"04" лютого 2025 р.
м. Київ
Справа № 911/2661/24
Суддя Черногуз А.Ф., за участю секретаря Василець О.М., розглянувши в порядку загального позовного провадження справу
за позовом Першого заступника керівника Житомирської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону (10014, м. Житомир, вул. Дмитра Донцова, буд. 20, код 38347014)
в інтересах держави в особі Міністерства оборони України (03168, місто Київ, пр. Повітряних Сил, будинок 6, код 00034022)
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аріан-Трейд" (08500, Київська обл., Фастівський р-н, місто Фастів, вул. Поліграфічна, будинок 12, код ЄДРПОУ 42140105)
про визнання недійсними пунктів договору у частині включення до договірної ціни податку на додану вартість, стягнення безпідставно сплачених грошових коштів у вигляді ПДВ, інфляційних втрат та трьох відсотків річних,
за участю представників:
позивача: Прокопенко Катерини Сергіївни;
прокурора: Солопа Руслана Валерійовича;
відповідача: Момота Олега Володимировича, Горбаня Романа Олеговича,
Історія розгляду справи
До Господарського суду Київської області надійшла позовна заява Першого заступника керівника Житомирської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону в інтересах держави в особі Міністерства оборони України до Товариства з обмеженою відповідальністю "Аріан-Трейд" про визнання недійсними пунктів договору у частині включення до договірної ціни податку на додану вартість, стягнення безпідставно сплачених грошових коштів у вигляді ПДВ, інфляційних втрат та трьох відсотків річних.
Господарський суд ухвалою від 08.10.2024 відкрив провадження у справі, розгляд справи вирішено здійснювати за правилами загального позовного провадження. Призначено проведення підготовчого засідання у справі на 04.11.2024 на 15:00. Судом встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву - протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали суду про відкриття провадження.
Через систему "Електронний суд" до Господарського суду Київської області 11.10.2024 надійшли додаткові письмові пояснення представника позивача.
У засіданні 04.11.2024 брали участь представник позивача Хмара Юрій Олегович та прокурор Солоп Руслан Валерійович. Відповідач не забезпечив явки уповноважених представників, хоча був належним чином повідомлений. У засіданні представник позивача заявив клопотання про розгляд справи у закритому судовому засіданні, яке було задоволене судом, у зв'язку з чим суд постановив проводити розгляд справи в закритих судових засіданнях. При цьому, оскільки жодних клопотань, відзиву чи інших заяв по суті спору відповідачем надіслано не було, розгляд справи у підготовчому провадженні був відкладений на 25.11.2024 на 15:15.
У засіданні 25.11.2024 брали участь представник позивача Хмара Юрій Олегович, представник відповідача Горбань Роман Олегович та прокурор Маліцька Юлія Сергіївна. На момент судового засідання ні відзиву від відповідача, ні інших клопотань не надходило. Проте представник відповідача висловив намір скористатись своїм процесуальним правом та, відповідно до статті 165 ГПК України, подати відзив на позовну заяву, в зв'язку з чим суд відклав розгляд справи у підготовчому провадженні на 09.12.2024 на 14:30.
Через систему "Електронний суд" до Господарського суду Київської області 06.12.2024 надійшли заперечення прокурора на додаткові письмові пояснення представника позивача, а 09.12.2024 надійшли клопотання про відкладення розгляду справи та відзив на позовну заяву представника відповідача, у якому містилось клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку на його подання.
09.12.2024 у судове засідання з'явились представник позивача Хмара Юрій Олегович та прокурор Солоп Руслан Валерійович. Представник відповідача не з'явився. Разом із цим, судом було задоволене клопотання представника відповідача про поновлення строку на подання відзиву на позовну заяву, який був приєднаний до матеріалів справи, в зв'язку з чим, суд встановив строк для подання відповіді на відзив до 30.12.2024 та заперечення до 20.01.2025. Крім того, суд продовжив строк підготовчого провадження на 30 днів відповідно та задовольнив клопотання представника відповідача про відкладення розгляду справи від 09.12.2024, у зв'язку з чим розгляд справи у підготовчому провадженні було відкладено на 20.01.2025 на 15:15.
Через систему "Електронний суд" до Господарського суду Київської області 20.12.2024 надійшла відповідь на відзив на позовну заяву прокурора, а 20.01.2025 надійшли заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву представника відповідача.
20.01.2025 у судове засідання з'явився представник позивача Хмара Юрій Олегович, представник відповідача Момот Олег Володимирович та прокурор Солоп Руслан Валерійович. Оскільки в матеріалах справи наявні усі необхідні заяви по суті спору, а інших клопотань чи заяв учасниками процесу не заявлено, судом було закрите підготовче провадження та призначений розгляд справи по суті на 04.02.2025 на 10:00.
У судовому засіданні 04.02.2025 суд проголосив вступну та резолютивну частини рішення у справі про задоволення позову.
Доводи позивача
Звертаючись з позовом до суду прокурор просив визнати недійсним пункти 1.1 та 3.1 договору №286/1/22/12 про постачання для державних потреб мастильних засобів (09210000-4) (оливи для гідравлічних систем та іншого призначення) для техніки спеціального призначення (за кошти Державного бюджету України) від 06.06.2022, що був укладений між позивачем та відповідачем, у частині включення до договірної ціни податку на додану вартість, а також просив суд стягнути з відповідача на користь позивача 619100,00 грн безпідставно сплачених коштів у вигляді ПДВ, 38980,80 грн 3% річних та 109648,27 грн втрат від інфляції.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор, зокрема послався на те, що до припинення чи скасування воєнного стану, операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави за договорами, укладеними позивачем, оподатковуються за нульовою ставкою ПДВ у силу підпункту «г» підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 Податкового кодексу України (далі - ПК України) та постанови Кабінету Міністрів України № 178 від 02.03.2022 «Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану» (далі - Постанова №178), а натомість пункти 1.1 та 3.1 договору містять положення щодо включення ПДВ у ціну договору.
Відтак, прокурор вважає, що положення пунктів 1.1 та 3.1 договору в частині включення до договірної ціни ПДВ суперечать підпункту «г» підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 ПК України та Постанові № 178, а тому мають бути визнані судом недійсними на підставі частини 1 статті 203, а також статей 215 та 217 ЦК України.
Заперечення відповідача
Заперечуючи проти позову, відповідач, зокрема вказав на те, що застосування до спірних правовідносин Постанови №178 є неправомірним, оскільки вони регулюються виключно нормами ПК України.
Також відповідач зауважив, що не абсолютно всі операції по поставці паливно-мастильних матеріалів звільняються від оподаткування податком на додану вартість, а лише ті, які пов'язані з виконанням мобілізаційних завдань в умовах військового стану, а укладений між сторонами договір не був направлений на виконання мобілізаційних завдань і придбаний товар не був призначений для виконання мобілізаційних завдань в умовах воєнного стану, забезпечення транспорту для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Крім того, відповідач зазначив, що укладаючи договір сторони, розуміючи значення своїх дій та їх зміст, погодили ціну договору, виконали умови договору саме в погодженому ними обсязі, знаючи про всі існуючі обмеження та вимоги щодо утворення ціни та її складових, з урахуванням вимог діючого законодавства, зокрема і щодо утворення ціни та її складових.
Поряд із цим, за твердженнями відповідача, позивач пов'язує стягнення грошових коштів з недійсністю пунктів 1.1 та 3.1 договору в частині сплати розміру податку на додану вартість як правовий наслідок цього, що не передбачено нормами ЦК України як спосіб захисту, а відтак обраний стороною позивача спосіб захисту не передбачений законом та не може бути ефективним.
Також відповідач зауважив, що у разі визнання правочину недійсним, стягнення передбачених статтею 625 ЦК України грошових коштів відбувається, починаючи з часу набрання законної сили рішенням суду про таке визнання, а відтак здійснений прокурором розрахунок трьох відсотків річних та інфляційних втрат є необґрунтованим.
Обставини встановлені судом
06.06.2022 між позивачем, як замовником, та відповідачем, як постачальником, був укладений договір №286/1/22/12 про постачання для державних потреб мастильних засобів (09210000-4) (оливи для гідравлічних систем та іншого призначення) для техніки спеціального призначення (за кошти Державного бюджету України).
Згідно з п. 1.1 договору, постачальник зобов'язується постачати у 2022 році мастильні засоби (09210000-4) (оливи для гідравлічних систем та іншого призначення) (далі - товар) для потреб Міністерства оборони України згідно специфікації, а замовник забезпечити приймання продукції та її оплату в асортименті, кількості, у строки і за цінами згідно з нижчевикладеною специфікацією.
Специфікацією визначено, зокрема, найменування продукції, яка поставляється, а саме: рідина «Стеол-М» (61-000-7238), строк постачання: 30 календарних днів з дати підписання договору в термін до 05.07.2022, загальну кількість продукції: 41,0 тонну, ціну одиниці товару (без ПДВ): 75 500,00 грн, загальну вартість продукції, яка становить 3 714 600,00 грн, з яких 3 095 500,00 грн - вартість продукції без ПДВ та 619 100,00 грн - ПДВ.
Пунктом 2.2 договору встановлено, що одержувачами продукції є військові частини (далі - одержувачі замовника) згідно з рознарядкою Міністерства оборони України (додаток 12.2. до договору).
Згідно з п. 3.1 договору ціна договору становить: без ПДВ 3 095 500,00 грн (три мільйони дев'яносто п'ять тисяч п'ятсот) грн 00 коп, крім того ПДВ 619100 (шістсот дев'ятнадцять тисяч сто) грн. 00 коп. Ціна договору, що підлягає оплаті становить: 3 714 600,00 (три мільйони сімсот чотирнадцять тисяч шістсот) грн. 00 коп., у тому числі податок на додану вартість та вартість вантажних робіт в місцях завантаження і транспортні витрати.
Відповідно до п. 4.1 договору розрахунок за фактично постачений товар здійснюється протягом 30 календарних днів (за умови надходження бюджетних коштів на рахунок Міністерства оборони України за даним кодом видатків) з дати надання постачальником до Департаменту державних закупівель та постачання матеріальних ресурсів Міністерства оборони України належним чином оформлених документів, передбачених цим договором, але не пізніше ніж за п'ять робочих днів до закінчення поточного бюджетного року.
Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами і діє до 31.12.2022 року, а в частині проведення розрахунків до повного їх завершення (п. 10.1 договору).
На виконання умов договору позивач сплатив на користь відповідача грошові кошти в загальній сумі 3 714 600,00 грн, у тому числі 619 100,00 грн ПДВ, що підтверджується платіжними дорученнями № 286/1/185 від 26.07.2022 на суму 1 813 812,00 грн, у т.ч. 302 302,00 грн ПДВ, № 286/1/191 від 08.08.2022 на суму 1 003 848,00 грн, у т.ч. 167 308,00 грн ПДВ та № 286/1/210 від 23.08.2022 на суму 896 940,00 грн, у т.ч. 149 490,00 грн ПДВ.
Висновки господарського суду
В силу статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Право на доступ до правосуддя закріплене у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Україною.
Як визначено статтею 5 ГПК України, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
За приписами частин 1 та 3 статті 180 ГК України, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Ціна у господарському договорі визначається в порядку, встановленому цим Кодексом, іншими законами, актами Кабінету Міністрів України (частина 5 статті 180 ГК України).
Відповідно до статті 11 Закону України «Про ціни і ціноутворення» вільні ціни встановлюються суб'єктами господарювання самостійно за згодою сторін на всі товари, крім тих, щодо яких здійснюється державне регулювання цін.
Згідно з підпунктом 14.1.178 пункту 14.1 статті 14 ПК України податок на додану вартість - непрямий податок, який нараховується та сплачується відповідно до норм розділу V цього Кодексу.
Об'єктом оподаткування є операції платників податку, зокрема з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу (підпункт "а" пункту 185.1 статті 185 ПК України).
Відповідно до підпункту «г» підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 ПК України за нульовою ставкою оподатковуються операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту Збройних Сил України, що бере участь у миротворчих акціях за кордоном України, або в інших випадках, передбачених законодавством.
Так, постановою Кабінету Міністрів України № 178 від 02.03.2022 «Деякі питання обкладення податком на додану вартість за нульовою ставкою у період воєнного стану» (далі - Постанова №178) встановлено, що до припинення чи скасування воєнного стану операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Міністерства внутрішніх справ, Державної служби з надзвичайних ситуацій, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, інших утворених відповідно до законів військових формувань, їх з'єднань, військових частин, підрозділів, установ або організацій, що утримуються за рахунок коштів державного бюджету, для потреб забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави обкладаються податком на додану вартість за нульовою ставкою. Ця постанова набирає чинності з дня її опублікування і застосовується з 24.02.2022.
При цьому, Постанова № 178 була прийнята з метою виконання мобілізаційних завдань в умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64 «Про введення воєнного стану в Україні», та відповідно до підпункту «г» підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 ПК України, про що зазначено в преамбулі цієї постанови. Нормативні положення Постанови № 178 не містять умови про постачання товарів саме на виконання мобілізаційних завдань, проте вона містить посилання на норми підпункту «г» підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 ПК України.
Судом встановлено, що Офіс Генерального прокурора звернувся до Державної податкової служби України листом від 14.08.2023 за № 11/3/1-186 вих-23 в якому, з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді, прокурор просив ДПС України надати копії документів та інформацію, зокрема щодо того чи застосовується нульова ставка ПДВ до операцій з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту суб'єктів, визначених постановою № 178, які здійснені платником податку на підставі договорів, укладених із такими суб'єктами не в рамках виконання мобілізаційних завдань.
У відповідь на вказаний лист прокурора Державна податкова служба України листом від 21.08.2023 за № 10244/5/99-00-08-01-04-05 повідомила, що будь-які питання щодо оподаткування регулюються Кодексом і не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів, що містять виключно положення щодо внесення змін до Кодексу та або положення, які встановлюють відповідальність за порушення норм податкового законодавства (пункт 7.4 статті 7 розділу І Кодексу).
Водночас, згідно висновку викладеного в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14.11.2023 у справі № 910/2416/23, суд констатував наступне:
«Норми ПК України не передбачають можливості для платників податку - постачальників здійснювати вибір щодо застосування чи незастосування нульової ставки податку, оскільки застосування встановленої діючим законодавством ставки податку є обов'язковим, а не правом платника податку. Державна податкова служба України зазначила, що застосування нульової ставки ПДВ до операцій з постачання товарів не залежить від факту формування чи не формування постачальниками податкового кредиту за операціями з придбання товарів чи сировини для виготовлення товарів, які надалі постачаються за нульовою ставкою податку. Тобто, незалежно від того, був сформований постачальником чи ні податковий кредит за операціями з придбання пального (товар для заправки), так і за операціями з придбання будь-яких інших товарів, що використовуються для забезпечення транспорту (інші паливно-мастильні матеріали, запасні частини, комплектуючі, охолоджуючі рідини, інструменти та додаткове обладнання, визначені відповідними нормативними та технічними документами), операції з подальшого постачання таких товарів для визначених Постановою № 178 категорій суб'єктів оподатковуються за нульовою ставкою податку на додану вартість. При цьому, оскільки режим застосування нульової ставки не є тотожним режиму звільнення від оподаткування податком на додану вартість, нарахування податкових зобов'язань з податку на додану вартість за правилами, встановленими пунктом 198.5 ст. 198 розділу V Кодексу, постачальником при здійсненні операцій, що оподатковуються за нульовою ставкою податку на додану вартість, не здійснюється».
Частиною 4 статті 236 ГПК України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до частини 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.
Так, договір № 286/1/22/12 про постачання для державних потреб мастильних засобів (09210000-4), для техніки спеціального призначення (за кошти Державного бюджету України) укладений між сторонами 06.06.2022, тобто після прийняття Постанови № 178.
Як вже зазначалось, Постанова № 178 застосовується до операції з постачання товарів для заправки (дозаправки) або забезпечення транспорту виключно для категорій суб'єктів, що визначені цією постановою, зокрема Збройних Сил та інших утворених відповідно до законів військових формувань, їх з'єднань, військових частин, підрозділів, установ або організацій.
Згідно з частиною 1 статті 1 Закону України «Про Збройні Сили України» Збройні Сили України - це військове формування, на яке відповідно до Конституції України покладаються оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності.
Відповідно до пункту 3 статті 10 Закону України «Про Збройні Сили України» Міністерство оборони України забезпечує життєдіяльність Збройних Сил України, їх функціонування, бойову та мобілізаційну готовність, боєздатність, підготовку до виконання покладених на них завдань, застосування, комплектування особовим складом та його підготовку, постачання озброєння та військової техніки, підтримання справності, технічної придатності та модернізації зазначеного озброєння і техніки, матеріальних, фінансових, інших ресурсів та майна згідно з потребами, визначеними Генеральним штабом Збройних Сил України в межах коштів, передбачених Державним бюджетом України, і здійснює контроль за їх ефективним використанням, організовує виконання робіт і надання послуг в інтересах Збройних Сил України.
Як зазначалось вище, пунктом 2.2 договору встановлено, що одержувачами продукції є військові частини (далі - одержувачі замовника) згідно з рознарядкою Міністерства оборони України (додаток 12.2. до договору), а перелік продукції, що поставляється за цим договором, визначений пунктом 1.1 договору, а саме: рідина «Стеол-М» (61-000-7238).
Як вбачається з індивідуальної податкової консультації Державної податкової служби України від 07.06.2023 за №1372/ІПК/99-00-04-02-03-05, нульова ставка податку на додану вартість, відповідно до підпункту «г» підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 розділу V ПК України та Постанови № 178 застосовується як до операцій з постачання пального (товар для заправки), так і до операцій з постачання будь-яких інших товарів, що використовуються для забезпечення транспорту (інші паливно-мастильні матеріали, запасні частини, комплектуючі, охолоджуючі рідини, інструменти та додаткове обладнання, визначені відповідними нормативними та технічними документами тощо), при умові, що такі операції з постачання здійснюються категоріями суб'єктів, що визначені Постановою №178.
Крім того, листом № 12537/5/99-00-21-03-02-05 від 28.12.2022 Державна податкова служба України відповіла на звернення Державної аудиторської служби України № 000800-14/9974-2022 від 07.12.2022 щодо застосування до операцій з постачання запасних частин та комплектуючих до транспортних засобів нульової ставки податку на додану вартість, з урахуванням положень Постанови № 178 та з урахуванням позиції Міністерства фінансів України, повідомила, що нульова ставка податку на додану вартість, відповідно до підпункту "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 розділу V ПК України та Постанови № 178, застосовується безпосередньо як до операцій з постачання пального (товар для заправки), так і до операцій з постачання будь-яких інших товарів, що використовуються для забезпечення транспорту (наприклад, але не виключно, інші паливно-мастильні матеріали, запасні частини для ремонту автомобільної техніки, комплектуючі, автомобільні шини, охолоджуючі рідини, паливний, повітряний та масляні фільтра, свічки запалювання, акумуляторні батареї для автомобілів, номерні знаки та колісні на колісні транспортні засоби, фарба автомобільна, інструменти та додаткове обладнання, визначені відповідними нормативними та технічними документами тощо), при умові, що такі операції з постачання здійснюються категоріями суб'єктів, що визначені Постановою № 178.
Таким чином, категорія товару, що поставляється за договором, так само як і позивач, як замовник товару, підпадають під дію Постанови № 178.
Відповідно до частини 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно з частини 3 статті 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до частини 1 статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Оскільки не тільки Постановою № 178 визначено нульову ставку податку на додану вартість для операцій з заправки (дозаправки) або забезпечення наземного військового транспорту чи іншого спеціального контингенту, але й це передбачено підпунктом "г" підпункту 195.1.2 пункту 195.1 статті 195 ПК України, а замовником товару за договором № 286/1/22/12 від 06.06.2022 виступає Міністерство оборони України для військових частин, то пункти 1.1 та 3.1 договору суперечать згаданим положенням Постанови № 178 та Податкового кодексу України у частині включення до договірної ціни податку на додану вартість у розмірі 20 %, що є підставою для визнання недійсними вказаних пунктів договору в цій частині.
Згідно зі статтею 217 ЦК України недійсність окремої частини правочину не має наслідком недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був би вчинений і без включення до нього недійсної частини.
Хоча ПДВ і включається до ціни товару, однак не є умовою про ціну (істотною умовою) в розумінні цивільного та господарського законодавства, оскільки не може встановлюватися за погодженням сторін.
Аналогічний за змістом висновок викладений в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 910/12764/20 та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 01.06.2021 у справі № 916/2478/20.
Отже спірний договір міг бути укладеним сторонами без включення до нього умов щодо ПДВ.
Таким чином, позовна вимога прокурора про визнання недійсними пунктів 1.1 та 3.1 договору № 286/1/22/12 про постачання для державних потреб мастильних засобів (09210000-4) для техніки спеціального призначення (за кошти державного бюджету України від 06.06.2022, укладеного між позивачем та відповідачем, у частині включення до договірної ціни податку на додану вартість підлягає задоволенню.
Також, прокурор просить стягнути з відповідача на користь позивача 619100,00 грн безпідставно сплачених коштів, посилаючись на частину 1 статті 1212 ЦК України.
Відповідно до статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Положення цієї глави застосовуються також до вимог про:
1) повернення виконаного за недійсним правочином;
2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;
3) повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні;
4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Загальна умова частини 1 статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на підставі цієї статті тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
У випадку, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава у встановленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Оскільки відповідач отримав від позивача 619100,00 грн ПДВ при тому, що відповідний товар був звільнений від оподаткування, то неповернення відповідачем позивачу зазначеної суми, перерахованої поза межами визначених нормативним регулюванням та з безпідставним внесенням до умов договору платежів, має наслідком збагачення відповідача за рахунок позивача поза підставою, передбаченою законом.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10.02.2022 р. у справі № 916/707/21.
Як зазначалось вище, позивач перерахував відповідачу грошові кошти на загальну суму 3714600,00 грн, у тому числі 619100,00 грн ПДВ, що підтверджується платіжними дорученнями № 286/1/185 від 26.07.2022 на суму 1813812,00 грн, у т.ч. 302302,00 грн ПДВ (дата одержання банком 27.07.2022), № 286/1/191 від 08.08.2022 на суму 1003848,00 грн, у т.ч. 167308,00 грн ПДВ (дата одержання банком 09.08.2022) та № 286/1/210 від 23.08.2022 на суму 896940,00 грн, у т.ч. 149490,00 грн ПДВ (дата одержання банком 24.08.2022).
Положення статті 1212 ЦК України не визначають строк, в межах якого таке повернення має бути здійснене, і до настання якого, вимога про таке повернення не підлягає задоволенню. Це зумовлено природою правовідносин з набуття/збереження/знаходження майна без достатньої правової підстави та вказує на необхідність негайного повернення майна. Особливості правового регулювання кондикційних зобов'язань виключають існування строку для належного/непростроченого виконання таких зобов'язань у розумінні статті 530 ЦК України.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 25.02.2020 у справі № 922/748/19.
Відповідно до частини 1 статті 16 ЦК України, встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Загальні підстави виникнення зобов'язань у зв'язку з набуттям чи збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.
Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. З урахуванням змісту зазначеної норми можна виокремити особливості змісту та елементів кондикційного зобов'язання.
Характерною особливістю кондикційних зобов'язань є те, що підстави їх виникнення мають широку сферу застосування: зобов'язання можуть виникати як із дій, так і з подій, причому з дій як сторін зобов'язання, так і третіх осіб, із дій як запланованих, так і випадкових, як правомірних, так і неправомірних. Крім того, у кондикційному зобов'язанні не має правового значення, чи вибуло майно з володіння власника за його волею або всупереч його волі, чи є набувач добросовісним або недобросовісним.
Кондикційне зобов'язання виникає за наявності таких умов: а) набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); б) набуття чи збереження майна відбулося за відсутності достатньої правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
Конструкція статті 1212 ЦК України, як і загалом норм глави 83 цього Кодексу, свідчить про необхідність установлення так званої «абсолютної» безпідставності набуття (збереження) майна не лише в момент його набуття (збереження), а й станом на час розгляду спору.
Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред'явлення кондиційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов'язаний договірними правовідносинами щодо речі.
Узагальнюючи викладе, можна дійти висновку про те, що кондиція це позадоговірний зобов'язальний спосіб захисту права власності або іншого речового права, який може бути застосований самостійно. Кондикція також застосовується субсидіарно до реституції та віндикації як спосіб захисту порушеного права у тому випадку, коли певна вимога власника (титульного володільця) майна не охоплюється нормативним урегулюванням основного способу захисту права, але за характерними ознаками, умовами та суб'єктним складом підпадає під визначення зобов'язання з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.
Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України, у разі наявності речово-правових відносин безпосередньо між власником та володільцем майна.
Такий спосіб захисту можливо здійснити шляхом застосування кондикційного позову, якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 1212 ЦК України, які дають право витребувати у набувача таке майно.
При цьому, як зазначалося вище, положеннями частини 1 статті 1212 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Під вiдсутнiстю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
Аналіз статті 1212 ЦК України вказує на те, що правова природа інституту безпідставного отримання чи збереження майна (предмет регулювання) це відносини, які виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 23.05.2018 в справі № 910/1238/17 зроблений висновок, що положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи. Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що цей вид зобов'язань породжують такі юридичні факти: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали.
Таким чином у відповідача виник обов'язок з повернення позивачу безпідставно отриманих коштів з моменту безпідставного одержання згідно з нормами статті 1212 ЦК України та при цьому такий спосіб захисту порушеного права позивача є ефективним, чим спростовуються доводи відповідача про обрання прокурором неефективного способу захисту порушеного права позивача у вигляді стягнення грошових коштів в зв'язку з недійсністю пунктів 1.1 та 3.1 договору.
Отже відповідач є таким, що прострочив зобов'язання з повернення позивачу грошових коштів, а саме безпідставно сплаченого ПДВ в загальній сумі 619100,00 грн, зокрема, в сумі 302302,00 грн з 28.07.2022, в сумі 167308,00 грн з 10.08.2022 та в сумі 149490,00 грн з 25.08.2022.
Таким чином, позовна вимога про стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів в загальному розмірі 619100,00 грн , як безпідставно отриманих коштів підлягає задоволенню.
Також, прокурор просить стягнути з відповідача на користь позивача 109648,27 грн інфляційних втрат та 38980,80 грн 3% річних.
Згідно з ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Прокурор просить стягнути з відповідача 38980,80 грн 3 % річних, які розраховані за загальний період з 29.07.2022 по 13.09.2024, з яких 19313,32 грн, нарахованих за період з 29.07.2022 по 13.09.2024 на 302302,00 грн заборгованості, 10510,12 грн, нарахованих за період з 11.08.2022 по 13.09.2024 на 167308,00 грн заборгованості, 9157,36 грн, нарахованих за період з 30.08.2022 по 13.09.2024 на 149490,00 грн заборгованості.
При цьому суд враховує, що передбачений частиною другою статті 625 ЦК України обов'язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми виникає виходячи з наявності самого факту прострочення, який у цій справі має місце з моменту безпідставного одержання відповідачем грошових коштів позивача.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.02.2024 у справі № 910/3831/22.
Поряд із цим, згідно правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17, відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Системний аналіз положень частини 2 статті 625 ЦК України та частини 1 статті 1212 ЦК України за наявності випадку безпідставного набуття боржником коштів у позадоговірному випадку, виключає можливість застосувати приписи частини 2 статті 530 ЦК України, оскільки у боржника виникає обов'язок повернути безпідставно одержані кошти починаючи з наступного дня після їх отримання.
Вказаним спростовуються доводи відповідача про те, що стягнення передбачених статтею 625 ЦК України грошових коштів відбувається, починаючи з часу набрання законної сили рішенням суду про таке визнання.
Відтак, перевіривши наданий прокурором розрахунок 3 % річних, суд приходить до висновку, що він є арифметично вірним, у зв'язку з чим вимога про стягнення з відповідача на користь позивача 38980,80 грн 3 % річних.
Також, прокурор просить суд стягнути з відповідача 109648,27 грн інфляційних втрат, які розраховані за загальний період з серпня 2022 по серпень 2024 з урахуванням дат виникнення заборгованості, які зазначені вище.
Оскільки наданий прокурором розрахунок інфляційних втрат є арифметично вірним, суд дійшов висновку про задоволення позовної вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 109648,27 грн інфляційних втрат.
Пунктом 12 частини 3 статті 2 ГПК України закріплено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Судові витрати відповідно до статті 123 ГПК України складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи на професійну правничу допомогу та інших витрат, що пов'язані з вчиненням сторонами необхідних процесуальних дій. За змістом статті 129 ГПК України судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки позов задоволено у повному обсязі, то витрати зі сплати судового збору покладаються судом на відповідача повністю.
В силу частини 5 статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до пункту 5 частини 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Враховуючи вищенаведене, а також те, що положеннями п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України однією з засад судочинства визначено змагальність сторін та свободу в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, господарський суд вважає, що судом, в межах наданих повноважень, створені належні умови для реалізації сторонами своїх процесуальних прав щодо доказів та доводів.
Керуючись ст.ст. 129, 233, 236 - 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити.
Визнати недійсним п.п 1.1 та 3.1 договору №286/1/22/12 від 06.06.2022 про постачання для державних потреб мастильних засобів (09210000-4) (оливи для гідравлічних систем та іншого призначення) для техніки спеціального призначення (за кошти Державного бюджету України), укладеного між Міністерством оборони України (03168, місто Київ, пр. Повітряних Сил, будинок 6, код 00034022) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Аріан-Трейд» (08500, Київська обл., Фастівський р-н, місто Фастів, вул. Поліграфічна, будинок 12, код ЄДРПОУ 42140105), у частині включення до договірної ціни податку на додану вартість.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Аріан-Трейд" (08500, Київська обл., Фастівський р-н, місто Фастів, вул. Поліграфічна, будинок 12, код ЄДРПОУ 42140105) на користь Міністерства оборони України (03168, місто Київ, пр. Повітряних Сил, будинок 6, код 00034022) 619100 грн безпідставно сплачених коштів у вигляді ПДВ, 38980,8 грн 3% річних, 109648,27 грн втрат від інфляції.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Аріан-Трейд" (08500, Київська обл., Фастівський р-н, місто Фастів, вул. Поліграфічна, будинок 12, код ЄДРПОУ 42140105) на користь Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону (ЄДРПОУ 38347014) 14543,94 грн витрат зі сплати судового збору.
Рішення господарського суду набирає законної сили в порядку ст. 241 ГПК України.
Рішення підлягає оскарженню в порядку та строки, визначені статтями 254-256 ГПК України.
Повний текст рішення складено та підписано 03.03.2025.
Суддя А.Ф. Черногуз