79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128
19.02.2025 Справа № 914/2685/24
За позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Волинь-зерно-продукт», с. Рованці, Луцький р-н, Волинська обл.
до відповідача: Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю “імені Тараса Шевченка», с. Куликів, Червоноградський р-н, Львівська обл.
про: стягнення заборгованості
Суддя Коссак С.М.
за участі секретаря Полюхович Х.М.
Представники:
Від позивача: Дей Микола Іванович - представник;
Від відповідача: Федик Сергій Євгенович - представник
На розгляд до Господарського суду Львівської області через систему “Електронний суд» надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю “Волинь-зерно-продукт», с. Рованці, Луцький р-н, Волинська обл. до відповідача Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю “імені Тараса Шевченка», с. Куликів, Червоноградський р-н, Львівська обл. про стягнення 6 325 473,28грн. заборгованості, з яких: 1 461 082,07грн. - інфляційні втрати, 523 306,79грн. - 3% річних та 4 341 084,42грн. - пеня. Також, позивач просить стягнути з відповідача судовий збір у розмірі 94 822,13грн.
Ухвалою суду від 05.11.2024 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та підготовче засідання призначено на 28.11.2024 року на 10:15 год. Рух справи в ухвалах суду.
03.12.2024 року представником позивача подано заяву за вх.№4504/24 про збільшення позовних вимог з документами згідно вказаного додатку, яка прийнята до розгляду.
06.12.2024 року представником відповідача подано заперечення на відповідь на відзив за вх.№29577/24 з документами згідно вказаного додатку.
11.12.2024 року представником позивача подано відповідь на заперечення на відповідь на відзив за вх.329983/24 з документами згідно вказаного додатку.
15.01.2025 року представником відповідача подано заяву за вх.№1157/25 про зменшення розміру стягнення штрафних санкцій, яка прийнята до розгляду.
21.01.2025 року представником позивача подано заяву про зменшення позовних вимог за вх.№ 244/25, в якій просить стягнути з відповідача загальну суму позовних вимог у сумі 6 317 418,29грн., з якої: 1 461 082,07грн. - інфляційні втрати, 519 740,46 - 3% річних, 4 336 595,76грн. - пеня, та додано до заяви розрахунки.
27.01.2025 року представником відповідача подано заяву за вх.№2161/25, в якій проінформовано суд, що орієнтовні витрати представника відповідача на правову допомогу у даній справі складатимуть 25 000,00грн.
В судовому засіданні 30.01.2025 року судом заяву про зменшення позовних вимог за вх.№ 244/25 від 21.01.2025 року прийнято до розгляду та справа слухається з урахуванням поданої заяви.
30.01.2025 року представником відповідача подано через систему “Електронний суд» клопотання за вх.№363/25 про розстрочення виконання рішення суду.
Ухвалою суду від 30.01.2025 року закрито підготовче провадження та призначено справу до розгляду по суті в судовому засіданні на 13.02.2025 року о 13:00 год.
12.02.2025 року представником позивача подано через систему «Електронний суд» клопотання за вх.№3808/25 про відшкодування витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу.
13.02.2025 року представником відповідача подано через систему «Електронний суд» клопотання за вх.№3860/25 та вх.№3862/25 про відшкодування, понесених відповідачем на професійну правничу (правову) допомогу у справі №914/2685/24.
В судове засідання 19.02.2025 року сторони явку представників забезпечили, надали пояснення по суті справі.
В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Аргументи позивача.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що між Товариством з обмеженою відповідальністю “Волинь-зерно-продукт» та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю “імені Тараса Шевченка» укладено Договір купівлі-продажу №2810/959130, згідно з умовами якого, продавець зобов'язався поставити покупцю товари, зокрема, засоби захисту рослин, мінеральні добрива, дизпаливо тощо, а покупець, у свою чергу, зобов'язався прийняти ці товари та оплатити їх у встановлені терміни.
Позивач стверджує, що відповідач (покупець) здійснював часткові розрахунки за поставлені товари з порушенням строків оплати. Відтак відповідач не виконав свої грошові зобов'язання щодо своєчасної оплати товару, що є порушенням умов Договору та чинного законодавства України.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 31 травня 2023 року у справі №914/861/23 частково задоволено позовні вимоги позивача та стягнуто з відповідача на користь позивача суму заборгованості в розмірі 13 128 126,89грн., штраф у розмірі 150 000 грн. та судовий збір у розмірі 255 998,47 грн. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 27 липня 2023 року виконання рішення у даній справі розстрочено на 10 місяців зі сплатою щомісяця рівними частками до 20 травня 2024 року.
У зв'язку з несвоєчасним виконанням договору просить у справі №914/2685/24 стягнути інфляційні втрати, 3% річних та пеню. Згідно з поданим розрахунком позивача, наведеним у клопотанні про виправлення помилок у розрахунках та зменшення позовних вимог, інфляційні втрати щодо поставок з простроченням оплати становлять 1 461 082,07 грн., 3% річних від простроченого грошового зобов'язання становлять 519 740,46 грн., пеня в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення оплати становить 4 336 595,76 грн.
Аргументи відповідача.
У задоволенні позову просить відмовити повністю.
Зазначає, що у разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Торгово-промислова палата України листом від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 засвідчила форс мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану. Відтак просить звільнити від відповідальності за несвоєчасне виконання зобов'язання.
Крім цього, у випадку задоволення позовних вимог просить зменшити розмір стягнення штрафних санкцій, розстрочити виконання рішення суду на 8 місяців.
Обставини, встановлені судом.
28 жовтня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Волинь-зерно- продукт» (Продавець) та Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю «імені Тараса Шевченка» (Покупець) укладено Договір купівлі-продажу №2810/959130, згідно з умовами якого, продавець зобов'язався поставити покупцю товари, зокрема, засоби захисту рослин, мінеральні добрива, дизпаливо тощо, а покупець, у свою чергу, зобов'язався прийняти ці товари та оплатити їх у встановлені терміни.
Відповідно до умов Договору, кількість і вартість Товару визначається у специфікаціях та видаткових накладних.
Продавець виконав свої зобов'язання за Договором, поставивши Покупцю Товар на загальну суму 22 555 438,31 грн, що підтверджується видатковими накладними, актами приймання-передачі товару та товарно-транспортними накладними, які додано до позовної заяви.
14 жовтня 2022 року між сторонами було укладено Акти коригування вартості частково оплаченого товару, якими вартість товару була збільшена на користь Продавця на 381 922,98 грн. Отже, загальна сума поставлених товарів склала 22 555 438,31 грн. (22 173 515,33 грн. + 381 922,98 грн.).
Жодних претензій щодо якості поставленого товару і щодо оформлення видаткових та товарно-транспортних накладних Покупцем не заявлялось, в матеріалах справи відсутні.
Сільськогосподарське ТзОВ “імені Тараса Шевченка» мало здійснити оплату на користь ТзОВ «Волинь-зерно-продукт» за поставлені товари в наступні строки: - до 25 квітня 2022 року - за Специфікацією №732 від 17.04.2022 року; - до 15 травня 2022 року - за Специфікацією №441 від 06.05.2022 року; - до 10 червня 2022 року - за Специфікацією №1459 від 10.06.2022 року; - до 7 серпня 2022 року - за Специфікацією №7 від 07.02.2022 року; - до 15 травня 2022 року - за Специфікацією №441 від 06.05.2022 року; - до 1 вересня 2021 року - за Специфікаціями: №1526 від 28.10.2021 року, №1527 від 29.10.2021 року, №576 від 16.12.2021 року, №775 від 24.12.2021 року, №161 від 03.02.2022 року, №210 від 05.02.2022 року та №218 від 02.03.2022 року; - до 15 листопада 2022 року - за Специфікаціями: №313 від 10.02.2022 року, №6 від 18.03.2022 року, №7 від 18.03.2022 року, №2726 від 22.03.2022 року, №39 від 02.05.2022 року, №105 від 03.05.2022 року, №157 від 03.05.2022 року, №360 від 06.05.2022 року, №399 від 06.05.2022 року, №503 від 11.05.2022 року, №504 від 11.05.2022 року, №1456 від 12.05.2022 року, №1331 від 27.05.2022 року, №284 від 07.06.2022 року та №916 від 26.09.2022 року.
Сільськогосподарське ТзОВ «імені Тараса Шевченка» у встановлені строки здійснило часткову оплату товару на суму 860 265,98 грн. Копії платіжних доручень додано до позовної заяви.
Відповідно до матеріалів справи, Покупець здійснював часткові розрахунки за поставлені товари з порушенням строків оплати, що не заперечується представником відповідача. Зокрема, протоколами про зарахування зустрічних вимог від 14 жовтня 2022 року, 23 грудня 2022 року та 30 грудня 2022 року було зараховано однорідні зустрічні вимоги на загальну суму 8 184 833,22 грн., копії яких додано до матеріалів справи.
Позивач стверджує, що відповідач не виконав свої грошові зобов'язання щодо своєчасної оплати товару, що є порушенням умов Договору та чинного законодавства України.
Судом досліджено матеріали справи №914/861/23 на вимогу відповідача та встановлено, що рішенням Господарського суду Львівської області від 31 травня 2023 року у справі №914/861/23 частково задоволено позовні вимоги позивача та стягнуто з відповідача на користь позивача суму заборгованості в розмірі 13 128 126,89грн., штраф у розмірі 150 000 грн. та судовий збір у розмірі 255 998,47 грн. Рішення набрало законної сили. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 27 липня 2023 року виконання рішення у даній справі розстрочено на 10 місяців зі сплатою щомісяця рівними частками до 20 травня 2024 року.
Відповідач виконав рішення суду, сплативши зазначені суми. Пунктом 7.3.1. Договору передбачено, що у випадку прострочення строків/ термінів оплати за поставлений Товар, Покупець сплачує Продавцю вартість Товару з врахуванням індексу інфляції, пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення оплати, а також штраф в розмірі 30% від суми простроченої заборгованості. Продавець має право самостійно визначати, які саме з вказаних в цьому пункті санкцій можуть бути застосовані до Покупця.
Спір виник внаслідок того, що відповідач не своєчасно та в не в повних обсягах сплатив борг на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Волинь-зерно-продукт», встановлений судовим рішенням, відтак, позивач подав позов до Господарського суду Львівської області про стягнення, згідно поданої заяви про зменшення позовних вимог та клопотання про виправлення помилок у розрахунках, загальної суми позовних вимог у розмірі 6 317 418,29 грн. , що складається з: 1 461 082,07 грн. - інфляційні втрати; 519 740,46 грн - 3% річних та 4 336 595,76 грн - пені.
Норми права та висновки суду.
Предметом доказування є встановлення обставин неналежного виконання умов договору, а відтак стягнення інфляційних та компенсаційних грошових коштів на підставі ст.625 ЦК України та штрафних санкцій - неустойки у вигляді пені, встановлення обставин непереборної сили (форс-мажору) і як наслідок звільнення від відповідальності за порушення грошового зобов'язання.
Факт порушення відповідачем умов договору в частині несвоєчасної оплати боргу встановлено рішенням Господарського суду Львівської області від 31.05.2023 у справі №914/861/23. Вказане рішення суду не оскаржено та набрало законної сили.
Відповідно до положень ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Як встановлено судом у згаданій справі, відповідач свої зобов'язання за Договором купівлі-продажу №2810/959130 по оплаті отриманого від позивача товару виконав неналежно та сплатив тільки кошти в розмірі 860 265,98 грн. Відтак суд дійшов висновку у справі №914/861/23, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягає основна заборгованість в розмірі 13 128 126,89 грн.
Відповідно до приписів ст. 549, ч. 2 ст. 625 ЦК України та ст. 1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Відповідно до п. 3.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Сплата 3% річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові (п. 4.1. постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань»).
Отже, в даному випадку, за порушення виконання грошового зобов'язання на відповідача покладається відповідальність відповідно до статті 625 ЦК України, яка полягає у приєднанні до невиконаного обов'язку, нового додаткового обов'язку у вигляді відшкодування матеріальних втрат позивача від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 4 червня 2019 року у справі № 916/190/18 (пункти 47-48, 53) зроблено висновок щодо того чи застосовна ч.2 ст. 625 ЦК України у випадку, коли стягнення підтвердженої у судовому рішенні заборгованості розстрочене. Велика Палата Верховного Суду виснувала, що розстрочення або відстрочення виконання судового рішення не змінює цивільне або господарське зобов'язання, у тому числі в частині строків його виконання; таке розстрочення або відстрочення унеможливлює примусове виконання судового рішення до спливу строків, визначених судом; розстрочення виконання судового рішення не припиняє договірного зобов'язання, а тому не звільняє відповідача від наслідків порушення цього зобов'язання, зокрема шляхом сплати інфляційних втрат і 3 % річних, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України, до моменту фактичного виконання грошового зобов'язання (пункти 47-48, 53 постанови).
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц (провадження № 14-241цс19) та № 646/14523/15-ц (провадження № 14-591цс18), постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 04 жовтня 2019 року у справі № 915/880/18, від 26 вересня 2019 року у справі № 912/48/19, від 18 вересня 2019 року у справі № 908/1379/17 тощо).
Відповідно до ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до п. п. 5.1, 5.4 постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань" від 17.12.2013 № 14 кредитор вправі вимагати, в тому числі в судовому порядку, сплати боржником сум інфляційних нарахувань та процентів річних як разом зі сплатою суми основного боргу, так і окремо від неї. Господарським судам необхідно мати на увазі, що за приписом частини п'ятої статті 11 ЦК України грошове зобов'язання може виникати з рішення суду. Відтак якщо певне зобов'язання згідно з рішенням господарського суду є грошовим, відповідальність за невиконання такого зобов'язання, яке виникло з рішення суду, настає на загальних підставах згідно з частиною другою статті 625 названого Кодексу.
Тому доводи відповідача у цій частині судом відхиляються.
Суд, перевіривши розрахунки позивача щодо стягнення 1 461 082,07грн. - інфляційних нарахувань за вказані періоди по кожній видатковій накладній окремо, взявши до уваги правильний період до нарахування (обрахунок повинен здійснюватися з наступного дня виникнення зобов'язання по день внесення оплати, не враховуючи день сплати боргу) та суму боргу задоволену судом, однак допущено арифметичні помилки в підрахунках, дійшов висновку, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягають інфляційні втрати в сумі 1 379 570,50грн., а в задоволенні 81 511,57грн. інфляційних втрат слід відмовити.
Суд, здійснивши перевірку нарахування позивачем 3% річних у сумі 519 740,46грн., дійшов висновку, що позивачем в даному випадку взято до обрахунку правильні періоди прострочення грошового зобо'язання від сум задоволеної до стягнення основної заборгованості по кожній видатковій накладній окремо, проте перевіривши обрахунок, встановив допущення арифметичних помилок в кінцевих сумах, а тому стягненню з відповідача на користь позивача підлягає 3 % річних в сумі 516 222,37грн., а в задоволенні 3 518,09грн. 3% річних слід відмовити.
Щодо вимоги про стягнення пені, суд зазначає таке.
Відповідно до частин 1-3 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
В силу ст. 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених кодексом, іншими законами та договором.
Так, згідно з ч. 1 ст. 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Пунктом 7.3.1. Договору передбачено, що у випадку прострочення строків/термінів оплати за поставлений товар, покупець сплачує продавцю вартість товару з врахуванням індексу інфляції, пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочення оплати, а також штраф в розмірі 30% від суми простроченої заборгованості.
Одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 ЦК України пеня та штраф є формами неустойки, а відповідно до статті 230 ГК України - видами штрафних санкцій, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного суду у справах №917/194/18, №911/2813/17, № 910/6046/16, 923/760/16.
Відтак, позивачем визначено, що прострочення платежу рахується з наступного дня виникнення зобов'язання по оплаті по кожній видатковій накладній окремо до дня внесення оплати, не враховуючи день сплати боргу, згідно поданого розрахунку. Одночасно слід зазначити, що для обрахунку пені позивачем взято період з наступного дня настання зобов'язання із застосуванням піврічного терміну нарахування, який не виходить за межі строку прийняття рішення по справі №914/861/23, яким стягнуто весь основний борг.
Статтею 253 ЦК України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок. Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день (ч. 5 ст. 253 ЦК України)
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені у сумі 4 336 595,76грн., періоди нарахування та суми обрахунку, суд прийшов до висновку, що позивачем правомірно нараховано відповідачу пеню, проте здійснивши арифметичний перерахунок розрахунку, позивачем допущено арифметичну помилку кінцевої розрахункової суми, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає пеня у розмірі 4 330 751,48грн., а в задоволенні 5 844,28грн. пені слід відмовити.
Представник відповідача у поданих письмових поясненнях за вх.№5984/24, просить зменшити заявлений до стягнення розмір пені. Суд розглянувши подане клопотання, зазначає таке.
За частинами першою та другою статті 217 ГК України господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. Згідно з положеннями ч. 1 ст. 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій; при цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Частиною 2 ст. 233 ГК України встановлено, що у разі якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
В даній нормі під "іншими учасниками господарських відносин" слід розуміти третіх осіб, які не беруть участь в правовідносинах між боржником та кредитором, проте, наприклад, пов'язані з кредитором договірними відносинами.
Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Отже, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
У наведених висновках суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.
З огляду на судову практику, у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суди, зокрема, беруть до уваги ступінь виконання основного зобов'язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов'язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов'язання (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 22.05.2019 у справі № 910/11733/18).
При вирішенні питання про зменшення пені суд бере до уваги також співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 920/1013/18, від 26.03.2020 у справі № 904/2847/19).
Поряд з викладеним суд зазначає, що у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 ЦК України, стаття 233 ГК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.
Крім цього категорії "значно" та "надмірно", які використовуються в статті 551 ЦК України та в статті 233 ГК України, є оціночними і мають конкретизуватися у кожному окремому випадку, з урахуванням того, що правила наведених статей направлені на запобігання збагаченню кредитора за рахунок боржника, а також недопущення заінтересованості кредитора у порушенні зобов'язання боржником (висновок сформульований в постанові Верховного Суду від 14.07.2021 у справі № 916/878/20).
А тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує, у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини першої, другої статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду.
Зменшення неустойки (штрафу, пені) є протидією необґрунтованого збагачення однією з сторін за рахунок іншої; відповідає цивільно-правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін; право на зменшення пені направлене на захист слабшої сторони договору та на виконання його умов.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 вказано, що загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою.
Аналіз приписів ст. 551 ЦК України, 233 ГК України дає підстави для висновку про те, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов'язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки; господарський суд повинен надати оцінку поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені, яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків та ін. При цьому обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
На підставі наведеного, враховуючи ступінь виконання договору - факт оплати відповідачем повністю основної суми заборгованості, стягнення за рішенням суду у справі №914/861/23 штрафу, крім заявленої у цій справі пені, належність відповідача до аграрного сектору економіки, встановлення судом обставин, що порушення відповідачем своїх зобов'язань за договором не призвело до безповоротних негативних наслідків для позивача, а доводи останнього про зменшення є безпідставними та зводяться до нічим не підтверджених припущень, а також до бажання позивача застосувати до відповідача відповідальність у надмірному розмірі, оцінивши всі доводи сторін по даній справі, застосовуючи правові позиції, зазначені у постанові Верховного Суду від 15.02.2023 у справі №920/437/22, суд дійшов до висновку про зменшення пені та стягнення її у розмірі 433 075,14грн.
Частиною 1 статті 74 ГПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Таким чином, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума боргу в розмірі 2 328 868,01грн. заборгованості, з якої: 1 379 570,50грн. - інфляційні втрати, 516 222,37грн. - 3% річних, 433 075,14грн. пені, а в задоволенні решти сум слід відмовити.
Щодо листа ТПП України.
ТПП України листом від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 засвідчила, що військова агресія російської федерації проти України стала підставою для введення воєнного стану та є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили). Вказаний лист ТПП України адресований "Всім, кого це стосується", тобто необмеженому колу суб'єктів, його зміст носить загальний інформаційний характер та констатує абстрактний факт наявності форс-мажорних обставин без доведення причинно-наслідкового зв'язку у конкретному зобов'язанні. У постанові Верховного Суду від 15.06.2023 у справі №910/8580/22 зазначено, що лист ТПП від 28.02.2022 є загальним офіційним документом та не містить ідентифікуючих ознак конкретного договору, виконання якого стало неможливим через наявність зазначених обставин. У постанові Верховного Суду від 07.06.2023 у справі №912/750/22 викладено висновок про те, що лист ТПП від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не можна вважати сертифікатом у розумінні ст.14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні", а також такий лист не є документом, який був виданий за зверненням відповідного суб'єкта (відповідача), для якого могли настати певні форс-мажорні обставини.
Суд погоджується з доводами позивача, що лист ТПП від 28.02.2022 №2024/02.0-7.1 не є доказом настання форс-мажорних обставин для всіх без виключення суб'єктів господарювання України з початком військової агресії російської федерації. Кожен суб'єкт господарювання, який в силу певних обставин не може виконати свої зобов'язання за окремо визначеним договором, має доводити наявність в нього форс-мажорних обставин (постанова ВС від 13.09.2023 у справі № 910/7679/22).
Також суд зазначає, що Верховний Суд у постанові від 13.09.2023 у справі № 910/8741/22 звертає увагу скаржника на те, що форс-мажор не звільняє сторін договору від виконання зобов'звнь і не змінює строків такого виконання, цей інститут спрямований виключно на звільнення сторони від негативних наслідків, а саме від відповідальності за невиконання чи прострочення виконанання зобов'язань на період існування форс-мажору. Отже, нарахування у вигляді інфляційних втрат та 3% річних, що передбачені ч.2 ст.625 ЦК, за своєю правовою природою не є правовою відповідальністю (штрафними санкціями), встановленою ст.611 ЦК та ст.217 ГК. Тому правила щодо звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання у випадку настання непереборної сили (форс-мажору), визначені ст.617 ЦК та ст.218 ГК, не підлягають застосуванню до акцесорного зобов'язання, передбаченого ч.2 ст.625 ЦК, щодо сплати суми боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також процентів річних від простроченої суми.
Сторона позбавляється права посилатися на форс-мажорні обставини через несвоєчасне повідомлення, що має бути прямо зазначено в договорі (подібний за змістом правовий висновок міститься у п.5.63 постанови Верховного Суду від 22.06.2022 у справі №904/5328/21). Аналогічний підхід міститься в узагальнених нормах європейського звичаєвого права. Так, у Принципах міжнародних комерційних договорів (Принципи УНІДРУА в редакції 2016 року) у ч.3 ст.7.1.7 "Непереборна сила (форс-мажор)" вказано, що сторона, яка не виконала зобов'язання, має повідомити іншу сторону про виникнення перешкоди та її вплив на здатність виконувати зобов'язання. Якщо повідомлення не отримане іншою стороною протягом розумного строку після того, як сторона яка не виконала дізналася або могла дізнатися про перешкоду, вона несе відповідальність за збитки, які стали результатом неотримання повідомлення. У Принципах Європейського договірного права (ст.8.108(3)), присвяченій питанням форс-мажору, вказано, що невиконуюча зобов'язання сторона має впевнитися у тому, що повідомлення про перешкоду та її вплив на виконання отримане іншою стороною впродовж розумного строку після того, як невиконуюча сторона дізналася або повинна була дізнатися про ці перешкоди. Інша сторона має право на компенсацію збитків, завданих внаслідок неотримання такого повідомлення (постанова ВС від 31.08.2022 у справі №910/15264/21).
Відтак доводи відповідача у цій частині судом відхиляються.
Щодо поданого клопотання про надання розстрочки виконання рішення суду.
Відповідачем 30.01.2025 року подано клопотання за вх.№363/25 про надання розстрочки виконання рішення у справі №914/2685/24 на 8 місяців.
Відповідно до ч.6 ст.238 ГПК України у разі необхідності у резолютивній частині рішення також вказується про надання відстрочки або розстрочки виконання рішення.
Розстрочка виконання рішення суду - це відтермінування у часі належного строку виконання рішення суду сплати загальної суми боргу частинами. Надання розстрочки судом полягає у визначенні розміру щомісячних платежів з метою погашення всієї суми боргу, визначенні нової конкретної, більш пізньої ніж первинна, дати, з настанням якої й після завершення строку сплати останнього платежу на підставі розстрочки рішення має бути виконано повністю. При розгляді заяв щодо розстрочки виконання рішення необхідно виходити з міркувань доцільності та об'єктивної необхідності надання саме таких строків відтермінування виконання рішення в цілому; суми щомісячного платежу, наявність яких має бути доведена боржником. Строки такого відтермінування та сума щомісячних платежів знаходяться у прямій залежності від обставин, що викликають необхідність надання додаткового строку до повного виконання рішення суду. Надання розстрочки виконання рішення суду не може створювати занадто або безпідставно привілейовані умови для боржника.
Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (п. 2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 13.12.2012 № 18-рп/2012).
З аналізу ст.331 ГПК України слідує, що згоди сторін на вжиття заходів щодо рострочки рішення суду не вимагається. Проте, вирішуючи питання про розстрочку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Враховуючи встановлені судом обставини, зокрема беручи до уваги розмір заборгованості, що встановлений рішенням суду у іншій справі, яке відповідачем виконано повністю, суд приймає до уваги доводи Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Імені Тараса Шевченка» з приводу того, що фінансове становище підприємства в силу військової агресії погіршилось, збір врожаю є критично важливим, підприємство підтримує життєво важливі функції у суспільстві, а також щоб не довести підприємство до стадії банкрутства, що на думку суду свідчить про існування в даному випадку виняткових обставин, які повинні бути враховані під час розгляду заяви про відстрочку виконання рішення суду.
Суд дослідивши усі обставини та надавши їм оцінку, врахувавши матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини боржника у виникненні спору та повну сплату ним основного боргу, з огляду на те, що виконання судового рішення одночасно і в повному обсязі може бути ускладнено та матиме негативні наслідки для фінансово-господарського стану боржника, зважаючи на те, що боржник не уникає від виконання рішення суду, а навпаки шукає способи погашення заборгованості перед позивачем, дотримання балансу інтересів сторін, суд дійшов висновку про часткове задоволення клопотання відповідача та можливість надання розстрочення суми заборгованості терміном на 6 місяців.
Судові витрати.
Відповідно до ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
При поданні позовної заяви до суду, позивачем сплачено судовий збір у розмірі 94 882,19грн, що підтверджується платіжною інструкцією №ВЗП17953 від 28.10.2024 року.
03.12.2024 року представником позивача подано через систему «Електронний суд» клопотання про збільшення позовних вимог за вх.№4504/24, до якого долучено платіжну інструкцію №ВН22971про доплату судового збору у розмірі 168,09грн. Відтак, загальна сума сплаченого позивачем судового збору становить 95 050,28грн.
21.01.2025 року представником позивача подано заяву про зменшення позовних вимог за вх.№ 244/25, в якій просить стягнути з відповідача загальну суму позовних вимог у сумі 6 317 418,29грн., з якої: 1 461 082,07грн. - інфляційні втрати, 519 740,46 - 3% річних, 4 336 595,76грн. - пеня, яка прийнята судом.
Суд зазначає, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України “Про судовий збір», сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Отже, особа, що сплатила судовий збір, має право на його повернення у зв'язку з зменшенням розміру позовних вимог у справі, за ухвалою суду в разі подання відповідної заяви, у розмірі 289,01грн., оскільки судовий збір від суми, згідно поданої заяви про зменшення позовних вимог становить 94 761,27грн., а позивачем сплачено 95 050,28грн. судового збору, відтак різниця судового збору яка підлягає поверненню становить 289,01грн.
Одночасно слід зазначити, що відповідно до п.2 ч.1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи наведене, з врахуванням часткового задоволення позовних вимог, до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає судовий збір в сумі 93 683,01грн., який обраховано від суми, яка задоволена судом (з урахуванням суми пені без зменшення).
Щодо поданого клопотання позивача та відповідача про стягнення адвокатських витрат, суд зазначає таке.
Згідно зі ст. 126 ГПК України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відшкодування цих витрат здійснюється господарським судом шляхом зазначення про це у рішенні, ухвалі, постанові за наявності документального підтвердження витрат, як-от угоди про надання послуг щодо ведення справи у суді та/або належно оформленої довіреності, виданої стороною представникові її інтересів у суді, платіжного доручення або іншого документа, який підтверджує сплату відповідних послуг, а також копії свідоцтва адвоката, який представляв інтереси відповідної сторони, або оригінал ордеру адвоката, виданого відповідним адвокатським об'єднанням, з доданням до нього витягу з договору, в якому зазначаються повноваження адвоката як представника або обмеження його прав на вчинення окремих процесуальних дій.
Склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.
Відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, щодо закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
Відповідно до ч.5 ст.129 ГПК України, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у п. 95 рішення у справі "Баришевський проти України" від 26.02.2015, п.п. 34-36 рішення у справі "Гімайдуліна і інших проти України" від 10.12.2009, п. 80 рішення у справі "Двойних проти України" від 12.10.2006, п. 88 рішення у справі "Меріт проти України" від 30.03.2004 заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.
Розподіляючи витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу, суд враховує, що подані документи не є безумовною підставою для відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі з відповідача, оскільки цей розмір має бути не лише доведений, документально обґрунтований, а й відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.
Конкретний перелік послуг, які надавались адвокатом у даній справі визначено в Акті приймання-передачі наданих послуг від 12 лютого 2025 року та описі наданих послуг у справі №914/2685/24, виконаних адвокатом для надання правничої допомоги Позивачу в даній справі, які підтверджують надання адвокатом професійної правничої допомоги Позивачу в даній справі, загальна вартість послуг яких становить 53 292,80грн.
При цьому згідно з статтею 74 ГПК України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам статей 75 - 79 ГПК України.
У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 (провадження № 61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України (розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи). Вказане положення відповідає приписам ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
При цьому, такий критерій, як обґрунтованість та пропорційність (співмірність) розміру витрат на оплату послуг адвоката до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес, суд має враховувати як відповідно до п. 4 ч. 4 ст. 126 ГПК України (у разі недотримання - суд за клопотанням іншої сторони зменшує розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу), так і відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 129 цього Кодексу (у разі недотримання - суд за клопотанням сторони або з власної ініціативи відмовляє у відшкодуванні витрат повністю або частково при здійсненні розподілу). Письмових заперечень від відповідача щодо заявленої суми адвокатських витрат, до суду не надходило.
При визначенні суми відшкодування витрат суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс-19).
Судом встановлено, що під час подання позовної заяви позивач зазначив, що очікує понести судові витрати, зокрема на сплату судового збору. У позовній заяві також вказано, що у разі виникнення додаткових витрат, які Позивач не міг передбачити, їх розрахунок буде подано відповідно до вимог Господарського процесуального кодексу України.
12.02.2025 року представником позивача подано через систему «Електронний суд» клопотання за вх.№3808/25 про відшкодування витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу з доказами їх понесення, а саме подано: Договір про надання правової допомоги №1012/30419 від 10.12.2018 року, Додаток №11 до Договору про надання правової допомоги від 10 вересня 2024 року, Акт приймання-передачі наданих послуг від 12 лютого 2025 року, опис наданих послуг у справі №914/2685/24, рахунок, попередній орієнтовний розрахунок, ордер на надання правничої допомоги.
Суд погоджується з доводами відповідача, що орієнтований розрахунок судових витрат подається і зазначається у позовній заяві, зокрема витрати на правову допомогу. Позивач не вказав витрати на правову допомогу. Відповідно до ст.124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
Отже, норми ГПК встановлюють право, а не обов'язок суду відмовляти у стягненні відповідних судових витрат. Проте, враховуючи складність справи, участь адвоката у судових засіданнях, поданий ним детальний опис робіт та проведену юридичну роботу у судових засіданнях, суд доходить висновку про стягнення з відповідача 19 379,20 грн витрат на правову допомогу, визначені у Акті приймання передачі наданих послуг у пунктах 5, 7, 8 на загальну суду 19 379,20грн., а саме: п.5 аналіз відповіді боржника від 22.10.2024 №61 та підготовка рекомендацій щодо подальших дій на суму 1 211,20грн; п.7 Підготовка та подання заяв по суті, відповідь на відзив, клопотань, інших необхідних процесуальних документів на суму 12 112,00грн.; п. 8 Представництво інтересів клієнта в суді першої інстанції (участь у судових засіданнях) на суму 6 056,00грн.
Щодо наданих послуг, визначених у пунктах 1, 2, 3 детального опису, а саме: ознайомлення, аналіз та оцінка договірних відносин та первинної документації, консультація клієнта; опрацювання нормативної бази, судової практики, оцінка правових підстав нарахування неустойки, 3% річних та інфляційних втрат; переговори з боржником щодо можливості добровільного врегулювання спору, то суд не бере їх до уваги, оскільки про такі витрати при поданні позову він знав, проте не зазначив в орієнтовному розрахунку. Доказів неможливості передбачити такий розмір витрат на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку позивачем не надано. Сума наданих послуг, передбачених у п.4 судом не береться до уваги, оскільки така послуга включена у п. 9 щодо надання інших послуг (роботи), що необхідні для супроводження справи клієнта.
Щодо стягнення витрат на професійну допомогу, які заявлені відповідачем суд зазначає таке.
Представником відповідача у поданій заяві від 27.01.2025 року за вх.№2161/25 проінформовано суд, що орієнтовні витрати відповідача на правову допомогу по даній справі складатимуть 25 000,00грн.
13.02.2025 року представником відповідача подано через систему «Електронний суд» клопотання за вх.№3860/25 та вх.№3862/25 про відшкодування, понесених відповідачем на професійну правничу (правову) допомогу у справі №914/2685/24 з доказами їх понесення на загальну суму 25 000,00грн. На підтвердження понесених витрат у даній справі, відповідачем подано ордер на надання правової допомоги, договір про надання правової допомоги від 07 листопада 2024 року, додаток №1 до договору від 07.11.2024 року, Акт приймання-передачі послуг за договором про надання правової допомоги від 12 лютого 2025 року, відповідно до якого загальна вартість робіт в період з 07.11.2024 року на стадії розгляду справи в першій інстанції становить 25 000,00грн.
Згідно з статтею 74 ГПК України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам статей 75 - 79 ГПК України. Вказаний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17.01.2024 року у справі №906/462/22.
У судовому засіданні позивачем усно заперечено несення судових витрат у такому розмірі без належного обгрунтування.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, визначеного ч. 4 ст.129 ГПК України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 ст. 129 цього Кодексу.
Суд, зважаючи на положення статті 126 ГПК України, дослідивши докази, надані заявником на підтвердження понесених судових витрат, практику ЄСПЛ та Верховного Суду, дослідивши обсяг, наданих послуг адвоката, приймаючи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору, відповідність запропонованої адвокатом правової позиції правовим висновкам суду, дійшов до висновку, що заявлений до стягнення розмір витрат на професійну правничу допомогу є завищеним та не співмірним із складністю справи та реально наданими послугами, витраченим часом, обсягом цих послуг, беручи до уваги часткове задоволення позовних вимог, враховуючи пропорційність та доцільність понесених витрат, суд доходить висновку про їх зменшення до 5 000,00грн.
Керуючись статтями 2, 13, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 185, 191, 192, 236, 237, 238, 239, 240, 241, 331 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задоволити частково.
2. Стягнути з Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю “імені Тараса Шевченка» (80224, Львівська обл., Червоноградський р-н, с. Куликів, вул. Вигідська, будинок 37, код ЄДРПОУ 04950543) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Волинь-зерно-продукт» (45606, Волинська обл., Луцький р-н, с. Рованці, вул. Промислова, 5А, код ЄДРПОУ 31496816) 2 328 868,01грн. заборгованості, з якої: 1 379 570,50грн. - інфляційні втрати, 516 222,37грн. - 3% річних, 433 075,14грн. пені, 93 683,01грн. судового збору та 19 379,20грн. витрат на професійну правничу допомогу.
3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “Волинь-зерно-продукт» (45606, Волинська обл., Луцький р-н, с. Рованці, вул. Промислова, 5А, код ЄДРПОУ 31496816) на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю “імені Тараса Шевченка» (80224, Львівська обл., Червоноградський р-н, с. Куликів, вул. Вигідська, будинок 37, код ЄДРПОУ 04950543) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі у розмірі 5 000,00грн.
5. Клопотання про надання розстрочки виконання рішення (вх.№3631/25 від 30.01.2025 року) задоволити частково.
6. Розстрочити виконання рішення у даній справі на 6 місяців зі сплатою суми 2 328 868,01грн. за наступним графіком:
- з 24 березня 2025 року - 388 144,66грн.
- з 24 квітня 2025 року - 388 144,66грн.
- з 24 травня 2025 року - 388 144,66грн.
- з 24 червня 2025 року - 388 144,66грн.
- з 24 липня 2025 року - 388 144,66грн.
- з 24 серпня 2025 року - 388 144,71грн.
7. Рішення набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України.
8. Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Західного апеляційного господарського суду в порядку, встановленому розділом IV ГПК України.
Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається - http://court.gov.ua/fair/sud5015, а також у Єдиному державному реєстрі судових рішень за веб-адресою - http://reyestr.court.gov.ua.
Повний текст рішення складено та підписано 28.02.2025 року.
Суддя Коссак С.М.