вул. Зигіна, 1, м. Полтава, 36000, тел. (0532) 61 04 21
E-mail: inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/
Код ЄДРПОУ 03500004
21.02.2025 Справа № 917/1780/24
за позовною заявою Іноземного підприємства «Агро-Вільд Україна» (код ЄДРПОУ: 33353730, адреса місцезнаходження: 19200, Черкаська обл., Жашківський район, місто Жашків, вул. Шевченка, будинок 48)
до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФУЛЛ ТЕРРА» (код ЄДРПОУ: 44765379, адреса місцезнаходження: м. Полтава, вул. Соборності, буд. 69/2, кв. 14)
про стягнення 3 563 120,00 грн.,
Суддя Киричук О.А.
Секретар судового засідання Тертична О.О.
Представники сторін:
від позивача: Дерев'янчук В.А.
від відповідача: не з"явився
Іноземне підприємство «Агро-Вільд Україна» звернулося до Господарського суду Полтавської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФУЛЛ ТЕРРА» про стягнення 3 563 120,00 грн. збитків, завданих втратою 161,960 т ріпаку.
Ухвалою від 25.10.2024р. суд прийняв позовну заяву до розгляду і відкрив провадження у справі, постановив справу розглядати в порядку загального позовного провадження, призначити підготовче засідання у справі на 21.11.24, запропонувати відповідачу протягом 15 днів з дня вручення ухвали суду надати суду відзив на позов; позивачу - подати суду відповідь на відзив в строк до 5 днів з моменту отримання від відповідача відзиву на позов.
Оскільки Відповідач не має зареєстрованого Електронного кабінету в підсистемі ЄСІТС "Електронний суд", з метою дотримання процесуального механізму належного повідомлення учасників справи ухвали у справі скеровувались відповідачеві рекомендованими листами на адресу: м. Полтава, вул. Соборності, буд. 69/2, кв. 14 (адреса, що вказана в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань).
Втім ухвала суду про відкриття провадження у справі від 25.10.2024р. була повернута органом поштового зв'язку без вручення відповідачу з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою».
Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
В п. 5 ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України визначено, що днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
При цьому, суд зауважує, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками «адресат відмовився», «за закінченням терміну зберігання», «адресат вибув», «адресат відсутній» і т.п., врахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.
У постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 24.12.2020 у справі № 902/1025/19 Верховний Суд звернув увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б).
Враховуючи викладене вище, судом було вжито усіх належних заходів, щодо повідомлення відповідача про розгляд справи, відтак, останній вважається повідомленим про розгляд справи належним чином.
При цьому, суд враховує, що 29 червня 2023 року Верховною Радою України прийнято Закон України № 3200-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов'язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами» (далі - ЄСІТС, Закон № 3200-IX). Цей Закон набрав чинності 21.07.2023.
За змістом розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 3200-IX, зміни, що вносяться зазначеним Законом до Господарського процесуального кодексу України, вводяться в дію 18.10.2023, крім змін до підпунктів 17.3, 17.15 підпункту 17, підпункти 19.1, 19.2 підпункту 19 пункту 1 розділу XI «Перехідні положення» ГПК України, введення в дію яких відбулося одночасно з набранням Законом № 3200-IX чинності.
Згідно з новою редакцією частин п'ятої і восьмої статті 6 ГПК України, яка чинна з 18.10.2023 відповідно до Закону України № 3200-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов'язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами», суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням ЄСІТС, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про ЄСІТС.
Адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку.
Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
Процесуальні наслідки, передбачені ГПК України у разі звернення до суду з документом особи, яка зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються судом також у випадках, якщо інтереси такої особи у справі представляє адвокат.
19 жовтня 2023 року Верховною Радою України прийнято Закон України № 3424-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо уточнення обов'язків учасників судової справи», який набрав чинності 04.11.2023.
Згідно з новою редакцією ч. 6 ст. 6 ГПК України, чинної з 04.11.2023, адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
Отже, з 18 жовтня 2023 року, відповідач у відповідності до приписів ч. 6 ст. 6 Господарського процесуального кодексу України зобов'язаний був зареєструвати електронний кабінет Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, і така реєстрація забезпечила б отримання відповідачем процесуальних документів, в тому числі ухвали від від 25.10.2024р., а отже отримання ухвали від 25.10.2024р., зокрема в електронному кабінеті, залежало виключно від волі відповідача.
Натомість, оскільки відповідачем не повідомлено суд про зміну місцезнаходження та не забезпечено внесення відповідних змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, як і не забезпечено в подальшому, реєстрацію свого електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), суд дійшов висновку, що в силу положень пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України день складення підприємством поштового зв'язку повідомлення про неможливість вручення поштового відправлення, вважається днем вручення відповідачу ухвали від 25.10.2024р. (08.11.25).
Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Від відповідача відзив на позов не надходив.
Інші заяви чи клопотання на стадії підготовчого провадження сторони не подавали.
У підготовчому засіданні, 21.11.2024р., судом здійснено дії та з'ясовані всі питання, передбачені ст.ст.177, 182 Господарського процесуального кодексу України
Ухвалою від 21.11.2024 р. суд постановив закрити підготовче провадження у справі № 917/1780/24, призначити справу до судового розгляду по суті в засіданні суду на 07.01.2025.
03.01.25 від позивача надійшло клопотання про залучення ТОВ "Трас-Сервіс-1" третьої особою без самостійних вимог.
06.01.25 від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи та ознайомлення з матеріалами справи.
У судовому засіданні 07.01.25 представник позивача заявив клопотання про відкладення розгляду справи.
Ухвалою від 07.01.2025 р. суд постановив залишити без розгляду клопотання позивача про залучення ТОВ "Трас-Сервіс-1" третьої особою без самостійних вимог; відкласти розгляд справи на 28.01.2025.
Судове засідання 28.01.2025 не відбулось, у зв'язку з тим, що будівлю господарського суду Полтавської області було заміновано, про що складено акт від 28.01.2025.
Ухвалою від 28.01.2025 р. суд постановив відкласти розгляд справи на 21.02.2025.
05.02.25 від відповідача надійшли клопотання про повернення до стадії підготовчого провадження та клопотання про зупинення провадження у справі.
У судовому засіданні 21.02.25 суд відмовив у задоволенні вказаних клопотань з огляду на таке.
Щодо клопотання про повернення до стадії підготовчого провадження.
В обгрунтування повернення до стадії підготовчого провадження Відповідач зазначив, що:
- не був обізнаний про наявність вищезазначеної судової справи, а про її існування стало відомо лише із судового реєстру. Тому 06.01.2025 року представник відповідача було подано заяву про ознайомлення із матеріалами справи. За результатом ознайомлення із матеріалами справи було встановлено, що ухвалою Господарського суду Полтавської області від 21.11.2024 року закрито підготовче провадження у справі № 917/1780/24 без участі відповідача.
- відповідач не отримував Ухвалу Господарського суду Полтавської області від 25.10.2024 року про відкриття провадження у справі, а тому не був обізнаний про наявність судової справи у тому числі про дату та час розгляду справи та був позбавлений можливості прибути в підготовче засідання та реалізувати свої права передбачені вимогами Господарського процесуального кодексу України, у тому числі, надати відзив, подати докази та клопотання про залучення третьої особи.
Суд зазначає, що нормами ГПК України не передбачено підстав, за яких є можливим повернення до підготовчого провадження на стадії судового розгляду справи, після закриття підготовчого провадження.
Суд звертає увагу учасників справи на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду від 05.10.2022 у справі №204/6085/20, у якій зазначено, що відповідно до практики Верховного Суду, суди першої інстанції за наявності певних обставин можуть прийняти рішення про повернення до стадії підготовчого провадження після його закриття для вчинення тих чи інших процесуальних дій, які можуть бути реалізовані лише на стадії підготовчого провадження.
Разом з тим такі обставини мають бути вагомими, оскільки можливість повернення до стадії підготовчого провадження з будь-яких підстав нівелює саме значення стадій господарського процесу: як підготовчого провадження, так і стадії розгляду справи по суті.
В даному випадку судом не було встановлено підстав та обставин для повернення до стадії підготовчого провадження.
Зазначені відповідачем у клопотанні обставини також не є вагомими підставами для повернення до стадії підготовчого провадження, з огляду на те, що:
- отримання/неотримання ухвали про відкриття провадження у справі від 25.10.2024р. залежало виключно від волі відповідача (обгрунтування наведене вище);
- від дати подання представником відповідача заяви про ознайомлення із матеріалами справи (06.01.2025 року) до дати звернення із клопотанням про повернення до стадії підготовчого провадження минув значний проміжок часу, протягом якого відповідач не повідомляв суд про намір подавати відзив, докази та клопотання про залучення третьої особи.
- відповідачем не було подано відзив на позовну заяву та документи, стосовно яких пропущено строк, а також не зазначено докази, які він мав намір подати на спростування позовних вимог, Також відповідач міг подати пояснення по суті спору на будь якій стадії, проте не скористався даним правом.
Враховуючи викладене, суд не вважає наведені відповідачем обставини для повернення на стадію підготовчого провадження - вагомими, у зв'язку з чим відмовляє в задоволенні клопотання відповідача до повернення до стадії підготовчого провадження.
При цьому суд врахував, що Верховний Суд в постанові від 10.12.2024 у справі №922/1428/16 підкреслив, що стадія підготовчого провадження з огляду на її мету є не формальною, а реальною запорукою здійснення ефективного правосуддя на стадії розгляду справи по суті, тож належне та добросовісне ставлення до стадії підготовчого провадження як з боку суду, так і з боку всіх учасників справи, є таким, що у повній мірі відповідає засадам справедливого правосуддя.
Верховний Суд у вказаній постанові також акцентував, що суди першої інстанції за наявності певних обставин можуть прийняти рішення про повернення до стадії підготовчого провадження після його закриття для вчинення тих чи інших процесуальних дій, які можуть бути реалізовані лише на стадії підготовчого провадження. Разом з тим такі обставини мають бути вагомими, оскільки можливість повернення до стадії підготовчого провадження з будь-яких підстав нівелює саме значення стадій господарського процесу - як підготовчого провадження, так і стадії розгляду справи по суті. Такі висновки є сталими та викладені у постановах Верховного Суду від 16.12.2021 у справі №910/7103/21, від 02.10.2019 у справі №916/2421/18, від 03.10.2019 у справі №902/271/18, від 07.03.2023 у справі №904/1252/22, від 30.08.2023 у справі №910/10477/22, а також в ухвалі від 22.06.2021 у справі №923/525/20.
Щодо клопотання про зупинення провадження у справі.
Відповідач просить суд провадження у справі № 917/1780/24 зупинити до закінчення розгляду кримінального провадження № 12024141430000542 за ч. 4 ст. 190 Кримінального кодексу України.
В обгрунтування зупинення провадження у справі Відповідач зазначив, що:
- перевезення товару Позивача здійснювало ТОВ "Транс-Сервіс-1";
- вантаж 161,960 т. ріпаку став об'єктом кримінального правопорушення, оскільки 04.07.2024 року під час надання послуги по перевезенню ріпаку - 161,960 тонна по маршруту с. Острожани Черкаської області - с. Волиця Яворівського району Львівської області, на околицях м, Немирів Вінницької області невідомі особи, шляхом обману, зловживаючи дровірою переконали водіїв розвантажити вище вказаний товар не в пункті призначення, тим самим заволоділи майном товариства, чим завдано матеріальну шкоду у великих розмірах, за результатом чого 08.07.2024 року за вказаним фактом було внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024141430000542 та розпочато досудове розслідування за ч. 4 ст. 190 КК України;
- факт вчинення відносно товару кримінального правопорушення виключає вину експедитора.
Відповідно до п.5 ч.1 ст.227 ГПК України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадку об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
З аналізу зазначеної правової норми слідує, що підставою для зупинення провадження у справі є об'єктивна неможливість розгляду цієї справи до вирішення іншої справи.
Під неможливістю розгляду справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, - у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин.
Метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, що не можуть бути з'ясовані та встановлені у даному процесі, проте, які мають значення для справи, провадження у якій зупинено. Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному випадку повинен з'ясовувати чим обумовлюється неможливість розгляду даної справи.
Також Верховний Суд у постанові від 06.04.2023 року у справі № 921/704/20 зазначив, що сама по собі взаємопов'язаність двох справ ще не свідчить про неможливість розгляду однієї справи до прийняття рішення в іншій справі. Підставою для зупинення провадження у справі є не лише існування іншої справи на розгляді в суді та припущення про те, що рішення в ній має значення для справи, що розглядається, а саме неможливість її розгляду до вирішення іншої справи.
З урахуванням положень статті 227 ГПК України подане відповідачем клопотання не підлягає задоволенню, оскільки заявником не доведено об'єктивну неможливість розгляду даної справи до закінчення розгляду кримінального провадження № 12024141430000542 за ч. 4 ст. 190 Кримінального кодексу України. Наведені відповідачем доводи не є підставами для зупинення провадження в розумінні статті 227 ГПК.
Окрім того, 21.11.2024 суд закрив підготовче провадження по справі та призначив справу до розгляду по суті, що відповідно до ч.3 ст.195 Господарського процесуального кодексу України унеможливлює зупинення провадження по справі з підстав, визначених п.5 ч.1 ст.227 Господарського процесуального кодексу України, на стадії розгляду справи по суті.
У судовому засіданні 21.02.2025 представник позивача пред'явлені вимоги підтримав у повному обсязі, надав усні пояснення по суті позову.
Відповідач своїми процесуальними правами відповідач не скористався, явку представника не забезпечив, відзиву не подав.
Згідно ч. 2 ст.178 Господарського процесуального кодексу України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Стаття 43 ГПК України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.
Враховуючи вищенаведене, судом, згідно вимог ГПК України, надавалась в повному обсязі можливість учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів.
Судом враховано, що згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Матеріали справи свідчать про те, що судом було створено всім учасникам судового процесу належні умови для доведення останніми своїх правових позицій, надання ними доказів, які, на їх думку, є достатніми для обґрунтування своїх вимог та заперечень та надано достатньо часу для підготовки до судового засідання тощо. Окрім того, судом було вжито всіх заходів, в межах визначених чинним законодавством повноважень, щодо всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин справи.
У судовому засіданні 21.02.2025 судом було з'ясовано обставини справи та досліджено докази.
У судовому засіданні 21.02.2025 суд оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення, оголошення перерви у судовому засіданні та час проголошення рішення в судовому засіданні 21.02.2025.
У судовому засіданні 21.02.2025 було проголошено вступну та резолютивну частини рішення та повідомлено, що повне рішення суду буде складено у термін, передбачений ч. 6 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України.
З'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши матеріали справи, дослідивши надані учасниками судового процесу докази, суд встановив наступне.
02.07.2024 Іноземне підприємство «Агро-Вільд Україна» (далі по тексту - ІП «АВУ», Позивач, Замовник) уклало з Товариством з обмеженою відповідальністю «ФУЛЛ ТЕРРА» (далі по тексту - ТОВ «ФУЛЛ ТЕРРА», Експедитор, Відповідач) Договір про надання послуг з перевезення вантажів № 02/07-24 (далі по тексту - Договір).
Відповідно до предмету Договору - п.1.1., Експедитор зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим Договором, доставляти (перевозити) автомобільним транспортом довірений йому Замовником вантаж з пункту (місця) відправлення до пункту (місця) призначення, і видавати вантаж уповноваженій на одержання вантажу особі (одержувачеві вантажу) (далі - послуги), а Замовник зобов'язується приймати належним чином надані послуги та здійснювати їх оплату.
Надання послуг здійснюється на підставі Заявок на перевезення (п. 2.1. Договору).
Відповідно до п. 4.1.8. Договору забезпечувати зберігання вантажу по кількості та якості згідно ТТН, з моменту його прийняття, та в процесі транспортування до місця розвантаження.
Відповідно до п. 5.3. Договору, Експедитор несе відповідальність за схоронність вантажу, що перевозиться, з моменту його прийняття до перевезення і до моменту передачі Замовнику або Вантажоотримувачеві вантажу. У разі псування або втрати вантажу з вини Експедитора, останній зобов'язаний відшкодувати Замовникові збиток у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу, або вантажу, якого не вистачає, а за псування - у розмірі прямого дійсного збитку, включаючи втрату товарного вигляду. У випадку якщо Сторони не досягнуть згоди щодо розміру заподіяного збитку, для визначення суми збитку залучаєтеся незалежний експерт, послуги якого оплачуються за рахунок Замовника.
Відповідно до додатку - заявки № 1 до Договору, ТОВ «ФУЛЛ ТЕРРА» забезпечувало перевезення ріпаку (насипом) по маршруту Острожани, Черкаська область - Львівська область, с. Волиця, вул. Елеваторна, буд. 4.
В обгрунтування позову позивач вказує на такі обставини:
- з метою виконання взятих на себе зобов'язань, Експедитор забезпечив прибуття вантажного автомобільного транспорту в с. Острожани, вул. Людвига Свободи, 2, Черкаської області, а саме:
1. Mercedes д.н.з. НОМЕР_1 з причепом/напівпричепом GRAS д.н.з НОМЕР_2 - відповідно до ТТН № 10 від 04.07.2024 завантажено 26,24 тонн ріпаку;
2. VOLVO д.н.з. НОМЕР_3 з причепом/напівпричепом д.н.з. НОМЕР_4 - відповідно до ТТН № 06 від 05.07.2024 завантажено 27,68 тонн ріпаку;
3. RENAULT д.н.з. НОМЕР_5 з причепом/напівпричепом ZASLAW д.н.з. НОМЕР_6 - відповідно до ТТН № 07 від 04.07.2024 завантажено 26,02 тонн ріпаку;
4. MAN д.н.з. НОМЕР_7 з причепом/напівпричепом KEMPF д.н.з. НОМЕР_8 - відповідно до ТТН № 08 від 04.07.2024 завантажено 26,80 тонн ріпаку;
5. MAN д.н.з. НОМЕР_9 з причепом/напівпричепом д.н.з. НОМЕР_10 - відповідно до ТТН № 09 від 04.07.2024 завантажено 25,58 тонн ріпаку;
6. VOLVO д.н.з. НОМЕР_11 з причепом/напівпричепом д.н.з. НОМЕР_12 - відповідно до ТТН № 07 від 05.07.2024 завантажено 26,64 тонн ріпаку.
Після завантаження вказаних вантажівок, останні залишили територію ІП «АВУ» в напрямку траси Київ-Одеса М05.
- 08.07.2024 менеджер ІП «АВУ» зателефонувала вантажоодержувачу - ТОВ «Агросем» для звірки кількості отриманого ними ріпаку відповідно до реєстрів отриманого вантажу. Під час звірки було встановлено нестачу ріпаку в кількості 161,96 тонн.
- представник ТОВ «ФУЛЛ ТЕРРА» повідомив позивача, що водії провели розвантаження ріпаку у м. Немирів, оскільки невідомі особи шляхом обману переконали їх провести розвантаження. Також позивача повідомлено, що Товариством подано відповідну заяву до органів поліції, за результатами розгляду якої зазначені відомості внесені до ЄРДР за № 120241414300000542 від 09.07.2024 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України.
- втрата вантажу порушує права та законні інтереси ІП «АВУ» щодо володіння та розпорядження своїм майном, завдала суттєвих збитків підприємству, та порушила його договірні зобов'язання перед контрагентом - ТОВ «АТ КАРГІЛЛ», яке придбало вантаж, та який був втрачений з вини ТОВ «ФУЛЛ ТЕРРА».
- прямі збитки ІП «АВУ» від втрати нереалізованого ріпаку становлять 22 000,00 грн. за 1 тонну, і в розрахунку на загальну кількість втраченого ріпаку - 161,960 т, складають (22 000,00 * 161,960) 3 563 120,00 грн. 00 коп.
- 21.07.2024 на адресу Експедитора була надіслана Претензія № 1, вих. № 125/24 від 12.07.2024 щодо відшкодування втраченого вантажу на суму 3 563 120,00 грн. Вказана Претензія була також надіслана на електронну пошту ТОВ «ФУЛЛ ТЕРРА».
- у телефонній розмові між представником ІП «АВУ» та юристом ТОВ «ФУЛЛ ТЕРРА», останнім було повідомлено, що у разі відшкодування винними особами збитків, ТОВ «ФУЛЛ ТЕРРА» одразу відшкодує прямі збитки ІП «АВУ» за Договором.
- 31.07.2024 року за вих. № 155/24 на адресу ТОВ «ФУЛЛ ТЕРРА» була надіслана Претензія № 2, у якій ІП «Агро-Вільд Україна» повторно вимагало від Експедитора виконати вимоги Претензії № 1, вих. № 125/24 від 12.07.2024 на суму 3 563 120,00 грн., зазначаючи, що ІП «АВУ» будь-яких відносин з ТОВ «Транс-Сервіс-1», код ЄДРПОУ 32602104, стосовно перевезення вантажів не має, взагалі ніколи не співпрацювало з цього приводу, а тому ніяких претензій до вказаного підприємства не має.
За твердженням позивача, відповідач ухилився від розгляду та виконання надісланої йому Претензії, тому вважаючи свої права порушеними, позивач просить суд стягнути з відповідача 3 563 120,00 грн. 00 коп. збитків, завданих втратою 161,960 т ріпаку.
Судом досліджено всі докази наявні в матеріалах справи.
Відповідно до вимог ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
У відповідності до ст. 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Зі змісту ст. 77 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
При прийнятті рішення зі спору суд враховує наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію: передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Частиною 2 зазначеної статті встановлено, що зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Згідно ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (стаття 626 Цивільного кодексу України).
За змістом ст. 908 Цивільного кодексу України та ст. 306 Господарського кодексу України загальні умови перевезення вантажів визначаються цими Кодексами, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.
Згідно із ст. 909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами). Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 307 Господарського кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.
Згідно ч. 1 ст. 919 ЦК України перевізник зобов'язаний доставити вантаж, пасажира, багаж, пошту до пункту призначення у строк, встановлений договором, якщо інший строк не встановлений транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них, а в разі відсутності таких строків - у розумний строк.
Відповідно до ст. 924 ЦК України перевізник відповідає за збереження вантажу з моменту прийняття його до перевезення та до видачі одержувачу.
Згідно зі ст. 314 Господарського кодексу України перевізник несе відповідальність за втрату, нестачу та пошкодження прийнятого до перевезення вантажу, якщо не доведе, що втрата, нестача або пошкодження сталися не з його вини. У транспортних кодексах чи статутах можуть бути передбачені випадки, коли доведення вини перевізника у втраті, нестачі або пошкодженні вантажу покладається на одержувача або відправника. За шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, перевізник відповідає: у разі втрати або нестачі вантажу в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає; у разі пошкодження вантажу в розмірі суми, на яку зменшилася його вартість; у разі втрати вантажу, зданого до перевезення з оголошенням його цінності, у розмірі оголошеної цінності, якщо не буде доведено, що вона є нижчою від дійсної вартості вантажу.
Відповідно до частин 1, 2 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) витрати, яких особа зазнала у зв'язку із знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Статтею 224 Господарського кодексу України визначено, що учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Відповідно до ч. 1 ст. 225 Господарського кодексу ГК України до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються: вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства; додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною; неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною; матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Тобто, збитки - це об'єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також у не одержаних кредитором доходах, які б він одержав, якби зобов'язання було виконано боржником. Доведення факту наявності таких збитків та їх розміру, а також причинно-наслідкового зв'язку між правопорушенням і збитками покладено на позивача. Причинний зв'язок як обов'язковий елемент відповідальності за заподіяні збитки полягає в тому, що шкода повинна бути об'єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди, отже, доведенню підлягає факт того, що протиправні дії заподіювача є причиною, а збитки є наслідком такої протиправної поведінки (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2020 у справі №925/1196/18).
Для застосування такого виду відповідальності, як відшкодування збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: 1) порушення боржником зобов'язання, що випливає з договору; 2) збитків та їх розміру; 3) причинного зв'язку між порушенням стороною зобов'язання, що випливає з договору, та збитками; 4) вини порушника зобов'язання.
Протиправна поведінка особи може виявлятися у прийнятті нею неправомірного рішення або у неправомірній поведінці (діях або бездіяльності). Протиправною у цивільному праві вважається поведінка, яка порушує імперативні норми права або санкціоновані законом умови договору, внаслідок чого порушуються права іншої особи.
Важливим елементом доказування наявності збитків є встановлення причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої сторони. Слід довести, що порушення боржником зобов'язання є причиною, а збитки, які завдано особі, - наслідком такого порушення. Протиправна дія чи бездіяльність заподіювача тільки тоді є причиною збитків, коли вона прямо (безпосередньо) пов'язана зі збитками, та є невідворотнім наслідком порушення відповідачем взятих на себе зобов'язань.
Із матеріалів справи слідує, що 02.07.2024 Іноземне підприємство «Агро-Вільд Україна» уклало з Товариством з обмеженою відповідальністю «ФУЛЛ ТЕРРА» Договір про надання послуг з перевезення вантажів № 02/07-24, відповідно до умов якого (п.1.1.) Експедитор зобов'язується в порядку та на умовах, визначених цим Договором, доставляти (перевозити) автомобільним транспортом довірений йому Замовником вантаж з пункту (місця) відправлення до пункту (місця) призначення, і видавати вантаж уповноваженій на одержання вантажу особі (одержувачеві вантажу), а Замовник зобов'язується приймати належним чином надані послуги та здійснювати їх оплату. Надання послуг здійснюється на підставі Заявок на перевезення (п. 2.1. Договору).
Відповідно до додатку - заявки № 1 до Договору, ТОВ «ФУЛЛ ТЕРРА» забезпечувало перевезення ріпаку (насипом) по маршруту Острожани, Черкаська область - Львівська область, с. Волиця, вул. Елеваторна, буд. 4.
Як зазначає позивач та не спростовує відповідач за наслідками здійсненої відповідачем доставки (перевезення) автомобільним транспортом довіреного йому Замовником вантажу по заявці № 1 до Договору виявлено нестачу ріпаку в кількості 161,96 тонн.
За твердженням позивача, представник ТОВ «ФУЛЛ ТЕРРА» повідомив, що водії провели розвантаження ріпаку у м. Немирів, оскільки невідомі особи шляхом обману переконали їх провести розвантаження. При цьому, на електронну адресу ІП «Агро-Вільд Україна» юристом ТОВ «ФУЛЛ ТЕРРА» було направлено лист, адресований ТОВ «ФУЛЛ ТЕРРА» від ТОВ «Транс-Сервіс-1» № 1/24/06/24 від 24.06.2024 (лист надано до матеріалів справи).
Судом прийнято до уваги даний лист № 1/24/06/24 від 24.06.2024.
Суд зазначає, що зі змісту вказаного листа вбачається, що ТОВ «Транс-Сервіс-1» повідомляє відповідача, що "з метою виконання договірних відносин, що виникли з ТОВ «ФУЛЛ ТЕРРА» на підставі договору від 03.07.2024 року № 03/07-24, ТОВ «Транс-Сервіс-1» укладено договір транспортного перевезення з ФОП Кібенко A.A. від 04.07.2024 року № ЗВ040724. Зі слів водіїв транспортних засобів, які перевозили вантаж, товар розвантажено за адресою: Вінницька область, Вінницький район, с. Ковалівка, вул. Рубанського 91. По факту заволодіння майном за заявою ТОВ «Транс-Сервіс-1» 09.07.2024 року зареєстровано кримінальне провадження № 12024141430000542 за ч. 4 ст. 190 КК України".
Проте, обставини наведені у листі не є достатнім доказом відсутності вини відповідача, як перевізника, в утраті частини вантажу.
Позивач у позові вказує, що відповідач йому повідомив, що у разі відшкодування винними особами збитків, ТОВ «ФУЛЛ ТЕРРА» одразу відшкодує прямі збитки ІП «АВУ» за Договором.
Разом із цим, відповідачем не надано доказів на підтвердження відсутності його вини щодо втрати вантажу позивача на виконання умов договору про надання послуг з перевезення вантажів № 02/07-24 згідно додатку - заявки № 1 до Договору.
Суд враховує, що матеріалами справи підтверджено, що договірні відносини щодо перевезення вантажу існували між позивачем та відповідачем; згідно чинного законодавства та умов договору відповідач несе відповідальність за схоронність вантажу, що перевозиться, з моменту його прийняття до перевезення і до моменту передачі Замовнику або Вантажоотримувачеві вантажу. У разі псування або втрати вантажу з вини Експедитора, останній зобов'язаний відшкодувати Замовникові збиток у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу, або вантажу, якого не вистачає; в товарно-транспортних накладних перевізником зазначене підприємство відповідача; наявними в матеріалах справи доказами не підтверджено існування обставин для звільнення відповідача від відповідальності за втрату вантажу. Вказане свідчить про наявність обов"язку саме у відповідача відшкодувати Замовникові (позивачу) збиток у розмірі дійсної вартості втраченого вантажу.
За розрахунком позивача прямі збитки від втрати нереалізованого ріпаку становлять 22 000,00 грн. за 1 тонну, і в розрахунку на загальну кількість втраченого ріпаку - 161,960 т, складають (22 000,00 * 161,960) 3 563 120,00 грн. 00 коп.
Позивач визначив вартість 22 000,00 грн. за 1 тонну, оскільки відповідно до Договору № 2100342217 від 07.07.2024, укладеного між ІП «АВУ» та ТОВ «АТ КАРГІЛЛ» (ця компанія придбала ріпак, який ТОВ «ФУЛЛ ТЕРРА» зобов'язувалось доставити), реальна вартість ріпаку складає 20 000 грн. за одну тонну без ПДВ. З ПДВ вартість однієї тонни ріпаку складає 22 000 грн. Вказаний договір між сторонами підписаний за допомогою цифрової платформи DEALS, шляхом накладення цифрового підпису (примірник Договору додано до позову).
У свою чергу, відповідач контррозрахунку суми збитків не надав.
Беручи до уваги наведені обставини в сукупності, суд дійшов висновку про доведеність позивачем наявності усіх елементів складу цивільного правопорушення для покладення на відповідача відповідальності у вигляді стягнення збитків у сумі 3 563 120,00 грн.
Відповідно до ч.3 ст.13 та ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Положеннями ст.ст.76, 77 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно зі ст.79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.06.2023 у справі №916/3027/21 зробила висновок про те, що покладений на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність передбачає, що висновки суду можуть будуватися на умовиводах про те, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були. Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв'язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування. Сторона судового спору, яка не погоджується з доводами опонента, має їх спростовувати шляхом подання відповідних доказів, наведення аргументів, надання пояснень тощо. Інакше принцип змагальності, задекларований у статті 13 ГПК України, втрачає сенс.
Згідно з ч.1 ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10.02.2010 у справі "Серявін проти України").
Також у рішенні Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 у справі "Трофимчук проти України" зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Враховуючи викладене та оцінивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов є обґрунтованим, а відтак підлягає задоволенню в повному обсязі.
Судовий збір відповідно до ст. 129 ГПК України підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Керуючись статтями 232, 233, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ФУЛЛ ТЕРРА» (код ЄДРПОУ: 44765379, адреса місцезнаходження: м. Полтава, вул. Соборності, буд. 69/2, кв. 14) на користь Іноземного підприємства «Агро-Вільд Україна» (код ЄДРПОУ: 33353730, адреса місцезнаходження: 19200, Черкаська обл., Жашківський район, місто Жашків, вул. Шевченка, будинок 48) 3563120 грн. збитків, завданих втратою 161,960 т ріпаку та 53446,80 грн. витрат по салаті судового збору.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Східного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне рішення складено 03.03.2025
Суддя Киричук О.А.