передача - приймання товару здійснюється згідно з товаросупроводжувальними документами постачальника.
Відповідно до пункту 3.4. договору прийом товару за кількістю, комплектністю і якістю здійснюється постачальником і покупцем згідно діючому законодавству України та умовам даного договору.
Згідно з пунктом 3.5. договору перехід права власності покупця на товар виникає в момент його розвантаження на території покупця та підписання відповідних супровідних документів.
Пунктами 3.6., 3.6.1., 3.7. договору передбачено, що постачальник зобов'язується: надати покупцеві разом з товаром наступні документи: рахунок - фактуру на товар; видаткову накладну. У накладних на товар, що поставляється відповідно до цього договору, постачальник зазначає - найменування кожної асортиментної позиції товару, його кількість, вартість.
Згідно з пунктом 4.2. договору товар приймається повноважними представниками покупця на підставі накладних з повним переліком товару, що постачається. Весь перелік товару перевіряється покупцем і після цього підписується накладна. Факт виявлення при прийомі дефектного товару (що не відповідає вимогам кількості, якості й комплектності за цим договором) підтверджується актом про дефектність, протягом 10 календарних днів з дати отримання товарно-транспортних документів.
Відповідно до пунктів 5.1., 5.2. договору постачальник зобов'язаний своєчасно поставити товар покупцю в порядку та на умовах, визначених у цьому договорі. Покупець зобов'язується своєчасно сплатити постачальнику вартість поставленого товару в порядку та на умовах, визначених п. 2.3 цього договору.
Розділом 6 договору сторонами визначено відповідальність сторін та згідно з пунктом 6.1. договору передбачено, що у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену законами та цим договором.
Цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором (пункт 9.1. договору).
Договір містить підписи осіб, зазначених у преамбулі договору, які скріплені печатками сторін.
Як убачається із матеріалів справи відповідно до товарно-транспортної накладної №10/04 від 10.04.2024 ТОВ "Стабіла Трейд" відвантажило ФОП Ситнику А.М. товар (фриза грабова суха), обсягом 2,076 куб.м. на суму 69 634,64 гривень (т. 1 а.с. 18).
У графі "документи з вантажем" товарно-транспортної накладної №10/04 від 10.04.2024 зазначено - рахунок, видаткова. Товарно-транспортна накладна №10/04 від 10.04.2024 підписана уповноваженим представником позивача та відповідачем та скріплено печатками сторін.
Відповідно до видаткової накладної №РН-0000003 від 10.04.2024 позивачем передано, а відповідачем прийнято товар (фриза граб 13х350,500) обсягом 2,076 куб.м. на суму 69 634,64 гривень (т. 1 а.с. 19).
Вказана видаткова накладна підписана уповноваженим представником позивача та відповідачем та скріплено печатками сторін без заперечень та зауважень.
Згідно сформованого позивачем рахунку-фактури №СФ-0000002 від 10.04.2024 вартість поставленого товару (фриза граб 16-34/60-210/350-600) складає 69 634,64 гривень (т. 1 а.с. 17).
Як убачається із виписок по рахунках відповідачем здійснено часткову оплату поставленого позивачем товару 02.10.2024 у сумі 10 000,00 гривень, із зазначенням у графі призначення платежу - "часткова оплата за товар згідно рах. № СФ-0000002 від 10.04.2024" (т. 1 а.с. 21).
З огляду на несплату відповідачем заборгованості у повному обсязі позивачем 04.10.2024 було надіслано відповідачу претензію від 03.10.2024 з вимогою сплатити прострочену заборгованість (т. 1 а.с. 22-24).
Із матеріалів справи слідує, що вказану претензію відповідачем отримано 15.10.2024, про що свідчать відповідний опис вкладення, повідомлення про вручення поштового відправлення, а також трекінг поштового відправлення зроблений судом № 2025103382203 (т. 1 а.с. 23, 24).
У зв'язку із невиконанням відповідачем грошового зобов'язання за договором поставки позивач звернувся до суду із позовом до відповідача про стягнення заборгованості у розмірі 76 818,85 гривень, з яких 59 634,64 гривень основного боргу, 11 488,43 гривень пені, 5 695,78 гривень інфляційних втрат у примусовому порядку.
Судом установлено, що після подання позову до суду відповідачем 17.01.2025 здійснено часткову оплату заборгованості у розмірі 3 000,00 гривень.
Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про таке.
Предметом спору у цій справі є матеріально-правова вимога позивача про стягнення з відповідача за договором поставки № 03-04 від 03.04.2024 року 76 818,85 гривень заборгованості, у тому числі: 59 634,64 гривень основного боргу, 11 488,43 гривень пені, 5 695,78 гривень інфляційних втрат.
Надаючи правову кваліфікацію спірним правовідносинам, що склалися між сторонами суд враховує таке.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України), суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно положень статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 173 ГК України передбачено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Згідно статті 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав і обов'язків (зобов'язань) є, зокрема договір.
Позивач посилається на укладення між сторонами договору поставки № 03-04 від 03.04.2024 року на підставі якого здійснювалась поставка товару згідно товарно-транспортної та видаткової накладних на загальну суму 69 634,64 гривень.
Відповідач у відзиві визнав обставину передачі (продажу) партії товару на суму 69 634,64 гривень та зазначив, що поставка товару підтверджується рахунком-фактурою №СФ-0000002 від 10.04.2024 року, видатковою накладною №РН- 0000003 від 10 квітня 2024 року та товарно-транспортною накладною №10/04 від 10 квітня 2024 року.
Водночас, відповідач зазначив, що між сторонами виникли господарські зобов'язання не на підставі договору поставки № 03-04 від 03.04.2024 року, а на підставі укладеного у спрощений спосіб письмового правочину, який має ознаки договору купівлі-продажу оформленого видатковою накладною №РН - 0000003 від 10 квітня 2024 року та товарно-транспортною накладною №10/04 від 10 квітня 2024 року.
За твердженням відповідача строк оплати не настав, оскільки вимогу про оплату товару поставленого у спрощений спосіб (за накладними) у порядку статті 530 ЦК України відповідач не отримував.
Дослідивши у сукупності докази, які містяться у матеріалах справи суд вважає наведені твердження відповідача безпідставними з огляду на таке.
Матеріалами справи підтверджено укладення між Товариством з обмеженою відповідальністю "Стабіла Трейд" до Фізичною особою-підприємцем Ситником Андрієм Михайловичем договору поставки № 03-04 від 03 квітня 2024 року.
Договір поставки підписано уповноваженим представником позивача, відповідачем та скріплено їх печатками.
Під час розгляду справи представник відповідача обставину укладення договору визнав.
Відповідачем не спростовано дійсності цього договору, а також не надано доказів відмови від договору будь - якою із сторін або його розірвання за взаємною згодою сторін договору, тощо.
Судом установлено, що приймання-передача товару відбулося на підставі товарно-транспортної та видаткової накладних від 10.04.2024 року оформлених після укладення договору поставки.
Доказів направлення позивачу замовлення на поставку товару не на підставі договору відповідачем суду не надано.
Судом враховано, що найменування товару зазначене у товарно-транспортній та видатковій накладних відповідає відомостям щодо найменування товару зазначеним у договорі поставки (фриза грабова суха).
Суд вважає, що відсутність у рахунку - фактурі та товарно-транспортній, видатковій накладних реквізиту «дати і номеру договору поставки» не спростовує обставини передачі товару за цими накладними на виконання умов договору поставки № 03-04 від 03 квітня 2024, оскільки предмет поставки було погоджено сторонами у порядку визначеному пунктом 1.1. договору у видатковій накладній.
За змістом частини 1 статті 265 ГК України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму. Договір поставки укладається на розсуд сторін або відповідно до державного замовлення.
Згідно зі статтею 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).
Відповідно до вимог статті 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 ЦК.
Згідно пункту 2 частини 1 статті 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Пунктами 3.1., 3.2. договору сторони передбачили, що доставка товару здійснюється силами і за рахунок покупця. Дата відвантаження товару відповідає даті складання видаткової накладної, підписаної сторонами.
Зі змісту товарно-транспортної накладної від 10.04.2024 вбачається, що товар відвантажено у м. Ватутіно (місцезнаходження постачальника та позивача по справі).
За умовами пункту 3.3., 3.5. договору передача - приймання товару здійснюється згідно з товаросупроводжувальними документами постачальника. Перехід права власності покупця на товар виникає в момент його розвантаження на території покупця та підписання відповідних супровідних документів.
Як вбачається із товарно-транспортної накладної від 10.04.2024 пунктом розвантаження є м. Тульчин (місцезнаходження покупця та відповідача по справі). Відповідачем відповідно до умов договору підписано вказану товарно-транспортну та видаткову накладні із проставленням печатки підприємця.
При цьому суд зауважує, що пунктом 3.7. договору сторонами передбачено, що у накладних на товар, що поставляється відповідно до цього договору, постачальник зазначає найменування кожної асортиментної позиції товару, його кількість, вартість.
Товарно-транспортна та видаткова накладні містять визначені договором реквізити щодо найменування товару, його кількості та вартості. Обов'язку зазначення у накладних номеру та дати договору умовами укладеного між сторонами договору не передбачено.
Положеннями частин 1, 2 статті 692 ЦК України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
Суд звертає увагу, що відповідачем прийнято товар та товаророзпорядчі документи на нього 10.04.2024. Відтак, за вимогами статті 692 ЦК України за відсутності договірних відносин (як стверджує відповідач), оплата за товар мала бути здійснена боржником після такого прийняття не пізніше 11.04.2024, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 11 квітня 2019 року у справі № 904/2164/18, від 15 травня 2020 року у справі № 922/1467/19.
Таким чином, твердження відповідача, що строк оплати заборгованості за поставлений товар не настав судом відхиляються, як такі, що не відповідають умовам договору поставки та чинному законодавству, що регулюють спірні правовідносини.
Судом установлено, що товарно-транспортна накладна №10/04 від 10.04.2024 та видаткова накладна №РН-0000003 від 10.04.2024 підписані уповноваженим представником позивача та відповідачем та скріплено печатками сторін.
Відповідачем прийнято товар згідно вказаних накладних без жодних заперечень та зауважень щодо підстави здійснення такої господарської операції.
Відповідно до статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.
Принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб'єктів при виконанні своїх юридичних обов'язків і здійсненні своїх суб'єктивних прав.
Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб.
Одним із аспектів змісту добросовісності є заборона суперечливої поведінки.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18) викладено висновок про те, що добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки) ґрунтується ще на римській максимі - "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності.
Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. (пункті 91 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.05.2021 у справі №461/9578/15-ц, постанови Верховного Суду від 10.04.2019 у справі №390/34/17, від 30.11.2021 у справі №910/4224/21).
Застосовуючи принцип добросовісності та принцип заборони суперечливої поведінки, суд вважає, що фактичні дії відповідача з укладення договору та у подальшому з прийняття товару (фризи граба) від позивача відповідно до товарно-транспортної та видаткової накладної без зауважень та заперечень, часткової оплати заборгованості свідчать про схвалення відповідачем обставин поставки товару за договором.
Відповідно до статті 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
положеннями статті 629 ЦК України визначено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з частиною першою статті 202 ГК України та статті 599 ЦК України зобов'язання припиняються виконанням, проведеним належним чином.
Пунктом 2.3. договору визначено порядок оплати: покупець здійснює 100% оплату не пізніше 10-ти календарних днів після відвантаження товару, шляхом перерахування постачальнику грошових коштів на розрахунковий рахунок згідно з наданим ним рахунком/рахунком-фактурою або видаткових накладних.
З урахуванням наведеного, твердження відповідача, що зобов'язання з оплати отриманого товару не настало з огляду на не надіслання вимоги у порядку статті 530 ЦК України є безпідставними та суперечать умовам оплати за поставлений товар за договором, на які позивач обгрунтовано покладався як на прояв добросовісності та розумності щодо належного виконання умов договору в частині повної та своєчасної оплати за поставлений товар.
Згідно зі статтею 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач свої зобов'язання за договором виконав належним чином, в той же час відповідач свої зустрічні зобов'язання щодо повної та своєчасної оплати за поставлений товар у строк визначений договором належним чином не виконав, внаслідок чого було допущено прострочення у виконанні грошового зобов'язання.
Судом установлено, що матеріали справи не містять доказів пред'явлення відповідачем позивачу будь-яких претензій щодо неналежного виконання умов договору.
Відповідно до вимог статті 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Положеннями статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Згідно пункту 5 частини 1 статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов'язку в натурі.
Враховуючи, що відповідач не виконав належним чином взяті на себе зобов'язання за договором щодо сплати заборгованості за поставлений товар за договором у розмірі 59 634,64 гривень, суд дійшов висновку, що відповідачем порушено умови договору в частині повної та своєчасної оплати поставленого товару, а тому позивач обґрунтовано звернувся з позовом про стягнення несплаченої суми основного боргу у розмірі 59 634,64 гривень.
Судом установлено, що після звернення позивача з позовом, відповідачем здійснено часткове погашення суми основного боргу у розмірі 3 000,00 гривень, що підтверджується платіжною інструкцією № 1046 від 17.01.2025, яка містяться у матеріалах справи (т. 1 а.с. 60).
Положеннями пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України встановлено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК України можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи.
Приймаючи до уваги подані сторонами під час розгляду справи докази часткової сплати суми основного боргу у розмірі 3 000,00 гривень, провадження у справі в частині стягнення 3 000,00 гривень заборгованості за поставлений товар підлягає закриттю на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України.
Відповідно до частини 3 статті 231 ГПК України, у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.
Водночас доказів щодо сплати решти заборгованості за поставлений товар у розмірі 56 634,64 гривень відповідач суду не надав. Розмір вказаної заборгованості підтверджується матеріалами справи.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за поставлений товар у розмірі 56 634,64 гривень є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Позивачем також заявлено вимоги про стягнення 11 488,43 гривень пені, 5 695,78 гривень інфляційних втрат, що нараховані у зв'язку із несвоєчасним виконанням відповідачем грошових зобов'язань з оплати поставленого товару.
Щодо позовних вимог про стягнення пені суд враховує таке.
Згідно зі статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Згідно з вимогами частин 1, 2 статті 551 ЦК України предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
За приписами частини 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Згідно частини 1 статті 231 ГК України законом щодо окремих видів зобов'язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.
За змістом частини 4 статті 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Як вбачається зі змісту позовних вимог позивачем нараховано відповідачу пеню на підставі пункту 6.1. договору поставки.
Положеннями пункту 6.1. договору визначено, що у разі невиконання або неналежного виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність, передбачену законами та цим договором.
Відповідно до частини 6 статті 231 ГК України штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
У постанові від 10 грудня 2019 року у справі № 904/4156/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що тлумачення умов укладеного сторонами справи договору щодо підстав застосування відповідальності за порушення відповідачем грошового зобов'язання має здійснюватися у системному взаємозв'язку з положеннями чинного законодавства, які регулюють загальні засади та умови настання такої відповідальності у господарських правовідносинах.
У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду виснувала, що "положення частини шостої статті 231 ГК України регулюють виключно правовідносини сторін щодо їх відповідальності за невиконання грошових зобов'язань, передбачаючи їх встановлення у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором. На відміну від, наприклад, частини другої статті 231 ГК України, у частині шостій цієї статті не вказано про застосування штрафної санкції у певному розмірі, а йдеться про спосіб її визначення.
Разом з тим за частиною другою статті 343 ГК України, як спеціальною нормою, яка регулює відповідальність за порушення строків розрахунків, платник грошових коштів сплачує на користь одержувача цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін, але не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Також за статтями 1 та 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Нарахування пені у відповідному відсотковому розмірі від суми простроченого платежу на підставі спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини, передбачено, зокрема частиною першою статті 1 Закону України "Про відповідальність суб'єктів підприємницької діяльності за несвоєчасне внесення плати за спожиті комунальні послуги та утримання прибудинкових територій", частинами чотирнадцятою-шістнадцятою статті 14 Закону України "Про державний матеріальний резерв", частиною другою статті 36 Закону України "Про телекомунікації".
Велика Палата Верховного Суду зазначає, що за змістом наведених вище положень законодавства розмір пені за порушення грошових зобов'язань встановлюється в договорі за згодою сторін. У тому випадку, коли правочин не містить в собі умов щодо розміру та бази нарахування пені, або містить умову про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, сума пені може бути стягнута лише в разі, якщо обов'язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом".
Позивач зазначив про нарахування відповідачеві пені виходячи з обсягу простроченого зобов'язання та розміру подвійної облікової ставки Національного банку України у межах періоду нарахування.
Водночас за висновком Великої Палати Верховного Суду у справі № 904/4156/18, частина 6 статті 231 ГК України, не встановлює розмір штрафної санкції за порушення грошового зобов'язання, а визначає певний спосіб її формування (у відсотковому відношенні, розмір відсотків визначається через облікову ставку Національного банку України), а відтак не може бути застосована у даному випадку як законна підстава для визначення розміру стягуваної пені.
Враховуючи, що умовами договору за згодою сторін не встановлений розмір пені за порушення виконання грошового зобов'язання, а частина 6 статті 231 ГК України також не встановлює конкретного розміру (відсотку) належної до стягнення пені, а лише встановлює спосіб його визначення у договорі виходячи з облікової ставки Національного банку України та період, протягом якого може бути застосовано таку санкцію, суд дійшов висновку, що у спірних правовідносинах відсутні правові підстави для нарахування та стягнення з відповідача пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання.
Подібна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 05.09.2019 у справі № 908/1501/18.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 11 488,43 гривень пені є безпідставними та задоволенню не підлягають.
Щодо позовних вимог про стягнення інфляційних втрат суд судом враховано таке.
Відповідно до вимог статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанова КГС ВС від 14.01.2020 року № 924/532/19).
Подібні правові висновки сформульовані, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах N 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц.
Приймаючи до уваги, що поставку товару відповідачу відповідно до ТТН та видаткової накладної здійснено 10.04.2024, строк виконання зобов'язання з оплати поставленого товару відповідно до умов пункту 2.3. договору та вимог статей 254, 255 ЦК України настав 23.04.2024 року.
Враховуючи встановлене судом прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання, нараховані позивачем до стягнення інфляційні втрати відповідають вимогам чинного законодавства та заявлені правомірно.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат з урахуванням здійсненої відповідачем часткової оплати, суд дійшов висновку, що позивачем не враховано, що день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється нарахування.
Перевіривши здійснений позивачем розрахунок інфляційних втрат, що нараховані на суму заборгованості за договором в межах визначеного позивачем періоду прострочення, суд дійшов висновку, що розмір інфляційних втрат становить 5 695,75 гривень.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню частково в сумі 5 695,75 гривень, в іншій частині вимог про стягнення 0,03 гривень інфляційних втрат слід відмовити у зв'язку із їх необгрунтованістю.
Положеннями частин 1-4 статті 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно вимог 1 статті 14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Частиною 1 статті 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до вимог частини 2 статті 76 ГПК України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (частини 1-2 статті 86 ГПК України).
Під час розгляду справи, судом кожній стороні була надана розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони, у тому числі подати докази на підтвердження своїх вимог та заперечень, обґрунтувати перед судом переконливість поданих доказів та позицій по справі, скористатись іншими процесуальними правами.
У справі "Трофимчук проти України" (№ 4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року) Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зазначив, що міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Враховуючи викладене, суд не надає детальної відповіді на кожний аргумент та довід учасників справи, оскільки такі доводи та аргументи не впливають на висновки суду у цій справі.
Дослідивши фактичні обставини справи, що входять до предмету доказування у цій справі та стосуються кваліфікації спірних відносин, суд дійшов висновку, що відповідачем не спростовано позовних вимог, а судом не виявлено на підставі наявних доказів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, у зв'язку з чим позовні вимоги підлягають частковому задоволенню шляхом стягнення з відповідача на користь позивача 56 634,64 гривень основного боргу та 5 695,75 гривень інфляційних втрат, у задоволенні позовних вимог про стягнення 11 488,43 гривень пені та 0,03 гривень інфляційних втрат слід відмовити.
Провадження у справі в частині стягнення 3 000,00 гривень заборгованості за поставлений товар підлягає закриттю на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат судом враховано таке.
Відповідно до пункту 12 частини третьої статті 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Згідно вимог статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
При зверненні до суду позивачем згідно платіжної інструкції № 2036 від 13.02.2024 сплачено судовий збір у розмірі 3028,00 гривень.
Відповідно до вимог пункту 2 частини 1 статті 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Приймаючи до уваги, що позовні вимоги задоволені частково, судові витрати зі сплати судового збору в сумі 2 575,01 гривень покладаються на відповідача, судові витрати зі сплати судового збору в сумі 452,99 гривень покладаються на позивача.
При цьому судом враховано, що спір в частині стягнення заборгованості доведено до суду внаслідок неправильних дій відповідача та часткове погашення заборгованості відбулося вже після подання позову.
Відповідно до позовної заяви, заяви від 13.12.2024 та доданих до неї доказів, позивач також просить стягнути з відповідача 8 000,00 гривень понесених позивачем витрат на правову допомогу.
Розглянувши вимогу про стягнення понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов висновку про таке.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема витрати на професійну правничу допомогу.
Положеннями статті 59 Конституції України встановлено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Право особи на отримання правової допомоги під час розгляду справи господарськими судами гарантоване статтею 131-2 Конституції України, статтею 16 ГПК України, відповідними нормами Закону "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частина 3 статті 2 ГПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Відповідно до частин 1, 2 статті 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Положеннями абзацу 1 частини 8 статті 129 ГПК України передбачено, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Згідно ордеру серії СА № 1099248 від 03.10.2024 року представництво інтересів позивача ТОВ "Стабіла Трейд" у справі № 902/1351/24 здійснювала адвокат Токар Ольга Михайлівна (т. 1 а.с. 29).
Позивачем з дотриманням вимог, передбачених частиною 8 статті 129 ГПК України, разом із позовною заявою на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу надано суду договір про надання послуг адвоката від 27.09.2024, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "Стабіла Трейд" (клієнт) та адвокатом Токар Ольгою Михайлівною (адвокат), додаток № 1 від 13.12.2024 про проведений розрахунок до договору про надання послуг адвоката від 27.09.2024, платіжну інструкцію від 13.12.2024 про оплату директором позивача юридичних послуг за договором на суму 8 040,00 гривень, розрахунок фіксованої суми оплати.
Згідно з пунктом 1.1. договору про надання послуг адвоката від 27.09.2024 клієнт доручає, а адвокат бере на себе зобов'язання представляти в судах, органах державної влади, місцевого самоврядування і в інших установах, підприємствах, організаціях будь-якої форми власності інтереси клієнта, з повним обсягом процесуальних прав та обов'язків, з правом доступу до персональних даних, як позивача у справі про стягнення заборгованості за договором поставки №03-04 від 03.04.2024р., (невиконане зобов'язання), до відповідача, ФОП Ситник Андрій Михайлович.
За умовами пункту 2.1. договору оплата послуг адвоката (гонорар) встановлюється за домовленням сторін в розмірі обумовленому окремо та оформленому у вигляді пронумерованих додатків про проведений розрахунок, які є невід'ємною частиною договору.
Відповідно до пункту 2.2. договору вартість правничої допомоги встановлена в фіксованій сумі та не залежить від часу, витраченого виконавцем, його партнерами, адвокатами та співробітниками.
Згідно з пунктом 3.1. договору, цей договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до набрання законної сили остаточним рішенням по справі.
У додатку № 1 від 13.12.2024 про проведений розрахунок до договору про надання послуг адвоката від 27.09.2024 зазначено, що сторонами визначено найменування послуги (досудова підготовка, виготовлення та направлення претензії, вивчення судової практики, виготовлення позовної заяви, надіслання позову з додатками стороні відповідача та до суду, представництво інтересів позивача у суді першої інстанції), вартість послуги (8 000,00 гривень - фіксована оплата), сплачено - 8 000,00 гривень, сплатив - Каліновська О.В. (директор ТОВ "Стабіла Трейд").
Згідно платіжної інструкції від 13.12.2024 директором Товариства з обмеженою відповідальністю "Стабіла Трейд" Каліновською О.В. сплачено на користь Токар Ольги Михайлівни 8 040,00 гривень.
Доводи відповідача щодо сплати коштів директором позивача за відсутності посилань на договір судом відхиляються, оскільки наведена обставина не спростовує понесення позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу у цій справі.
Таким чином, загальний розмір понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, пов'язаних із розглядом цієї справи в суді першої інстанції становить 8 000,00 гривень.
Відповідно до вимог статті 86 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Частинами 4-6 статті 126 ГПК України встановлено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Клопотання про зменшення витрат позивача на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами відповідачем не заявлялося.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами четвертою - шостою статті 126, частинами п'ятою - дев'ятою статті 129 ГПК України, зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені до стягнення з урахуванням того, чи були такі витрати пов'язані зі справою та чи була їх сума обґрунтованою.
У розумінні положень частини п'ятої статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене статтею 129 ГПК України. Зазначена норма є загальною та повинна застосовуватись у системно-логічному зв'язку із частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України.
У частині п'ятій статті 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема, відповідно до частини п'ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У такому випадку суд, керуючись частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та, відповідно, не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, у тому числі в рішенні від 28.11.2002 "Лавентс проти Латвії" (Lavents v. Latvia) за заявою № 58442/00 щодо судових витрат, зазначено що за ст. 41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (рішення ЄСПЛ у справах "Ніколова проти Болгарії" та "Єчюс проти Литви", п.п. 79 і 112).
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Так, у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Тобто, нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, необхідність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п.п. 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).
Cудові витрати, у тому числі витрати на професійну правничу допомогу мають бути безпосередньо пов'язаними з розглядом справи.
Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. Вказана правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23.12.2021 у справі № 923/560/17, від 10.11.2021 у справі № 329/766/18, від 19.07.2022 у справі № 910/6807/21.
Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, з урахуванням конкретних обставин справи та доводів сторін.
Матеріалами справи підтверджується надання адвокатом Токар О.М. послуг з професійної правничої допомоги Товариству з обмеженою відповідальністю "Стабіла Трейд" у справі № 902/1351/24.
Із поданих позивачем доказів понесених витрат на професійну правничу допомогу вбачається, що вартість правничих витрат визначена сторонами у фіксованому розмірі та складає 8 000,00 гривень.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позивачем документально підтверджено обсяг та розмір витрат на професійну правничу допомогу, що пов'язані з розглядом справи № 902/1351/24 у сумі 8 000,00 гривень. Розмір таких витрат відповідає критерію реальності, співмірності та розумної необхідності таких витрат.
Враховуючи наведене, оцінивши у сукупності подані позивачем докази на підтвердження понесених ним витрат, з огляду на критерії розподілу правничих витрат та обставини справи, суд дійшов висновку, що судові витрати ТОВ "Стабіла Трейд" на професійну правничу допомогу, які пов'язані з розглядом цієї справи підлягають розподілу у сумі 8 000,00 гривень.
Відповідно до положень частини 4 статті 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи у разі часткового задоволення позову покладаються - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Приймаючи до уваги, що позовні вимоги задоволено частково, судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 6 803,20 гривень покладаються на відповідача, судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1 196,80 гривень покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись статтями 13, 86, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Провадження у справі № 902/1351/24 в частині вимог до Фізичної особи-підприємця Ситника Андрія Михайловича про стягнення 3000,00 гривень заборгованості закрити.
2. Позов у частині вимог до Фізичної особи-підприємця Ситника Андрія Михайловича про стягнення 73 818,85 гривень заборгованості задовольнити частково.
3. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Ситника Андрія Михайловича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Стабіла Трейд" (20251, Черкаська область, місто Ватутіне, вулиця Пушкіна, будинок 10, квартира 6, ідентифікаційний код юридичної особи 42408182) 62 330,39 гривень (шістдесят дві тисячі триста тридцять гривень, 39 копійок) заборгованості, у тому числі 56 634,64 гривень основного боргу, 5 695,75 гривень інфляційних втрат, 2 575,01 гривень (дві тисячі п'ятсот сімдесят п'ять гривень, 01 копійку) судових витрат зі сплати судового збору та 6 803,20 гривень (шість тисяч вісімсот три гривні, 20 копійок) судових витрат на професійну правничу допомогу.
4. Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.
5. У задоволенні позовних вимог в частині стягнення 11 488,43 гривень пені та 0,03 гривень інфляційних втрат відмовити.
6. Судові витрати зі сплати судового збору в сумі 452,99 гривень та 1 196,80 гривень судових витрат на професійну правничу допомогу покласти на позивача.
7. Згідно з приписами статті 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
8. Відповідно до положень частини 1 статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північно-західного апеляційного господарського суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
9. Примірник судового рішення направити учасникам справи до електронних кабінетів у системі ЄСІТС, за їх відсутності - рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення.
Повне рішення складено 04 березня 2025 р.
Суддя Шамшуріна М.В.
віддрук. прим.:
1 - до справи;
2 - позивачу, до електронного кабінету у системі ЄСІТС;
3 - відповідачу, 23600, Вінницька обл., місто Тульчин, вулиця Мічуріна, будинок 8.