ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м. Київ, вул. Б. Хмельницького, 44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
04.03.2025Справа № 910/15227/24
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Ломаки В.С., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи
за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АРКС"
до Приватного акціонерного товариства "Українська страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс Груп"
про стягнення 16 316,79 грн.,
Без виклику (повідомлення) представників сторін.
Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "АРКС" (далі - позивач) звернулося до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Приватного акціонерного товариства "Українська страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс Груп" (далі - відповідач) страхового відшкодування у розмірі 16 316,79 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачем на підставі договору добровільного страхування наземного транспорту "Класік" від 25.01.2021 року № 1394а1кє, та у зв'язку із настанням страхової події - дорожньо-транспортної пригоди, виплачено страхове відшкодування власнику автомобіля "Renault Sandero", реєстраційний номер НОМЕР_1 , а тому позивачем отримано право вимоги до особи, відповідальної за завдану шкоду. Відповідальність власника транспортного засобу - автомобіля "Volkswagen Caddy", реєстраційний номер НОМЕР_2 , водієм якого скоєно дорожньо-транспортну пригоду, станом на дату настання останньої була застрахована відповідачем на підставі договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів відповідно до полісу обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії ЕР № 201711808, а тому позивач вказував, що обов'язок з відшкодування 16 316,79 грн. покладається на відповідача.
Ухвалою від 13.12.2024 року господарський суд міста Києва відкрив провадження у справі № 910/15227/24 та вирішив здійснювати її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
30.12.2024 року через відділ діловодства господарського суду міста Києва надійшов відзив відповідача від 18.12.2024 року, в якому останній заперечив проти задоволення вимог позивача з огляду на відсутність у матеріалах справи належних доказів на підтвердження наявності у Приватного акціонерного товариства "Українська страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс Груп" обов'язку доплачувати страхове відшкодування у розмірі 16 316,79 грн. Так, відповідач зокрема вказував, що згідно з наданим позивачем актом від 25.05.2021 року огляду пошкодженого транспортного засобу - "Renault Sandero", реєстраційний номер НОМЕР_1 , рульова рейка: при русі чутно стук, при огляді на підйомнику при русі коліс вліво-вправо чутно стук, який відчувається при торканні механізму руками, спеціалісти СТО рекомендують заміну рульової рейки. Однак, на поданому позивачем відеозаписі додаткового огляду означеного автомобіля не зафіксовано стуку в рульовій рейці при русі коліс вліво-вправо; крім того, рульова рейка належним чином не закріплена до підрамника транспортного засобу, при фізичному натисканні на рульовий механізм, під час якого відчувається механічний стук, рульова рейка рухається незалежно від автомобіля.
Також, відповідач звернув увагу на те, що Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "АРКС" не надано належним чином оформленого акту діагностування/дефектовки, який підтверджує те, яка саме складова рульового механізму зазнала пошкоджень під час заявленої події, а також звіту/висновку про розмір спірного матеріального збитку.
21.01.2025 року через систему "Електронний суд" надійшла відповідь позивача від 21.01.2025 року на відзив на позовну заяву, в якій останній вказав про безпідставність заперечень відповідача та звернув увагу на те, що на підставі додаткового акту огляду від 25.05.2021 року було складено рахунок та страховий акт № ARX2786170 від 31.05.2021 року, які відповідають приписам чинного законодавства та підтверджують розмір спірної у справі суми страхового відшкодування.
Інших клопотань чи заяв, у тому числі по суті справи, від сторін до суду не надходило.
Частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.
При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення (частина 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд міста Києва, -
25.01.2021 року між позивачем (страховик) та ОСОБА_1 (страхувальник) був укладений Договір добровільного страхування наземного транспорту "Класік" № 1394а1кє (далі - Договір) щодо автомобіля "Renault Sandero", реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2020 року випуску.
Відповідно до пункту 9.2 Договору до страхових випадків віднесено збитки внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
Строк дії Договору - з 26.01.2021 року по 25.01.2022 року (пункт 17 Договору).
Пунктом 27.12 Договору визначено, що при пошкодженні ТЗ внаслідок страхового випадку розмір збитків визначається шляхом складання кошторису вартості відновлення ТЗ (кошторису збитків), в який включається вартість запасних частин, деталей, обладнання, що підлягають заміні, без урахування експлуатаційного зносу, а також вартість матеріалів та ремонтних робіт. Кошторис збитків складається Страховиком, виходячи з відновлення пошкодженого ТЗ на базі СТО, з урахуванням рахунків з СТО.
01.04.2021 року приблизно о 17:55 год. на вулиці Кільцевій, 18 у місті Києві відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля "Volkswagen Caddy", реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_2 , який не надав дорогу автомобілю, що рухався у попутному напрямку в тій смузі, на яку він мав намір перелаштуватися, внаслідок чого здійснив зіткнення із застрахованим позивачем автомобілем "Renault Sandero", реєстраційний номер НОМЕР_1 , у зв'язку з чим, транспортні засоби отримали механічні пошкодження.
Постановою Святошинського районного суду міста Києва від 21.05.2021 року в справі № 759/7570/21 (провадження № 3/759/3373/21) водія автомобіля "Volkswagen Caddy", реєстраційний номер НОМЕР_2 , ОСОБА_2 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, внаслідок якого скоєно ДТП, та притягнуто до адміністративної відповідальності.
У позовній заяві Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "АРКС" вказувало, що відповідно до полісу серії ЕР № 201711808 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, цивільна правова відповідальність водія автомобіля "Volkswagen Caddy", реєстраційний номер НОМЕР_2 , на час настання спірної у даній справі ДТП була застрахована у відповідача.
Заявою від 05.04.2021 року страхувальник звернувся до позивача із заявою про подію та виплату за договором добровільного страхування наземного транспортного засобу.
Відповідно до виставленого СТО - ТОВ "Арма Моторс" рахунку від 05.04.2021 року № VSK0134739 загальна вартість відновлювального ремонту автомобіля "Renault Sandero", реєстраційний номер НОМЕР_1 , склала 28 441,72 грн.
З урахуванням, зокрема, складеного 05.04.2021 року акту огляду транспортного засобу (дефектної відомості) та вищенаведеного рахунку СТО, страховим актом позивача від 16.04.2021 року № ARX2759621 вищенаведену ДТП визнано страховим випадком та вирішено виплатити страхове відшкодування у розмірі 28 441,72 грн.
Відповідно до платіжного доручення від 19.04.2021 року № 771855 позивач перерахував на рахунок СТО (ТОВ "Арма Моторс") грошові кошти у розмірі 28 441,72 грн. із призначенням платежу: "Страхове відшкодування згідно акту № ARX2759621, ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_3 , рах № VSK0134739 від 05.04.21 Без ПДВ".
З матеріалів справи також вбачається, що означена сума виплаченого Приватним акціонерним товариством "Страхова компанія "АРКС" страхового відшкодування була у добровільному порядку компенсована Приватним акціонерним товариством "Українська страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс Груп" позивачу на підставі платіжного доручення від 23.06.2021 року № ЗР058910 на суму 28 441,72 грн. та не входить до предмета спору в даній справі.
Обґрунтовуючи пред'явлені у даній справі вимоги, позивач посилався на те, що у подальшому було встановлено факт нанесення в результаті спірної ДТП застрахованому позивачем автомобілю "Renault Sandero", реєстраційний номер НОМЕР_1 , прихованих пошкоджень задньої лівої рульової рейки, що було зафіксовано у відповідному додатковому акті № 3413 огляду транспортного засобу (дефектній відомості).
Зважаючи на вказаний акт додаткового огляду, СТО - ТОВ "Арма Моторс" виставила страхувальнику новий рахунок від 19.05.2021 року № VSK013995 на оплату вартості відновлювального ремонту автомобіля "Renault Sandero", реєстраційний номер НОМЕР_1 , у розмірі 16 316,79 грн.
На підставі наведеного акту та рахунку СТО позивач склав страховий акт від 31.05.2021 року № ARX2786170, яким вирішив здійснити доплату страхового відшкодування у розмірі 16 316,79 грн.
Відповідно до платіжного доручення від 01.06.2021 року № 785268 позивач перерахував на рахунок СТО (ТОВ "Арма Моторс") грошові кошти у розмірі 16 316,79 грн. із призначенням платежу: "Страхове відшкодування згідно акту № ARX2786170, ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_3 , рах № VSK0134739 від 05.04.21 Без ПДВ".
Оскільки відповідач у добровільному порядку не відшкодував Приватному акціонерному товариству "Страхова компанія "АРКС" суму доплаченого останнім страхового відшкодування для здійснення відновлювального ремонту прихованих пошкоджень застрахованого автомобіля на суму 16 316,79 грн., означений страховик звернувся до господарського суду міста Києва з даним позовом.
Оцінюючи наявні у матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача задоволенню не підлягають з таких підстав.
Частинами 1 та 2 статті 1187 Цивільного кодексу України передбачено, що джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.
Вина фізичної особи ОСОБА_2 у спричиненні ДТП підтверджується наявними у матеріалах справи документами та встановлена у судовому порядку, а його цивільно-правова відповідальність застрахована відповідачем.
Так, правила регулювання деліктних зобов'язань допускають можливість відшкодування завданої потерпілому шкоди не безпосередньо особою, яка завдала шкоди, а іншою особою, - якщо законом передбачено такий обов'язок.
Зокрема, відповідно до статті 999 Цивільного кодексу України законом може бути встановлений обов'язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров'я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов'язкове страхування). До відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
Відносини у сфері обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються Цивільним кодексом України, Законом України "Про страхування", Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" та іншими законами України і нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них.
Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України "Про страхування").
Положеннями статті 979 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
За змістом статті 980 Цивільного кодексу України, статті 4 Закону України "Про страхування" залежно від предмета договору страхування може бути особистим, майновим, а також страхуванням відповідальності.
У свою чергу, за вольовою ознакою згідно з положеннями статті 999 Цивільного кодексу України і статей 6, 7 Закону України "Про страхування" страхування може бути добровільним і обов'язковим, тому кожен вид страхування має свої особливості правового регулювання.
До сфери обов'язкового страхування відповідальності належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Метою здійснення обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності Закон України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (стаття 3, тут і далі в редакції, чинній на час настання ДТП) визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону).
Згідно зі статтею 6 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю та/або майну потерпілого.
За змістом Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (статті 9, 22-31, 35, 36) настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров'ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов'язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинно відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.
З огляду на вищенаведене, сторонами договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів є страхувальник та страховик. При цьому, договір укладається з метою забезпечення прав третіх осіб (потерпілих) на відшкодування шкоди, завданої цим третім особам унаслідок скоєння ДТП за участю забезпеченого транспортного засобу.
Завдання потерпілому шкоди особою, цивільна відповідальність якої застрахована, внаслідок ДТП породжує деліктне зобов'язання, в якому право потерпілого (кредитора) вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі кореспондується із відповідним обов'язком боржника - відшкодувати шкоду (особи, яка завдала шкоди, відшкодувати цю шкоду). Водночас, така ДТП слугує підставою для виникнення договірного зобов'язання згідно з договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, в якому потерпілий так само має право вимоги до боржника - в договірному зобов'язанні ним є страховик.
Статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України визначено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за заподіяний збиток.
До таких випадків, зокрема, відноситься виплата страховиком за договором добровільного страхування страхового відшкодування страхувальнику (потерпілому), внаслідок чого до такого страховика переходить право вимоги, яке страхувальник мав до особи, відповідальної за заподіяний збиток, зокрема, й до страхувальника за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.07.2018 року в справі № 910/2603/17 висловила правову позицію, згідно з якою перехід права вимоги потерпілого (страхувальника) у деліктному зобов'язанні до страховика в порядку статті 993 Цивільного кодексу України та статті 27 Закону України "Про страхування" є суброгацією.
При цьому, помилковим є ототожнення права вимоги, визначеного статтею 27 Закону України "Про страхування" та статтею 993 Цивільного кодексу України, із правом вимоги (регресу), визначеного статтею 1191 Цивільного кодексу України, оскільки наведені норми регулюють різні за змістом правовідносини - суброгацію у страхових відносинах та регрес.
Так, на відміну від суброгації у страхових відносинах, де, як вже зазначено вище, право вимоги переходить від потерпілого (страхувальника) до страховика, а деліктне зобов'язання продовжує існувати, при регресі основне (деліктне) зобов'язання припиняється та виникає нове (регресне) зобов'язання, в межах якого у кредитора (третьої особи, що виконала обов'язок замість винної особи перед потерпілим) виникає право регресної вимоги до такої винної особи.
Це виходить із змісту статей 559 та 1191 Цивільного кодексу України, за якими зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином; особа, яка відшкодувала шкоду, завдану іншою особою, має право зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом.
Зважаючи на зміст наведених норм Цивільного кодексу України, право зворотної вимоги (регресу) не переходить від однієї особи до іншої, як у випадку заміни сторони (кредитора) у вже існуючому зобов'язанні (при суброгації у страхових відносинах). При регресі право регресної вимоги виникає, тобто є новим правом кредитора за новим в даному випадку регресним зобов'язанням, що виникло внаслідок припинення основного (деліктного) зобов'язання шляхом виконання обов'язку боржника (винної особи) у такому деліктному зобов'язанні третьою особою.
В цілому, як за змістом статті 1191 так і за змістом статті 993 Цивільного кодексу України і статті 27 Закону України "Про страхування", йдеться про виконання обов'язку боржника перед потерпілим третьою особою. Водночас ці норми встановлюють різний порядок виникнення прав вимоги до винної особи у деліктному зобов'язанні.
У спірних (страхових) відносинах застосуванню підлягають норми статті 27 Закону України "Про страхування" та статті 993 Цивільного кодексу України, які визначають спеціальний порядок переходу прав вимоги до винної особи від страхувальника (потерпілого) до страховика, що відшкодував шкоду потерпілому - суброгацію.
Такої ж правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 10.07.2018 року в справі № 905/2970/16.
У постанові Верховного Суду від 02.10.2018 року в справі № 910/171/17 відображено правову позицію, згідно з якою на підставі вищевказаних правових норм до страховика потерпілого переходить право вимоги до заподіювача шкоди у деліктному зобов'язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов'язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов'язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування.
Отже, страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі статтями 3 і 5 вказаного Закону реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 Цивільного кодексу України та 27 Закону України "Про страхування", шляхом звернення з позовом до страховика, в якого заподіювач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
При цьому, у постанові від 02.04.2018 року в справі № 910/32720/15 Верховний Суд зазначив, що вказівка "у межах витрат", означає, що загальна сума вимоги, яка заявлена страховиком, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, не може перевищувати суму, яка ним реально сплачена.
Вказівка про те, що до такого страховика переходить право вимоги саме яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки, а не право вимоги саме в розмірі виплаченого страхового відшкодування, служить засобом убезпечення особи, до якої пред'являється вимога, від включення страховиком та страхувальником за договором добровільного майнового страхування до такої вимоги зайвих, необґрунтованих та завищених витрат.
Якщо договір не визнано недійсним в судовому порядку, він має такі ж правові наслідки, як і будь-який дійсний договір, зокрема, є обов'язковим для виконання його сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
У свою чергу, частина 2.1 статті 2 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" прямо визначає пріоритет даного Закону перед положеннями інших актів цивільного законодавства України.
Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Статтею 29 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" передбачено, що у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України.
Таким чином, для визначення складових витрат, які підлягають відшкодуванню саме страховиком цивільно-правової відповідальності, в даному випадку підлягають застосуванню саме спеціальні норми пункту 22.1 статті 22 та статті 30 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
Тобто, наведеними положеннями встановлено, що розмір відповідальності страховика за полісом обмежується розміром відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу в межах встановлених відповідним полісом ліміту відповідальності та франшизи.
Відповідно до пункту 9 частини 2 статті 7 Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні" встановлено, що проведення оцінки майна є обов'язковим для визначення збитків або розміру відшкодування у випадках, встановлених законом.
Норма частини 1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", яка передбачає відшкодування страховиком саме оціненої шкоди, не встановлює імперативного обов'язку щодо проведення такої оцінки саме суб'єктом оціночної діяльності відповідно до Закону України "Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні", а отже, така оцінка може бути здійснена на підставі рахунку СТО чи акту виконаних робіт.
Аналогічної правової позиції дотримується Верховний Суд у постанові у справі № 910/22886/16 від 01.02.2018 року.
Суд вважає, що проведення оцінки завданої шкоди суб'єктом оціночної діяльності є необхідним лише у випадку наявності підстав для вирахування коефіцієнта фізичного зносу у випадках і порядку, передбаченому Методикою товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів (затверджена наказом Міністерства юстиції України, Фонду державного майна України від 24.11.2003 року № 142/5/2092).
Відповідно до пункту 7.38 вказаної Методики значення коефіцієнта фізичного зносу (Ез) приймається таким, що дорівнює нулю для нових складників та для складників КТЗ, строк експлуатації яких не перевищує 5 років з - для легкових КТЗ виробництва країн СНД та 7 років - для інших легкових КТЗ.
Згідно з пунктом 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 24.11.2003 року № 142/5/2092, строк експлуатації - період часу від дати виготовлення КТЗ до дати його оцінки.
З наявних у матеріалах справи документів, зокрема, свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу, вбачається, що рік випуску пошкодженого автомобіля "Renault Sandero", реєстраційний номер НОМЕР_1 - 2020, а отже на момент ДТП строк його експлуатації не перевищував строку, встановленого у пункті 7.38 Методики.
Як було зазначено вище, після встановлення суми страхового покриття у розмірі 28 441,72 грн. позивачем був встановлений факт нанесення в результаті спірної ДТП застрахованому автомобілю "Renault Sandero", реєстраційний номер НОМЕР_1 , прихованих пошкоджень задньої лівої рульової рейки, що було зафіксовано у відповідному додатковому акті № 3413 огляду транспортного засобу (дефектній відомості).
Враховуючи вказаний акт додаткового огляду, СТО - ТОВ "Арма Моторс" виставила страхувальнику новий рахунок від 19.05.2021 року № VSK013995 на оплату вартості відновлювального ремонту автомобіля "Renault Sandero", реєстраційний номер НОМЕР_1 , у розмірі 16 316,79 грн.
На підставі наведеного акту та рахунку СТО позивач склав страховий акт від 31.05.2021 року № ARX2786170, яким вирішив здійснити доплату страхового відшкодування у розмірі 16 316,79 грн.
Відповідно до платіжного доручення від 01.06.2021 року № 785268 позивач перерахував на рахунок СТО (ТОВ "Арма Моторс") грошові кошти у розмірі 16 316,79 грн. із призначенням платежу: "Страхове відшкодування згідно акту № ARX2786170, ОСОБА_1 , ІПН НОМЕР_3 , рах № VSK0134739 від 05.04.21 Без ПДВ".
Разом із тим, за правилами пункту 35.1 статті 35 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, протягом 30 днів з дня подання повідомлення про ДТП подає страховику заяву про страхове відшкодування.
Відповідно до пункту 36.1 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик, керуючись нормами цього Закону, приймає вмотивоване рішення про здійснення страхового відшкодування або про відмову у здійсненні страхового відшкодування. Рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв'язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду, у разі якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку.
За положенням пункту 36.2 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страховик (МТСБУ) протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 цього Закону, повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніш як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов'язаний у разі визнання ним вимог заявника обґрунтованими - прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його; у разі невизнання майнових вимог заявника або з підстав, визначених статтями 32 та/або 37 цього Закону, - прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).
Відповідно до підпункту 37.1.4 статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров'ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди.
При цьому, зазначений у пункті 37.1.4 статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" строк є присічним і поновленню не підлягає.
Із аналізу норм спеціального Закону можна зробити висновок, що підстави для відмови у виплаті страхового відшкодування передбачені у статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", їх перелік є вичерпним і розширювальному тлумаченню не підлягає.
Тому саме річний строк звернення із заявою про виплату страхового відшкодування є припинювальним і з його спливом у страховика настає право на відмову у виплаті страхового відшкодування.
Аналогічний правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11.12.2019 року в справі № 465/4287/15.
Відтак, право отримати відшкодування завданої шкоди шляхом виконання страховиком за договором (полісом) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів узятих на себе зобов'язань виникає виключно за умови подання потерпілим у визначений законодавством строк заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування) та пов'язаного з цим ризику, який полягає у можливості реалізації страховиком наданого йому положеннями підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" права на відмову у виплаті страхового відшкодування в разі неподання заяви про страхове відшкодування впродовж установлених строків.
При цьому, закріплюючи в положеннях указаної норми відповідні правові наслідки, законодавець не ставив їх настання в залежність від суб'єкта звернення із заявою до страховика за договором (полісом) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів про здійснення страхового відшкодування, а навпаки, презюмував те, що з відповідною заявою має звернутися потерпілий або інша особа, яка має право на отримання відшкодування, що закріплено в положеннях статті 35 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів".
З огляду на викладене вбачається, що закріплене в положеннях підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" право страховика за договором (полісом) обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів відмовити у здійсненні виплати страхового відшкодування у випадку пропуску встановленого строку на звернення до нього із заявою про виплату страхового відшкодування не залежить від суб'єкта звернення з відповідною заявою.
Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 року в справі № 910/7449/17 (провадження № 12-104гс18).
З матеріалів справи вбачається, що спірна дорожньо-транспортна пригода, внаслідок якої застрахованому позивачем транспортному засобу було завдано шкоди, відбулася 01.04.2021 року.
У той же час, позивачем не надано, а матеріали справи не містять доказів формування та направлення позивачем на адресу Приватного акціонерного товариства "Українська страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс Груп" заяви про страхове відшкодування на спірну в даній справі суму - 16 316,79 грн.
Судом враховано, що у Законі України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" прямо не передбачено, що встановлено досудовий порядок урегулювання спору. Не зазначено про обов'язок особи, яка заявляє вимогу про виплату страхового відшкодування, спочатку звернутися до страховика, та не пов'язано дотримання такого порядку з правом чи можливістю цієї особи звернутися до суду з вимогою про стягнення страхового відшкодування.
Тому в контексті вказаних обставин справи можна зробити висновок, що у Законі України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" не передбачено обов'язкового досудового порядку врегулювання питання з приводу виплати страхового відшкодування, особа, яка вимагає такої виплати, за власним розсудом може звернутися із заявою безпосередньо до страховика, з дотриманням вимог, передбачених у статті 35 названого Закону, чи звернутися безпосередньо до суду.
У разі звернення із заявою безпосередньо до суду, страховик з цього моменту має діяти відповідно до статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", та не позбавлений можливості, у разі відсутності заперечень проти позову, його визнати та сплатити страхове відшкодування.
Водночас, у даному випадку саме річний строк звернення із заявою про виплату страхового відшкодування є припинювальним і з його спливом у страховика (відповідача) настає право на відмову у виплаті страхового відшкодування.
Аналогічний правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11.12.2019 року в справі № 465/4287/15.
Відтак, у межах справи, що розглядається, з'ясуванню підлягає питання дотримання позивачем річного строку, який встановлено пунктом 37.1.4 статті 37 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", на здійснення на власний розсуд одного з альтернативно можливих способів захисту свого порушеного права.
Як вже було встановлено судом, страхова подія (дорожньо-транспортна пригода) відбулася 01.04.2021 року, тоді як із позовом Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "АРКС" звернулося до суду 10.12.2024 року, тобто зі значним пропуском та поза межами установленого Законом річного строку.
За таких обставин, з огляду на ненадання позивачем доказів вчасного звернення до Приватного акціонерного товариства "Українська страхова компанія "Княжа Вієнна Іншуранс Груп" з відповідною заявою, суд дійшов висновку про відсутність у даному випадку правових підстав для примусового стягнення з відповідача суми здійсненої позивачем доплати страхового відшкодування у розмірі 16 316,79 грн. в судовому порядку.
Крім того, суд зазначає таке.
Обґрунтовуючи пред'явлені вимоги, Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "АРКС" посилалося на те, що до нього в межах фактичних затрат по виплаті страхового відшкодування за договором добровільного страхування перейшло право вимоги, яке страхувальник (потерпілий) мав до особи, відповідальної за заподіяний збиток, в сумі доплати страхового відшкодування у розмірі 16 316,79 грн.
Відповідно до пункту 12.2 статті 12 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" розмір франшизи при відшкодуванні шкоди, заподіяної майну потерпілих, встановлюється при укладанні договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності і не може перевищувати 2 відсотки від страхової суми, в межах якого відшкодовується збиток, заподіяний майну потерпілих.
Страхове відшкодування завжди зменшується на суму франшизи, розрахованої за правилами цього підпункту.
Згідно з пунктом 22.1 статті 22 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" при настанні страхового випадку страховик відповідно до лімітів відповідальності страховика відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, яка була заподіяна у результаті дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
У той же час позивачем не надано, а матеріали справи не містять належних доказів, які підтверджують розмір лімітів відповідальності страховика (відповідача) за полісом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів серії ЕР № 201711808, а також франшизи за цим полісом, що позбавляє суд можливості встановити дійсну наявність підстав для задоволення грошових вимог позивача у визначеному ним розмірі.
Суд також звертає увагу на те, що за загальним правилом пошкодженням майна є його погіршення якості, зменшення цінності речі або приведення її на якийсь час у не придатний до використання за цільовим призначенням стан.
При цьому, під прихованими пошкодження слід розуміти таке погіршення якості речі, яке неможливо встановити під час первинного огляду та/або візуального дослідження майна, без використання для цього спеціальних засобів та інструментів та без попереднього втручання в роботу внутрішніх механізмів (систем) майна, якщо такі наявні.
Відповідно до пункту 33-1.1 статті 33-1 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхувальник, інша особа, відповідальність якої застрахована, водій транспортного засобу, причетного до дорожньо-транспортної пригоди, особа, яка має право на отримання відшкодування (потерпілий), зобов'язані сприяти страховику та МТСБУ в розслідуванні причин та обставин дорожньо-транспортної пригоди, а саме: надати для огляду належний їй транспортний засіб або інше пошкоджене майно, повідомити страховика (у випадках, передбачених статтею 41 цього Закону, - МТСБУ) про всі відомі їй обставини та надати для огляду та копіювання наявні у неї документи щодо цієї дорожньо-транспортної пригоди протягом семи робочих днів з дня отримання нею відповідної інформації або документа. Якщо зазначені особи з поважних причин не мали змоги виконати ці дії, вони мають підтвердити це документально.
Приписи чинного законодавства покладають обов'язок на страхувальника сприяти страховику у розслідуванні причин та обставин дорожньо-транспортної пригоди, яка може бути підставою для здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати), зокрема надати для огляду належний їй транспортний засіб.
При цьому, матеріали справи не містять належних доказів на підтвердження дійсного сприяння страховику (відповідачу) в розслідуванні причин та обставин дорожньо-транспортної пригоди, у тому числі шляхом надання для огляду пошкодженого транспортного засобу після встановлення прихованих недоліків.
Крім того, на підтвердження наявності означених прихованих недоліків, стягнення вартості усунення яких складає ціну даного позову, позивач надав суду, зокрема, "відео огляд рульової рейки.mp4". Проте зі змісту цього доказу неможливо встановити час, місце проведення огляду, особу, що його проводила, а також і власне сам предмет дослідження, оскільки з наведеного відео не вбачається здійснення дефектування та огляду саме автомобіля "Renault Sandero", реєстраційний номер НОМЕР_1 , та його складових частин.
Слід також зазначити, що за змістом наданого позивачем додаткового акту огляду (дефектної відомості) № 3413 такий огляд був проведений 25.05.2021 року у місті Києві на Кільцевій дорозі, 18 (місце вчинення ДТП). За відомостями цього акту огляду (підписаного лише особою, яка його склала), пробіг пошкодженого автомобіля склав 5 633 км. У той же час, згідно з відомостями первісного акту огляду транспортного засобу (дефектної відомості), цей огляд був проведений 05.04.2021 року у місті Києві на Кільцевій дорозі, 18 (тобто за тією ж адресою, що й додатковий) фахівцем ОСОБА_3 за участі власника автомобіля (його довіреної особи). При цьому, пробіг автомобіля "Renault Sandero", реєстраційний номер НОМЕР_1 , на час проведення первісного огляду складав 3 519 км, що також було відображено у виставленому СТО - ТОВ "Арма Моторс" рахунку від 05.04.2021 року № VSK0134739.
За таких обставин, зважаючи на місце проведення обох оглядів транспортного засобу та відмінність показників його пробігу більше, ніж на 2 000 км, суд вважає сумнівними доводи позивача про наявність прихованих недоліків пошкодження автомобіля "Renault Sandero", реєстраційний номер НОМЕР_1 , пов'язаних з його пошкодженням саме при спірній у даній справі ДТП, яка відбулася 01.04.2021 року.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень (стаття 74 Господарського процесуального кодексу України).
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
При цьому, суд зазначає, що інші доводи учасників справи не спростовують встановлених судом обставин та не можуть впливати на законність судового рішення.
Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Враховуючи вищевикладені обставини, суд за результатом оцінки наданих сторонами доказів, дійшов висновку про те, що наведені позивачем доводи та обставини, на які він посилався як на підставу для додаткового стягнення з відповідача суми страхового відшкодування у розмірі 16 316,79 грн., є необґрунтованими.
За таких обставин, у задоволенні позову Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "АРКС" у даній справі слід відмовити.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України залишаються за позивачем та компенсації останньому не підлягають.
Керуючись статтями 13, 73, 74, 76-80, 86, 129, 232, 236-242, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд міста Києва, -
1. У задоволенні позову відмовити.
2. Відповідно до статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
3. Згідно з частиною 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено та підписано 04.03.2025 року.
Суддя В.С. Ломака