вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"18" лютого 2025 р. Справа№ 910/2384/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Михальської Ю.Б.
суддів: Іоннікової І.А.
Тищенко А.І.
секретар судового засідання: Смаголь А.О.
за участю представників: згідно протоколу судового засідання від 18.02.2025,
розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго»
на рішення Господарського суду міста Києва від 30.09.2024 (повний текст рішення складено 15.10.2024)
у справі №910/2384/24 (суддя Бондарчук В.В.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СіПіДжі Енерджі»
до Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго»
про зобов'язання припинити дії та стягнення 772 306,89 грн, -
Короткий зміст позовних вимог
Товариство з обмеженою відповідальністю «СіПіДжі Енерджі» (далі, позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» (далі, відповідач) про зобов'язання відповідача припинити дії, спрямовані на нарахування послуг передачі електричної енергії по договору про надання послуг з передачі електричної енергії №2100-02024 від 15.07.2021 при здійсненні експорту електричної енергії та включення таких послуг до первинних документів, якими оформлюються послуги з передачі електричної енергії; стягнення 772 306,89 грн безпідставно набутих коштів.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем на підставі Договору були виставлені позивачу рахунки на оплату послуг з експорту електричної енергії на територію країн-учасниць договору про заснування Енергетичного Співтовариства, які позивач змушений був оплатити, щоб не отримати статусу «Переддефолтний», а згодом і «Дефолтний», що унеможливило б здійснення позивачем господарської діяльності. Позивач вважає, що відповідач неправомірно нарахував плату за послуги з передачі при здійсненні експорту, оскільки чинним законодавством України така плата не передбачена. Зазначив, що відповідач фактично зловживає у цій ситуації своїм монопольним становищем шляхом нарахування плати за послуги з передачі обсягів експортованої електричної енергії, які фактично не надаються. Позивач наголосив, що нарахування плати за послуги з передачі експортованих обсягів електроенергії фактично призводить до порушення міжнародних зобов'язань України.
27.08.2024 ТОВ «СіПіДжі Енерджі» подало до Господарського суду міста Києва заяву про відмову від частини позовних вимог, в якій просило суд прийняти відмову від позовної вимоги про зобов'язання припинити дії, спрямовані на нарахування послуг передачі електричної енергії по договору про надання послуг з передачі електричної енергії №2100-02024 від 15.07.2021 при здійсненні експорту електричної енергії та включення таких послуг до первинних документів, якими оформлюються послуги з передачі електричної енергії та закрити провадження у справі в цій частині на підставі пункту 4 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття
Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.09.2024 у справі 910/2384/24 провадження у справі в частині позовної вимоги про зобов'язання Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» припинити дії, спрямовані на нарахування Товариству з обмеженою відповідальністю «СіПіДжі Енерджі» послуг передачі електричної енергії по договору про надання послуг з передачі електричної енергії №2100-02024 від 15.07.2021 при здійсненні експорту електричної енергії та включення таких послуг до первинних документів, якими оформлюються послуги з передачі електричної енергії - закрито.
Позовну вимогу про стягнення безпідставно отриманих коштів у сумі 772 306,89 грн задоволено.
Присуджено до стягнення з Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» на користь Акціонерного товариства «Енергетична компанія України» 772 306 (сімсот сімдесят дві тисячі триста шість) грн 89 коп. - безпідставно отриманих коштів та 9 267 (дев'ять тисяч двісті шістдесят сім) грн 68 коп. - судового збору.
За висновками суду нарахування плати за послуги з передачі експортованих обсягів електроенергії порушує міжнародні зобов'язання України перед сторонами Договору про заснування Енергетичного Співтовариства, Європейським Союзом і Європейським співтовариством з атомної енергії. Позивач у вересні та жовтні 2023 року здійснював експорт електричної енергії до Республіки Молдова, яка є країною-учасницею Договору про заснування Енергетичного Співтовариства. Тому суд дійшов висновку про те, що нарахування відповідачем оплати за спірну послугу було неправомірним і таким, що було заборонено нормами міжнародного законодавства, а тому кошти, які були сплачені позивачем за спірну послугу в сумі 772 306,89 грн, набуті відповідачем безпідставно та підлягають поверненню позивачу.
Водночас, суд, ураховуючи прийняття заяви позивача про відмову від позовної вимоги в частині зобов'язання припинити дії, спрямовані на нарахування послуг передачі електричної енергії по договору про надання послуг з передачі електричної енергії №2100-02024 від 15.07.2021 при здійсненні експорту електричної енергії та включення таких послуг до первинних документів, якими оформлюються послуги з передачі електричної енергії, закрив провадження у справі в цій частині позовних вимог.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погодившись із прийнятим судовим рішенням, 26.12.2024 через підсистему «Електронний суд» Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія «Укренерго» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, відповідно до якої просить рішення Господарського суду міста Києва від 30.09.2024 у справі №910/2384/24 скасувати в частині стягнення з Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СіПіДжі Енерджі» 772 306,89 грн - безпідставно отриманих коштів та 9 267,68 грн - судового збору.
Апеляційна скарга обґрунтована порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.
Узагальнені доводи апеляційної скарги відповідача зводяться до того, що позивачем не надано жодних доказів на підтвердження позовних вимог, а саме що у період вересень - жовтень 2023 позивач здійснив експорт електричної енергії до Республіки Молдова. У рішенні суду також не зазначено, на підставі яких саме доказів суд прийшов до висновку, що здійснювався експорт електричної енергії в об'ємах і періодах, зазначених у позовній заяві. Відсутність доказів позовних вимог є підставою для скасування судового рішення повністю і ухвалення нового рішення, яким в задоволенні позовних слід вимог відмовити повністю.
При цьому, апелянтом заявлено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, мотивоване тим, що апеляційна скарга подається повторно, після її повернення згідно ухвали суду від 19.12.2024, а заява про усунення недоліків первісно поданої апеляційної скарги не була направлена до суду через тимчасові технічні збої у роботі підсистеми «Електронний суд».
Узагальнені доводи та заперечення позивача
24.01.2025 від позивача через підсистему «Електронний суд» до Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить залишити її без задоволення, а оскаржене рішення суду без змін.
В обґрунтування заперечень проти апеляційної скарги відповідача позивач у відзиві наголосив на тому, що доводи апелянта суперечать частині 1 статті 75, частині 4 статті 165 Господарського процесуального кодексу України та не ґрунтуються на матеріалах справи. Так, у відзиві на позовну заяву відповідачем не заперечувалося те, що ТОВ «СіПіДжі Енерджі» у часових рамках, що розглядались у цій справі у межах своєї господарської діяльності виступав лише як експортер електричної енергії (здійснював трейдерську діяльність). У відзиві також не заперечувалася та обставина, що ТОВ «СіПіДжі Енерджі» у часових рамках, що розглядались у цій справі здійснював передачу електричної енергії лише у межах держав-учасниць Енергетичного Співтовариства, тобто тих держав, на яких поширює свою дію стаття 41 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства. Як оператор системи передачі НЕК «Укренерго» володіє усією персоніфікованою інформацією щодо кількості та напрямів переміщення електричної енергії. Якби ТОВ «СіПіДжі Енерджі» наводило у позовній заяві неправдиві відомості, то НЕК «Укренерго» могло би це заперечити, надавши відповідні відомості. Однак, НЕК «Укренерго» не заперечувало ці обставини. До позовної заяви долучались виписки з банківського рахунку ТОВ «СіПіДжі Енерджі» на підтвердження того, що Товариство у своїй господарській діяльності виступає лише як експортер електричної енергії (трейдерська діяльність) та не здійснює передачі електричної енергії споживачам чи у країни, що не входять до Енергетичного Співтовариства. НЕК «Укренерго» як Оператор системи передачі фактично є єдиним суб'єктом, який міг би надати докази того, що ТОВ «СіПіДжі Енерджі» передавало електричну енергію споживачам або у держави, які не входять до Енергетичного Співтовариства, однак апелянт цього не зробив.
Позивачем до відзиву на апеляційну скаргу долучені довідки НЕК «Укренерго» №01/50289 від 04.10.2023 та №01/58861 від 06.11.2023 у період часу, що розглядається у межах даної справи, згідно яких фактична кількість електроенергії, переміщеної за зовнішньоекономічними контрактами ТОВ «СіПіДжі Енерджі», переміщувалась лише у Республіку Молдова.
Позивач наголошує, що ці документи подаються не з метою доведення нових фактів чи обставин, оскільки вони підтверджують лише ті факти та обставини, які були визнані сторонами та ніким не заперечувалися під час розгляду справи судом першої інстанції та виключно з метою демонстрації того, що доводи апеляційної скарги зводяться до намагання викривлення дійсних обставин спору.
Також позивач у відзиві зазначив, що судові витрати ТОВ «СіПіДжі Енерджі» у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції становлять 40 000 грн. Докази розміру судових витрат будуть подані протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду апеляційної інстанції.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги
Згідно протоколу передачі судової справи (апеляційної скарги, заяви, картки додаткових матеріалів) раніше визначеному головуючому судді (судді-доповідачу) (складу суду) від 26.12.2024 апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» на рішення Господарського суду міста Києва від 30.09.2024 у справі №910/2384/24 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: головуючий суддя: Михальська Ю.Б., судді: Тищенко А.І., Коробенко Г.П.
10.01.2025 від представника Товариства з обмеженою відповідальністю «СіПіДжі Енерджі» до суду апеляційної інстанції надійшли заперечення проти відкриття апеляційного провадження (заперечення на клопотання про визнання причин пропуску строку на подання апеляційної скарги).
У період з 30.12.2024 по 12.01.2025 головуючий суддя Михальська Ю.Б. та суддя Тищенко А.І., яка входить до складу колегії суддів і не є суддею-доповідачем, перебували у відпустці.
У зв'язку з перебуванням судді Коробенка Г.П., який входить до складу колегії суддів, з 10.01.2025 по 19.01.2025 у відпустці, розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду №09.1-08/150/25 від 14.01.2025 призначено повторний автоматизований розподіл справи.
Згідно витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 14.01.2025 справу №910/2384/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя Михальська Ю.Б., судді: Тищенко А.І., Іоннікова І.А.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.01.2025 поновлено Приватному акціонерному товариству «Національна енергетична компанія «Укренерго» пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження на рішення Господарського суду міста Києва від 30.09.2024 у справі №910/2384/24, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» на рішення Господарського суду міста Києва від 30.09.2024 у справі №910/2384/24, зупинено дію рішення Господарського суду міста Києва від 30.09.2024 у справі №910/2384/24 на час апеляційного оскарження, апеляційну скаргу призначено до розгляду на 18.02.2025.
У судовому засіданні 18.02.2025 суд оголосив вступну та резолютивну частини постанови.
Явка представників учасників справи
У судове засідання 18.02.2025 з'явились представники позивача та відповідача.
Представник позивача заперечував проти доводів апеляційної скарги відповідача, просив залишити її без задоволення, а оскаржене рішення суду без змін.
Представник відповідача підтримував доводи апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду скасувати в частині задоволених позовних вимог та прийняти в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції у даній справі та перевірені судом апеляційної інстанції
Приватне акціонерне товариство «НЕК «Укренерго» є юридичною особою, що утворена 29.07.2019 як акціонерне товариство, 100 відсотків акцій якого закріплюються в державній власності, внаслідок реорганізації шляхом перетворення Державного підприємства «Національна енергетична компанія «Укренерго» відповідно до наказу Міністерства фінансів України від 15.02.2019 №73 та розпорядження Кабінету Міністрів України від 22.11.2017 №829-р «Про погодження перетворення державного підприємства «Національна енергетична компанія «Укренерго» у приватне акціонерне товариство» (пункт 1.1 Статуту ПрАТ «НЕК «Укренерго»).
ПрАТ «НЕК «Укренерго» є правонаступником майна, усіх прав та обов'язків Державного підприємства «Національна енергетична компанія «Укренерго» відповідно до ст. 108 Цивільного кодексу України, п. 5 Порядку перетворення державного унітарного комерційного підприємства в акціонерне товариство, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.08.2012 року №802 (пункт 3.2 Статуту ПрАТ «НЕК «Укренерго»).
ПрАТ «НЕК «Укренерго» виконує функції оператора системи передачі - юридичної особи, відповідальної за експлуатацію, диспетчеризацію, забезпечення технічного обслуговування, розвиток системи передачі та міждержавних ліній електропередачі, а також за забезпечення довгострокової спроможності системи передачі щодо задоволення обґрунтованого попиту на передачу електричної енергії.
Товариство з обмеженою відповідальністю «СіПіДжі Енерджі» є учасником ринку електричної енергії та здійснює свою діяльність на підставі ліцензії на право постачання електричної енергії споживачу, виданої відповідно до постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП) від 19.05.2021 № 832.
Згідно з пунктами 30, 92 частини 1 статті 1 Закону України «Про ринок електричної енергії» електропостачальник - суб'єкт господарювання, який здійснює продаж електричної енергії за договором постачання електричної енергії споживачу, а трейдер - суб'єкт господарювання, що здійснює купівлю електричної енергії виключно з метою її перепродажу, крім продажу за договором постачання електричної енергії споживачу.
15.07.2021 між ПрАТ «НЕК «Укренерго» (далі - оператор системи передачі (ОСП)) та ТОВ «СіПіДжі Енерджі» (далі - користувач системи передачі) укладено Договір про надання послуг з передачі електричної енергії №2100-02024, відповідно до якого ОСП зобов'язується надавати послугу з передачі електричної енергії, а користувач зобов'язується здійснювати оплату за послугу відповідно до умов цього договору.
30.01.2023 між позивачем та відповідачем укладено додаткову угоду до договору про надання послуг з передачі електричної енергії №2100-02024, в якій сторони домовились викласти цей договір в новій редакції.
Згідно з пунктом 3.1. Договору в редакції додаткової угоди, планова та/або фактична вартість послуги визначається на підставі діючого на момент надання послуги тарифу на послуги з передачі електричної енергії або ставки плати за послуги з передачі електричної енергії до/з країн периметру та планового та/або фактичного обсягу послуги в розрахунковому періоді. На вартість послуги нараховується податок на додану вартість відповідно до законодавства України. Тариф на послуги з передачі електричної енергії затверджується Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (регулятором), та оприлюднюється ОСП на офіційному веб-сайті. Ставка плати за послуги з передачі електричної енергії до/з країн периметру оприлюднюється ОСП на офіційному веб-сайті в євро/МВт*год. Крім цього, ОСП щомісяця оприлюднює на офіційному веб-сайті ставку плати за послуги з передачі електричної енергії до/з країн периметру у грн/МВт*год не пізніше 03 числа місяця наступного, за розрахунковим періодом. Конвертація величини ставки здійснюється щомісяця за середньомісячним курсом гривні до євро, установленим Національним банком України, за розрахунковий період надання послуги.
Договір набуває чинності з дати його підписання і діє до 31.12.2023 (пункт 13.1. договору в редакції додаткової угоди).
Пунктом 4.1. Договору в редакції додаткової угоди передбачено, що для розрахунків за цим Договором використовується плановий і фактичний обсяги послуги:
1) плановий обсяг послуги визначається на основі наданих користувачем повідомлень щодо планового обсягу передачі електроенергії на розрахунковий місяць. У період після приєднання ОСП до ІТС механізму плановий обсяг послуги формується користувачем без урахування даних щодо обсягів експорту та/або імпорту електричної енергії. У разі ненадання або несвоєчасного надання користувачем повідомлень плановим обсягом послуги визначається фактичний обсяг наданої послуги у попередньому розрахунковому періоді;
2) фактичний обсяг послуги в розрахунковому місяці визначається відповідно до розділу ХІ Кодексу системи передачі. У період після приєднання ОСП до ІТС механізму фактичний обсяг послуги формується з урахуванням обсягів експорту та/або імпорту електричної енергії до/з країн периметру.
Розрахунковим періодом за цим Договором є 1 календарний місяць (пункт 5.1. Договору в редакції додаткової угоди).
У пунктах 5.5., 5.6. Договору визначені терміни розрахунків та дії сторін, які мають вчинятись у разі виникнення розбіжностей щодо вартості наданих послуг.
Як стверджує ТОВ «СіПіДжі Енерджі», ним здійснювався виключно експорт електричної енергії (трейдерська діяльність) на території країн-учасниць Договору про заснування Енергетичного Співтовариства, що підтверджується банківськими виписками по рахунку позивача.
Зокрема, ТОВ «СіПіДжі Енерджі» здійснювало експорт електричної енергії до Республіки Молдова, яка приєдналась до Договору про заснування Енергетичного Співтовариства на підставі рішення Ради Міністрів Енергетичного Співтовариства.
Позивач вказує на те, що НЕК «Укренерго» на підставі Договору про надання послуг з передачі електричної енергії №2100-02024 здійснило нарахування позивачу послуг з передачі електричної енергії при здійсненні експорту електричної енергії, і відповідно надано на оплату:
- рахунок-фактуру №2100-02024/09/10/2023 від 09.10.2023 за послугу з передачі електричної енергії за вересень 2023 року на суму 530 609,34 грн (з урахуванням переплати на суму 1 186,97 грн) та акт приймання-передачі послуги від 30.09.2023 на суму 531 796,31 грн, який підписаний представниками сторін;
- рахунок-фактуру №2100-02024/07/11/2023 від 07.11.2023 за послугу з передачі електричної енергії за жовтень 2023 року на суму 241 697,55 грн та акт приймання-передачі послуги від 31.10.2023 на суму 241 105,37 грн, який підписаний представниками сторін.
Із наданих позивачем виписок по рахунку ТОВ «СіПіДжі Енерджі» вбачається, що останнє оплатило послуги з передачі електричної енергії за вересень та жовтень 2023 року на загальну суму 772 306,89 грн.
Разом із тим, позивач зазначає, що не визнавав і не визнає правомірність цих рахунків, які були виставлені відповідачем за перелічені вище послуги з експорту електричної енергії до Республіки Молдова, яка є країною-учасницею Договору про заснування Енергетичного Співтовариства. Зокрема, позивач стверджує, що оплачував ці рахунки виключно для запобігання набуття статусу «Переддефолтний», а згодом і «Дефолтний», що унеможливило б здійснення позивачем господарської діяльності.
Отже, в обґрунтування позовних вимог ТОВ «СіПіДжі Енерджі» вказує на неправомірність нарахування НЕК «Укренерго» оплати за послуги з експорту електричної енергії у вересні та жовтні 2023 року через міждержавні лінії електропередачі у країни-учасниці Договору про заснування Енергетичного Співтовариства - Республіку Молдову, що стало підставою для звернення до суду із цим позовом про стягнення безпідставно отриманих коштів у розмірі 772 306,89 грн.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач зазначав, що виконав свої зобов'язання, взяті по Договору (надав послугу), а позивач, у свою чергу, оплатив надану послугу.
Відповідач стверджує, що кошти в сумі 772 306,89 грн були сплачені позивачем та набуті відповідачем у межах виконання умов договору, тобто за наявності правової підстави.
Відповідач заперечував проти обраного позивачем способу захисту щодо зобов'язання відповідача припинити дії, спрямовані на нарахування послуг передачі електричної енергії по договору про надання послуг з передачі електричної енергії №2100-02024 від 15.07.2021 при здійсненні експорту електричної енергії та включення таких послуг до первинних документів, якими оформлюються послуги з передачі електричної енергії, посилаючись на його неналежність та неефективність.
Також відповідач наголошував на помилковості висновку позивача про порушення НЕК «Укренерго» міжнародних зобов'язань, зокрема статті 41 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства та статті 31 Угоди про асоціацію між Україною з однієї сторони та Європейським союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами з іншої сторони; помилковості посилань на рішення Суду Європейського Союзу у справі №C-305/17 FENS vs Slovak Republic від 06.12.2018 щодо тлумачення положень Директиви №2003/54/ЄС/
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи
У відповідності до вимог частин 1, 2, 4, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Рішення суду першої інстанції від 30.09.2024 оскаржується відповідачем лише в частині задоволених позовних вимог про стягнення безпідставно отриманих коштів у сумі 772 306,89 грн.
У частині закриття провадження у справі щодо вимоги про зобов'язання Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» припинити дії, спрямовані на нарахування послуг передачі електричної енергії по договору про надання послуг з передачі електричної енергії №2100-02024 від 15.07.2021 при здійсненні експорту електричної енергії та включення таких послуг до первинних документів, якими оформлюються послуги з передачі електричної енергії, рішення суду сторонами не оскаржується, а тому, з огляду на положення статті 269 Господарського процесуального кодексу України, судом апеляційної інстанції в цій частині не переглядається.
Суд, беручи до уваги межі перегляду справи в апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву позивача на неї, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржених рішення та додаткового рішення, дійшов висновку, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, а рішення місцевого господарського суду в оскаржуваній частині підлягає залишенню без змін із таких підстав.
Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема, договори та інші правочини.
Згідно частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладаються такі види договорів, зокрема, договори про надання послуг з передачі електричної енергії (пункт 8 статті 4 Закону «Про ринок електричної енергії»).
Електрична енергія - це енергія, що виробляється на об'єктах електроенергетики і є товаром, призначеним для купівлі-продажу (пункт 26 частини 1 статті 1 Закону України «Про ринок електричної енергії»).
Передача електричної енергії - це транспортування електричної енергії електричними мережами оператора системи передачі від електричних станцій до пунктів підключення систем розподілу та електроустановок споживання (не включаючи постачання електричної енергії), а також міждержавними лініями (пункт 60 частини 1 статті 1 Закону «Про ринок електричної енергії»).
Міждержавна лінія електропередачі - це лінія електропередачі, що перетинає кордон між Україною та іншою державою і з'єднує об'єднану енергетичну систему України з системою передачі суміжної держави (пункт 43 частини 1 статті 1 Закону України «Про ринок електричної енергії»).
Відповідно до пунктів 30 та 92 частини першої статті 1 Закону України «Про ринок електричної енергії» електропостачальником є суб'єкт господарювання, який здійснює продаж електричної енергії за договором постачання електричної енергії споживачу, а трейдером є суб'єкт господарювання, що здійснює купівлю електричної енергії виключно з метою її перепродажу, крім продажу за договором постачання електричної енергії споживачу.
Отже, у розумінні положень пунктів 43, 60 частини першої статті 1 Закону України «Про ринок електричної енергії» передача електричної енергії при імпорті або експорті відбувається у віртуальній точці на державному кордоні.
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 04.02.2021 у справі №914/935/20 та від 08.06.2021 у справі №910/8044/20.
Пунктом 1.3.5. Правил ринку, затверджених постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 №307 у редакції, чинній станом на дату укладення Договору (далі - Правила ринку), передбачено, що кандидат в учасники ринку повинен мати діючі договори, зокрема, про надання послуг з передачі електричної енергії, що укладаються згідно із Кодексом системи передачі (КСП).
Договір про надання послуг з передачі електричної енергії визначає організаційні, технічні та фінансові умови, на яких ОСП здійснює передачу електричної енергії системою передачі (пункт 5.1 глави 5 розділу XІ КСП у редакції станом на дату укладення Договору).
Згідно з пунктами 5.2, 5.4, 5.5 глави 5 розділу XІ КСП укладення договорів про надання послуг з передачі електричної енергії є обов'язковою умовою надання користувачам доступу до системи передачі. Оператор системи передачі (ОСП) укладає договір про надання послуг з передачі електричної енергії з користувачем до набуття ним статусу учасника ринку електричної енергії відповідно до Правил ринку. Договір про надання послуг з передачі електричної енергії укладається за типовою формою, яка затверджується Регулятором.
Частиною 1 статті 2 Закону України «Про ринок електричної енергії» (у редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) передбачалося, що правову основу функціонування ринку електричної енергії становлять, зокрема, Конституція України, цей Закон, а також міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та інші акти законодавства України. На виконання зобов'язань України за Договором про заснування Енергетичного Співтовариства та Угодою про асоціацію між Україною, з однієї сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, цей Закон спрямований на імплементацію актів законодавства Енергетичного Співтовариства у сфері енергетики, а саме Директиви 2009/72/ЄС про спільні правила внутрішнього ринку електричної енергії та про скасування Директиви 2003/54/ЄС, Регламенту (ЄС) 714/2009 про умови доступу до мережі транскордонного обміну електроенергією та скасування Регламенту (ЄС) 1228/2003, Директиви 2005/89/ЄС про заходи для забезпечення безпеки інвестування до системи електропостачання та інфраструктури.
Суб'єкти владних повноважень, а також суди при застосовуванні норм цього Закону беруть до уваги правозастосовну практику Енергетичного Співтовариства та Європейського Союзу, зокрема рішення Суду Європейського Союзу (Європейського Суду, Загального Суду), практику Європейської Комісії та Секретаріату Енергетичного Співтовариства щодо застосовування положень актів законодавства Європейського Союзу, зазначених у цій статті (частина 11 статті 2 Закону України «Закону України «Про ринок електричної енергії»).
Відповідно до пункту 2 частини 6 статті 2 Закону України «Про ринок електричної енергії» Кодекс системи передачі має відповідати вимогам нормативно-правових актів Енергетичного Співтовариства.
Статтею 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Якщо у чинному міжнародному договорі України, укладеному у встановленому законом порядку, містяться інші правила, ніж ті, що встановлені відповідним актом цивільного законодавства, застосовуються правила відповідного міжнародного договору України (частина 2 статті 10 Цивільного кодексу України).
Відповідно до статті 1 Протоколу про приєднання України до Договору про заснування Енергетичного Співтовариства (ратифікований Законом України № 2787-VI від 15.12.2010, який набрав чинності для України 01.02.2011) Україна приєднується до Договору про заснування Енергетичного Співтовариства як Договірна Сторона відповідно до термінів та строків, викладених у Рішенні Ради Міністрів Енергетичного Співтовариства від 18.12.2009 про приєднання України до Договору про заснування Енергетичного Співтовариства (Рішення 2009/04/MC-EnC), як це зазначено нижче в цьому Протоколі.
Якщо іншого не зазначено в цьому Протоколі, на дату приєднання, Україні надаються всі права, надані Договірним Сторонам, і вона виконує всі зобов'язання, покладені на Договірні Сторони Договором і всіма Рішеннями та Процедурними актами, прийнятими під час застосування Договору із часу набрання ним чинності.
При цьому, відповідно до статті 1 Протоколу про приєднання Республіки Молдови до Договору про заснування Енергетичного Співтовариства, Республіка Молдова приєднується до Договору про заснування Енергетичного Співтовариства як Договірна Сторона згідно з умовами, викладеними в Рішенні Ради Міністрів Енергетичного Співтовариства від 18.12.2009 про приєднання Республіки Молдова до Договору про заснування Енергетичного Співтовариства (Рішення 2009/03/MC-EnC), як це зазначено в цьому Протоколі. Якщо іншого не зазначено в цьому Протоколі, починаючи з дати приєднання Республіка Молдова має право на всі права, надані Договірним Сторонам, і на неї поширюються всі зобов'язання, покладені на Договірні Сторони Договором і всіма Рішеннями та Процедурними актами, прийнятими під час застосування Договору із часу набрання ним чинності.
Отже, приєднавшись до Договору про заснування Енергетичного Співтовариства, Україна прийняла на себе зобов'язання дотримуватися встановлених цим Договором положень та нормативно-правової бази щодо передачі енергопродуктів та матеріалів, для транспортування яких використовуються мережі.
Статтею 41 глави ІІ «Внутрішній енергетичний ринок» Договору про заснування Енергетичного Співтовариства встановлено, що мита й кількісні обмеження імпорту й експорту енергопродуктів і матеріалів, для транспортування яких використовуються мережі, і всі заходи, що мають подібний результат, між Сторонами забороняються. Ця заборона застосовується також до мит фіскального характеру (пункт 1).
Пункт 1 не виключає кількісних обмежень або заходів, що мають подібний результат, виправданих на підставі державної політики або державної безпеки, захистом здоров'я та життя людей, тварин або рослин чи захистом промислової та комерційної власності. Такі обмеження або заходи, проте, не є засобами довільної дискримінації або прихованого обмеження торгівлі між Сторонами (пункт 2).
Ратифікацією Договору про заснування Енергетичного Співтовариства Україна уповноважила Секретаріат Енергетичного Співтовариства на оцінку правомірності дій України, як сторони Договору про заснування Енергетичного Співтовариства, на відповідність його умовам.
У межах реалізації вищезазначених повноважень, Секретаріат Енергетичного Співтовариства дійшов висновку, що встановлена плата за передачу щодо обсягів експортованої електричної енергії є за своєю природою та з урахуванням її структури такою, що має розцінюватися як захід, який є подібним до мита, встановлення якого не відповідає нормам статті 41 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства та не є виправданим відповідно до пункту 2 цієї статті.
Крім того, стаття 31 Угоди про Асоціацію між Україною, з однієї сторони та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії і їхніми державами-членами, з іншої сторони, встановлює, що сторони не повинні запроваджувати або зберігати в силі будь-які мита, податки або будь-які інші заходи еквівалентної дії, що накладаються на вивезення товарів або запроваджується у зв'язку із вивезенням товарів на іншу територію.
Отже, нарахування плати за послуги з передачі експортованих обсягів електроенергії фактично призводить до порушення міжнародних зобов'язань України.
Наведена норма є обов'язковою для України, як для сторони Договору про заснування Енергетичного Співтовариства, і підлягає застосуванню відповідно до статті 9 Конституції, статті 10 Цивільного кодексу України та Закону України «Про міжнародні договори України».
Відповідно до статті 94 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства інституції тлумачать будь-який термін чи інше поняття, використані в цьому договорі як такі, що походять із законодавства Європейського Співтовариства відповідно до прецедентного права Суду чи Суду першої інстанції Європейських Співтовариств.
Так, відповідно до позиції суду Європейського Союзу у справі №C-305/17 FENS vs Slovak Republic від 06.12.2018 щодо тлумачення положень Директиви 2003/54/ЄС, яка, як зазначено вище, є складовою права Енергетичного співтовариства, установив, що закріплення плати за передачу при здійсненні експортних операцій є заходом еквівалентним до мита, оскільки таким заходом є будь-яка грошова плата, якою б малою вона не була та незалежно від її призначення та способу застосування, що накладається в односторонньому порядку на товари через те, що вони перетинають кордон, і яка не є митом у строгому розумінні.
Зазначене рішення Суду ЄС належить розцінювати як таке, що дозволяє встановити зміст положень актів законодавства Європейського Союзу, зазначених у статті 2 Закону про РЕ. Подібно до практики застосування рішень ЄСПЛ, врахуванню підлягають принципи, що випливають із його рішень щодо подібних питань, навіть якщо вони стосуються інших держав.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.08.2022 у справі №910/9627/20.
Подібні висновки щодо застосування у спірних правовідносинах положень статті 41 Договору про заснування Енергетичного Співтовариства містяться у постановах Верховного Суду від 13.02.2024 у справі №910/7875/22, від 13.02.2024 у справі №910/19401/20.
Місцевим господарським судом установлено, що позивач у вересні та жовтні 2023 року здійснював експорт електричної енергії до Республіки Молдова, яка є країною-учасницею Договору про заснування Енергетичного Співтовариства.
При цьому, згідно з умовами Договору про заснування Енергетичного Співтовариства, його сторонами є Європейське Співтовариство, а також договірні країни, серед яких є Україна та Республіка Молдова.
Таким чином, суд дійшов висновку, що нарахування відповідачем оплати за спірну послугу було неправомірним, оскільки заборонено нормами міжнародного законодавства, а тому кошти, які були сплачені позивачем за спірну послугу набуті відповідачем безпідставно.
Відповідач в апеляційній скарзі, натомість, зазначає, що позивачем не надано жодних доказів на підтвердження позовних вимог, а саме що у період вересень - жовтень 2023 позивач здійснив експорт електричної енергії до Республіки Молдова, а судом першої інстанції, у свою чергу, не зазначено, на підставі яких саме доказів він дійшов висновку, що здійснювався експорт електричної енергії в об'ємах і періодах, зазначених у позовній заяві.
Колегія суддів не приймає до уваги зазначені доводи скаржника з огляду на таке.
Відповідно до частини 4 статті 165 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.
Так, зі змісту відзиву на позовну заяву та заперечень на відповідь на відзив не вбачається, що НЕК «Укренерго» заперечувало, що ТОВ «СіПіДжі Енерджі» у своїй господарській діяльності виступає лише як трейдер електричної енергії та не здійснює передачі електричної енергії споживачам, а також того, що ТОВ «СіПіДжі Енерджі» не здійснює діяльність з державами, які не входять до Енергетичного Співтовариства.
Виходячи з установлених Господарським процесуальним кодексом правил доказування, позивач повинен довести обґрунтованість заявлених ним вимог, а відповідач, заперечуючи ті чи інші обставини, вказані позивачем, має не лише висловити свої заперечення, але й надати суду докази, які ці заперечення підтверджують.
Як уже зазначалося, ПрАТ «НЕК «Укренерго» виконує функції оператора системи передачі - юридичної особи, відповідальної за експлуатацію, диспетчеризацію, забезпечення технічного обслуговування, розвиток системи передачі та міждержавних ліній електропередачі, а також за забезпечення довгострокової спроможності системи передачі щодо задоволення обґрунтованого попиту на передачу електричної енергії.
Отже, як оператор системи передачі НЕК «Укренерго» володіє усією персоніфікованою інформацією щодо кількості та напрямів переміщення електричної енергії.
Однак, як вбачається з матеріалів справи, відповідач під час розгляду справи у суді першої інстанції не заперечував окреслених обставин щодо передачі електричної енергії, а висловив сумніви щодо цих обставин лише під час апеляційного провадження, що суперечить частині 4 статті 165 Господарського процесуального кодексу України.
При цьому суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а відповідач за загальним правилом не може покликатися на неправильність рішення місцевого господарського суду з посиланням на доводи, які не висловлювалися під час розгляду справи в суді першої інстанції.
Більш того, окрім зазначених у тексті апеляційної скарги посилань на відсутність доказів на підтвердження позовних вимог, а саме що у період вересень - жовтень 2023 позивач здійснив експорт електричної енергії саме до Республіки Молдова, скаржник не надав суду доказів на спростування обставин, висловлених з приводу цього позивачем, й які відповідачем під час розгляду справи судом першої інстанції фактично не заперечувались.
Натомість, враховуючи висловлені відповідачем в апеляційній скарзі доводи, позивач на їх спростування долучив до відзиву на апеляційну скаргу довідки НЕК «Укренерго» №01/50289 від 04.10.2023 та №01/58861 від 06.11.2023 у період часу, що розглядається у межах даної справи (вересень-жовтень 2023 року), згідно яких фактична кількість електроенергії, переміщеної за зовнішньоекономічними контрактами ТОВ «СіПіДжі Енерджі» у вересні-жовтні 2023 року, переміщувалась лише у Республіку Молдова.
Отже, матеріалами справи спростовуються заперечення відповідача, викладені в апеляційній скарзі щодо непідтвердження позивачем тієї обставини, що у період вересень - жовтень 2023 року позивач здійснював експорт електричної енергії саме до Республіки Молдова.
З огляду на вказане суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що нарахування відповідачем оплати за спірну Послугу було неправомірним, і таким, що було заборонено нормами вищевказаного міжнародного законодавства, а тому кошти, які були сплачені позивачем за спірну Послугу, фактично набуті відповідачем безпідставно.
Так, позивачем заявлені позовні вимоги про стягнення з відповідача безпідставно набутих коштів у розмірі 772 306,89 грн.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про задоволення позовних вимог на суму 772 306,89 грн, враховуючи таке.
Загальні підстави для виникнення зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.
Відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події (частина друга статті 1212 Цивільного кодексу України).
Аналіз статті 1212 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов'язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали (аналогічний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/1238/17).
Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Крім того, згідно з пунктом 3 частини третьої статті 1212 Цивільного кодексу України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні. Однак необхідною умовою для цього є відсутність або відпадіння достатньої правової підстави (висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2018 у справі №910/9072/17).
Отже для виникнення зобов'язання, передбаченого статтею 1212 Цивільного кодексу України, важливим є сам факт безпідставного набуття або збереження, а не конкретна підстава, за якої це відбулося.
Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, якщо така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена, або була відсутня взагалі.
Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 30.08.2018 у справі №334/2517/16-ц та від 13.01.2021 у справі №539/3403/17.
У постанові Верховного Суду від 20.12.2018 у справі №920/169/18 викладено правовий висновок про те, що зобов'язання з повернення безпідставно набутого майна виникає відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України за умови набуття або збереження особою майна за рахунок іншої особи, а також відсутності достатньої правової підстави для такого набуття (збереження), зокрема у разі, коли відповідні підстави згодом відпали.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Наявність певної правової підстави для набуття особою майна виключає застосування до неї положень статті 1212 Цивільного кодексу України, якщо згадана підстава продовжує існувати.
Водночас сама лише наявність укладеного між сторонами договору не є достатньою підставою для віднесення до договірних будь-яких правовідносин, що виникають між цими особами. Для визнання відповідних зобов'язань між сторонами договірними необхідним є встановлення факту їх виникнення саме на підставі умов та на виконання відповідного договору. Водночас сплата однією стороною грошових коштів другій стороні поза межами платежів, передбачених договором чи договорами, зокрема переплата понад визначену в договорі (договорах) суму, не може бути визнана такою, що здійснена на підставі відповідного договору.
Суд встановив, що позивач повністю оплатив послуги з передачі електричної енергії за Договором, відповідно до виставлених відповідачем рахунків-фактур та актів приймання-передачі послуг за спірний період на суму 772 306,89 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи виписками по особовому рахунку.
Враховуючи викладене, а також зважаючи на висновок суду про неправомірність дій відповідача щодо нарахування обсягів та вартості послуг з передачі електричної енергії при здійсненні позивачем експорту електричної енергії до країни - сторони Договору про заснування Енергетичного Співтовариства, виставлення відповідачем позивачу рахунків-фактур №2100-02024/09/10/2023 від 09.10.2023 та №2100-02024/07/11/2023 від 07.11.2023 було необґрунтованим та здійснено поза межами зобов'язальних правовідносин сторін і положень законодавства, і як наслідок, призвело до безпідставного отримання відповідачем від позивача спірної суми коштів, яка підлягає поверненню на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.
Отже спірні кошти, сплачені позивачем у сумі 772 306,89 грн, набуті відповідачем без достатньої правової підстави та підлягають поверненню позивачу на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України.
Враховуючи викладене, вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд першої інстанції повно та всебічно дослідив обставини справи, дав їм належну правову оцінку, дійшов правильних висновків щодо прав та обов'язків сторін, які ґрунтуються на належних та допустимих доказах.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до частини 1, 3 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Згідно частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Доказування полягає не лише в поданні особами доказів, а й у доведенні їх переконливості, що скаржником зроблено не було.
При цьому судом враховано, що Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, пункт 29; рішення ЄСПЛ у справі «Серявін проти України» від 10 травня 2011 року, пункт 58).
Заперечення скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не приймаються колегією суддів до уваги, оскільки останні не спростовують висновків суду першої інстанції.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду вважає апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, рішення Господарського суду міста Києва від 30.09.2024 у справі №910/2384/24 підлягає залишенню без змін.
Порушень норм процесуального права, які могли бути підставою для скасування або зміни оскарженого рішення у відповідності до норм статті 277 Господарського процесуального кодексу України, судом апеляційної інстанції не виявлено.
Судовий збір за подання зазначеної апеляційної скарги згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на відповідача.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 1 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» на рішення Господарського суду міста Києва від 30.09.2024 у справі №910/2384/24 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду міста Києва від 30.09.2024 у справі №910/2384/24 залишити без змін.
Судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на Приватне акціонерне товариство «Національна енергетична компанія «Укренерго».
Матеріали справи №910/2384/24 повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено та підписано 05.03.2025.
Головуючий суддя Ю.Б. Михальська
Судді І.А. Іоннікова
А.І. Тищенко