адреса юридична: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, адреса для листування: вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36607, тел. (0532) 61 04 21, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018
Код ЄДРПОУ 03500004
25.02.2025 Справа № 917/786/24
Господарський суд Полтавської області у складі судді Ківшик О.В., розглянувши заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Форпост 17" вх. №1867 від 11.02.2025 про розстрочення виконання рішення Господарського суду Полтавської області від 29.07.2024 у справі
за позовною заявою Військової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_1
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Форпост 17", вул. Польська, 2-Б, офіс 209, м. Полтава, Полтавська область, 36000
про стягнення 366 744,00 грн,
Секретар судового засідання Ісенко М.В.
Представники учасників процесу: відповідно до протоколу судового засідання,
установив :
10.05.2024 року до Господарського суду Полтавської області надійшла позовна заява Військової частини НОМЕР_1 до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Форпост 17" про стягнення 366 744,00 грн штрафних санкцій за невиконання прийнятих на себе зобов'язань за укладеним 30.10.2023 року між сторонами Договору № 372Д, з яких: 36 344,00 грн пеня та 330 400,00 грн штраф.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.05.2024 справу № 917/786/24 розподілено судді Ківшик О.В.
29.07.2024 Господарським судом Полтавської області прийнято рішення, яким позов задоволено повністю; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Форпост 17" (вул. Польська, 2-Б, офіс 209, м. Полтава, Полтавська область, 36000, код ЄДРПОУ 44779177) на користь Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) 366 744,00 грн неустойки та 5 501,16 грн витрат по сплаті судового збору.
07.10.2024 суд на виконання рішення Господарського суду Полтавської області від 29.07.2024 у справі № 917/786/24 року видав відповідний наказ.
11.02.2024 від Товариства з обмеженою відповідальністю "Форпост 17" до суду надійшла заява вх. №1867 про розстрочення виконання рішення Господарського суду Полтавської області від 29.07.2024 у справі №917/786/24 та зняття арешту із рахунків відповідача на час розгляду апеляції для забезпечення фінансової стабільності останнього.
Процесуальні питання, вирішені судом.
Суд ухвалою від 17.02.2025 прийняв заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Форпост 17" вх. №1867 від 11.02.2025 про розстрочення виконання рішення Господарського суду Полтавської області від 29.07.2024 у справі № 917/786/24 до розгляду; призначив розгляд заяви в судовому засіданні на 25.02.2025 на 10:30; явка представників сторін у судове засідання судом обов'язковою на визнавалась.
19.02.2025 року від представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Форпост 17" надійшла заява про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду (вх. №2335).
Суд ухвалою від 20.02.2025 відмовив у задоволенні заяви представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Форпост 17" про участь у судовому засіданні 25.02.2025 року о 10:30 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.
У судове засідання 25.02.2025 року учасники представництво не забезпечили, останні були належним чином повідомлені про дату, час і місце проведення судового засідання з розгляду зазначеної заяви, про що свідчать матеріали справи (а.с. 77-78).
25.02.2025 від представника відповідача (боржника) до суду надійшла заява (вх. №2551) про розгляд заяви про розстрочення виконання рішення суду за відсутності представника відповідача. Також представник відповідача (боржника) просить суд задовольнити вищезазначену заяву.
Позивач (стягувач) письмового реагування на заяву відповідача (боржника) суду не надав.
Частиною 2 ст. 331 ГПК України встановлено, що заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Даний строк є присікальним, а тому суд не оцінює дану обставину як підставу для відкладення розгляду даної заяви.
Під час розгляду справи заяви судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення (ч. 4 ст. 240 ГПК України). Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (ч. 5 ст. 240 ГПК України).
Короткий зміст заяви та заперечень.
Як на підставу для розстрочення виконання рішення суду в даній справі відповідач (боржник) посилається на наступне :
- невручення відповідачу судового рішення від 29.07.2024 по справі № 917/786/24. Відповідач зазначає, що згідно з матеріалами справи судове рішення було надіслано ТОВ «Форпост 17» за адресою, вказаною у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, проте повернулося до суду з приміткою «неправильно зазначена «відсутня адреса». При цьому, боржник наголошує, що відповідач постійно перебував за зазначеною адресою, a сама адреса не може бути відсутня, оскільки вулиця та номер будинку наявні в адресному реєстрі Укрпошти;
- основою для стягнення коштів стало посилання на Договір № 372Д від 30.10.2023. При цьому боржник наголошує, що цей договір підписано особою, яка на момент його укладення не мала повноважень представляти інтереси підприємства. Василь Хай, колишній директор ТОВ «Форпост 17» (який є єдиним учасником товариства - відповідача), був звільнений 29.09.2023, що підтверджується наказом про звільнення, копія якого додається до заяви, а відповідні відомості про зміну керівництва були зареєстровані в ЄДР цією ж датою. Нове керівництво не було поінформоване про укладення цього договору, а тому не вчиняло жодних дій щодо виконання цього договору. З точки зору відповідача, даний договір є неукладеним, оскільки уповноважені посадові особи ТОВ «Форпост 17» його не підписували;
- ТОВ «Форпост 17» опинилося у критичному фінансовому становищі через арешт рахунків виконавчою службою. Це унеможливлює сплату судового збору для подання апеляційної скарги, а також призводить до ризику невиконання інших фінансових зобов'язань підприємства, зокрема, перед постачальниками та працівниками. Негайне виконання рішення суду завдасть значної шкоди підприємству, унеможливить його подальшу діяльність та загрожує ліквідацією. Водночас тимчасова відстрочка виконання рішення дозволить ТОВ «Форпост 17» зберегти фінансову стабільність до розгляду апеляційної скарги;
- тимчасова відстрочка виконання рішення не завдасть істотної шкоди інтересам стягувача. Стягнені кошти є штрафними санкціями, що випливають з умов договору, правомірність якого оспорюється. Ці санкції не є прямими збитками, які могли б суттєво вплинути на фінансовий стан позивача. Навпаки, негайне виконання рішення може знищить підприємство, яке оскаржує правомірність стягнення.
На підтвердження вказаних обставин відповідач надав : копію довіреності на Запаскіна М.Р.; виписку з ЄДР; копію рішення від 27.09.2023 (зареєстрованого в реєстрі за № 2964) про звільнення ОСОБА_1 з посади директора ТОВ «Форпост 17» з 27.09.2023; копію наказу № 4-к від 28.09.2023 про вступ ОСОБА_2 на посаду директора ТОВ «Форпост 17» з 28.09.2023.
При винесенні ухвали суд виходив з наступного.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 331 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення або розстрочення виконання судового рішення розглядається у десятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні із повідомленням учасників справи.
Згідно із ч. 3 ст. 331 ГПК України, підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Частиною 4 ст. 331 ГПК України встановлено, що вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Приписами ч. 5 ст. 331 ГПК України встановлено, що розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови. Відстрочка - це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається господарським судом.
При цьому, за змістом наведеної норми, відстрочення та розстрочення є правом, а не обов'язком суду, яке реалізується у виняткових випадках та за наявністю підстав, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
Підставою для відстрочки, розстрочки, зміни способу та порядку виконання рішення можуть бути конкретні обставини, що ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим у визначений строк або встановленим господарським судом способом. Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Таким чином, в основу судового акту про надання розстрочки або відстрочки виконання рішення суду має бути покладений обґрунтований висновок про наявність обставин, що ускладнюють чи роблять неможливим його виконання.
Отже, відстрочка або розстрочка виконання рішення суду чи зміна способу його виконання можлива лише у виняткових випадках, які суд визначає, виходячи з особливого характерну обставин, що ускладнюють або виключають виконання рішення.
Визначальним фактором є винятковість цих випадків та їх об'єктивний вплив на виконання судового рішення. Крім того, повинні враховуватися інтереси обох сторін.
В ст. 18 ГПК України встановлено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
У рішенні Конституційного Суду України від 26.06.2013 року в справі № 5-рп/2013 зазначено, що аналіз положень ст.121 ГПК України дає підстави вважати, що ухвала господарського суду про розстрочку виконання рішення спрямована на забезпечення повного виконання рішення суду та є допоміжним процесуальним актом (документом) реагування суду на перешкоди, які унеможливлюють або ускладнюють виконання його рішення.
Враховуючи те, що існування заборгованості підтверджене обов'язковими та такими, що підлягають виконанню, судовими рішеннями, надає особі, на чию користь воно було винесено, "легітимні сподівання" на те, що заборгованість буде йому сплачено та така заборгованість становить "майно" цієї особи у розумінні ст. 1 Першого протоколу до Конвенції (рішення у справі "Пономарьов проти України" від 03.04.2008), то з метою недопущення порушення гарантованих Конституцією України та Конвенцією права на справедливий суд та права на повагу до приватної власності суд, який надає відстрочку чи розстрочку у виконанні рішення, у кожному конкретному випадку повинен встановити:
1) чи затримка у виконанні рішення зумовлена особливими і непереборними обставинами;
2) чи передбачена домовленістю сторін у національному законодавстві компенсація "потерпілій стороні" за затримку виконання рішення, ухваленого на його користь судового рішення, та індексації присудженої суми;
3) чи не є період виконання рішення надмірно тривалим для стягувача як "потерпілої сторони";
4) чи дотримано справедливий баланс інтересів сторін у спорі.
Відповідно до ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суд застосовує при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Статтею 124 Конституції України встановлено, що судові рішення є обов'язковими до виконання на всій території України.
Відповідно до частини 1 статті 326 Господарського процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Згідно з частиною 1 статті 9 Конституції України частиною національного законодавства України є Конвенція, ратифікована Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 № 475/97-ВР). Юрисдикція Європейського суду з прав людини є обов'язковою в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції.
Пункт 1 статті 6 Конвенції гарантує кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати до суду позов з цивільно-правових питань. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося, на шкоду одній із сторін.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 20.07.2004 року в справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей статті 6 Конвенції виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина "судового розгляду".
У зв'язку з тим, що відстрочка та розстрочка виконання рішення суду подовжує період відновлення порушеного права стягувача при їх наданні, суди, в цілях вирішення питання про можливість їх надання, а також визначення строку подовження виконання рішення суду повинні враховувати закріплені в нормах матеріального права, і перш за все у Європейській конвенції про захист прав людини та основних свобод, що є частиною національного законодавства, допустимі межі надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення.
Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка та розстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого частиною першою статті 6 Конвенції, згідно з якою "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру", а у системному розумінні даної норми та національного закону суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале виконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи та є наслідком зменшення вимог щодо розумності строку.
Крім того, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв'язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого виконання.
Межі виправданої затримки виконання рішення суду залежать, зокрема, від складності виконавчого провадження, суми та характеру, що визначені судом.
Стосовно системності виконання Європейський суд з прав людини зазначає, що присудження грошових коштів не надає пом'якшення у виконавчому провадженні, а, отже, сама можливість надання відстрочки та розстрочки виконання судового акта повинна носити виключний характер.
З урахуванням підстав, умов та меж надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення, судом встановлено, що безпідставне відстрочення без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника, порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.
Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 року в справі "Чіжов проти України" (заява № 6962/02) зазначено, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантій, які закріплені у статті 6 Конвенції.
Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Так, встановлення та підтвердження факту наявності обставин, на які посилається заявник, можливо лише внаслідок сукупного аналізу відповідних доказів щодо наявності зазначених обставин, що безпосередньо ускладнюють виконання рішення.
Відповідач не надав суду жодних доказів, які б підтверджували неможливість виконання рішення суду. Зокрема, боржник не надав доказів відсутності коштів на його рахунках у банках, не надав доказів відсутності чи недостатності майна боржника для погашення присудженої до стягнення суми.
Посилання боржника на скрутне фінансове становище також не може прийматись до уваги, так як за змістом ст. 331 ГПК України тяжкий фінансовий стан відповідача не є підставою для відстрочки виконання рішення суду, оскільки не є винятковою і не прогнозованою обставиною в умовах ринкової економіки, є одним із можливих ризиків підприємницької діяльності. Відсутність станом на даний час грошових коштів, достатніх для виконання рішення господарського суду, тяжке фінансове становище не є тими виключними обставинами, які можуть бути підставою для задоволення заяви про відстрочення виконання рішення у даній справі.
Боржник є самостійним господарюючим суб'єктом, який вільний у виборі контрагентів, самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями, тому грошові зобов'язання виникли внаслідок його власної господарської діяльності.
Отже, у розумінні ст.42 Господарського кодексу України здійснення підприємницької діяльності на власний ризик означає покладання на підприємця тягаря несприятливих наслідків такої діяльності. Оскільки як позивач так і відповідач є комерційними підприємствами, тому несуть однакову економічну відповідальність за свої дії та однакові ризики. Таким чином, незадовільний фінансовий стан не є безумовною підставою для розстрочки або відстрочки виконання рішення.
Наявність обставин, передбачених ч. 3 ст.331 ГПК України відповідачем не доведена.
З огляду на те, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист, з урахуванням відсутності у матеріалах справи належних та допустимих доказів винятковості обставин, з якими закон пов'язує можливість розстрочення виконання судового рішення, а також враховуючи інтереси позивача та ступінь вини відповідача у виникненні спору, суд приходить до висновку, що розстрочення виконання рішення у даному випадку суперечитиме завданням господарського судочинства, якими, зокрема, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів держави, фізичних та юридичних осіб.
Стосовно посилань представника відповідача (боржника) щодо невручення відповідачу судового рішення від 29.07.2024 по справі № 917/786/24, суд зазначає наступне.
З матеріалів справи вбачається, що в дотримання вимог чинного процесуального законодавства України Господарським судом Полтавської області на адресу відповідача, яка зазначена у позовній заяві та яка співпадає з адресою зазначеною у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, засобом поштового зв'язку було своєчасно направлено процесуальні документи по даній справі (ухвала суду від 15.05.2024 та рішення суду від 29.07.2024, що підтверджується наявними у матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштового відправлення. Крім того, як ухвала про відкриття провадження у даній справі так і рішення суду у даній справі були своєчасно розміщені судом в Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Ухвала суду від 15.05.2024 та рішення суду від 29.07.2024 по даній справі, які направлялись на адресу відповідача повертались до суду.
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 120 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.
Повідомлення про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання відповідач суду не надав.
У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає (ч. 7 ст. 120 ГПК України).
За змістом ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Згідно ст. 232 ГПК України судовим рішенням є, зокрема, ухвали.
Суд вважає, що факт неотримання відповідачем поштової кореспонденції залежав від волевиявлення самого адресата, тобто мав суб'єктивний характер та є наслідком неотримання адресатом пошти під час доставки за вказаною адресою і незвернення самого одержувача кореспонденції до відділення пошти для отримання рекомендованого поштового відправлення (подібний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 13.01.2020 у справі № 910/22873/17, від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19, від 28.09.2020 у справі № 910/9791/18, від 21.01.2021 у справі № 910/16249/19, від 14.04.2021 у справі № 876/74/20, від 26.05.2021 у справі № 916/1176/20, від 20.07.2021 у справі № 916/1178/20, від 17.11.2021 у справі № 908/1724/19, від 25.11.2021 у справі № 873/41/21, від 09.12.2021 у справі № 911/3113/20, від 14.01.2022 у справі № 910/2042/21, від 23.06.2022 у справі № 914/2265/20, від 27.07.2022 у справі № 908/3468/13).
Суд звертає увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку Господарського суду Полтавської області, а тому не може свідчити про неправомірність його дій (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі №913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі №24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі № 910/16249/19, від 04.03.2021 у справі №910/6835/20, від 26.05.2021 у справі № 916/1176/20, від 20.07.2021 у справі №916/1178/20, від 17.11.2021 у справі №908/1724/19, від 25.11.2021 у справі №873/41/21, від 23.06.2022 у справі №914/2265/20, від 27.07.2022 у справі №908/3468/13.
Суд зазначає, у разі якщо процесуальний документ направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії. При цьому, сам лише факт неотримання кореспонденції, якою суд із додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки наведене зумовлено не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 16.05.2018 у справі № 910/15442/17, від 10.09.2018 у справі № 910/23064/17, від 24.07.2018 у справі № 906/587/17).
Отже, відповідно до ч. 7 ст. 120, ст. 242 ГПК України процесуальні документи, надіслані судом на адресу відповідача вважаються врученими відповідачу.
Слід також зазначити, що згідно з частин 1 та 2 статті 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному вебпорталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Ухвала та рішення Господарського суду Полтавської області були своєчасно надіслані для оприлюднення та своєчасно забезпечено надання загального доступу на офіційному сайті Єдиного державного реєстру судових рішень, в свою чергу частиною 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень" визначено, що судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.
Отже, заявник (відповідач) мав можливість ознайомитись з текстами процесуальних документів по вказаній справі в Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що відповідно до ч. 6 ст. 6 ГПК України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку. Процесуальні наслідки, передбачені цим Кодексом у разі звернення до суду з документом особи, яка відповідно до цієї частини зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються судом також у випадках, якщо інтереси такої особи у справі представляє адвокат.
Згідно з п.2 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи.
Таким чином, відповідач, на вимогу ч.6 ст.6 ГПК України, з 18.10.2023 зобов'язаний був зареєструвати електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, чого останнім зроблено не було (реєстрацію здійснено лише 31.01.2025). Отже, судове рішення від 29.07.2024 не було вручено відповідачу в електронній формі шляхом його направлення до електронного кабінету, оскільки останній не виконав свій обов'язок щодо реєстрації електронного кабінету у строк визначений законом.
Неотримання відповідачем поштової кореспонденції за місцем офіційної реєстрації, невиконання відповідачем обов'язку щодо реєстрації електронного кабінету своєчасно, свідчать про те, що відповідачем не вживались заходи щоб дізнаватись про стан існуючих судових проваджень.
При цьому судом враховано, що частинами 1, 2 ст. 2 ГПК України визначено, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Пунктом 11 ч. 3 ст. 2 ГПК України встановлено, що однією із основних засад (принципів) господарського судочинства визначено неприпустимість зловживання процесуальними правами.
Згідно з п. 5 ч. 5 ст. 13 ГПК України суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
За змістом ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
У ч. 2 цієї статті Кодексу наведено перелік дій, які суд може визнати зловживанням процесуальними правами, що суперечить завданню господарського судочинства, проте не встановлює виключного переліку дій, які можуть розцінюватися судом як зловживання правом.
У свою чергу, суд вважає за необхідне зазначити, що правовідносини суду з кожним учасником процесу підпорядковані досягненню головної мети - винесення законного та обґрунтованого рішення, а також створення особам, що беруть участь у справі, процесуальних умов для забезпечення захисту їх прав, а також прав та інтересів інших осіб.
Господарський процесуальний обов'язок сторони - це належна поведінка сторони в господарському судочинстві, що вимагається та забезпечується процесуальним законом, а також кореспондує суб'єктивному процесуальному праву суду.
Процесуальні права надані законом тим особам, які беруть участь у процесі для сприяння суду при розгляді справ, для сприяння їх правильному вирішенню, і кожного разу, коли сторона у справі вчиняє будь-яку процесуальну дію не з цією метою, а задля досягнення якихось сторонніх цілей (для введення суду в оману, для затягування розгляду, для створення перешкод опоненту) вона виходить за межі дійсного змісту свого права, тобто зловживає ним (аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.01.2021 у справі №910/5211/18).
Судом було створено всі належні умови для того, щоб сторони скористались всіма процесуальними правами, наданими останнім ГПК України.
Проте, відповідач своїм правом на подання заперечень на позовну заяву у визначений у відповідності до положень ГПК України строк не скористався.
Судом не оцінюються як правомірні твердження відповідача як на підставу для задоволення заяви про розстрочення виконання рішення суду щодо неукладеності між сторонами Договору № 372Д від 30.10.2023.
Беручи до уваги вищенаведене, а також враховуючи встановлені вище обставини, суд дійшов висновку, що заява про розстрочення виконання рішення Господарського суду Полтавської області від 29.07.2024 у справі № 917/786/24 задоволенню не підлягає.
Стосовно вимоги відповідача щодо зняття арешту із його рахунків на час розгляду апеляції для забезпечення фінансової стабільності останнього, суд зазначає, що дані вимоги є необґрунтованими документально та є поза межами компетенції Господарського суду.
Керуючись ст. 234, 331 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Форпост 17" вх. №1867 від 11.02.2025 у справі по справі № 917/786/24 та відмовити.
Ухвалу підписано 03.03.2025 року.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями)) та може бути оскаржена у порядку та строки, встановлені ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України
Суддя О.В.Ківшик