27 лютого 2025 року
м. Київ
cправа № 910/268/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Баранця О. М. - головуючого, Кролевець О. А., Мамалуй О. О.,
за участю секретаря судового засідання Москалика О. В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційні скарги: Компанії Ferrexpo AG (Феррекспо АГ), ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю "Єристівський гірничо-збагачувальний комбінат", Приватного акціонерне товариства "Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Біланівський гірничо-збагачувальний комбінат"
на ухвалу Господарського суду міста Києва
у складі судді Босого В. П.
від 17 липня 2024 року
та на постанову Північного апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Сітайло Л. Г., Андрієнка В. В., Пономаренка Є. Ю.
від 07 листопада 2024 року (повний текст складений 19 листопада 2024 року)
за заявою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб
про вжиття заходів забезпечення позову
у справі за позовом Фонду гарантування вкладів фізичних осіб
до ОСОБА_1 ,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача:
1) Компанія Ferrexpo AG (Феррекспо АГ),
2) Товариство з обмеженою відповідальністю "Єристівський гірничо-збагачувальний комбінат",
3) Приватне акціонерне товариство "Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат",
4) Товариство з обмеженою відповідальністю "Біланівський гірничо-збагачувальний комбінат",
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Публічне акціонерне товариство "Банк "Фінанси та кредит",
про стягнення 45 979 796 953,50 грн,
за участю представників:
від позивача: Жегулін Ю. М. , Присяжнюк Р. В.
від відповідача: Глущенко С. В., Гаврилова О. Ю., Пушина Н. Л.
від третіх осіб на стороні відповідача: 1) Конопля А. М.
2) Шевченко Д. О. , Крижанівська О. М.
3) Денисенко О. М. , Трохимчук О. І.
4) Кізленко В. А.
від третьої особи на стороні позивача: не з'явилися
Короткий зміст вимог заяви
1. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (далі - Фонд, позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , відповідач) про відшкодування 45 979 796 953,50 грн шкоди (збитків).
2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Фонд під час здійснення процедури ліквідації Банку "Фінанси та Кредит" встановив факт вчинення відповідачем як особою, яка мала вирішальний вплив на діяльність цього банку, дій, що призвели до нанесення збитків банку. Правовою підставою позовних вимог є частина п'ята статті 52 Закону "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
3. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06 січня 2023 року прийнято до розгляду позовну заяву Фонду та відкрито провадження у справі.
Короткий зміст заяв про вжиття заходів забезпечення позову у справі
4. 01 березня 2023 року Фонд гарантування вкладів фізичних осіб подав до Господарського суду міста Києва заяву про забезпечення позову, в якій просив вжити заходи забезпечення позову шляхом:
- накладення арешту на частину корпоративних прав Приватного акціонерного товариства "Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат", Товариства з обмеженою відповідальністю «Єристівський гірничо-збагачувальний комбінат», Товариства з обмеженою відповідальністю «Біланівський гірничо-збагачувальний комбінат", які опосередковано належать ОСОБА_1 через Компанію Ferrexpo AG (Феррекспо АГ),
- накладення заборони Компанії Ferrexpo AG здійснювати відчуження 50,3% акцій Приватного акціонерного товариства «Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат», а також відчуження корпоративних прав у розмірі 50,3% від статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «Єристівський гірничо-збагачувальний комбінат» та у розмірі 50,3% від статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «Біланівський гірничо-збагачувальний комбінат», накладення заборони Компанії Ferrexpo PLC здійснювати відчуження своєї долі в Ferrexpo AG, Компанії Fevamotinico SaRL здійснювати відчуження своєї долі в Ferrexpo PLC та Компанії Minco Trust (Singapore) здійснювати відчуження своєї долі в Fevamotinico SaRL,
- накладення заборони державним реєстраторам, нотаріусам будь-яких нотаріальних округів, акредитованим суб'єктам здійснення будь-яких реєстраційних дій щодо перереєстрації права власності на частину корпоративних прав у розмірі 50,3% від статутного капіталу Приватного акціонерного товариства «Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат» на частину корпоративних прав у розмірі 50,3% від статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «Єристівський гірничо-збагачувальний комбінат» та на частину корпоративних прав у розмірі 50,3% від статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю «Біланівський гірничо-збагачувальний комбінат»;
- накладення заборони Приватному акціонерному товариству «Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат», Товариству з обмеженою відповідальністю «Єристівський гірничо-збагачувальний комбінат» та Товариству з обмеженою відповідальністю «Біланівський гірничо-збагачувальний комбінат» проводити державну реєстрацію змін до відомостей про юридичну особу, зазначених в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (та в установчих документах підприємства одночасно), які пов'язані зі зміною розміру статутного капіталу вказаних підприємств.
5. Господарський суд міста Києва ухвалою від 03 березня 2023 року, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 26 липня 2023 року, задовольнив заяву Фонду гарантування вкладів фізичних осіб повністю та вжив заявлені позивачем заходи забезпечення позову. Верховний Суд постановою від 10 січня 2024 року у цій справі залишив без змін постанову Північного апеляційного господарського суду від 26 липня 2023 року та ухвалу Господарського суду міста Києва від 03 березня 2023 року.
6. 15 липня 2024 року Фонд звернувся до Господарського суду міста Києва із заявою про забезпечення позову, в якій просив вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти, що належать ОСОБА_1 , які знаходяться на всіх рахунках відповідача в усіх банківських установах або інших фінансово кредитних установах, та на все майно, що належить відповідачу - ОСОБА_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , у межах ціни позову.
7. Заява обґрунтована тим, що після прийняття Господарським судом міста Києва ухвали від 03 березня 2023 року про забезпечення позову у справі, контрольована відповідачем Компанія Ferrexpo AG вчинила дії, направлені на штучне зменшення долі ОСОБА_1 в Компанії Ferrexpo AG, чим фактично порушила вимоги ухвали Господарського суду міста Києва від 03 березня 2023 року про забезпечення позову у справі. Компанія Ferrexpo AG, відповідач та підконтрольні йому компанії вчиняли дії з розпорошування власних активів, тобто, порушили застосовані судом заходи забезпечення позову. Таким чином, відповідач та контрольовані ним компанії продовжують прямо порушувати ухвалу суду від 03 березня 2023 року про забезпечення позову, у зв'язку з чим існує необхідність в накладенні арешту на все майно та грошові кошти відповідача в межах заявленої ціни позову.
Короткий зміст ухвали суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
8. Господарський суд міста Києва ухвалою від 17 липня 2024 року у справі № 910/268/23, залишеною без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 07 листопада 2024 року, заяву Фонду гарантування вкладів фізичних осіб про забезпечення позову задовольнив повністю: наклав арешт на грошові кошти, що належать ОСОБА_1 , які знаходяться на всіх рахунках відповідача у всіх банківських установах, а також на належне ОСОБА_1 майно в межах ціни позову у розмірі 45 979 796 953,50 грн, визначив, що стягувачем за даною ухвалою є Фонд гарантування вкладів фізичних осіб, а боржником - ОСОБА_1 .
9. Суди попередніх інстанцій виходили з того, що:
- позивач довів існування обставин, які вказують на ймовірну складність або неможливість виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог у цій справі, оскільки при розгляді справи суду стали відомі факти відчуження корпоративних прав третіх осіб - 2 - -4, які представниками учасників справи не заперечувались, що свідчить про свідоме невиконання рішення суду (ухвали Господарського суду міста Києва від 03 березня 2024 року про забезпечення позову у цій справі № 910/268/23), яке набрало законної сили;
- накладення арешту на грошові кошти та нерухоме майно відповідача не завдасть шкоди та збитків відповідачу, не позбавить його конституційних прав на володіння та користування нерухомим майном, здійснення господарської діяльності, отримання доходів, сплату податків тощо, а лише тимчасово обмежить право відповідача реалізувати вказане майно третім особам;
- обрані позивачем заходи забезпечення позову відповідають предмету позову у цій справі і в подальшому можуть забезпечити фактичне виконання судового рішення.
Короткий зміст вимог касаційних скарг та узагальнення їх доводів
10. Не погоджуючись з висновками судів попередніх інстанції, відповідач звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції від 17 липня 2024 року та постанову апеляційного господарського суду від 07 листопада 2024 року та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні заяви позивача про вжиття заходів забезпечення позову, шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача.
11. Скаржник у касаційній скарзі зазначає про те, що суди порушили положення статей 139, 140, 236 Господарського процесуального кодексу України, а саме щодо: співмірності заходів забезпечення позову (порушено положення ст. 137 Господарського процесуального кодексу України). У зв'язку з цим скаржник зазначив про те, що суди застосували заходи забезпечення позову вдруге, у той час як за наслідками постановлення та виконання ухвали від 03 березня 2023 року (перший арешт) позов Фонду вже був забезпечений у розмірі, що перевищує його ціну, допустили подвійне забезпечення позовних вимог, оскільки наклали арешт як на кошти, так і на майно відповідача у повній сумі спору, що суперечить вимогам закону стосовно співмірності заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами та правовій позицій Верховного Суду, викладеній у постанові у справі № 905/448/22. Також, за твердженням скаржника, суди залишили поза увагою те, що Фонд не надав суду перелік майна, банківських рахунків, належних відповідачу, відомості про оцінку вартості майна, на яке необхідно накласти арешт в порядку забезпечення позову, не врахували правову позицію Верховного Суду у справі № 824/239/2018 про те, що відсутність даних щодо вартості майна позбавляє суд можливості з'ясувати питання співмірності забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, а також виключити можливість порушення права та інтересів інших осіб.
Також скаржник послався на те, що суди попередніх інстанцій залишили поза увагою та не надали належної оцінки факту відсутності доказів ухилення відповідача від розкриття інформації про усе своє майно та відсутності доказів свідомого невиконання відповідачем чи третіми особами вимог ухвали Господарського суду міста Києва від 03 березня 2023 року.
Також, у касаційній скарзі скаржник зазначає про те, що суди попередніх інстанцій, розглядаючи заяву про вжиття заходів забезпечення позову, не звернули належну уваги на те, що позивач в порушення положень Закону України "Про судовий збір" не сплатив судовий збір за подання заяви про забезпечення позову, як передбачено пунктом 4 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір".
12. Компанія FERREXPO AG також подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалу суду першої інстанції від 17 липня 2024 року та постанову апеляційного господарського суду від 07 листопада 2024 року та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні заяви позивача про вжиття заходів забезпечення позову, шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача.
Так, у касаційній скарзі Компанія FERREXPO AG вказувала на порушення судами положень статей 236, 238 Господарського процесуального кодексу України, а саме: щодо належного обґрунтування судових рішень у справі, оскільки суди не відхилили належним чином усі аргументи Компанії FERREXPO AG щодо відсутності підстав для забезпечення позову у справі, не зазначили, які саме обставини, на які посилається Фонд, свідчать про те, що невжиття арешту на все рухоме та нерухоме майно відповідача ускладнить чи унеможливить виконання рішення суду. Також Компанія FERREXPO AG зазначає про те, що Фонд не навів жодних достатньо обґрунтованих припущень, що майно, яке є у відповідача, може зникнути, зменшитись за кількістю та погіршитись за якістю на момент виконання рішення, а у мотивувальній частині постанови суду апеляційної інстанції відсутні посилання на конкретні обставини та конкретні докази, які підтверджують зазначене.
Крім того, Компанія FERREXPO AG зазначає про те, що суди, вживаючи заходи забезпечення позову, не дотрималися принципу співмірності, не звернули увагу на те, що Фонд, звертаючись до суду із заявою про застосування заходів забезпечення позову, не сплатив судовий збір, як передбачено положеннями пункту 4 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір".
13. У своїй касаційній скарзі Приватне акціонерне товариство "Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат" (далі - ПрАТ "Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат") також просить Верховний Суд скасувати ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного господарського суду та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.
У касаційній скарзі ПрАТ "Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат" зазначає про те, що апеляційний господарський суд в порушення положень статей 236, 238 Господарського процесуального кодексу України не надав жодної оцінки аргументам та доводам відповідача та Компанії FERREXPO AG щодо порушення судом першої інстанції положень статей 139, 140 Господарського процесуального кодексу України. Крім того, ПрАТ "Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат" підтримав доводи касаційної скарги Компанії FERREXPO AG щодо безпідставного визнання судами того, що заходи забезпечення позову є співмірними з предметом спору.
14. Товариство з обмеженою відповідальністю "Біланівський гірничо-збагачувальний комбінат" (далі - ТОВ "Біланівський гірничо-збагачувальний комбінат") також звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій послалося на порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права та просило скасувати ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного господарського суду та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.
ТОВ "Біланівський гірничо-збагачувальний комбінат" у касаційній скарзі зазначає про те, що суди попередніх інстанцій в порушення статті 236 Господарського процесуального кодексу України не зазначили в оскаржуваних судових рішеннях жодну норму закону, яка б дозволяла суду вжити додаткові заходи забезпечення позову. За твердженням скаржника жодна норма Господарського процесуального кодексу України не надає суду можливості вживати додаткові заходи забезпечення позову. Однак, висновки Верховного Суду щодо існування такої можливості відсутні.
Також, ТОВ "Біланівський гірничо-збагачувальний комбінат" зазначає про те, що суди зробили помилковий висновок, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі Закону України "Про судовий збір", оскільки положеннями пункту 4 частини другої статті 4 Закону України "Про судовий збір" прямо встановлено сплату судового збору за подання заяви про забезпечення позову.
15. У касаційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю "Єристівський гірничо-збагачувальний комбінат" (далі - ТОВ "Єристівський гірничо-збагачувальний комбінат") також посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просить Верховний Суд скасувати ухвалу суду першої інстанції та постанову апеляційного господарського суду та прийняти нове рішення про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову.
У своїй касаційній скарзі ТОВ "Єристівський гірничо-збагачувальний комбінат" зазначає про те, що суди попередніх інстанцій порушили статтю 236 Господарського процесуального кодексу України та не врахували правові висновки Верховного Суду щодо застосування положень статті 136 Господарського процесуального кодексу України, викладені у постановах від 11 липня 2024 року у справі № 925/1459/23, від 05 серпня 2022 року у справі № 905/447/22, а суд апеляційної інстанції, залишаючи без змін ухвалу суду першої інстанції про задоволення заяви про забезпечення позову, не встановив та не вказав, які саме обставини свідчать про те, що існують підстави для додаткового вжиття заходів забезпечення позову. Мотиви, з яких виходив суд апеляційної інстанції, носять загальний характер та не конкретизуються, фактично апеляційний суд обмежився аргументами, встановленими судом першої інстанції.
Крім того, суд апеляційної інстанції не врахував правові висновки Верховного Суду щодо застосування статті 137 Господарського процесуального кодексу України, викладені у постановах від 13 березня 2024 року у справі № 916/4385/23, від 01 серпня 2024 року у справі № 904/3000/23, від 21 березня 2024 року у справі № 910/15328/23, порушив принцип збалансованості інтересів, оскільки у справі вже діють заходи забезпечення позову, не врахував те, що вартість майна, щодо якого додатково вжито заходи забезпечення позову, суттєво перевищує ціну позову у справі.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
16. Позивач у відзиві на касаційні скарги, посилаючись на безпідставність доводів та вимог касаційних скарг, просить касаційні скарги залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Фонд зазначає про те, що відповідач та контрольовані ним компанії порушують застосовані судом заходи забезпечення позову в цій справі, їх дії є недобросовісними і такими, що безпосередньо направлені на те, щоб ускладнити виконання рішення суду в майбутньому у випадку задоволення позовних вимог. За твердженням позивача накладений за ухвалою суду першої інстанції від 03 березня 2023 року арешт на корпоративні права відповідача забезпечує позов лише частково (в межах 6 542 332 707,66 грн), а тому вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача в межах суми позову є необхідним. Вказане спростовує доводи касаційних скарг щодо неспівмірності заявленого забезпечення позову. Доводи касаційних скарг щодо незаконності накладення арешту на все майно та грошові кошти боржника спростовуються існуючою судовою практикою, зокрема, викладеною у постановах Верховного Суду від 06 жовтня 2023 року у справі № 905/446/22, від 29 лютого 2024 року у справі № 902/611/22, від 01 серпня 2024 року у справі № 904/3000/23, від 05 серпня 2024 року у справі № 910/13325/21.
Короткий зміст заявлених до суд касаційної інстанції клопотань
17. Відповідач та треті особи на стороні відповідача звернулися до Верховного Суду з клопотаннями про передачу цієї справи № 910/268/23 разом з касаційними скаргами відповідача та третіх осіб на стороні відповідача на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі частині п'ятої статті 302 Господарського процесуального кодексу України з огляду на те, що ця справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
18. ОСОБА_1 у клопотанні про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду послався на те, що виключна правова проблема в цій справі полягає у застосуванні:
- пункту 24 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», суть якої полягає у необхідності вирішення питання про наявність передбачених цією нормою права підстав для звільнення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від сплати судового збору за подання заяви про забезпечення позову;
- частини четвертої статті 137 Господарського процесуального кодексу України, суть якої полягає в необхідності вирішення питання про застосування принципу співмірності заявлених вдруге заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами за умови існування першого забезпечення. За твердженням відповідача на сьогодні не розтлумачено (не вирішено) питання щодо: (1) подання повторних заяв про забезпечення позову; (2) обмежень з повторного вжиття заходів забезпечення позову у разі дії попередніх арештів, якими було повністю або частково забезпечено позов; (3) механізмів забезпечення співмірності, які б враховували обсяг вже арештованого майна та його ідентифікацію під час призначення повторних заходів забезпечення; (4) вжиття повторних заходів забезпечення позову виключно в межах різниці між ціною позову та вартістю вже арештованого майна.
19. Компанія Ferrexpo AG (Феррекспо АГ) у клопотанні про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду послалася на те, що виключна правова проблема в цій справі полягає у застосуванні:
1) частини четвертої статті 137 Господарського процесуального кодексу України, суть якої полягає в необхідності надання відповідей на такі питання: чи відповідають дії господарського суду щодо винесення ухвали про нове (додаткове) забезпечення позову положенням процесуального законодавства? Чи відповідають дії ФГВФО з подачі заяви про нове (додаткове) забезпечення позову принципу добросовісності з огляду на не повну реалізацію прав, визначених ухвалою Господарського суду міста Києва від 03 березня 2023 року у справі № 910/268/23? Чи є обов'язковою до виконання ухвала Господарського суду м. Києва від 03 березня 2023 року для нерезидентів за відсутності визнання на території іноземних держав (Швейцарії, Англії та Люксембургу) цієї ухвали;
2) статей 139, 140 Господарського процесуального кодексу України, пункту 24 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», суть якої полягає в необхідності надання відповіді на таке питання: чи звільняють від сплати судового збору за подачу процесуальних документів, відмінних від позовної заяви, пункти статті п'ятої Закону України «Про судовий збір», які законодавцем сформульовані наступним чином: «…позивачі - за подання позовів…».
20. Товариство з обмеженою відповідальністю "Біланівський гірничо-збагачувальний комбінат" у клопотанні про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду від 08 січня 2025 року (з урахуванням пояснень стосовно передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2025 року), послалося на те, що виключна правова проблема в цій справі полягає у застосуванні:
- частини четвертої статті 137 Господарського процесуального кодексу України стосовно співмірності заявлених вдруге заходів забезпечення позову із позовними вимогами за умови існування першого забезпечення.
- пункту 24 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», суть якої полягає у необхідності вирішення питання про наявність передбачених цією нормою права підстав для звільнення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від сплати судового збору за подання заяви про забезпечення позову.
21. Приватне акціонерне товариство "Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат" у клопотанні про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду від 08 січня 2025 року послалося на те, що виключна правова проблема в цій справі полягає у застосуванні:
- частини четвертої статті 137 Господарського процесуального кодексу України стосовно співмірності заявлених вдруге заходів забезпечення позову із заявленими позовними вимогами за умови існування першого забезпечення.
- пункту 24 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», суть якої полягає у необхідності вирішення питання про наявність передбачених цією нормою права підстав для звільнення Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від сплати судового збору за подання заяви про забезпечення позову.
22. Товариство з обмеженою відповідальністю "Єристівський гірничо-збагачувальний комбінат" у клопотанні про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду від 08 січня 2025 року послалося на те, що виключна правова проблема в цій справі полягає у застосуванні пункту 24 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», суть якої полягає у необхідності вирішення питання, чи звільняється Фонд гарантування вкладів фізичних осіб повністю від сплати судових зборів за подання заяв, зокрема, за подання заяви про забезпечення позову, скарг, інших процесуальних документів у справах за позовами до пов'язаних з банком осіб та/або інших осіб, рішеннями, діями (в тому числі вчиненими правочинами, операціями, укладеними договорами) та/або бездіяльністю яких завдано шкоди (збитків) банку, а також осіб, які прямо чи опосередковано отримали майнову вигоду від таких дій, ініційованих в порядку статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
23. Позивач - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб в запереченнях на клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду просить відмовити ОСОБА_1 , Компанії Ferrexpo AG (Феррекспо АГ) та Товариству з обмеженою відповідальністю "Біланівський гірничо-збагачувальний комбінат" у задоволенні їх клопотань про передачу справи № 910/268/23 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, посилаючись на безпідставність доводів цих клопотань. За твердженням позивача:
- трактування пункту 24 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» не може становити виключну правову проблему, оскільки це питання не є складним, відсутні колізії або прогалини у застосуванні цієї норми права, відсутні суттєві та тривалі розбіжності у судовій практиці, відсутня будь-яка наукова дискусія з приводу вказаного питання (тобто відсутній якісний критерій);
- у вирішенні питання щодо співмірності застосованих судом заходів забезпечення позову в цій справі відсутній не тільки якісний, а і кількісний критерій, оскільки це питання стосується тільки однієї (цієї) справи, практика Верховного Суду щодо питання співмірності заходів забезпечення позову, яка застосовується судом, є сталою, не містить суперечностей чи якоїсь невизначеності.
Позиція Верховного Суду
24. Верховний Суд, здійснивши розгляд касаційних скарг відповідача та третіх осіб на стороні відповідача, дослідивши наведені у них доводи, а також доводи позивача, викладені у відзиві на касаційні скарги, перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, вважає, що касаційні скарги необхідно залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, виходячи з такого.
25. Відповідно до статті 300 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (1). Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (2). У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається (3). Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (4).
26. Верховний Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства закріплених у частині третій статті 2 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
27. Суд зазначає, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
28. Аналіз доводів касаційних скарг відповідача та третіх осіб на стороні відповідача свідчить про те, що основними доводами скаржників є те, що суди попередніх інстанцій при розгляді другої заяви позивача про вжиття заходів забезпечення позову (шляхом накладення арешту на грошові кошти та майно відповідача у межах ціни позову):
- не врахували відсутність обґрунтування позивачем належними і допустимими доказами наявності підстав для застосування заходів забезпечення позову;
- порушили принцип співмірності, допустили подвійне забезпечення позову (і за рахунок коштів, і за рахунок майна);
29. Отже, з урахуванням вищезазначеного у цій справі перед Верховним Судом постало питання перевірки правомірності задоволення судами попередніх інстанцій другої заяви позивача про забезпечення позову (шляхом накладення арешту на грошові кошти та майно відповідача у межах ціни позову).
30. Основні правила щодо вжиття заходів забезпечення позову містяться у статтях 136, 137 Господарського процесуального кодексу України.
31. Відповідно до статті 136 Господарського процесуального кодексу України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 137 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, а також з інших підстав, визначених законом.
32. Згідно з пунктами 1, 4 частини першої статті 137 Господарського процесуального кодексу України позов забезпечується, зокрема: накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачу і знаходяться у нього чи в інших осіб; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання.
33. За своєю суттю арешт майна - це тимчасовий захід, який має наслідком накладання заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження.
34. При вжитті такого заходу власник майна не обмежується у правах володіння та користування своїм майном, та не позбавляється їх.
35. Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення (правова позиція Верховного Суду викладена у постанові від 15 січня 2020 року у справі №915/1912/19).
36. Колегія суддів зазначає, що гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (ухвала Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 листопада 2021 року у справі № 344/14718/20).
37. Необхідно розрізняти види (способи) забезпечення позову, які можуть застосовуватися до позовів майнового характеру, а які - для забезпечення немайнових позовних вимог, тобто фактично заходи забезпечення позову можна поділити на майнові та немайнові. Майнові заходи забезпечення мають застосовуватися для забезпечення позовних вимог майнового характеру, тобто таких, де матеріальна позовна вимога виражена саме в грошовій формі в ціні позову в розумінні статті 163 Господарського процесуального кодексу України.
38. Метою застосування заходів забезпечення позову майнового характеру є обґрунтоване припущення, що майно, яке є у відповідача, на момент пред'явлення позову може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення суду.
39. Заходи забезпечення немайнового характеру спрямовані на покладення на відповідача чи інших осіб обов'язку вчинити активні дії чи утриматись від їх вчинення, не пов'язаних з передачею грошових сум чи майна.
40. У постанові Верховного Суду від 24 травня 2021 року у справі № 910/3158/20 міститься висновок щодо застосування пункту 1 частини першої статті 137 Господарського процесуального кодексу України, відповідно до якого під час розгляду заяви про накладення арешту на майно або грошові кошти суд має виходити з того, що цей захід забезпечення обмежує право особи користуватися та розпоряджатися грошовими коштами або майном, а тому може застосовуватися в справі, у якій заявлено майнову вимогу, а спір вирішується про визнання права (інше речове право) на майно, витребування (передачу) майна, грошових коштів або про стягнення грошових коштів.
41. При цьому, піддані арешту грошові кошти обмежуються розміром позову та можливими судовими витратами, а арешт майна має стосуватися майна, що належить до предмета спору (такого висновку дотримується Верховний Суд у постановах: від 15 вересня 2019 року у справі № 915/870/18, від 05 вересня 2019 року у справі № 911/527/19, від 16 жовтня 2019 року у справі № 911/1530/19, 21 серпня 2020 року у справі № 904/2357/20, від 25 вересня 2020 року у справі № 925/77/20, від 20 вересня 2022 року у справі № 916/307/22, від 03 березня 2023 року у справі № 907/269/22).
42. Водночас Верховний Суд у постанові від 13 січня 2025 року у справі № 904/3751/24 зазначив про те, що заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина четверта статті 137 Господарського процесуального кодексу України).
43. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати у результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18).
44. Передумовою забезпечення позову є обрання належного, відповідного предмету спору заходу забезпечення позову, що гарантує дотримання принципу співвіднесення виду заходу забезпечення позову заявленим позивачем вимогам, що, зрештою, дає змогу досягти балансу інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, сприяє фактичному виконанню судового рішення в разі задоволення позову та, як наслідок, забезпечує ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (заявника). Аналогічні висновки Верховного Суду викладені у постановах від 21 грудня 2021 року у справі № 910/10598/21, від 28 серпня 2023 року у справі № 906/304/23.
45. У цьому контексті варто зауважити, що у випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача у будь-який момент як розпорядитися коштами, що знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що у майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За наведених умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача у будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін. Такий висновок Верховного Суду викладений у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 03 березня 2023 року у справі № 905/448/22 і на нього послався суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові у цій справі.
46. Аналогічні висновки Верховного Суду містяться також у постановах від 06 грудня 2023 року у справі № 917/805/23, від 11 жовтня 2023 року у справі № 916/409/21, від 15 вересня 2023 року у справі № 916/2359/23, від 08 серпня 2023 року у справі № 922/1344/23, від 27 квітня 2023 року у справі № 916/3686/22, від 22 квітня 2024 року у справі № 922/3929/23, що свідчить про усталеність судової практики з цього питання.
47. Як вказувалося вище, предметом спору у цій справі є стягнення з відповідача грошових коштів 45 979 796 953,50 грн, як з особи, яка мала вирішальний вплив на діяльність Акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит», за вчинення дій, що призвели до нанесення збитків вкладникам та іншим кредиторам.
48. Так, спір у цій справі виник між сторонами щодо існування у відповідача обов'язку зі сплати значної суми грошових коштів для покриття збитків кредиторів банку, що перебуває в процедурі ліквідації, проте відповідачем протягом тривалого часу вчинялися дії з метою приховування факту володіння належним йому майном, за рахунок якого можливо виконання рішення суду у цій справі у випадку задоволення позовних вимог.
49. Згідно з абзацами 5, 6 частини шостої статті 52 Закону «По систему гарантування вкладів фізичних осіб» у разі невиконання вимог про відшкодування шкоди (збитків) особами, визначеними у ч. 5 цієї статті, Фонд звертається до суду про відшкодування шкоди (збитків). Вимоги Фонду про відшкодування шкоди (збитків) можуть забезпечуватися накладенням арешту на рухоме та нерухоме майно осіб, до яких вони заявлені, та/або шляхом застосування інших заходів забезпечення у порядку забезпечення позову. Якщо підставами для пред'явлення Фондом вимог про відшкодування шкоди (збитків), зокрема, стали дії пов'язаних з банком осіб, направлені на приховування реального фінансового стану банку, у тому числі систематичне подання та/або оприлюднення недостовірної інформації або звітності щодо операцій з пов'язаними з банком особами, які були вчинені протягом трьох місяців до віднесення банку до категорії неплатоспроможних, вчинені пов'язаними з банком особами правочини, визнані нікчемними, та/або правочини, визнані недійсними у встановленому порядку, або якщо шкода (збитки) виникла внаслідок вчинення пов'язаними з банком особами дій, передбачених пунктами 1-10 частини восьмої цієї статті, ці підстави є достатніми для суду для прийняття рішення про накладення арешту на рухоме та нерухоме майно осіб та/або заборону вчиняти певні дії особам, до яких Фондом заявлені вимоги, у межах суми пред'явлених вимог, якщо інші обставини не встановлені в судовому порядку.
50. Суди попередніх інстанцій встановили, що Фонд, звертаючись до суду з другою заявою про забезпечення позову (шляхом накладення арешту на грошові кошти та майно відповідача у межах ціни позову) вказував на те, що контрольованою відповідачем Компанією Ferrexpo AG були вчинені дії, направлені на штучне зменшення долі ОСОБА_1 та фактичне порушення ухвали Господарського суду міста Києва від 03 березня 2023 року про забезпечення позову у цій справі № 910/268/23. Компанія Ferrexpo AG, відповідач та підконтрольні йому компанії вчиняли дії з розпорошування власних активів, тобто, порушили застосовані судом заходи забезпечення позову. Таким чином, відповідач та контрольовані ним компанії продовжують прямо порушувати ухвалу суду від 03 березня 2023 року про забезпечення позову, у зв'язку з чим існує необхідність в накладенні арешту на все майно та грошові кошти відповідача в межах заявленої ціни позову.
51. Суди попередніх інстанцій також встановили, що представники учасників справи не заперечували факти відчуження корпоративних прав третіх осіб 2 - 4 після постановлення судом першої інстанцій у цій справі ухвали про забезпечення позову від 03 березня 2023 року, що свідчить про свідоме невиконання рішення суду, яке набрало законної сили. З огляду на викладене доводи касаційних скарг про неналежне встановлення судами попередніх інстанцій обставин щодо невиконання відповідачем заходів забезпечення позову, встановлених ухвалою суду від 03 березня 2023 року, є безпідставними.
52. Дослідивши викладені заявником (позивачем) доводи та надані на підтвердження цих доводів докази, врахувавши наявність зв'язку між заявленими позивачем заходами забезпечення позову у вигляді накладення арешту на грошові кошти та майно, що належать ОСОБА_1 , суди попередніх інстанцій зробили обґрунтований висновок про наявність підстав для задоволення поданої Фондом заяви про забезпечення позову.
53. У касаційних скаргах скаржники зазначають про те, що Господарський суд міста Києва ухвалою від 03 березня 2023 року вже вжив заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на корпоративні права третіх осіб на стороні відповідача, а заявлені позивачем вдруге до вжиття заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідача у цій справі не відповідають положенням статті 137 Господарського процесуального кодексу України, оскільки фактично призведуть до подвійного забезпечення. При цьому, скаржники посилалися на правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 03 березня 2023 року у справі № 905/448/22 та зазначили про неврахування судами попередніх інстанцій такого висновку.
54. Однак, зазначені доводи не відповідають дійсності, оскільки, по-перше в резолютивній частині оскаржуваної ухвали зазначено, що арешт накладається на грошові кошти, що належать ОСОБА_1 , які знаходяться на всіх рахунках відповідача у всіх банківських установах, а також на належне ОСОБА_1 майно в межах ціни позову у розмірі 45 979 796 953,50 грн.
55. По-друге, задовольняючи заяву Фонду про вжиття заходів забезпечення позову, суди зазначили про те, що відповідачі не довели недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення позову, вжиття яких просить у суду позивач.
56. Крім того, Верховний Суд відхиляє доводи скаржників про недоведення позивачем необхідності, співмірності вжиття заходів забезпечення позову, оскільки відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постановах від 06 жовтня 2022 року у справі № 905/446/22, від 27 квітня 2023 року у справі № 916/3686/22, від 07 листопада 2024 року у справі № 915/538/24 та багатьох інших, у разі звернення з позовом про стягнення грошових коштів саме відповідач має доводити недоцільність чи неспівмірність заходів забезпечення, вжиття яких просить у суду позивач.
57. Наведений підхід щодо розподілу тягаря доказування обставин співмірності заходів забезпечення позову є логічним та раціональним, адже інформація щодо дійсного фінансового стану відповідача (у тому числі відомості стосовно наявності банківських рахунків, фінансово-економічний стан клієнта) у розумінні статті 60 Закону України "Про банки і банківську діяльність" є банківською таємницею, а тому саме відповідач має можливість більш повно доводити наведені обставини. Зокрема спростувати підстави для накладення арешту на грошові кошти на відкритих ним рахунках в банківських установах в межах оспорюваної суми; обґрунтувати, яким чином накладення арешту на грошові кошти відповідача на відкритих ним рахунках в банківських установах в межах оспорюваної суми порушує його права; зазначити про наявність у нього на відкритих ним рахунках в банківських установах достатньої кількості грошових коштів, про наявність іншого майна (із конкретизацією переліку та вартості), що в сукупності свідчитиме про можливість реального та фактичного виконання судового рішення в разі задоволення позову. Тобто спростувати обставини імовірності утруднення виконання рішення суду у справі в разі задоволення позову у випадку невжиття заходів забезпечення позову у вигляді арешту грошових коштів відповідача на відкритих ним рахунках в банківських установах та належного йому майна в межах спірної суми.
58. Відповідач не позбавлений права подати суду докази, які б дозволили оцінити дійсний майновий стан відповідача та в залежності від цього встановити, чи є ризики утруднення виконання судового рішення у разі задоволення позову або, що заходи забезпечення позову, про вжиття яких просить позивач, є неспівмірними (наприклад надати докази оцінки майна, які б підтверджували можливість накладення арешту лише на конкретне майно, вартість якого покриває спірну суму).
59. При цьому, у разі, коли відповідач не доводить, що наявних у нього грошових коштів та майна достатньо для виконання судового рішення у разі задоволення позову, накладення арешту на грошові кошти та майно в межах спірної суми є співмірним та виправданим. Аналогічний висновок Верховного Суду міститься у постанові від 07 січня 2025 року у справі № 910/1/21.
60. Такий висновок узгоджується з пунктом 31 постанови Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 березня 2023 року у справі № 905/448/22: "За умови неможливості встановити достатність чи недостатність грошових коштів, що належать відповідачу і знаходяться на всіх його рахунках в усіх банківських або інших фінансово-кредитних установах, для задоволення вимог про стягнення 23 238 041,19 грн. доцільно було накласти арешт на майно Відповідача саме у межах суми, яка була б достатньою для такого стягнення у випадку недостатності арештованих грошових коштів, тобто лише в межах різниці між сумами ціни позову та арештованих грошових коштів.".
61. З огляду на викладене Верховний Суд зазначає про безпідставність доводів скаржників щодо порушення судами попередніх інстанцій принципу співмірності та неврахування правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 03 березня 2023 року у справі № 905/448/22.
62. Крім того, Верховний Суд враховує те, що суди попередніх інстанцій при розгляді першої заяви позивача про забезпечення позову щодо накладення арешту на корпоративні права третіх осіб на стороні відповідача у цій справі, встановили, що відповідно до наданих позивачем доказів номінальна вартість усіх акцій ПрАТ "Полтавський ГЗК" становить 3 087 600 000,00 грн, розмір статутного капіталу ТОВ "Біланівський ГЗК" становить 1 476 401 470,00 грн, розмір статутного капіталу ТОВ "Єристівський ГЗК" становить 8 263 697 750,00 грн, з огляду на що дійшли висновку про доведеність позивачем обставин того, що загальна вартість акцій, щодо яких він просив застосувати суд заходи забезпечення позову, є співмірною з сумою, стягнення якої є предметом цього спору - 45 979 796 953,50 грн.
63. Разом з цим, під час розгляду судами попередніх інстанцій другої заяви Фонду про вжиття заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на грошові кошти та майно відповідача, Фонд вказував, що накладений ухвалою суду першої інстанції від 03 березня 2023 року у цій справі арешт на корпоративні права відповідача забезпечує позовні вимоги лише частково (у межах 6 542 332 707,66 грн). Судами враховані вказані обставини.
64. При цьому, Верховний Суд вважає безпідставними доводи скаржників про неможливість накладення арешту на всі грошові кошти та все майно відповідача, оскільки відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 07 січня 2025 року у справі № 910/1/21, у разі встановлення виконавцем, що для забезпечення виконання судового рішення у разі задоволення позову буде достатньо накласти арешт лише на кошти на деяких з рахунках відповідача, які можуть забезпечити стягнення усієї спірної суми, або на конкретне майно, вартість якого може забезпечити виконання рішення суду, накладення арешту на грошові кошти, які розміщені на інших рахунках, та на інше майно відповідача, у тому числі корпоративні права, взагалі буде недоцільним.
65. З урахуванням зазначеного касаційний суд вважає помилковими доводи касаційних скарг щодо неналежного обґрунтування судами попередніх інстанцій підстав для застосування заходів забезпечення позову, зважаючи також і на таке.
66. При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
67. Відповідно до статті 3 Господарського процесуального кодексу України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, змагальність сторін, диспозитивність.
68. Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
69. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).
70. Згідно зі статтею 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
71. Обов'язок із доказування варто розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи (пункт 8.2. постанови Верховного Суду від 04 березня 2021 року у справі № 908/1879/17).
72. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 79 Господарського процесуального кодексу України).
73. Тлумачення змісту цієї статті свідчить про те, що закріплена в ній норма права покладає на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
74. Стандарт доказування "вірогідності доказів" підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію вказаного стандарту доказування необхідним є не надання достатньої кількості доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу (постанови Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі № 923/875/19, від 16 липня 2021 року у справі № 916/2620/20, від 16 вересня 2021 року у справі № 910/12930/18).
75. Верховний Суд неодноразово звертався до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17, від 31 березня 2021 року у справі № 923/875/19).
76. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 86 Господарського процесуального кодексу України).
77. Таким чином, суд зобов'язаний надати оцінку кожному належному, допустимому та достовірному доказу, який міститься в матеріалах справи, а також визначити певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, що дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
78. Враховуючи зазначене, з урахуванням принципів змагальності та диспозитивності, застосувавши стандарт доказування "вірогідності доказів", суди попередніх інстанцій дійшли правильного та обґрунтованого висновку про те, що стверджувана позивачем обставина щодо необхідності застосування заходів забезпечення позову у вигляді накладення арешту на майно є більш вірогідною, аніж протилежні твердження відповідача, які не були доведені належними та допустимим доказами.
79. Отже, доводи касаційних скарг про порушення та неправильне застосування судами попередніх інстанцій положень статей 136, 137 Господарського процесуального кодексу України не знайшли підтвердження.
80. Щодо інших доводів касаційних скарг, зокрема про неправильне застосування судами попередніх інстанцій статті 139 Господарського процесуального кодексу України та пункту 24 частини першої статті 5 Закону України "Про судовий збір", Верховний Суд зазначає про те, що то ці доводи не знайшли свого підтвердження під час здійснення касаційного перегляду судових рішень у цій справі, зважаючи на те, що за змістом пункту 24 частини першої сттті 5 Закону України "Про судовий збір" Фонд гарантування вкладів фізичних осіб звільняється від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях за подання позовів, предметом яких є відшкодування шкоди (збитків), у порядку, визначеному статтею 52 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", з огляду на що, як наслідок, Фонд звільняється від сплати судового збору також і за подання заяви про забезпечення позову у цій категорії справ, яка є безпосередньо пов'язаною з позовом, подана на його забезпечення. Не зазначення апеляційним судом в оскаржуваній постанові обґрунтування щодо доводів апеляційної скарги про неправильне застосування судом першої інстанції положень Закону України "Про судовий збір" не призвело до ухвалення неправильного рішення. Водночас, суд апеляційної інстанції у своїй постанові зазначив про те, що інші доводи апеляційних скарг, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду першої інстанції.
81. Отже, суд касаційної інстанції відхиляє доводи касаційних скарг про порушення судами положень Закону України "Про судовий збір".
82. Крім того, як вбачається, відповідач та треті особи на стороні відповідача у касаційних скаргах зазначили про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування положень статей 139, 140 Господарського процесуального кодексу України та статті 5 Закону України "Про судовий збір" щодо того, чи звільняється Фонд від сплати судового збору за подачу заяви, відмінної від позовної заяви, а також щодо дотримання судами принципу співмірності при забезпеченні позову, а саме: у випадку винесення ухвали про нове (додаткове) забезпечення позову, чи відповідає нова заява Фонду про забезпечення позову принципу добросовісності. Скаржники у клопотаннях про передачу цієї справи № 910/268/23 на розгляд Великої Палати Верховного Суду зазначили про наявність виключної правової проблеми щодо застосування цих норм права.
83. Відповідно до частини п'ятої статті 302 Господарського процесуального кодексу України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
84. Вирішуючи питання щодо наявності чи відсутності підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відповідно до положень частини п'ятої статті 302 Господарського процесуального кодексу України суд, керуючись внутрішнім переконанням, у кожному конкретному випадку, з урахуванням порушеного питання оцінює обґрунтованість доводів заявника щодо існування проблеми у застосуванні відповідної норми права, а також оцінює, чи необхідна така передача для формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права.
85. При цьому наявність виключної правової проблеми надає касаційному суду право (але не покладає на нього обов'язку) передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
86. Підстава для передачі касаційним судом справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, визначена частиною п'ятою статті 302 Господарського процесуального кодексу України, передбачає наявність виключної правової проблеми, яку містить справа, і вирішення такої проблеми необхідне для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. Відповідна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07 грудня 2018 року у справі № 922/6554/15.
87. Виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
88. Якісні показники характеризуються відсутністю сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема, невизначеністю на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватись як виключна правова проблема, відсутністю національних процесуальних механізмів вирішення виключної правової проблеми іншими способами ніж із використанням повноважень Великої Палати Верховного Суду тощо.
89. Як зазначалось вище по тексту цієї постанови суд касаційної інстанції не встановив неправильного застосування судами попередніх інстанцій положень статей 136, 137, 139, 140 Господарського процесуального кодексу України та Закону України "Про судовий збір" при ухваленні судами оскаржуваних судових рішень. Крім того, Верховний Суд неодноразово викладав правові висновки щодо застосування положень цих норм права, про що зазначалося вище у цій постанові. З огляду на викладене відсутні підстави для задоволення клопотань відповідача та третіх осіб на стороні відповідача про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
90. Враховуючи наведені положення законодавства та обставини, встановлені судами, зважаючи на межі перегляду справи судом касаційної інстанції, передбачені статтею 300 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів зазначає, що оскаржувані судові рішення у цій справі прийняті з правильним застосуванням та з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень, з огляду на що суд касаційної інстанції залишає касаційні скарги без задоволення, а судові рішення - без змін.
Висновки за результатами розгляду касаційних скарг
91. Згідно з пунктом 1 частини першої статті 308 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу - без задоволення.
92. Відповідно до частини першої статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
93. За таких обставин, суд касаційної інстанції вважає за необхідне касаційні скарги Компанії FERREXPO AG, ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю "Єристівський гірничо-збагачувальний комбінат", Товариства з обмеженою відповідальністю "Біланівський гірничо-збагачувальний комбінат" та Приватного акціонерного товариства "Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат" залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду міста Києва від 17 липня 2024 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 07 листопада 2024 року у справі № 910/268/23 - без змін.
Розподіл судових витрат
94. Судовий збір за подання касаційних скарг в порядку статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладається на скаржників.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Відмовити у задоволенні клопотання Компанії Ferrexpo AG (Феррекспо АГ), ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю "Єристівський гірничо-збагачувальний комбінат", Приватного акціонерне товариство "Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Біланівський гірничо-збагачувальний комбінат" про передачу справи № 910/268/23 на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
2. Касаційні скарги Компанії Ferrexpo AG (Феррекспо АГ), ОСОБА_1 , Товариства з обмеженою відповідальністю "Єристівський гірничо-збагачувальний комбінат", Приватного акціонерне товариство "Полтавський гірничо-збагачувальний комбінат" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Біланівський гірничо-збагачувальний комбінат" залишити без задоволення.
3. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 17 липня 2024 року та постанову Північного апеляційного господарського суду від 07 листопада 2024 року у справі № 910/268/23 залишити без змін.
4. Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий О. Баранець
Судді О. Кролевець
О. Мамалуй