Єдиний унікальний номер 205/1796/25
Номер провадження3/205/1065/25
Справа № 205/1796/25
Провадження № 3/205/1065/25
04 березня 2025 року м. Дніпро
Суддя Ленінського районного суду м. Дніпропетровська Федотова В.М., розглянувши адміністративну справу про притягнення до адміністративної відповідальності, яка надійшла з Управління патрульної поліції в Дніпропетровській області відносно:
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП,
Згідно протоколу серії ЕПР1 № 217957 від 11.01.2025 року встановлено, що 11.01.2025 року о 00:40 годин у м. Дніпрі, вул. Моніторна, 10, водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом «BMW», д.н.з. НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп'яніння, а саме: запах алкоголю з порожнини рота, порушення мови. Від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння у встановленому законом порядку відмовився, чим порушив п. 2.5 Правил дорожнього руху.
Дії ОСОБА_1 кваліфіковані за ч. 1 ст. 130 КУпАП.
ОСОБА_1 надав до суду клопотання про закриття провадження по справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв'язку з відсутністю в його діях події і складу адміністративного правопорушення, судове засідання просив проводити за його відсутності. В обґрунтування клопотання зазначив, що на відеозаписі, який долучений до матеріалів справи, не зафіксовано, що він взагалі керував транспортним засобом BMW, д.н.з. НОМЕР_1 , факт керування вказаним транспортним засобом ОСОБА_1 заперечує. Пояснив, що 11.01.2025 року близько 00:20 год. він спустився до свого автомобіля «BMW», д.н.з. НОМЕР_1 , в якому забув мобільний телефон, а після того, як він вийшов з автомобіля, до нього підійшли співробітники поліції, які повідомили про порушення комендантської години, та не пускали повернутись до будинку. Перевіривши дані за інформацією у планшеті співробітники поліції виявили, що ОСОБА_1 перебував у розшуку через те, що не оновив дані в Резерв+, та застосували до нього заходи фізичного характеру, наділи кайданки та доставили до ТЦК та СП. Також звернув увагу, що на відеозаписі не зафіксовано факту його відмови від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння та встановлення працівниками поліції будь-яких ознак алкогольного сп'яніння. Співробітниками поліції було порушено вимоги ст. 266 КУпАП та Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров'я України № 1452/735 від 09.11.2015 року, оскільки матеріали справи не містять направлення водія для проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння у медичному закладі. Окрім того, у протоколі у справі про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 217957 від 11.01.2024 року місце його складання зазначено як: «м. Дніпро, вул. Моніторна, 10», що не відповідає дійсності, оскільки протокол було складено в приміщенні ТЦК та СП, що також підтверджується відеозаписом. Також, йому не було роз'яснено права та обов'язки, передбачені ст. 268 КУпАП, зокрема й права користуватися юридичною допомогою адвоката, що є суттєвим порушенням прав та грубим порушенням норм процесуального права.
Суддя, дослідивши клопотання про закриття провадження по справі, матеріали адміністративної справи, відеозапис, та з'ясувавши всі обставини справи, дійшов висновку про відсутність в діях ОСОБА_1 події та складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, за наступних підстав.
За ст. 1 КУпАП завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі й гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов'язків, відповідальності перед суспільством.
Положеннями ст. 3 Конституції України передбачено, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством, а органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 19 Конституції України).
Відповідно до ст.ст. 1 та 8 Основного Закону Україна є правовою державою, де визнається і діє принцип верховенства права. Згідно з положеннями ст. 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.
Визначення «законності» або «згідно із законом» досить широко наведено в практиці ЄСПЛ, яка є джерелом права, у зв'язку із чим є обов'язковою до врахування судами при розгляді справ відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
У розумінні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, притягнення особи до адміністративної відповідальності розцінюється як «кримінальне обвинувачення», оскільки адміністративні правопорушення мають ознаки, притаманні «кримінальному обвинуваченню» у значенні ст. 6 Конвенції. Таку позицію висловив Європейський суд з прав людини в рішенні по справі «Надточій проти України» від 15 травня 2008 року.
Диспозицією частини першої статті 130 КУпАП встановлено, що відповідальність за вказаною нормою закону настає у разі керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від провадження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Положеннями ст. 1 Закону України «Про національну поліції» передбачено, що Національна поліція України (поліція) - це центральний орган виконавчої влади, який служить суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку.
Таким чином, головним обов'язком держави в цілому, а також суду і працівників органів Національної поліції України зокрема, є утвердження і забезпечення прав і свобод людини, які визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Єдиний порядок дорожнього руху на всій території України встановлений Правилами дорожнього руху, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001 року.
Відповідно до п. 2.5 Правил дорожнього руху водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
Порядок проходження огляду на стан сп'яніння врегульовано ст. 266 КУпАП, а також Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров'я України № 1452/735 від 09.11.2015 року та Порядком направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1103 від 17.12.2008 року.
За положеннями п. 1.10 Правил дорожнього руху водієм є особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії, а також особа, яка навчає керуванню транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 27 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» за № 14 від 23.12.2005 року, роз'яснено судам, що відповідальність за ст. 130 КУпАП несуть особи, які керують транспортними засобами у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції. Керування транспортним засобом слід розуміти як виконання функцій водія під час руху такого засобу або інструктора-водія під час навчання учнів-водіїв, незалежно від того, керує особа транспортним засобом, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування. Для притягнення до відповідальності за ст. 130 КУпАП не має значення, протягом якого часу особа, яка перебуває у стані сп'яніння чи під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, керувала транспортним засобом. Правопорушення вважають закінченим з того моменту, коли він почав рухатись.
Крім того, в рішенні № 404/4467/16-а від 20.02.2019 року ВС/КАС зазначив, що «само по собі керування транспортним засобом розуміється, як технічна дія водія з метою приведення транспортного засобу в рух, зворушення з місця і, як наслідок, переміщення транспортного засобу в просторі. Експлуатація транспортного засобу передбачає використання цього транспортного засобу за призначенням, тобто з метою керування.
Таким чином, керування транспортним засобом це умисне виконання особою функцій водія шляхом вчинення технічних дій для приведення транспортного засобу в рух та зворушення з місця, а під час руху для зміни напрямку руху та/чи швидкості транспортного засобу.
Разом з тим, ОСОБА_1 заперечував сам факт керування ним транспортним засобом «BMW», д.н.з. НОМЕР_1 , 11.01.2025 року о 00:40 год.
Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Згідно із п. 5 розділу II Інструкції із застосування органами та підрозділами поліції технічних приладів і технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису, засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України 18.12.2018 № 1026, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 11.01.2019 року № 28/32999, включення портативного відеореєстратора відбувається з моменту початку виконання службових обов'язків та/або спеціальної поліцейської операції, а відеозйомка ведеться безперервно до її завершення, крім випадків, пов'язаних з виникненням у поліцейського особистого приватного становища (відвідування вбиральні, перерви для приймання їжі тощо). У процесі включення портативного відеореєстратора поліцейський переконується в точності встановлених на пристрої дати та часу.
У судовому засіданні суддею було у повному обсязі досліджено відеозапис, який міститься у матеріалах справи.
Так, із наданого відеозапису, який було долучено до матеріалів справи, вбачається, що відео починається з того, що працівники поліції заходять у приміщення разом із особою, яка притягається до адміністративної відповідальності - ОСОБА_1 , на якого одягнені кайданки. Знаходячись у вказаному приміщенні, працівники поліції починають складати на ОСОБА_1 протокол про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП. Будь-яких доказів керування ОСОБА_1 транспортним засобом тієї ночі вказаний відеозапис не містить. Транспортний засіб, який перебуває у русі під керуванням ОСОБА_1 на вказаному відеозаписі не зафіксовано.
Пунктами 6 та 7 розділу 1 загальних положень Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства охорони здоров'я України № 1452/735 від 09.11.2015 року також передбачено, що огляд на стан сп'яніння проводиться: поліцейським на місці зупинки транспортного засобу з використанням спеціальних технічних засобів, дозволених до застосування МОЗ та Держспоживстандартом (далі спеціальні технічні засоби); лікарем закладу охорони здоров'я (у сільській місцевості за відсутності лікаря фельдшером фельдшерсько-акушерського пункту, який пройшов спеціальну підготовку). У разі відмови водія транспортного засобу від проходження огляду на стан сп'яніння на місці зупинки транспортного засобу або його незгоди з результатами огляду, проведеного поліцейським, такий огляд проводиться в найближчому закладі охорони здоров'я, якому надано право на його проведення відповідно до ст. 266 КУпАП.
Аналогічні норми передбачені Порядком направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1103 від 17.12.2008 року. Так, згідно вказаного Порядку, підтвердження стану сп'яніння в результаті огляду (на місці зупинки транспортного засобу) та згода водія транспортного засобу з результатами такого огляду є підставою для його притягнення згідно із законом до відповідальності. Водій транспортного засобу, що відмовився від проведення огляду на місці зупинки транспортного засобу або висловив незгоду з його результатами, направляється поліцейським для проведення огляду до відповідного закладу охорони здоров'я. Поліцейський забезпечує проведення огляду водія транспортного засобу в закладі охорони здоров'я не пізніше ніж протягом двох годин з моменту виявлення відповідних підстав. У разі відмови водія транспортного засобу від проведення огляду в закладі охорони здоров'я поліцейський в присутності двох свідків складає протокол про адміністративне правопорушення, у якому зазначає ознаки сп'яніння і дії водія щодо ухилення від огляду.
Із наданого працівниками поліції відеозапису не вбачається, що особа, яка притягається до адміністративної відповідальності відмовилась від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння. Окрім того, працівники поліції не повідомили ОСОБА_1 , які саме ознаки алкогольного сп'яніння було у нього виявлено.
Суддя звертає увагу, що співробітники поліції на відеозаписі не роз'яснили ОСОБА_1 порядок та процедуру проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння, не склали відповідне направлення на огляд у медичному закладі, не забезпечили доставку ОСОБА_1 до такого закладу у передбачений строк, що відповідно є порушенням вимог ст. 266 КУпАП та зазначених вище Порядку та Інструкції.
Згідно статті 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Із наданого суду відеозапису з нагрудного відеореєстратора працівника поліції встановлено, що під час складення протоколу про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП, поліцейським не було дотримано вимоги ч. 2 Розділу ІІ Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом МВС України від 07.11.2015 року за № 1395, ст. 256, 268 КУпАП, а саме: не роз'яснено прав та обов'язків, які має особа, відносно якої складається протокол про адміністративне правопорушення, в тому числі право на професійну правничу допомогу, передбачене ст. 59 Конституції України.
Зазначене є суттєвим порушенням прав ОСОБА_1 та грубим порушенням норм процесуального права. Зазначені дії з боку працівників поліції призвели до того, що не було дотримано законодавчо встановленого порядку притягнення особи до адміністративної відповідальності, зокрема крім іншого, особі не роз'яснено його права і обов'язки, що в свою чергу, позбавило її права на захист, що передбачено ст. 59 Конституції України, ст. 268 КУпАП.
Верховний Суд в постанові від 27.06.2019 року зазначив, що висновок про наявність чи відсутність в діях особи складу адміністративного правопорушення повинен бути обґрунтований, тобто зроблений на підставі всебічного, повного і об'єктивного дослідження всіх обставин та доказів, які підтверджують факт вчинення адміністративного правопорушення. Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи у його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами
Оцінюючи надані суду докази в їх сукупності, суд керується основними конституційними засадами судочинства, визначеними ст. 129 Конституції України, до яких відноситься забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, а також ст. 62 Конституції України та загальними принципами права, згідно яких усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь та доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Одночасно, сам по собі протокол про адміністративне правопорушення не може бути беззаперечним доказом вини особи в тому чи іншому діянні, оскільки не являє собою імперативного факту доведеності вини особи, тобто не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства» (Ireland v. the United Kingdom), п. 161, Series A заява № 25), який застосовується при оцінці доказів, а такі докази можуть «випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту».
Окрім того, наданий співробітником поліції рапорт не може бути беззаперечним доказом вини ОСОБА_1 .
У пункті 53 Постанови Верховного Суду від 20.05.2020 року по справі № 524/5741/16-а Верховний Суд дійшов висновку про те, що рапорт працівника поліції не може слугувати однозначним доказом винуватості особи у вчиненні адміністративних правопорушень.
Суддя враховує висновки Європейського суду з прав людини, викладені зокрема в рішенні від 09.09.2011 року у справі «Лучанінова проти України», від 15.05.2018 року у справі «Надточій проти України», який неодноразово зазначав, що до провадження в справах про адміністративні правопорушення застосовується кримінальний аспект та відповідні гарантії ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зокрема згідно яких кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
Забезпечення законності при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення гарантоване ст. 7 КУпАП, за якою ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом.
Так, в рішенні «Салов проти України» (Salov v. Ukraine) від 27 квітня 2004 р. ЄСПЛ нагадав, що фраза «відповідно до закону» вимагає, щоб оскаржуваний захід мав певне підґрунтя в національному праві.
Крім того, у рішенні по справі «Пантелеєнко проти України» (Panteleyenko v. Ukraine) від 29 червня 2006 року, заява № 11901/02, в п. 60 ЄСПЛ зазначено, що «законність розуміють як фундаментальну юридичну категорію, що є критерієм правового життя суспільства і громадян; законність також розглядають як «принцип, метод та режим суворого, неухильного дотримання, виконання норм права всіма учасниками суспільних відносин». У правовій державі законність (правозаконність) є гарантією правомірності застосованого примусу».
Однак концепція «законності» стосується не лише статті 8, але й багатьох інших статей Конвенції. Наприклад, у справі «Кац та інші проти України» (Kats and Others v. Ukraine, заява № 29971/04), рішення від 18 грудня 2008 року, ЄСПЛ зазначив, що слово «законний» та словосполучення «відповідно до процедури, встановленої законом», які містяться в пункті 1 статті 5, по суті, відсилають до національного законодавства і встановлюють обов'язок забезпечувати дотримання матеріально-правових та процесуальних норм такого законодавства.
Стандарт доведення вини «поза розумним сумнівом» означає, що при доведенні винуватості особи не повинно залишатися жодного «розумного сумніву» в цьому, тоді як наявність такого «розумного сумніву» у винуватості особи є підставою для його виправдання. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості.
Притягнення особи до адміністративної відповідальності можливе лише за умови наявності юридичного складу адміністративного правопорушення, в тому числі, встановлення вини особи в його вчиненні, яка підтверджена належними та допустимими доказами, а не підтвердження здійснення водієм правопорушення відповідними доказами, не породжує правових підстав для притягнення його до адміністративної відповідальності.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 26.06.2019 року у справі № 536/1703/17.
До того ж, з висновку, викладеного Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 08 липня 2020 року у справі № 463/1352/16-а (адміністративне провадження № К/9901/21241/18), вбачається, що у силу принципу презумпції невинуватості, що підлягає застосуванню у справах про адміністративні правопорушення, всі сумніви щодо події порушення та винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведені подія та вина особи мають бути прирівняні до доведеної невинуватості цієї особи.
Згідно із ст. 62 Конституції України особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.
За змістом ст. 9 КУпАП єдиною підставою притягнення особи до адміністративної відповідальності є наявність у її діях (бездіяльності) складу адміністративного правопорушення, яким визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.
Відповідно до вимог ст. ст. 245, 280 КУпАП завданням провадження в справі про адміністративне правопорушення є своєчасне, всебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин, вирішення її в точній відповідності з законом. При розгляді справи про адміністративне правопорушення в обов'язковому порядку має бути з'ясовано: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують чи обтяжують її відповідальність, тощо.
Згідно із ст. 129 Конституції України розгляд і вирішення справ в судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості, а тому суд не може виконувати одночасно функцію дізнання, обвинувачення і правосуддя.
Ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених Законом.
Аналогічного роду положення закріплено у ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, які зводяться до того, що кожен вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку.
Зокрема, у справі «Barbera, Messegu and Jabardo v. Spain» від 06.12.1998 року (п. 146) Європейський суд з прав людини встановив, що принцип презумпції невинності вимагає серед іншого, щоб, виконуючи свої обов'язки, судді не починали розгляд справи з упередженої думки, що особа скоїла правопорушення, яке ставиться їй в провину; всі сумніви, щодо її винуватості повинні тлумачитися на користь цієї особи.
При цьому суддя наголошує, що він не має права самостійно відшукувати докази на користь обвинувачення, адже діючи таким чином, він неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя.
В пункті 24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року № 14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» зазначено, що неприпустимо, щоб судді спрощено підходили до судового розгляду справ про адміністративні правопорушення на транспорті та ігнорування прав осіб, яких притягають до відповідальності, потерпілих, їх законних представників і захисників.
Вищенаведені факти, встановлені в судовому засіданні, у відповідності до ст. 62 Конституції України повинні тлумачитись судом на користь ОСОБА_1 .
Обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 252 КУпАП суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.
На думку судді, в даному випадку в представленому обсязі доказів наявності вини ОСОБА_1 , відсутня сукупність переконливих, належних, допустимих та взаємопов'язаних між собою доказів, які дають обґрунтовані підстави для притягнення останнього до адміністративної відповідальності, а тому суддя дійшов висновку про закриття провадження по справі за відсутності у діях ОСОБА_1 події і складу адміністративного правопорушення.
Оцінивши наявні в матеріалах справи про адміністративне правопорушення докази в їх сукупності, з урахуванням того, що всі виявлені під час складання протоколу про адміністративне правопорушення недоліки та сумніви мають застосовуватись на користь особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, а суддя не наділений повноваженням збирати докази винуватості чи невинуватості особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, тому суддя дійшов висновку щодо недоведеності наявності в діях ОСОБА_1 події і складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
На підставі вищевикладеного та керуючись Конституцією України, ст.ст. 7, 9, 247, 245, 251, 252, 266, 268, 280, 283, 284 КУпАП, суддя
Провадження по справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за ч. 1 ст. 130 КУпАП - закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП, у зв'язку з відсутністю події і складу адміністративного правопорушення.
Постанова по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена шляхом подання скарги до Дніпровського апеляційного суду протягом десяти днів з дня її винесення.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку її оскарження.
Суддя: Федотова В.М.