Рішення від 26.02.2025 по справі 914/3708/23

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26.02.2025 Справа № 914/3708/23(914/2571/24)

Господарський суд Львівської області у складі судді Чорній Л.З., за участю секретаря судового засідання Цурак У.Ю., розглянувши матеріали справи

за позовом: ОСОБА_1 , Львівська область, с.Руденко

до відповідача: Дочірнього підприємства “Львівський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України», м. Львів

про стягнення 94 024,59 грн нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, середнього заробітку

в межах провадження у справі № 914/3708/23

за заявою: Товариства з обмеженою відповідальністю “Статусінвестгруп», м. Вінниця

про банкрутство: Дочірнього підприємства “Львівський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України» (79053, м. Львів, вул. В. Великого, буд. 54, ЄДРПОУ 31978981)

Представники сторін:

від позивача: не з'явився

від відповідача: не з'явився

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Господарського суду Львівської області ОСОБА_1 подано позов до Дочірнього підприємства “Львівський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України» про стягнення 121 697,85 грн. нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 18.10.2024, позовну заяву передано судді Чорній Л.З. в провадженні якої перебуває справа №914/3708/23 про банкрутство Дочірнього підприємства “Львівський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України».

Ухвалою від 20.03.2024 серед іншого відкрито провадження у справі про банкрутство Дочірнього підприємства “Львівський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України», введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, введено процедуру розпорядження майном, призначено розпорядником майна арбітражного керуючого Босака Олега Євгеновича.

Офіційно оприлюднено повідомлення про відкриття провадження у справі про банкрутство Дочірнього підприємства “Львівський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України» (79053, м. Львів, вул. В. Великого, буд. 54, ЄДРПОУ 31978981) у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею. Згідно з ч. 2 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

Ухвалою суду від 22.10.2024 позовну заяву ОСОБА_1 до Дочірнього підприємства “Львівський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України» про стягнення 121 697,85 грн. нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні прийнято до розгляду в межах провадження справи №914/3708/23 про банкрутство Дочірнього підприємства “Львівський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України». Справу призначено до розгляду на 18.12.2024.

У судове засідання від 18.12.2024 представник позивача з'явився.

Представник відповідача у судове засідання не з'явився.

09.12.2024 в системі документообігу зареєстровано заяву позивача про зменшення позовних вимог, в якій просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість з нарахованої, але не виплаченої заробітної плати у розмірі 27 295,47 грн, яка утворилася станом на 17 січня 2024 року та 66 729,12 грн середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Ухвалою суду від 18.12.2024 заяву ОСОБА_1 про зменшення позовних вимог від 09.12.2024 за вх. №3396/24 прийнято до розгляду. Подальший розгляд справи ухвалено здійснювати з врахуванням поданої заяви про зменшення позовних вимог. Розгляд справи відкладено на 26.02.2025.

У судове засідання 26.02.2025 сторони не з'явилися, хоча належним чином були повідомлені про місце, дату та час судового засідання.

Судом встановлено, що зібраних в матеріалах справи доказів достатньо для з'ясування обставин справи і прийняття судового рішення, відповідно до ст. 13 ГПК України, учасникам справи створювались необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.

У судовому засіданні 26.02.2025 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Позиції сторін.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач вказує, що з 03.07.2002 перебувала трудових відносинах з Філією “Радехівський райавтодор», згідно з наказом Філії “Радехівський райавтодор» №01-К від 17 січня 2024 позивача звільнено з роботи за ст.38 КЗпП України за власним бажанням. Позивач зазначає, що фактичний розмір заборгованості по заробітній платі позивача на час звільнення з роботи становить 27 295,47 грн, середній заробіток за час затримки виплати заробітної плати за період з 18.01.2024 до 18.07.2024 становить 66 729,12 грн.

Відповідач посилається на те, що відповідно до даних бухгалтерського обліку підтверджує та визнає суму заборгованості у розмірі 27 295,47 грн.

Обставини справи встановлені судом.

Згідно з ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до ст. 43 Конституції України право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Частиною 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці» та ч. 1 КЗпП України встановлено, що заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку за трудовим договором роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до ст. 21, 22 Закону України «Про оплату праці» працівник має право на оплату своєї праці відповідно до актів законодавства і колективного договору на підставі укладеного трудового договору. Суб'єкти організації оплати праці не мають права в односторонньому порядку приймати рішення з питань оплати праці, що погіршують умови, встановлені законодавством, угодами і колективними договорами.

Частиною 3 ст.15 Закону України «Про оплату праці» передбачено, що оплата праці працівників підприємства здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються підприємством після виконання зобов'язань щодо оплати праці. Аналогічне положення закріплено в ч. 5 ст. 97 КЗпП України.

Згідно з ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу.

Відповідно до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, установи, організації, проводиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначеній статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 з 03.07.2002 перебувала у трудових відносинах з Філією “Радехівський райавтодор», що підтверджується записами у трудовій книжці позивача.

Згідно з наказом Філії “Радехівський райавтодор» №01-К від 17 січня 2024 «Про припинення трудового договору (контракту)» позивача звільнено з роботи за ст.38 КЗпП України за власним бажанням.

З даного наказу вбачається доручення бухгалтерії провести остаточний розрахунок з ОСОБА_1 і виплатити компенсацію за невикористані дні щорічної відпустки за період роботи з 04.08.219 року і по день звільнення - 107 днів. Позивач посилається на те, що ні повного розрахунку по заробітній платі, ні компенсації за невикористані дні відпустки відповідачем не проведено.

25.07.2024 позивач зверталась до Філії “Радехівський райавтодор» із заявою про виплату їй заборгованості по заробітній платі. Згідно листа-відповіді від 12.08.2024 за №34 позивача повідомлено про відсутність коштів для виплати заборгованості та про відкриття господарським судом Львівської області провадження у справі про банкрутство Дочірнього підприємства “Львівський облавтодор».

Згідно Довідки №40 від 04 жовтня 2024, виданої Філією “Радехівський райавтодор» фактичний розмір заборгованості по заробітній платі позивача на час звільнення з роботи становить 27 295,47 грн.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні та здорові умови праці, на заробітну плату, не нижче визначеної законом. Право на своєчасне отримання винагороди за працю захищається законом.

Трудові відносини всіх працівників регулюються КЗпП України. Законодавство про працю встановлює високий рівень умов праці, всемірну охорону трудових прав працівників (ст. 1 КЗпП України).

Згідно з ст.ст. 21, 43 Конституції України, ст.ст. 94, 115 КЗпП України, ст.ст. 21, 24 Закону України «Про оплату праці», кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно з ст. 94 КЗпП та ч. 1 ст. 1 Закону України «Про оплату праці», заробітна плата - це винагорода, обчислена, як правило, у грошовому виразі, яку роботодавець виплачує працівникові за виконану ним роботу.

Відповідно до положень ч. 5 ст. 97 КЗпП України, оплата праці працівників здійснюється в першочерговому порядку. Всі інші платежі здійснюються власником або уповноваженим ним органом після виконання зобов'язань щодо оплати праці.

Частиною 1 ст. 115 КЗпП передбачено, що заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів - представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.

Відповідно до ч. 1 ст. 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Факт існування заборгованості з нарахованої, але не виплаченої заробітної плати відповідачем не заперечується, як і не заперечується безпосередньо сума заборгованості.

Таким чином, наданими належними письмовими доказами встановлений факт наявності заборгованості відповідача перед позивачем щодо виплати заробітної плати, що становить 27 295,47 грн. та підлягає стягненню на користь позивача.

Частиною першою статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Частиною другою статті 117 КЗпП України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Конституційний Суд України в рішенні №4-рп/2012 від 22.02.2012 щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237 1 цього Кодексу роз'яснив: Згідно зі статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про проведення розрахунку. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідно до пункту 2 Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100 передбачено, що обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Згідно Довідки №41 від 04 жовтня 2024 року виданої Філією “Радехівський райавтодор» нарахування розрахункових проводилося на основі окладу у розмірі 11 091,00 грн.

Як вбачається із виписки по картковому рахунку позивача за період 01.01.2019 - 01.01.2024 останні 2 місяці роботи позивача є квітень 2022 року (21 робочий день та травень 2022 року (22 робочих дні).

Відповідачем не надано інформації щодо розміру середньоденного заробітку позивача зв'язку із чим, позивачем самостійно здійснено розрахунок середньоденного заробітку з врахуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, який складає 515,86 гривень ((11 091,00+ 11 091,00)/ (21+22) = 515,86 грн).

Зважаючи на внесені у ст.117 КЗпП України зміни, відповідач повинен виплатити позивачу його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше як за шість місяців, тобто з 18.01.2024 (наступний день після звільнення) до 18.07.2024, що становить 66 729,12 грн.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Тобто, змагальність полягає в тому, що сторони у процесуальній формі доводять перед судом свою правоту, за допомогою доказів переконують суд у правильності своєї правової позиції.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

З огляду на викладене, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги обґрунтовані поданими доказами та підлягають задоволенню.

Судові витрати.

Згідно з вимогами ст.129 ГПК України судові витрати не стягуються, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору.

Керуючись ст.ст. 13, 74, 76-79, 86, 123, 129, 236-241 ГПК України, ст.ст. 1, 2, 7 Кодексу України з процедур банкрутства, суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Дочірнього підприємства “Львівський облавтодор» Відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України» (79053, м. Львів, вул. В. Великого, буд. 54, ЄДРПОУ 31978981) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 27 295,47 грн - заборгованості з нарахованої, але не виплаченої заробітної плати та 66 729,12 грн середнього заробітку за час затримки при звільненні.

Наказ видати згідно з ст. 327 ГПК України після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення господарського суду може бути оскаржено до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки, визначені статтями 256, 257 ГПК України.

Повний текст рішення складений 04.03.2025.

Суддя Чорній Л.З.