03 березня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/13001/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Баранця О. М. - головуючого, Кролевець О.А., Мамалуя О.О.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Міністерства юстиції України
на рішення Господарського суду міста Києва
у складі судді Джарти В.В.
від 17.01.2024
та на постанову Північного апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Суліма В.В., Гаврилюка О.М., Ткаченка Б.О.
від 13.11.2024 (повний текст складено 28.11.2024)
у справі за позовом ОСОБА_1
до: 1) Міністерства юстиції України;
2) Приватного акціонерного товариства «Білоцерківська теплоелектроцентраль»,
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача Приватного нотаріуса Бобкова Олександра Вікторовича,
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів Приватне акціонерне товариство «Росава»,
про визнання незаконним та скасування наказу Міністерства юстиції України та зобов'язання вчинити певні дії,
Позов було подано про: визнання незаконним та скасування повністю наказу Міністерства юстиції України «Про задоволення скарги» № 3504/5 від 19.08.2022; зобов'язання Міністерства юстиції України забезпечити новий розгляд скарги Приватного акціонерного товариства «Росава» від 14.01.2022 № 14-1-2022-3, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 17.01.2022 за № СК-218-22, відповідно до чинного законодавства України; зобов'язання Міністерства юстиції України усунути порушення прав та інтересів ОСОБА_1 шляхом внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб фізичних осіб - підприємців та громадських формувань з 12.01.2022 запису щодо відомостей про ОСОБА_1 , як чинного керівника Приватного акціонерного товариства «Білоцерківська теплоелектроцентраль», обраного рішенням позачергових загальних зборів акціонерів Приватного акціонерного товариства «Білоцерківська теплоелектроцентраль», оформленого протоколом від 28.12.2021.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.01.2024 позов задоволено.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 13.11.2024 апеляційні скарги Міністерства юстиції України та Приватного акціонерного товариства «Білоцерківська теплоелектроцентраль» на рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2024 у справі № 910/13001/23 задоволено частково: рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2024 скасовано частково та прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково, та викладено резолютивну частину рішення в новій редакції:
«Позовні вимоги задовольнити частково.
Визнати незаконними та скасувати п.п. 1, 2, 4 наказу Міністерства юстиції України "Про задоволення скарги" №3504/5 від 19.08.2022.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути з Міністерства юстиції України (01001, м. Київ, вул. Архітектора Городецького, 13; код ЄДРПОУ 00015622) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) 2 684, 00 грн судового збору».
20.12.2024 Міністерство юстиції України звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.11.2024 у справі №910/13001/23. Касаційна скарга містить клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження та зупинення дії оскаржуваних рішень.
Склад колегії суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду визначено відповідно до протоколу передачі судової справи (касаційної скарги, апеляційної скарги, заяви) раніше визначеному складу суду від 07.01.2025 (головуючий суддя - Баранець О.М., судді Кролевець О.А., Мамалуй О.О.).
Ухвалою Верховного Суду від 27.01.2025: визнано неповажними підстави, наведені Міністерством юстиції України в обґрунтування поважності причин пропуску строку на касаційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.11.2024 у справі № 910/13001/23; касаційну скаргу Міністерства юстиції України на рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.11.2024 у справі № 910/13001/23 залишено без руху; надано Міністерству юстиції України строк для усунення зазначених у цій ухвалі недоліків, який становить 10 днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху; Міністерству юстиції України запропоновано усунути недоліки, встановлені в даній ухвалі шляхом: обґрунтоване клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2024 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 13.11.2024 у справі № 910/13001/23, у якому навести інші підстави для поновлення строку та надати суду оригінал документа, що підтверджує сплату судового збору у розмірі 10 736,00 грн із зарахуванням сплаченої суми судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України.
Ухвала Верховного Суду від 27.01.2025 доставлена в Електронний кабінет скаржника - 31.01.2025 о 06:20.
07.02.2025 від Міністерства юстиції України до Верховного Суду надійшла заява про усунення недоліків касаційної скарги та поновлення строку на касаційне оскарження до якої додано платіжну інструкцію від 06.02.2025 № 382 про сплату судового збору у сумі 10 736,00 грн за подання касаційної скарги у справі № 910/13001/23.
У вказаній заяві скаржник просить поновити строк на касаційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2024 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 13.11.2024, зазначаючи, що представник, якому було доручено забезпечення касаційного оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2024 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 13.11.2024, визначив дату отримання постанови апеляційного суду саме 30.11.2024. Також наголошує, що наявність людського фактору (зокрема, допущення помилок чи прояву неуважності) при створенні, опрацюванні або поданні процесуальних документів не повинні бути перешкодою до доступу до правосуддя. Також зазначає, що працівники Міністерства юстиції України перебувають в умовах періодичних обстрілів, ракетних атак, відключень електроенергії та вжиття заходів щодо збереження життя і здоров'я людей. Підсумовуючи викладене вказує, що працівники, які забезпечують представництво інтересів Міністерства юстиції України у даній справі, мали значно менше часу (з урахуванням відключення світла та інших факторів), аніж це встановлено процесуальним законодавством; пропуск строку на касаційне оскарження відбувся у зв'язку із сукупністю об'єктивних обставин, які не залежали від волі Міністерства юстиції України.
Розглянувши клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження, Верховний Суд дійшов висновку, що вказане клопотання задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 288 Господарського процесуального кодексу України касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
За приписами частини другої статті 288 Господарського процесуального кодексу України учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.
Частиною третьою статті 288 Господарського процесуального кодексу України передбачена можливість поновлення строку на касаційне оскарження у разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині четвертій статті 293 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 43 Господарського процесуального кодексу України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається.
Відповідно до частини першої статті 119 Господарського процесуального кодексу України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій.
Зі змісту наведеної правової норми вбачається, що законодавець не передбачив обов'язок суду автоматично поновлювати пропущений строк за наявності відповідного клопотання заявника, оскільки в кожному випадку суд має чітко визначити, з якої саме поважної причини такий строк було пропущено та чи підлягає він поновленню.
Таким чином, для поновлення процесуального строку суд має встановити наявність об'єктивно непереборних обставин, які перешкоджали вчасному зверненню зі скаргою на судове рішення, у зв'язку з чим заявник має довести суду їх наявність та непереборність, оскільки в іншому випадку нівелюється значення чіткого окреслення законодавчо закріплених процесуальних строків.
Згідно з положеннями частини першої, сьомої статті 116 Господарського процесуального кодексу України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здані на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв'язку.
Верховним Судом встановлено, що оскаржувана постанова Північного апеляційного господарського суду прийнята 13.11.2024, повний текст якої складений 28.11.2024.
Згідно з відомостями автоматизованої системи документообігу суду КП «ДСС» документ в електронному вигляді - постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.11.2024 у справі № 910/13001/23 доставлено в електронний кабінет Міністерства юстиції України 28.11.2024 о 19:11.
Відповідно до приписів частини шостої статті 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи; якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
Таким чином повний текст постанови Північного апеляційного господарського суду від 13.11.2024 у справі № 910/13001/23 вважається врученим Міністерству юстиції України 29.11.2024, а з огляду на приписи частини другої статті 288 Господарського процесуального кодексу України, скаржник мав би право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга була би подана ним протягом двадцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення, тобто до 19.12.2024 включно, у той час як касаційну скаргу було подано 20.12.2024.
Водночас посилання скаржника на те, що представник, якому було доручено забезпечення касаційного оскарження невірно визначив дату отримання постанови суду апеляційної інстанції не є поважними, оскільки обставини внутрішньої роботи в межах установи є суб'єктивними, адже стосуються належної організації роботи в середині установи та залежать від волі керівника та працівників, а тому не виправдовують зволікання у вчиненні процесуальних дій.
Щодо посилання скаржника на обставину, що пов'язана з повномасштабним воєнним вторгненням російської федерації, то колегія суддів зауважує, що питання поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень у випадку його пропуску з цих підстав, вирішується в кожному конкретному випадку, виходячи з доводів, наведених у заяві про поновлення такого строку. Однак сам лише факт запровадження воєнного стану (чи обставини пов'язані з повномасштабним вторгненням російської федерації) не може бути підставою для поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень у всіх абсолютно випадках.
Також Суд звертає увагу, що в силу положень частини другої статті 2, статті 9 Закону України від 12.05.2015 № 389-VIII «Про правовий режим воєнного стану», відповідно до якої в умовах воєнного стану Кабінет Міністрів України, інші органи державної влади, військове командування, військові адміністрації, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, органи місцевого самоврядування здійснюють повноваження, надані їм Конституцією України, цим та іншими законами України.
Органи державної влади продовжують здійснювати свої повноваження після введення воєнного стану.
Таким чином покликання на вказану подію як таку має бути обумовлене конкретними обставинами, які вплинули на дотримання учасником процесуальних правил щодо форми та змісту касаційної скарги, а також підтвердженим відповідними доказами того, як саме дана подія вплинула на роботу цього державного органу, що в свою чергу зумовило неусунення недоліків такої скарги у встановлений судом строк.
Водночас посилання скаржника на відсутність електрозабезпечення є необґрунтованими/недоведеними та загальними, оскільки не підтверджені належними і допустимий доказами.
Отже, неналежна організація процесу із оскарження судового рішення з боку відповідальних осіб, виникнення організаційних складнощів у суб'єкта владних повноважень для своєчасного подання касаційної скарги є суто суб'єктивною причиною, а негативні наслідки, які настали у зв'язку з такою причиною, є певною мірою відповідальністю за неналежне виконання своїх процесуальних обов'язків, які для усіх учасників справи мають бути рівними. Відповідач, що діє від імені держави, як суб'єкт владних повноважень, не може та не повинен намагатись отримати вигоду від організаційних складнощів, які склались у нього на поточний день, шляхом уникнення або зволікання виконання ним своїх процесуальних обов'язків, в тому числі і щодо вчасного подання касаційної скарги.
Тобто, скаржником не вказано непереборних та об'єктивних перешкод, труднощів, які не залежали від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк, усунення недоліків касаційної скарги.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини") Європейський суд з прав людини у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Верховний Суд зазначає, що право особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондується із обов'язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії" (Alimentaria Sanders S.A. v. Spain) від 07.07.1989).
Згідно з частиною третьою статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Розглянувши клопотання Міністерства юстиції України про поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, Суд дійшов висновку, що підстави, викладені у ньому, є неповажними.
Частиною четвертою статті 13 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, спрямовані на недопущення безладного перебігу судового процесу (за змістом рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 у справі "Пелевін проти України").
Причини пропуску строку є поважними, якщо обставини, які зумовили такі причини, є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що оскаржує судове рішення, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належними доказами.
Однак таких обставин скаржником не наведено.
За змістом статті 6 Конвенції з прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен при вирішенні питання щодо прав та обов'язків має право на справедливий і відкритий розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, визначеним законом.
Відповідно до частини першої статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, складовою якого є юридична визначеність.
Принцип юридичної визначеності є одним із суттєвих елементів принципу верховенства права. В його основі лежить відоме з римського права положення res judicata (лат. "вирішена справа"), відповідно до якого остаточне рішення правомочного суду, яке вступило в силу, є обов'язковим для сторін і не може переглядатися. Іншими словами, цей принцип гарантує остаточність рішень ("що вирішено - вирішено і не має переглядатися до безмежності").
Згідно із статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
У пункті 41 рішення від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини вказав, що "правова система багатьох країн-членів передбачає можливість продовження строків, якщо для цього є обґрунтовані підстави. Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо як у цій справі, коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків".
Правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності. Зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані (див. de Rada Cavanilles v. Spain, рішення від 28.10.1998, Reports 1998 -VIII, с. 3255, § 45, Peretyaka and Sheremetyev v. Ukraine, № 17160/06 та № 35548/06, § 34, ЄСПЛ, від 21.12.2010)
Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (Diya 97 v. Ukraine, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21.10.2010).
У справі "Устименко проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що сама концепція "поважних причин" не є чіткою, тому для національних судів ще важливішим було вказати причини свого рішення про поновлення пропущеного строку і відновлення провадження у справі заявника.
Якщо строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності.
Виходячи із зазначених критеріїв, Європейський суд з прав людини визнає легітимними обмеженнями встановлені державами - членів Ради Європи вимоги щодо строків оскарження судових рішень (рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Нешев проти Болгарії" від 28.10.2004).
Фактично норма про можливість поновлення процесуальних строків є, по суті, пільгою, яка може застосовуватися як виняток із загального правила, оскільки в іншому випадку нівелюється суть чіткого встановлення законодавцем кожного з процесуальних строків (аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.10.2018 у справі № 5/452/06).
Частиною третьою статті 292 Господарського процесуального кодексу України зазначено, що протягом десяти днів з дня вручення ухвали про залишення касаційної скарги без руху особа має право звернутися до суду касаційної інстанції із заявою про поновлення строку або навести інші підстави для поновлення строку.
Пунктом 4 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо скаржником у строк, визначений судом, не подано заяву про поновлення строку на касаційне оскарження або наведені підстави для поновлення строку на касаційне оскарження визнані судом неповажними.
Враховуючи наведене, Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду приходить до висновку про те, що наведені Міністерством юстиції України у клопотанні про поновлення строку на касаційне оскарження підстави для поновлення строку на касаційне оскарження є неповажними і, як наслідок, про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Міністерством юстиції України на рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.11.2024 у справі № 910/13001/23 на підставі пункту 4 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 119, 288, 234, 235, пунктом 4 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України, Суд
1. Визнати неповажними підстави, наведені Міністерством юстиції України в обґрунтування поважності причин пропуску строку на касаційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.11.2024 у справі № 910/13001/23.
2. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Міністерства юстиції України на рішення Господарського суду міста Києва від 17.01.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 13.11.2024 у справі № 910/13001/23.
3. Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження з доданими до скарги матеріалами направити особі, яка подавала касаційну скаргу, а копію касаційної скарги залишити в суді касаційної інстанції.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий О. Баранець
Судді О. Кролевець
О. Мамалуй