Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,
тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41
"04" березня 2025 р. м. ХарківСправа № 922/4410/24
Господарський суд Харківської області у складі:
судді Новікової Н.А.,
розглянувши без повідомлення (виклику) учасників справи в порядку спрощеного позовного провадження справу № 922/4410/24
за позовом Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (61003, м. Харків, м-н Конституції, буд. 16, код ЄДРПОУ 14095412)
до Акціонерного товариства «УКРПОШТА» (01001, м. Київ, вул. Хрещатик, буд. 22, код ЄДРПОУ 21560045)
про стягнення безпідставно збережених коштів, 3% річних та інфляційних втрат у загальному розмірі 162736,47 грн.
Позивач - Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (далі по тексту - Управління, позивач) звернувся до Господарського суду Харківської області через підсистему «Електронний Суд» ЄСІТС з позовом про стягнення з відповідача - Акціонерного товариства «УКРПОШТА» (далі по тексту - АТ «УКРПОШТА», відповідач) безпідставно збережених коштів у сумі 162736,47 грн, з яких: орендна плата в сумі 143499,57 грн за період 09.07.2022 - 04.11.2024; 3% річних у сумі 4773,64 грн за період 16.07.2022 - 04.11.2024; інфляційні втрати в сумі 14463,26 грн за період липень 2022 року - жовтень 2024 року. Також позивач просить стягнути з відповідача судові витрати.
Позовні вимоги обґрунтовані з посиланням на те, що відповідачу на підставі договору позички № 1925 від 01.08.2019 (далі по тексту - Договір позички), укладеного між Управлінням (Позичкодавцем) та АТ «УКРПОШТА» (Користувачем), було передане в безоплатне користування нерухоме майно комунальної власності - нежитлові приміщення 1-го поверху № 42-:-56, 48а, загальною площею 241,3 кв. м, у житловому будинку літ. «А-5», що розташований за адресою: м. Харків, просп. Олександрівський, буд. 113, та обліковується на балансі КП «Жилкомсервіс» (Балансоутримувача), для розміщення відділення поштового зв'язку. Строк дії Договору позички, як вважає позивач, відповідно до п. 5.1 зазначеного Договору сплинув 01.07.2022. За твердженням позивача, протягом 7 днів з моменту припинення дії Договору позички (тобто до 08.07.2022 включно) відповідач не повернув нерухоме майно по акту приймання-передачі, як передбачено п. 3.1.7 вказаного Договору, та не вчиняв протягом тривалого часу будь-яких дій, спрямованих на повернення власнику вказаного нерухомого майна, продовжував безоплатно користуватися нерухомим майном за відсутності на те правових підстав. Лише 04.11.2024 відповідач повернув нерухоме майно по акту приймання-передачі. Також позивач зазначає, що з 01.02.2020 введено в дію Закон України “Про оренду державного та комунального майна» від 03.10.2019 № 157-ІХ (далі по тексту - Закон № 157-ІХ), відповідно до ч. 2 ст. 9 якого забороняється передача державного або комунального майна в безоплатне користування або позичку. Отже, за висновком позивача, після 08.07.2022 у відповідача відсутні правові підстави для безоплатного користування нежитловими приміщеннями на підставі Договору позички та на підставі Закону № 157-ІХ, тому відповідно до положень ч. 1 ст. 1212 ЦК України відповідач зобов'язаний повернути кошти, які він мав сплатити позивачу за користування нерухомим майном, та які зберіг у себе без достатньої правової підстави, а саме: орендну плату в сумі 143499,57 грн за період 09.07.2022 - 04.11.2024, а також інфляційні втрати в сумі 14463,26 грн за період липень 2022 року - жовтень 2024 року та 3% річних у сумі 4773,64 грн за період 16.07.2022 - 04.11.2024, нараховані на підставі ст. 625 ЦК України.
Ухвалою Господарського суду Харківської області у справі № 922/4410/24 вказаний позов прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами, встановлено відповідачу 15-тиденний строк з дня вручення цієї ухвали для подання до суду відзиву на позов та заяви із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, встановлено позивачу 5-тиденний строк з дня отримання відзиву для подання до суду відповіді на відзив, та встановлено відповідачу 5-тиденний строк з дня отримання відповіді на відзив для подання до суду заперечень на цю відповідь.
Відповідач, АТ «УКРПОШТА», в межах встановленого судом строку подав до суду відзив на позов, в якому не погоджується з позовними вимогами, просить відмовити в їх задоволенні в повному обсязі, з посиланням на те, що 12.06.2019 між АТ «УКРПОШТА», Харківською міською радою та Благодійною організацією «Благодійний фонд Олександра Грановського» укладено Меморандум щодо співпраці та сприяння в соціальних питаннях розвитку поштових послуг у місті Харкові, на основі якого 01.08.2019 між АТ «УКРПОШТА» та Управлінням укладено кілька договорів позички, зокрема спірний Договір позички № 1925 від 01.08.2019. Відповідач вважає, що вказаний Договір позички продовжено на період дії воєнного стану на підставі п. 5 Постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 № 634 «Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану», згідно з яким договори оренди, строк дії яких завершується під час воєнного стану, автоматично продовжено до кінця воєнного стану та на 4 місяці з дати припинення чи скасування воєнного стану, крім випадку, коли балансоутримувач повідомив орендодавцю та орендарю про непродовження такого договору за 30 календарних днів до дати завершення його строку дії з підстав, визначених ст. 19 Закону № 157-IX. Норма щодо продовження договору, встановлена цим пунктом, не застосовується до договорів, щодо яких рішення про їх продовження прийнято на аукціоні і аукціон оголошено до дати набрання чинності цією постановою. Для продовження договору оренди на строк, передбачений цим пунктом, заява орендаря та окреме рішення орендодавця не вимагається. Окрім того, ст. 18 Закону № 157-IX передбачено, що договори оренди продовжуються за результатами аукціонів, крім випадків, зазначених у ч. 2 цієї статті. Як зазначає відповідач, Управління не зверталося до нього з вимогою про повернення майна та не виставляло рахунки на оплату за користування майном, листом від 24.08.2023 № 4686 повідомило відповідачу про необхідність укладення договору оренди через систему «Prozorro», у відповідь на який відповідач підтвердив свою готовність прийняти участь у торгах, однак Управлінням аукціон так і не оголошено, договору оренди чи інших правочинів щодо спірного нерухомого майна не укладено. На думку відповідача, оскільки дію Договору позички автоматично продовжено до кінця воєнного стану, позивач в односторонньому порядку не відмовлявся від зазначеного Договору, цей Договір не розірваний достроково за домовленістю сторін та у судовому порядку недійсним не визнавався, договірний характер спірних правовідносин між сторонами виключає можливість застосування до них положень ч. 1 ст. 1212 ЦК України. Відповідач не погоджується з наданими позивачем розрахунками суми безпідставно збережених коштів, вважає, що АТ «УКРПОШТА», яке здійснює підтримку засобів масової інформації шляхом розповсюдження періодичних друкованих видань, має право на отримання в оренду комунального майна на тих самих умовах, що й бюджетні установи, тобто зі сплатою оренди в розмірі 1 грн на рік. Разом з тим, відповідач зазначає, що готовий прийняти участь в аукціонах, організованих Управлінням з дотриманням вимог чинного законодавства. Враховуючи, що відзив на позов відповідає вимогам ГПК України та подано його відповідачем в установлений судом строк, вказаний відзив було прийнято до розгляду та долучено до матеріалів справи разом з доданими до нього доказами.
Позивач, Управління, в межах встановленого судом строку подав до суду відповідь на відзив на позов, в якій заперечує проти доводів відповідача, наведених у відзиві на позов. На думку позивача, спеціальний закон має перевагу над загальним, тому норми Глави 58 «Найм (Оренда)» та Глави 60 «Позичка» ЦК України, зокрема ч. 3 ст. 827 ЦК України, не підлягають застосуванню до правовідносин з оренди комунального майна, врегульованих спеціальним Законом № 157-ІХ, який введений в дію з 01.02.2020 та Законом № 2269-ХІІ, що був чинний станом на момент укладення Договору позички. Позивач посилається на те, що ч. 2 ст. 9 Закону № 157-ІХ встановлено пряму заборону на передачу комунального майна в безоплатне користування або позичку, тому, як вважає позивач, порядок продовження договору оренди без проведення аукціону, передбачений ст. 18 зазначеного Закону, та автоматичне продовження договорів оренди на період дії воєнного стану, передбачене п. 5 Постанови Кабінету Міністрів України від 27.05.2022 № 634, не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, що виникли між сторонами на підставі Договору позички, а відтак, зазначений Договір припинився 01.07.2022 за спливом строку, на який його було укладено. Позивач відхиляє посилання відповідача на те, що Управління не зверталося з вимогою про повернення майна, оскільки п. 3.1.7 Договору позички визначено строк повернення майна відповідачем протягом 7 днів з моменту припинення строку дії Договору, при цьому, як вважає позивач, умови Договору та чинне законодавство не вимагають вчинення позивачем будь-яких додаткових дій, необхідних для повернення відповідачем майна після закінчення дії Договору, тому сума безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати за фактичне користування нерухомим майном після 08.07.2022 без належних на те правових підстав підлягає стягненню з відповідача на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України. Щодо заперечення відповідача проти розрахунку суми безпідставно збережених коштів позивач зазначає, що відповідно до ч. 2 ст. 17 Закону № 157-ІХ, орендна плата визначається за результатами аукціону. У разі передачі майна в оренду без проведення аукціону орендна плата визначається відповідно до Методики розрахунку орендної плати, яка затверджується Кабінетом Міністрів України щодо державного майна та представницькими органами місцевого самоврядування - щодо комунального майна. У разі якщо представницький орган місцевого самоврядування не затвердив Методику розрахунку орендної плати, застосовується Методика, затверджена Кабінетом Міністрів України. Таким чином, у разі укладання договору оренди комунального майна шляхом проведення аукціону, орендна плата визначається виключно за його результатами шляхом автоматичної оцінки електронною торговою системою цінових пропозицій учасників після завершення останнього раунду електронного аукціону (п. 73 Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483), тому, правові підстави для застосування для відповідача орендної плати в розмірі 1 грн на рік наразі відсутні. Зважаючи на те, що відповідь на відзив відповідає вимогам ГПК України, та подано її позивачем у строк, встановлений судом, зазначену відповідь на відзив прийнято судом до розгляду та долучено до матеріалів справи.
Відповідач, АТ «УКРПОШТА», в межах встановленого судом строку подав до суду заперечення на відповідь на відзив, в яких не погоджується з викладеними у відповіді на відзив доводами, вважає вимоги позивача такими, що не підлягають задоволенню, у зв'язку з їх безпідставністю та необґрунтованістю. Відповідач зазначає, що зі змісту приписів ст. 1, ч. 2 ст. 9, ч. 2 ст. 759, ч. 3 ст. 760 ЦК України та ч. 2 ст. 4, ч. 6 ст. 283 ГК України вбачається, що ЦК України встановлює загальні положення про найм (оренду), а особливості регулювання майнових правовідносини, які виникають між суб'єктами господарювання і пов'язані з укладенням, виконанням та припиненням договорів оренди, визначені в ГК України, отже, якщо останній не містить таких особливостей, то застосовуються відповідні положення ЦК України. Відповідно, як вважає відповідач, оскільки Закон № 157-ІХ не містить положень щодо позички комунального нерухомого майна, як не містив їх і Закон № 2269-XII, що діяв на час укладення Договору позички, за відсутності норм у спеціальному законі мають застосовуватись загальні норми, які містяться в ЦК України, тобто положення Глави 58 ЦК України, якою регулюються відносини найму (оренди) майна, зокрема ст. 827 ЦК України, а також Постанова КМУ № 634 від 27.05.2022, пункт 5 якої встановлює загальне правило про автоматичне продовження договорів оренди до кінця воєнного стану та ще на 4 місяці. Відповідач зазначає, що 12.06.2019 між Харківською міською радою, АТ «УКРПОШТА» та Благодійною організацією "Благодійний фонд Олександра Грановського" підписано Меморандум про взаєморозуміння та співробітництво, основною метою якого є співробітництво та консолідація зусиль у напрямку створення належних умов та рівня надання послуг особам з особливими потребами на території міста Харків. На виконання вказаного Меморандуму укладено більше 60-ти договорів позички щодо комунального майна для розміщення відділень поштового зв'язку, в тому числі Договір позички, що є предметом розгляду у даній справі. За час дії вказаних договорів відповідач виконав ремонти та здійснив модернізацію відділень поштового зв'язку на загальну суму 8.530.000,00 грн, що, в свою чергу, покращило якість обслуговування мешканців, зокрема людей із обмеженими можливостями, при цьому, вказані покращення є невід'ємними від нерухомого майна і залишаться у позивача, тому останній у відповіді на відзив безпідставно посилається на недобросовісність відповідача. Зважаючи на те, що заперечення на відповідь на відзив відповідають вимогам ГПК України, та подано їх відповідачем у строк, встановлений судом, зазначені заперечення прийняті судом до розгляду та долучені до матеріалів справи.
Крім того, відповідач звернувся до суду із клопотанням (вх. № 3897 від 12.02.2025), в якому з метою формування єдиної судової практики у подібних правовідносинах просить суд прийняти до відома постанову Східного апеляційного господарського суду в аналогічній справі між тими самими сторонами і з тих самих підстав, а саме: постанову від 11.02.2025 у справі № 922/2329/24, якою відмовлено в задоволенні позову Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради до АТ «УКРПОШТА» про стягнення безпідставно збережених коштів, 3% річних та інфляційних втрат. Вказане клопотання прийняте та долучене судом до матеріалів справи.
Будь-яких інших заяв або клопотань до суду від учасників справи не надходило.
За приписами ч. 5 ст. 252 ГПК України, справи в порядку спрощеного позовного провадження розглядаються без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними в справі матеріалами.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення (ч. 4 ст. 240 ГПК України).
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позивача та заперечення відповідача щодо заявлених до нього позовних вимог, всебічно та повно перевіривши надані учасниками справи докази, суд встановив таке.
Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Харківської міської ради № 1623/19 від 19.06.2019 затверджено Перелік об'єктів, які передаються в безоплатне користування за договором позички, в тому числі нежитлові приміщення, які підлягають передачі у безоплатне користування АТ «УКРПОШТА» строком на 2 роки та 11 місяців.
На підставі вищевказаного рішення 01.08.2019 між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (Позичкодавцем) та Акціонерним товариством «УКРПОШТА» (Користувачем) укладено договір позички № 1925 (далі - Договір позички), згідно з умовами п.п. 1.1.-1.3 якого Позичкодавець передає Користувачу у безоплатне користування на умовах, викладених у цьому Договорі майно, зазначене у п. 1.2 Договору, строком на 2 роки 11 місяців для розміщення відділення поштового зв'язку.
Згідно з п. 1.4 Договору позички, майно, що передається у користування, є об'єктом комунальної власності територіальної громади міста Харкова. Передача майна у безоплатне користування не припиняє права комунальної власності територіальної громади міста Харкова.
Прийом і передача майна оформляється двостороннім Актом прийму-передачі, який є невід'ємною частиною Договору (пп. 2.1.1 п. 2.1 Договору позички).
Умовами п. 3.1.7 Договору позички передбачено обов'язок Користувача протягом 7 днів із моменту прийняття рішення про ліквідацію Користувача, припинення дії або дострокового розірвання цього Договору, - повинен повернути за актом передане майно Позичкодавцю у тому ж стані, в якому це майно йому передавалося, з урахуванням нормального зносу майна.
Відповідно до п. 4.2 Договору позички, у випадку недотримання Користувачем строків та умов передачі майна, що визначені п. 3.1.7 цього Договору, Позичкодавець вправі вимагати примусового повернення майна та відшкодування збитків, заподіяних затримкою передачі.
Згідно з п. 5.1, 5.2 Договору позички, цей Договір діє з 01.08.2019 до 01.07.2022 та може бути продовжений на новий термін тільки за умови позитивного рішення сесії Харківської міської ради.
Відповідно до п. 5.5 Договору позички, дія цього Договору припиняється внаслідок:
- закінчення строку, на який було укладено Договір;
- ліквідації Користувача;
- загибелі переданого майна;
- достроково за згодою сторін або за рішенням господарського суду.
Умовами п. 6.2, 6.3 Договору позички сторони визначили, що зміни і доповнення до цього Договору мають юридичну чинність, якщо вони підписані уповноваженими на те особами, та оформлені додатковими угодами, які є невід'ємними частинами цього Договору.
На виконання умов пп. 2.1.1 п. 2.1 Договору позички передачу нерухомого майна Користувачу оформлено Актом приймання-передачі, підписаним сторонами та скріпленим їхніми печатками, який є Додатком до Договору позички.
Факт повернення нерухомого майна Позичкодавцю підтверджується наданою до матеріалів позову копією Акту приймання-передачі від 04.11.2024 до договору позички № 1925 від 01.08.2019, який підписаний уповноваженими представниками обох сторін без будь-яких зауважень і заперечень, та скріплений печатками сторін.
Як вказує позивач, оскільки рішень про продовження строку дії Договору Харківська міська рада не приймала, то строк дії Договору позички закінчився 01.07.2022 відповідно до п. 5.1 цього Договору, тому відповідач згідно з п. 3.1.7 Договору був зобов'язаний повернути позивачу передане йому майно до 08.07.2022, чого він не зробив, а отже подальше користування майном відбувалося за відсутності у відповідача належних правових підстав.
Наведені обставини стали підставою для звернення позивача до суду з даним позовом про стягнення з відповідача безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати та нарахованих на суму орендної плати в порядку ст. 625 ЦК України 3% та інфляційних втрат.
Надаючи правову кваліфікацію вищевказаним обставинам, що стали предметом спору між сторонами у даній справі, з урахуванням фактичних та правових підстав заявлених позовних вимог, суд виходить з такого.
У відповідності до ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов'язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.
За змістом ст. 509 ЦК України та ст. 173 ГК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать, а також як наслідок подій, з якими закон пов'язує настання правових наслідків у сфері господарювання (ст. 174 ГК України).
Положеннями ч. 1-3 ст. 180 ГК України встановлено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).
Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ст. 628 ЦК України).
У відповідності до ч. 1 ст. 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).
Відповідно до частин 1, 2 ст. 827 ЦК України, за договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов'язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку. Користування річчю вважається безоплатним, якщо сторони прямо домовилися про це або якщо це випливає із суті відносин між ними.
Частиною 3 ст. 827 ЦК України встановлено, що до договору позички застосовуються положення глави 58 цього Кодексу.
Згідно з частинами 1, 2 ст. 759 Глави 58 ЦК України «Найм (Оренда)» (в редакції, яка була чинною на момент укладення спірного Договору позички), за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).
У подальшому, Законом України № 3587-IX від 22.02.2024 «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення корпоративного управління», який набрав чинності 08.03.2024, ст. 759 Глави 58 ЦК України було доповнено частиною третьою такого змісту: "3. Особливості найму (оренди) державного і комунального майна встановлюються Законом України "Про оренду державного та комунального майна".
Отже, на момент укладення між сторонами Договору позички № 1925 від 01.08.2019, Цивільний кодекс України, який є основним актом цивільного законодавства, що встановлює загальні положення про найм (оренду), не містив положень щодо необхідності застосування до правовідносин найму (оренди) державного і комунального майна приписів Закону України "Про оренду державного та комунального майна".
Одночасно, Закон України № 2269-XII від 10.04.1992 "Про оренду державного та комунального майна", тобто спеціальний закон у сфері оренди державного та комунального майна, який діяв на час укладення Договору позички та втратив чинність на підставі Закону України № 157-ІХ від 03.10.2019 "Про оренду державного та комунального майна", - не містив обмежень щодо укладення договорів позички стосовно комунального нерухомого майна, а відтак, за відсутності відповідних обмежень, Договір позички був укладений сторонами з дотриманням чинних на той час загальних положень Глави 58 ЦК України, якою регулюються відносини найму (оренди) майна, зокрема ст. 759 та ст. 827 ЦК України.
З урахуванням вищезазначеного, проаналізувавши правовідносини, які склались між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (позивачем) та АТ «УКРПОШТА» (відповідачем) на підставі укладеного між ними Договору позички № 1925 від 01.08.2019, суд дійшов висновку, що вказаний договір за своєю правовою природою є договором найму (оренди) комунального майна на умовах безоплатного користування таким майном, сторони погодили всі суттєві умови договору, що були передбачені чинним на той час законодавством відносно вказаного виду договору, та взяли на себе зобов'язання належно виконувати всі умови Договору, а тому цей Договір, з огляду на приписи ст. 629 ЦК України, є обов'язковим для виконання обома сторонами.
Як свідчать матеріали справи, після 01.07.2022 (тобто після закінчення строку дії Договору, передбаченого в п. 5.1 Договору позички) відповідач продовжував безоплатно користуватися переданими йому нежитловими приміщеннями.
Вказані нежитлові приміщення повернуті позивачу на підставі Акту приймання-передачі від 04.11.2024 до Договору позички, як передбачено умовами пп. 2.1.1 п. 2.1 Договору позички. Зазначений Акт підписаний уповноваженим представником Управління (Позичкодавця) без будь-яких зауважень та заперечень, а також скріплений печаткою позивача.
Суд зауважує, що позивач (Позичкодавець), який вважає Договір позички припиненим з 01.07.2022 у зв'язку із закінчення строку, на який цей договір було укладено, не скористався наявним у нього згідно з умовами п. 4.2 Договору позички правом у випадку недотримання відповідачем (Користувачем) строків та умов передачі майна, що визначені п. 3.1.7 цього Договору, вимагати примусового повернення майна та відшкодування збитків, заподіяних затримкою передачі майна з користування.
Будь-які докази на підтвердження того, що позивач після 01.07.2022 звертався до відповідача із вимогою про повернення майна чи із запереченнями щодо продовження безоплатного користування спірними нежитловими приміщеннями, у матеріалах справи відсутні, рахунки на оплату за користування майном відповідачу не виставлялись.
Суд зазначає, що підстави вважати такою вимогою чи запереченням лист Управління від 24.08.2023 за вих. № 4686, копію якого надав відповідач до відзиву на позов, відсутні, оскільки у зазначеному листі позивачем було ініційовано вжиття заходів щодо впорядкування укладених з відповідачем договорів користування нежитловими приміщеннями у відповідність до діючого законодавства, запропонувавши відповідачу надати інформацію про намір оформлення договорів оренди із використанням електронної торгової системи (ЕТС), а у разі відмови - повернути приміщення за актами приймання-передачі.
Як зазначає відповідач у відзиві на позов, АТ «УКРПОШТА» у відповідь на лист Управління від 24.08.2023 за вих. № 4686 підтвердило свою готовність прийняти участь у торгах щодо передачі в оренду нежитлових приміщень, однак Управлінням аукціон так і не було оголошено, договір оренди чи інші правочини стосовно спірного нерухомого майна не були укладені, нежитлові приміщення повернуто позивачу на підставі Акту приймання-передачі від 04.11.2024 до Договору позички, що також не заперечується позивачем у відповіді на відзив.
Водночас, за приписами ч. 1 ст. 764 ЦК України (що входить до Глави 58 ЦК України «Найм (Оренда)», яка відповідно до ч. 3 ст. 827 ЦК України підлягає застосуванню до відносин позички), якщо наймач продовжує володіти та/або користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором.
Отже, враховуючи відсутність заперечень позивача щодо продовження безоплатного користування відповідачем спірними нежитловими приміщеннями після 01.07.2022, з огляду на приписи ч. 1 ст. 764 ЦК України, Договір позички поновив свою дію на строк, який був раніше встановлений договором.
Стосовно тверджень позивача про перевагу спеціального закону у сфері оренди державного і комунального майна (а саме Закону № 157-ІХ, який введений в дію з 01.02.2020 та Закону № 2269-ХІІ, що був чинний станом на момент укладення Договору позички) над положеннями ЦК України, суд звертається до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17, щодо пріоритетності норм Цивільного кодексу України над спеціальним законом із новими вимогами, який прийняли пізніше, - у цій ситуації не застосовується колізійний принцип lex posterior derogat priori (лат. “пізніший закон скасовує попередній»).
Так, у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду зазначає, що в Рішенні Конституційного Суду України від 13 березня 2012 року у справі № 5-рп/2012 вказано: «Згідно з правовою позицією Конституційного Суду України, конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному (абзац п'ятий пункту 3 мотивувальної частини Рішення від 3 жовтня 1997 року № 4-зп). Виходячи з наведеного Конституційний Суд України вважає, що невідповідність окремих положень спеціального закону положенням Кодексу не може бути усунена шляхом застосування правила, за яким з прийняттям нового нормативно-правового акта автоматично призупиняє дію акт (його окремі положення), який був чинним у часі раніше. Оскільки Кодекс є основним актом цивільного законодавства, то будь-які зміни у регулюванні однопредметних правовідносин можуть відбуватися лише з одночасним внесенням змін до нього відповідно до порядку, встановленого абзацом третім частини другої статті 4 Кодексу».
Статтею 4 ЦК України встановлено, що інші закони України приймаються відповідно до Конституції України та ЦК України, а на суб'єкта законодавчої ініціативи, що подає до Верховної Ради проект закону, який регулює цивільні відносини інакше, ніж ЦК України, покладено обов'язок одночасно подати до Верховної Ради проект закону про внесення змін до ЦК України, які мають розглядатися одночасно.
Отже, зазначення у ЦК України про необхідність прийняття інших законів відповідно до цього Кодексу є достатньою підставою вважати, що норма ЦК України превалює над однопредметною нормою іншого нормативно-правового акта, який має юридичну силу закону України.
Спеціальні норми закону можуть містити уточнюючі положення, проте не можуть прямо суперечити положенням ЦК України.
Як вже зазначалося вище, Законом України № 3587-IX від 22.02.2024, який набрав чинності 08.03.2024, було доповнено ст. 759 Глави 58 ЦК України частиною третьою такого змісту: "3. Особливості найму (оренди) державного і комунального майна встановлюються Законом України "Про оренду державного та комунального майна".
Відтак, хоча з 01.02.2020 і був введений в дію Закон № 157-ІХ, частиною 2 статті 9 якого встановлено пряму заборону на передачу комунального майна в безоплатне користування або позичку, враховуючи, що на момент виникнення спірних правовідносин (станом на 01.07.2022) відповідні зміни до ЦК України внесені не були, то з огляду на положення статті 4 ЦК України та позицію Конституційного Суду України застосування колізійного принципу lex posterior derogat priori (лат. «пізніший закон скасовує попередній») у цій ситуації неможливе.
Таким чином, посилання позивача на те, що спеціальний закон (а саме Закон № 157-ІХ, який введений в дію з 01.02.2020, та Закон № 2269-ХІІ, що був чинний станом на момент укладення Договору позички) має перевагу над положеннями ЦК України, є безпідставним та помилковим.
Крім того, абз. 4 ч. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 157-ІХ встановлено, що договори оренди державного та комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, зберігають свою чинність та продовжують діяти до моменту закінчення строку, на який вони були укладені.
Відповідно до абз. 8 ч. 6-1 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 157-ІХ, під час дії воєнного стану Кабінет Міністрів України може встановити інші правила передачі в оренду державного та комунального майна, ніж ті, що передбачені цим Законом, зокрема щодо: продовження договору оренди, зокрема щодо запровадження можливості автоматичного продовження договорів оренди, строк дії яких закінчується під час дії воєнного стану, на строк до припинення чи скасування та на чотири місяці після припинення чи скасування воєнного стану.
Кабінетом Міністрів України з метою врегулювання процесів оренди комунального й державного майна у період воєнного стану, 27.05.2022 було прийнято Постанову № 634 “Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану», пунктом 5 якої встановлено, що договори оренди державного та комунального майна, строк дії яких завершується у період воєнного стану, вважаються продовженими на період дії воєнного стану та протягом чотирьох місяців з дати припинення чи скасування воєнного стану, крім випадку, коли балансоутримувач з урахуванням законодавства, статуту або положення балансоутримувача про погодження уповноваженим органом управління, до сфери управління якого належить балансоутримувач, за 30 календарних днів до дати закінчення договору оренди повідомив орендодавцю та орендарю про непродовження договору оренди з підстав, визначених статтею 19 Закону № 157-ІХ.
Норма щодо продовження договору, встановлена цим пунктом, не застосовується до договорів, щодо яких рішення про їх продовження прийнято на аукціоні і аукціон оголошено до дати набрання чинності цією постановою. Для продовження договору оренди на строк, передбачений цим пунктом, заява орендаря та окреме рішення орендодавця не вимагаються.
Тобто, п. 5 Постанови Кабінету Міністрів України № 634 від 27.05.2022 встановлено правило щодо автоматичного продовження договорів оренди до кінця воєнного стану в країні та ще на 4 місяці, виключенням з якого є лише два випадки: 1) коли балансоутримувач повідомив орендодавцю та орендарю про непродовження такого договору за 30 календарних днів до дати завершення його строку дії з підстав, визначених статтею 19 Закону № 157-IX; 2) продовження договору відбулось за результатами аукціону, який було опубліковано до дати набуття чинності Постановою № 634 від 27.05.2022, тобто до 01.06.2022 (в такому разі орендар мав право укласти договір оренди з переможцем такого аукціону).
Разом з цим, Балансоутримувач (КП «Жилкомсервіс») не повідомляв позивачу та відповідачу про непродовження Договору позички за 30 календарних днів до дати завершення його строку дії з підстав, визначених статтею 19 Закону № 157-IX. Також продовження Договору позички на аукціоні не відбулося, оскільки його взагалі було укладено в позаконкурентному порядку, тобто без проведення аукціону.
Отже відсутні обставини, які є виключенням для застосування пункту 5 Постанови № 634 від 27.05.2022, а тому дію Договору позички було автоматично продовжено до кінця воєнного стану в країні та ще на 4 місяці в силу положень даної постанови, яка є актом органу виконавчої влади, що носить імперативний характер та є обов'язковою для виконання учасниками відповідних правовідносин.
За таких обставин позивач безпідставно посилається на те, що відповідач після 08.07.2022 і протягом спірного періоду використовував передане йому в позичку майно без належних правових підстав.
За приписами ст. 525-526 ЦК України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно з ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку із безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1212 ЦК України Глави 83 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення Глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Правовідносини щодо повернення безпідставно збережених грошових коштів є кондикційними, в яких вина не має значення, важливим є лише факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них положень Глави 83 ЦК України.
Враховуючи вищезазначене, оскільки дію Договору позички № 1925 від 01.08.2019 відповідно до приписів ч. 1 ст. 764 ЦК України, а також відповідно до п. 5 Постанови Кабінету Міністрів України № 634 від 27.05.2022 “Про особливості оренди державного та комунального майна у період воєнного стану» було продовжено, зокрема до кінця воєнного стану в країні та ще на 4 місяці, і на теперішній час зазначений Договір не розірваний за згодою сторін та не визнаний недійсним у судовому порядку, тобто є діючим, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для застосування положень ст. 1212 ЦК України до спірних правовідносин, які склались між Управлінням (позивачем) та АТ «УКРПОШТА» (відповідачем) на підставі цього Договору. Тому позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати в сумі 143499,57 грн за період 09.07.2022 - 04.11.2024, а також нарахованих на зазначену суму інфляційних втрат в розмірі 14463,26 грн за період липень 2022 року - жовтень 2024 року та 3% річних у розмірі 4773,64 грн за період 16.07.2022 - 04.11.2024, задоволенню не підлягають, у зв'язку з чим суд відмовляє в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Відповідно до ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 74, ч. 1 ст. 76, ч. 1 ст. 77, ст. 78, 79 ГПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку посилається сторона, як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно зі ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно зі ст. 129 Конституції України, до основних засад судочинства відносяться, зокрема, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Здійснюючи розподіл судових витрат суд зазначає наступне.
За приписами п. 5 ч. 1 ст. 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує питання як розподілити між сторонами судові витрати.
Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
На підставі зазначеного, враховуючи, що у задоволенні позовних вимог відмовлено в повному обсязі, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, витрати по сплаті судового збору суд покладає на позивача.
Враховуючи викладене та керуючись ст. 129 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, ст. 2, ч. 3 ст. 13, ст. 73-74, 76-79, 86, п. 2 ч. 1 ст. 129, ст. 236-242, 252 ГПК України, суд
У позові відмовити в повному обсязі.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. Апеляційна скарга на рішення суду подається в строки та в порядку визначеному ст. 256, 257 ГПК України.
Повний текст рішення складено і підписано 04.03.2025.
Суддя Н.А. Новікова