04.03.2025 Справа № 908/449/25
м. Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі судді Дроздової С.С., розглянувши заяву Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» (вул. Алмазова, буд. 4-а, м. Київ, 01011, код ЄДРПОУ 14305909) про забезпечення позову у справі
за позовом: Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» (вул. Алмазова, буд. 4-а, м. Київ, 01011, ідентифікаційний номер юридичної особи 14305909)
до відповідача-1: Селянського фермерського господарства «Аркос» (пр. Поштовий, буд. 25 «З», смт. Більмак, Більмацький район, Запорізька область, 71001, ідентифікаційний номер юридичної особи 30085282)
до відповідача-2: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; АДРЕСА_2 ; АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 )
до відповідача-3: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_4 08352)
про стягнення 1 392 408 грн 92 коп.
Акціонерне товариство “Райффайзен Банк» сформувало в системі “Електронний суд» позовну заяву про солідарне стягнення з Селянського фермерського господарства “Аркос», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором № 011/10892/01313724 від 16.12.2021, що становить 1 392 408 грн 92 коп., яка складається заборгованості за кредитом у розмірі 1 230 820 грн 82 коп., у тому числі прострочена заборгованість за кредитом у розмірі 1 230 820 грн 82 коп., заборгованості за відсотками 161 588 грн 10 коп.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу від 21.02.2025 здійснено автоматизований розподіл позовної заяви між суддями, присвоєно єдиний унікальний номер судової справи 908/449/25 та визначено до розгляду судді Дроздовій С.С.
Також позивачем сформована в підсистемі “Електронний суд» ЄСІТС» заява про забезпечення позову вих. № б/н від 20.02.2025
Протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 21.02.2025, заяву про забезпечення позову передано на розгляд судді Дроздовій С.С.
Розглянувши зазначену позовну заяву, суд дійшов висновку, що вона підлягає залишенню без руху.
Ухвалою суду від 25.02.2025 позовну заяву залишено без руху. Надано Акціонерному товариству “Райффайзен Банк» строк протягом 5 днів (з дня доставлення даної ухвали в електронний кабінет в системі “Електронний суд») для усунення недоліків позовної заяви, вказаних в ухвалі.
28.02.2025 від позивач надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви на виконання ухвали суду з обґрунтуванням (сформовано в системі «Електронний суд» 27.02.2025).
Ухвалою Господарського суду Запорізької області від 04.03.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/449/25, присвоєно справі номер провадження 27/25/25. Справу призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання.
До позовної заяви позивачем додано заяву про забезпечення позову, відповідно до якої заявник просив суд забезпечити позов шляхом накладення арешту на:
1. Житловий будинок садибного типу за адресою АДРЕСА_5 (реєстраційний номер ДРРП 3029994232040) та земельну ділянку за кадастровим номером 3220887000:03:002:0518 (реєстраційний номер в ДРРП 2474399032040), що належить на праві власності ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 );
2. Квартиру за адресою : АДРЕСА_6 (реєстраційний номер в ДРРП 2282523880000), квартиру за адресою: АДРЕСА_7 (реєстраційний номер в ДРРП 3388583222 7) та земельну ділянку за кадастровим № 3220887602:03:001:0120, площею 0/15 га (реєстраційний номер в ДРРП 2407815232208), що належить на праві власності ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на праві власності.
Відповідно до протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 21.02.2025 заяву про забезпечення позову визначено для розгляду судді Дроздовій С.С.
В ухвалі суду від 25.02.2025 було зазначено, що з огляду на залишення позовної заяви без руху, заява про забезпечення позову вих. № б/н, сформована в підсистемі “Електронний суд» ЄСІТС» 20.02.2025, буде розглянута по суті судом після усунення недоліків позовної заяви.
Позивач вважає, що для забезпечення виконання рішення Господарського суду Запорізької області по даній справі, необхідним є вжиття судом заходів забезпечення позову, що гарантуватиме виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Накладення арешту на нерухоме майно є реальним способом забезпечення виконання судового рішення і захисту прав та інтересів позивача у даній справі. Зважаючи на те, що на спірному майну відсутні будь-які обмеження щодо його відчуження відповідачем, останній, без жодних перешкод, може його відчужити до ухвалення рішення у даній справі, що унеможливить поновлення прав та інтересів позивача у даній справі. Окремо позивач звернув увагу суду, про неможливість подання прямих доказів щодо підготовки та наміру відповідачів відчужити вказане вище з метою унеможливити виконання ймовірного судового рішення у даній справі, так як про такі дії відповідачі не повідомляють сторін по справі. Проте, зважаючи на ухилення від сплати щомісячних платежів в рахунок погашення заборгованості за Кредитним договором при наявності підтверджених обставин ведення бізнесу та отримання доходів на підконтрольній Україні території,позивач вважає достатньою підставою для доказування утруднення подальшого виконання рішення суду. Отже, існує реальна потреба в застосування заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно, яке належить на праві власності відповідачів, що забезпечить реальне виконання судового рішення по даній справі, оскільки у випадку відчуження майна відповідачем призведе до порушення прав та інтересів позивача та завдасть останньому значних матеріальних збитків за невиконання судового рішення про солідарне стягнення заборгованості з відповідача за рахунок вказаного нерухомого майна.
Розглянувши заяву про забезпечення позову, оцінивши викладені у ній обставини, обґрунтованість та адекватність заходів забезпечення позову щодо яких подана заява, суд дійшов до висновку, що заява підлягає задоволенню з наступних підстав.
У рішенні Конституційного Суду України від 16.06.2011 № 5-рп/2011 у справі № 1- 6/2011 зазначено, що судочинство охоплює, зокрема, інститут забезпечення позову, який сприяє виконанню рішень суду і гарантує можливість реалізації кожним конституційного права на судовий захист, встановленого статтею 55 Конституції України.
Забезпечення позову є засобом, спрямованим на: запобігання можливим порушенням майнових прав чи охоронюваних законом інтересів юридичної або фізичної особи, що полягає у вжитті заходів, за допомогою яких у подальшому гарантується виконання судових актів; ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав/інтересів позивача, за захистом яких він звернувся. При цьому сторона, яка звертається з заявою про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення з такою заявою.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020р. у справі №753/22860/17).
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку з вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Заходи забезпечення позову повинні бути співрозмірними з заявленими позивачем вимогами. Співмірність передбачає співвідношення господарським судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
З положень Господарського процесуального кодексу України, які врегульовують питання забезпечення позову, слідує, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.
Оцінюючи обґрунтованість та адекватність заходу забезпечення позову щодо якого Акціонерним товариством «Райффайзен Банк» подана відповідна заява, суд дійшов висновку, що невжиття заходу забезпечення позову може унеможливити ефективний захист чи поновлення порушених (оспорюваних) прав та інтересів заявника, за захистом яких він звернувся до суду.
Так, одним із завдань господарського судочинства у відповідності до вимог статті 2 ГПК України є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів юридичних осіб.
Статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі.
Складовою права на справедливий суд, гарантованого ст. 6 Конвенції, є виконання рішення господарського суду.
Право на суд було б ілюзорним, якби судові рішення залишалися не виконуваними. Зокрема, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Савіцький проти України» (Заява № 38773/05) від 26.07.2012 Суд наголосив, що право на суд, захищене пунктом 1 статті 6 Конвенції, було б ілюзорним, якби національні правові системи Договірних держав допускали щоб остаточні та обов'язкові судові рішення залишалися без виконання на шкоду одній із сторін. Ефективний доступ до суду включає в себе право на виконання судового рішення без зайвих затримок.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі “Горнсбі проти Греції» також зазначено, що “право на суд» було б ілюзорним, якби правова система договірних держав допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалось б на шкоду одній з сторін.
Ефективність правосуддя залежить і від виконання судового рішення.
Виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов'язане з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову.
При цьому, обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідача, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.
Можливість накладення арешту на майно в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є для позивача гарантією того, що рішення суду у разі задоволення позову буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог.
Крім того, у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника.
Верховний Суд у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.06.2022 у справі №908/2382/21 дійшов висновку про необхідність відступити від висновків щодо застосування, зокрема, ст. 137 ГПК України про неможливість накладення арешту на (нерухоме) майно відповідача в порядку забезпечення позову про стягнення коштів, викладених у постановах Верховного Суду (від 10.10.2019 у справі № 904/1478/19, від 16.12.2019 у справі № 904/3459/19 та від 28.05.2021 у справі № 10/5026/290/2011(925/1502/20).
Крім того, подібні висновки про те, що у справах, де предметом спору є стягнення грошових коштів, накладення арешту на нерухоме майно є належним видом забезпечення позову, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі №381/4019/18.
З матеріалів позовної заяви вбачається, що предметом позову у цій справі є матеріально-правова вимога Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» про солідарне стягнення з Селянського фермерського господарства «Аркос», ОСОБА_1 , ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором № 011/10892/01313724 від 16.12.2021, що становить 1 392 408 грн 92 коп., яка складається заборгованості за кредитом у розмірі 1 230 820 грн 82 коп., у тому числі прострочена заборгованість за кредитом у розмірі 1 230 820 грн 82 коп., заборгованості за відсотками 161 588 грн 10 коп., у тому числі прострочена заборгованість за відсотками у розмірі 160 704 грн 60 коп.
Тобто між сторонами існує спір щодо сплати кредитних коштів та відсотків за користування кредитними коштами в загальному розмірі 1 392 408 грн 92 коп. і виконання в майбутньому судового рішення у даній справі, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов'язано з обставинами наявності у відповідачів присудженої до стягнення суми заборгованості.
У разі пред'явлення позову до боржника про стягнення грошових коштів, накладення арешту на грошові кошти та майно у межах ціни позову забезпечує у майбутньому виконання рішення суду.
Натомість, у разі незабезпечення такого позову, боржник має право у будь-який момент відчужити належні йому грошові кошти та майно.
Наявність такого необмеженого права боржника розпоряджатись своїм майном само по собі вже є доказом необхідності забезпечення майнового позову кредитора в межах ціни цього позову.
У постанові від 04.04.2023 у справі № 915/577/22 Верховний Суд зазначив:
“Посилання скаржника на те, що матеріали справи не містять належних доказів, які б свідчили про намагання відповідача продати заставлене майно, знищити чи передати без згоди заставодержателя іншим особам, а також доказів, які б свідчили про нецільове використання відповідачем коштів, чи його намір взагалі не здійснювати погашення заборгованості за кредитним договором колегією суддів відхиляються, оскільки умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення».
У постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.03.2023 у справі № 905/448/22 зазначено:
“Виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов'язано з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову.
При цьому, обраний вид забезпечення позову не призведе до невиправданого обмеження майнових прав відповідачів-2,-3, оскільки арештоване майно фактично перебуває у володінні власника, а обмежується лише можливість розпоряджатися ним.
Можливість накладення арешту на майно в порядку забезпечення позову у спорі про стягнення грошових коштів є додатковою гарантією для позивача щодо того, що рішення суду у разі задоволення позову, буде реально виконане та позивач отримає задоволення своїх вимог.»
Крім того, у разі задоволення позову у справі про стягнення грошових коштів, боржник матиме безумовну можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у нього грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно боржника.
Подібні висновки про те, що у справах, де предметом спору є стягнення грошових коштів, накладення арешту на нерухоме майно є належним видом забезпечення позову, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18, постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 17.06.2022 у справі № 908/2382/21.
Бездіяльність відповідачів, яка виражається у невиконанні взятих на себе грошових зобов'язань, по суті є формою ухилення від виконання такого зобов'язання, яка свідчить про потенційну можливість ухилення останнього від виконання і судового рішення у разі задоволення позовних вимог позивача.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків від заборони відповідачу/іншим особам здійснювати певні дії (постанова Верховного Суду від 22.07.2021 у справі № 910/4669/21).
Поняття поруки закріплено у ст. 553 ЦК України, відповідно до якої порукою є договір, за яким поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.
Частинами 1, 2 ст. 554 ЦК України визначено, що у разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.
У разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо (ч. 1 ст. 543 ЦК України).
Аналіз наведених норм чинного законодавства свідчить про наявність у кредитора права на захист порушених прав та законних інтересів шляхом стягнення боргу з будь-якого боржника (боржника або поручителя).
Отже, позивач у цій справі позиціонує відповідачів-2,-3 (поручителів за договорами поруки), поряд з відповідачем-1 (позичальником за кредитним договором), як солідарних боржників.
Належність відповідачу-2 та відповідачу-3 не рухомого майна, на яке позивач просить накласти арешт як захід забезпечення позову, останній підтвердив Інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 18.02.2025 за № 827242745.
З урахуванням викладених вище обставин, розглянувши заяву про забезпечення позову, суд вважає, що вона підлягає задоволенню, оскільки накладення арешту на майно відповідача-2 та відповідача-3 є додатковою гарантією, що рішення суду буде виконано та позивач отримає задоволення своїх вимог, у разі задоволення позову судом.
При цьому слід зазначити, що у разі задоволення позову у цій справі про стягнення грошових коштів за кредитним договором, відповідачі матимуть можливість розрахуватись із позивачем, за умови наявності у них грошових коштів у необхідних для цього розмірах, без застосування процедури звернення стягнення на майно, на яке накладено арешт.
На підставі викладеного, суд дійшов до висновку, що застосування заходів забезпечення позову направлено, насамперед, на забезпечення дійсної ефективності судового захисту та попередження можливості додаткового порушення прав та законних інтересів позивача.
Суд зазначає, що вжиття заходів забезпечення позову у даній справі сприятиме запобіганню порушення прав позивача на час вирішення спору в суді і в разі задоволення позову - забезпечить захист прав і законних інтересів позивача. І, навпаки, невжиття заходів забезпечення позову, шляхом накладення арешту на майно, може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених (оспорюваних) прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.
У постанові від 20.04.2023 у справі № 914/3316/22 Верховний Суд зазначив, що адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється господарським судом, зокрема, з урахуванням співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, з вартістю майна, на яке вимагається накладення арешту, або майнових наслідків заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Доказів, що підтверджують вартість майна на яке позивач просить накласти арешт, заявником не подано.
Суд зауважує, що для співмірності із заявленими позовними вимогами накладення арешту на майно здійснюється у межах ціни позову.
За таких обставин, з метою забезпечення реального захисту порушених прав та інтересів позивача у майбутньому, заява Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» підлягає задоволенню шляхом накладення арешту на не рухоме майно відповідачів-3,-4 в межах ціни позову у розмірі 1 392 408 грн 92 коп., а саме:
1. Житловий будинок садибного типу за адресою АДРЕСА_5 (реєстраційний номер ДРРП 3029994232040) та земельну ділянку за кадастровим номером 3220887000:03:002:0518 (реєстраційний номер в ДРРП 2474399032040), що належить на праві власності ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 );
2. Квартиру за адресою : АДРЕСА_6 (реєстраційний номер в ДРРП 2282523880000), квартиру за адресою: АДРЕСА_7 (реєстраційний номер в ДРРП 3388583222 7) та земельну ділянку за кадастровим № 3220887602:03:001:0120, площею 0/15 га (реєстраційний номер в ДРРП 2407815232208), що належить на праві власності ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 ) на праві власності.
Приймаючи до уваги, що вказані заходи забезпечення позову застосовується виключно до закінчення розгляду справи, з урахуванням обмежених строків судового розгляду, суд доходить висновку, що вжиття саме таких заходів є обґрунтованим, адекватним позовним вимогам та жодним чином не призведе до порушення прав та законних інтересів відповідачів-2,-3, натомість забезпечить збереження балансу інтересів сторін, що узгоджується із критеріями розумності, обґрунтованості та адекватності.
Суд також зазначає про відсутність необхідності вирішення питання щодо зустрічного забезпечення станом на день вжиття заходів до забезпечення позову. При цьому процесуальним законом не встановлено обов'язку суду вимагати від особи, яка звертається із заявою про забезпечення позову, забезпечити відшкодування можливих збитків відповідача, які можуть бути спричинені забезпеченням позову (частина перша статті 141 ГПК України): відповідна вимога лише може висуватися судом з урахуванням обставин справи, але не визначається як неодмінна умова забезпечення позову. Аналогічна позиція викладена у Постанові КГС ВС від 19.02.2019 у справі № 911/1695/18.
Водночас, суд зазначає, що відповідачі-2,-3 не позбавлені права звернутися до Господарського суду Одеської області з клопотанням як про застосування зустрічного забезпечення, так і про скасування заходів забезпечення позову у разі надання відповідних доказів, які б спростовували необхідність застосування таких заходів.
Також, суд зауважує, що будь-які заходи забезпечення позову є тимчасовими та спрямовані на збереження існуючого становища, з метою зупинення вчинення під час розгляду справи дій, які матимуть відповідні юридичні наслідки, що можуть призвести до ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту та поновлення порушеного права в разі задоволення/часткового задоволення позову.
Відповідно до частин 7 та 9 статті 145 Господарського процесуального кодексу України у разі ухвалення судом рішення про задоволення позову заходи забезпечення позову продовжують діяти протягом дев'яноста днів з дня набрання вказаним рішенням законної сили або можуть бути скасовані за вмотивованим клопотанням учасника справи.
У випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову, суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову.
Керуючись ст.ст. 136, 137, 140, 144, 145, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд -
Заяву Акціонерного товариства «Райффайзен Банк» про забезпечення позову у справі № 908/449/25 задовольнити.
З метою забезпечення позову, до набрання рішенням у справі № 908/449/25 законної сили, накласти арешт в межах суми позову 1 392 408 (один мільйон триста дев'яносто дві тисячі чотириста вісім) грн 92 коп. на нерухоме майно:
1. Що належить на праві власності ОСОБА_1 (відповідач-2) ( АДРЕСА_1 ; АДРЕСА_2 ; АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ):
- квартиру за адресою: АДРЕСА_6 (реєстраційний номер в ДРРП 2282523880000);
- квартиру за адресою: АДРЕСА_7 (реєстраційний номер в ДРРП 3388583222 7);
- земельну ділянку за кадастровим № 3220887602:03:001:0120, площею 0/15 га (реєстраційний номер в ДРРП 2407815232208).
2. Що належить на праві власності ОСОБА_2 ( АДРЕСА_4 08352) :
- житловий будинок садибного типу за адресою АДРЕСА_5 (реєстраційний номер ДРРП 3029994232040);
- земельну ділянку за кадастровим номером 3220887000:03:002:0518 (реєстраційний номер в ДРРП 2474399032040), що належить на праві власності ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_2 ).
Стягувачем за даною ухвалою є: Акціонерне товариство «Райффайзен Банк» (вул. Алмазова, буд. 4-а, м. Київ, 01011, ідентифікаційний номер юридичної особи 14305909)
Боржником-1 за даною ухвалою є: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; АДРЕСА_2 ; АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 )
Боржником-2 за даною ухвалою є: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_4 08352)
Оригінал даної ухвали з підписом судді та гербовою печаткою суду надіслати заявникові.
Відповідно до ст. 144 ГПК України, дана ухвала є виконавчим документом та підлягає негайному виконанню в порядку, встановленому чинним законодавством України для виконання судових рішень, та може бути пред'явлена до виконання в передбаченому чинним законодавством порядку включно до 04.03.2028.
Відповідно до положень ст.ст. 140, 235, 255, 256 Господарського процесуального кодексу України ухвала суду набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена протягом десяти днів з дня її складення в порядку, встановленому ст. 257 цього Кодексу.
Ухвала складена та підписана 04.03.2025.
Суддя С.С. Дроздова