Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"28" лютого 2025 р.м. ХарківСправа № 922/4667/24
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Жиляєва Є.М.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовом Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (61003, м. Харків, м-н Конституції, буд. 16)
до Акціонерного товариства "Укрпошта" (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 22)
про стягнення 37985,97 грн.
без виклику учасників справи
Позивач, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради звернувся до Господарського суду Харківської області з позовом до відповідача - Акціонерного товариства "Укрпошта", в якому просить суд: cтягнути з Акціонерного товариства "Укрпошта" (код ЄДРПОУ: 21560045) на користь Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (код ЄДРПОУ: 14095412) безпідставно збережені кошти у сумі 37985,97 грн., з яких: орендна плата у сумі 33495,70 грн. за період 09.07.2022 по 04.11.2024; 3% річних у сумі 1114,26 грн. за період 16.07.2022 по 04.11.2024 та інфляційні втрати у сумі 3376,01 грн. за період липень 2022 р. по жовтень 2024 р.
Також до стягнення заявлені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2422,40 грн.
Ухвалою господарського суду Харківської області від 30.12.2024 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні ч. 5 ст. 12 ГПК України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.
15.01.2025 через загальний відділ діловодства суду через підсистему "Електронний суд" від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. №1035) з додатковими документами, які досліджено та приєднано до матеріалів справи.
22.01.2025 через загальний відділ діловодства суду через підсистему "Електронний суд" від позивача надійшла відповідь на відзив (вх. №1694), яку досліджено та приєднано до матеріалів справи.
04.02.2025 через загальний відділ діловодства суду через підсистему "Електронний суд" від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив (вх.№ 3044), які досліджено та приєднано до матеріалів справи.
З метою повідомлення сторін про розгляд даної справи, судом було направлено копії ухвали про відкриття провадження у справі учасникам справи.
Позивач про розгляд справи повідомлений своєчасно та належним чином, про що свідчить наявна в матеріалах справи довідка про доставку електронного документа, а саме: "Ухвала про відкриття провадження (спрощене)" від 30.12.2024 до електронного кабінету позивача підсистеми "Електронний суд" єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС).
Відповідач про розгляд даної справи повідомлявся своєчасно та належним чином, про що свідчить наявна в матеріалах справи довідка про доставку електронного документа, а саме: "Ухвала про відкриття провадження (спрощене)" від 30.12.2024 до електронного кабінету відповідача підсистеми "Електронний суд" єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС).
Відповідно до ч. 5 ст. 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. Будь-яких заяв або клопотань, про можливість подання яких було роз'яснено ухвалою Господарського суду Харківської області від 09.12.2024, на адресу суду від учасників справи не надходило, як і не надходило клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідно до ст. 252 ГПК України.
Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій та надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
Враховуючи наведене, за висновками суду, в матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у справі матеріалами.
Згідно з ч. 4 ст. 240 ГПК України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Рішенням Харківської міської ради № 1623/19 від 19.06.2019 було затверджено Перелік об'єктів, які передаються в безоплатне користування за договором позички, в тому числі нежитлові приміщення, які підлягають передачі у безоплатне користування АТ «Укрпошта» строком на 2 роки та 11 місяців.
На підставі вищезазначеного рішення Харківської міської ради, між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (надалі - Позивач) та Акціонерним товариством «Укрпошта» (надалі - Відповідач) було укладено Договір позички №1893 від 01.08.2019 (далі - Договір).
Відповідно до п.1.1. Договору предметом Договору є безоплатне користування майном. Право на укладання Договору отримано користувачем на підставі рішення 27 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 19.06.2019 №1623/19 “Про комунальну власність м. Харкова».
Відповідно до п.1.2. Договору об'єктом договору позички є нежитлові приміщення 1-го поверху №9-:-12, 11а, 12а, загальною площею 64,0 кв.м, у житловому будинку літ. "А-9" (майно), розташоване за адресою: м. Харків, просп. Ювілейний, 42, та знаходиться на балансі КП "Жилкомсервіс" (балансоутримувач). Позичкодавець передає користувачу вищевказане майно у безоплатне користування на умовах, викладених в цьому Договорі строком на 2 роки 11 місяців, для розміщення відділення поштового зв'язку (п.1.3.Договору).
Майно, що передається у користування, є об'єктом комунальної власності територіальної громади міста Харкова. Передача майна у безоплатне користування не припиняє права комунальної власності територіальної громади міста Харкова (п.1.4.Договору).
Згідно з п.2.1. Договору позичкодавець зобов'язаний передати користувачу майно протягом 10 днів після підписання цього Договору. Прийом і передача оформляється двостороннім Актом прийому - передачі (додаток), який є невід'ємною частиною Договору.
Користувач зобов'язаний прийняти передане майно протягом 10 днів після підписання цього Договору та здійснити відображення майна в обліку користувача в порядку та на умовах, визначених законодавством (п.3.1.1.Договору).
Відповідно до п.3.1.7. Договору користувач зобов'язаний протягом 7 днів із моменту прийняття рішення про ліквідацію користувача, припинення дії або дострокового розірвання Договору, користувач повинен повернути актом передане майно позичкодавцю у тому ж стані, в якому це майно йому передавалося, з урахуванням нормального зносу майна.
Згідно з п. 5.1. Договору цей Договір діє з 01.08.2019 до 01.07.2022.
Пунктом 5.2. Договору передбачено, що Договір може бути продовжений на новий термін тільки за умови позитивного рішення сесії Харківської міської ради.
У разі припинення або розірвання цього Договору, здійснені користувачем поліпшення майна, які неможливо відокремити без заподіяння йому шкоди, компенсації не підлягають (п.5.4.Договору).
Дія договору позички припиняється внаслідок, зокрема, закінчення строку, на який було укладено Договір (п.5.5.Договору).
Згідно з Актом приймання-передачі б/н, який є додатком до Договору, позивач передав, а відповідач прийняв нежитлові приміщення 1-го поверху №9-:-12, 11а, 12а, загальною площею 64,0 кв.м, у житловому будинку літ. "А-9" (майно), розташоване за адресою: м. Харків, просп. Ювілейний, 42 (звор.а.с. 8).
Як стверджує позивач, із системного тлумачення умов Договору вбачається, що під позитивним рішенням сесії Харківської міської ради слід розуміти рішення, аналогічне рішенню Харківської міської ради №1623/19 від 19.06.2019, яким би продовжили або встановили б новий термін для безоплатного користування відповідачем відповідними нежитловими приміщеннями. Однак, таких рішень Харківська міська рада в подальшому не приймала. Таким чином, строк дії Договору, тобто безоплатного користування нежитловими приміщеннями, сплив 01.07.2022 відповідно до п.5.1. Договору. Крім того, з 01.02.2022 введено в дію Закон України «Про оренду державного та комунального майна» від 03.10.2019 № 157-ІХ (надалі - Закон). Відповідно до ч.2 ст.9 Закону забороняється передача державного або комунального майна в безоплатне користування або позичку. Зі змісту ч.2 ст.9 Закону, а також системного тлумачення інших норм Закону, вбачається, що користування нерухомим майном комунальної власності може здійснюватися виключно на засадах платного користування, шляхом укладення в порядку, передбаченому чинним законодавством України, договору оренди. Таким чином вбачається, що після 08.07.2022 у відповідача відсутні правові підстави для безоплатного користування нежитловими приміщеннями, які були передані згідно Договору, як на підставі умов самого Договору, так і на підставі Закону.
Однак, як стверджує позивач, відповідач після 08.07.2022 не вчинив будь-яких дій, спрямованих на повернення нерухомого майна (нежитлових приміщень) за Договором та продовжував користуватися таким майном шляхом розміщення відділення поштового зв'язку, тим самим надаючи своїм клієнтам (споживачам) відповідні послуги та отримуючи дохід від такої господарської діяльності.
В подальшому, згідно з Актом приймання-передачі б/н від 04.11.2024 відповідач передав, а позивач прийняв вищевказані нежитлові приміщення (а.с. 9).
Таким чином, на думку позивача, сума коштів орендної плати за фактичне користування відповідачем нерухомим майном (нежитловими приміщеннями) після 08 липня 2022 року без належним на те правових підстав підлягає стягненню на підставі частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України.
Спираючись на балансову вартість нежитлових приміщень, якими, на думку позивача, фактично та безпідставно користувався відповідач, яка становить 97322,71 грн., що підтверджується Довідкою КП «Жилкомсервіс» № 7770/2/07-05 від 07.08.2024, річний індекс інфляції 2022 року становить 126,6%, а 2023 року - 105,1%, відтак, за розрахунками позивача місячна орендна плата становить:
- за період з 09.07.2022 до 31.07.2022 - 722,07 грн;
- за серпень-грудень 2022 року - 973,23 грн;
- за січень-грудень 2023 року - 1232,11 грн;
- за січень-жовтень 2024 року - 1294,95 грн;
- за період з 01.11.2024 до 04.11.2024 - 172,66 грн.
Таким чином, за твердженнями позивача загальна сума орендної плати за фактичне користування Відповідачем нерухомим майном (нежитловими приміщеннями) за період з 09.07.2022 до 04.11.2024 без належних на те правових підстав, становить 33495,70 грн.
Крім того, у зв'язку із безпідставним збереженням (набуттям) відповідачем коштів позивача, керуючись частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, позивачем були нараховані 3% річних у сумі 1114,26 грн. за період 16.07.2022 по 04.11.2024 та інфляційні втрати у сумі 3376,01 грн. за період липень 2022 р. по жовтень 2024 р.
Такі обставини, на думку позивача, свідчать про порушення його прав та охоронюваних законом інтересів і є підставою для їх захисту у судовому порядку.
Відповідач проти позову заперечив повністю, у відзиві на позовну заяву на обґрунтування своїх заперечень зазначає про те, що між АТ “Укрпошта», Харківською міською радою та благодійною організацією “Благодійний фонд Олександра Грановського» 12.06.2019 укладено Меморандум щодо співпраці та сприяння у соціальних питаннях розвитку поштових послуг в місті Харків (далі - Меморандум). На основі Меморандуму між Товариством та Управлінням комунального майна та приватизації департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (далі - Управління) 01.08.2019 укладено договори позички, в тому числі Договір позички № 1893 від 01.08.2019 року, предметом якого є безоплатне користування майном комунальної власності міста Харків (73 об'єкти). Вимога Управління до Товариства про повернення безпідставно збережених коштів, які останнє мало сплатити за користування нежитловими приміщеннями після спливу терміну дії договорів позички, є необґрунтованою у зв'язку з тим, що фактично майно не поверталося власнику, акти повернення майна сторонами не підписувалися оскільки обидві сторони на підставі п. 5 Постанови КМУ від 27.05.2022 № 634 вважали договори позички продовженим на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану. Крім того, відповідачем у відзиві зазначено про те, що договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень частини першої статті 1212 ЦК України на яку посилається Управління в своєму позові. Якщо позивач в односторонньому порядку не відмовлявся від договору або договір не був розірваний сторонами чи визнаний недійсним у судовому порядку, закінчення строку дії договору не є підставою для припинення зобов'язання, яке залишилося невиконаним. Щодо неправильності наданих Орендодавцем розрахунків сум безпідставно збережених коштів, а саме орендної плати, інфляції та правомірності нарахування вказаних у вимогах розрахунків, відповідач зазначає наступне. Так, стаття 6 Закону України від 23 вересня 1997 року № 540/97-ВР “Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів» (далі - Закон № 540/97-ВР) прирівнює підприємства поштового зв'язку до організацій, що фінансуються з бюджету, і якщо розмір річної плати за оренду нерухомого майна у м. Харкові бюджетними організаціями становить 1 грн, то і для АТ “Укрпошта» розмір річної орендної плати за користування об'єктами нерухомого майна також повинен становити 1 грн. Згідно із частинами першою, третьою статті 6 Закону № 540/97-ВР засобам масової інформації у встановленому порядку передаються у безстрокову оренду приміщення загальнодержавної і комунальної власності, якими вони користуються для здійснення виробничої діяльності. Державні та комунальні телерадіоорганізації, редакції державних і комунальних періодичних видань та періодичних видань, заснованих об'єднаннями громадян, державними науково-дослідними установами, навчальними закладами, трудовими і журналістськими колективами, підприємства зв'язку, що їх розповсюджують, користуються орендою та послугами поштового, телеграфного і телефонного зв'язку в порядку та за тарифами, встановленими для бюджетних організацій. Відповідно до пункту 2.2 Статуту Акціонерного товариства “Укрпошта», який затверджений наказом Міністерства інфраструктури України від 14 грудня 2018 року №611, як і в актуальному Статуті затвердженого наказом Міністерства розвитку громад, територій та інфраструктури України від 15.08.2023 № 713 до видів діяльності Укрпошти серед іншого, зокрема, віднесено розповсюдження періодичних друкованих видань за передоплатою, здійснення видавничої діяльності, видання газет, журналів та інших видів видавничої діяльності. Згідно з пунктом 10 Методики розрахунку орендної плати за державне майно та пропорції її розподілу, затвердженої Постановою Кабінету Міністрів України від 04 жовтня 1995 року № 786, та пунктами 8 Методики розрахунку орендної плати за майно, що знаходиться в комунальній власності територіальної громади м. Харкова та пропорції її розподілу, затвердженої рішенням Харківської міської ради від 23.12.2011 № 566/11, розмір річної орендної плати за оренду нерухомого майна бюджетними організаціями, які утримуються за рахунок державного бюджету, зокрема, державними та комунальними телерадіоорганізаціями, редакціями державних і комунальних періодичних видань та періодичних видань, навчальними закладами, трудовими і журналістськими колективами, підприємствами зв'язку, що їх розповсюджують, становить 1 грн. Таке право підприємств зв'язку прямо і без обмежень передбачено частиною третьою статті 6 Закону № 540/97-ВР. Отже Товариство, здійснюючи підтримку засобів масової інформації шляхом розповсюдження періодичних друкованих видань, має право на отримання в оренду комунального майна, на тих самих умовах, що й бюджетні установи, тобто зі сплатою оренди в розмірі 1 грн на рік.
Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, з урахуванням фактичних та правових підстав позовних вимог, суд виходить з наступного.
Стаття 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) вказує, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки, й серед підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, передбачає договори та інші правочини.
Згідно з ч.1 ст.174 Господарського кодексу України (далі - ГК України) господарський договір є підставою виникнення господарських зобов'язань.
Відповідно до ч.1 ст.175 ГК України майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно з ч.1 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ч.7 ст.179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Згідно з ч.1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Як встановлено судом, рішенням Харківської міської ради № 1623/19 від 19.06.2019 затверджено Перелік об'єктів, які передаються в безоплатне користування за договором позички, в тому числі нежитлові приміщення, які підлягають передачі у безоплатне користування АТ “Укрпошта» строком на 2 роки та 11 місяців.
На підставі вищезазначеного рішення Харківської міської ради, між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (позивач, позичкодавець) та Акціонерним товариством “Укрпошта» (відповідач, користувач) укладено Договір позички № 1893 від 01.08.2019 року.
Відповідно до п. 1.3. Договору Позивач передає Відповідачу майно, зазначене у п. 1.2. Договору, у безоплатне користування на умовах, викладених у цьому Договорі, строком на 2 (два) роки 11 (одинадцять) місяців для розміщення відділення поштового зв'язку. Вказані нежитлові приміщення були передані Відповідачу згідно Акту приймання-передачі, який є додатком до Договору.
Відповідно до чч.1,3 ст.827 ЦК України за договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов'язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку. До договору позички застосовуються положення глави 58 цього Кодексу.
Глава 58 ЦК України регулює правовідносини, пов'язані з наймом (орендою).
Відтак, до Договору позички підлягають застосуванню положення глави 58 ЦК України, а також інших законодавчих актів, якими регулюються питання оренди комунального майна - Господарського кодексу України, Закону України «Про оренду державного та комунального майна».
Договір позички укладено щодо нерухомого майна, що знаходиться в комунальній власності. Отже, відносини щодо оренди цього майна регулюються, крім того, нормами Закону України «Про оренду державного та комунального майна».
Під час укладення договору оренди сторони керувалися Законом України від 10.04.1992 № 2269-XII "Про оренду державного та комунального майна".
27.12.2019 набрав чинності Закон України від 03.10.2019 № 157-ІХ "Про оренду державного та комунального майна", який введено в дію 01.02.2020, та відповідно до пункту 2 Перехідних положень якого на правовідносини щодо продовження договору оренди після 01.07.2020 поширюється дія саме цього Закону.
Враховуючи те, що спірний Договір оренди укладено сторонами на термін з 01.08.2019 по 01.07.2022, суд доходить обґрунтованого висновку, що до спірних правовідносин при вирішенні питання продовження договору оренди підлягають застосуванню норми Закону № 157-ІХ.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України з 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан строком на 30 діб, строк якого в подальшому був неодноразово продовжений Указами Президента України від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022, від 17.05.2022 № 341/2022, від 12.08.2022 № 573/2022 та від 16.11.2022 № 2738-ІХ. Зокрема Указом від 16.11.2022 № 2738-ІХ дію воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 21.11.2022 строком на 90 діб, тобто до 19.02.2023.
Отже закінчення строку спірного Договору оренди (01.07.2022) припало на час дії воєнного стану в Україні.
Як свідчать матеріали справи, після закінчення строку дії Договору позички 01.07.2022 відповідач продовжував користуватися переданими йому у позичку приміщеннями, тоді як від позивача не надходило жодних заперечень щодо такого користування.
Отже, враховуючи вищезазначені норми, Договір позички поновив свою дію у зв'язку із подальшим користуванням відповідачем переданим за договором майном після закінчення строку договору та відсутністю жодних заперечень позичкодавця протягом одного місяця після закінчення строку договору.
Водночас, у зв'язку із запровадженням воєнного стану в Україні, Верховною Радою Законом від 01.04.2022 № 2181-IX внесено зміни до Розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 157-ІХ та доповнено пунктом 6-1, яким унормовано, що під час дії воєнного стану Кабінет Міністрів України може встановити інші правила передачі в оренду державного та комунального майна, ніж ті, що передбачені цим Законом, зокрема щодо: продовження договору оренди, шляхом запровадження можливості автоматичного продовження договорів оренди, строк дії яких закінчується під час дії воєнного стану, на строк до припинення чи скасування та на чотири місяці після припинення чи скасування воєнного стану.
На виконання вказаних законодавчих приписів Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову від 27.05.2022 № 634 "Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану", яка набрала законної сили 01.06.2022.
У пункті 5 Постанови № 634 від 27.05.2022 визначено, що договори оренди державного та комунального майна, строк дії яких завершується у період воєнного стану, вважаються продовженими на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану, крім випадку, коли балансоутримувач з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач, за 30 календарних днів до дати закінчення договору оренди повідомив орендодавцю та орендарю про не продовження договору оренди з підстав, визначених статтею 19 Закону. Для продовження договору оренди на строк, передбачений цим пунктом, заява орендаря та окреме рішення орендодавця не вимагаються.
У разі коли граничний строк для подання заяви про продовження договору оренди припадає на період воєнного стану, цей строк продовжується на строк воєнного стану та три місяці з дати його припинення чи скасування (абзац 6 пункту 5 Постанови № 634 від 27.05.2022).
Відповідно до пункту 16 Постанови № 634 від 27.05.2022 орендодавцям державного та комунального майна забезпечити нарахування орендної плати орендарям згідно з пунктом 1 цієї постанови, а також продовження та припинення договорів оренди відповідно до пункту 5 цієї Постанови, починаючи з 24.02.2022.
Правовий аналіз наведених нормативних приписів вказаної Постанови дає підстави для висновку, що автоматичне продовження договорів оренди державного та комунального майна, строк дії яких закінчується під час дії воєнного стану, починається з 24.02.2022, за таких умов:
- строк дії відповідних договорів завершується у період воєнного стану;
- відсутнє повідомлення балансоутримувача, з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, направленого за 30 календарних днів до дати закінчення договору оренди, орендодавцю та орендарю про не продовження договору оренди з підстав, визначених статтею 19 Закону № 157-ІХ.
Разом з цим, ні балансоутримувач не повідомляв ані позивачу, ні відповідачу про непродовження такого договору за 30 к.д. до дати завершення його строку дії з підстав, визначених статтею 19 Закону України № 157-IX. Також жодного продовження Договору позички на аукціоні не відбулося, оскільки його взагалі було укладено в позаконкурентному порядку, тобто без проведення аукціону.
Отже в даному випадку відсутні обставини, які є виключенням для застосування пункту 5 Постанови № 634, а тому Договір позички продовжує свою дію також і в силу положень даної постанови.
Дана постанова як акт органу виконавчої влади є по суті імперативною нормою, яка носить обов'язковий характер для учасників відповідних правовідносин, не зважаючи на її нижчу юридичну силу порівняно з Цивільним кодексом України та Господарським кодексом України.
При цьому Верховний Суд, у питанні критеріїв вибору та особливостей застосування вказаного нормативно-правового акта в залежності від набрання ним чинності та його дії на момент виникнення спірних правовідносин, виходить з такого.
Приписами частини першої статті 58 Конституції України унормовано, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України. Зокрема, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 05.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
При цьому положення частини першої статті 58 Конституції України про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів у випадках, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, стосується фізичних осіб і не поширюється на юридичних осіб. Але це не означає, що цей конституційний принцип не може поширюватися на закони та інші нормативно-правові акти, які пом'якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб. Проте, надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті (Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99).
Таким чином, залежно від порядку набрання чинності нормативно-правовим актом, може бути застосовано декілька способів його дії у часі. Зокрема, як зазначено в пункті 2 Рішення Конституційного Суду України від 09.02.1999 № 1-рп/99, перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися 1) негайно (безпосередня дія); 2) шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма); 3) шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).
Під зворотною (ретроактивною) дією акта цивільного/господарського законодавства розуміється поширення його дії на відносини, що виникли до набрання ним чинності.
Системний аналіз викладеного дає змогу виокремити два випадки зворотної дії норм цивільного/господарського законодавства: 1) коли акт законодавства пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність; 2) якщо законодавець встановлює спеціальні випадки зворотної дії актів законодавства.
Отже, за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.
Закріплення названого принципу є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта (рішення Конституційного Суду України від 13.05.1997 у справі № 1-зп/1997).
Водночас, цивільне/господарське законодавство не забороняє застосування нових положень зі зворотною силою, але виключно тоді, коли зворотна дія цих актів, по-перше, встановлена в них самих, а, по-друге, якщо темпоральний прояв не суперечить принципу, вираженому в статті 58 Конституції України щодо застосування до події, факту того закону (нормативно-правового акта), під час дії якого вони настали або мали місце.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 року у справі № 334/3161/17 зробила правові висновки щодо пріоритетності норм Цивільного кодексу над спеціальним законом із новими вимогами, який прийняли пізніше, - у цій ситуації не застосовується колізійний принцип lex posterior derogat priori (лат. “пізніший закон скасовує попередній»).
Крім того, в зазначеній постанові містяться посилання на Рішення Конституційного Суду України від 13 березня 2012 року у справі N 5-рп/2012, в якому вказано: "Згідно з правовою позицією Конституційного Суду України конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному (абзац п'ятий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 3 жовтня 1997 року N 4-зп). Виходячи з наведеного Конституційний Суд України вважає, що невідповідність окремих положень спеціального закону положенням Кодексу не може бути усунена шляхом застосування правила, за яким з прийняттям нового нормативно-правового акта автоматично призупиняє дію акт (його окремі положення), який був чинним у часі раніше. Оскільки Кодекс є основним актом цивільного законодавства, то будь-які зміни у регулюванні однопредметних правовідносин можуть відбуватися лише з одночасним внесенням змін до нього відповідно до порядку, встановленого абзацом третім частини другої статті 4 Кодексу".
З огляду на викладене та враховуючи вимоги пункту 16 Постанови № 634 від 27.05.2022, суд зазначає, що вказаними положеннями нормативно-правового акта, який набув чинності 01.06.2022, на орендодавця державного та комунального майна покладено обов'язок забезпечити продовження та припинення договорів оренди відповідно до пункту 5 цієї Постанови, починаючи з 24.02.2022. Тобто, має місце надання зворотної сили нормативно-правовому акту в часі (ретроактивна дія) шляхом прямої вказівки про це в такому нормативно-правовому акті, і такий темпоральний прояв не суперечить принципу, вираженому в статті 58 Конституції України, оскільки ретроактивна дія вказаної Постанови уточнює початкові наміри законодавця забезпечити правову визначеність орендаря в умовах воєнного стану, який запроваджено в Україні з 24.02.2022.
Окремо суд звертає увагу, що позивачем у позовній заяві зазначено, що ЗУ "Про оренду державного та комунального майна" вводився в дію 01.02.2022, а не 01.02.2020.
З матеріалів справи убачається, а сторонами не оспорюється той факт, що після набрання законної сили Законом України «Про оренду державного та комунального майна», позивач не звертався до відповідача з заявами про розірвання договору позички або повернення майна. Крім того, з моменту вступу в дію вказаного закону 01.02.2020 до моменту подання позивачем позову до суду пройшло майже п'ять років.
Отже, враховуючи встановлені судом обставини, зокрема, що строк дії спірного Договору визначено до 01.07.2022, тобто у період дії воєнного стану; а також приписи Постанови № 634 від 27.05.2022, Суд вважає, що у спірних правовідносинах відсутні передумови для припинення договору позички №1894 під час дії воєнного стану з підстав, визначених у пункті 5 вказаної Постанови, оскільки такий Договір вважається продовженим починаючи з 24.02.2022 на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану, в силу імперативних приписів пунктів 5, 16 цієї Постанови, без заяви орендаря та окремого рішення орендодавця.
Враховуючи викладене суд доходить висновку, що спірний договір діяв з 01.08.2019 по 04.11.2024, оскільки відповідно до акту приймання-передачі, підписаного уповноваженими представниками сторін та скріпленого печатками (а.с.9), 04.11.2024 приміщення були повернуті відповідачем позивачу.
Предметом даного спору є вимога Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради про стягнення з Акціонерного товариства "Укрпошта" коштів у сумі 33495,70 грн. за період 09.07.2022 по 04.11.2024 за фактичне користування нерухомим майном без належних правових підстав.
Підставою позовних вимог позивач визначив відсутність правових підстав у відповідача для безоплатного користування нежитловими приміщеннями, які були передані згідно договору позички №1893 від 01.08.2019, у період з 09.07.2022 по 04.11.2024.
З огляду на заявлені позивачем предмет та підстави позову, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради вважає, що між сторонами у цій справі виникли правовідносини з безпідставного отримання/збереженням майна, а тому просить стягнути з відповідача безпідставно набуті грошові кошти (неотримана позивачем орендна плата за фактичне користування нерухомим майном).
Відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права, урегульовані нормами, закріпленими у главі 83 Цивільного кодексу України.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; 4)відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Передбачений інститутом кондикції вид позадоговірних зобов'язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2)відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали.
Отже предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права (подібні висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постановах від 20.11.2018 у справі №922/3412/17 (провадження №12-182гс18) та від 13.02.2019 у справі №320/5877/17 (провадження №14-32цс19)).
Відповідно до частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Аналіз положень статті 1212 Цивільного кодексу України дає підстави для висновку, що ця стаття стосується позадоговірних зобов'язань з повернення безпідставно набутого, збереженого майна (кондикційні зобов'язання), що виникають за наявності одночасно таких умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
При цьому, відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.
У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України
Такі висновки щодо застосування положень глави 83 Цивільного кодексу України та, зокрема статті 1212 Цивільного кодексу України, є сталими у судовій практиці та викладені у численних постановах Верховного Суду, зокрема у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17, від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28 грудня 2021 року у справі № 911/1101/21, від 06 червня 2022 року у справі № 903/142/21 та в інших.
Отже, основна умова ч.1 ст. 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на цій підставі тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним.
Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Для виникнення зобов'язання з безпідставного збагачення необхідна наявність наступних умов: 1) збільшення майна в однієї особи (вона набуває нові цінності, збільшує кількість та вартість належного їй майна або звертає майно, яке неминуче мало б вибути із її володіння); 2) втрата майна іншою особою, тобто збільшення або збереження майна в особи є наслідком втрати або недоотримання цього майна іншою особою; 3) причинний зв'язок меж збільшенням майна в однієї особи i відповідною втратою майна іншою особою; 4) відсутність достатньої правової підстави для збільшення майна в однієї особи за рахунок іншої особи, тобто обов'язковою умовою є збільшення майна однієї сторони (набувачем), з одночасним зменшенням його в іншої сторони (потерпілого), а також відсутність правової підстави (юридичного факту) для збагачення (відповідний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 01.06.2021 у справі №916/2478/20, від 04.05.2022 у справі №903/359/21, від 05.10.2022 у справі №904/4046/20).
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідносин і їх юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (постанови Верховного Суду від 06.02.2020 у справі №910/13271/18, від 23.01.2020 у справі №910/3395/19, від 23.04.2019 у справі №918/47/18, від 01.04.2019 у справі №904/2444/18, від 16.09.2022 у справі №913/703/20).
З урахуванням того, що позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача коштів, оскільки відсутні підстави для безоплатного користування відповідачем нежитловими приміщеннями, у цій справі підлягають встановленню підстави набуття відповідачем права такого користування, тобто в порядку виконання договірного зобов'язання або за відсутності правової підстави, оскільки договірний характер правовідносин, за відсутності їх припинення (розірвання тощо) виключає можливість застосування до них положень статті 1212 ЦК України.
Як було зазначено судом вище по тексту рішення, суд дійшов висновку, що у спірних правовідносинах відсутні передумови для припинення договору позички №1893 від 01.08.2019 під час дії воєнного стану з підстав, визначених у пункті 5 Постанови КМУ № 634 від 27.05.2022, оскільки такий Договір вважається продовженим починаючи з 24.02.2022 на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану, в силу імперативних приписів пунктів 5, 16 цієї Постанови, без заяви орендаря та окремого рішення орендодавця.
Тобто, підстава (Договір), в розумінні положень ст.1212, не відпала (договір продовжував свою дію до моменту повернення нерухомого майна позивачу - 14.11.2024).
Крім того, з наявного в матеріалах справи акту повернення майна від 14.11.2024, підписаного позивачем та відповідачем, вбачається, що його складено саме до договору позички №1893 від 01.08.2019, про що і зазначено в самому акті.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що положення статті 1212 Цивільного кодексу України не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки Договір позички №1893 від 01.08.2019 продовжував діяти до 04.11.2024, і повністю охоплює період, за який позивачем пред'явлено до стягнення з відповідача суму коштів ( орендної плати) в розмірі 33495,70 грн (з 09.07.2022 по 04.11.2024).
Отже спірні правовідносини мають договірний характер, що виключає можливість застосування до них положень глави 83 Цивільного кодексу України.
Зазначені висновки повністю відповідають сталій судовій практиці щодо застосування цієї норми права та узгоджуються з висновками Верховного Суду, наведеними вище по тексту цього рішення.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність підстав для стягнення спірних грошових коштів (орендної плати) в розмірі 33495,70 грн за період з 09.07.2022 по 04.11.2024 відповідно до статті 1212 Цивільного кодексу України.
Водночас, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 у справі №917/1739/17 Суд висловив наступну правову позицію: "суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін. При цьому суди, з'ясувавши при розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу на обґрунтування своїх вимог або заперечень послався не на ті норми права, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх та застосовує для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини. Зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору. Саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та/або обраного позивачем способу захисту".
Суд бере до уваги, що предметом позову вважається певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, щодо якої суд має ухвалити рішення. Під підставами позову розуміють обставини, якими позивач обґрунтовує свою вимогу, а також факти, що підтверджують ці обставини.
Згідно із частиною першою статті 162 ГПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.
Відповідно до пунктів 4, 5 частини третьої вищезгаданої статті позовна заява повинна містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них, а також виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини; правові підстави позову. З викладеного вбачається, що предмет позову - це певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави позову - це обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.
Правові підстави позову - це зазначена в позовній заяві нормативно-правова кваліфікація обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.
Так, згідно з принципом "jura novit curia" ("суд знає закони") неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачем спірних правовідносин не звільняє суд від обов'язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм (пункт 83 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі №487/10128/14-ц [провадження №14-473цс18]).
У зв'язку із цим господарський суд, з'ясувавши в розгляді справи, що сторона або інший учасник судового процесу в обґрунтування своїх вимог або заперечень послалися не на ті норми, що фактично регулюють спірні правовідносини, самостійно здійснює правильну правову кваліфікацію останніх і застосовує у прийнятті рішення саме такі норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини (пункт 7.43 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2019 у справі №924/1473/15 [провадження №12-15гс19]).
Разом з тим, суд не має права самостійно змінювати предмет і підстави позову, адже це могло б свідчити про порушення принципів рівності усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін і диспозитивності (подібний висновок викладений Верховний Судом у постанові від 02.02.2023 у справі №922/2507/18).
Відтак, надаючи оцінку предмету та підставам позову, суд повинен здійснювати правильну правову кваліфікацію таких правовідносин та застосовувати для прийняття рішення ті норми матеріального і процесуального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, а не змінювати підстави позову.
Такі висновки викладені у постанові Верховного Суду 07.11.2023 у справі №910/2376/22.
Суд зазначає, що Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 202, частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).
Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов'язків. Зокрема, внаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 Цивільного кодексу України.
Загальна умова частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зi сторін у зобов'язанні підлягає поверненню iншiй стороні, на пiдставi статті 1212 Цивільного кодексу України тільки за наявності ознаки безпiдставностi такого виконання.
Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 Цивільного кодексу України, у разі наявності правових відносин речово-правового характеру (не договірного) безпосередньо між власником та володільцем майна.
Такий спосіб захисту можливий шляхом застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 1212 Цивільного кодексу України, які дають право витребувати в набувача це майно. При цьому, конструкція статті 1212, як і загалом норм глави 83 Цивільного кодексу України, свідчить про необхідність установлення так званої "абсолютної" безпідставності набуття (збереження): як в момент його набуття (збереження), так і на час розгляду спору.
Разом з цим, спірні правовідносини, виникли з укладеного між позивачем та відповідачем Договору №1893 від 01.08.2019, та продовжували діяти до 04.11.2024, тобто мали договірний характер.
Правовідносини сторін у цьому спорі регулюються нормами зобов'язального права, а договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень ч. 1 ст. 1212 Цивільного кодексу України, у тому числі й щодо вимоги до позивача щодо стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів суми орендної плати.
Таким чином, з огляду на те, що відносини між сторонами врегульовані договором, який був чинним за період з 01.07.2022 по 04.11.2024 (період за яким позивачем пред'явлено до стягнення заборгованість, 3% річних та інфляційні), то наявність таких договірних відносин виключає застосування ст.1212 ЦК України.
Відтак положення статті 1212 ЦК до спірних правовідносин не підлягає застосуванню.
Оскільки позовна вимога про стягнення з відповідача 33495,70 грн. не підлягає задоволенню, то не підлягають задоволенню і похідні від неї позовні вимоги про стягнення з відповідача 3% річних у сумі 1114,26 грн. та інфляційних втрат у сумі 3376,01 грн.
Враховуючи вищенаведене, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, виходячи із принципів розумності, виваженості, справедливості, беручи до уваги, що позивачем належними та достатніми доказами не доведено підставності позовних вимог, тому суд не вбачає правових підстав для задоволення позову.
У відповідності до частини 1 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Рішення суду як найважливіший акт правосуддя має ґрунтуватись на повному з'ясуванні того, чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у справі, якими доказами вони підтверджуються та чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
У пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини від 10 лютого 2010 року "Справа "Серявін та інші проти України"" (заява N 4909/04) Європейський суд з прав людини наголошує, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97, пункт 36, від 01 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", № 49684/99, пункт 30, від 27 вересня 2001 року).
З огляду на вищевикладене, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Відповідно до ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Згідно з ч.1 ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Згідно з ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи викладене, позовні вимоги Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради задоволенню не підлягають.
Відповідно до ст.129 ГПК України витрати з оплати судового збору залишаються за позивачем, у зв'язку з відмовою в позові.
Враховуючи викладене та керуючись статтями 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України, статтями 1, 2, 5, 7, 11, 13, 14, 15, 42, 46, 73, 74, 76-79, 80, 86, 129, 238, 240, 247, 251, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд -
У позові відмовити повністю.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення Господарського суду Харківської області може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги в порядку, встановленому статтями 254, 256-259 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено "28" лютого 2025 р.
Суддя Є.М. Жиляєв