04 березня 2025 року Справа № 915/1382/24
м. Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складі судді Олейняш Е.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу
за позовом Колективного науково-виробничого підприємства «ТРІБОТЕХНІКА», вул. Новозаводська, буд. 46/1, м. Миколаїв, 54056 (код ЄДРПОУ 23082976)
електронна пошта: gbtriboteh@gmail.com
представник позивача: Радченко Роман Михайлович
електронна пошта: ІНФОРМАЦІЯ_1
до відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю «МАЙСТЕР БУД-МОНТАЖ», пр-т Центральний, буд. 67, офіс 424, м. Миколаїв, 54017 (код ЄДРПОУ 43646400)
про стягнення коштів в сумі 672 118, 54 грн.
без повідомлення (виклику) учасників
До Господарського суду Миколаївської області звернулось Колективне науково-виробниче підприємство «ТРІБОТЕХНІКА» з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «МАЙСТЕР БУД-МОНТАЖ» суму основного боргу - 670 086, 31 грн., 3 % річних - 2 032, 23 грн.
Позивач просить суд стягнути з відповідача судовий збір в сумі 10 081, 78 грн.
І. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 13.11.2024 позовну заяву (вх. № 13815/24 від 08.11.2024) Колективного науково-виробничого підприємства «ТРІБОТЕХНІКА» до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «МАЙСТЕР БУД-МОНТАЖ» про стягнення коштів в сумі 672 118, 54 грн. залишено без руху.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 25.11.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними матеріалами.
У зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
Відповідно до Указів Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022, від 17.05.2022 № 341/2022, від 12.08.2022 № 573/2022, від 07.11.2022 № 757/2022, від 06.02.2023 № 58/2023, від 01.05.2023 № 254/2023, від 26.07.2023 № 451/2023, від 06.11.2023 № 734/23, від 05.02.2024 № 49/2024, від 06.05.2024 №271/2024, від 23.07.2024 №469/2024, від 28.10.2024 №740/2024, № 26/2025 від 14.01.2025 у зв'язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України продовжувався строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб, з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб, з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 20 травня 2023 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 18 серпня 2023 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 16 листопада 2023 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 14 лютого 2024 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 14 травня 2024 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 12 серпня 2024 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 10 листопада 2024 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 8 лютого 2025 року строком на 90 діб.
Відповідно до ст. 12-2 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.
Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
Відповідно до ст. 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України.
Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється.
У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами України може бути змінена територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місцезнаходження судів.
Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.
Відповідно до ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
ІІ. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ УЧАСНИКІВ ПРОЦЕСУ.
2.1. Правова позиція позивача.
Підставою позову позивачем зазначено обставини щодо невиконання відповідачем умов укладеного між Колективним Науково-виробничим підприємством «ТРІБОТЕХНІКА» та ТОВ «МАЙСТЕР БУД-МОНТАЖ» усного договору у липні 2024 про поставку товару з його подальшим монтажем.
Позивач зазначає, що 29.07.2024 ним було отримано гарантійний лист від відповідача з проханням виконати замовлення з поставки та монтажу блоків віконних металопластикових, № ID68314 від 29.07.2024 року, з повним переліком комплектуючих, на суму 587 931 грн. у кількості 53 шт. (125,3 кв. м.). Позивач прийняв замовлення та виготовив блоки віконні металопластикові на загальну суму 644 991,78 грн. та здійснив монтаж металопластикових конструкцій на суму 25 094, 53 грн., проте, відповідач свої зобов'язання по оплаті рахунків не виконав.
За порушення виконання грошового зобов'язання, позивачем нараховано відповідачу 3 % річних відповідно до положень ст. 625 ЦК України
Позовні вимоги обґрунтовано приписами ст. 11, 205, 207, 525, 526, 625, 626, 638, 640, 655, 692, 712 ЦК України, ст. 181 ГК України.
2.2. Правова позиція (заперечення) відповідача.
Відповідач не скористався наданим йому ч. 1, 2, 4 ст. 161 ГПК України правом на подання відзиву на позовну заяву.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Ухвала Господарського суду Миколаївської області від 25.11.2024 про відкриття провадження у справі направлена до електронного кабінету ЄСІТС відповідача та отримана останнім 27.11.2024 о 10:30, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа, яка наявна в матеріалах справи.
ІІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН З ПОСИЛАННЯМ НА ДОКАЗИ, НА ПІДСТАВІ ЯКИХ ВСТАНОВЛЕНІ ВІДПОВІДНІ ОБСТАВИНИ.
Розглянувши матеріали справи, керуючись принципом верховенства права, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд встановив наступне.
29.07.2024 ТОВ «МАЙСТЕР БУД-МОНТАЖ» звернувся до КНВП «ТРІБОТЕХНІКА» з гарантійним листом вих. № 1/7/29 від 29.07.2024, в якому просив позивача виконати замовлення з поставки а монтажу металопластикових виробів, №ID68314 від 29.07.2024, з повним переліком комплектуючих, на суму 587 931 грн., у кількості 53 шт. (125,3 м2). Крім того, в листі відповідач гарантував повну оплату за послугу після прийняття та підписання акту виконаних робіт інженером з технічного нагляду, протягом 5 робочих днів.
На виконання умов зазначеної вище домовленості, позивачем сформовано рахунки на оплату на загальну суму 670 086, 31 грн., які наявні в матеріалах справи, а саме:
- рахунок-фактура № СФ-0000129 від 03.09.2024 на загальну суму 644 991, 78 грн. з призначенням платежу "блоки віконні металопластикові";
- рахунок-фактура №СФ-0000130 від 03.09.2024 на загальну суму 25 094, 53 грн. з ПДВ з призначенням платежу "монтаж вікон металопластикових"
На виконання замовлення відповідача позивачем поставлено відповідачу товар (блоки віконні металопластикові) у кількості 125,3 м2 на загальну суму 644 991, 78 грн., що підтверджується наявною у матеріалах справи видатковою накладною № РН-0000096 від 09.09.2024 на суму 644 991, 78 грн., яка підписана сторонами та скріплена печатками сторін без зауважень.
Крім того, позивачем також надано відповідачу послуги з монтажу металопластикових конструкцій на загальну суму 25 094, 53 грн., що підтверджується наявним у матеріалах справи Актом №ОУ-00004 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 03.09.2024 (в позовній заяві позивач зазначив, що правильною датою складання акту є 09.09.2024), який підписано сторонами та скріплено печатками сторін без зауважень.
Факт направлення 31.10.2024 на адресу відповідача рахунків-фактур, видаткової накладної та акту підтверджується описом вкладення у лист 5400500049789 з печаткою відділення поштового зв'язку, поштовою накладною та фіскальним чеком.
Судом також встановлено, що на виконання вимог податкового законодавства позивачем складено наступні податкові накладні:
- податкова накладна № 1 від 09.09.2024 на суму 644 991, 78 грн., яка 26.09.2024 зареєстрована в ЄРПН;
- податкова накладна № 3 від 09.09.2024 на суму 25 094, 53 грн., яка 26.09.2024 зареєстрована в ЄРПН.
Станом на дату розгляду справи суду не подано доказів сплати відповідачем позивачу грошових коштів за поставлений товар та надані послуги в сумі 670 086, 31 грн. (644 991, 78 грн. + 25 094, 53 грн.), що і стало підставою для звернення до суду із даним позовом.
ІV. ДЖЕРЕЛА ПРАВА, ЯКІ ЗАСТОСУВАВ СУД.
Відповідно до ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Верховний Суд у ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував на необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи.
Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.
Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (п. 5.11-5.13 постанови КГС ВС від 22.06.2022 у справі № 904/5328/21).
Близький за змістом правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17.
4.1. Підстави виникнення цивільних прав та обов'язків.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків відповідно до ст. 11 ЦК України, зокрема, є: договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).
Правочин - це вольова дія суб'єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб'єктивне бажання особи, і за цією ознакою правочин відрізняють від юридичних вчинків, правові наслідки яких настають в силу закону незалежно від волі його суб'єктів.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
4.2. Форма правочину. Загальні умови укладання договорів, що породжують господарські зобов'язання.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 181 ГК України господарський договір укладається в порядку, встановленому Цивільним кодексом України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
За загальним правилом, недодержання письмової форми договору (відсутність єдиного документа тощо) не свідчить про недійсність чи неукладеність правочину. Загальним наслідком недодержання вимоги закону про письмову форму правочину є обмеження доказів, які допускається наводити в разі заперечення однією зі сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин. Допустимими є письмові докази, засоби аудіо-, відеозапису та інші докази. Недопустимими є свідчення свідків.
Отже, такі ж докази є допустимими й у випадку спору про недійсність правочину, щодо якого не додержано письмову форму (або текст документа не надано сторонами). Ураховуючи, що при фіктивному правочині майно не переміщається, а кошти не передаються, для вирішення питання про те, чи було укладено правочин, слід у повному обсязі дослідити всі докази, які відображають волю сторін, пов'язану з правочином (п. 4.21, п. 4.22 постанови ВП ВС від 29.06.2021 у справі № 910/23097/17).
4.3. Правове регулювання відносин з поставки товару.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 662 ЦК України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Відповідно до ч. 1 ст. 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України (п. 1.7 постанови Пленуму ВГСУ «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» від 17.12.2013 № 14).
4.4. Правове регулювання відносин надання послуг.
Відповідно до статті 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 903 ЦК України Якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.
4.5. Правове регулювання виконання зобов'язань.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмету; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці (постанова об'єднаної палати КЦС ВС від 01.03.2021 № 180/1735/16-ц (61-18013сво18)).
Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України) і дії учасників приватних правовідносин мають бути добросовісними. Добра совість - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року в справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18), постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року у справі № 337/474/14-ц (провадження № 61-15813сво18).
З урахуванням того, що норми цивільного законодавства мають застосовуватися із врахуванням добросовісності, то принцип добросовісності не може бути обмежений певною сферою (постанова Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19.02.2024 у справі № 567/3/22).
Об'єднана палата нагадує, що добросовісність (п. 6 ст. 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі- non concedit venire contra factum proprium (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них (постанова Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19.02.2024 у справі № 567/3/22).
Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них. Якщо особа, яка має право на оспорення документу (наприклад, свідоцтва про право на спадщину) чи юридичного факту (зокрема, правочину, договору, рішення органу юридичної особи), висловила безпосередньо або своєю поведінкою дала зрозуміти, що не буде реалізовувати своє право на оспорення, то така особа пов'язана своїм рішенням і не вправі його змінити згодом. Спроба особи згодом здійснити право на оспорення суперечитиме попередній поведінці такої особи і має призводити до припинення зазначеного права (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 07.10.2020 у справі № 450/2286/16-ц; постанова Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 19.02.2024 у справі № 567/3/22).
4.6. Правове регулювання відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 ЦК України, відтак визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань, незалежно від підстав їх виникнення (наведену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц).
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанова КГС ВС від 14.01.2020 року № 924/532/19).
Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу (постанова ОП КГС ВС від 05.07.2019 у справі № 905/600/18).
Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає в отриманні компенсації від боржника (постанова ВП ВС від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц; постанова ВП ВС від 16.01.2019 у справі № 464/3790/16-ц; постанова ВП ВС від 23.10.2019 у справі № 723/304/16-ц; постанова ВП ВС від 27.11.2019 у справі № 340/385/17).
V. ВИСНОВКИ СУДУ.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов наступного висновку.
Судом встановлено, що 09.09.2024 позивачем КНВП "ТРІБОТЕХНІКА" на замовлення відповідача ТОВ "МАЙСТЕР БУД-МОНТАЖ" (гарантійний лист від 29.07.2024) здійснено поставку товару (блоки віконні металопластикові) на загальну суму 644 991, 78 грн. та надано послуги з монтажу металопластикових конструкцій на загальну суму 25 094, 53 грн., про що між сторонами складено, підписано без зауважень та скріплено печатками сторін видаткову накладну №РН-0000096 від 09.09.2024 на суму 644 991, 78 грн. та актом № ОУ-00004 здачі-прийняття робіт (надання послуг) від 03.09.2024.
Позивачем на виконання вимог податкового законодавства складено та зареєстровано в ЄРПН податкові накладні № 1 від 09.09.2024 та № 3 від 09.09.2024.
Отже, в силу приписів ст. 530, 692, 903 ЦК України у відповідача виник обов'язок з оплати за товар та надані послуги. Відповідачем на спростовано факт наявності заборгованості та не подано суду доказів оплати вищевказаної заборгованості.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідачем порушено грошове зобов'язання в частині виконання обов'язку з оплати вартості поставленого товару та наданих послуг. Отже, позовна вимога про стягнення з відповідача 670 086, 31 грн. (644 991, 78 грн. + 25 094, 53 грн.) - основного боргу є обґрунтованою та підлягає задоволенню.
Судом встановлено, що позивачем нараховано 3 % річних в сумі 2 032, 23 грн. на суму основного боргу в розмірі 670 086, 31 грн. за період 03.10.2024 по 08.11.2024.
Перевіривши нарахування 3 % річних за допомогою бази законодавство "Ліга.Закон", судом встановлено, що 3 % річних нараховано позивачем арифметично правильно, період визначено правильно. Відтак, вимога про стягнення 3 % річних в сумі 2 032, 23 грн. є обґрунтованою та підлягає задоволенню (ст. 625 ЦК України).
Враховуючи вищевикладене, позов підлягає задоволенню.
VІ. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.
6.1. Щодо витрат по сплаті судового збору.
Позивачем подано позовну заяву майнового характеру про стягнення грошових коштів в сумі 672 118, 54 грн., судовий збір з якої має становити 10 081, 78 грн.
Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Враховуючи, що позивачем позовну заяву подано до Господарського суду Миколаївської області за допомогою системи "Електронний суд", отже, відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Таким чином, судовий збір за розгляд вимоги майнового характеру в спірному випадку становить 8 065, 42 грн.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Судовий збір відповідно до ст. 129 ГПК України в розмірі 8 065, 42 грн. слід відшкодувати позивачу з відповідача.
6.2. Щодо витрат на професійну правничу допомогу.
Позивач в прохальній частині уточненої позовної заяви (вх. № 16096/24 від 20.12.2024) також просить суд стягнути з відповідача витрати на адвокатські послуги у розмірі 22 000, 00 грн.
Судом встановлено, що витрати позивача на професійну правничу допомогу підтверджуються останнім наступними доказами:
- договором про надання правничої допомоги від № 29/10-24 від 29.10.2024;
- актом надання послуг № 3 від 29.10.2024;
- ордером на надання правничої допомоги серії ВЕ № 1136630 від 08.11.2024;
- платіжною інструкцією № 9025 від 09.12.2024 на суму 22 000,00 грн.
Відповідно до відомостей з Єдиного реєстру адвокатів України Радченко Роман Михайлович обліковується у Раді адвокатів Миколаївської області.
Так, судом встановлено, що 29.10.2024 між Адвокатським бюро «Романа Радченко» (Адвокатське Бюро) та КНВП «ТРІБОТЕХНІКА» (Клієнт) укладено договір № 29/10-24 про надання правничої допомоги від 29.10.2024.
Умовами договору сторони передбачили наступне.
Відповідно до п. 1 договору Клієнт доручає, а «Адвокатське бюро» в особі адвоката Радченко Романа Михайловича приймає на себе зобов'язання надавати Клієнту правову допомогу з приводу представництва та захисту його прав та законних інтересів у судах загальної юрисдикції, адміністративних судах та господарських судах всіх інстанцій з усіма правами, наданими законом позивачу.
Відповідно до п. 3 договору Клієнт доручає, а Адвокат приймає на себе зобов'язання надати правові послуги з захисту його законних прав, свобод та представництва його інтересів у справі про стягнення заборгованості з ТОВ «МАЙСТЕР БУД-МОНТАЖ».
Відповідно до п. 4 договору при розрахунку вартості правничої допомоги враховується час, витрачений Адвокатом чи партнерами та складність завдання. Вартість однієї витраченої години при наданні правничої допомоги складає від 30 доларів США в гривневому еквіваленті по курсу НБУ на день оплати.
Вартість послуг за даним дорученням складає:
- представництво інтересів Клієнта у суді першої інстанції складає 22 000,00 грн.
- представництво інтересів Клієнта у суді апеляційної інстанції складає 11 000,00 грн.;
- представництво інтересів Клієнта у суді касаційної інстанції складає 11 100,00 грн.
- витрати на відрядження та проживання оплачуються окремо, відповідно до наданих документів: на паливо (або квитки) та проживання.
Відповідно до п. 5 договору договір діє з моменту його підписання Сторонами до моменту виконання Сторонами своїх зобов'язань.
Договір підписано сторонами та скріплено печатками сторін.
Відповідно до Акту надання послуг № 3 від 29.11.2024 виконавцем Адвокатським бюро «Романа Радченко» на підставі договору про надання правничої допомоги № 29/10-24 від 29.10.2024 надано замовнику КНВП «ТРІБОТЕХНІКА» послуги з "Представництва в госпсуді по справі 915/1382/24» загальною вартістю 22 000, 00 грн. Акт підписано сторонами та скріплено печатками сторін.
Відповідно до платіжної інструкції № 9025 від 09.12.2024 КНВП «ТРІБОТЕХНІКА» перераховано Адвокатському бюро «Романа Радченко» грошові кошти у розмірі 22 000, 00 грн. з призначенням платежу «оплата за представництво в суді згідно».
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.
Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст. 16 ГПК України).
Відповідно до п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України однією з основних засад господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Статтею 123 ГПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідно до ч. 1-2 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 ГПК України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 ГПК України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;
3) розподіл судових витрат (ст. 129 ГПК України).
Правова позиція викладена в постановах КГС ВС від 30.06.2022 по справі № 904/7347/21; від 21.04.2021 по справі № 906/1179/20; від 19.04.2021 по справі № 21/96(10); від 06.04.2021 у справі № 922/2056/20.
Витрати, які підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність".
За змістом ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
В постанові КГС ВС від 06.04.2021 у справі № 922/2056/20 зазначено, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань, з урахуванням складності справи, кваліфікації, досвіду і завантаженості адвоката та інших обставин. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу й обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю. Отже, діяльність адвоката є оплачуваною працею і така оплата у вигляді гонорару здійснюється на підставі укладеного між адвокатом та його клієнтом договору про надання правової допомоги.
Якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення (постанова палати КЦС ВС від 03.05.2018 року по справі № 372/1010/16-ц).
Щодо відсутності детального опису робіт на виконання положень ч. 4 ст. 134 КАС України, суд звертає увагу на зміст цієї норми, яка запроваджена «для визначення розміру витрат», в той час як в межах цієї справи розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником позивача, а отже є визначеним (постанова КАС ВС від 28.12.2020 № 640/18402/19).
За висновками об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеними у постановах від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18, за змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом за умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою. Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 126 ГПК України) (постанова об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.01.2021 по справі № 925/1137/19).
Положеннями процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (п. 33, 34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19; постанова КГС ВС від 30.06.2022 по справі № 904/7347/21).
За змістом ч. 4 ст. 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5, 6 ст. 126 ГПК України).
У розумінні положень ч. 5 ст. 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи (постанови КГС ВС від 21.04.2021 по справі № 906/1179/20, від 21.12.2021 по справі № 927/1202/20, від 06.04.2021 у справі № 922/2056/20).
Правову позицію щодо права суду зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони, викладено в постановах Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, від 22.11.2019 у справі № 902/347/18, від 06.12.2019 у справі № 910/353/19.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини четвертої статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за обґрунтованим та належно вмотивованим клопотанням іншої сторони (постанова КГС ВС від 06.04.2021 у справі № 922/2056/20).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (постанови об'єднаної палати КГС ВС від 03.10.2019 у справі № 922/445/19; від 22.11.2019 у справі № 902/347/18, від 06.12.2019 у справі № 910/353/19; додаткова постанова КГС ВС від 01.11.2018 у справі № 911/3650/17; постанова КГС ВС від 26.03.2019 у справі № 904/1798/18).
Верховний Суд звертає увагу, що втручання суду у договірні відносини між адвокатом та його клієнтом у частині визначення розміру гонорару або зменшення розміру стягнення такого гонорару з відповідної сторони на підставі положень частини четвертої статті 126 ГПК України можливе лише за умови обґрунтованості та наявності доказів на підтвердження невідповідності таких витрат фактично наданим послугам. В іншому випадку, таке втручання суперечитиме принципу свободи договору, закріпленому в положеннях статті 627 ЦК України, принципу pacta sunt servanda та принципу захисту права працівника або іншої особи на оплату та своєчасність оплати за виконану працю, закріпленому у статті 43 Конституції України (п. 6.53 постанови КГС ВС від 06.04.2021 у справі № 922/2056/20).
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов наступного висновку.
Матеріалами справи підтверджено понесення позивачем витрат на професійну правничу допомогу в сумі 22 000, 00 грн.
Відповідачем не заявлено клопотання про зменшення розміру витрат, а також не подано суду жодних належних та допустимих доказів у справі в розумінні ст. 76, 77 ГПК України, які б підтверджували неспівмірність витрат та наявність правових підстав для зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України однією з основних засад господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що обґрунтованими та підтвердженими матеріалами справи є витрати відповідача на професійну правничу допомогу в сумі 22 000, 00 грн.
Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи вищевикладене, витрати позивача на професійну правничу допомогу в сумі 22 000, 00 грн. слід відшкодувати позивачу з відповідача.
Керуючись ст. 129, 233, 236-238, 240, 241, 254-259 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «МАЙСТЕР БУД-МОНТАЖ», пр-т Центральний, буд. 67, офіс 424, м. Миколаїв, 54017 (код ЄДРПОУ 43646400) на користь позивача Колективного науково-виробничого підприємства «ТРІБОТЕХНІКА», вул. Новозаводська, буд. 46/1, м. Миколаїв, 54056 (код ЄДРПОУ 23082976):
- 670 086, 31 грн. (шістсот сімдесят тисяч вісімдесят шість грн. 31 коп.) - основного боргу;
- 2 032, 23 грн. (дві тисячі тридцять дві грн. 23 коп.) - 3 % річних;
- 8 065, 42 грн. (вісім тисяч шістдесят п'ять грн. 42 коп.) - витрат по сплаті судового збору;
- 22 000, 00 грн. (двадцять дві тисячі грн. 00 коп.) - витрат на професійну правничу допомогу.
3. Наказ видати позивачу після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.
Повне рішення підписано 04.03.2025
Суддя Е.М. Олейняш