ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
24.02.2025Справа № 910/11559/24
Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., за участю секретаря судового засідання Коверги П.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали господарської справи
за позовом Приватного акціонерного товариства "Черкаське хімволокно"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг"
про визнання недійсними пунктів договору, пунктів додаткової угоди до договору та внесення змін до договору постачання природного газу.
Представники сторін:
від позивача: Плаха О.В., довіреність б/н від 14.03.2024;
від відповідача: Ковтонюк Ю.А., довіреність № 99 від 06.09.2024.
Приватне акціонерне товариство «Черкаське хімволокно» звернулось до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» про визнання недійсними пунктів договору, пунктів додаткової угоди до договору та внесення змін до договору постачання природного газу.
Позовні вимоги обґрунтовано наявністю підстав для визнання недійсними пунктів 5.1 та 5.4 Договору постачання природного газу № 8380-ГТ-36 від 01.06.2021, пункту 1 Додаткової угоди № 1 від 01.06.2021, пункту 11 Додаткової угоди № 9 від 01.10.2021, пункту 1 Додаткової угоди № 17 від 14.01.2022 та внесення змін до Договору постачання природного газу № 8380-НГТ-36 від 01.06.2021 шляхом доповнення його пунктами 5.1-1 та 5.8 у викладеній позивачем редакції.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.09.2024 судом залишено позовну заяву без руху, встановлено строк для усунення недоліків позовної заяви - протягом п'яти днів з дня вручення ухвали суду та спосіб їх усунення.
01.10.2024 до Господарського суду міста Києва надійшла заява позивача про усунення недоліків.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.10.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, поставлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 04.11.2024.
08.10.2024 представником позивача подано заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
21.10.2024 представником відповідача подано відзив на позовну заяву.
31.10.2024 представником позивача подано відповідь на відзив.
04.11.2024 представником відповідача подано заперечення на відповідь на відзив.
У судове засідання 04.11.2024 представники сторін з'явились.
За результатами судового засідання судом оголошено перерву до 09.12.2024.
02.12.2024 представником позивача подано заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
У судове засідання 09.12.2024 представники сторін з'явились.
За результатами судового засідання судом оголошено перерву до 06.01.2025.
16.12.2024 представником позивача подано заяву про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
27.12.2024 представником позивача подано письмові пояснення.
У судове засідання 06.01.2025 представники сторін з'явились.
Враховуючи, що судом під час підготовчого провадження, та зокрема, у підготовчому засіданні було вчинено всі дії, які необхідно вчинити до закінчення підготовчого провадження та початку судового розгляду справи по суті, в зв'язку з чим відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 185 ГПК України судом постановлено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 27.01.2025.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 27.01.2025 розгляд справи відкладено на 24.02.2025.
У судове засідання 24.02.2025 представники сторін з'явились.
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі.
Представник відповідача проти позову заперечив, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.
На виконання вимог ст. 223 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.
Відповідно до ст. 219 ГПК України рішення у даній справі ухвалено на стадії ухвалення судового рішення, за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.
У судовому засіданні 24.02.2025 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
01 червня 2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" (далі - постачальник, відповідач) та Приватним акціонерним товариством "Черкаське хімволокно" (далі - споживач, позивач) укладено Договір постачання природного газу № 8380-НГТ-36 (далі - Договір), за умовами якого постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ, а споживач зобов'язується прийняти та оплатити на умовах цього Договору.
Природний газ, що постачається за цим Договором, використовується споживачем для власних потреб, або в якості сировини, а не для перепродажу.
За цим Договором може бути поставлений природний газ (за кодом згідно з УКТЗЕД 2711 21 00 00) власного видобутку (природний газ, видобутий на території України) та/або імпортований природний газ, ввезений на митну територію України (пункти 1.2 та 1.3 Договору).
Відповідно до п. 2.1 Договору постачальник передає споживачу на умовах цього Договору замовлений споживачем обсяг (об'єм) природного газу у період з червня 2021 року до червня 2024 року, а саме з червня 2021 року до червня 2022 року в кількості 48615,083 тис.куб.м.
На період з червня 2022 року до червня 2023 року та на період з червня 2023 року до червня 2024 року замовлені обсяги визначаються сторонами окремими додатковими угодами до цього Договору. У випадку, якщо сторони не узгодили замовлені обсяги газу на зазначені періоди та не підписали відповідні додаткові угоди, постачальник має право розірвати Договір в односторонньому порядку.
Згідно з п. 2.2 Договору споживач підтверджує, що замовлені ним обсяги природного газу, які визначені в п. 2.1 цього Договору повністю покривають потреби споживача у відповідному розрахунковому періоді для потреб, визначених пунктом 1.2 цього Договору.
У відповідності до п. 3.5 Договору приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі газу.
Розділом 5 Договору сторони встановили порядок та умови розрахунків за природний газ.
Відповідно до пункту 5.1 Договору оплата за природний газ здійснюється споживачем виключно грошовими коштами в наступному порядку:
- 30% вартості замовленого на відповідний розрахунковий період природного газу в обсягах, визначених в пункті 2.1 цього Договору, - до 10 числа розрахункового періоду в якому здійснюється постачання газу;
- 30% вартості замовленого на відповідний розрахунковий період природного газу в обсягах, визначених в пункті 2.1 цього Договору, - до 20 числа розрахункового періоду, в якому здійснюється постачання газу;
- остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту приймання-передачі природний газ здійснюється до 22 числа (включно) місяця, наступного за розрахунковим періодом. У разі відсутності акту приймання-передачі, фактична вартість використаного споживачем газу розраховується відповідно до умов підпункту 3.5.4 пункту 3.5 цього Договору.
За умовами п. 5.4 Договору оплата за природний газ здійснюється споживачем шляхом перерахування коштів на поточний рахунок постачальника, зазначений в розділі 14 цього Договору. Споживач зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до пункту 5.1 цього Договору.
Кошти, які надійшли від споживача, зараховуються як передоплата за умови відсутності заборгованості за попередні розрахункові періоди за цим Договором.
Відповідно до п. 5.5 Договору у разі наявності заборгованості за минулі періоди та/або заборгованості із сплати пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних та судового збору сторони погоджуються, що грошова сума, яка надійшла від споживача, погашає вимоги постачальника у такій черговості незалежно від призначення платежу, визначеного споживачем:
1) у першу чергу відшкодовуються витрати постачальника, пов'язані з одержанням виконання;
2) у другу - сплачуються інфляційні нарахування, відсотки річних, пені, штрафи;
3) у третю чергу - погашається основна сума заборгованості за використаний природний газ та компенсація вартості робіт, пов'язаних з припиненням (обмеженням) газопостачання споживачу.
Пунктом 6.1 Договору визначено, що споживач має право розірвати цей Договір або припинити його в частині поставки природного газу, в тому числі у разі вибору іншого постачальника, але не раніше ніж в останній день розрахункового періоду, попередивши постачальника не менш ніж за 20 діб до розірвання/припинення договору. При цьому споживач зобов'язаний виконати свої обов'язки за цим Договором у частині оформлення використаних обсягів природного газу та їх оплати відповідно до умов Договору.
Згідно з п. 9.1 Договору споживач має право на вільний вибір постачальника шляхом укладення з ним Договору постачання природного газу відповідно до умов та положень, передбачених Правилами постачання природного газу.
Відповідно до п. 11.1 Договору у разі виникнення спорів (розбіжностей) сторони зобов'язуються розв'язувати їх шляхом проведення переговорів та консультацій. Будь-яка із Сторін має право ініціювати їх проведення.
У разі недосягнення Сторонами згоди спори (розбіжності) розв'язуються у судовому порядку (п.11.2 Договору).
Даний Договір набуває чинності з дати його укладення і діє до 30.06.2025 включно, а в частині розрахунків - до повного їх виконання. Продовження або припинення Договору можливе за взаємною згодою сторін шляхом підписання додаткової угоди до Договору (п.13.1 Договору).
Додатковими угодами № 5/1 від 26.07.2021, № 6 від 26.08.2021, № 8 від 22.09.2021, № 11 від 29.10.2021, № 12/2 від 29.11.2021, № 15 від 28.12.2021 до Договору, сторонами викладено пункт 2.1.1 Договору у нових редакціях, відповідно до останньої з яких, зокрема узгоджено, що з червня 2021 року до червня 2022 року поставці підлягає газ у кількості 59 565,510 тис.куб.метрів
Додатковою угодою № 1 від 01.06.2021 до Договору пункт 5.1 Договору викладено в наступній редакції:
« 5.1 Оплата за природний газ за цим Договором (окрім розрахункових періодів: жовтень 2021 року, жовтень 2022 року, жовтень 2023 року, листопад 2021 року листопад 2022 року, листопад 2023 року, квітень 2022 року, квітень 2023 року, квітень 2024 року, травень 2022 року, травень 2023 року, травень 2024 року) здійснюється Споживачем виключно грошовими коштами в наступному порядку:
- 50% вартості замовленого на відповідний розрахунковий період природного газу в обсягах, визначених в пункті 2.1. цього Договору, - до 22 числа (включно) розрахункового періоду, в якому здійснюється постачання газу.
Остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту приймання-передачі природний газ здійснюється до 22 числа (включно) місяця, наступного за розрахунковим періодом. У разі відсутності акту приймання-передачі, фактична вартість використаного Споживачем газу розраховується відповідно до умов підпункту 3.5.4 пункту 3.5 цього Договору.
5.1.1 Оплата за природний газ за розрахунковий період - жовтень 2021 р., жовтень 2022 року, жовтень 2023 року здійснюється Споживачем виключно грошовими коштами в наступному порядку:
- 30% вартості замовленого на відповідний розрахунковий період природного газу в обсягах, визначених в пункт 2.1. цього Договору, - до 22 числа (включно) розрахункового періоду, в якому здійснюється постачання газу;
Остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту приймання-передачі природний газ здійснюється до 22 числа (включно) місяця, наступного за розрахунковим періодом. У разі відсутності акту приймання-передачі, фактична вартість використаного Споживачем газу розраховується відповідно до умов підпункту 3.5.4 пункту 3.5 цього Договору.
5.1.2 Оплата за природний газ за розрахунковий період - листопад 2021 року, листопад 2022 року, листопад 2023 року здійснюється Споживачем виключно грошовими коштами в наступному порядку:
- 40% вартості замовленого на відповідний розрахунковий період природного газу в обсягах, визначених в пункт 2.1. цього Договору, - до 22 числа (включно) розрахункового періоду, в якому здійснюється постачання газу;
Остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту приймання-передачі природний газ здійснюється до 22 числа (включно) місяця, наступного за розрахунковим періодом. У разі відсутності акту приймання-передачі, фактична вартість використаного Споживачем газу розраховується відповідно до умов підпункту 3.5.4 пункту 3.5 цього Договору.
5.1.3 Оплата за природний газ за розрахунковий період - квітень 2022 року, квітень 2023 року, квітень 2024 року здійснюється Споживачем виключно грошовими коштами в наступному порядку:
- 60% вартості замовленого на відповідний розрахунковий період природного газу в обсягах, визначених в пункт 2.1. цього Договору, - до 22 числа (включно) розрахункового періоду, в якому здійснюється постачання газу;
Остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту приймання-передачі природний газ здійснюється до 22 числа (включно) місяця, наступного за розрахунковим періодом. У разі відсутності акту приймання-передачі, фактична вартість використаного Споживачем газу розраховується відповідно до умов підпункту 3.5.4 пункту 3.5 цього Договору.
5.1.4 Оплата за природний газ за розрахунковий період - травень 2022 року, травень 2023 року, травень 2024 року здійснюється Споживачем виключно грошовими коштами в наступному порядку:
- 70% вартості замовленого на відповідний розрахунковий період природного газу в обсягах, визначених в пункт 2.1. цього Договору, - до 22 числа (включно) розрахункового періоду, в якому здійснюється постачання газу;
Остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту приймання-передачі природний газ здійснюється до 22 числа (включно) місяця, наступного за розрахунковим періодом. У разі відсутності акту приймання-передачі, фактична вартість використаного Споживачем газу розраховується відповідно до умов підпункту 3.5.4 пункту 3.5 цього Договору.».
Додатковою угодою №9 від 01.10.2021 до Договору викладено, зокрема п. 5.1 Договору в наступній редакції:
« 5.1 Оплата за природний газ за розрахунковий період здійснюється Споживачем виключно грошовими коштами в наступному порядку:
- 70% вартості фактично переданого відповідно до акту приймання-передачі природного газу - до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу.
Остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту приймання-передачі природний газ здійснюється до 15 числа (включно) місяця, наступного за місяцем у якому Споживач повинен був сплатити 70 % грошових коштів за відповідний розрахунковий період. У разі відсутності акту приймання-передачі, фактична вартість використаного Споживачем газу розраховується відповідно до умов підпункту 3.5.4 пункту 3.5 цього Договору.
Також, означеною Додатковою угодою виключено пункти 5.1.1, 5.1.2, 5.1.3, 5.1.4 та в абзаці першому пункту 5.2 замінено слова «починаючи з вересня 2021 року» на слова «починаючи з жовтня 2021 року».
Додатковою угодою № 17 від 14.01.2022 до Договору, сторонами викладено пункт 5.1 Договору у нові редакції, відповідно до якої: оплата за природний газ за розрахунковий період здійснюється споживачем виключно грошовими коштами в наступному порядку:
- оплата вартості обсягу природного газу, що фактично був переданий постачальником у розрахунковому періоді відповідно до акту/актів приймання-передачі природного газу, окрім обсягу І (фіксованого), здійснюється споживачем в повному об'ємі (100% вартості) до 25 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом. В якому було здійснено постачання газу;
- оплата 70% вартості фактично переданого відповідно до акту приймання-передачі природного газу обсягу І (фіксованого) здійснюється споживачем до останнього числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, в якому було здійснено постачання газу;
- остаточний розрахунок за фактично переданий у розрахунковому періоді природний газ здійснюється до 15 числа (включно) місяця, наступного за місяцем, в якому споживач повинен був сплатити 70% вартості фактично переданого природного газу обсягу І (фіксованого);
- у разі відсутності акту/актів приймання-передачі, фактична вартість переданого споживачу природного газу розраховується відповідно до умов підпункті 3.5.4 пункту 3.5 цього Договору.
30 червня 2022 року сторонами укладено Додаткову угоду № 22 до Договору, за умовами якої сторони дійшли взаємної згоди достроково розірвати та припинити в частині передачі природного газу дію Договору з 01.06.2022.
Також сторони в означені Додатковій угоді підтвердили, що споживач зобов'язаний здійснити розрахунки за природний газ, отриманий відповідно до Договору, та не сплачений на момент підписання даної Додаткової угоди, в строк та на умовах, визначених п. 5.1 Договору, а також виконати вимоги п. 5.2 Договору що до укладення Договору про договірне списання до повного виконання споживачем зобов'язань з оплати природного газу, переданого за Договором.
Як вбачається з матеріалів справи та пояснень сторін, між ними відсутній спір щодо обсягу та вартості поставленого природного газу.
Сторонами не заперечується факт виникнення заборгованості позивача перед відповідачем за придбаний відповідно до Договору природний газ, яка є непогашеною станом на момент розгляду справи.
Звертаючись з позовом до суду, позивач зазначає, що порядок та строки здійснення оплати за Договором є несправедливими, а саме такими, що були погоджені позивачем під впливом тяжкої обставини.
За доводами позивача, тяжкими обставинами є: 1) необхідність забезпечити проведення опалювального сезону; 2) мораторій на підвищення тарифів на теплову енергію та комунальні послуги; 3) відсутність коштів у бюджеті на покриття заборгованості підприємств через економічну необґрунтованість тарифів.
Позивач додатково стверджує, що закупити природний газ він міг тільки у відповідача, а саме укладення сторонами договору є безпосереднім наслідком державного регулювання, а не результатом вільного волевиявлення сторін.
Листом №325 від 22.03.2024 позивачем на адресу відповідача направлено додаткову угоду до договору з пропозицією доповнити договір пунктом наступного змісту: "5.7. Розрахунки за Договором в обсязі заборгованості з різниці в тарифах, підтвердженої для споживача територіальними комісіями з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах, здійснюється за рахунок видатків Державного бюджету за цільовим призначенням в порядку організації взаєморозрахунків, встановленому законодавством. До завершення процедури врегулювання заборгованості споживача за рахунок видатків Державного бюджету, розрахунки між сторонами за Договором на узгоджену суму заборгованості з різниці в тарифах можуть здійснюватися виключно шляхом відступлення споживачем на користь постачальника права вимоги на відшкодування заборгованості з різниці в тарифах." (лист наявний в матеріалах справи), який залишений відповідачем без відповіді, в зв'язку з чим позивач вимушений був звернутись до суду з даним позовом, у якому просить суд:
1) Визнати недійсними пункти 5.1 та 5.4 договору постачання природного газу від 01.06.2021 № 8380-НГТ-36, укладений між ПрАТ «Черкаське хімволокно» та ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг».
2) Визнати недійсними пункт 1 додаткової угоди від 01.06.2021 №1, пункт 11 додаткової угоди від 01.10.2021 №9, пункт 1 додаткової угоди від 14.01.2022 №17, укладених між ПрАТ «Черкаське хімволокно» та ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг» до Договору від 01.06.2021 № 8380-НГТ-36.
3) Внести зміни до договору постачання природного газу від 01.06.2021 № 8380-НГТ-36, укладеного між ПрАТ «Черкаське хімволокно» та ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг», шляхом його доповнення пунктами 5.1-1 та 5.8 у наступній редакції:
« 5.1-1. Крім випадків, передбачених пунктом 5.8 цього Договору, Споживач здійснює
розрахунок за придбанi обсяги природного газу в наступному порядку:
- 70 відсотків вартості фактично переданого відповідно до акту/актів приймання-передачі природного газу - до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу;
- остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту/актів приймання-передачі природний газ - до 15-го числа (включно) місяця, наступного за місяцем, в якому Споживач повинен був сплатити 70 відсотків грошових коштів за відповідний розрахунковий період.
У разі відсутності акту/актів приймання-передачі, фактична вартість переданого Споживачу природного газу розраховується відповідно до умов підпункту 3.5.3 пункту 3.5 цього Договору».
« 5.8. Розрахунки за Договором в обсязі заборгованості з різниці в тарифах, підтвердженої для Споживача територіальними комісіями з питань узгодження заборгованості з різниці в тарифах, здійснюється за рахунок видатків Державного бюджету за цільовим призначенням в порядку організації взаєморозрахунків, встановленому законодавством. До завершення процедури врегулювання заборгованості Споживача за рахунок видатків Державного бюджету, розрахунки між сторонами за Договором на узгоджену суму заборгованості з різниці в тарифах можуть здійснюватися виключно шляхом відступлення Споживачем на користь Постачальника права вимоги на відшкодування заборгованості з різниці в тарифах.».
Відповідач в свою чергу, заперечуючи проти позову, у відзиві на позовну заяву зазначає, що рішенням Господарського суду Черкаської області від 26.09.2023 у справі № 925/636/23, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.01.2024 та Верховного Суду від 23.04.2024, позов задоволено повністю та стягнуто з ПрАТ «Черкаське хімволокно» на користь ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг» 320 901 495,25 грн. заборгованості за поставлений природний газ за актами приймання-передачі за червень 2021 року - травень 2022 року. Відповідач зазначає, що Договір був укладений 01.06.2021, тобто більш як за чотири місяці до Розпорядження Черкаської районної державної адміністрації від 07.10.2021 № 263 «Про початок опалювального сезону 2021/2022 років», а отже, жодним чином не міг вплинути та не вплинув на початок опалювального сезону у м. Черкаси, та окрім того, початок опалювального сезону 2021/2022 не можна вважати тяжкою обставиною, оскільки опалювальний сезон починається в Україні кожного року та є передбачуваною та навіть очікуваною подією, що має відношення до звичайної господарської діяльності позивача. Відповідач також зазначає, що судова практика на яку посилається позивач, зокрема, постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 11.11.2021 у справі № 925/1367/19, від 25.01.2022 у справі № 925/555/20, від 01.06.2022 у справі № 925/552/20, від 21.06.2022 у справі № 925/1701/20 не може вважатись релевантною по відношенню до даного спору та відповідно не може застосовуватись. Як зазначає відповідач, поставка природного газу відбулась протягом червня 2021 - травень 2022 року, а отже, правовідносини між сторонами тривалі і виникли до ухвалення Закону України від 29 липня 2022 року №2479-IX «Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування" та набрання законної сили (19 серпня 2022 року), яким був встановлений мораторій на підвищення цін (тарифів) на ринку природного газу та у сфері теплопостачання протягом дії воєнного стану в Україні та шести місяців після місяця, в якому воєнний стан буде припинено або скасовано, що свідчить про те, що на момент виникнення спірних правовідносин не було запроваджено мораторію на підвищення цін на природний газ, та при цьому, у спірний період відповідач у відносинах щодо постачання теплової енергії та гарячої води для населення діяв згідно з тарифами, щодо яких не було запроваджено мораторій згідно з частиною першою статті 1 Закону України від 29 липня 2022 року №2479-IX «Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування», тобто, позивач посилається на нормативно-правову базу, яка ще навіть не діяла на момент укладення спірного договору. Відповідач зазначає, що у постанові Верховного Суду від 23.04.2024 у справі №925/636/23 зазначено, що процедура врегулювання заборгованості за рахунок видатків Державного бюджету є чітко регламентованою та здійснюється на підставі укладеного договору про організацію взаєморозрахунків, а не через внесення змін до Договору постачання природного газу, що є беззаперечною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог позивача. Також відповідач зазначає, що позивач був вільним у виборі продавця природного газу на будь-яких умовах, що пропонуються на ринку природного газу та серед усіх суб'єктів ринку обрав відповідача на абсолютно вільній основі без будь-яких примушувань, доказів зворотного позивачем не надано. Таким чином, відповідач зазначає, що сторони спору уклали Договір шляхом добровільного його підписання, відповідач протягом 2021-2022 років постачав позивачу природній газ, позивач приймав його та частково здійснив його оплату, а згодом змінив свою позицію та звернувся до суду з даним позовом, що свідчить про його недобросовісну поведінку, що являється підставою для відмови позивачу у позові.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
Згідно з частиною першою статті 202 ЦК правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 203 ЦК встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема: - зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; - особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; - волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; - правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; - правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; - правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Згідно з частинами першою, третьою статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Отже, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб'єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.
Згідно з частиною першою статті 233 ЦК правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.
Для визнання правочину недійсним з наведеної вище підстави позивач має довести наявність у сукупності таких обставин: 1) наявність тяжкої обставини; 2) наявність нерозривного причинно-наслідкового зв'язку між тяжкими обставинами та вчиненням спірного правочину. Тобто, позивач має довести те, що оспорюваний ним договір був вчинений саме для усунення та/або зменшення тяжких обставин та/або їх негативних наслідків і внаслідок вчинення такого правочину він отримав можливість усунути тяжку обставину, внаслідок якої був укладений договір. Також має довести, що за відсутності тяжкої обставини правочин не був би вчинений взагалі або був би вчинений на інших умовах; 3) наявність невигідних для себе умов правочину; 4) факт вчинення правочину добровільно, без насильства, обману чи помилки; 5) факт того, що він, вчиняючи договір на невигідних умовах, усвідомлював свої дії, але вимушений був це зробити через тяжкі для нього обставини.
У відповідності до Закону "Про ринок природного газу" в Україні діє ринок природного газу.
Згідно зі статтею 3 Закону "Про ринок природного газу" одними із принципів функціонування ринку природного є вільна торгівля природним газом та вільний вибір постачальників природного газу.
У відповідності до статті 13 Закону "Про ринок природного газу" споживач має право на вільний вибір постачальника та безоплатну зміну постачальника.
Згідно з частиною другою статті 12 Закону "Про ринок природного газу", постачання природного газу здійснюється за цінами, що вільно встановлюються між постачальником та споживачем, крім випадків, передбачених цим Законом.
Отже, позивач був вільний у виборі будь-якого продавця природного газу на ринку природного газу за цінами, що вільно встановлюються на ринку, а не тільки шляхом отримання природного газу від ТОВ ГК "Нафтогаз Трейдинг", що безпосередньо вбачається з положень Закону України "Про ринок природного газу".
При цьому, з умов Договору, а саме пунктів 6.1 та 9.1 також вбачається, що позивач не був позбавлений можливості змінити постачальника природного газу.
Крім того, доводи позивача про те, що позивач був зобов'язаний купувати газ саме у відповідача, оскільки ціни на природний газ у нього були значно нижчими за ринкові, очевидно не можуть підтверджувати невигідність умов укладеного сторонами договору та наявність тяжких обставин у спірних правовідносинах, оскільки їх суть навпаки зводиться до того, що позивач врегулював свої відносини щодо отримання природного газу за найвигіднішими на ринку на той час умовами.
Суд також відхиляє доводи позивача про наявність монопольного становища відповідача на ринку постачання природного газу, оскільки такі доводи наводяться позивачем в контексті того, що зазначене становище дозволяє відповідачу пропонувати ціну на газ нижче ніж у інших постачальників на ринку. Водночас сторони не заперечують існування на ринку пропозицій інших постачальників природного газу. Відповідно укладення договору з відповідачем за таких доводів обґрунтовано не необхідністю усунення тяжких обставин, а отриманням позивачем як юридичною особою приватного права, яка здійснює господарську діяльність на власний ризик, природного газу за найвигіднішою ціною.
Крім того на розгляді Верховного Суду вже перебувала справа №910/17359/23 за позовом споживача до ТОВ "ГК "Нафтогаз Трейдинг" про визнання недійсними пунктів договору постачання природного газу у зв'язку з наявністю тяжких обставин та вкрай невигідних умов.
Верховний Суд у справі №910/17359/23, зокрема, зазначив:
"Згідно з пунктом 16 частини третьої статті 4 ЗУ «Про ринок природного газу» Регулятор у межах повноважень, визначених цим Законом та іншими актами законодавства забезпечує споживачам (оптовим покупцям) можливість вільно обирати та змінювати постачальника (оптового продавця) на умовах, передбачених цим Законом та іншими актами законодавства;
Апеляційний господарський суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції, дійшов вірного висновку, що позивачем не доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання спірного Договору недійсним відповідно до вимог частини першої статті 233 ЦК України. Укладення сторонами оспорюваного Договору в частині пункту 4.3. Розділу 4., а саме підписання Додаткової угоди № 1 від 26.05.2022 до Договору, якою сторони погодили новий порядок розрахунків за фактично переданий газ, свідчить про вільне волевиявлення сторін щодо погодження спірного пункту Договору, а тому доводи скаржника, що спірний правочин було вчинено під впливом тяжкої для нього обставини і на вкрай невигідних умовах не знайшли свого підтвердження. ПАТ «Донбасенерго» не доведено, що оспорюваний Договір вчинений ним саме для усунення та/або зменшення тяжких обставин та/або їх негативних наслідків, як і не доведено, що за відсутності тяжкої обставини оспорюваний Договір позивачем би не укладався, або був би укладений на інших умовах.".
Висновки Верховного Суду, зроблені у постанові від 27.06.2024 у справі №910/17359/23, підлягають врахуванню при розгляді даної справи, оскільки ці справи є подібними за змістовим критерієм (оспорювання споживачем умов договору постачання природного газу щодо порядку розрахунків з підстав, визначених статтею 233 ЦК, коли постачальник заперечує такі доводи, зокрема посилаючись на те, що договір було укладено внаслідок реалізації права споживача вільно обирати продавця природного газу).
З огляду на вищевикладене, у спірних правовідносинах відсутні тяжкі обставини, оскільки позивач міг придбати природний газ не тільки у ТОВ "ГК "Нафтогаз Трейдинг", а у будь-якого продавця на ринку природного газу.
При цьому, суд вважає безпідставними посилання позивача на правові позиції, викладені у постановах Верховного Суду від 11.11.2021 у справі №925/1367/19, від 25.01.2022 у справі №925/555/20, від 01.06.2022 у справі №925/552/20, від 21.06.2022 у справі №925/1701/20, оскільки по-перше, правозастосування норми статті 233 ЦК у вказаних справах здійснювалося не щодо умов договору поставки природного газу в частині визначення порядку розрахунку, а щодо договорів, які постачальник спонукав укласти споживачів для можливості укладення договору постачання природного газу (договори про переведення боргу, договори гарантії). У вказаних справах оспорювані договори укладалися саме як правова підстава для подальшої можливості споживачу укласти договір постачання природного газу, тоді як у дані справі такі обставини не доводились позивачем, натомість останній послідовно стверджує про наявність його волевиявлення на укладення договору з ТОВ "ГК "Нафтогаз Трейдинг" з огляду на найвигідніші умови щодо ціни на природний газ у останнього на ринку; по-друге, позивачем у вказаних справах виступала юридична особа публічного права, тоді як позивач у даній справі не має такого статусу, натомість здійснює свою господарську діяльність з надання комунальних послуг на принципі комерційного розрахунку та власного комерційного ризику з метою отримання прибутку.
Також суд зазначає, що необхідним критерієм для визнання правочину недійсним на підставі статті 233 ЦК, є доведення нерозривного причинно-наслідкового зв'язку між тяжкими обставинами та вчиненням спірного правочину, який вчиняється виключно для усунення та/або зменшення тяжких обставин. Тобто, внаслідок вчинення такого правочину особа отримує можливість усунути тяжку обставину, яка змусила її це зробити.
Верховний Суд у постановах від 02.08.2018 у справі №918/341/16, від 14.02.2018 у справі №910/8862/17, від 06.03.2018 у справі №910/8866/17 неодноразово наголошував, що для застосування статті 233 ЦК має бути причинно-наслідковий зв'язок між тяжкими обставинами та укладеним правочином (його укладання саме з метою усунення обставин).
Разом з тим, у спірних правовідносинах, укладення договору постачання природного газу відбулося внаслідок здійснення звичайної господарської діяльності позивача, а не у зв'язку з необхідністю усунення тяжких обставин.
Крім того позивач зазначає, що договір у частині розрахунків та строків оплати був укладений на вкрай невигідних умовах. На переконання позивача умова про оплату природного газу за фактом його отримання є невигідною, оскільки не передбачає, що така оплата має здійснюватися тільки після отримання видатків на таку оплату з державного бюджету.
Так, згідно з частиною першою статті 233 ЦК правочин, який вчинено особою під впливом тяжкої для неї обставини і на вкрай невигідних умовах, може бути визнаний судом недійсним незалежно від того, хто був ініціатором такого правочину.
У відповідності до висновків, зроблених у постанові Верховного Суду від 14.07.2022 у справі №910/9626/20, для визнання правочину недійсним необхідно встановити наявність двох обставин: тяжких обставин та вкрай невигідних умов вчинення правочину.
Так, у постанові від 12.08.2021 у справі №910/4288/20 Верховний Суд, зокрема, зазначив, що для застосування статті 233 ЦК умови правочину повинні бути не просто невигідними, а вкрай невигідними. Тобто, такі умови мають бути явно кабальними для особи.
Згідно з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 16.09.2021 у справі №404/8483/15-ц, стаття 233 ЦК хоча і не встановлює, чого саме мають стосуватися умови правочину, однак з аналізу цієї норми випливає, що це насамперед ціна або інші обтяжливі для особи обов'язки.
Таким чином, для визнання недійним правочину на підставі частини першої статті 233 ЦК позивач має довести не тільки наявність тяжких обставин, а й наявність невигідності умов, на яких укладено договір. При цьому доведенню підлягає не будь-яка форма невигідності, а саме крайня форма невигідності, тобто умови договору мають бути явно кабальними для позивача.
У спірних правовідносинах позивач просить визнати недійними пункти Договору, якими передбачено, що оплата здійснюється за фактом отримання природного газу.
У той же час, умова про оплату за фактично поставлений природний газ не носить крайньої форми невигідності для позивача.
Так, згідно з частиною першою статті 628 ЦК зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до статті 655 ЦК за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно з пунктом 2 частини другої статті 13 Закону України "Про ринок природного газу" споживач зобов'язаний забезпечувати своєчасну та повну оплату вартості природного газу згідно з умовами договорів.
За змістом пункту 21 розділу II Правил постачання природного газу, затверджених НКРЕКП постановою від 30.09.2015 №2496 (далі - Правила) споживач зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі сплачувати за поставлений природний газ на умовах, визначених договорами.
Згідно з пунктом 19 розділу II Правил постачання природного газу, постачальник має право отримувати від споживача своєчасну оплату за природний газ відповідно до умов договору.
Отже, оплата за фактично поставлений природний газ відповідає положенням ЦК, Закону України "Про ринок природного газу" та Правилам постачання природного газу.
Відповідні умови договору не становлять вкрай невигідного (кабального) характеру для позивача, а є загальноприйнятими правилами про те, що поставлений товар має бути оплачений.
Суд також враховує, що умови щодо оплати сторонами неодноразово змінювались шляхом укладення Додаткових угод про внесення змін до Договору.
При цьому, позивач не доводить наявність нормативно-правових підстав які б ставили оплату вже поставленого товару в залежність від видатків державного бюджету, а також те, що під час вирішення спору позивач не доводить, що врегулювання договірних відносин з оплати поставленого природного газу на умовах, запропонованих позивачем, є звичайними умовами відповідних аналогічних договорів, які не були застосовані лише у спірних правовідносинах щодо позивача.
Суд також зазначає, що здійснення розрахунку за фактично отриманий природний газ, не може бути крайньою формою невигідного становища, оскільки розрахунки могли би проводитися за умовами передоплати, а не післяплати.
Очевидним є те, що передоплата за ще неотриманий природний газ, є більш невигідною для покупця у порівнянні з розрахунком за фактом вже отриманого природного газу.
Отже, пункти Договору про здійснення розрахунків за фактично отриманий природний газ не становлять крайньої форми невигідності для позивача.
Сам по собі факт укладання договору на умовах, які позивач суб'єктивно вважає невигідними, з урахуванням подальших неодноразових змін таких умов, не є підставою для визнання оспорюваного правочину недійсним на підставі статті 233 ЦК.
Відповідні висновки узгоджуються з висновками Верховного суду, що викладені у постановах від 16.11.2021 у справі №21/89б/2011(913/630/20) та від 19.02.2025 у справі № 910/6198/24.
При цьому, позивач у заявленому позові поєднав два способи захисту та просить визнати недійними пункти договору та додаткових угод, якими встановлюється порядок та строк оплати за фактично посталений природний газ, натомість замість оспорюваних пунктів договору, просить доповнити його новими умовами.
Однак, частина п'ята статті 188 ГК регламентує, що якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.
Водночас частиною першою статті 236 ЦК нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.
З огляду на викладені вище норми, застосування обраного позивачем способу захисту порушених, на його думку, прав, який поєднує у собі вимоги про визнання недійсними пунктів договорів та внесення за рішенням суду на їх заміну інших умов, створює правову невизначеність у відносинах сторін щодо строків оплати природного газу з моменту укладення договору і до набрання судовим рішенням про внесення до договору змін законної сили.
Однак, відповідно до статті 12 Закону "Про ринок природного газу" постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов'язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором.
Отже, Законом "Про ринок природного газу" встановлено, що строки та порядок оплати є істотними умовами договору постачання природного газу. Відповідно, умови договору про порядок розрахунків мають регулюватись договором протягом всього часу його дії, а їх зміна можлива лише у спосіб, що визначений договором та/або законом.
Згідно висновків Верховного Суду, які викладені у постановах від 11.08.2021 у справі №926/324/20, від 18.11.2021 у справі №907/12/19, від 12.03.2018 у справі №910/22319/16, від 02.05.2018 у справі №910/14411/16, умова договору, щодо якої ставиться вимога про визнання її недійсною, не може бути істотною умовою договору, оскільки у такому випадку правочин має бути визнаний недійсним в цілому.
Отже, визнання недійсним договору в частині істотних умов не допускається.
Позивач у позовній заяві, на підставі статті 233 ЦК, просить суд змінити умови Договору шляхом доповнення його новими пунктами щодо порядку та строків розрахунків за поставлений природний газ. На думку позивача, стаття 233 ЦК жодним чином не забороняє суду не просто визнати недійсним певне положення правочину, а замінити його іншим, більш справедливим в ситуації, що склалася.
Так, норма статті 233 ЦК є імперативною та стосується виключно визнання недійсним правочину у разі його укладення під впливом тяжких обставин та на вкрай невигідних умовах.
Стаття 233 ЦК не передбачає зміни умов договору шляхом його доповнення у випадку укладення правочину під впливом тяжких обставин та на вкрай невигідних умовах.
Водночас, коли особа вважає умови укладеного договору невигідними, така особа вправі ініціювати внесення змін до відповідних умов, однак такі зміни можуть буди внесені лише за згодою сторін, або на підставах, що визначені договором та/або Законом.
Натомість запропонований позивачем підхід фактично нівелює встановлені приписами законодавства виключні підстави, за яких умови договору можуть бути змінні.
Так, порядок зміни умов договору за рішенням суду врегульовано статтями 651 та 652 ЦК.
Згідно з частиною першою статті 651 ЦК зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності до частини другої статті 651 ЦК, договір може бути змінено за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною.
Отже, зміна договору за рішенням суду є винятковим заходом та здійснюється у виключних випадках, визначених статтею 651 та 652 ЦК.
У відповідності до висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.07.2022 у справі №363/1834/17, від 16.01.2021 у справі №910/2861/18, істотним є порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Суд має встановити не лише наявність порушення договору, але й завдання цим порушенням шкоди, її розмір, а також те, чи дійсно суттєвою є різниця між тим, на що мала право розраховувати потерпіла сторона, укладаючи договір, і тим, що насправді вона змогла отримати.
Схожі за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 16.10.2018 у справі №910/3568/18, від 17.04.2019 у справі №910/6381/18, від 14.08.2019 у справі №910/8819/18.
Однак у спірних правовідносинах позивач не доводить підстав для зміни умов договору відповідно до частини першої статті 651 ЦК.
Крім цього, згідно зі статтею 652 ЦК, договір може бути змінений у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору. У разі істотної зміни обставин суд може змінити договір за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.
Відповідно до висновків Верховного Суду, що викладені у постановах від 04.04.2018 у справі №910/12154/16, від 17.04.2018 у справі №927/763/17 закон пов'язує можливість внесення змін до договору безпосередньо не з наявністю істотної зміни обставин, а з наявністю чотирьох умов, визначених частиною другою статті 652 ЦК, при істотній зміні обставин.
Істотна зміна обставин, якими сторони керувалися, укладаючи договір, має бути не наслідком поведінки сторін, а бути зовнішньою щодо юридичного зв'язку між ними. Обставини, якими, укладаючи його, керувалися сторони, мають змінитися настільки, що, якби останні могли це передбачити, то б узагалі не уклали договір чи уклали б його на інших умовах. За відсутності істотної зміни обставин, зокрема за незначної їх зміни або за виникнення труднощів у виконанні договору, які сторони могли розумно передбачити, договір не можна змінити за рішенням суду.
Втім, у спірних правовідносинах позивач не доводить і наявності підстав для зміни умов договору відповідно до статті 652 ЦК.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 19.02.2025 у справі № 910/6198/24.
Таким чином, позивачем не доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання спірних пунктів 5.1 та 5.4 Договору, пункту 1 додаткової угоди від 01.06.2021 №1, пункту 11 додаткової угоди від 01.10.2021 №9, пункту 1 додаткової угоди від 14.01.2022 №17, якими вносились зміни до пунктів 5.1 Договору, недійсними, як і не доведено наявності правових підстав для внесення змін до Договору шляхом його доповнення пунктами 5.1.1 та 5.8, в зв'язку з чим, позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, з покладенням судового збору на позивача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. У задоволенні позову відмовити повністю.
2. Витрати по сплаті судового збору покласти на позивача.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено: 04.03.2025.
Суддя О.А. Грєхова