номер провадження справи 17/190/24
03.03.2025 Справа № 908/3413/24
м.Запоріжжя Запорізької області
Господарський суд Запорізької області у складі головуючого судді Корсун В.Л. розглянувши в спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) учасників матеріали справи № 908/3413/24
за позовною заявою: товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг», 04116, м. Київ, вул. Шолуденка, буд. 1
до відповідача: Комишуваської селищної ради Запорізького району Запорізької області, 70530, Запорізька область, Запорізький район, смт Комишуваха, вул. Хмельницького Богдана, буд. 49
про стягнення 501 854,74 грн
27.12.24 до Господарського суду Запорізької області в системі “Електронний суд» надійшла позовна заява за вих. від 27.12.24 товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг» (далі ТОВ “ГК “Нафтогаз Трейдинг») до Комишуваської селищної ради Запорізького району Запорізької області (надалі Комишуваська СР) про стягнення заборгованості за договором постачання природного газу від 15.11.21 № 07-1109/21-БО-Т у розмірі 501 854,74 грн, а саме: 191 125,46 грн основного боргу, 152 031,13 грн пені, 27 703,88 грн 3% річних та 130 994,27 грн інфляційних втрат.
27.12.24 автоматизованою системою документообігу Господарського суду Запорізької області здійснено автоматичний розподіл судової справи між суддями, справу № 908/3413/24 передано на розгляд судді Корсуну В.Л.
Ухвалою від 31.12.24 судом прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/3413/24 у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (без виклику) учасників справи.
Враховуючи положення та ст. 248 ГПК України, граничним строком розгляду цієї справи судом є 03.03.25 включно.
Частиною 1 ст. 251 ГПК України передбачено, що відзив подається протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
Частинами 1-3 ст. 252 ГПК України визначено, що розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі. Розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через 30 днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом 30 днів з дня відкриття провадження у справі. Підготовче засідання при розгляді справи у порядку спрощеного провадження не проводиться.
Згідно із ч. 5 та ч. 7 ст. 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше 5 днів з дня отримання відзиву.
Відповідно до ч. 8 ст. 252 ГПК України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи - також заслуховує їх усні пояснення. Судові дебати не проводяться.
Як свідчать наявні матеріали цієї справи, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін ні позивач, ні відповідач суду не надали. Докази зворотнього в матеріалах цієї справи відсутні та суду не надано.
Позов обґрунтовано порушенням відповідачем зобов'язань за договором постачання природного газу від 15.11.21 № 07-1109/21-БО-Т щодо повноти та своєчасності оплати спожитого природного газу за період листопад 2021 року - грудень 2022 року, внаслідок чого утворилась заборгованість у сумі 191 125,46 грн. За порушення зобов'язання позивачем нараховано 152 031,13 грн пені, 27 703,88 грн 3% річних та 130 994,27 грн інфляційних втрат. Посилаючись на приписи ст.ст. 11-16, 258, 509, 525, 526, 530, 549, 610-612, 629, 655, 692, 712 ЦК України, ст.ст. 20, 173-175, 193, 216-218, 230, 231, 264, 265 ГК України, позивач просив суд позов задовольнити, справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
15.01.25 до суду в системі “Електронний суд» надійшов відзив на позовну заяву, в якому представник відповідача не заперечує проти наявності осново боргу, але вважає наявними підстави для зменшення пені та 3% річних, оскільки їх розмір перевищує суму основного боргу. Також відповідач просить врахувати, що основна частина своїх зобов'язань відповідачем виконана, поставлений газ на суму 1 611 025,91 грн сплачений на суму 1 419 900,45 грн. За таких обставин очевидна не співмірність заявлених до стягнення сум санкцій у вигляді пені і процентів річних, враховуючи, що не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов'язання вочевидь більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов'язання. Відповідач звертає увагу, що прострочення у виконанні грошового зобов'язання з боку відповідача було відсутнє до початку збройної агресії російської федерації та введення військового стану 24.02.22. Відповідач зазначив, що Торгово-промисловою палатою України в оприлюдненому листі №2024/02.0-7.1 від 28.02.22 повідомлено, що військова агресія російської федерації проти України є форс-мажорною обставиною (обставиною непереборної сили), що є підставою для звільнення від відповідальності за порушення грошового зобов'язання за договором. Згідно Переліку територіальних громад, які розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточенні (блокуванні), затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 25 квітня 2022 року № 75 (з наступними змінами), Комишуваська селищна територіальна громада була віднесена до таких, що розташована в районі проведення воєнних (бойових) дій. Після початку повномаштабних бойових дій та введення військового стану в Україні доходи до місцевого бюджету Комишуваської територіальної громади значно скоротились. Так, надходження до бюджету за перший квартал 2022 року склало 66,99% від плану без урахування субвенцій, за другий квартал 2022 року - 34,54% без урахування субвенцій. Це підтверджується Аналізом виконання плану по доходах за відповідні квартали 2022 року. У зв'язку із нестачею коштів навіть на виплату заробітної плати Комишуваська СР Запорізького району Запорізької області була вимушена звернутись до голови Запорізької ОДА Олександра Старуха з проханням виділити кошти як дотацію на виплату заробітної плати. Розпорядженням голови Запорізької обласної державної адміністрації №337 від 01.08.22 виділені кошти у сумі 1 396 400,00 грн для спрямування на виплату заробітної плати працівникам бюджетних установ територіальної громади. Посилаючись на норми ст. 233 ГК України та правові висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 та Верховного Суду у складі суддів Об'єднаної Палати Касаційного господарського суду у постанові від 19 січня 2024 року у cправі №911/2269/22, відповідач просить суд при ухваленні рішення зменшити розмір пені та 3% річних на 90%, а саме: пені до 15 203,11 грн та 3% річних до 2 770,39 грн.
Позивач через підсистему “Електронний суд» 21.01.25 надав відповідь на відзив, в якій зазначив, що відповідач помилково ототожнює такі нарахування як пеня та 3% річних з штрафною санкцією. Тому, безпідставно просить їх зменшити, оскільки законодавством не передбачено право суду на таке зменшення. Заявлені до стягнення 3% річних не є штрафною санкцією, вони є компенсаційною платою. За доводам позивача, оскільки відповідач не здійснив своєчасну оплату отриманого газу, нарахування пені, інфляційних та 3% річних є обґрунтованим. Звертає увагу суду, що будучи ознайомленим з умовами договору, відповідач мав усвідомлювати, що за неналежне виконання умов договору на нього буде покладена відповідальність. Позивач відзначає, що з початку прострочення (грудень 2022 року) минуло більше двох років, а заборгованість в повному обсязі не погашена. Щодо зменшення пені позивач звернув увагу, що право суду на зменшення неустойки кореспондується з певними обов'язками. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен: з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки порівняно з розміром збитків, об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим з огляду на інтереси сторін, які заслуговують на увагу, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, невідповідність розміру неустойки наслідкам порушення та інше. При цьому, обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання. За твердженням позивача, відповідач не надав достатніх доказів, які б могли бути взяті судом до уваги при вирішенні даного питання. Звертає увагу, що несвоєчасність оплати контрагентів прямо перешкоджає виконанню покладених на позивача державою обов'язків, погіршує фінансове становище, впливає на якість та своєчасність надання послуг з поставки газу для інших споживачів природного газу. Вважає, що зменшення заявленої до стягнення пені на 90,00% порушить принципи та підходи Верховного Суду у застосуванні ч. 1 ст. 233 ГК та ч. 3 ст. 551 ЦК. Щодо посилання відповідача на форс-мажорні обставини позивач відзначив, що відповідач на виконання умов договору не повідомляв позивача (Постачальника) про виникнення таких обставин та не надав відповідних документів ні позивачу, ні суду разом із відзивом.
Наявні матеріали справи № 908/3413/24 дозволяють розглянути справу по суті спору.
Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв'язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення 03.03.25.
З урахуванням дії режиму воєнного стану, повітряними тривогами в м. Запоріжжі, а також наявними випадками відключеннями будівлі суду від електропостачання, в Господарському суді Запорізької області встановлено особливий режим роботи й запроваджено відповідні організаційні заходи. Відтак, з метою забезпечення учасників справи правом на належний судовий захист, справу розглянуто у розумні строки враховуючи вищевказані обставини та факти.
Суд також відзначає, що:
- у відповідності до ст. 26 Закону України “Про правовий режим воєнного стану», правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України. Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється. У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами України може бути змінена територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місцезнаходження судів. Створення надзвичайних та особливих судів не допускається;
- станом на час прийняття та підписання процесуального рішення у цій справі по суті спору бойові дії ведуться на території Запорізької області, а не в місті Запоріжжі;
- прийом документів Господарським судом Запорізької області здійснюється в паперовому та електронному вигляді;
- сторони по справі користуючись правами визначеними ст. ст. 42, 46 ГПК України, вправі клопотати та подавати заяви у справі як в паперовому, так і в електронному вигляді.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
Між Товариством з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг» (Постачальником, позивачем у справі) та Комишуваською селищною радою Запорізького району Запорізької області (Споживачем, відповідачем у справі) 15.11.21 укладено договір постачання природного газу № 07-1109/21-БО-Т (надалі - Договір).
Відповідно до п. 1.1 Договору Постачальник зобов'язується поставити Споживачеві природний газ, а Споживач зобов'язується прийняти його та оплатити на умовах цього договору.
Згідно із п. 2.1 Договору, Постачальник передає Споживачу на умовах цього договору замовлений споживачем обсяг (об'єм) природного газу у період з листопада 2021 р. по грудень 2022 р. (включно) в кількості 165 тис. куб. м., у т.ч. по місяцях (згідно наведеної таблиці).
Загальний обсяг природного газу, замовлений споживачем за цим договором, складається з сум загальних обсягів природного газу, замовлених споживачем на всі розрахункові періоди протягом строку дії договору (п. 2.1.3 Договору).
Відповідно до п. 3.5 Договору, приймання-передача газу, переданого Постачальником Споживачеві у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі природного газу.
Підпунктом 3.5.1 Договору визначено, що Споживач зобов'язується надати Постачальнику не пізніше 5-го числа місяця, наступного за розрахунковим періодом звірену належним чином копію відповідного акту надання послуг з розподілу/транспортування газу за такий період, що складений між Оператором ГРМ та/або Оператором ГТС та Споживачем, на підставі даних комерційного вузла обліку споживача, відповідно до вимог Кодексу ГТС/Кодексу ГРМ.
На підставі отриманих від Споживача даних та даних щодо остаточної алокації відборів споживача на Інформаційній платформі Оператора ГТС Постачальник готує та надає Споживачу два примірник акту приймання-передачі за відповідний розрахунковий період, підписані уповноваженим представником Постачальника (п. 3.5.2 Договору).
Споживач протягом 2 робочих днів з дати одержання акту зобов'язується повернути Постачальнику один примірник оригіналу акту, підписаний уповноваженим представником Споживача, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від його підписання (п. 3.5.3 Договору).
За визначенням п. 3.5.4 Договору, у випадку не повернення підписаного оригіналу акту до 15-го числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, а також у випадку розбіжностей між даними, отриманими від Споживача відповідно до підпункту 3.5.1 цього пункту, та даних щодо остаточної алокації відборів Споживача на Інформаційній платформі Оператора ГТС, обсяг (об'єм) спожитого газу вважається встановленим (узгодженим) відповідно до даних Інформаційної платформи Оператора ГТС та переданим у власність Споживачу, а вартість поставленого протягом відповідного розрахункового періоду газу розраховується з урахуванням цін, визначених в розділі 4 цього договору.
Ціна природного газу за 1000 куб. м газу без ПДВ 13 658,42 грн. Крім того, податок на додану вартість за ставкою 20%, тариф на послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи - 124,16 грн без ПДВ, коефіцієнт, який застосовується при замовленні потужності на добу наперед у відповідному періоді на рівні 1,10 умовних одиниць, всього за коефіцієнтом - 136,576 грн, крім того ПДВ 20% - 16,3,89 грн за 1000 куб. м. Всього ціна газу за 1000 ку. м. з ПДВ, з урахуванням тарифу на послуги транспортування та коефіцієнту, який застосовується при замовленні потужності на добу, за цим договором становить 16 554,00 грн (п. 4.1 Договору).
Відповідно до пункту 5.1 Договору, оплата за природний газ за розрахунковий період здійснюється Споживачем виключно грошовими коштами в наступному порядку:
- 70 % вартості фактично переданого відповідно до акту приймання-передачі природного газу до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу.
Остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту приймання-передачі природний газ здійснюється до 15 числа (включно) місяця, наступного за місяцем в якому відповідач повинен був сплатити 70% грошових коштів за відповідний розрахунковий період. У разі відсутності акту приймання-передачі, фактична вартість використаного споживачем газу розраховується відповідно до умов підпункту 3.5.4 пункту 3.5 цього договору.
Згідно із п. 7.2 Договору, у разі прострочення Споживачем строків остаточного розрахунку згідно п. 5.1 та/або строків оплати за пунктом 8.4 цього договору, Споживач зобов'язується сплатити Постачальнику 3% річних, інфляційні збитки та пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.
Строк, в межах якого сторони можуть звернутись до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у т.ч. щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, збитків становить п'ять років (п. 11.3. Договору).
Відповідно до п. 13.1 Договору, даний договір набирає чинності з дати його укладання і діє в частині поставки газу до 31.12.22 включно, а в частині розрахунків - до повного їх виконання.
На виконання умов Договору, позивач за період листопад 2021 року - грудень 2022 року передав у власність відповідача природний газ на загальну суму 1 611 025,91 грн, що підтверджується підписаними обома сторонами актами приймання-передачі природного газу.
За поясненнями позивача, плату за переданий газ відповідач здійснював несвоєчасно та в не повному обсязі, чим порушив умови пункту 5.1 договору.
Неналежне виконання відповідачем зобов'язання щодо оплати вартості природного газу у повному обсязі та у визначений договором строк стало підставою для звернення позивача до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів.
Проаналізувавши фактичні обставини справи, оцінивши наявні у матеріалах справи документи (докази), суд дійшов висновку про наступне.
Відповідно до ч. ч. 1-4 ст.13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Згідно із ст. 73 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1). Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (ч. 2).
Відповідно до ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч. 1). У разі посилання учасника справи на не вчинення ін. учасником справи певних дій або відсутність певної події, суд може зобов'язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину не вчинення відповідних дій або відсутності події встановленою (ч. 2). Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 3).
Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1). Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2).
Згідно із ст. 77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1). Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються (ч. 2).
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (ст. 78 ГПК України).
Відповідно до ст. 79 ГПК України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування (ч. 1). Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ч. 2).
У відповідності до вимог ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1). Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч. 2). Суд надає оцінку (ч. 3) як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Згідно із ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України (ГК України), майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватись від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України (ЦК України) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Відповідно до положень ст.ст. 525, 526 ЦК України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до вимог закону, умов договору. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається крім випадків, передбачених законом.
Аналогічний припис містить ГК України, частинами 1, 7 ст. 193 якого встановлено, що суб'єкти господарювання та ін. учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору (ч. 1). ... Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається крім випадків, передбачених законом (ч. 7).
Статтею 629 ЦК України унормовано, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст. 714 ЦК України, за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами.
Частиною 1 ст. 655 ЦК України визначено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
За ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Як свідчать матеріали цієї господарської справи, строк оплати вартості спожитого природного газу визначений п. 5.1 Договору - 70% вартості природного газу до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу; остаточний розрахунок - до 15 числа (включно) місяця, наступного за місяцем в якому відповідач повинен був сплатити 70% грошових коштів за відповідний розрахунковий період.
Позивачем у період листопад 2021 року - грудень 22 року поставлено відповідачу природний газ в об'ємі на загальну суму 1 611 025,91 грн.
Відповідач, в порушення умов договору та чинного законодавства, оплату вартості спожитого у спірний період природного газу у визначений у Договорі строк у повному обсязі не здійснив. При цьому, повністю сплачено вартість газу, що отриманий у період з листопада 2021 року по лютий 2022 року, частково оплачено за газ березня 2022 року та не оплачено за газ у період квітень-грудень 2022 року, що відповідачем не заперечується.
Сума простроченого та несплаченого основного боргу складає 191 125,46 грн.
Наданими до матеріалів справи доказами підтверджується, що відповідач здійснював оплату за природний газ не вчасно та не в повному обсязі.
Факт порушення відповідачем умов, визначених змістом зобов'язання, та факт несплати відповідачем у визначений зобов'язанням термін вартості природного газу є доведеним.
Враховуючи вимоги ст. 599 ЦК України, згідно якої зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином, судом визнається, що позовна вимога про стягнення з відповідача 191 125,46 грн заборгованості за спожитий природний газ заявлена обґрунтовано і підлягає задоволенню.
За порушення грошового зобов'язання позивач нарахував відповідачу 152 031,13 грн пені, 27 703,88 грн 3% річних та 130 994,27 грн інфляційних втрат.
Згідно із ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
На особу, яка допустила неналежне виконання зобов'язань, покладаються додаткові юридичні обов'язки, у т.ч. передбачені статтями 611, 625 ЦК України.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, стягнення неустойки.
Як зазначалось вище, згідно із ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до п. 1 ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
За визначенням ч. 1 ст. 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно із ч. 1 ст. 230 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Пунктом 4 ст. 231 ГК України встановлено, що у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому, розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Згідно зі ст. 1 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» (далі - Закон), платники коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню у розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
При цьому, ст. 3 Закону встановлено, що розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
В силу положень ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через 6 місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Позивачем надано розрахунок пені за загальний період прострочення з 16.02.22 по 15.08.23, з урахуванням дати виникнення зобов'язання по оплаті за кожним окремо актом приймання-передачі природного газу та ч. 6 ст. 232 ГК України.
Пунктом 7.2 Договору передбачено відповідальність Споживача за порушення строків остаточного розрахунку згідно п. 5.1 та/або строків оплати за пунктом 8.4 цього договору у вигляді пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені суд встановив, що за заявлений позивачем період, з урахуванням дати настання зобов'язання по оплаті за кожним актом, часткових оплат та розміром простроченої заборгованості, враховуючи обмеження нарахування пені в 6 місяців, розмір пені складає 152 006,06 грн. В решті вимоги про стягнення 25,07 грн пені суд відмовляє як заявлену необґрунтовано через арифметичну помилку.
Відповідно до ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 проценти річних з простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Тобто, у разі прострочення виконання грошового зобов'язання кредитор має право стягнути, а боржник повинен сплатити, крім основного боргу, також втрати від інфляційних процесів та річні відсотки за весь час прострочення виконання зобов'язання.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок 3% річних за загальний період з 16.02.22 по 30.09.24, суд встановив, що за заявлений позивачем період, з урахуванням дати настання зобов'язання по оплаті за кожним актом, часткових оплат та розміром простроченої заборгованості, сума 3% річних складає 27 703,88 грн, як і визначено позивачем.
При перевірці розрахунку позивача за вимогою про стягнення втрат від інфляції суд виходив з наступного:
Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому, в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).
При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.
Не виконання грошового зобов'язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України “Про індексацію грошових доходів населення» у наступному місяці.
Об'єднана палата Касаційного господарського суду у постанові від 20.11.20 у справі № 910/13071/19 надала наступні роз'яснення:
- сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця;
- якщо період прострочення виконання грошового зобов'язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці;
- методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов'язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:
1) час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;
2) час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.
Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат судом встановлено, що за заявлений позивачем період, з урахуванням дати настання зобов'язання по оплаті за кожним актом, часткових оплат та розміром простроченої заборгованості, сума інфляційних втрат складає 125 891,50 грн. В решті вимоги про стягнення 5 102,77 грн інфляційних втрат суд відмовляє як заявлену необґрунтовано через арифметичну помилку.
Отже, позивач позовні вимоги обґрунтував частково.
Відповідач визнані судом обґрунтованими вимоги позивача не спростував та не надав до суду доказів, які могли б свідчити про належне виконання зобов'язань за договором щодо оплати вартості отриманого природного газу у визначений договором строк.
У відзиві на позов відповідач просив суд при ухваленні рішення зменшити розмір пені та 3% річних на 90%, а саме: пені до 15 203,11 грн та 3% річних до 2 770,39 грн.
Судом прийнято до уваги, що згідно з частиною 1 ст. 233 ГК України у разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно зі збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому, повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
За ч. 2 ст. 233 ГК України, якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може, з урахуванням інтересів боржника, зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Аналогічні положення також містить ч. 3 ст. 551 ЦК України, приписи якої надають суду право зменшити розмір неустойки за умови, що її розмір значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
При цьому, суд наголошує, що неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено в Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.13 № 7-рп/2013. Аналогічні висновки наведені у постанові Верховного Суду від 04.02.20 у справі № 918/116/19.
Крім цього, таку функцію, як сприяння належному виконанню зобов'язання, стимулювання боржника до належної поведінки, неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер (постанова Верховного Суду від 02.11.22 у справі №910/14591/21).
Для того, щоб неустойка не набула ознак каральної санкції діє правило ч. 3 ст. 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.
У цих висновках суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 18.04.23 у справі № 199/3152/20 з посиланням на висновки в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.03.20 у справі № 902/417/18 (пункт 8.24) та від 28.06.19 у справі № 761/9584/15-ц.
За частинами 1 та 2 статті 217 ГК України, господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатись кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Отже, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам. Тобто, цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто, має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора (постанова Великої Палати Верховного Суду від 18.03.20 у справі №902/417/18).
Таким чином, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин, як підстав для зменшення судом розміру неустойки (ч. 3 ст. 551 ЦК України), господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.08.21 у справі № 911/378/17 (911/2223/20).
При вирішенні питання про зменшення пені суд бере до уваги також співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.20 у справі №902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.19 у справі № 920/1013/18, від 26.03.20 у справі № 904/2847/19).
При цьому, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 04.06.19 у справі № 904/3551/18).
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 “Про введення воєнного стану в Україні», у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 частини 1 ст. 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року станом на 30 діб, строк дії якого в подальшому продовжувався відповідними Указами Президента Україна та триває й на теперішній час.
Відповідно до змісту ч. 2 ст. 14-1 Закону України “Про торгово-промислові палати України», форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, зокрема, але не виключно: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години.
Судом також прийнято до уваги ту обставину, що введений з 24.02.22 у зв'язку з воєнною агресією російської федерації на території України воєнний стан, який на теперішній час не припинено, є, з поміж іншого, загальновідомою обставиною наявності надзвичайних, невідворотних та об'єктивних обставин до їх офіційного припинення, що підтверджено Торгово-промисловою палатою України.
Відповідно до положень ст. 617 ЦК України, ч. 2 ст. 218 ГК України обставини щодо наявності непоборної сили є підставою для звільнення від відповідальності.
Особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання (ч.ч. 1,2 ст. 614 ЦК України).
При вирішенні питання про можливість зменшення розміру пені, які підлягають стягненню з відповідача, судом враховується, що їх розмір становить 80% від основного боргу, ступінь вини боржника (основна частина зобов'язання виконана) та те, що відповідач є бюджетною установою, зважаючи на введення воєнного стану на території України з 24.02.22 у зв'язку із військовою агресією російської федерації проти України, який триває й на час розгляду цієї справи, що є обставинами непереборної сили, а також взято до уваги стягнення на користь позивача 3% річних та інфляційних витрат, які в певній мірі компенсують знецінення несплачених коштів відповідачем.
До того ж, позивачем під час вирішення даного спору не надано, та, відповідно, матеріали справи не містять доказів, які підтверджують понесення позивачем збитків або можливість їх понесення позивачем у зв'язку з несвоєчасним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором.
Отже, на переконання суду, стягнення з відповідача пені в повному обсязі не є співрозмірним з можливими негативними наслідками від порушення відповідачем зобов'язання.
Враховуючи викладене, суд визнав, що обґрунтованим та справедливим буде зменшення розміру заявленої до стягнення з відповідача пені на 50%, що становить 76 003,03 грн.
Відносно клопотання відповідача про зменшення розміру 3% річних суд зазначає наступне.
За змістом ч. 2 ст. 625 ЦК України, нарахування на суму боргу 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Вимагати сплати суми боргу з врахуванням 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.
Суд приймає до уваги, що в п. 8.38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.20 у справі №902/417/18 зазначено, що з огляду компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до ст. 625 ЦК України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов'язання. Верховний Суд зазначив, що конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов'язання за Контрактом, ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені ст. 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність), мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності, має правове значення під час вирішення питання щодо застосування частини 3 ст. 511 ЦК України, ст. 233 ГК України (щодо права суду зменшувати розмір процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до ст. 625 ЦК України).
Разом з тим, у справі №902/417/18 сторони в пункті 5.5 договору поставки визначили розмір процентів - сорок процентів річних від суми заборгованості від несплаченої загальної вартості товару протягом дев'яноста календарних днів з дати, коли товар повинен бути сплачений покупцем, та дев'яноста шести процентів річних від несплаченої ціни товару до дня повної оплати з дати закінчення дев'яноста календарних днів. Правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 18.03.20 у справі №902/417/18, сформована саме виходячи з умов п. 5.5 договору поставки і за цих обставин суд дійшов висновку частково задовольнити позовні вимоги про стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат.
У даному випадку, нарахування позивачем 3% річних на суму заборгованості є обґрунтованим, підстави для звільнення відповідача від їх сплати або зменшення їх розміру відсутні.
Таким чином, дослідивши матеріали справи та надані докази, з урахуванням визнаних судом обґрунтованими позовних вимог та зменшення розміру пені, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог в частині стягнення з відповідача 191 125,46 грн основного боргу, 76 003,03 грн пені, 27 703,88 грн 3% річних та 125 891,50 грн інфляційних втрат. В іншій частині позову (25,07 грн пені та 5 102,77 грн інфляційних втрат) суд відмовляє через необґрунтованість.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ч. 2 ст. 129 ГПК України, покладаються на обидві сторони пропорційно розміру визнаних судом обґрунтованими позовних вимог (без урахування зменшення пені) шляхом стягнення з відповідача на користь позивача суми 5 960,73 грн судового збору.
Керуючись ст.ст. 11-15, 73-80, 86, 91, 129, 195, 210, 236-238, 240, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд
Позов задовольнити частково.
Стягнути з Комишуваської селищної ради Запорізького району Запорізької області (вул. Хмельницького Богдана, буд. 49, смт Комишуваха, Запорізький район, Запорізька область, 70530; ідентифікаційний код 24912390) на користь товариства з обмеженою відповідальністю “Газопостачальна компанія “Нафтогаз Трейдинг» (вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116; ідентифікаційний код 42399676) - 191 125 (сто дев'яносто одну тисячу сто двадцять п'ять) грн 46 коп. основного боргу, 76 003 (сімдесят шість тисяч три) грн 03 коп. пені, 27 703 (двадцять сім тисяч сімсот три) грн 88 коп. 3% річних, 125 891 (сто двадцять п'ять тисяч вісімсот дев'яносто одну) грн 50 коп. інфляційних втрат та 5 960 (п'ять тисяч дев'ятсот шістдесят) грн 73 коп. судового збору. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
В іншій частині позову відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржено у апеляційному порядку відповідно до вимог ст.ст. 253-285 ГПК України.
Повний текст рішення складено 03.03.25.
Суддя В.Л. Корсун