Справа № 375/1901/24
Провадження № 2/375/113/25
04 березня 2025 року селище Рокитне
Рокитнянський районний суд Київської області в складі:
головуючого - судді Смик М.М.,
за участю секретаря судового засідання Киричок В.В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
представник позивача - адвокат Печененко С.М.,
відповідач - ОСОБА_2 ,
представник відповідача - адвокат Апанович О.В.,
розглянувши у відкритому судовому засідання в залі суду в селищі Рокитне Білоцерківського району Київської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя та визнання права власності,
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2024 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя та визнання права власності.
Свої вимоги обґрунтовувала тим, що з 25 червня 2005 року вона перебувала з ОСОБА_2 у шлюбі, який рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 11 січня 2024 року розірвано.
Позивач вказує, що за час шлюбу ними набуте майно, а саме: житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 , земельну ділянку площею 0,1466 га (кадастровий номер 32233785002:01:005:0059) та земельну ділянку площею 0,25 га (кадастровий номер 32233785002:01:005:0060) за тією ж адресою. Після розірвання шлюбу вони з відповідачем не можуть дійти згоди щодо поділу майна подружжя. Також зазначала, що вказане майно набуто подружжям за договором довічного утримання, який укладено в інтересах сім'ї, а тому належить їм на праві спільної сумісної власності, а, відтак, має бути поділено з урахуванням правила рівності часток подружжя при поділі - по частці кожному.
Також ОСОБА_1 зазначала, що житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 , розташований на земельній ділянці площею 0,3966 га, яка у подальшому відповідачем була поділена на дві земельні ділянки площею 0,1466 га та площею 0,25 га із різним цільовим призначенням.
Посилаючись на зазначене, ОСОБА_1 просила визнати житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 , земельну ділянку площею 0,1466 га (кадастровий номер 322337 85002:01:005:0059) та земельну ділянку площею 0,25 га (кадастровий номер 322337 85002:01:005:0060) за тією ж адресою спільним сумісним майном подружжя. Визнати за нею право власності на частку житлового будинку загальною площею 48,1 кв.м, житловою - 35,9 кв.м з надвірними будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 , частку земельної ділянки площею 0,1466 га (кадастровий номер 322337 85002:01:005:0059) та частку земельної ділянки площею 0,25 га (кадастровий номер 322337 85002:01:005:0060) за тією ж адресою.
Процесуальні дії у справі та заяви (клопотання) учасників
Ухвалою Рокитнянського районного суду Київської області від 11 листопада 2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у даній справі. Розгляд справи призначено за правилами загального позовного провадження; призначено підготовче засідання на 5 грудня 2024 року об 11 год 00 хв.
2 грудня 2024 року представник відповідача - адвокат Апанович О.В. за допомогою підсистеми «Електронний суд» подала до суду заяву, в якій просила відкласти підготовче засідання, яке призначена на 5 грудня 2024 року, у зв'язку із зайнятістю в іншій справі та необхідністю ознайомлення з матеріали справи.
5 грудня 2024 року підготовче засідання у даній справі відкладено на 25 грудня 2024 року на 10 год 00 хв у зв'язку з неявкою сторін.
Ухвалою Рокитнянського районного суду Київської області від 25 грудня 2024 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 29 січня 2025 року. Цією ж ухвалою частково задоволено клопотання про виклик свідків та викликано в судове засідання свідків - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_5
29 січня 2025 року розпочато розгляд справи по суті та оголошено перерву до 4 березня 2025 року до 13 год 00 хв.
Стислий виклад позиції учасників справи
11 грудня 2024 року представник відповідача - адвокат Апанович О.В. за допомогою підсистеми «Електронний суд» подала відзив на позовну заяву, в якому посилалась на те, що у червні 2005 року ОСОБА_2 зареєстрував шлюб з ОСОБА_1 .
Також вказувала на те, що тітка ОСОБА_2 - ОСОБА_6 проживала одна в с.Бакумівка Білоцерківського району Київської області. Згодом ОСОБА_6 запропонувала ОСОБА_2 разом з його дружиною - ОСОБА_1 переїхати до неї; ОСОБА_2 погодився і вони почали спільно прожити. Перший рік проживання тітка самостійно дбала про себе, але згодом захворіла. ОСОБА_1 у подальшому відмовилася проживати з тіткою ОСОБА_2 . У зв'язку із ситуацією яка склалася, мати ОСОБА_2 - ОСОБА_7 у листопаді 2006 року забрала тітку до себе в м. Біла Церква Київської області і самостійно здійснювала догляд за нею. Через рік після переїзду до м. Білої Церкви Київської області ОСОБА_6 вирішила скласти заповіт і передати все своє майно матері ОСОБА_2 - ОСОБА_7 , однак нотаріус, до якого вона звернулась, порекомендував укласти договір довічного утримання, щоб уникнути подвійних витрат на переоформлення нерухомого майна. ОСОБА_7 погодилася на пропозицію укласти договір довічного утримання, але за умови, щоб договір був укладений між ОСОБА_6 та її сином - ОСОБА_2 , аби майно перейшло йому у власність після виконання зобов'язань.
Отже, житловий будинок та земельні ділянки, про поділ яких просить позивач, набуті відповідачем у власність за договором довічного утримання, який укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_2 3 серпня 2007 року. Крім того, відповідно до умов договору відповідач зобов'язувався довічно забезпечувати утримання ОСОБА_6 , включаючи харчування, одяг, догляд, необхідну допомогу, а також залишити в її користуванні одну кімнату у вказаному будинку. Разом з цим, догляд за ОСОБА_6 фактично здійснювала мати відповідача - ОСОБА_7 , яка через небажання позивача проживати разом з ОСОБА_6 забрала її до своєї квартири в м. Біла Церква Київської області, де здійснювала до останнього за нею догляд.
Посилаючись на зазначене, а також на те, що житловий будинок на АДРЕСА_1 , земельна ділянка площею 0,1466 га (кадастровий номер 32233785002:01:005:0059) та земельна ділянка площею 0,25 га (кадастровий номер 32233785002:01:005:0060) за тією ж адресою набуті відповідачем на підставі договору довічного утримання, а, відтак, належать відповідачу на праві особистої приватної власності. З урахуванням зазначеного, представник відповідача - адвокат Апанович О.В. просила у задоволенні позову відмовити.
У грудні 2024 року представник позивача - адвокат Печененко С.М. за допомогою підсистеми «Електронний суд» подав відповідь на відзив, в якій посилався на наступне.
Договір довічного утримання, укладений ОСОБА_6 з ОСОБА_2 3 серпня 2007 року, та посвідчений державним нотаріусом Калітенко Л.Б. На день посвідчення даного договору подружжя мало неповнолітню дитину - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за якою здійснювала піклування ОСОБА_1 , що, як вважає представник, свідчить про укладення такого договору в інтересах сім'ї, з метою забезпечення родини постійним житлом. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 померла, тому відповідно до частини 2 статті 755 ЦК України договір довічного утримання припинив свою дію. Також представник позивача - адвокат Печененко С.М. вказував на те, що твердження представника відповідача про те, що догляд за ОСОБА_6 фактично здійснювала мати відповідача безпідставні, оскільки відсутні належні та допустимі докази.
Представник позивача - адвокат Печененко С.М. також вказував на те, що тлумачення статті 60 СК України свідчить, що законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Саме такі висновки викладені, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, а також у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі №6-843цс17.
Адвокат Печененко С.М. зазначав, що доказів того, що метою укладення договору довічного утримання від 3 серпня 2007 року були власні, особисті інтереси ОСОБА_2 , так само як і доказів того, що він самостійно здійснював матеріальні витрати з виконання умов договору довічного утримання, матеріали справи не містять.
Посилаючись на зазначене, а також на те, що майно, одержане одним із подружжя як набувачем за договором довічного утримання, укладеним під час перебування набувача у шлюбі, є об'єктом спільної сумісної власності подружжя, представник позивача - адвокат Печененко С.М. просив врахувати відповідь на відзив.
24 грудня 2024 року представник відповідача - адвокат Апанович О.В. за допомогою підсистеми «Електронний суд» подала заперечення на відповідь на відзив, в яких посилалась на таке.
Зокрема, представник відповідача вказувала на те, що зобов'язання за договором довічного утримання повністю виконувала мати відповідача - ОСОБА_7 , яка забезпечувала догляд, матеріальну допомогу та іншу підтримку ОСОБА_6 . За таких обставин, оскільки саме мати відповідача фактично виконувала всі обов'язки за договором, не можна стверджувати, що майно, отримане ОСОБА_2 було набуте в інтересах його сім'ї, адже виконавцем зобов'язань фактично була ОСОБА_7 , яка діяла виключно в інтересах свого сина - ОСОБА_2 і жодним чином не в інтересах його дружини чи інших членів сім'ї. На думку представника, це свідчить про те, що дії матері відповідача були спрямовані на реалізацію домовленостей із попереднім власником нерухомого майна, а не забезпечення спільних інтересів сім'ї її сина. Таким чином, участь матері відповідача у виконанні зобов'язань за договором довічного утримання свідчить про індивідуальний характер дій та відсутність намірів діяти в інтересах будь-яких інших осіб, окрім її сина. З урахуванням зазначеного представник відповідача просила врахувати заперечення на відповідь на відзив про ухваленні судового рішення.
24 грудня 2024 року представник відповідача - адвокат Апанович О.В. за допомогою підсистеми «Електронний суд» подала до суду заяву про застосування наслідків позовної давності.
Заява мотивована тим, що позивач звернулася з відповідним позовом до суду у листопаді 2024 року. Проте майно, яке позивач просить поділити, а саме: житловий будинок на АДРЕСА_1 , земельну ділянку площею 0,1466 га (кадастровий номер 32233785002:01:005:0059) та земельну ділянку площею 0,25 га (кадастровий номер 32233785002:01:005:0060) за тією ж адресою, набуті відповідачем на підставі договору довічного утримання, який укладений в 2007 році.
Представник відповідача - адвокат Апанович О.В. також вказувала на те, що позивачу достовірно було відомо про укладений договір довічного утримання, а, відтак, як вважає представник, саме з цього часу розпочався перебіг строку позовної давності. Додатково зазначала, що навіть з моменту смерті відчужувала - ОСОБА_6 , яка настала ІНФОРМАЦІЯ_2 , загальний трирічний строк позовної давності минув.
Посилаючись на зазначене представник відповідача - адвокат Апанович О.В. просила застосувати наслідки позовної давності та відмовити у задоволенні позову.
Позиція сторін у судовому засіданні
Позивач у судовому засіданні приймала участь в режимі відеоконференції; позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити. Додатково пояснила, що з 2005 року вона перебувала з ОСОБА_2 у шлюбі, який рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 11 січня 2024 року розірвано. У цьому шлюбі у них народилося троє дітей, які проживають разом в нею в Нідерландах, куди вона разом з дітьми виїхала у зв'язку з повномасштабним вторгненням російської федерації. Договір довічного утримання, який посвідчений державним нотаріусом 3 серпня 2007 року, укладений в інтересах сім'ї. Також вказувала на те, що вона разом з ОСОБА_2 здійснювали догляд за ОСОБА_6 . Згодом ОСОБА_6 переїхала жити до матері відповідача - ОСОБА_7 до м. Біла Церква Київської області, проте вони постійно приймали участь в догляді ОСОБА_6 . Наголошувала на тому, що вона разом з ОСОБА_2 виконували умови договору довічного утримання, тому набуте за договором довічного утримання майно є спільною сумісною власністю подружжя.
В судовому засіданні представник позивача - адвокат Печененко С.М. позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити, а саме визнати житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 , земельну ділянку площею 0,1466 га (кадастровий номер 32233785002:01:005:0059) та земельну ділянку площею 0,25 га (кадастровий номер 32233785002:01:005:0060) за тією ж адресою спільним сумісним майном ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Визнати за ОСОБА_1 право власності на частку житлового будинку загальною площею 48,1 кв.м, житловою - 35,9 кв.м з надвірними будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 , частку земельної ділянки площею 0,1466 га (кадастровий номер 322337 85002:01:005:0059) та частку земельної ділянки площею 0,25 га (кадастровий номер 322337 85002:01:005:0060) за тією ж адресою.
Також представник позивача - адвокат Печененко С.М. вказував на те, що майно набуте за договором довічного утримання є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки договір довічного утримання від 3 серпня 2007 року був укладений в інтересах сім'ї. Крім того, у пункті 11 договору довічного утримання роз'яснено сторонам зміст статті 68 СК України, статті 182 ЦК України та статті 120 ЗК України, що вказує на те, що договір довічного утримання укладений в інтересах сім'ї. Додатково зазначав, що матеріали справи належних та допустимих доказів того, що умови договору довічного утримання виконувала мати відповідача - ОСОБА_7 не містять.
Відповідач у судовому засіданні проти задоволення позову заперечував та просив у позові відмовити. Зокрема, вказував на те, що з 2005 року він перебував з ОСОБА_1 у шлюбі. У зв'язку з повномасштабним вторгненням російської федерації ОСОБА_1 разом з дітьми у 2022 році виїхала за кордон. Перебуваючи за кордоном ОСОБА_1 вирішила розірвати шлюб та поділити майно, яке ніякого відношення до ОСОБА_1 немає, оскільки умови договору довічного утримання фактично виконувала його мати - ОСОБА_7 . З 2006 року до 2012 року ОСОБА_6 проживала разом з ОСОБА_7 у м. Біла Церква Київської області.
Також вказував на те, що ОСОБА_1 ніколи не приймала участі в догляді та утриманні ОСОБА_6 , а тому вона не може претендувати на майно, яке набуте ним за договором довічного утримання, оскільки таке майно є його особистою власністю. Неодноразово наголошував на тому, що умови договору довічного утримання виконувала його мати - ОСОБА_7 .
У судовому засіданні представник відповідача - адвокат Апанович О.В. вказала, що через підсистему «Електронний суд» подано заяву про застосування наслідків спливу позовної давності. Також зазначила, що договір довічного утримання, укладений ОСОБА_6 з ОСОБА_2 3 серпня 2007 року, а з даним позовом позивач звернулася у 2024 році, тобто, як вважає, представник, поза межами строку позовної давності.
Також вказувала на те, що зобов'язання за договором довічного утримання фактично виконувала мати відповідача - ОСОБА_7 . За таких обставин, оскільки саме мати відповідача фактично виконувала всі обов'язки за договором довічного утримання, не можна стверджувати, що договір довічного утримання був укладений в інтересах його сім'ї.
Представник відповідача - адвокат Апанович О.В. стверджує, що майна набуте ОСОБА_2 за договором довічного утримання від 3 серпня 2007 року є його особистою власністю, а тому поділу між подружжям не підлягає.
У судовому засіданні свідок ОСОБА_4 пояснив, що з 1982 року він працював фельдшером, а тому постійно навідував ОСОБА_6 , яка проживала одна. ОСОБА_6 мала інвалідність, а тому потребувала медичної та людської допомоги. Догляд за ОСОБА_6 здійснював ОСОБА_2 та його мати - ОСОБА_7 .
Свідок ОСОБА_5 у судовому засіданні зазначав, що він є дядьком відповідача. Батьки відповідача звертались до нього за допомогою, зокрема, щодо будівництва будинку. Будівництво будинку здійснювалося батьками відповідача. Догляд за ОСОБА_6 здійснювали батьки відповідача та сам відповідач. ОСОБА_1 він ніколи не бачив.
У судовому засіданні свідок ОСОБА_3 вказував на те, що догляд за ОСОБА_6 здійснювали батьки відповідача. Мати відповідача - ОСОБА_7 утримувала ОСОБА_6 , оскільки ОСОБА_6 проживала разом з нею в м. Біла Церква. Відповідач також допомагав здійснювати догляд за ОСОБА_6 .
Встановлені судом фактичні обставини справи
Судом встановлено, що з 25 червня 2005 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі, який рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 11 січня 2024 року розірвано.
ОСОБА_6 є тіткою ОСОБА_2 .
3 серпня 2007 року ОСОБА_6 з ОСОБА_2 уклала договір довічного утримання, за умовами якого передала у власність ОСОБА_2 належне їй майно, а саме житловий будинок з господарськими та побутовими спорудами та земельну ділянку площею 0,3966 га, що розташовані на АДРЕСА_1 , взамін ОСОБА_2 зобов'язувався забезпечувати її утриманням та доглядом довічно.
Вказаний договір посвідчений державним нотаріусом Рокитнянської районної державної нотаріальної контори Київської області Калітенко Л.Б. та зареєстрований в реєстрі за № 3480.
У пункті 3 договору довічного утримання зазначено, що ОСОБА_2 зобов'язується довічно утримувати ОСОБА_6 , забезпечуючи її харчуванням, одягом, доглядом, необхідною допомогою, зберігши в її довічному безкоштовному користуванні одну житлову кімнату.
Вартість матеріального забезпечення (харчування, одягу, догляду, необхідної допомоги) сторони встановили в розмірі 300 гривень в місяць (пункт 4 договору довічного утримання).
Пунктом 6 договору довічного утримання передбачено, що всі витрати за складання та посвідчення цього договору сплачує ОСОБА_2 .
Відповідно до пункту 11 договору довічного утримання зміст статті 68 Сімейного кодексу України, статті 182 Цивільного кодексу України, статті 120 Земельного кодексу України, сторонам роз'яснено.
16 жовтня 2007 року за ОСОБА_2 зареєстрована право власності, що підтверджується витягом про реєстрацію права власності на нерухоме майно.
Зі свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 28 лютого 2012 року судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 померла.
З довідки, виданої керівником органу державної реєстрації актів цивільного стану - ОСОБА_9 , вбачається, що ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце смерті - м. Біла Церква Київської області.
Мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права
Вивчивши матеріали цивільної справи та надавши оцінку поданим доказам, заслухавши пояснення сторін, та допитавши свідків, суд дійшов до наступного висновку.
Звертаючись до суду з відповідним позовом, ОСОБА_1 посилалась на те, що житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 , земельна ділянка площею 0,1466 га (кадастровий номер 322337 85002:01:005:0059) та земельна ділянка площею 0,25 га (кадастровий номер 322337 85002:01:005:0060) за тією ж адресою, набуті відповідачем за договором довічного утримання. Проте зазначений договір був укладений в інтересах сім'ї, зобов'язання щодо утримання ОСОБА_6 за її життя виконувала вона разом з відповідачем, а тому набуте майно є спільною сумісною власністю подружжя. З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просила визнати зазначене нерухоме майно спільною сумісною власністю подружжя та у порядку поділу спільного майна подружжя визнати за нею право власності на частку цього майна.
Відповідно до частини другої статті 3 Сімейного кодексу України (далі - СК України) сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
За змістом пункту 3 частини третьої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Тлумачення статті 60 СК України свідчить, що законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Такі висновки викладені, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17, а також у постановах Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі №6-843цс17, від 6 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц та від 5 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц.
Згідно з частиною першою статті 61 СК України об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу (частина перша статті 68 СК України).
Частина перша статті 69 СК України встановлює, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. Дружина і чоловік мають право розділити майно за взаємною згодою.
У разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).
Статтею 71 СК України передбачено, що майно, яке є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовились про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд приймає до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними.
Аналогічно врегульовано питання набуття подружжям майна у спільну сумісну власність та його поділ у ЦК України.
Так, згідно з частиною третьою статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до статті 372 ЦК України у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення. У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
Частиною 1 статті 744 ЦК України передбачено, що за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.
Статтею 745 ЦК України передбачено, що договір довічного утримання (догляду) укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
У частині 2 статті 755 ЦК України зазначено, що договір довічного утримання (догляду) припиняється зі смертю відчужувача.
Матеріалами справи підтверджено, що договір довічного утримання, укладений 3 серпня 2007 року, тобто право власності на спірне майна набуто ОСОБА_2 за час шлюбу з ОСОБА_1 .
При цьому, відсутність судового рішення про визнання спірного майна особистою приватною власністю ОСОБА_2 підтверджує, що відсутні підстави вважати, що таке майно належить виключно йому, оскільки докази на спростування презумпції спільного майна, набутого подружжям у шлюбі, відсутні.
На спростування презумпції спільної сумісної власності майна подружжя відповідач не надав належних та допустимих доказів.
Отже договір довічного утримання від 3 серпня 2007 року укладено ОСОБА_2 в інтересах сім'ї, оскільки доказів того, що метою укладення договору були його власні, особисті інтереси, матеріали справи не містять.
Не містять матеріали справи і доказів того, що мати відповідача - ОСОБА_7 самостійно виконувала умови договору довічного утримання від 3 серпня 2007 року.
Майно, набуте відповідачем за договором довічного утримання, є спільною сумісною власністю подружжя, а тому підлягає поділу між ними в рівних частках.
Саме такі висновки містяться у постановах Верховного Суду у справі №185/3086/18 від 1 квітня 2021 року та у справі № 334/9558/15 від 1 травня 2024 року.
Частина перша статті 76 ЦПК України передбачає, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частини перша, третя статті 77 та частина друга статті 78 ЦПК України).
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.
Житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 , земельна ділянка площею 0,1466 га (кадастровий номер 32233785002:01:005:0059) та земельна ділянка площею 0,25 га (кадастровий номер 32233785002:01:005:0060) за тією ж адресою, є спільним сумісним майном ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , а, відтак, наявні правові підстави для визнання за позивачем права власності на частку цього майна.
Щодо позовної давності
Заперечуючи проти позову, представник відповідача - адвокат Апанович О.В. подала до суду першої інстанції заяву про застосування наслідків спливу позовної давності.
Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Позовна давність встановлює строки захисту цивільних прав і протягом часу її дії особа може розрахувати на примусовий захист свого порушеного права судом.
Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Частина четверта статті 267 ЦК України передбачає, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 261 ЦК України, встановлено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Обов'язок доведення часу, з якого особі стало відомо про порушення її права, покладається на позивача.
У частині другій статті 72 СК України та пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» визначено, що до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.
Отже, початком перебігу позовної давності встановлено день, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права.
Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності. Такий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-258цс15 та постанові Верховного Суду від 6 листопада 2019 року у справі №203/304/17 (провадження №61-5400св19).
З Єдиного реєстру судових рішень встановлено, що рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 11 січня 2024 року шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано.
З відповідним позовом про поділ спільного сумісного майна подружжя та визнання права власності ОСОБА_1 звернулася у листопаді 2024 року.
Крім того, у матеріалах справи відсутні докази заперечення одним подружжя ОСОБА_2 права другого з подружжя ОСОБА_1 на набуте у період шлюбу нерухоме майно.
У постанові від 27 червня 2018 у справі № 61-/894/16-ц (провадження № 61-5386c18) Верховний Суд сформулював такі висновки щодо застосування статті 261 ЦК України: «аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо».
Тому, вирішуючи питання перебігу позовної давності за вимогами про поділ спільного майна подружжя, суди мають враховувати, що при визначенні початку перебігу позовної давності необхідно виходити не з часу, коли сторони розірвали шлюб, а з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого майнового права, оскільки сам по собі факт припинення шлюбу не свідчить про порушення права власності одного із подружжя.
Отже, початок перебігу позовної давності у справах про поділ спільного майна подружжя, шлюб якого розірвано, обчислюється не з дати розірвання шлюбу (статті 106, 107 СК України) чи з дати набрання рішенням суду законної сили (статті 109, 110 СК України), а від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності (частина друга статті 72 СК України), тобто з моменту виникнення спору між ними.
Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 4 липня 2018 року у справі 584/1319/16-ц (провадження № 61-19445св18), від 6 листопада 2019 року у справі №203/304/17 (провадження № 61-5400св 19), від 13 лютого 2020 року у справі № 320/3072/18 (провадження 61-88190в19), від13 липня 2020 року у справі №570/4234/16-ц (провадження № 61-152130св19) та від 26 січня 2023 року у справі №296/1550/20 (провадження № 61-11105св21).
Не користування колишнім подружжям майном, яке було набуто у шлюбі, після його розірвання не позбавляє його права власності на це майно.
Ураховуючи зазначене, позивачем не пропущено строк звернення до суду із цим позовом, оскільки ОСОБА_1 про порушення своїх прав ОСОБА_2 дізналася після розірвання шлюбу, а з позовом до суду позивач звернулася у листопаді 2024 року.
Висновки суду щодо розподілу судових витрат
Статтею 141 ЦПК України передбачено, що стороні на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.
Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Тому з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню 3 000 грн у відшкодування судового збору, сплаченого позивачем за пред'явлення позову.
Керуючись статтями 60, 61, 69, 70, 71 СК України, статтями 368,372, ЦК України, статтями 79-82, 141, 209, 258, 259, 264-268, 354 ЦПК України, суд,-
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя та визнання права власності - задовольнити.
Визнати житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 , земельну ділянку площею 0,1466 га (кадастровий номер 32233785002:01:005:0059) та земельну ділянку площею 0,25 га (кадастровий номер 32233785002:01:005:0060) за тією ж адресою, спільним сумісним майном ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Визнати за ОСОБА_1 право власності на частку житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 загальною площею 48,1 кв.м, житловою 35,9 кв.м.
Визнати за ОСОБА_1 права власності на частку земельної ділянки площею 0,1466 га (кадастровий номер 32233785002:01:005:0059) та на частку земельної ділянки площею 0,25 га (кадастровий номер 32233785002:01:005:0060), що на АДРЕСА_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у відшкодування судового збору, сплаченого за подання позовної заяви, 3 000 грн.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне судове рішення складено 4 березня 2025 року.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , яка зареєстрована на АДРЕСА_1 , та фактично проживає Jacob Obrechlaan 9-37 4611 AP Bergen op Zoom, Nederland (Королівство Нідерланди).
Відповідач - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_3 , який зареєстрований у квартирі АДРЕСА_2 та фактично проживає на АДРЕСА_1 .
Суддя Марина СМИК