ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
20.02.2025Справа № 910/8384/24
За позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "ЗАБІР'Я"
до1) Фонду Державного майна України 2) Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях
прозобов'язання вчинити дії
Суддя Підченко Ю.О.
Секретар судового засідання Лемішко Д.А.
Представники сторін:
від позивача: Руденко Г.Б.;
від відповідача-1: Руденко К.М.;
від відповідача-2: Зікрата М.М.
У провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа № 910/8384/24 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Забір'я» (далі також - позивач, ТОВ «Забір'я») до Фонду державного майна України (далі також - відповідач-1, Фонд) та Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях (далі також - відповідач-2, Регіональне відділення) відповідно до якого позивач просить зобов'язати Фонд державного майна України та Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях відповідно до вимог Порядку повернення у державну (комунальну) власність об'єктів приватизації в разі розірвання або визнання недійсними договорів купівлі-продажу таких об'єктів, затвердженого наказом Фонду державного майна України 18 жовтня 2018 року № 1331, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27 листопада 2018 р. за № 1338/32790 спільно із ТОВ «ЗАБІР'Я» провести інвентаризацію об'єктів, витребуваних на користь держави на підставі судових рішень по господарських справах № 12/116-12/21, № 3-132/12 №21/135-12.
03.09.2024 від відповідача-1 надійшов відзив на позов, а 19.09.2024 відзив подав і відповідач-2. Відповідачі у відзивах просили поновити строки для їх подання.
Позивач, у свою чергу, 25.09.2024 долучив до справи відповідь на відзив та просив про продовження строку для подання відповіді на відзив.
З огляду на доводи представників сторін та наявні в матеріалах справи фактичні дані, суд поновив строк для подання відзивів, відповіді на відзив та долучив їх до справи.
Зважаючи на строки розгляду справи та на те, що в підготовчому провадженні здійснено дії передбачені ст. 182 Господарського процесуального кодексу України, суд вирішив закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті на 12.12.2024.
11.12.2024 представником позивача подано клопотання про відкладення судового засідання.
Суд визнав поважними причини першої неявки представника позивача та оголосив перерву в судовому засіданні 12.12.2024 до 20.02.2025.
Представник позивача безпосередньо в су домову засіданні 20.02.2025 наполягав на задоволенні заявленого позову та надав усні пояснення.
Представники відповідачів, натомість, проти позову заперечили в повному обсязі, просили застосувати строки позовної давності.
Суд заслухав вступне слово, провів дослідження доказів, закінчив з'ясування обставин справи та перевірку їх доказами. Суд перейшов до стадії ухвалення рішення.
Рішення в даній справі ухвалено з урахуванням ст.ст. 219, 220, 233 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -
Київський виробничий рибкомбінат, правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю «Забір'я» протягом 1960-1970 р.р. збудував цілісний виробничий та господарський комплекс - каскад комплексних гідротехнічних споруд, які відповідно до фінансової звітності підприємства іменувались зимувальні пруди, нагульні пруди та вирощувальні пруди, допоміжні будівлі та споруди.
Факт будівництва Київським виробничим рибокомбінатом комплексних гідротехнічних споруд підтверджується архівними документами, зокрема, рішенням виконкому Києво-Святошинської районної ради депутатів трудящих від 13.05.1960 р. № 203 та рішенням виконавчого комітету Київської обласної ради депутатів трудящих від 21.05.1960р № 369, будівельною документацією, яка частково збереглася, зокрема, актом приймання в експлуатацію державною комісією закінченого будівництвом (реконструкцією) об'єкту зимувальних ставів №№ 1-7 рибдільниці «Бобриця» Київського виробничого рибокомбінату с. Забір'я, актом державної комісії на введення в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкту дороги навколо нагульних ставів № 1-3 рибдільниці «Бобриця» Київського виробничого рибокомбінату с. Забір'я, актом державної комісії на введення в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкту естакади на ставі № 5 рибдільниці «Бобриця» Київського виробничого рибокомбінату с. Забір'я, актом державної комісії на введення в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкту водопостачального каналу виросних ставів № 1-4 рибдільниці «Бобриця» Київського виробничого рибокомбінату с. Забір'я.
Так, на підставі Проекту Київського відділення інституту гідрорибпроект 1968 року та на підставі Техноробочого проекту проектної контори Укрглаврибхоза 1970 року товариство збудувало штучні стави рибучастка «Бобриця», а саме: зимувальні пруди №1-№7, нагульні пруди №1-№5, №7, №8, вирощувальні пруди № 1- № 7 та відповідні гідроспоруди, які у 1973 році були введені в експлуатацію актами приймання в експлуатацію Державної комісії закінченого будівництвом (реконструкцією) об'єкту.
27.12.1979 Управлінням рибного господарства та 25.09.1989р Українським науково-виробничим об'єднанням по рибництву та рибальству було складено Паспорт ставкового рибного господарства «Повносистемне товарне рибне господарство Бобрицьке», в якому відображені як стави, так і відповідні гідроспоруди.
У 1977 році Київський виробничий рибокомбінат отримав в безстрокове та безоплатне користування земельні ділянки сільськогосподарського використання, яке було посвідчено державними актами на право користування землею, а саме:
- Державний акт серія Б № 025457, реєстраційний № 13 1977 р. - яким засвідчувалося право Київського виробничого рибокомбінату на безоплатне та безстрокове користування землею на території Києво-Святошинського району Київської області площею 1617,9 га для сільськогосподарського використання;
- Державний акт серія Б № 025451, реєстраційний номер б/н 1977 р. - яким засвідчувалося право Київського виробничого рибокомбінату на безоплатне та безстрокове користування землею на території Васильківського району Київської області площею 474,0 га для сільськогосподарського використання.
У зв'язку з проведенням в Україні економічної реформи, на виконання Декрету КМУ № 8-92 від 15.12.1992р та згідно листа РВ ФДМУ по Київській області від 06.03.1997р. за вих. № 13/308 правонаступник Київського виробничого рибокомбінату ДВСРП «Забір'я» відповідно до загальнодержавної програми приватизації було включено до переліку об'єктів, що підлягали обов'язковій приватизації з першому півріччі 1997 року.
Комісія з приватизації ДВСРП «Забір'я» відповідно до даних балансу станом на 01.06.1997р здійснила інвентаризацію майна, яке перебувало на балансі підприємства та підлягало приватизації, серед яких рахувались необоротні активи - збудовані гідроспоруди під назвою «стави», так, як вони іменувалися, починаючи ще з радянських часів, а також відповідно до вимог чинних на той час законодавчих актів здійснила оцінку майна, що підлягало приватизації.
Відповідно до плану приватизації підприємства, необоротні акти ДВСРП «Забір'я» під назвою «стави» відповідно до чинного на той час Декрету КМУ № 8-92 від 15.12.1992 «Про управління майном, що є у загальнодержавній власності», загальнодержавної програми приватизації, листа РВ ФДМУ по Київській області від 06.03.1997 р. за вих. № 13/308 та даних бухгалтерського обліку державного підприємства, підлягали обов'язковій приватизації.
Відповідно до чинного на момент приватизації законодавства, план приватизації ДВСРП «Забір'я» згідно наказу РВ ФДМУ по Київській області № 5-25-6/247 від 01.06.1998 був також погоджений в Державному комітеті рибного господарства України, Антимонопольному комітеті України та Кабінеті Міністрів України.
На виконання наказу № 5-25-6/247 від 01.06.1998 РФ ФДМУ видало наказ «Про перетворення державного виробничого сільськогосподарського рибоводного підприємства «Забір'я» № 5-25-7/27 від 02.06.1998, яким було прийнято рішення про перетворення державного підприємства у відкрите акціонерне товариство.
Києво-Святошинською районною державною адміністрацією було здійснено державну реєстрацію Відкритого акціонерного товариства «Забір'я» (реєстр. № 1733 від 08.06.1998 р.), основними видами діяльності якого є вирощування товарної риби та рибопосадкового матеріалу, при цьому розмір статутного фонду товариства становив 1 316 004,00 грн.
Таким чином, зміну організаційно-правової форми підприємства та формування його статутного капіталу відбулося за управлінськими рішеннями вищезазначених державних органів.
Згідно з погодженим планом приватизації, відповідно до Переліку нерухомого майна, що передається у власність ВАТ «Забір'я», за актом приймання-передачі державного майна у власність ВАТ «Забір'я» від 02.12.2003р до статутного фонду ВАТ «Забір'я» було передано державне майно (включаючи необоротні активи під назвою «стави») на загальну суму 1 303 232,00 грн.
11.01.2001р ВАТ «Забір'я» видано Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою площею 124,8 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, на якій знаходяться нагульні стави № 1 та №2, на території Бобрицької сільської ради.
Постановою Київського міжобласного апеляційного господарського суду від 30.09.2008 по справі № 7/022-08, визнано за ВАТ «Забір'я» право постійного користування земельною ділянкою площею 124,8 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на якій знаходяться, на якій знаходяться нагульні стави №1 та №2, на території Бобрицької сільської ради, залишену в цій частині без змін постановою Вищого господарського суду від 23.12.2008.
11.01.2001р ВАТ «Забір'я» також видано Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою площею 467,4 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, на якій знаходяться нагульні стави № 3, №4, №5, №7, виросні стави №1-№7 та зимувальні стави №1-№7 на території Забірської сільської ради.
26.12.2001р ВАТ «Забір'я» видано Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою площею 74,5 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, на якій знаходиться нагульний став № 8, на території Данилівської сільської ради.
Відповідно до Плану приватизації державного майна Державного виробничого сільськогосподарського рибоводного підприємства «Забір'я» від 01.06.1998 стави та гідротехнічні споруди були у складі основних фондів підприємства, та по яким була визначена грошова оцінка в Акті оцінки вартості цілісного майнового комплексу від 01.06.1997р. і затверджена Наказом РВ ФДМУ по Київській області від 08.08.1997 № 5/70-ВП. Враховуючи суму цієї оцінки, було сформовано розмір статутного фонду відкритого акціонерного товариства, в яке перетворювалось підприємство.
Приватизація майна відбулась за погодженням з Кабінетом міністрів України, план якої також підлягав відповідному погодженню.
02.12.2003 Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Київській області та Відкритим акціонерним товариством «Забір'я» було підписано Акт прийому-передачі державного майна у власність Відкритому акціонерному товариству «Забір'я».
Відповідно до Переліку нерухомого майна, що передається у власність ВАТ «Забір'я», РВ ФДМУ зокрема було передано у власність товариства наступні гідротехнічні споруди за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський район, с. Бобриця, вул. Леніна, 98: став нагульний № 1Б, згідно Переліку майна до Наказу п.№ 52; став нагульний № 2Б, згідно Переліку майна до Наказу п № 53; за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський район, с. Забір'я, вул. Озерна, 1: став нагульний - 3 № 19-20, згідно Переліку до Наказу п. № 54 (став нагульний № 3); став нагульний - 4 № 21-22, згідно Переліку до Наказу п. № 55 (став нагульний № 4); став нагульний - 5 № 23-27, згідно Переліку до Наказу п. № 56 (став нагульний № 5); став нагульний - 7 № 46-48, згідно Переліку до Наказу п. № 57 (став нагульний №7); став вирощування 1-7 № 28-38, згідно Переліку до Наказу - пункти №№ 59-65, зокрема: став вирощувальний № 1; став вирощувальний № 2; став вирощувальний № 3; став вирощувальний № 4; став вирощувальний № 5; став вирощувальний № 6; став вирощувальний № 7; став нагульний 1-7 - № 39-45, згідно Переліку до Наказу п. № 66 (вирощувальний став № 1 (зимувальний) №1-№7); став нагульний №8 (Васильківський район, с. Липовий Скиток)- згідно Переліку до Наказу п. № 58; став Гребінки, 5,4 га (Васильківський район, с. Гребінки) - згідно Переліку до Наказу п. № 80; став риборозплідник, 14 га (Васильківський район, с. Марьянівка) - згідно Переліку до Наказу п. № 82; став нагульний, 26 га (Васильківський район, с. Ксаверівка) - згідно Переліку до Наказу п. № 83; вирощувальний став, 70,9 га (Васильківський район, с. Марьянівка) - згідно Переліку до Наказу п. № 84; - став водосп, 13,3 га (Васильківський район, с. Марьянівка)- Переліку до Наказу п. № 85; став вирощувальний, 23 га Фастівський район, с. Мотовилівка згідно Переліку до Наказу - (п/№ 75); став вирощувальний (в.Мот), 69 га ч. Мотовилівка Васильківський район згідно Переліку до Наказу - (п/№ 78); став "Млинок", 9,3 га, Фастівський район, Хутір Млинок згідно Переліку до Наказу - (п/№ 79); став вирощувальний, 52,3 га Фастівський район, с. Пришивальне згідно Переліку до Наказу п. № 81; за адресою м. Салтанівка, Васильківського району: став нагульний 27 га згідно Переліку до Наказу п № 74; став вирощувальний (Салтанівка) 115 га згідно Переліку до Наказу п.77; риборозплідник вирощувальний згідно Переліку до Наказу п. № 76.
Відповідно до документів бухгалтерської та фінансової звітності ВАТ «Забір'я», ТОВ «Забір'я» вищезазначені «стави» весь час починаючи з моменту приватизації обліковувались як інженерні споруди, а не як водні об'єкти.
Згідно балансу ДВСТРП «Забір'я» та розшифровки основних засобів (зведеної відомості) на момент приватизації станом на 01.06.1997р (нерухоме майно, будівлі та споруди) на підприємстві обліковувались гідротехнічні споруди під назвою «став».
Основні засоби ДВСТРП «Забір'я» обліковувались в 1997р на рахунку бухгалтерського обліку №01 «Основні засоби», наразі використовується План рахунків б/о, введений 30.11.1999, згідно якого основні засоби підприємств обліковуються на рахунку №10 «Основні засоби».
Стави та дамби, як споруди, обліковувались на рахунку №01 «Основні засоби». Додаток «Зведена відомість» (розшифровка основних засобів) представляє собою перелік усіх основних засобів ДВСТРП «Забір'я» розписаних по найменуваннях, первісній (відновній) вартості, залишковій вартості і т.д. на 17 аркушах. Стави, в розрізі найменувань розписані на 2-му та 3-му аркуші.
Загальна вартість по усіх 17 аркушах становить:
- первісна (відновна) вартість з урахуванням індексації станом на 01.04.96р - 11 060 708,15грн,
- залишкова вартість основних засобів з урахуванням індексації станом на 01.04.96р - 6 290 771,16грн.
Перед проведенням приватизації на ДВСТРП «Забір'я» була здійснена загальна інвентаризація майна, за результатами якої було оформлено Протокол засідання Інвентаризаційної комісії Державного виробничого сільськогосподарського рибоводного підприємства «Забір'я», де в рядку 1 «Основні засоби» наведена «Фактична наявність» та «Наявність в бух.обліку» сума 11 060 708,15грн.
На підставі даних інвентаризації було складено станом на 01 червня 1997 року Баланс підприємства ДВСГРП «Забір'я», в якому в 1-му розділі «Активу» в рядку «Основні засоби» на кінець звітного періоду наведено залишкову вартість в сумі 6 290 771 грн та первісну вартість в сумі 11 060 708 грн.
Відповідно в Акті оцінки вартості майнового комплексу ДВСГРП «Забір'я» станом на 01 червня 1997 року в рядку 1. «Балансова вартість основних засобів, всього» вказана вартість майна 11 060 708 грн., а в рядку 2. «Залишкова вартість основних засобів, всього» вказана вартість майна 6 290 771 грн.
В Плані приватизації державного майна ДВСГРП «Забір'я» станом на 01 червня 1998 року в розділі 2 в таблиці 1 «Структура основних засобів» в рядку 2 «Вартість основних фондів» станом на 01.06.1997р вказана сума 11 060,7 тис.грн.
В Інвентаризаційних описах ДВСТРП «Забір'я» у розділі «Споруди» вказані «стави» саме як споруди, а не як водні об'єкти.
Балансова вартість гідротехнічних споруд відповідає вартості об'єктів під назвою «став», за якою об'єкт було включено до статутного фонду товариства та відображено в акті прийому-передачі майна та переліку.
06.04.2007р РВ ФДМ надавало відповідь, що у відповідних позиціях Переліку нерухомого майна, що передається у власність ВАТ «Забір'я», відображено об'єкти під назвою, яка була зазначена в документах бухгалтерського обліку підприємства та інвентаризаційних описах, зокрема, «став нагульний» та «став вирощувальний».
Однак, назва об'єкта «став» не відповідає економічному змісту витрат, сума яких була відображена в документах бухгалтерського обліку підприємства. Згідно з даними підприємства в документах бухгалтерського обліку відображені та, відповідно, після введення в експлуатацію внесені в облікові документи основних засобів витрати, понесені на проведення будівельно-монтажних робіт по створенню водогосподарських споруд.
Отже, виходячи з Державного класифікатора будівель та споруд ДК 018-2000 стави та їх конструктивні елементи можливо віднести до: Розділ 2 "Інженерні споруди"; Підрозділ 21 "Транспортні споруди"; Група 215 "Порти, канали, греблі та інші водні споруди"; Клас 2152 "Дамби"; Підклас 2152.5 "Дамби, загати та інші водозахисні насипні споруди".
Документ сформований в системі
Постановою Київського апеляційного господарського суду від 01.04.2013 по справі № 12/116-12/21 визнано недійсним та скасовано наказ Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області від 02.06.1998р. №5-25-7/27 про перетворення ДВСРП «Забір'я» у відкрите акціонерне товариство в частині передачі згідно Переліку нерухомого майна ПАТ «Забір'я» наступних водних об'єктів, на які було визнано за державою в особі Фонду державного майна України право власності на водні об'єкти, передані ПАТ «Забір'я» наказом регіонального відділення Фонду Державного майна України по Київській області від 02.06.98 № 5-25-7/27 про перетворення державного виробничого сільськогосподарського рибоводного підприємства «Забір'я» у відкрите акціонерне товариство та переліком нерухомого майна, що передається у власність відкритому акціонерному товариству «Забір'я» та витребувано на користь держави, за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський район, с. Бобриця, вул. Леніна, 98, зокрема: став нагульний № 5 (1Б), згідно Переліку майна до Наказу - (п/№ 52) став нагульний № 1 (Б); став нагульний № 7 (2Б), згідно Переліку майна до Наказу - (п/№ 53) став нагульний № 2 (Б); за адресою: Київська обл., Києво-Святошинський район, с. Забір'я, вул. Озерна, 1, зокрема: став нагульний - 3 № 19-20, згідно Переліку до Наказу - (п/№ 54) став нагульний № 3; став нагульний - 4 № 21-22, згідно Переліку до Наказу - (п/№ 55) став нагульний № 4; став нагульний - 5 № 23-27, згідно Переліку до Наказу - (п/№ 56) став нагульний № 5; став нагульний - 7 № 46-48, згідно Переліку до Наказу - (п/№ 57) став нагульний №7; став вирощування 1-7 № 28-38, згідно Переліку до Наказу - (п/№№ 59-65), зокрема: став вирощувальний № 1; став вирощувальний № 2; став вирощувальний № 3; став вирощувальний № 4; став вирощувальний № 5; став вирощувальний № 6; став вирощувальний № 7; став нагульний 1-7 - № 39-45, згідно Переліку до Наказу - (п/№ 66) вирощувальний став № 1 (зимувальний) №1-№7 та визнано за державою в особі Фонду державного майна України право власності на вказані водні об'єкти.
Рішенням Господарського суду Київської області від 05.12.2013 № 3/132-12 визнати недійсним та скасовано наказ Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області від 02.06.1998р. №5-25-7/27 про перетворення Державного виробничого сільськогосподарського рибоводного підприємства «Забір'я» у Відкрите акціонерне товариство в частині передачі згідно Переліку нерухомого майна ПАТ «Забір'я» наступних водних об'єктів: став вирощувальний, 23 га Фастівський район, с. Мотовилівка; став вирощувальний (в. Мот), 69 га ч. Мотовилівка Васильківський район; став "Млинок", 9,3 га,Фастівський район, Хутір Млинок; став вирощувальний, 52,3 га Фастівський район, с. Пришивальне та визнано за державою в особі Фонду державного майна України право власності на вказані водні об'єкти.
Постановою Київського апеляційного господарського суду 01.04.2013 № 21/135-12 визнано недійсним та скасовано наказ Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області від 02.06.1998р. №5-25-7/27 про перетворення Державного виробничого сільськогосподарського рибоводного підприємства «Забір'я" у відкрите акціонерне товариство в частині передачі згідно Переліку нерухомого майна Відкритому акціонерному товариству "Забір'я" наступних водних об'єктів:
- став нагульний №8 (Васильківський район, с. Липовий Скиток); став Гребінки, 5,4 га (Васильківський район, с. Гребінки);став риборозплідник, 14 га (Васильківський район, с. Марьянівка); став нагульний, 26 га (Васильківський район, с. Ксаверівка); вирощувальний став, 70,9 га (Васильківський район, с. Марьянівка); став водосп, 13,3 га (Васильківський район, с. Марьянівка) та визнано за державою в особі Фонду державного майна України право власності на вказані водні об'єкти.
У справах № 12/116-12/21, № 3/132-12, № 21/135-12 суди дійшли висновку, що майно під назвою «став» є водними об'єктами, тобто об'єктами власності народу України, які в силу закону можуть надаватися тільки у користування та не можуть бути приватизовані.
Спір у справі виник у зв'язку з тим, як стверджує позивач, що гідротехнічні споруди штучно створених ставів рибогосподарського підприємства не віднесені до об'єктів, які не підлягають приватизації. Гідроспоруди є об'єктами нерухомого майна, є складовою цілісного майнового комплексу Державного виробничого сільськогосподарського рибоводного підприємства «Забір'я» та відповідно були об'єктом приватизації, були та є основними засобами та забезпечують профільність, технологічну єдність виробництва та цілісність майнового комплексу.
На думку позивача, небажання Фонду державного майна України та Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях провести технічну інвентаризацію майна, повернутого йому у власність на підставі судових рішень по господарських справах №12/116-12/21, № 3-132/12 № 21/135-12 свідчить про те, що при здійсненні приватизації державного підприємства «Забір'я» шляхом його перетворення у відкрите акціонерне товариство, органом приватизації при складанні переліку майна, яке підлягало передачі на баланс позивача, були допущені грубі системні та методологічні помилки чинного законодавства, що суперечать завданням та принципам приватизації, та порушують право на законне володіння, користування та розпорядження цілісним майновим комплексом приватизованого підприємства.
ТОВ «Забір'я» вважає, що виконання вимог Порядку повернення у державну власність об'єктів приватизації, станом на сьогодні в редакції затвердженої Наказом Фонду державного майна України від 18.10.2018 № 1331, усуне правову невизначеність статусу гідротехнічних споруд, які з одного боку є складовою витребуваних «ставів», питання витребування яких судовими рішеннями не розглядались, з іншого боку є самостійним майном, яке було оцінено та увійшло до статутного капіталу перетвореного відкритого акціонерного товариства.
Заперечуючи проти заявленого позову, відповідачі здебільшого посилалися на наступне:
- судовими рішеннями по господарських справах №12/116-12/21, № 3-132/12 № 21/135-12 ухвалено витребування на користь державі в особі Фонду з незаконного володіння ТОВ «Забір'я» майна, яке передане наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській області від 02.06.1998 № 5-25-7/27;
- Порядок № 32, на який посилається позивач, поширюється на майно, що було відчужене за договором купівлі-продажу, а в даному випадку Державне виробниче сільськогосподарсько-риболовне підприємство «Забір'я» перетворено згідно з наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України у Київській області № 5-25-7/27 від 02.06.1998 у відкрите акціонерне товариство «Забір'я», та передано йому майно засновником у власність;
- майно витребуване на користь Фонду за вказаними рішення, не підпадає під дію Порядку № 32, та не підлягають проведенню інвентаризації, оскільки даними рішеннями витребовувалось майно, з незаконного володіння, а не розривався договір купівлі-продажу, як помилково зазначає позивач;
- у прохальній частині позовної заяви ТОВ «Забір'я» посилається на нормативно-правовий акт, який не був чинним на момент прийняття рішень у справах №12/116-12/21, № 3-132/12 № 21/135-12.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Згідно ч. 1 ст. 5 ГПК України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу закріплено статтею 16 цього Кодексу. Суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист їх прав і охоронюваних законом інтересів, які порушені або оспорюються. Наявність права на пред'явлення позову не є безумовною підставою для здійснення судового захисту, а лише однією з необхідних умов реалізації права, встановленого вищевказаними нормами.
Відповідно ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Вирішуючи спір по суті, господарський суд має встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, для захисту якого звернувся позивач, тобто, встановити чи є особа, за позовом якої порушено провадження у справі, належним позивачем. При цьому, відсутність права на позов в матеріальному розумінні тягне за собою прийняття рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин, оскільки лише наявність такого права обумовлює виникнення у інших осіб відповідного обов'язку перед особою, якій таке право належить, і яка може вимагати виконання такого обов'язку (вчинити певні дії) від зобов'язаних осіб. Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення прав і відповідно приймає рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачеві у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.
При цьому, з огляду на складну систему управління державним майном та об'єктами права власності Українського народу, від імені якого права власника, безпосереднього користувача (балансоутримувача), суб'єкта владних повноважень, що здійснює контроль за належною приватизацією такого державного майна, тощо, здійснюють різні органи державної влади, відтак у контексті конкретних спірних правовідносин та виявлених порушень визначається склад осіб (позивачів), що безпосередньо мають заінтересованість відносно предмету спору.
Набуття права на захист завжди пов'язане із наявністю суб'єктивного матеріального цивільного права.
Суб'єктивне матеріальне цивільне право і право на позов відносяться до різних видів матеріального права: перше регулятивне, друге охоронне. Змістом права на позов є правомочність, що включає одну або декілька передбачених законом можливостей для припинення порушення, відновлення права або захисту права іншими способами, які можуть реалізовуватись тільки за допомогою звернення до суду уповноваженими на те суб'єктами.
Натомість, відсутність у позивача суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу на момент вчинення оспорюваних дій тягне за собою прийняття рішення про відмову в задоволенні позову, незалежно від встановлених судом обставин, оскільки лише наявність права обумовлює виникнення у інших осіб відповідного обов'язку перед особою, якій таке право належить, яка може вимагати виконання такого обов'язку від інших осіб.
Враховуючи викладене вище, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України №18-рп/2004 від 01.12.2004 поняття "охоронюваний законом інтерес" що вживається в законах України у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл, що є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.
У мотивувальній частині наведеного рішення Конституційний Суд України зазначив, що види і зміст охоронюваних законом інтересів, що перебувають у логічно-смисловому зв'язку з поняттям «права», як правило, не визначаються у статтях закону, а тому фактично є правоохоронюваними. Охоронюваний законом інтерес перебуває під захистом не тільки закону, а й об'єктивного права у цілому, що панує у суспільстві, зокрема справедливості, оскільки інтерес у вузькому розумінні зумовлюється загальним змістом такого права і є його складовою.
Отже, з огляду на наведені положення законодавства, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними у розумінні ст. 74 Господарського процесуального кодексу України доказами, певного суб'єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача.
До господарського суду має право звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Тобто в контексті цієї норми має значення лише суб'єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту. Виключно суб'єктивний характер заінтересованості як переконаності в необхідності судового захисту суб'єктивного матеріального права чи законного інтересу може підтверджуватися при зверненні до суду лише посиланням на таку необхідність самої заінтересованої особи. Саме тому суд не вправі відмовити у прийнятті позовної заяви з тих лише підстав, що не вбачається порушення матеріального права чи законного інтересу позивача, або заявник без належних підстав звернувся до суду в інтересах іншої особи.
Відтак на позивача покладений обов'язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що права та інтереси позивача дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.
Відповідно до ст. 1 Порядку повернення у державну власність об'єктів приватизації у разі розірвання договору купівлі-продажу таких об'єктів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 18.01.2001 № 32 (далі також - Порядок № 32) цей Порядок регулює відносини, пов'язані з поверненням у державну власність об'єкта приватизації, відчуженого за результатами його продажу на аукціоні, за конкурсом або шляхом викупу, у разі розірвання договору купівлі-продажу цього об'єкта за рішенням суду у зв'язку з невиконанням умов договору або визнання судом його недійсним.
Об'єкт приватизації повертається до сфери управління державного органу приватизації, що проводив його відчуження за договором купівлі-продажу (далі - державний орган приватизації), для здійснення управління цим об'єктом згідно із законодавством до моменту відчуження його в результаті повторного продажу.
Таким чином, даний порядок регулює повернення у державну власність, а саме органу приватизації, у разі розірвання договору купівлі-продажу об'єкта за рішенням суду.
Тобто, даним Порядком визначено органам приватизації умови, за якими вони повинні діяти у разі повернення майна за рішенням суду яким розірвано договір купівлі-продажу.
В свою чергу, Положеннями ст. 2 Закону України «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі» визначено, що приватизація майна підприємств харчової промисловості, які переробляють сільськогосподарську сировину, борошномельно - круп'яної та комбікормової промисловості, а також сервісних, будівельних, фірмових торговельних, інших несільськогосподарських підприємств та організацій агропромислового комплексу, які виконують роботи і надають послуги сільськогосподарським товаровиробникам незалежно від вартості об'єктів приватизації (але не менше необхідної для створення статутного фонду акціонерного товариства згідно з законодавством України), здійснюється шляхом перетворення їх у відкриті акціонерні товариства у порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до п. 2 Порядку перетворення у процесі приватизації державних, орендних підприємств і підприємств із змішаною формою власності у відкриті акціонерні товариства, затвердженого постановою кабінету Міністрів України від 11.09.1996 № 1099, з боку держави засновниками відкритих акціонерних товариств, створених на базі майна підприємств, зазначених у п. 1 цього Порядку, є Фонд державного майна, його регіональні відділення і представництва у районах і містах (далі - державні органи приватизації).
Відкрите акціонерне товариство у своїй діяльності керується Законом України «Про господарські товариства», іншими актами законодавства.
Статтею 12 Законом України «Про господарські товариства» ( в редакції чинній на момент приватизації державного підприємства) визначено, що товариство є власником: майна, переданого йому засновниками і учасниками у власність; продукції, виробленої товариством в результаті господарської діяльності; одержаних доходів; іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законом.
Отже, Порядок № 32 поширюється на майно, що було відчужене за договором купівлі-продажу, а в даному випадку, Державне виробниче сільськогосподарсько-рибоводне підприємство «Забір'я» перетворено згідно з наказом Регіонального відділення Фонду державного майна України у Київській області № 5-25-7/27 від 02.06.1998 у відкрите акціонерне товариство «Забір'я», та передано йому майно засновником у власність.
Таким чином, майно витребуване на користь Фонду за вказаними рішеннями, не підпадає під дію Порядку № 32, та не підлягають проведенню інвентаризації, оскільки даними рішеннями витребовувалось майно, з незаконного володіння, а не розривався договір купівлі-продажу, як помилково зазначає позивач.
Більше того, рішення у справах №№ 12/116-12/21, 21/135-12, 3/132-12 приймалися 06.09.2013, 23.07.2013, 07.04.2014, тобто протягом 2013-2014 роках, а таким чином на момент прийняття рішень дів Порядок № 32.
У свою чергу, позивач у прохальній частині позовної заяви просить зобов'язати Фонд та Регіональне відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівських областях спільно провести інвентаризацію об'єктів відповідно до вимог Порядку повернення у державну (комунальну) власність об'єктів приватизації в разі розірвання або визнання недійсними договорів купівлі-продажу таких об'єктів, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 18.10.2018 № 1331, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 27.11.2018 № 1338/32790.
Відповідно до абз. 1 ст. 58 Конституції України Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Отже, ТОВ «Забір'я» у прохальній частині посилається на нормативно-правовий акт, який не був чинним на момент прийняття рішень у зазначених справах.
Більше того, позовні вимоги стосовно проведення відповідачами спільно з ТОВ «Забір'я» інвентаризації об'єктів, витребуваних на користь держави на підставі судових рішень є втручанням в дискреційні повноваження Фонду та Регіонального відділення.
Як вбачається з положень Рекомендації Комітету Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується. Приймати замість рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Таким чином дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами.
Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Дискреційними є повноваження суб'єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною (законною).
Таким чином, зобов'язання Фонду та Регіонального відділення вчинити дії, про які просить позивач, є прямим втручанням у дискреційні повноваження.
З огляду на наведені вище обставини, суд дійшов висновку, що ТОВ Забір'я» в позовній заяві не наведено норми законодавства, яку порушили відповідачі. Виконання рішень суддів у справах №№ 12/116-12/21, 21/135-12, 3/132-12, які прийняті в період 2013-2014, жодним чином не стосуються позивача, більше того, останній в прохальній частині посилається на Порядок, який не набрав чинності на момент ухвалення таких рішень.
Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
В п. 53 Рішення Європейського суду з прав людини від 20.09.2012 у справі «Федорченко та Лозенко проти України» (Заява № 387/03), зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведеності «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими, узгодженими.
Судом зроблено оцінку кожного аргументу, наведеного учасниками справи, з'ясовані мотиви визнання доказів більш вірогідними щодо кожної обставини, яка є предметом доказування в даному спорі, в тому числі застосовано до спірних правовідносин норму права та вказано мотиви такого застосування, що відповідає положенням ст. 238 ГПК України.
Таким чином, виходячи із заявлених позовних вимог, наведених обґрунтувань та наданих доказів, суд дійшов висновку, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Забір'я» не доведено факт порушення його прав відповідачами, а підстав для проведення інвентаризації спірних об'єктів на підставі Порядку повернення у державну (комунальну) власність об'єктів приватизації в азі розірвання або визнання недійсними договорів купівлі-продажу таких об'єктів, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 18.10.2018 немає. Позов не підлягає задоволенню.
Крім того, у відзиві відповідач-1 просив суд застосувати наслідки спливу строку позовної давності до позовних вимог, вважаючи, що позивачем пропущено строк позовної давності для звернення до суду з позовом.
Статтею 256 ЦК України встановлено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Згідно з частиною першою статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
За змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.
Зважаючи на те, що право позивача не порушене, а позов не підлягає задоволенню, то суд не вбачає підстав для застосування строків позовної давності.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на позивача.
Керуючись ст. ст. 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 232, 233, 237, 238, ст. ст. 240, 241, ч. 1 ст. 256, 288 Господарського процесуального кодексу України, суд -
1. У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "ЗАБІР'Я" до Фонду Державного майна України та Регіонального відділення Фонду державного майна України по Київській, Черкаській та Чернігівській областях відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили згідно зі ст. 241 Господарського процесуального кодексу України. Відповідно до ч. 1 ст. 256 та ст. 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано 03.03.2025 року.
Суддя Ю.О.Підченко