Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"04" березня 2025 р.м. ХарківСправа № 922/4688/24
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Ємельянової О.О.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, 61003, м. Харків, м-н. Конституції, буд. 16
до фізичної особи ОСОБА_1
простягнення 23 093,72 грн.
без виклику учасників справи
Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради звернулось до Господарського суду Харківської області із позовом до Фізичної особи ОСОБА_1 про стягнення 23 092,72 грн. за договором оренди № 6794 від 28.02.2018 року з яких: 21 360,77 грн. орендна плата за період з 21.08.2018 року по 02.01.2023 року; 1 731,95 грн. пеня за період з 21.03.2022 року по 02.10.2023 року.
Також до стягнення заявлені судові витрати.
Крім того, позивачем у пункті 3 прохальної частини позовної заяви заявлено клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження.
Ухвалою суду від 30.12.2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 922/4688/24. Задоволено клопотання позивача викладене у пункті 3 прохальної частини позовної заяви про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження. Розгляд справи призначено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами. Встановлено відповідачу 15 (п'ятнадцятиденний) строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву. Встановлено позивачу строк для подання відповіді на відзив - протягом 5 днів з дня отримання відзиву на позов.
Ухвалою суду від 30.12.2024 року витребувано у Міністерства соціальної політики України відомості щодо перебування на обліку (реєстрації) в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб та місце реєстрації на підконтрольній Україні території щодо відповідача Фізичної особи ОСОБА_1 . Ухвалено, що у разі встановлення факту перебування Фізичної особи ОСОБА_1 на обліку (реєстрації) в Єдиній інформаційній базі даних про внутрішньо переміщених осіб, витребувати у Міністерства соціальної політики України наступні відомості: дані про фактичне місце проживання особи на дату звернення; адреса, за якою із внутрішньо переміщеною особою може вестися офіційне листування або вручення офіційної кореспонденції, та номер телефону.
06.01.2025 року від Міністерства соціальної політики України на виконання вимог ухвали суду від 30.12.2024 року надійшло повідомлення (вх. № 225/25).
Відповідно до акту суду від 06.01.2025 року про втрату документів або перепідшивання справи, відсутність вкладень або порушень цілісності, пошкодження конверта (паковання) складеного провідним інспектором відділу документального забезпечення контролю (канцелярія), провідним спеціалістом відділу документального забезпечення контролю (канцелярія), провідним інспектор відділу документального забезпечення контролю (канцелярія) про те, що під час перевірки документів, що надійшли електронною поштою від Мінсоцполітики у справі № 922/4688/24 (вх. №225), виявлено недоліки, а саме: відсутній КЕП у повідомленні.
Як вбачається із матеріалів справи, ухвалу суду від 30.12.2024 року про відкриття провадження у справі, було направлено судом на адресу Фізичної особи ОСОБА_1 яка зазначена позивачем у позовній заяві та яка відповідала відомостям, які містились в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань до припинення останньою своєї підприємницької діяльності (02.01.2023 року).
Проте, ухвалу суду від 30.12.2024 року про відкриття провадження у справі № 922/4688/24 було повернуто поштовим відділенням "Укрпошти" на адресу суду 07.01.2025 року (штрих код поштового відправлення 0610218800249)
Згідно з пунктами 3, 4, 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Порядок надання послуг поштового зв'язку, права та обов'язки операторів поштового зв'язку і користувачів послуг поштового зв'язку визначають Правила надання послуг поштового зв'язку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України №270 від 05.03.2009 року (надалі - Правила), і які регулюють відносини між ними.
Поштові відправлення залежно від технології приймання, обробки, перевезення, доставки/вручення поділяються на такі категорії: прості, рекомендовані, без оголошеної цінності, з оголошеною цінністю. Рекомендовані поштові картки, листи та бандеролі з позначкою "Вручити особисто", рекомендовані листи з позначкою "Судова повістка" приймаються для пересилання лише з рекомендованим повідомленням про їх вручення (пункти 11, 17 Правил).
Пунктом 99 Правил визначено, що рекомендовані поштові відправлення (крім рекомендованих листів з позначкою Судова повістка), рекомендовані повідомлення про вручення поштових відправлень, поштових переказів, адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою або під час видачі у приміщенні об'єкта поштового зв'язку вручаються адресату, а у разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів сім'ї, який проживає разом з ним. У разі відсутності адресата або повнолітніх членів його сім'ї до абонентської поштової скриньки адресата вкладається повідомлення про надходження зазначеного реєстрованого поштового відправлення, поштового переказу, рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення, поштового переказу.
Рекомендовані поштові відправлення з позначкою Судова повістка, адресовані юридичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються представнику юридичної особи, уповноваженому на одержання пошти, під розпис. У разі відсутності адресата за вказаною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв'язку робить позначку адресат відсутній за вказаною адресою, яка засвідчується підписом з проставленням відбитку календарного штемпеля і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає його до суду (п. 992 Правил).
Відповідно до пунктів 116, 117 Правил у разі неможливості вручення одержувачам поштові відправлення зберігаються об'єктом поштового зв'язку місця призначення протягом одного місяця з дня їх надходження. Поштові відправлення повертаються об'єктом поштового зв'язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.
Системний аналіз статей 120, 242 Господарського процесуального кодексу України, пунктів 11, 17, 99, 116, 117 Правил свідчить, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (аналогічна позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.01.2020 року у справі № 910/22873/17 та від 14.08.2020 року у справі № 904/2584/19).
Встановлений порядок надання послуг поштового зв'язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням.
У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.12.2020 року у справі № 902/1025/19 Верховний Суд звернув увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 року у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 року у справі № 24/260-23/52-б).
Крім того, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.12.2022 року у справі № 910/1730/22 Верховний Суд зробив висновок, що якщо судове рішення направлено судом за поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про прийняття певного рішення суду. Господарського процесуального кодексу України не передбачено обов'язку суду повторно направляти на адреси учасників справи процесуальні документи, які раніше вже повернулися до суду з відміткою про неможливість вручення.
Разом з тим, суд зазначає, що згідно з приписами статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.
При цьому, Європейський суд з прав людини зазначає, що розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Європейського Суду з прав людини у справах Савенкова проти України від 02.05.2013 року, Папазова та інші проти України від 15.03.2012 року).
Європейський суд, щодо тлумачення положення "розумний строк" в рішенні у справі "Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства" роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
Враховуючи вищевикладене, судом було вжито усіх належних заходів, щодо повідомлення відповідача про розгляд справи у суді.
При цьому, як вбачається із матеріалів справи, станом на 04.03.2025 року відповідач відзив на позов не надав, у зв'язку із чим, суд зазначає наступне.
Згідно із частиною першою статті 118 Господарського процесуального кодексу України, право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку.
Слід також зауважити, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина третя статті 13 Господарського процесуального кодексу України).
При цьому, за змістом статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.
Сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов'язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами (рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 року у справі "Пономарьов проти України").
Судом також враховано, що в силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Враховуючи предмет та підстави позову у даній справі, суд дійшов висновку, що матеріали справи містять достатньо документів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення. Відповідач мав достатньо часу для подання відзиву на позовну заяву, однак відповідним правом на його подання не скористався, будь-яких заперечень чи відомостей щодо викладених у позовній заяві обставин відповідачем до суду надано не було.
Таким чином, суд вважає, що відповідач не скористався своїм правом на надання відзиву на позовну заяву та вважає можливим розглянути справу за наявними у ній матеріалами.
Відповідно до статті 248 Господарського процесуального України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 04.11.1950 року, ратифікованої Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 №475/97-ВР) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника.
Відповідно до пункту 10 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України одним з основних засад господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом.
Згідно вимог статті 248 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Відповідно до частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше.
При цьому, будь-яких клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідно до вимог статті 252 Господарського процесуального кодексу України від учасників справи не надходило.
Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд, має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Враховуючи достатність часу наданого сторонами для подання заяв по суті справи чи з процесуальних питань, суд вважає за можливе завершити розгляд справи.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, всебічно та повно перевіривши матеріали справи та надані докази, суд встановив наступне.
Як зазначає позивач, 28.02.2018 року між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (позивач, орендодавець) та Фізичною особою - підприємцем ОСОБА_1 (орендар) було укладено договір оренди № 6794.
Цей договір діє з 28.02.2018 року до 28.01.2021 року (пункт 10.1. договору).
Пунктом 1.1. договору визначено, що орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування частину нежитлового приміщення № 4, нежитлові приміщення № 5,6 загальною площею 107,36 кв.м. у нежитловій будівлі літ. «Б-1» (технічний паспорт від 23.08.2006 року, інвентаризаційний номер № 37212), які належать до комунальної власності територіальної громади м. Харкова, розташовані за адресою: м. Харків, вул. Москалівська (вул. Жовтневої Революції), 59 та знаходяться на балансі комунального підприємства "Інкоммедсервіс" ("балансоутримувач").
Право оренди цього майна отримано орендарем на підставі наказу Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради № 30 від 26.02.2018 року «Про затвердження результатів вивчення попиту потенційних орендарів на об'єкти оренди».
Право комунальної власності на нерухоме майно зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за реєстровим номером № 309988063101.
Майно передається в оренду з метою використання: технічне обслуговування та ремонт автотранспортних засобів площею 81,96 кв.м., розміщення буфету, який не здійснює продаж товарів підакцизної групи, площею 25,4 кв.м. (пункт 1.2. договору).
Згідно пункту 3.1. договору, вартість об'єкта оренди визначається на підставі висновку про вартість майна і становить 335 336,-00 грн. без ПДВ станом на 29.12.2017 року.
Пунктом 3.2. договору визначено, що орендна плата визначається на підставі методики розрахунку орендної плати за майно територіальної громади м. Харкова та пропорції її розподілу/ додаток 2 до положення про оренду майна територіальної громади м. Харкова, затвердженого рішенням 14 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 20.09.2017 року № 755/17. Базова орендна плата становить 5040,76 грн. без ПДВ за січень 2018 року. Ставка орендної плати становить 20 %, 6 %.
Відповідно до пункту 3.3. договору, нарахування орендної плати починається з дати підписання акту приймання - передачі.
Згідно пункту 3.4. договору, нарахування орендної плати та пені припиняється з дати підписання акту приймання - передачі майна або з моменту розірвання договору у відповідності до пункту 10.6.
Орендна плата за орендоване майно сплачується орендарем щомісяця протягом 20 календарних днів наступного місяця (пункт 3.5. договору).
Відповідно до пункту 3.7. договору, орендна плата перераховується:30 % на поточний рахунок балансоутримувача; 70% до бюджету м. Харкова.
Також між сторонами було підписано акт прийому - передачі до орендного користування нежитловими приміщеннями від 28.02.2018 року.
09.02.2021 року між сторонами було підписано додаткову угоду до договору оренди № 6794 від 28.02.20218 року, пунктом 1 якої, п. 3.1. та пункт 3.2. договору оренди № 6794 від 28.02.20218 року викладено у наступній редакції:
«3.1. Вартість об'єкта оренди визначається на підставі висновку про вартість майна і становить 411 977,00 грн. без ПДВ станом на 07.09.2020 року.
3.2. Орендна плата визначається на підставі пункту 7 статті 18 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», Методити розрахунку орендної плати за майно територіальної громади м. Харкова та пропорції її розподілу. Орендна плата складає базовий місяць - грудень 2020 року - 5955,47 грн. без ПДВ».
Відповідно до пункту 2 додаткової годи, сторони погодили пункт 10.1.1 договору оренди № 6794 від 28.02.20218 року викладено у наступній редакції:
«10.1. Цей договір діє до 28.12.2023 року».
02.01.2023 року між сторонами було підписано акт приймання - передачі нежитлового приміщення (будівлі).
За твердженнями позивача, відповідач належним чином не виконав обов'язки зі сплати орендних платежів у строк, порядку та розмірі, встановленими договором, внаслідок чого у останнього виникла заборгованість з оплати орендної плати, що за розрахунком позивача складає суму у розмірі 21 360,77 грн., та у зв'язку із порушенням відповідачем строків сплати орендної плати, позивачем заявлено до стягнення пеню у сумі 1 731,95 грн.
Крім того, з наявного у матеріалах справи листа департаменту економіки та комунального майна Управління комунального майна та приватизації від 18.11.2024 року № 8323 зокрема вбачається, що було повідомлено відповідача про наявність заборгованості, та необхідність її сплати.
Проте станом на момент звернення позивача із відповідним позовом до суду, відповідачем так і не сплачену суму боргу, що стало причиною звернення позивача із відповідним позовом до суду.
Також, позивачем у позовній заяві, зазначено, що станом на момент подання позовної заяви Відповідач припинив підприємницьку діяльність.
Надаючи правову кваліфікацію доказам, які надані сторонами та викладеним обставинам з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки (стаття 11 Цивільного кодексу України).
У відповідності до статті 509 Цивільного кодексу України, статті 173 Господарського кодексу України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і справедливості.
Стаття 628 Цивільного кодексу України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 526 Цивільного кодексу України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу.
Матеріали справи свідчать про те, що між сторонами у справі виникли зобов'язання, які за своєю правовою природою є правовідносинами, що випливають із договору найму (оренди), згідно якого та в силу статті 759 Цивільного кодексу України, наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Окрім того, на вказані правовідносини поширюється дія Закону України "Про оренду державного та комунального майна", відповідно до частини 1 статті 2 якого, орендою є засноване на договорі строкове платне користування майном, необхідним орендареві для здійснення підприємницької та іншої діяльності.
Згідно з вимогами частин 1, 5 статті 762 Цивільного кодексу України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Частиною першою статті 17 вказаного Закону передбачено, що орендна плата встановлюється у грошовій формі і вноситься у строки, визначені договором.
Відповідно до частини 3 статті 18 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендар зобов'язаний вносити орендну плату своєчасно і у повному обсязі.
За приписами статті 19 Закону України "Про оренду державного та комунального майна" орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності. Методика розрахунку орендної плати та пропорції її розподілу між відповідним бюджетом, орендодавцем і балансоутримувачем визначаються органами місцевого самоврядування (для об'єктів, що перебувають у комунальній власності) на тих самих методологічних засадах, як і для об'єктів, що перебувають у державній власності.
Відповідно до положень статей 525, 526, 530 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, у встановлений строк (термін) його виконання та вимог цього Кодексу, інших активів цивільного законодавства, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається.
Пунктами 3.5., 3.6. договору сторони погоди, що орендна плата за орендоване майно сплачується орендарем щомісяця протягом 20 календарних днів наступного місяця. Розмір орендної плати за кожний місяць визначається шляхом коригування орендарем розміру орендної плати за минулий місяць на індекс інфляції за поточний місяць і сплачує ним самостійно. Орендар сплачує орендну плату незалежно від наслідків господарської діяльності.
З матеріалів справи судом встановлено, що заборгованість відповідача перед позивачем зі сплати орендної плати становить 21 360,77 грн. (відповідно до наданого розрахунку суми позовних вимог).
Судом здійснено перевірку заявленої до стягнення позивачем суми боргу у розмірі 21 360,77 грн. за заявлений період з 21.08.2018 року по 02.01.2023 року відповідно до наданого до суду розрахунку суми позовних вимог, та встановлено, що як вбачається із розрахунку суми боргу, відповідачем було здійснено часткові оплати на загальну суму 190 347,69 грн. за період з лютий 2018 року по лютий 2022 року.
При цьому, як вбачається із розрахунку позивача, у відповідача наявна заборгованість з лютого 2022 року у розмірі 3876,42 грн., з березня 2022 року по вересень 2022 року відсутні нарахування, за жовтень 2022 року у розмірі 5727,97 грн., у листопаді 2022 року у розмірі 5765,49 грн., у грудні 2022 року 5807,18 грн., у січні 2023 року (з 01.01.2023 року по 02.01.2023 року акт повернення майна) - 188,81 грн.
З наданого позивачем до матеріалів справи розрахунку суми боргу судом встановлено, що нарахування орендної плати починається з лютого 2022 року по січень 2023 року та становить суму у загальному розмірі 21 360,77 грн.
Враховуючи вищевикладене, судом встановлено, що вірним періодом виникнення прострочення сплати суми боргу, із урахуванням часткових оплат відповідачем, є період: з лютого 2022 року та припинено у січні 2023 року (з 01.01.2023 року по 02.01.2023 року акт повернення майна, та наявність відомостей про припинення відповідача), а не як помилково зазначено позивачем з 21.08.2018 року.
Крім того, судом було встановлено, що позивачем здійснено нарахування орендної плати за лютий 2022 року, жовтень - грудень 2022 року, та частково січень 2023 року, у зв'язку зі чим, суд зазначає наступне.
Указом Президента України від 24.02.2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України з 24.02.2022 року в Україні введено воєнний стан строком на 30 діб, строк якого в подальшому був неодноразово продовжений Указами Президента України від 14.03.2022 року № 133/2022, від 18.04.2022 року № 259/2022, від 17.05.2022 № 341/2022, від 12.08.2022 року № 573/2022 та від 16.11.2022 року № 2738-ІХ. Зокрема Указом від 16.11.2022 року № 2738-ІХ дію воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 21.11.2022 року строком на 90 діб, тобто до 19.02.2023 року.
При цьому, з початком воєнного стану, Кабінетом Міністрів України для регулювання процесів оренди комунального й державного майна на цей період 27.05.2022 року було прийнято Постанову № 634 "Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану" для регулювання процесів оренди комунального й державного майна на цей період.
Підпунктом 2 пункту 1 постанови визначено, що на період воєнного стану, але у будь-якому разі не довше ніж до 30 вересня 2022 р., за договорами оренди державного майна, чинними станом на 24 лютого 2022 р. або укладеними після цієї дати за результатами аукціонів, що відбулися 24 лютого 2022 р. або раніше, звільняються від орендної плати орендарі, які використовують майно, розміщене: на територіях Київської, Чернігівської, Сумської, Харківської, Запорізької, Миколаївської областей і м. Києва (крім адміністративно-територіальних одиниць на визначених територіях);
Підпунктом 4 пункту 1 даної постанови визначено, що на період воєнного стану і протягом трьох місяців після його припинення чи скасування за договорами оренди державного майна, чинними станом на 24 лютого 2022 р. або укладеними після цієї дати за результатами аукціонів, що відбулися 24 лютого 2022 р. або раніше:
орендарям єдиних майнових комплексів (їх структурних підрозділів), крім визначених підпунктами 1-3 цього пункту, орендна плата нараховується у розмірі 75 відсотків розміру орендної плати, встановленої договором оренди (з урахуванням її індексації);
орендарям, крім визначених підпунктами 1-3 цього пункту, орендна плата нараховується у розмірі 50 відсотків розміру орендної плати, встановленої договором оренди (з урахуванням її індексації);
орендарям на територіях, визначених у підпунктах 2 і 3 цього пункту, орендна плата нараховується у розмірі 50 відсотків розміру орендної плати, встановленої договором оренди (з урахуванням її індексації) після 30 вересня 2022 р. і 30 травня 2022 р. відповідно і до закінчення строку, визначеного в абзаці першому цього підпункту;
З аналізу вищевикладеного слідує, що на підставі постанови у період з 24.02.2022 року по 30.09.2022 року відповідач був звільнений від сплати орендної плати, а у період з 01.10.2022 року орендна плата мала складати 50 % розміру орендної плати, встановленої договором оренди (з урахуванням її індексації).
Судом здійснено перевірку заявленої до стягнення позивачем із відповідача суми орендної плати (із урахуванням встановленого судом періоду) та встановлено, що позивачем не було дотримано вимог постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 року № 634 "Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану", та здійснено нарахування після 01.10.2022 року у повному розмірі, а не як визначено постановою 50 %.
Судом здійснено власний розрахунок за період жовтень - грудень 2022 року, січень 2023, та встановлено, що 50 % розміру орендної плати, встановленої договором оренди (з урахуванням її індексації) становить суму у загальному розмірі - 8 744,73 грн. та із урахуванням лютого 2022 року сума заборгованості за орендною плату становить 12 616,05 грн.
Згідно з частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
При цьому, доказів сплати заборгованості з орендної плати чи контррозрахунку заборгованості відповідачем до суду надано так і не було.
Враховуючи вищевикладене, та із урахуванням встановлених судом обставин щодо нарахування орендної плати, та періодів які заявлені позивачем, суд дійшов висновку, про часткове задоволення позовних вимог в частині стягнення із відповідача на користь позивача заборгованості зі сплати орендної плати за договором, у зв'язку із чим. за розрахунком суду, обґрунтованою є сума заборгованості у розмірі 12 616,05 грн. за період з лютого 2022 року по 02 січня 2023 року.
В частині стягнення суми заборгованості з орендної плати у розмірі - 8 744,72 грн.
У зв'язку зі неналежним виконанням зобов'язань за договором, позивачем було заявлено до стягнення із відповідача пеню у сумі 1 731,95 грн. (відповідно до наданого розрахунку суми позовних вимог та становить період з 21.03.2022 року по 02.10.2023 року).
За змістом статей 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) за яким передбачено правові наслідки, зокрема сплата неустойки.
Згідно пункту 3.4. договору, нарахування орендної плати та пені припиняється з дати підписання акту приймання - передачі майна або з моменту розірвання договору у відповідності до пункту 10.6.
Пунктом 3.10 договору передбачено, що орендна плата, перерахована, несвоєчасно або в неповному обсязі, стягується на користь балансоутримувача та бюджету міста Харкова з урахуванням пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня за кожний день прострочення (включаючи день проплати).
У разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов'язання у повному обсязі, першочергово погашається пеня, а у другу чергу сплачується основна сума боргу з орендної плати (пункт 3.11 договору).
Згідно з пунктом 7.3 договору, у разі прострочення орендарем виконання зобов'язання щодо сплати орендної плати в повному обсязі чи частково, нарахування та стягнення пені проводиться до моменту сплати основної суми боргу у встановленому пункті 3.10 цього договору порядку незалежно від строку та моменту, коли зобов'язання повинно було бути виконано.
Статтею 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Враховуючи вищенаведене, судом було здійснено перевірку наданого позивачем до позовної заяви розрахунку суми пені, та встановлено, що такий розрахунок позивачем здійснено не вірно, з огляду на наступне.
Як вбачається із наданого до позовної заяви розрахунку суми пені 1 731,95 грн. із визначенням періодів та сум нарахування (відповідно до наданого розрахунку суми позовних вимог з 21.03.2022 року по 02.10.2023 року), позивачем було здійснення нарахування пені поза межами шестимісячного строку, та без урахування здійснення нарахуванням 50 % розміру орендної плати, встановленої договором оренди (з урахуванням її індексації), у зв'язку із чим, суд зазначає наступне.
Згідно частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
З аналізу вищенаведеної норми слідує, що нарахування штрафних санкцій, в тому числі пені, обмежено шестимісячним терміном від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Проте, позивачем нараховано пеню за періоди, які перевищують вищезазначений термін, що в свою чергу є порушенням частини 6 статті 232 Господарського процесуального кодексу України.
Крім того, судом було досліджено умови укладеного між сторонами договору та встановлено, що сторонами не визначено іншого строку нарахування штрафних санкцій, ніж передбачений частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України, а умова пункту 3.10. договору щодо сплати пені за кожен день прострочення (включаючи день проплати) від суми несвоєчасно виконаного зобов'язання не може розцінюватися, як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України, строку, за який нараховуються штрафні санкції, а застосування в тексті господарського договору формулювання "за кожен день прострочення" не можна вважати установленням іншого, ніж визначеного частиною шостою статті 232 ГК України, строку нарахування штрафних санкцій (зокрема, пені). Таке формулювання лише повторює вирізняльну характеристику пені (поденне її нарахування) та характеризує її механізм визначення (розрахунку), однак жодним чином не впливає на можливість зменшення або збільшення строку нарахування пені, визначеного законом чи договором.
Аналогічна право позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного суду від 16.10.2024 року у справі № 911/952/22.
Здійснивши перевірку заявленої до стягнення суми пені відповідно до наданого розрахунку із урахуванням вимог діючого законодавства за заявлений позивач період з 21.03.2022 року по 02.10.2023 року, судом встановлено, що вони здійснено не вірно, оскільки позивачем не було враховано визначеного частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України строку, та вимог постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 року № 634 "Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану" в частині нарахування 50 % розміру орендної плати, встановленої договором оренди (з урахуванням її індексації).
Враховуючи вищевикладене, судом було здійснено власний розрахунок суми пені, за встановлений судом вірний період (з 21.03.2022 року по 02.10.2023 року нарахованих на зобов'язання лютого 2022 року, жовтня 2022 року та листопада 2022 року), та із урахуванням строку визначеного частиною 3 статті 232 Господарського кодексу України, в онлайн системі "Ліга Закон", 50 % розміру орендної плати, встановленої договором оренди (з урахуванням її індексації) та встановлено, що обґрунтованою є пеня у сумі 966,59 грн.
В частині стягнення пені у сумі 765,36 грн. - відмовити.
Частиною 2 статті 42 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що учасники справи зобов'язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (стаття 74 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Доказів здійснення повної та своєчасної сплати суми боргу за договором, або спростування заявлених позивачем до стягнення сум, відповідач суду не надав.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог, а саме про стягнення із відповідача 12 616,05 грн. суми орендної плати за період з лютого 2022 року по 02 січня 2023 року, та 966,59 грн. суми пені за період з 21.03.2022 року по 02.10.2023 року.
В частині стягнення пені у сумі 765,36 грн. та орендної плати у розмірі 8 744,72 грн. - відмовити.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведення експертизи, пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Як вбачається із прохальної чистини позовної заяви, позивачем було заявлено до стягнення 12 422,40 грн., з яких: 2 422,40 грн. - судового збору та 10 000,00 грн. - витрат на професійну правничу допомогу.
Щодо стягнення із відповідача на користь позивача 10 000,00 грн. - витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Частиною 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
За змістом наведених законодавчих приписів необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи.
У підтвердження понесених позивачем витрат на правничу допомогу, останнім було надано до суду копії:
- ордер серія АХ № 1225192 від 06.12.2024 року на адвоката Батіг В.В.;
- договору на надання послуг з адвокатської діяльності № 45 від 03.12.2024 року укладеного між позивачем та Адвокатським бюро «Антона Новакова»;
- додаток № 1 до договору, протокол про згоду на договірну ціну;
- лист позивача від 22.12.2024 року № 9032;
- акт здавання-приймання наданих послуг № 2 від 18.12.2024 року.
За змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.
Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 126 цього Кодексу).
Зазначена позиція знайшла своє відображення в постанові Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 07.11.2019 у справі № 905/1795/18.
Судом, здійснено перевірку заявленої позивачем до стягнення із відповідача суми судових витрат у розмірі 10 000,00 грн., та встановлено наступне.
Як вбачається із пункту 1.1. договору на надання послуг з адвокатської діяльності № 45 від 03.12.2024 року сторони погодили, що виконавець зобов'язується протягом терміну дії цього договору надати замовнику послуги, зазначені у пункті 1.2, 1.3. договору, а замовник - прийняти і оплатити ці послуги.
Згідно пункту 3.1. загальна ціна договору становить: 400 000,00 грн. без ПДВ. Ставка за годину наданих послуг, яка визначено в рішенні Ради адвокатів Харківської області від 21.07.2021 року № 13/1/7 у розмірі 0,25 мінімальної заробітної плати на день оплати: дорівнює 2 000,00 грн. без ПДВ.
Відповідно до пункту 3.2. договору, сторони погодили, що ціна договору, визначено в пункті 3.1. цього договору, складається із гонорару виконавця та понесених ним витрат на залучення співвиконавців.
В погодинні ставки виконавця включено усі понесені витрати, такі як кур'єрські послуги, канцелярські витрати, телефонні переговори, Інтернет, послуги пошти, фотокопіювання, витрати на відрядження, переклад та інші. У ціну договору входять усі витрати, податки та збори, які виконавець може понести або повинен буде сплатити під час виконання договору, у тому числі витрати виконавця, пов'язані із залучення співвиконавців. У ціну договору не входять і оплачуються замовником окремо витрати по сплаті судового збору, інші витрати, які є передумовою вчинення нотаріальних дій, дій щодо реєстрації права власності, державної реєстрації угод, процесуальних дій, прийняття процесуальних та інших рішень органами виконавчої влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями (пункти 3.3., 3.4., 3.5. договору).
Строк надання послуг до 31 грудня 2024 року. Конкретний строк виконання завдання за заявкою (у випадку необхідності) встановлюється замовником за погодженням з виконавцем у заявці. Обсяг надання послуг 200 годин (пункти 5.1., 5.3. договору).
Також, із наданого до матеріалів позовної заяви акту № 2 від 18.12.2024 року здавання - приймання наданих послуг (наданої правничої допомоги) за договором про надання послуг з адвокатської діяльності № 45 від 03.12.2024 року, вбачається, що адвокатом було надано наступні послуги, а саме:
підготовка для подання до суду позовної заяви та відповідних документів матеріалів (додатків) відносно ОСОБА_1. згідно заявки замовлення № 9032 від 12.12.2024 року, витрати робочого часу на надання правничої допомоги - 5 години, розмір гонорару виконавця без ПДВ - 10 000,00 грн.
З вищенаведеного акту виконаних робіт вбачається, що адвокатом надано послуги на загальну суму 10 000,00 грн.
Судом здійснено перевірку розрахунку позивача зазначеного у наданому до суду акті № 2 від 18.12.2024 року здавання - приймання наданих послуг (надання правничої допомоги) за договором про надання послуг з адвокатської діяльності № 45 від 03.12.2024 року, та встановлено, що адвокатом у межах справи № 922/4688/24 надано послуги на загальну суму 10 000,00 грн.
Згідно статті 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
З аналізу вищевикладеного слідує, що для включення всієї суми гонорару до відшкодування за рахунок іншої сторони, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені до відшкодування, з урахуванням того, чи були такі витрати здійснені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. За наявності заперечень іншої сторони суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час і неспівмірність порівняно з ринковими цінами. Здійснюючи розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу між сторонами спору, господарський суд має враховувати результат розгляду спору, умови договору про надання правничої допомоги, укладеного між стороною спору та адвокатом (адвокатським об'єднанням, бюро), обсяги наданих стороні як клієнту послуг правничої допомоги щодо представництва її інтересів в суді під час розгляду справи.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта (постанова Касаційного господарського суду Верховного Суду від 20.11.2018 року у справі № 910/23210/17).
При цьому, частиною 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін. Тому, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 Господарського процесуального кодексу України).
У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, однак, повинен ґрунтуватися на більш чітких критеріях, визначених у частині 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, яка зазначає про неспівмірність витрат, доказів та обґрунтування невідповідності цим критеріям заявлених витрат.
Для визначення суми відшкодування необхідно послуговуватися критеріями реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та необхідності) та розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Касаційного Господарського суду Верховного Суду від 10.10.2018 року у справі № 910/21570/17, від 14.11.2018 року у справі № 921/2/18, 07.08.2018 року у справі № 916/1283/17, від 30.07.2019 року у справі № 902/519/18, додаткова постанова Касаційного Господарського суду Верховного Суду від 11.12.2018 року у справі № 910/2170/18, від 10.10.2019 року у справі № 909/116/19, від 18.03.2021 року у справі № 910/15621/19, постанова Велика Палата Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц.
Частиною 2 статті 126 Господарського процесуального кодексу України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
За змістом частини четвертої статті 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Як вбачається із вищевикладеного, судом у позові відмовлено частково, а саме стягнуто із відповідача на користь позивача 12 616,05 грн. суми орендної плати за період з лютого 2022 року по 02 січня 2023 року, та 966,59 грн. суми пені за період з 21.03.2022 року по 02.10.2023 року. В частині стягнення пені у сумі 765,36 грн. та орендної плати у розмірі 8 744,72 грн. - відмовити.
Частинами 1, 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог частини 2 статті 42 Господарського процесуального кодексу України, передбачено, що учасники справи зобов'язані сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (стаття 74 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, за його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).
Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 07.11.2019 року у справі № 905/1795/18.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що вартість послуг на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн. щодо підготовки для подання до суду позовної заяви та відповідних документів матеріалів (додатків) відносно ОСОБА_1. згідно заявки замовлення № 9032 від 12.12.2024 року, витрати робочого часу на надання правничої допомоги - 5 години, розмір гонорару виконавця без ПДВ - 10 000,00 грн. не відповідає критерію розумності їхнього розміру, виходячи з того що дана позовна заява є шаблонною у порівняно із іншими позовами позивача, а додані до позовної заяви документи складаються з одного чи декількох аркушів, та є типовими для договорів оренди, у переважній своїй більшості однотипними (листи, акти приймання-передачі тощо) та не потребують значної за обсягом роботи із їх вивчення, аналізу, а також підготовки для подання до суду разом із позовом в обґрунтування правової позиції у справі. При цьому, нормативно-правове регулювання спірних правовідносин докорінно не змінилось, а тому цитування великої кількості норм права, законів та іншої нормативно-правової бази, яка підлягає дослідженню і застосуванню, спірні правовідносини у даному разі також не передбачають.
Також суд враховує, що як вбачається із доданого позивачем до позовної заяви розрахунку суми позовних вимог, останній було сформовано та складено не адвокатом чи адвокатським об'єднанням, а за підписом начальника відділу бухгалтерського обліку і звітності - головного бухгалтера - Дубенко О.Б.
Крім того, судом при розгляді справи було встановлено, що у позовній заяві позивачем було допущено помилки у зазначенні періодів які заявлені останнім до стягнення, при цьому усі дані були визначні у розрахунку суми позовних вимог, який було сформовано та складено не адвокатом чи адвокатським об'єднанням, а за підписом начальника відділу бухгалтерського обліку і звітності - головного бухгалтера - Дубенко О.Б. Проте, ані адвокатом, ані адвокатським об'єднанням при визначенні періодів у позовній заяві вказаних розрахунків враховано не було.
З аналізу вищевикладеного слідує, що заявлені витрати є неспівмірними зі складністю справи, наданим адвокатом обсягом послуг, з огляду на розумну необхідність витрат саме для цієї справи, витраченим ним часом на надання таких послуг, що не узгоджується із принципом розподілу таких витрат, та не відповідає критерію реальності таких витрат, розумності їх розміру та необхідності, та не можуть бути у повному обсязі покладені на відповідача.
У постановах від 18.06.2019 року у справі № 922/3787/17, від 01.08.2019 року у справі № 915/237/18 Верховний Суд зазначив, що під час визначення розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги і на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг (виконаних робіт) та їх вартості, що сплачена чи підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Верховний Суд також дотримується позиції, що визначаючи обсяг юридичної та технічної роботи за результатами розгляду відповідного клопотання про зменшення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу (заперечень щодо розміру стягнення витрат на професійну правничу допомогу), суд ураховує, чи змінювалася правова позиція сторін у справі в судах першої, апеляційної та касаційної інстанції; чи потрібно було адвокату вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спір у справі, документи та доводи, якими протилежні сторони у справі обґрунтували свої вимоги, та інші обставини (постанови Касаційного господарського суду Верховного Суду від 04.12.2018 року у справі № 911/3386/17, від 11.12.2018 року у справі № 910/2170/18).
Враховуючи вищевикладене, та із урахуванням часткового задоволення позовних вимог, суд дійшов висновку, що до стягнення із відповідача підлягає сума у розмірі 4 000,00 грн.
В частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000,00 грн. - відмовити.
Щодо стягнення із відповідача на користь позивача 2 422,40 грн. - судового збору, суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судовий збір у даній справі покладається на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 1 424,74 грн.
Керуючись статтями 4, 12, 20, 73, 74, 76-79, 86, 129, 236-238, 241, 331,Господарського процесуального кодексу України, суд, -
У позові відмовити частково.
Стягнути з фізичної особи ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) на користь Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (61003, м. Харків, м-н. Конституції, буд. 16, ЄДРПОУ 14095412) заборгованість з орендної плати за договором оренди № 6794 від 28.02.2018 року у розмірі - 12 616,05 грн., пеню у сумі 966,59 грн. - пеня за період 21.03.2022 року - 02.01.2023 року, судовий збір у розмірі 1 424,74 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4 000,00 грн.
Видати накази після набрання рішенням законної сили.
В частині стягнення пені у сумі 765,36 грн., орендної плати у розмірі 8 744,72 грн. та витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6 000,00 грн. - відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене безпосередньо до Східного апеляційного господарського суду, у межах апеляційного округу, протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту рішення, відповідно до статей 256, 257 Господарського процесуального кодексу України та з урахуванням пункту 17.5 Перехідних положень Кодексу.
Інформацію щодо роботи суду та щодо розгляду конкретних судових справ можна отримати на сайті суду, а також за допомогою Телеграм-бота Господарського суду Харківської області https://t.me/GospSud_kh_bot.
Реквізити сторін:
позивач: Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (61003, м. Харків, м-н. Конституції, буд. 16, ЄДРПОУ 14095412);
відповідач: фізична особа ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ).
Повне рішення складено "04" березня 2025 р.
Суддя О.О. Ємельянова