04 березня 2025 року
м. Київ
справа № 200/5401/23
адміністративне провадження № К/990/19322/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Соколова В.М.,
суддів: Загороднюка А.Г., Єресько Л.О.,
розглянувши у порядку письмового провадження в суді касаційної інстанції адміністративну справу № 200/5401/23
за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, провадження у якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11 березня 2024 року (суддя - Ушенко С.В.) та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 09 травня 2024 року (головуючий суддя - Сіваченко І.В., судді: Блохін А.А., Гаврищук Т.Г.),
І. Короткий зміст позовних вимог та їх обґрунтування
ОСОБА_1 (позивач, ОСОБА_1 ) звернувся в суд із позовом до Військової частини НОМЕР_1 (відповідач, В/ч НОМЕР_1 ), у якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати збільшеної додаткової винагороди, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» (Постанова КМУ № 168) за безпосередню участь у бойових діях та заходах з національної безпеки і оборони за період з 24.02.2022- 24.02.2023 (спірний період) пропорційно часу участі, з урахуванням фактично виплачених сум;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити ОСОБА_1 зазначену винагороду за спірний період пропорційно фактичному часу участі у зазначених заходах, що проводилися у спірний період.
На обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначив, що проходив військову службу у В/ч НОМЕР_1 з 29.04.2021 по 24.02.2023. У період з 24.02.2022- 24.02.2023 брав участь у бойових діях та заходах з нацбезпеки. Водночас відповідач не виплатив йому додаткову винагороду 100 000 грн, передбачену постановою КМУ № 168, пропорційно часу участі в цих діях.
ІІ. Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
Позивач проходив службу у В/ч НОМЕР_1 з 29.04.2021 по 24.02.2023, що підтверджується записом у військовому квитку (серія НОМЕР_2 від 26.02.2021).
Згідно з довідкою В/ч НОМЕР_1 , у періоди 14.09.2021- 11.06.2022, 12.06.2022- 13.07.2022, 13.07.2022- 24.02.2023 позивач перебував у Донецькій області, беручи участь у заходах з оборони України.
Наказом командира В/ч НОМЕР_1 № 55 від 24.02.2023 ОСОБА_1 звільнено у запас за сімейними обставинами (пп. «г» п. 3 ч. 5 Закону «Про військовий обов'язок та військову службу»).
За даними довідки від 14.09.2023 № 1330, відповідач виплатив позивачу додаткову винагороду за воєнний стан у різних розмірах щомісяця, але не в повному обсязі, а саме: лютий 2022 року - 10 696,43 грн; березень 2022 року - 112 500,00 грн; квітень 2022 року - 7 000,00 грн; травень 2022 року - 16 129,03 грн; червень 2022 року - 30 000,00 грн; липень 2022 року - 99 387,10 грн; серпень 2022 року - 36 774,19 грн; вересень 2022 року - 30 000,00 грн; жовтень 2022 року - 30 000,00 грн; листопад 2022 року - 32 333,33 грн; грудень 2022 року - 30 000,00 грн; січень 2023 року - 30 000,00 грн; лютий 2023 року - 25 714,29 грн.
Через це позивач звернувся із цим позовом до суду.
ІІІ. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їхнього ухвалення
Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 11 березня 2024 року у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено повністю.
Суд першої інстанції дійшов висновків, що позивач не має права на виплату 100 000 грн відповідно до Постанови КМУ №168, оскільки відсутні належні документальні докази, які б підтвердили безпосередню участь позивача у бойових діях (зокрема перебування в районі проведення воєнних (бойових) дій) у визначені періоди.
Цей суд зауважив, що сам факт виконання позивачем бойових завдань та наявність бойових розпоряджень (наказів) не можуть бути єдиною та достатньою підставою для отримання додаткової винагороди у збільшеному розмірі (100000 грн).
Суд першої інстанції врахував, що за окремі місяці (зокрема, березень, липень, серпень та листопад 2022 року) позивачу все ж була нарахована і виплачена винагорода у збільшеному розмірі, відповідно до наданих відповідачем доказів. Однак за решту періодів (лютий, квітень, травень, червень, вересень, жовтень, грудень 2022 року, а також січень і лютий 2023 року) відсутня обов?язкова умова - документальне підтвердження безпосередньої участі у бойових діях.
На підставі цього суд першої інстанції дійшов висновку про необґрунтованість вимог щодо нарахування та виплати позивачу додаткових сум за цей час і відмовив у задоволенні позову.
Перший апеляційний адміністративний суд 09 травня 2024 року залишив без змін рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11 березня 2024 року.
Суд апеляційної інстанції, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, додатково зазначив, що сам факт перебування військовослужбовця на території оперативно-тактичних угрупувань «ІНФОРМАЦІЯ_2», «ІНФОРМАЦІЯ_3», «ІНФОРМАЦІЯ_1» чи виконання наказів командира не може бути єдиною і достатньою умовою для виплати додаткової винагороди у максимальному розмірі (100 000 грн). Апеляційний суд звернув увагу, що позивач мав належним чином підтвердити (відповідно до вимог законодавства) свою безпосередню участь у бойових діях або відсічі збройної агресії, перебуваючи саме в районах воєнних (бойових) дій, але такі документи у справі відсутні.
Також цей суд вказав, що згаданий у матеріалах справи факт перебування позивача в Донецькій області і виконання окремих завдань (зокрема охорони, патрулювання, конвоювання) не свідчить про участь у бойових діях саме в періоди, за які він вимагає додаткову винагороду. Суд апеляційної інстанції підкреслив, що без підтвердження перебування в населених пунктах чи районах, внесених до офіційного переліку зон проведення воєнних (бойових) дій (накази Мінінтеграції № 75 та № 309), відсутні підстави для нарахування позивачу 100 000 грн.
Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що позивач не довів відповідних обставин (згідно зі статтею 77 КАС України), і тому обов'язкові умови для виплати підвищеної додаткової винагороди (Постанова КМУ №168) не були належно підтверджені.
З огляду на це суд апеляційної інстанції дійшов висновків, що позивач не має права на додаткову щомісячну винагороду у розмірі 100 000 грн згідно з Постановою КМУ № 168 за спірний період.
IV. Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційної скарги та її рух у касаційній інстанції.
Позиція інших учасників справи
Позивач подав касаційну скаргу, у якій просить Верховний Суд скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій та прийняти нове рішення про задоволення його позовних вимог.
Касаційна скарга обґрунтована пунктом 3 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України) а саме тим, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права через відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування у подібних правовідносинах пункту 2-1 Постанови КМУ № 168, пункту 3 телеграми Міністра оборони України від 25.03.2022 № 248/1298 та пункту 3 Окремого доручення Міністра оборони України від 23.06.2022 № 912/з/29.
Позивач наполягає на тому, що телеграми та Окреме доручення МОУ, на які посилаються суди, не відповідають вимогам актів, які видаються міністерствами, іншими органами виконавчої влади, оскільки вони не були зареєстровані. Крім того, у спірний період не діяв жодний наказ Міноборони, який би врегульовував порядок і умови виплати збільшеної додаткової винагороди. Відповідно, позивача не може бути позбавлено виплати винагороди за Постановою КМУ № 168.
Позивач наголошує, що довідка, видана В/ч НОМЕР_1 , підтверджує участь у заходах з оборони України в спірний період у Донецькій області та водночас самостійно свідчить про його участь у бойових діях, а відповідач не заперечує цей факт.
Касаційна скарга, як указує позивач, стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики щодо правильного застосування норм права, що передбачають отримання додаткової винагороди на період дії воєнного стану, відповідно до Постанови КМУ № 168.
Верховний Суд ухвалою від 06 червня 2024 року відкрив касаційне провадження за вказаною касаційною скаргою.
Відповідач правом подати відзив на касаційну скаргу не скористався, що відповідно до частини четвертої статті 328 КАС України не перешкоджає касаційному перегляду справи.
Ухвалою Верховного Суду від 26 лютого 2025 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
V. Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи.
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини першої статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, що стали підставою для відкриття касаційного провадження, і на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування норм матеріального та процесуального права судами першої чи апеляційної інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, зокрема у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 341 КАС України).
Колегія суддів, перевіривши доводи касаційної скарги відповідача та виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, виходить із такого.
У цій справі військовослужбовець ЗСУ ОСОБА_1 просить виплатити додаткову винагороду до 100 000 грн за участь (що підтверджено довідкою) у бойових діях і заходах з нацбезпеки та оборони в Донецькій області за спірний період згідно з п.1 Постанови КМУ № 168.
Відповідно до статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII, до грошового забезпечення військовослужбовців входять посадовий оклад, оклад за званням, щомісячні та одноразові додаткові види грошового забезпечення (надбавки, премії тощо). Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Воно повинно покривати потреби ЗСУ та інших військових формувань. Порядок його виплат встановлюють Міністр оборони України та керівники відповідних органів.
На виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року №64 «Про введення воєнного стану в Україні» та № 69 «Про загальну мобілізацію», Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», якою, зокрема, передбачено виплату додаткової винагороди під час воєнного стану.
Пункт 1 Постанови КМУ № 168 (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлює, що протягом воєнного стану військовослужбовцям (ЗС, СБ, СЗР, ГУР МО, НГ, ДПС, УДО, Держспецзв'язку, ДССТ, військовим прокурорам ОГП, особам ДСНС, співробітникам ССО та ін.) виплачується додаткова винагорода: для більшості - 30?000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а для тих, хто бере безпосередню участь у бойових діях чи заходах з безпеки - до 100?000 гривень на місяць з пропорційним розрахунком.
Реалізація приписів Постанови КМУ № 168 вимагала визначення порядку й умов виплати додаткової винагороди з метою встановлення переліку бойових дій та заходів, передбачених абзацом першим пункту 1 цієї постанови, а також визначення документів, які підтверджують безпосередню участь військовослужбовця у таких діях і заходах.
Для належного виконання вимог Постанови КМУ № 168 Міністр оборони оперативно врегулював питання виплати додаткової винагороди через директиви від 07.03.2022 № 248/1217, від 25.03.2022 № 248/1298 та від 18.04.2022 № 248/1529, доведені у формі телеграм до кожної військової частини, які діяли до 01.06.2022, а потім окреме доручення від 23 червня 2022 року № 912/з/29 (далі - Окреме доручення), якими надав тлумачення терміну «безпосередня участь у бойових діях або заходах з нацбезпеки і оборони», встановив порядок визначення районів бойових дій, вимоги до документального підтвердження та обов'язки командирів щодо організації належного документування.
Телеграмами (зі змінами, які застосовувалися до 01.06.2022) встановлювали, що «безпосередня участь» - це виконання бойових завдань у складі військових частин та створених діючих угруповань військ Сил оборони держави, що ведуть бойові дії в установлених районах. Щомісячна додаткова винагорода становить 100 000 грн для тих, хто бере безпосередню участь (пропорційно фактичному часу участі), і 30 000 грн для інших військовослужбовців. Райони ведення бойових дій визначаються наказами Головнокомандувача ЗСУ (пункт 3). Документальне підтвердження участі (пункт 4) проводиться на підставі бойового наказу, журналу бойових дій та рапорту; для військовослужбовців, що перебувають у відрядженні, використовується довідка командувача. Пунктами 5 та 6 визначено, що виплата винагороди здійснюється за наказами командирів військових частин, які мають бути видані до 5 числа наступного місяця.
Окремим дорученням від 23 червня 2022 року № 912/з/29 (що застосовувалося з 01.06.2022) (пункт 1) Міністр оборони визначив поняття «безпосередня участь», що охоплює, зокрема виконання військовослужбовцем:
бойових завдань у складі військової частини (підрозділу), яка (який) веде воєнні (бойові) дії у складі діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави (визначених Головнокомандувачем Збройних Сил України або начальником Генерального штабу Збройних Сил України) в районі ведення воєнних (бойових) дій;
бойових (спеціальних) завдань на лінії бойового зіткнення (в межах району виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною (підрозділом, у тому числі зведеним) першого ешелону оборони або наступу (контрнаступу, контратаки)) під час перебування у складі органу військового управління, штабу угрупування військ (сил) або штабу тактичної групи, включеної до складу діючих угрупувань військ (сил) Сил оборони держави;
бойових (спеціальних) завдань із всебічного забезпечення діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави безпосередньо в районі ведення бойових дій згідно з бойовими розпорядженнями.
У пункті 3 Окремого доручення зазначено, що райони ведення бойових дій визначати відповідними рішеннями (наказами, директивами, розпорядженнями) Головнокомандувача Збройних Сил України, а склад діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави - відповідними рішеннями (наказами, директивами, розпорядженнями) Головнокомандувача Збройних Сил України або начальника Генерального штабу Збройних Сил України.
Окремо, відповідними рішеннями (наказами, директивами, розпорядженнями) Головнокомандувача Збройних Сил України визначати інші райони ведення бойових дій (у т.ч. повітряного простору), в яких також здійснювалися заходи з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії з визначенням конкретного місця та часу їх проведення.
Документальне підтвердження участі здійснюється на підставі:
- бойових наказів (розпоряджень);
- журналів (вахтових, оперативних), бойових донесень;
- рапортів командира підрозділу про участь кожного військовослужбовця, включаючи тих, що перебувають у доданих чи оперативно підпорядкованих підрозділах.
Про підтвердження безпосередньої участі відряджених військовослужбовців у бойових діях або заходах надавати довідку командира військової частини (установи), до якої відряджений військовослужбовець.
Пункт 4 доручення зобов'язує командирів військових частин, до яких відряджені військовослужбовці з інших управлінь, щомісячно до 5 числа повідомляти установи за місцем їх штатної служби про наявність документального підтвердження участі у бойових діях чи заходах за попередній місяць згідно з формою, зазначеною у додатку № 1.
Пунктом 5 встановлено, що виплата додаткової винагороди (100?000 або 30?000 гривень) здійснюється на підставі наказів, виданих командирами військових частин або керівниками вищих органів для командирів, причому накази щодо виплати 100?000 гривень мають містити посилання на бойовий наказ або розпорядження.
Пункт 6 передбачає, що накази про виплату за попередній місяць повинні бути видані до 5 числа поточного місяця на підставі рапортів командирів підрозділів.
Надаючи оцінку доводам позивача щодо відсутності висновків про застосування норм права у подібних правовідносинах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, слід зазначити, що порядок виплати додаткової винагороди, передбаченої Постановою КМУ № 168, вже був детально досліджений Верховним Судом.
У контексті доводів касаційної скарги, насамперед Суд звертає увагу на те, що Верховний Суд у постанові від 06 червня 2024 року у справі № 400/1217/23 встановив, що рішення Міністра оборони України (від 07.03.2022 №248/1217, 25.03.2022 №248/1298, 18.04.2022 №248/1529 та 23.06.2022 №912/з/29) підлягали обов'язковій державній реєстрації, оскільки містять норми, що впливають на права і законні інтереси осіб та встановлюють механізм виплати додаткової винагороди. Незареєстрованість цих актів, ураховуючи умови їх прийняття та документальне виконання, не змінює їх юридичної сили, тому доводи позивача про те, що доручення № 912/з/29 не є актом Міністерства оборони, є необґрунтованими.
Оскільки викладені висновки цілком поширюються і на цю ситуацію, твердження позивача щодо незастосованості до спірних правовідносин згаданого Окремого доручення та телеграм через відсутність їх державної реєстрації є безпідставними.
У постанові від 20 березня 2024 року у справі № 560/7178/22 Верховний Суд, беручи до уваги вимоги пункту 17 Порядку № 260, також зробив висновок, відповідно до якого на період дії воєнного стану виплата грошового забезпечення особам офіцерського, старшинського, сержантського та рядового складу може встановлюватися за окремим рішенням Міністра оборони України.
У цій справі суди попередніх інстанцій установили, що відповідач не заперечує наявність підстав для нарахування і виплати позивачу додаткової грошової винагороди у збільшеному розмірі за певні місяці спірного періоду. Це підтверджується довідкою від 14.09.2023 № 1330, згідно з якою позивач отримав додаткову винагороду за воєнний стан. Зокрема, підвищені виплати були здійснені у березні, липні, серпні та листопаді 2022 року. Позивач не заперечує отримання зазначених сум, і доказів, що спростовують цей факт, не надано.
За висновками судів попередніх інстанцій у матеріалах справи немає доказів, що позивач у лютому, квітні, травні, червні, вересні, жовтні, грудні 2022 року та у січні й лютому 2023 року виконував бойові завдання саме в районах воєнних (бойових) дій.
Суди не прийняли довідку як доказ права на отримання винагороди в розмірі 100 000 грн, оскільки вона лише підтверджує участь позивача у заходах із забезпечення оборони України та може бути підставою для надання статусу учасника бойових дій, але не містить даних, які безпосередньо підтверджують виконання ним бойових (специфічних) завдань, що є умовою для виплати зазначеної винагороди.
За висновками судів попередніх інстанцій позивач не має права на виплату збільшеної додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ № 168, оскільки не перебував у періоди, за які не нарахована винагорода в населених пунктах у Переліку територій, де ведуться (або велися) бойові дії.
Суди підкреслили, що виконання заходів (забезпечення комендантської години, служба на блокпостах, патрулювання, охорона та конвоювання на гауптвахті) не свідчить про безпосередню участь у бойових діях або забезпечення заходів національної безпеки і оборони.
Сам факт перебування військовослужбовця (у складі військової частини) в межах району виконання бойових (спеціальних) завдань військовою частиною, включеної до складу діючих угрупувань військ оборони держави (зокрема до оперативно-тактичні угрупування «ІНФОРМАЦІЯ_2», «ІНФОРМАЦІЯ_3», « ІНФОРМАЦІЯ_1 ») не є єдиною умовою виплати додаткової винагороди у максимальному розмірі.
Указані висновки судів є передчасними, адже, відповідно до телеграм й пункту 3 Окремого доручення № 912/з/29 встановлює, що райони ведення бойових дій визначаються відповідними рішеннями (наказами, директивами, розпорядженнями) Головнокомандувача Збройних Сил України, а склад діючих угруповань військ (сил) Сил оборони держави - рішеннями Головнокомандувача або начальника Генерального штабу ЗСУ.
Також відповідними рішеннями (наказами, директивами, розпорядженнями) Головнокомандувач ЗСУ визначає інші райони ведення бойових дій, у яких також здійснювалися заходи з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії з визначенням конкретного місця та часу їх проведення.
Донецька область визначена районом ведення воєнних (бойових) дій, зокрема, з 24 лютого до кінця 2022 року, що підтверджують накази Головнокомандувача ЗСУ № 84 від 13.03.2022, № 101 від 30.03.2022, № 102 від 01.04.2022, №125 від 30.04.2022, № 157 від 02.06.2022, № 184 від 01.07.2022, № 212 від 01.08.2022, № 237 від 01.09.2022, № 262 від 01.10.2022, № 282 від 01.11.2022, № 311 від 02.12.2022, № 1 від 02.01.2023.
Суди не встановили та не перевірили території, де позивач перебував на відповідність цим документам, помилково вважаючи, що Перелік територій та районів, затверджений наказами Міністерства реінтеграції №?75 і №?309, остаточно визначає райони ведення бойових дій та є вичерпним для визначення зон бойових дій.
Водночас Верховний Суд у постанові від 06 грудня 2024 року (справа № 200/5172/23) за аналогічних цій справі обставин зазначив, що аргументи касаційної скарги позивача, що посилаються на включення території Донецької області, де він виконував бойові завдання, до переліку районів ведення воєнних (бойових) дій як підстави для виплати спірної винагороди, є необґрунтованими. Віднесення населених пунктів до активних бойових зон само собою не гарантує права на отримання додаткової винагороди у збільшеному розмірі. Визначення права на отримання додаткової винагороди не може базуватися лише на формальному віднесенні території до районів ведення бойових дій.
Практика Верховного Суду свідчить, що виплата додаткової винагороди у розмірі до 100 000 гривень обумовлена участю у бойових діях або заходах, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення, та підтвердженням цих обставин відповідними документами.
За правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 21 березня 2024 року у справі № 560/12539/22, від 28 травня 2024 року у справі № 560/1200/23, від 06 червня 2024 року у справі № 200/706/23, від 19 вересня 2024 року у справі № 120/4953/23 підтвердженням безпосередньої участі відряджених військовослужбовців у бойових діях або заходах може бути довідка командира військової частини (установи), до якої для виконання завдань відряджений військовослужбовець. За зміст таких довідок відповідальність несе уповноважений командир (начальник), який її видав.
За позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 20 червня 2024 року справа № 460/6992/23 (позивачем у якій є військовослужбовець ЗСУ), підтвердженням безпосередньої участі відряджених військовослужбовців у бойових діях або заходах є довідка керівника органу військового управління, штабу угруповання військ (сил), штабу тактичної групи , до яких для виконання завдань відряджений військовослужбовець.
Довідка, видана керівником органу військового управління або штабу, є підтвердженням безпосередньої участі військовослужбовця у бойових діях чи заходах з національної безпеки.
За постановою Верховного Суду від 21.03.2024 (справа № 560/12539/23) відповідальність за зміст таких довідок несе уповноважений командир, який їх видав. Якщо довідка відповідає формі, передбаченій додатками № 1 і 2 окремого доручення і підписана, то вважається, що перевірка участі проведена належним чином.
Зміст цих документів може бути поставлено під сумнів лише за наявності доказів недобросовісного або навмисного спотворення фактичних даних, або у випадку втрати/знищення документів у бойових умовах, що засвідчується іншими доказами.
Суди попередніх інстанцій не повною мірою врахував усі наявні докази, не з'ясували підстави видачі довідки, не зіставили інформацію з матеріалів справи з даними довідки.
Водночас Верховний Суд у справі № 200/4100/23 постанова від 05.08.2024 наголосив, що суди повинні перевіряти, чи підтверджує видана довідка участь військовослужбовця у бойових діях у визначений період, розглядаючи її разом з іншими доказами.
Передчасними є висновок судів, який стверджує, що сама по собі видача бойового наказу або розпорядження не можуть слугувати доказом підтвердження безпосередньої участі військовослужбовців у бойових діях або заходах. Це твердження ігнорує фактичну практику, згідно з якою, у тому числі, на підставі таких наказів або розпоряджень видаються довідки про безпосередню участь у бойових діях чи заходах. Отже, бойовий наказ або розпорядження є невід'ємною частиною документального підтвердження участі військовослужбовця в бойових діях.
У постанові від 05.06.2024 у справі № 200/660/23 Верховний Суд зауважив, що суди попередніх інстанцій, встановивши відсутність документів про участь позивача у бойових діях, не з'ясували, які завдання і де він виконував під час перебування у відрядженні в НОМЕР_3 прикордонному загоні (В/ч НОМЕР_4 ). Якщо позивач не виконував завдань, що дають право на додаткову винагороду, важливо встановити, які саме завдання він виконував і де проходив службу. Ці обставини є ключовими для правильного вирішення спору і не можуть бути проігноровані (подібно у постанові Верховного Суду від 22.11.2023 у справі № 520/690/23).
З огляду на обставини справи, з яких виник спір, суди попередніх інстанцій мали з'ясувати: (1) які завдання або заходи виконував позивач та (2) де саме це відбувалося упродовж спірного періоду, стосовно якого відповідач висловив заперечення щодо підстав для виплати додаткової винагороди у розмірі до 100 000 грн.
Утім, суди попередніх інстанцій не вжили всіх, визначених законом, заходів і не встановили всіх фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, через що дійшли передчасних висновків по суті справи. Зокрема, суди не перевірили наведені обставини, не надали їм належної правової оцінки та не врахували усталену практику Верховного Суду у подібних справах.
Такий підхід призвів до неповного встановлення фактичних обставин участі позивача у бойових діях або заходах, що вплинуло на рішення про виплату додаткової винагороди за весь період його участі у таких діях або заходах.
Держава не може відмовити особі у виплатах, якщо існують чинні законодавчі норми, які передбачають такі виплати, а особа відповідає умовам, що висуваються цими нормами для проведення таких виплат. Для цього суди мають перевірити чи існують норми, які передбачають виплату, а також чи відповідає особа умовам для проведення таких виплат.
Верховний Суд у постанові від 16.03.2023 у справі № 600/747/22-а наголошував щодо обов'язку суду встановлювати всі обставини справи незалежно від позиції сторін, згідно зі статтями 2 та 9 КАС України.
Виходячи з принципу офіційного з'ясування обставин у справі, суд зобов'язаний визначити характер спірних правовідносин, зміст позовних вимог та матеріальний закон, а також установити факти, які лежать в основі позову й заперечень. Суд має з'ясувати й витребувати докази на підтвердження цих фактів.
Оскільки суди попередніх інстанцій не вжили усіх, визначених законом, заходів та не встановили усі фактичні обставини, що мають значення для правильного вирішення справи, то, з урахуванням повноважень касаційного суду (частина друга статті 341 КАС України), відсутня можливість перевірити правильність їх висновків загалом по суті спору.
За правилами пункту 1 частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази.
Згідно з частиною четвертою статті 353 КАС України справа направляється до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду або на новий розгляд, якщо порушення допущені тільки цим судом. В усіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Ураховуючи приписи статті 353 КАС України, Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково, рішення суду першої та постанову суду апеляційної інстанцій слід скасувати, а справу направити до суду першої інстанції на новий розгляд.
Суду першої інстанції під час нового розгляду справи необхідно взяти до уваги викладене в мотивувальній частині цієї постанови, установити наведені в ній обставини, що входять до предмета доказування у цій справі, дати правильну юридичну оцінку встановленим обставинам і постановити рішення відповідно до вимог статті 242 КАС України.
VI. Висновки щодо розподілу судових витрат
З огляду на результат касаційного розгляду витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, не розподіляються.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 11 березня 2024 року та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 09 травня 2024 року скасувати, а справу № 200/5401/23 направити на новий судовий розгляд до Донецького окружного адміністративного суду.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не оскаржується.
СуддіВ.М. Соколов А.Г. Загороднюк Л.О. Єресько