707/2811/24
2-а/707/1/25
03 березня 2025 року м. Черкаси
Черкаський районний суд Черкаської області, який діє як адміністративний суд, у складі:
головуючого судді - Морозова В.В.
за участі: секретаря судового засідання - Швидкої І.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у приміщенні Черкаського районного суду Черкаської області в порядку спрощеного позовного провадження матеріали за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення,-
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом до Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції, у якому просить суд:
- постанову серії ЕНА № 3157158 від 29 вересня 2024 року про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, якою притягнуто його до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КУпАП та застосовано адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 340 гривень 00 копійок - скасувати.
В обґрунтування заявлених вимог ОСОБА_1 вказує, що постановою інспектора 2 взводу 3 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції у Львівській області майора поліції Заяць М.В. серії ЕНА № 3157158 від 29 вересня 2024 року його було притягнуто до адміністративної відповідальності у вигляді штрафу в розмірі 340 грн за ч. 1 ст. 122 КУпАП.
Відповідно до вказаної постанови, ОСОБА_1 29 вересня 2024 року о 09 годині 22 хвилин на автомобільній дорозі М-06 Київ-Чоп 512 км +800 м, в Львівській області, керуючи транспортним засобом «Ford Flex», державний номерний знак НОМЕР_1 , перетнув подвійну суцільну лінію дорожньої розмітки 1.3, яка поділяє транспортні потоки протилежних напрямків, чим порушив п. 34 Правил дорожнього руху.
Зокрема, позивач вказує, що він не скоював жодного правопорушення керуючи транспортним засобом, на вимогу інспекторів поліції здійснив зупинку згідно ПДР, надав документи для перевірки після чого, у недружній формі, почув від співробітника поліції, що він перетнув подвійну суцільну лінію розмітки, але на момент зупинки подвійної суцільної лінії розмітки не було, що можна підтвердити відеофіксацією, яку поліцейський мав зробити під час інциденту. На прохання показати докази правопорушення (відео чи фотофіксації) поліцейський не надав, що суперечить вимогам до обґрунтування адміністративних правопорушень.
Також позивач стверджує, що поліцейський відмовився надати бланк для пояснення ситуації, а його пояснення які він намагався подати на своєму аркуші поліцейський відмовився їх прийняти, та кинув йому в обличчя, що є неприпустимою поведінкою.
Крім того, позивач зазначає, що поліцейський не представився та не показав своє службове посвідчення, що є порушенням вимог ст. 18 Закону України «Про національну поліцію».
Відтак, позивач не погоджується із зазначеним рішенням інспектора, вважає себе невинним, постанову ЕНА № 3157158 від 29 вересня 2024 року необґрунтованою та такою, що підлягає скасуванню у зв'язку з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків інспектора фактичним обставинам справи та порушенням норм процесуального права, а тому вона підлягає скасуванню.
Вказані обставини слугували підставою для звернення позивача з даним позовом до суду.
Ухвалою судді Черкаського районного суду Черкаської області Морозова В.В. від 10 жовтня 2024 року відкрито провадження у справі, вирішено проводити її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін 29 жовтня 2024 року; запропоновано відповідачу протягом п'ятнадцяти днів із дня вручення даної ухвали подати відзив на позовну заяву та роз'яснено останньому, що відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
29 жовтня 2024 року розгляд справи відкладено до 29 листопада 2024 року.
07 листопада 2024 року на електронну адресу суду представник відповідача Головного управління Національної поліції у Львівській області Яни Забродська скерувала клопотання про заміну первісного відповідача Головного управління Національної поліції у Львівській області на належного відповідача Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту національної поліції.
У зв'язку із роз'ясненням позивачу право уточнити коло осіб, які приймають участі у справі 29 листопада 2024 року розгляд справи відкладено до 16 грудня 2024 року.
16 грудня 2024 року розгляд справи відкладено до 09 січня 2025 року.
16 грудня 2024 року представником відповідача - Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції - Кутовською Л.В. на електронну адресу суду надіслано відзив на позовну заяву, у якому остання заявлені позовні вимоги не визнала та просила суд у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.
В обґрунтування своєї позиції представник відповідача зазначила, що інспектор роти 3 батальйону 1 УПП у Львівській області ДПП майор поліції Заяць М.В., як службова особа єдиного контролюючого органу у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, виявивши порушення правил дорожнього руху України, зобов'язаний був відреагувати на факт вчинення правопорушення, що і було зроблено шляхом винесення постанови. Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що 29 вересня 2024 року, близько 09 годин 02 хвилин на автодорозі Київ-Чоп 512 км.+ 800 м. керуючи транспортним засобом «Ford Flex», державний номерний знак НОМЕР_1 , здійснив перетин подвійної суцільної лінії дорожньої розмітки 1.3, чим порушив пункт 34 ПДР України.
Представник відповідача вважає, що інспектором УПП у Львівській області ДПП до позивача застосовано адміністративне стягнення передбачене ч. 1 ст. 122 КУпАП, санкція якого передбачає штраф у розмірі 340 грн 00 коп., та дане стягнення застосоване в чіткій відповідності букві закону та метою якого є виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобіганню вчиненню нових правопорушень як самим позивачем, так і іншими особами.
Також, представник позивача вказує, що майор поліції Заяць М.В., маючи законні підстави вважати позивача винним у вчиненні адміністративного правопорушення, здійснив розгляд справи за порушення п.8.5.1 Правил дорожнього руху, ознайомив зі статтею 63 Конституції України, статтею 268 КУпАП, повідомив позивачу його права та обов'язки, відповідно до вимог статей 287, 289, 307, 308 КУпАП, роз'яснив строки й порядок виконання постанови про накладення штрафу та оскарження постанови. По завершенню розгляду справи, керуючись вимогами ст.283 КУпАП, виніс оскаржувану постанову серії ЕНА № 3157158 від 29 вересня 2024 року відносно ОСОБА_1 за ч. 1 ст. 122 КУпАП.
Щодо тверджень позивача про те, що він не скоював жодного правопорушення керуючи транспортним засобом, представник відповідача зазначає, що майор поліції Заяць М.В, зупинивши транспортний засіб, повідомив позивача про те, що він здійснив перетин подвійної суцільної лінії дорожньої розмітки 1.3, чим порушив пункт 8.5.1 ПДР.
Зокрема, представник відповідача зауважує, що згідно наказу МВС «Про затвердження Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, засобів фото- і кінозйомки, відеозапису» від 18.12.2018 № 1026 - строк зберігання відеозаписів з портативних та відеореєстраторів, установлених у службових транспортних засобах, БпЛА становить 30 діб. Матеріали позовної заяви на адресу Управління надійшли після завершення терміну зберігання. Виходячи з цього, відеозапис не є збереженим. Управлінню патрульної поліції не були відомі наміри позивача скасовувати постанову, та про необхідність збереження відеозапису з відеореєстраторів того дня.
Відтак, представник відповідача вважає, що постанова у справі про адміністративне правопорушення складена у відповідності до вимог ст. 283 КУпАП із відображенням усіх необхідних відомостей, а також форми та бланку, визначених Інструкцією №1395 від 07 листопада 2015 року (Додатки 5, 12).
20 грудня 2024 року позивачем ОСОБА_1 до канцелярії суду подано клопотання про заміну на належного відповідача.
Враховуючи, що у період з 02 січня 2025 року до 09 січня 2025 року включно головуючий суддя Морозов В.В. перебував у відпустці, розгляд справи відкладено до 03 лютого 2025 року.
Ухвалою Черкаського районного суду Черкаської області Морозова В.В. від 03 лютого 2025 року замінено в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Львівській області про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, первісного відповідача Головне управління Національної поліції у Львівській області на належного відповідача Управління патрульної поліції у Львівській області Департамент патрульної поліції. Розгляд справи відкладено до 03 березня 2025 року.
Сторони були належним чином повідомлені про дату, час та місце проведення розгляду справи.
Враховуючи, що клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін від будь-якої зі сторін до суду не надійшло, а в матеріалах справи достатньо даних про їхні права та взаємовідносини, суд вважає можливим розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у ній матеріалами.
Відповідно до частини четвертої статті 229 КАС України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
За приписами статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставинв адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Згідно з частиною другою статті 73 КАС України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, повно, всебічно та безпосередньо з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, суд дійшов наступних висновків.
Із копії постанови про накладення адміністративного стягнення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, яка вручена позивачу працівником поліції на місці зупинки транспортного засобу, судом встановлено, що 29 вересня 2024 року інспектором 2 взводу 3 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції у Львівській області майором поліції Заяць М.В. винесено постанову серії ЕНА № 3157158 якою ОСОБА_2 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 122 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 грн 00 коп.
Зі змісту вказаної постанови вбачається, що ОСОБА_1 29 вересня 2024 року о 09 годині 22 хвилини на автомобільній дорозі Київ-Чоп 512 км + 800 м керуючи автомобілем марки «Ford Flex», державний номерний знак НОМЕР_1 , перетнув подвійну суцільну лінію дорожньої розмітки 1.3, чим порушив пункт 34 Правил дорожнього руху України.
Правомірність та обґрунтованість даної постанови є предметом спору, який передано на вирішення суду.
Частиною 5 статті 14 Закону України «Про дорожній рух» від 30.06.1993 № 3353-XII закріплено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримуватися вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Пунктом 1.3 Правил дорожнього руху, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року № 1306 (далі - ПДР), встановлено, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
Пунктом 1.3. розділу 34 ПДР встановлено, що горизонтальна розмітка має таке значення:
- поділяє транспортні потоки протилежних напрямків на дорогах, які мають чотири і більше смуг руху або на ділянках доріг з трьома (2 + 1) смугами.
За порушення Правил дорожнього руху України настає відповідальність, визначена законом.
Частиною 1 статті 122 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками.
Пунктом 11 частини 1 статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» № 580-VIII від 02 липня 2015 року визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.
Згідно з частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення визначено, що адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до частини 2 статті 222 КУпАП від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання відповідно до покладених на них повноважень.
За змістом статті 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
Відповідно до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Висновок про наявність чи відсутність в діях особи адміністративного правопорушення має бути зроблений на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин справи в їх сукупності (ст. 252 КУпАП).
Таким чином притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за наявності події адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними доказами.
Згідно статті 283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.
Статтею 280 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Постанова про притягнення особи до адміністративної відповідальності є офіційним документом - рішенням суб'єкта владних повноважень за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення, в якому, зокрема, має бути чітко зазначено опис обставин, установлених при розгляді справи, і посилання на норму закону, яка передбачає відповідальність за це адміністративне правопорушення. Дотримання цих вимог має виключне значення для встановлення об'єктивної істини при оскарженні такої постанови в судовому порядку.
Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12.05.2020 у справі № 513/899/16-а.
Крім того, суд зауважує, що факт порушення правил дорожнього руху має бути належним чином задокументованим та доведеним належними і допустимими доказами, що узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, наведеною у постанові від 15.03.2019 у справі № 686/11314/17.
Отже, довести правомірність своїх дій чи бездіяльності відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов'язаний суб'єкт владних повноважень.
Згідно з частиною 1 статті 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Зокрема, суд не може взяти до уваги доводи представника відповідача в тій частині, що відеозапис події адміністративного правопорушення не зберігся внаслідок значного проміжку часу з дня вчинення цього правопорушення, часу коли до відповідача надійшли матеріали позовної заяви та те, що управлінню не було відомо, що позивач мав намір скасовувати постанову, а саме відповідачем у відзиві зазначено про те, що строк зберігання відеозаписів з портативних та відеореєстраторів, установлених у службових транспортних засобах, БпЛА становить 30 діб, адже доказів існування даної обставини суду надано не було. З огляду на викладене вище, убачається, що відповідач мав реальну можливість збереження вказаного доказу (у разі його наявності) на матеріальному носієві, зокрема, на оптичному диску та подальшого надання його до суду, однак з невідомих суду причин цього не зробив.
Крім того, з доданих позивачем копії письмових пояснень від 29 вересня 2024 року, які написані власноручно ОСОБА_1 встановлено, що фіксація події 29 вересня 2024 року відбувалася на особистий телефон інспектора 2 взводу 3 роти 1 батальйону управління патрульної поліції у Львівській області майора поліції ОСОБА_3 .
З урахуванням наведеного, суд констатує, що відповідачем належним чином не задокументовано та не доведено належними і допустимими доказами факту порушення позивачем ПДР України.
Підсумовуючи, суд зазначає, що постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є рішенням суб'єкта владних повноважень, актом індивідуальної дії, який встановлює відповідні права та обов'язки для особи, щодо якої він винесений.
Таке рішення суб'єкта владних повноважень має бути обґрунтованим на момент його прийняття, оскільки воно має значимі наслідки для суб'єктів приватного права, що знаходяться в нерівному положенні по відношенню до суб'єкта владних повноважень.
У контексті наведеного слід відмітити, що дотримання передбаченої законом процедури та порядку винесення такого рішення має виключно важливу роль для встановлення об'єктивної істини органом, на який законом покладено повноваження, зокрема, щодо розгляду справ про адміністративне правопорушення. Порушення норм процесуального права суб'єктом владних повноважень при прийнятті та складанні постанови про притягнення до адміністративної відповідальності зводить нанівець саму суть та завдання, покладені в основу поняття адміністративної відповідальності, оскільки ускладнює, а подекуди й унеможливлює встановлення судом, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, об'єктивної сторони вчинюваного порушення та вини особи в його вчиненні.
Суд звертає увагу, що саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб'єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення.
Даний висновок відповідає правовій позиції Верховного Суду, наведеній у постанові від 26.04.2018 у справі № 338/1/17.
Згідно з частиною 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За змістом частини 1 статті 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу у зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше, як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до частини 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
За приписами частини 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Таким чином, суд вважає, що відповідачем у порушення вимог частини 2 статті 77 КАС України не надано доказів на підтвердження правомірності оскаржуваної постанови.
Водночас, як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у п. 24 своєї постанови № 14 від 23 грудня 2005 року "Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті", зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим статями 283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.
У силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винуватості особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи. Відповідний правовий висновок викладено у п. 39 постанови Верховного Суду від 08.07.2020 у справі № 463/1352/16-а.
Згідно з частиною 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди при вирішенні справ застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Дактарас проти Литви» від 24 листопада 2000 року зазначено про те, що обов'язок дотримання принципу презумпції невинуватості відноситься не тільки до судових органів, але й до інших державних установ, таких як поліція.
Відтак, постанова про накладення адміністративного стягнення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА № 3157158 від 29 вересня 2024 року не відповідає вимогам КУпАП, а тому є незаконною і підлягає скасуванню.
Згідно з вимогами п. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у зв'язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Пунктом 3 частини 3 статті 286 КАС України закріплено, що за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.
У зв'язку з вищевикладеним, суд вважає, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
При цьому, суд зауважує, що відповідно до частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У постанові від 25 червня 2019 року в справі № 924/1473/15 (провадження № 12-15гс19) Велика Палата Верховного Суду вказала, що «посилання суду в рішенні на інші норми права, ніж зазначені у позовній заяві, не може розумітися як вихід суду за межі позовних вимог. У зв'язку з цим господарський суд, з'ясувавши у розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини».
Згідно Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Крім того, Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», рішення від 10 лютого 2010 року, § 58).
Інші аргументи та доводи сторін специфічними, доречними, важливими та суттєвими не являються і не здатні вплинути на рішення суду.
Частиною 1 статті 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
На підставі вимог ч. 1 ст. 139 КАС України суд вважає необхідним стягнути з Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції за рахунок бюджетних асигнувань витрати позивача по сплаті судового збору в сумі 605 грн 60 коп.
Керуючись ст.ст. 245, 247, 251, 252, 268, 280, 283, 288, 293 Кодексу України про адміністративні правопорушення, ст.ст. 6, 9, 73, 74, 77, 132, 139, 241, 242, 286, 295, 297 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення - задовольнити.
Постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА № 3157158 від 29 вересня 2024 року, винесену інспектором 2 взводу 3 роти 1 батальйону управління патрульної поліції у Львівській області майором поліції Заяць Миколою Васильовичем, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 340 (триста сорок) гривень 00 копійок, - скасувати, а провадження у справі про адміністративне правопорушення - закрити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління патрульної поліції у Львівській області Департаменту патрульної поліції на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 605 (шістсот п'ять) гривень 60 копійок.
Ознайомитись з повним текстом судового рішенням, в електронній формі, сторони можуть за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua/.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Шостого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 10-денний строк з дня складення повного судового рішення.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії повного рішення суду.
Сторони:
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ; РНОКПП: НОМЕР_2 .
Відповідач: Управління патрульної поліції у Львівській області Департамент патрульної поліції, юридична адреса: вул. Перфецького, 19, м. Львів; код ЄДРПОУ: 40108646.
Суддя: В. В. Морозов