ф
04 березня 2025 року
м. Київ
справа №460/3191/24
адміністративне провадження № К/990/6778/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Желєзного І.В.,
суддів: Білак М.В., Мацедонської В.Е.,
перевіривши касаційну скаргу Управління Західного офісу Держаудитслужби в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 14 травня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2025 року у справі № 460/3191/24 за позовом Управління інфраструктури Костопільської міської ради до Управління Західного офісу Держаудитслужби в Рівненській області про визнання протиправною та скасування вимоги,
В березні 2024 року Управління інфраструктури Костопільської міської ради звернулося до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Управління Західного офісу Держаудитслужби в Рівненській області, в якому просило визнати протиправною та скасувати вимогу Управління Західного офісу Держаудитслужби в Рівненській області від 19 вересня 2023 року № 131700-14/2548-2023 «Про усунення виявлених порушень законодавства».
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 14 травня 2024 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2025 року, позов задоволено.
Не погоджуючись із вказаними судовими рішеннями, відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою.
Вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за вказаною касаційною скаргою, колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зазначає таке.
Відповідно до частини першої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
На підставі статті 129 Конституції України однією із основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Наведеним конституційним положенням кореспондує стаття 14 Закону України від 02 червня 2016 року № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів».
За змістом частини першої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
На підставі частини третьої статті 3 КАС України провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Розгляд справи у суді першої інстанції відбувався за правилами спрощеного позовного провадження.
Пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України визначено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Частиною першою статті 257 КАС України передбачено, що за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Крім того, згідно із частиною другою статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Відповідно до частини четвертої статті 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах:
1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом;
2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності;
4) щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
З матеріалів касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень вбачається, що предметом позову у даній справі є визнання протиправною та скасування вимоги Управління Західного офісу Держаудитслужби в Рівненській області «Про усунення виявлених порушень законодавства».
Оскаржуючи судові рішення у справі, розглянутій за правилами спрощеного позовного провадження, відповідач зазначає про те, що ця справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для скаржника.
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду відхиляє вказані доводи, оскільки вжите національним законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об'єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Указане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов'язані із збереженням і захистом цінностей, утрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення: визначення і зміну конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо.
Однак, скаржник не навів конкретних фактів наявності значного суспільного інтересу саме до цієї конкретної справи та за таких конкретних обставин.
Допустимість відкриття касаційного провадження, якщо справа виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу також зумовлена потребою забезпечення єдності судової практики. Водночас заявником у касаційній скарзі не наведено обставин, які б свідчили про наявність у справі ознак її виняткового значення та суспільної важливості, а також не виділено вимог, що дають підстави вважати, що вона має значення для уніфікованого розуміння та застосування права для сторін спору.
Інші обґрунтовані посилання на існування обставин передбачених підпунктами «а»-«г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України у касаційній скарзі відсутні.
При цьому використання оціночних чинників, як-то: «винятковість значення справи для скаржника», «суспільний інтерес», «значення для формування єдиної правозастосовчої практики», «малозначні справи» тощо не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, адже, виходячи із статусу Верховного Суду, у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень, оскільки розгляд скарг касаційним судом покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду».
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду наголошує, що визначені підпунктами «а»-«г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип правової визначеності буде порушено.
За обставинами цієї справи, судами попередніх інстанцій встановлено, що управління Західного офісу Держаудитслужби в Рівненській області листом від 19 вересня 2023 № 131700-14/2548-2023 «Про усунення виявлених порушень законодавства» скерувало до управління інфраструктури вимогу, згідно з пунктом 1 якої зобов'язано вжити заходи для укладання договорів про відшкодування витрат із сторонніми юридичними особами, які використовували приміщення за адресами: м. Костопіль, вул. Проектова, 50 та вул. Сарненська, 24а, за період з жовтня 2022 по березень 2023 року та забезпечити відшкодування витрат на утримання вищевказаних приміщень, шляхом проведення претензійно-позовної роботи з сторонніми юридичними особами на суму 34935,36грн, відповідно до норм статей 216-229 Господарського кодексу, статей 22, 610-625 Цивільного кодексу.
Пунктом 2 вимоги, зобов'язано управління інфраструктури укласти договори з юридичними особами щодо відшкодування витрат на утримання адмінбудівлі в частині надання послуг по цілодобовому чергуванню та прибиранню адмінбудівлі по вул. Незалежності, 7 в м. Костопіль та забезпечити відшкодування витрат на утримання приміщення шляхом проведення претензійно-позовної роботи з юридичними особами, які використовували приміщення та спожили послуги по утриманню адмінбудівлі на суму 564243,32грн, відповідно до норм статей 216-229 Господарського кодексу, статей 22, 610-625 Цивільного кодексу.
В касаційній скарзі відповідач з посиланням на висновки Верховного Суду, які висловлені у постановах від 21 листопада 2018 року у справі № 820/3534/16, від 27 листопада 2019 року у справі № 1440/1820/18, від 10 грудня 2019 року у справі № 808/6509/13-а, від 23 грудня 2019 року у справі № 815/4341/14, від 07 лютого 2020 року у справі № 803/634/17, від 14 лютого 2020 року у справі № 825/3661/15-а, від 28 лютого 2020 року у справі № 808/4044/17, від 28 лютого 2020 року у справі № 2040/6542/18, від 18 березня 2020 року у справі№ 826/14169/17, від 18 березня 2020 року у справі № П/811/140/17, від 31 березня 2020 року у справі № 817/650/18, від 02 квітня 2020 року у справі № 820/3534/16, від 22 вересня 2020 року у справі № 820/1286/18 зазначає, що вимоги, які вказують на стягнення збитків мають перевірятися в судовому порядку за позовом органу державного фінансового контролю, а не за позовом підконтрольної установи про визнання вимоги протиправною.
За обставинами цієї справи, судами попередніх інстанцій встановлено, що зміст спірної вимоги у цій справі, яка є індивідуально-правовим актом, а отже породжує права і обов'язки для підконтрольної установи, якій вона адресована, полягає в тому, щоб забезпечити відшкодування збитків, встановлених контролюючим органом.
Судом апеляційної інстанції зазначено, що вимога органу державного фінансового контролю, спрямована на коригування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства, є обов'язковою до виконання. Стосовно відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги, оскільки такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.
За правовою позицією, викладеною у постановах Великої Палати Верховного Суду (постанова від 21 листопада 2018 року у справі № 820/3534/16) та Верховного Суду (постанови від 22 жовтня 2020 у справі № 820/3089/17, від 31 травня та 02 листопада 2021 року у справах № 826/18686/16 та № 420/6808/19, від 12 травня 2022 року у справі № 620/4169/20, від 29 березня 2023 року у справі № 160/17775/21) природа письмової вимоги контролюючого органу породжує правові наслідки (зокрема обов'язки) для свого адресата, відтак наділена рисами правового акта індивідуальної дії (з урахуванням її змістовної складової, незалежно від форми документа, в якому вона міститься), і такий акт може бути предметом судового контролю в порядку адміністративного судочинства у разі звернення із відповідним позовом.
Верховний Суд у постанові від 12 травня 2022 року у справі № 620/4169/20 зазначив, що вимога органу державного фінансового контролю, спрямована на корегування роботи підконтрольної організації та приведення її у відповідність із вимогами законодавства, є обов'язковою до виконання. Стосовно відшкодування виявлених збитків, завданих державі чи об'єкту контролю, то про їх наявність може бути зазначено у вимозі, але вони не можуть бути примусово стягнуті шляхом вимоги, оскільки такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом.
З огляду на викладене, посилання скаржника на висновки Верховного Суду, що висловлені у постановах від 21 листопада 2018 року у справі № 820/3534/16, від 27 листопада 2019 року у справі № 1440/1820/18, від 10 грудня 2019 року у справі № 808/6509/13-а, від 23 грудня 2019 року у справі № 815/4341/14, від 07 лютого 2020 року у справі № 803/634/17, від 14 лютого 2020 року у справі № 825/3661/15-а, від 28 лютого 2020 року у справі № 808/4044/17, від 28 лютого 2020 року у справі № 2040/6542/18, від 18 березня 2020 року у справі №826/14169/17, від 18 березня 2020 року у справі № П/811/140/17, від 31 березня 2020 року у справі № 817/650/18, від 02 квітня 2020 року у справі № 820/3534/16, від 22 вересня 2020 року у справі № 820/1286/18 у цьому випадку, не є підставою для відкриття касаційного провадження, оскільки оскаржувана вимога стосується забезпечення відшкодування витрат, встановлених контролюючим органом, на утримання приміщень, шляхом проведення претензійно-позовної роботи з сторонніми юридичними особами, а не стягнення збитків шляхом звернення до суду з відповідним позовом.
Зміст касаційної скарги зводиться до викладення фактичних обставин справи та цитування норм права з посиланням на невірну оцінку судами попередніх інстанцій доказів у справі, водночас у силу частини другої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Наведені у касаційній скарзі доводи та мотиви не дають підстав для висновку, що судові рішення, постановлені у зазначеній справі, можливо віднести до випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини умови прийнятності касаційної скарги можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у цьому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції.
Отже, вичерпний перелік судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем «розумних обмежень» в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
На підставі пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Ураховуючи викладене, суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті касаційного провадження.
Керуючись статтями 3, 248, 328, 333, 359 КАС України, Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Управління Західного офісу Держаудитслужби в Рівненській області на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 14 травня 2024 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 21 січня 2025 року у справі № 460/3191/24 за позовом Управління інфраструктури Костопільської міської ради до Управління Західного офісу Держаудитслужби в Рівненській області про визнання протиправною та скасування вимоги.
Копію цієї ухвали разом із касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддями та оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач СуддіІ.В. Желєзний М.В. Білак В.Е. Мацедонська