27.02.2025 Єдиний унікальний № 371/1079/23 провадження № 2/371/53/25
Миронівський районний суд Київської області
ЄУН 371/1079/23
Провадження № 2/371/53/25
27 лютого 2025 року м. Миронівка
Миронівський районний суд Київської області у складі:
головуючого судді Поліщука А.С.,
за участі секретаря Овчаренко В.С.,
представника відповідача Фрей Р.А.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, за правилами загального позовного провадження, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Київської обласної прокуратури про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок незаконних дій органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури,-
До Миронівського районного суду Київської області із вищевказаним позовом звернувся представник позивача та просив стягнути на користь ОСОБА_1 компенсацію за спричинення моральної шкоди, завданої внаслідок незаконних дій органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури.
Позов обґрунтовував наступним:
02 квітня 2020 року слідчий у кримінальному провадженні - заступник начальника слідчого відділення Миронівського відділу поліції ГУ Національної поліції в Київській області капітан поліції Мовчан А.Ф. повідомив ОСОБА_1 (далі за текстом - Позивач), погоджену прокурором у кримінальному провадженні - заступником керівника Кагарлицької місцевої прокуратури Бущаком В.В., підозру про те що він ( ОСОБА_1 ) у кримінальному провадженні № 42019111190000004 від 15.01.2019 підозрюється у:
-складанні та видачі службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів, тобто у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 1 ст. 366 КК України;
-заволодінні чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем, тобто у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 2 ст. 191 КК України.
21 травня 2020 року позивача повідомлено про завершення досудового розслідування, а зібрані під час досудового розслідування докази достатніми для складання обвинувального акту.
02 червня 2020 року позивачу була вручена копія обвинувального акту в якому його обвинувачували у вчиненні злочинів передбачених ч. 1 ст. 366, ч. 2 ст. 191 КК України.
04 червня 2020 року вищезгаданий обвинувальний акт з додатками у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 15 січня 2019 року за №42019111190000004, стосовно ОСОБА_1 (Позивача), був направлений до Миронівського районного суду Київської області.
Вироком Миронівського районного суду Київської області від 29 березня 2021 року, залишеним без змін ухвалою Київського Апеляційного суду від 19 липня 2022 року, ОСОБА_1 (Позивача) визнано невинуватим у пред'явлених обвинуваченнях та виправдано його з підстав не доведення, що в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення.
Загальний розгляд кримінальної справи щодо Позивача тривав з 02 квітня 2020 року, з дня повідомлення про підозру, до 19 липня 2022 року дня вступу вироку в законну силу. Загальний термін тривання кримінального провадження - 2 роки, 3 місяці, 1 8 днів (Календарних днів: 839 днів).
Незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратурою Позивачу завдано моральної шкоди, яка проявилася в неправомірному притягненні до кримінальної відповідальності, погіршенні психологічного стану, різка втрата позитивної репутації у постійних клієнтів, яка будувалась декілька років, відповідно і втрата заробітку у зв'язку з втратою репутації, що також завдавало Позивачу суттєвих психологічних страждань, підвищення стресу, невизначеності у майбутньому, зневіра у справедливість правоохоронної системи. В результаті несправедливих обвинувачень також принижено його ділову репутацію перед колегами, потенційними клієнтами, що мало вплив при обранні з ким саме укладати договори (контракти) чи з Підприємствами якими керує Позивач або з іншими підрядниками, а також значне погіршення рекомендаційних характеристик Повивача в цілому на ринку праці та ділових відносин в партнерами.
Розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, які встановлено цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом (стаття 13 Закон) України "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду".
Отже, починаючи з 02 квітня 2020 року, з дня повідомлення про підозру, по 19 липня 2022 року дня вступу вироку в законну силу Позивач перебував під слідством і судом, а саме 2 роки, 3 місяці, 18 днів (Календарних днів: 839 днів), тобто 28 місяців.
Межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються судом у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством, за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року (провадження N 6-2203цс 15).
Також, позивач звернув увагу на висновок Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 січня 2020 року у справі № 742/2867/18-ц, у якому зазначено таке:
у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.
Зазначене відповідає правовій позиції, висловленій у постановах Великої Палати Верховного Суду: від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, провадження № 14-298цс 18, від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17, провадження № 14-4цс19, чим спростовуються доводи касаційної скарги Пирятинського районного суду Полтавської області у відповідній частині.
Судом установлено та не спростовано відповідачами, що ОСОБА_1 з 19 квітня 2013 року до 14 листопада 2017 року, тобто 54 місяці та 26 днів незаконно перебував під слідством та судом, зазнав негативних наслідків, які продовжувалися після закриття кримінального провадження стосовно нього, а саме, необхідність відновлення немайнових втрат, тривалість такого відновлення, тяжкість вимушених змін у життєвих і суспільних стосунках, зниження престижу, репутації, йому був необхідний час та зусилля для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному обсязі в повній мірі не могла бути реалізована.
Отже, судами першої та апеляційної інстанції було правильно застосовано норми матеріального права та визначено суму відшкодування, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом. При цьому суди виходили з розміру мінімальної заробітної плати, що діяв на час розгляду справи.
Згідно із статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 56 Конституції України передбачено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені статтею 1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями або бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
В чинному КПК України є глава під назвою "Відшкодування (компенсація) шкоди у кримінальному провадженні, цивільний позов", згідно зі статтею 130 якої шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою за рахунок Державного бюджету України у випадках та в порядку, передбачених законом.
Таким законом є Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» від 01.12.1994 року (далі - Закон № 266/94-ВР), сфера дії якого поширюється на широке коло суб'єктів, у тому числі й на осіб, стосовно яких закрито кримінальне провадження за відсутності в діянні складу кримінального правопорушення.
Так, за п. 1 ч. 2 Закону № 266/94-ВР право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках постановлення виправдувального вироку суду.
Положеннями статті 4 Закону № 266/94-ВР встановлено, що відшкодування моральної шкоди проводиться за рахунок коштів державного бюджету.
Тому позивач вважає, що за незаконне і необгрунтоване притягнення його до кримінальної відповідальності, що призвело до перебуванням під слідством та судом за надуманим і нічим не підтвердженими матеріалами кримінального провадження, за результатами розгляду яких у суді, його було виправдано, слід стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державної казначейської служби України на його користь відшкодування моральної шкоди у розмірі 224 000 гривень.
В судове засідання позивач та його представник не з'явилися, надіслали клопотання про розгляд справи за їх відсутності, позов підтримали.
Відповідач Київська обласна прокуратура у відзиві на позов проти його задоволення заперечувала, свої заперечення мотивувала наступним:
ОСОБА_1 обвинувачувався у вчиненні заволодіння чужим майном шляхом зловживання службовою особою своїм службовим становищем та у складенні та видачі службовою особою завідомо неправдивих офіційних документів, тобто у вчиненні кримінальних правопорушень (злочинів), передбачених ч. 2 ст. 191, ч. 1 ст. 366 КК України.
Вироком Миронівського районного суду Київської області від 29.03.2021 у справі № 371/535/20, залишеним без змін ухвалою Київського апеляційного суду від 19.07.2022, ОСОБА_1 визнано невинуватим та виправдано у зв'язку з недоведеністю в його діях складу кримінального правопорушення, передбачених ч. 2 ст. 191 та ч. 1 ст. 366 КК України.
Відповідно до змісту ст. 23 ЦК України, п. п. 3, 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
При цьому, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, а також із врахуванням інших обставин, які мають істотне значення (ч. 2 ст. 23 ЦК України). При визначенні відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Частиною 6 ст. 4 Закону передбачено, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Факт наявності моральної шкоди потребує доведення у встановленому законом порядку, оскільки така шкода є самостійним видом шкоди і умовою цивільно-правової відповідальності.
Право на відшкодування - це процесуальна вимога надати можливість довести наявність шкоди, визначити її розмір та отримати через судовий розгляд цього питання відповідну компенсацію.
Сума присудженого відшкодування не має бути джерелом незаконного збагачення.
Таким чином, відповідальність за шкоду вимагає встановлення складу правопорушення, елементами якого є шкода, протиправна поведінка, причинний зв'язок між шкодою та протиправною поведінкою. Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає відповідальність за заподіяну шкоду.
Факт наявності моральної шкоди потребує доведення у встановленому законом порядку, оскільки така шкода є самостійним видом шкоди і умовою цивільно-правової відповідальності.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.07.2023 у справі № 454/289/22.
Відповідно до п. 4 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.
Слід зазначити, що завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Відповідно до такої засади кримінального провадження як публічність (ч. 1 ст. 25 КПК України) прокурор, слідчий зобов'язані в межах своєї компетенції розпочати досудове розслідування в кожному випадку безпосереднього виявлення ознак кримінального правопорушення (за виключенням випадків, коли кримінальне провадження може бути розпочате лише на підставі заяви потерпілого) або в разі надходження заяви (повідомлення) про вчинення кримінального правопорушення, а також вжити всіх передбачених законом заходів для встановлення події кримінального правопорушення та особи, яка його вчинила.
Зокрема, під час кримінального провадження ніхто не може триматися під вартою, бути затриманим або обмеженим у здійсненні права на вільне пересування в інший спосіб через підозру або обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення інакше як на підставах та в порядку, передбачених цим Кодексом; не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим судовим рішенням, крім випадків, передбачених цим Кодексом (ст.ст. 12, 13 КПК України). Лише затримання особи, взяття її під варту або обмеження в праві на вільне пересування в інший спосіб, крім випадків, передбачених цим Кодексом під час кримінального провадження, незаконне проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим судовим рішенням, здійснене за відсутності підстав або з порушенням порядку, передбаченого цим Кодексом, тягне за собою відповідальність, установлену законом.
Разом з тим, виходячи зі змісту позовної заяви та доданих до неї документів, позивачем не наведено аргументованих доводів та конкретних прикладів на підтвердження факту вчинення органами Київської обласної прокуратури фізичного чи психічного впливу на позивача в ході здійснення досудового розслідування у кримінальному провадженні № 42019111190000004, що вказувало б на спричинення останньому моральних страждань, настання інших негативних подій та явищ, переживань тощо.
В той же час, кримінальним процесуальним законом передбачена можливість обмеження прав громадян з метою досягнення завдань кримінального провадження, у свою чергу кримінально-процесуальна діяльність прокурора зумовлена завданнями кримінального провадження та покладеними на нього кримінальним процесуальним законодавством обов'язками, яка здійснюється у порядку та на підставі, встановлених Кримінальним процесуальним кодексом України, яким допускається встановлене ним обмеження прав громадян.
Здійснення процесуальних дій органом досудового розслідування й суду в межах та порядку, передбаченому КПК України, для досягнення завдань кримінального провадження, забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура, з чітким та безумовним дотриманням загальних засад кримінального провадження, передбачених ст. 7 КПК України, не може саме по собі заподіювати моральні страждання особі, стосовно якої вони здійснюються, без доведення такою особою складу заподіяного правопорушення та всіх його елементів (вказана позиція висвітлена у постанові Верховного Суду від 28.11.2018 справа № 214/6982/13-ц).
Позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження протиправності поведінки органів досудового розслідування, прокуратури у ході здійснення досудового розслідування кримінальних проваджень чи його судового розгляду.
Зазначене не підтверджується і жодним судовим рішенням щодо визнання незаконними дій та рішень органів прокуратури.
Навпаки, в ході досудового розслідування кримінального провадження № 42019111190000004 органи прокуратури діяли згідно вимог Кримінального процесуального кодексу України, оскільки будь-які рішення чи дії Київської обласної прокуратури щодо ОСОБА_1 незаконними в судовому порядку не визнавались і навіть не оскаржувались учасниками кримінального провадження, а ухвалення виправдального вироку у кримінальному провадженні не може безумовно свідчити про незаконність дій органів прокуратури, які відповідали вимогам, передбаченим нормами ст.ст. 9, 11, 12, 132, 177, 178 КПК України.
Статтею 9 КПК України встановлено принцип законності, за змістом якого, під час кримінального провадження суд, слідчий суддя, прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий, інші службові особи органів державної влади зобов'язані неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства . Прокурор, керівник органу досудового розслідування, слідчий зобов'язані всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень.
Таким чином, недотримання органами досудового розслідування чи прокуратури вимог зазначеної статті у передбачений законом спосіб не встановлено, а отже відсутні підстави для твердження про незаконність таких дій.
З урахування викладеного, за відсутності факту незаконності дій органів досудового розслідування, прокуратури та суду, відсутні підстави для відшкодування моральної шкоди відповідно до ч. 1, 2 ст. 1176 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
Помилковість висновку, що незаконність дій органів досудового розслідування, прокуратури та суду визначається виправдувальним вироком суду, доводиться викладеним вище, а також релевантною практикою Європейського суду з прав людини.
У справі «Гранков проти України» (заява № 16800/16) від 11.02.2021 заявник стверджував, що національний суд, звільнивши його з-під варти 16.09.2015, встановив відсутність підстав для подальшого тримання його під вартою. Однак він не встановив, що тримання його під вартою у період з 14.04.2014 по 16.09.2015 було незаконним. Оскільки не було жодного судового висновку щодо незаконності тримання його під вартою, він не міг звернутися за відшкодуванням шкоди відповідно до статті 2 Закону України «Про відшкодування шкоди». Уряд стверджував, що національний суд звільнив заявника, щойно була встановлена недоступність матеріалів справи. Якби національні суди встановили незаконність тримання заявника під вартою, він міг би вимагати відшкодування шкоди відповідно до статті 1176 Цивільного кодексу України або статті 1 Закону України «Про відшкодування шкоди».
Європейський суд з прав людини зазначив, що розглядав це питання у багатьох інших справах проти України. Він встановив, що право на відшкодування шкоди відповідно до пункту 5 статті 5 Конвенції вважається не забезпеченим національною правовою системою, якщо Суд встановлює порушення будь-якого з попередніх пунктів цієї статті, та якщо немає рішення національного суду, яким би було встановлено незаконність тримання під вартою (див., наприклад, рішення у справах «Таран проти України» (Taran v. Ukraine), заява № 31898/06, пункти 89-90, від 17 жовтня 2013 року, та «Корбан проти України» (Korban v. Ukraine), заява № 26744/16, пункт 201, від 04 липня 2019 року), тому дійшов висновку про порушення п. 5 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
У цьому рішення ЄСПЛ проаналізував ст. 1176 ЦК України (п. 30 Рішення) та ст.ст. 1, 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (у тексті зазначеного рішення іменується як Закон «Про порядок відшкодування шкоди») (п. 34 Рішення), дійшовши наведеного висновку, що відсутність рішення національних судів про визнання певних дій, передбачених цими законодавчими актами незаконними (у рішенні йдеться про тримання під вартою), унеможливлює звернення за відшкодуванням завданої шкоди на підставі цих норм національного законодавства України.
Не заслуговують на увагу доводи позивача про те, що тривале перебування під слідством та судом вплинуло на його психологічний стан, оскільки не підтвердженні належними та допустимими доказами, з огляду на наступне.
Постановлення відносно позивача виправдувального вироку не є свідченням протиправної поведінки органу досудового розслідування та прокуратури, а необхідність захисту від обвинувачення не носить об'єктивного характеру. Крім того, якої шкоди позивач зазнав та в чому вона полягала останній не навів. Більше того позивачем, не наведено наскільки істотно був змінений звичний ритм його життя, та як було змінене життя сім'ї тощо.
В деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди та її розмір, протиправність поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою.
Отже, позивач повинен довести не тільки протиправність поведінки відповідача, а й наявність самої моральної шкоди та причинний зв'язок між поведінкою відповідача та заподіяною шкодою.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За змістом ч. 3 ст. 12, ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Підстави звільнення від доказування встановлені ст. 82 ЦПК України. До них відносяться обставини, які визнаються учасниками справи; обставини, які є загальновідомими; за певних умов - обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі.
При цьому, за ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Отже, для категорії позовів про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, виключень щодо загального порядку доказування чинний ЦПК не містить. За ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Презумпція наявності моральної шкоди, у тому числі, у категорії справ про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, законодавством не передбачена. Наявність моральної шкоди не визнана прямим наслідком кожної протиправної поведінки. Право на відшкодування шкоди за нормами чинного законодавства не є матеріальною гарантією, оскільки жоден закон не встановлює імперативний обов'язок компенсації. Зазначене право на відшкодування - це процесуальна вимога надати можливість довести наявність шкоди, визначити її розмір та отримати через судовий розгляд цього питання відповідну компенсацію.
Обґрунтування обставин отримання моральної шкоди, викладене у позові, потребує доказування належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами. За їх відсутності сам виклад цих обставин у позовній заяві не є ні доказом, ні показами свідка, ні документальним доказом.
Позивачем не надано доказів на підтвердження заподіяння йому моральної шкоди відповідачем, не доведено наявність жодного з елементів складу цивільно-правової відповідальності щодо заподіяння моральної шкоди, як і самого факту моральної шкоди, причинного зв'язку між шкодою та протиправними діяннями відповідача, що відповідно до ст. 81 ЦПК є його процесуальним обов'язком.
В той же час, згідно з ч. 2 ст. 13 Закону розмір відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості, а розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більше, аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і сума присудженого відшкодування не має бути джерелом незаконного збагачення.
Як вбачається з матеріалів позовної заяви 02.04.2020 ОСОБА_1 повідомлено підозру у кримінальному провадженні № 12019111190000004 від 15.01.2019, обвинувальний акт у даному кримінальному провадженні 04.06.2020 скеровано до Миронівського районного суду Київської області.
Вироком Миронівського районного суду Київської області від 29.03.2021 у справі № 371/535/20, залишеним без змін ухвалою Київського апеляційного суду від 19.07.2022 у справі № 371/535/20 ОСОБА_1 визнано невинуватим.
Таким чином, строк перебування ОСОБА_1 під слідством та судом необхідно обраховувати з 02.04.2020 (повідомлення про підозру) по 29.03.2021 (винесення вироку Миронівським районним судом Київської області).
Стадія кримінального переслідування закінчується прийняттям судом першої інстанції виправдувального вироку. У подальшому оскарженню (перегляду) підлягають самі судові рішення в апеляційному та касаційному порядку. При цьому, з моменту проголошення вироку суду особа набуває статусу виправданої, після чого доведення її невинуватості, процесуальної змагальності зі стороною обвинувачення не відбувається.
У свою чергу, виправдувальний вирок є актом державної влади, що повністю реабілітує громадянина та завершує його кримінальне переслідування, припиняє обмеження його прав чи покладення додаткових обов'язків (не вчиняються жодні процесуальні дії щодо особи).
Таким чином, період перебування під слідством та судом у спірних правовідносинах має бути обрахований за час, починаючи з моменту вручення особі письмового повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення та до моменту винесення виправдального вироку.
Наведені обставини свідчать про необґрунтованість позивачем, як факту заподіяння, так і розміру заявленої до відшкодування суми з урахуванням усіх імовірних негативних наслідків, які, на думку позивача, настали у ході здійснення передбачених кримінально-процесуальним законодавством повноважень органів прокуратури в ході досудового розслідування. При цьому стягнення з державного бюджету сум, які належним чином не обґрунтовані, становлять надмірний тягар для державного бюджету.
Згідно з частиною першою ст. 1176 ЦК України, шкода, завдана фізичній особі внаслідок незаконного притягнення її до кримінальної відповідальності відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб, органу дізнання, досудового слідства, прокуратури, або суду.
У пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз'яснено, що при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, його посадовими або службовими особами, судам слід виходити з того, що зазначений орган має бути відповідачем у такій справі, якщо це передбачено відповідним законом. Якщо ж відповідним законом чи іншим нормативним актом це не передбачено або в ньому зазначено, що шкода відшкодовується державою (за рахунок держави), то поряд із відповідним державним органом суд має притягнути як відповідача відповідний орган Державного казначейства України.
У частині четвертій ст. 263 ЦПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
При вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, його посадовими або службовими особами, судам необхідно виходити з того, що зазначений орган має бути відповідачем у такій справі, якщо це передбачено відповідним законом. Якщо ж відповідним законом чи іншим нормативним актом це не передбачено або в ньому зазначено, що шкода відшкодовується державою (за рахунок держави), то поряд із відповідним державним органом суд має притягнути як відповідача відповідний орган Державного казначейства України.
Вказаний правовий висновок висловлений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2018 у справі № 910/23967/16, від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц, у постановах Верховного Суду від 01.07.2020 у справі № 591/5911/17, від 23.09.2020 у справі № 626/608/18, від 07.10.2020 у справі № 646/1806/18, від 18.12.2019 у справі № 340/451/18, від 26.02.2020 у справі № 366/2026/18, від 11.03.2019 у справі № 629/795/19.
Згідно зі ст. 25 Бюджетного кодексу України Державна казначейська служба України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.
Відповідно до пп. 2 п. 9 Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України до законодавчого врегулювання безспірного списання коштів бюджету та відшкодування збитків, завданих бюджету, відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) за рахунок коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) в межах бюджетних призначень за рішенням суду у розмірі, що не перевищує суми реальних збитків, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
У рішенні Конституційного Суду України №12-рп/2001 від 03.10.2001 у справі № 1-36/2001 визначено, що не допускається відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади за рахунок коштів, що виділяються на утримання органів державної влади.
Рішення і висновки Конституційного Суду України не можуть мати характеру нормативно-правових актів, які здатні активно регулювати суспільні відносини. Конституційно і законодавчо визначена компетенція Конституційного Суду України не передбачає нормотворчості, крім тої, що пов'язана з регламентацією частини питань організації його внутрішньої роботи. Разом з цим це не заперечує можливості визнання за актами Конституційного Суду України щодо офіційного тлумачення Конституції і законів України нормативного характеру в тому розумінні, що вони конкретизують чинне законодавство України і не регулюючи самостійно суспільні відносини, вони, тим не менше, задіяні в цьому процесі, адже застосування положень Конституції і законів України, щодо яких Конституційним Судом України дано офіційне тлумачення, можливе лише з урахуванням правових позицій Конституційного Суду України, викладених у відповідних рішеннях. Останні, як відомо, є обов'язковими до виконання на всій території України.
З огляду на викладене, відшкодування шкоди у даній справі може здійснюватися лише за рахунок коштів державного бюджету, а тому заявлена до стягнення шкода в разі задоволення позовних вимог підлягає стягненню лише з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України.
Проте, в порушення правових вимог, ОСОБА_1 належним чином не вирішив питання про дійсний склад учасників справи, які братимуть участь у ній, натомість, залучивши до участі у справі в якості єдиного відповідача лише Київську обласну прокуратуру, при цьому не залучивши Державну казначейську службу України, яка є органом, що здійснює списання коштів з Державного бюджету.
Таким чином незалучення до участі у справі особи як співвідповідача (Державної казначейської служби України), за умови наявності обов'язкової процесуальної співучасті, є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб'єктний склад.
Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду від 20.01.2021 у справі № 203/2/19.
Поряд з цим, ОСОБА_1 також заявлено позовну вимогу і про стягнення судових витрат, а саме витрат, пов'язаних з наданням професійної правничої допомоги у даній справі.
Дана вимога є необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
У відповідності до ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Згідно з ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України» (п. 80), від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інші проти України» (п.п. 34-36), від 23.01.2014 у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» (п. 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 28.11.2002 у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені . Відсутність належного документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
З аналізу вищевикладених норм матеріального і процесуального законодавства чітко вбачається, що підставою для стягнення такого роду витрат є реально понесені стороною до моменту прийняття судом рішення по суті позовних вимог витрати на виконання угоди, укладеної з адвокатом про надання правничої допомоги. При цьому склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правничу допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду у справах № 754/9050/19 від 21.02.2022 та № 757/10886/20-ц від 27.04.2022.
Визначена адвокатом сума компенсації витрат, які він понесе та очікує понести на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції, не є належним чином обґрунтованою у контексті дослідження обсягу фактично наданих адвокатом послуг з урахуванням складності справи, кількості витраченого на ці послуги часу, та, відповідно, співмірності обсягу цих послуг та витраченого адвокатом часу із розміром заявленої суми витрат на професійну правничу допомогу.
Представником позивача не надано до суду жодного документу чи іншого доказу щодо витрат на правову допомогу у даній справі. До того ж, у даному випадку орієнтовний розрахунок представника позивача щодо вартості наданих послуг є явно завищеним, не відповідає принципам розумності, обґрунтованості та є неспівмірним зі складністю справи та реальним обсягом наданих послуг.
Позивачем належними, допустимими, достовірними і достатніми доказами не доведено фактичність, неминучість, розумність і обґрунтованість витрат на правову допомогу, з огляду на, що прошу суд у задоволенні вимог позивача щодо стягнення судових витрат, пов'язаних з наданням професійної правничої допомоги у даній справі, відмовити.
В судовому засіданні представник відповідача проти задоволення позову заперечувала з підстав наведених у відзиві.
Заслухавши учасників судового засідання, розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.
02 квітня 2020 року заступником начальника слідчого відділення Миронівського відділу поліції ГУ Національної поліції в Київській області капітаном поліції Мовчаном А.Ф. позивачу було повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 366, ч. 2 ст. 191 Кримінального кодексу України, відомості про яке 15 січня 2019 року внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42019111190000004.
Згідно із п. 14 ч. 1 ст. 3 КПК України, притягнення до кримінальної відповідальності - стадія кримінального провадження, яка починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення.
02 червня 2020 року позивачу вручено обвинувальний акт, за яким його звинувачено у вчиненні вищезазначених кримінальних правопорушень.
29 березня 2021 року вироком Миронівського районного суду Київської області позивача визнано невинуватим у вчиненні вищезазначених кримінальних правопорушень та виправдано.
Вирок Миронівського районного суду Київської області набрав законної сили 19 липня 2022 року.
У відповідності до ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, який набрав законної сили, є обов'язковим для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Таким чином позивач був підданий кримінальному переслідуванню, щодо вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 366, ч. 2 ст. 191 Кримінального кодексу України у період часу із 02 квітня 2020 року до 19 липня 2022 року, тобто 28 календарних місяців, і це переслідування (притягнення до кримінальної відповідальності) вироком Миронівського районного суду Київської області фактично було визнано безпідставним, оскільки позивач цих кримінальних правопорушень не вчиняв.
Статтею 3 Конституції України передбачено, що держава відповідає перед людиною за свою діяльність.
Згідно зі ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Міжнародним пактом про громадянські та політичні права (ч. 5 ст. 9, ч. 6 ст. 14), Декларацією прав і свобод людини та громадянина (ст. 38), Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод (ч. 5 ст. 5) передбачено, що кожен, хто став жертвою арешту, затримання, засудження, має право на відшкодування шкоди.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює розслідування, прокуратури відшкодовується державою у випадках вчинення незаконних дій, перелік яких охоплюється ч. 1 ст. 1176 Цивільного кодексу України, зокрема, у випадку незаконного притягнення до кримінальної відповідальності незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює досудове розслідування або прокуратури.
Частиною ч. ст. 1176 Цивільного кодексу України передбачено, що право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.
Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» виникає у випадку постановлення виправдувального вироку суду (п. 1 ст. 2 зазначеного Закону).
Пунктом 5 ст. 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються) моральна шкода.
Аналіз змісту п. 1 ч. 1 ст. 1 та п. 1 ст. 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», дають підстави суду дійти висновку, що у випадку постановлення судом виправдувального вироку, обвинувачений має право на відшкодування моральної шкоди спричиненої застосування до нього процедур притягнення до кримінальної відповідальності, незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють досудове розслідування, прокуратури і суду.
Частиною 5 ст. 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Застосування до будь-якої особи (особливо до невинуватої), заходів забезпечення кримінального провадження передбачених КПК України, зокрема таких як виклик слідчим, прокурором, судовий виклик (ст. 131 КПК України), невідмінно призводить до душевних страждань (переживань), погіршення можливостей реалізації своїх звичок і бажань, життєвого ритму, інших негативних наслідків морального характеру.
Отже суд приходить до висновку, що позивачу в наслідок застосування до нього процедури притягнення до кримінальної відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 191 та ч. 1 ст. 366 Кримінального кодексу України, зокрема із часу повідомлення його про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень (21 травня 2020 року) до часу набрання виправдовувальним вироком законної сили (19 липня 2022 роук) було спричинено моральну шкоду, яка полягає в душевних страждань (переживань), погіршенні можливостей реалізації своїх звичок і бажань, життєвого ритму, інших негативних наслідків морального характеру.
Частиною 3 ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» визначено, що відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.
У відповідності до правової позиції викладеної в постанові Верховного суду від 02 грудня 2015 року по справі №6-2203цс15, при визначенні розміру мінімальної заробітної плати слід виходити з її розміру, що був установлений на час розгляду справи.
Згідно із ст. 8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2025 рік» з 1 січня 2025 року мінімальна заробітна плата у місячному розмірі становить 8000 гривень;
З огляду на те, що позивач перебував під слідством та судом 27 місяців та 18 днів (із 02 квітня 2020 року по 19 липня 2022 року) то за нормою ч. 3 ст. 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», зважаючи на розмір мінімальної заробітної плати за цей період, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню в частині стягнення на користь позивача моральної шкоди в розмірі 220 645 гривень 16 копійок (8000*27=216000 та 8000/31=258,06*18=4645,16).
Враховуючи викладене, керуючись ст. ст. 1, 2, 4, 10, 11, 12, 15, 19, 34, 76-83, 89, 133, 134, 137, 141, 142, 209, 213, 258, 259, 263-265, 267, 268, 272, 273, 351, 352, 354, 355, 430 ЦПК України, суд,-
1.Позов задовольнити.
2.Стягнути із Державного бюджету України за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду (КПКВ 3504040) на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , моральну шкоду за незаконне повідомлення про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень в розмірі 220 645 гривень 16 копійок.
3.На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Київського апеляційного суду через Миронівський районний суд Київської області протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
4.Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя підпис А.С. Поліщук
Суддя А.С. Поліщук
Повний текст судового рішення складено 28 лютого 2025 року.