Номер провадження 2-а/754/54/25
Справа №754/16797/24
Іменем України
04 березня 2025 року суддя Деснянського районного суду м. Києва Галась І.А. розглянувши в порядку спрощеного провадження без виклику сторін адміністративний позовОСОБА_1 до Начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності,
Позивач ОСОБА_1 (в особі представника - адвоката Берковська О.М.) звернувся через «Електронний суд» до Деснянського районного суду з адміністративним позовом про скасування постанови.
Свої вимоги позивач обгрунтовує тим, що 25 листопада 2024 року уповноваженою посадовою особою ІНФОРМАЦІЯ_1 офіцером адміністративного відділення ОСОБА_2 було складено стосовно ОСОБА_1 (далі - позивач) два протоколи про вчинення адміністративного правопорушення: один - за неприбуття за викликом ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_1 або відповідач) для уточнення облікових даних, інший - за відмову від проходження військово-лікарської комісії (ВЛК).
25 листопада 2024 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 було
винесено постанову № б/н від 25.11.2024 про те, що ОСОБА_1 не прибув за викликом ІНФОРМАЦІЯ_1 у строк, зазначений у повістці, отриманій 22.07.2024 року, чим порушив вимоги ч. 10 ст. 1 Закону «Про військовий обов'язок та військову службу», абз. 2 ч. 1 та абз. 8 ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та Правил військового обліку призовників, військовозобов' язаних і резервістів, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022, чим вчинив правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП. Накладено на громадянина ОСОБА_1 штраф у сумі 25500 грн.
Того ж дня, 25 листопада 2024 року, начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 було винесено постанову № б/н від 25.11.2024 про те, що ОСОБА_1 відмовився від проходження ВЛК та відмовився отримувати о 8:00 год 00 хв 25 листопада 2024 направлення ІНФОРМАЦІЯ_1 на ВЛК для проходження медичного огляду за адресою: АДРЕСА_1 , чим порушив законодавство про мобілізаційну підготовку і мобілізацію, а саме абзац 4 ч. 1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», чим вчинив правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП. Накладено на громадянина ОСОБА_1 штраф у сумі 25500 грн.
Ці постанови позивач вважає незаконними, оскільки він не порушував вимоги закону,
в тому числі про мобілізаційну підготовку і мобілізацію, від уточнення даних та явки до ТЦК не ухилявся, від проходження ВЛК не відмовлявся. До того ж, компетентними особами ТЦК при розгляді справ про адміністративні правопорушення порушено його конституційні права людини і громадянина, оскільки його було незаконно затримано та доставлено в ТЦК, позбавлено права отримати правову допомогу адвоката, не взято до уваги наданих ним пояснень. А тому обидві постанови є протиправними і підлягають скасуванню.
Так, 22.07.2024 року біля метро Чернігівська у місті Києві (тобто, на території Дніпровського району міста Києва) ОСОБА_1 було зупинено уповноваженими особами ІНФОРМАЦІЯ_1 , яким він на їх вимогу надав для огляду та перевірки свої військово-облікові документи. Уповноважені особи ІНФОРМАЦІЯ_1 видали ОСОБА_1 повістку № ВЄ-48897, згідно якої йому належало з'явитись до ІНФОРМАЦІЯ_1 23.07.2024 року о 8:30 год, каб. 4 з метою уточнення облікових даних.
ОСОБА_1 , виконуючи вимоги Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» в оновленій редакції, яка передбачала уточнення облікових даних, заздалегідь (а саме 12.07.2024 року) уточнив свої облікові дані через мобільний додаток «ІНФОРМАЦІЯ_9», про що повідомив працівникам ТЦК, які вручили йому повістку.
Станом на 22.07.2024 ці облікові дані не змінились, отже, необхідність уточнення даних безпосередньо в ТЦК була відсутня і в такому випадку законом не вимагається.
Також, 25.11.2024 приблизно о 8:00 годині на вулиці Братиславській в м. Києві ОСОБА_1 було затримано чотирма уповноваженими особами ІНФОРМАЦІЯ_1 чоловічої статі, які на своєму мікроавтобусі привезли його в приміщення ТЦК, розташоване на АДРЕСА_3 . Протокол затримання особи при цьому не складався.
У даному приміщенні ТЦК стосовно ОСОБА_1 було складений спочатку протокол про адміністративне правопорушення від 25 листопада 2024 року, відповідно до якого позивач о 8:30 годин не прибув за викликом ІНФОРМАЦІЯ_1 у строк, зазначений у повістці, отриманій 22.07.2024, чим порушив вимоги ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», абз. 2 ч. 1 та абз. 8 ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних і резервістів, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022, чим вчинив правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
Також ОСОБА_1 було видано повістку № ВЗ-49103 від 25.07.2024, відповідно
до якої йому належить з'явитись до ІНФОРМАЦІЯ_1 26.11.2024 року о 8:30 годині, для проходження військово-лікарської комісії.
Далі, стосовно ОСОБА_1 був складений другий протокол про адміністративне
правопорушення від 25 листопада 2024 року, відповідно до якого ОСОБА_1 відмовився від проходження ВЛК та відмовився отримувати о 8:00 год.
25.11.2024 направлення ІНФОРМАЦІЯ_1 для проходження медичного огляду за адресою: АДРЕСА_1 , чим порушив законодавство про мобілізаційну підготовку і мобілізацію, а саме абзац 4 ч. 1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», чим вчинив правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
Хоча ОСОБА_1 пройти ВЛК не відмовлявся, а повідомив працівникам ТЦК, що для цього йому потрібно взяти документи щодо стану здоров?я для пред'явлення лікарям, оскільки він страждає рядом хвороб, а тому й повістка була виписана йому на наступний день (26.11.2024), з урахуванням мінімально необхідного часу на підготовку.
Таким чином, посадові особи ТЦК штучно створили ситуацію, за якої позивач, який
був фактично затриманий, був позбавлений можливості пройти ВЛК з необхідними медичними документами, та спровокували нібито його відмову пройти ВЛК.
Оскільки ОСОБА_1 перебував у приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_1 під наглядом уповноважених посадових осіб ТЦК і не міг самостійно його залишити, щоб узяти медичні документи для проходження ВЛК, та на нього чинився тиск щоб він підписав якісь документи, суті яких він не розуміє, він неодноразово просив, щоб до нього допустили адвоката Берковську О.М., яка перебувала на вулиці біля приміщення ТЦК. Він заявляв, що оскільки він затриманий і його не відпускають з кабінету, щодо нього складаються якісь документи, то він потребує правової допомоги. Проте, уповноважені особи ТЦК, спілкуючись по рації з працівниками ТЦК, що чергували біля воріт, не дозволили адвокату, яка у цей час перебувала біля воріт установи ТЦК, пройти до приміщення. Пояснювали вони це тим, що немає договору особисто з адвокатом, а потім, після надання та підтвердження адвокатом її повноважень, періодично пояснювали: то «черговий зайнятий, чекайте», «чекаємо, що скаже начальник», «у нас вказівка - адвокатів не пускати». Тобто, окрім іншого, посадові особи ТЦК під час оформлення щодо ОСОБА_1 протоколів та постанов про адміністративне правопорушення не надали ОСОБА_1 можливості скористатись правовою допомогою адвоката та захисника, чим порушили його право на захист і порушили процедуру розгляду справ про адміністративні правопорушення.
Зазначені обставини підтверджуються зауваженнями ОСОБА_1 в обох протоколах про адміністративні правопорушення, копіями договорів про надання правової допомоги та ордеру, показаннями свідків, поясненнями ОСОБА_1 , і іншими доказами.
За таких обставин у цей же день, 25 листопада 2024, були складені вищезгадані постанови:
- постанова від 25.11.2024 про «неприбуття за викликом ІНФОРМАЦІЯ_1 у строк, зазначений у повістці, отриманій 22.07.2024» та вчинення правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, якою накладений штраф на позивача 25500 грн.;
- постанова від 25.11.2024 про «відмову від проходження ВЛК» та вчинення правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, якою накладений штраф на позивача 25500 грн.
Також, при розгляді питання щодо нібито відмови від проходження ВЛК позивач на
бланку «Пояснення», який надали йому посадові особи ТЦК, власноруч написав пояснення, що не відмовляється від проходження ВЛК, але не має при собі відповідних документів про стан його здоров?я, а також не має можливості отримати правову допомогу, бо його адвоката до нього не допускають і на нього здійснюється моральний тиск. Однак ці пояснення посадовими особами ТЦК прийняті до уваги не були, і взагалі їх у позивача не прийняли, чим порушили його права надати пояснення, користуватись правовою допомогою захисника, передбачені ст. 269 КУпАП.
Отже, постанови від 25.11.2024 прийняті з порушеннями закону.
Даними електронної системи ІНФОРМАЦІЯ_9 підтверджено, що позивач оновив свої облікові
дані 12.07.2024, які станом на 22.07.2024 не змінились. При цьому, уповноважені особи ТЦК мають доступ до електронних систем з обліковими даними військовозобов'язаних (в т.ч. системи ІНФОРМАЦІЯ_9).
Таким чином, в діях позивача відсутній склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП (неприбуття за викликом ІНФОРМАЦІЯ_1 у строк, визначений повісткою від 22.07.2024, з метою уточнення облікових даних).
Що стосується наявності складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, установленого другим протоколом (і, відповідно, постановою), а саме - відмови від проходження ВЛК, то він так само в діях позивача відсутній, оскільки на момент складення цієї постанови позивачу була видана повістка від 25.11.2024 про виклик на 26.11.2024 для проходження ВЛК, відмови пройти ВЛК належними засобами доказування не зафіксовано. Навпаки, при розгляді справи про це адміністративне правопорушення посадові особи ТЦК не прийняли і не взяли до уваги пояснень позивача, де він заявляв про те, щ від проходження ВЛК не відмовляється.
Зазначене підтверджується матеріалами справи про адміністративне правопорушення, що знаходиться у відповідачів, та копією неприйнятих письмових пояснень від позивача, що додаються до позову.
Також, обидві адміністративні справи розглянуті уповноваженими особами ТЦК з порушеннями законодавчо встановлених гарантій захисту прав і законних інтересів особи, яка притягується до адміністративної відповідальності. Окрім іншого, у постановах не обгрунтовано необхідності стягнення штрафу (штрафів) у самих максимальних розмірах.
Враховуючи вищевикладене позивач просить суд: Визнати протиправною та скасувати постанови начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (його посадових осіб), начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 від 25.11.2024 року про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за частиною 3 статті 210-1 КУпАП За неприбуття за викликомІНФОРМАЦІЯ_3 у строк, зазначений у повістці, отриманій 22.07.2024 року, для уточнення облікових даних) та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в сумі 25 500,00 грн. Скасувати постанови начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (його посадових осіб), начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 від 25.11.2024 року про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за частиною 3 статті 210-1 КУпАП За відмову від проходження військово-лікарської комісії) та стягнення 25500 грн., а справу про адміністративне правопорушення.
Закрити провадження у справі про адміністративне правопорушення щодо притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч.3 ст. 210-1 КУпАП, у зв'язку із відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення. Стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір.
Ухвалою судді Деснянського районного суму м. Києва від 04.12.2024 року адміністративний позов був залишений без руху та надано строк для усунення недоліків.
На виконання вимог ухвали суду 09 грудня 2024 року надійшла заява представника позивача.
Ухвалою судді Деснянського районного суду м. Києва від 11.12.2024 року відкрито спрощене позовне провадження без проведення судового засідання та виклику осіб, які беруть участь у справі.
Відповідач в становлений законом строк заперечення щодо заявлених в адміністративному позові вимог до суду не надав, хоча повідомлявся належним чином двічі, про що в матеріалах справи містяться рекомендовані повідомлення про вручення уповноваженим особам, а відтак, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Стаття 242 КАС України, регламентує, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно та всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Дослідивши повно та всебічно матеріали справи, виходячи зі свого внутрішнього переконання, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.
Суд установив такі факти та їх правовідносини.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , відповідно до відомостей із скріншоту військово-облікового документу з Додатку «ІНФОРМАЦІЯ_9» перебуває на обліку як військовозобов'язаний у ІНФОРМАЦІЯ_7 . Категорія обліку - Військовозобов'язаний. Адреса проживання: АДРЕСА_4 . Дата уточнення даних вчасна, 12.07.2024.
Відомості про проходження ОСОБА_1 ВЛК у військово-обліковому документі з Додатку «ІНФОРМАЦІЯ_9» відсутні.
ОСОБА_1 було видано повістку № ВЗ-49103 від 25.07.2024, відповідно до якої йому належить з'явитись до ІНФОРМАЦІЯ_1 26.11.2024 року о 8:30 годині, для проходження військово-лікарської комісії.
Протоколом б/н про адміністративне правопорушення від 25.11.2024 складеним на те уповноваженою особою ІНФОРМАЦІЯ_1 офіцером адміністративного відділення лейтенантом ОСОБА_2 , керуючись ст..235 КУпАП, ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності, відповідно до якого позивач о 8:30 годин не прибув за викликом ІНФОРМАЦІЯ_1 у строк, зазначений у повістці, отриманій 22.07.2024, чим порушив вимоги ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», абз. 2 ч. 1 та абз. 8 ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних і резервістів, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022, чим вчинив правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
25.11.2024 начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 було винесено постанову № б/н від 25 листопада 2024 року, відповідно до якого позивач 23.07.2024 о 8:30 годин не прибув за викликом ІНФОРМАЦІЯ_1 у строк, зазначений у повістці, отриманій 22.07.2024, чим порушив вимоги ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», абз. 2 ч. 1 та абз. 8 ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних і резервістів, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022, чим вчинив правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладено стягнення у розмірі 25000 грн.
Протоколом б/н про адміністративне правопорушення від 25.11.2024 складеним на те уповноваженою особою ІНФОРМАЦІЯ_1 офіцером адміністративного відділення лейтенантом ОСОБА_2 , керуючись ст..235 КУпАП, ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності, відповідно до якого позивач відмовився від проходження ВЛК та відмовився отримувати о 8:00 год. 00 хв. 25 листопада 2024 направлення ІНФОРМАЦІЯ_1 на ВЛК для проходження медичного огляду за адресою: АДРЕСА_1 , чим порушив законодавство про мобілізаційну підготовку і мобілізацію, а саме абзац 4 ч. 1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», чим вчинив правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
25.11.2024 начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 було винесено постанову № б/н від 25.11.2024 про те, що ОСОБА_1 відмовився від проходження ВЛК та відмовився отримувати о 8:00 год 00 хв 25 листопада 2024 направлення ІНФОРМАЦІЯ_1 на ВЛК для проходження медичного огляду за адресою: АДРЕСА_1 , чим порушив законодавство про мобілізаційну підготовку і мобілізацію, а саме абзац 4 ч. 1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», чим вчинив правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП. Накладено на громадянина ОСОБА_1 штраф у сумі 25500 грн.
25.11.2024 ОСОБА_1 , під час складання протоколу про адміністративне правопорушення, на ім'я начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 полковника ОСОБА_3 , були написані письмові пояснення. Відповідно до яких зазначено, що він 25.11.2024 о 08 год. 00 хв. не відмовляється від проходження ВЛК, але не може пройти комісію зараз, бо не має при собі відповідних документів про стан здоров'я, а також не має можливості отримати правову допомогу оскільки його адвоката не допускають до нього і на нього здійснюється моральний тиск.
Відповідно до вимог ч.1ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Згідно з вимогами ч. 1ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Статтею 7 КУпАП визначено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.
Відповідно до ч. 1 ст. 287 КУпАП України постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено особою, щодо якої її винесено.
Стаття 210 КУпАП регулює порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку.
Відповідно до статті 210-1 КпАП України адміністративна відповідальність настає за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.
Згідно Примітки, яку містить стаття 210 КУпАП положення статей 210, 2101 цього Кодексу не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов'язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи.
Вказана норма є бланкетною, при її застосуванні необхідно використовувати законодавчі акти, які визначають правила військового обліку та запровадження в Україні особливого періоду.
За змістом ст. 1 Закону України «Про оборону України», особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Особливий період в Україні розпочався з 17.03.2014, коли було оприлюднено Указ Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 «Про часткову мобілізацію».
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 в Україні введено воєнний стан, який триває до теперішнього часу.
Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.
Згідно розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України № 3633-ІХ від 11.04.2024 року Установлено, що: під час дії Указу Президента України "Про загальну мобілізацію" від 24 лютого 2022 року N 65/2022, затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 3 березня 2022 року N 2105-IX: громадяни України, які перебувають на військовому обліку, зобов'язані протягом 60 днів з дня набрання чинності цим Законом уточнити адресу проживання, номери засобів зв'язку, адреси електронної пошти (за наявності електронної пошти) та інші персональні дані: у разі перебування на території України - шляхом прибуття самостійно до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем перебування на військовому обліку чи за своїм місцем проживання, або до центру надання адміністративних послуг, або через електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного, резервіста (за наявності).
Відповідно до ст. 245 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Зі змісту ст. 247 КпАП України вбачається, що провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за таких обставин: 1) відсутність події і складу адміністративного правопорушення; 2) недосягнення особою на момент вчинення адміністративного правопорушення шістнадцятирічного віку; 3) неосудність особи, яка вчинила протиправну дію чи бездіяльність; 4) вчинення дії особою в стані крайньої необхідності або необхідної оборони; 5) видання акта амністії, якщо він усуває застосування адміністративного стягнення; 6) скасування акта, який встановлює адміністративну відповідальність; 7) закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статтею 38 цього Кодексу; 8) наявність по тому самому факту щодо особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, постанови компетентного органу (посадової особи) про накладення адміністративного стягнення, або нескасованої постанови про закриття справи про адміністративне правопорушення, а також повідомлення про підозру особі у кримінальному провадженні по даному факту; 9) смерть особи, щодо якої було розпочато провадження в справі.
Згідно з ч. 1 та ч. 2 ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідно до ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Проте, відповідач при розгляді справи про адміністративне правопорушення стосовно позивача не врахував вимоги даної статті щодо встановлення та врахування всіх обставин, які мали значення для вирішення справи, зокрема, дані про особу, яка притягується до адміністративної відповідальності, а саме відповідачем при винесенні оскаржуваної постанови було встановлено, але не було ураховано, що позивач є військовозобов'язаним всю інформацію надав, які підтверджують що він має бронювання та відстрочку, перебуває на обліку в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів, тому його дані можливо отримати та отримано, відповідачем як держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов'язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, - що в свою чергу згідно Примітки статті 210 КУпАП виключає притягнення особи до адміністративної відповідальності за ст. 210-1 КУпАП, та вказану норму закону не ураховано відповідачем при розгляді справи про адміністративне правопорушення.
Однак відповідач на звернув увагу на даний час та 25.11.2024 року склав відносно позивача протокол про адміністративне правопорушення б/н від 25.11.2024 року.
Таким чином, відповідач в порушення ч.2 ст.77 КАС України не надав суду доказів, що розгляд справи про притягнення позивача до адміністративної відповідальності відбувався відповідно до вказаних вище вимог КпАП України.
Суд зазначає, що постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є рішенням суб'єкта владних повноважень, актом індивідуальної дії, який встановлює відповідні права та обов'язки для особи, щодо якої він винесений. Таке рішення суб'єкта владних повноважень має бути обґрунтованим на момент його прийняття, оскільки воно має значимі наслідки для позивача, що знаходиться в нерівному положенні по відношенню до суб'єкта владних повноважень.
Порушення норм процесуального права, недотримання передбаченої законом процедури та порядку винесення такого рішення суб'єктом владних повноважень при складанні постанови про притягнення до адміністративної відповідальності зводить нанівець саму суть та завдання адміністративної відповідальності особи, яка вчинила правопорушення.
Відповідно до ч. 3 ст.286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
Таким чином, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що уповноваженою посадовою особою не в повній мірі були виконані вимоги ст.252 КпАП та не встановлено усіх обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. За таких обставин, суд приходить до переконання щодо недодержання процедури винесення оскаржуваної постанови про адміністративне правопорушення, яка передбачена Законом; належних і допустимих доказів, які б свідчили про вчинення позивачем адміністративного правопорушення, відповідачем не надано, у зв'язку з чим, оскаржувана постанова у справі про адміністративне правопорушення підлягає скасуванню, а справа про адміністративне правопорушення закриттю.
Таким чином, суд приходить до висновку, що позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, є обґрунтованою та підлягає до задоволення.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначені загальні засади проходження в Україні військової служби, регулюються Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-XII.
Відповідно до п. 3 ч. 10 ст. 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов'язані: Проходити медичний огляд згідно з рішеннями комісії з питань взяття на військовий облік, комісії з питань направлення для проходження базової військової служби або військово-лікарської комісії відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у Службі зовнішньої розвідки України, розвідувальному органі Міністерства оборони України чи розвідувальному органі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України чи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону, відповідно;
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначено в Законі України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», мобілізація - комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Частиною 2 статті 4 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» передбачено, що загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
Відповідно до частин 5 та 6 статті 4 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» вид, обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення. Рішення про проведення відкритої мобілізації має бути негайно оголошене через засоби масової інформації.
Згідно із ч. 1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» визначено, що громадяни зобов'язані: - з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов'язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду;
- надавати в установленому порядку під час мобілізації будівлі, споруди, транспортні засоби та інше майно, власниками яких вони є, Збройним Силам України, іншим військовим формуванням, силам цивільного захисту з наступним відшкодуванням державою їх вартості в порядку, встановленому законом;
- проходити медичний огляд для визначення придатності до військової служби згідно з рішенням військово-лікарської комісії чи відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, закладів охорони здоров'я Служби безпеки України, а у розвідувальних органах України - за рішенням керівників відповідних підрозділів або військово-лікарської комісії Служби зовнішньої розвідки України, розвідувального органу Міністерства оборони України, центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони державного кордону.
Громадяни, які перебувають на військовому обліку, в добровільному порядку реєструють свій електронний кабінет призовника, військовозобов'язаного чи резервіста.
Постановою Кабінету Міністрів України № 560 від 16.05.2024 затверджений Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації та в особливий період (далі Порядок № 650).
Абзацом 5 Порядку № 560 визначено, зокрема, організацію медичного огляду військовозобов'язаних та резервістів для визначення придатності до військової служби.
Статтею 68 Порядку № 560, встановлено, що у мирний час під час визначення призначення резервіста або військовозобов'язаного на особливий період та включення його до складу військових команд для комплектування військових частин (установ) вони проходять медичний огляд, за результатами якого таким особам оформляється довідка з висновком щодо придатності до військової служби. Строк дії такої довідки становить п'ять років. Придатним до військової служби резервістам та військовозобов'язаним вручається мобілізаційне розпорядження.
Згідно із ст. 69 Порядку № 560 резервісти та військовозобов'язані, які в мирний час були призначені на комплектування військових частин (установ) з врученням мобілізаційних розпоряджень під час мобілізаційного розгортання Збройних Сил та інших військових формувань, призиваються на військову службу під час мобілізації, на особливий період за результатами раніше пройдених медичних оглядів та їх опитування про наявність або відсутність скарг на стан здоров'я. Резервісти або військовозобов'язані, у яких відсутні скарги на стан здоров'я, на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду не направляються.
Особи, які не проходили медичний огляд або в яких закінчився строк дії рішення (постанови) про придатність до військової служби, направляються на військово-лікарську комісію.
Громадяни України, які перебувають на військовому обліку та з набранням чинності Указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, прибули до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для уточнення своїх облікових даних (адреси місця проживання, номерів засобів зв'язку, адреси електронної пошти (за наявності) та інших персональних даних), на медичний огляд не направляються. На медичний огляд громадяни, які уточнили свої облікові дані, викликаються повісткою.
У разі проходження резервістами та військовозобов'язаними медичного огляду під час мобілізації та/або воєнного стану строк дії довідки з висновком щодо придатності до військової служби становить один рік.
Процедура надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації у зв'язку з бронюванням та відстрочки, передбаченої підпунктами 16-23 пункту 1 додатка 5, не передбачає направлення на військово-лікарську комісію для проходження медичного огляду.
У відповідності до ст. 245 Кодексу України про адміністративні правопорушення завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Згідно із п. 1 ст. 247 КУпАП умовою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність події і складу адміністративного правопорушення.
Стаття 280 КУпАП встановлює, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Відповідно до ст. 252 КУпАП посадова особа оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Зі змісту зазначених норм вбачається, що при розгляді справи про адміністративне правопорушення, виходячи з його правової природи та завдання, уповноважена особа має всебічно, повно і об'єктивно з'ясувати обставини справи, зокрема на підставі належних доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення.
Згідно із ч. 3 ст. 210-1 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, в особливий період - тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
За визначенням у Законі України «Про оборону України» особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Особливий період в Україні розпочався з 17.03.2014, коли був оприлюднений Указ Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 «Про часткову мобілізацію».
У відповідності до ст. 235 КУпАП територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).
Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
Згідно із ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідно до ч. 5 ст. 77 КАС України, якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд вирішує справу на підставі наявних доказів.
Із частини 1 статті 75 КАС України, вбачається, що достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Отже зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що позивач ОСОБА_1 25 листопада 2024 року відмовився від проходження військово-лікарської комісії за виданою повісткою № ВЗ-49103 від 25.07.2024, чим порушив вимоги законодавство про мобілізаційну підготовку і мобілізацію, а саме абз. 4 ч. 1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», чим вчинив правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
Матеріали справи не містять, а відповідачем не надано під час розгляду справи в суді належних доказів того, що повістка про необхідність ОСОБА_1 прибути за вимогою по повістці №В3-49103 саме на 26.11. 2024 о 08:30 була вручена останньому.
Крім того матеріали справи не містять, а відповідачем не надано під час розгляду справи в суді належних доказів того, що ОСОБА_1 вручалось направлення на військово-лікарську комісію. Стороною відповідача не надано навіть примірника такого направлення, для можливості встановлення судом його існування.
Законодавством чітко установлений механізм організації медичного огляду військовозобов'язаних та резервістів для визначення придатності до військової служби.
Не тільки військовозобов'язані громадяни України повинні неухильно виконувати Закони України та підзаконні нормативно-правові акти, що стосуються мобілізації та проходження військової служби, зокрема й проходження медичного огляд для визначення придатності до військової служби. А й всі територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, зокрема й Деснянського району міста Києва, повинні дотримуватись законодавства України.
Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 6 КАС України).
Верховенство права є найважливішим принципом правової держави. Змістом цього принципу є пріоритет (тобто верховенство) людини, її прав та свобод, які визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Цей принцип закріплено у ст. 3 Конституції України.
Окрім того, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Суд бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.
У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції не зобов'язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6» (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року).
Тому, суд дійшов висновку, що постанова постановлена без достатніх підстав, що вказують на наявність у діях позивача складу адміністративного правопорушення та без встановлення дійсних обставин справи.
При складанні протоколу та прийнятті постанови начальником ОСОБА_3 повинно бути з'ясовано всі обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, але встановлені при дослідженні справи обставини свідчать про неналежне з'ясування всіх обставин начальником, що призвело до прийняття неправильного рішення по справі.
У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи. За таких обставин факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1КУпАП, є недоведеним.
Європейський суд з прав людини, що у своєму рішенні від 10 лютого 1995 року в справі «Аллене де Рібермон проти Франції» підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов'язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.
Правова природа адміністративної відповідальності по своїй суті аналогічна кримінальній, оскільки також є публічною, пов'язана із застосування державного примусу, ініціюється органами, які наділені владними повноваження, а застосовувані санкції можуть бути доволі суттєвими для особи, включаючи позбавлення волі.
У справі Надточій проти України (скарга № 7460/03) Європейський суд з прав людини зазначив, що Уряд України визнав карний кримінально-правовий характер Кодексу про адміністративні правопорушення (п. 21 рішення).
Відповідно до ч. 1ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та вважає, що відповідачем не надано належних та достатніх доказів які вказували б на вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
У контексті наведеного слід зауважити, що дотримання передбаченої законом процедури та порядку винесення такого рішення має виключно важливу роль для встановлення об'єктивної істини органом, на який покладено повноваження, зокрема, щодо розгляду справ про адміністративне правопорушення. Порушення норм процесуального права суб'єктом владних повноважень (в цьому випадку - начальником Клабуковим Д.О.) при прийнятті та складанні постанов про притягнення до адміністративної відповідальності зводить нанівець саму суть та завдання, покладені в основу поняття адміністративної відповідальності, оскільки ускладнює, а подекуди й унеможливлює встановлення судом, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, об'єктивної сторони вчинення порушення та вини особи в його вчиненні.
Відповідно до ч. 3 ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях і всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
Згідно із частини другої статті 3 Конституції України головним обов'язком держави є утвердження та забезпечення прав і свобод людини; забезпечення прав і свобод, крім усього іншого, потребує, зокрема, законодавчого закріплення механізмів (процедур), які створюють реальні можливості для здійснення кожним громадянином прав і свобод (Рішення Конституційного Суду України від 24 грудня 2004 року № 22-рп/2004).
У статті 129 Конституції України міститься вимога стосовно того, що «суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним і керується верховенством права». Крім того, відповідно до частини першої статті 8 Основного Закону в Україні визнається і діє принцип Верховенства права.
Конституційний принцип Верховенства права знайшов своє закріплення та був деталізований у статтях 2, 6 та 242 Кодексу адміністративного судочинства України, які передбачають, що однією з основних засад (принципів) адміністративного судочинства є Верховенство права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави; рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах Верховенства права; суд при вирішенні справи керується принципом Верховенства права та застосовує його з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Так, ЄСПЛ у справі «Щокін проти України» (заяви № 23759/03 та № 37943/06, п. 50?56) зазначив, зокрема, що Верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції; відсутність в національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення…, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника.
Так само уніфіковано ЄСПЛ інтерпретував «якість законодавства» і в іншому своєму рішенні, а саме, у справі «Сєрков проти України» (заява № 39766/05, п. 51; державні органи неправомірно зобов'язали заявника сплатити податок) «… якість законодавства … - доступне для зацікавлених осіб, чітке і передбачуване у застосуванні»; відсутність необхідної передбачуваності та чіткості національного законодавства з важливого питання, що призводило до його суперечливого тлумачення судом, стала причиною порушення вимог положень Конвенції щодо «якості закону».
Як зазначено у пункті 186 рішення ЄСПЛ у справі «Промислово-фінансовий Консорціум «Інвестиційно-металургійний Союз» проти України» (заява № 10640/05, п. 186) принцип законності передбачає, що чинні положення національного законодавства є достатньо доступними, чіткими та передбачуваними у своєму застосуванні (рішення у справі «Беєлер проти Італії» ВП (Beyeler v. Italy), заява № 33202/96, пункти 109, 110). Аналогічно національне законодавство має надавати засіб юридичного захисту від свавільного втручання державних органів влади у права, захищені Конвенцією (рішення у справі «Хасан і Чауш проти Болгарії» ВП (Hasan and Chaush v. Bulgaria), заява № 30985/96, п. 84).
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 29 червня 2010 року № 17-рп/2010 констатував, що одним із елементів Верховенства права є принцип правової визначеності, у якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.
Крім того, у Рішенні Конституційного Суду України у справі від 22 вересня 2005 року № 5-рп/2005 міститься наступний висновок «із конституційних принципів рівності і справедливості випливає вимога визначеності, ясності і недвозначності правової норми, оскільки інше не може забезпечити її однакове застосування, не виключає необмеженості трактування у правозастосовній практиці і неминуче призводить до сваволі».
До того ж, у справі «Новік проти України» (заява № 48068/06, п. 19) ЄСПЛ зробив висновок, що надзвичайно важливою умовою є забезпечення загального принципу юридичної визначеності. Вимога «якості закону» у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції означає, що закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні для убезпечення від будь-якого ризику свавілля.
Аналізуючи зібрані по справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що вимоги позивача є підставними та обґрунтованими, а в матеріалах справи відсутня належна доказова база, яка б об'єктивно підтверджувала факт порушення позивачем приписів ч. 3 ст. 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а тому постанова від 08.10.2024 № 1049 підлягає скасуванню, з закриттям провадження по справі про адміністративне правопорушення.
Згідно із ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 18.03.2020 (справа №543/775/17) виснувала, що з огляду на необхідність однакового підходу у визначенні розміру судового збору, який підлягає застосуванню у справах щодо накладення адміністративного стягнення та справляння судового збору, він складає за подання позовної заяви 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
З огляду на положення статей 132, 139 КАС України, з урахуванням сплати позивачем судового збору за подання цього позову до суду та задоволення позовних вимог позивача, на користь останнього підлягають відшкодуванню понесені ним витрати по сплаті судового збору в розмірі 1211,20 грн.
Керуючись Конституцією України, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, Загальної декларації прав людини, Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу», Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Законом України «Про оборону України», Порядком організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затверджених постановою КМУ від 30.12.2022 № 1487, статтями 7-9, 121-3, 210-1, 247, 251, 252, 280 КУпАП, статтями 5, 9, 76, 77, 90, 229, 241-246, 262, 293, 295 КАС України, суд,
Позовну заяву ОСОБА_1 до Начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності - задовольнити.
Постанову у справі про адміністративне правопорушення №б/н від 25.11.2024 року, про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП (за не прибуття за викликом ІНФОРМАЦІЯ_1 у строк, зазначений у повістці, отриманій 22.07.2024 року, для уточнення облікових даних) та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в сумі 25 500 грн. скасувати.
Справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_4 ) за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП - закрити.
Постанову у справі про адміністративне правопорушення №б/н від 25.11.2024 року, про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП (за відмову від проходження військово-лікарської комісії) та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафув сумі 25500 грн. - скасувати.
Справу про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_4 ) за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП - закрити.
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , АДРЕСА_4 ) за рахунок бюджетних асигнувань судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а в разі його оскарження - з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.
Суддя: І.А.Галась