печерський районний суд міста києва
Справа № 734/2662/24-ц
пр. 2-3218/25
05 листопада 2024 року Печерський районний суд м. Києва у складі:
головуючого - судді Новака Р.В.,
при секретарі судового засідання - Бурячок А.І.,
справа 734/2662/24-ц
сторони:
позивач - ОСОБА_1
відповідачі - Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону від імені та в інтересах держави Україна, Державної казначейської служби
предмет та підстави позову - відшкодування втраченого (не отриманого) заробітку внаслідок незаконних дій і рішень органів досудового розслідування, прокуратури, суду
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону від імені та в інтересах держави Україна, Державної казначейської служби від імені та в інтересах держави Україна про відшкодування втраченого (не отриманого) заробітку внаслідок незаконних дій і рішень органів досудового розслідування, прокуратури, суду, -
ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, мотивуючи його тим, що вироком Козелецького районного суду Чернігівської області від 17.12.2020 його було визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 368 КК України. Крім того, вказує, що у 2021 році він звертався до суду з позовом про відшкодування йому моральної шкоди, завданої незаконними діями і рішеннями органів досудового розслідування, прокуратури та суду у кримінальному провадженні за № 42016270300000141. Так, вказує, що рішенням Козелецького районного суду Чернігівської області від 21.07.2022 його позов було задоволено частково та стягнуто з Державного бюджету України 450000 грн в якості відшкодування моральної шкоди, а також стягнуто з відповідачів в рівних частинах судові витрати на правничу допомогу по 1125 грн з кожного, однак, за апеляційними скаргами прокуратури та казначейства Чернігівський апеляційний суд своєю постановою від 21.11.2024 (номер в Єдиному державному реєстрі судових рішень 107681883) указане рішення суду змінив: стягнув на користь ОСОБА_1 з Державного бюджету України шляхом списання Державною казначейською службою України з єдиного казначейського рахунку 445000,00 грн. у відшкодування моральної шкоди та 2222,5 грн. у відшкодування судових витрат. Проте, питання про відшкодування йому майнової шкоди в частині втраченого заробітку не вирішувалося. Разом з тим, вказує, що під час досудового розслідування його, ОСОБА_1 , було фактично затримано 24.02.2017 близько 10 години, що було одночасно зафіксовано у відеозаписах на відповідних електронних носіях інформації, на яких фіксувалося проведення негласної слідчої (розшукової) дії у формі контролю за вчиненням злочину, та у відеозаписах на відповідних електронних носіях інформації, на яких фіксувалося проведення огляду місця події. При цьому, офіційне затримання було оформлене 24.02.2017 протоколом лише о 12 год. 40 хв. у приміщенні Військової прокуратури Деснянського гарнізону Центрального регіону України. Тоді ж було оголошено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України. В подальшому, ухвалою Козелецького районного суду Чернігівської області від 25.02.2017 позивачу обрано запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту строком на два місяці, тобто, до 25.04.2017, який в подальшому неодноразово продовжено. Крім того, вказує, що ухвалою Козелецького районного суду Чернігівської області від 27.02.2017 позивача було відсторонено від посади директора філії «Військторг» концерну «Військторгсервіс». Відповідно, з моменту його затримання та обрання щодо нього запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту, а також відсторонення від посади, він не отримував заробітної плати та був позбавлений джерел доходів. Для встановлення точного і повного періоду, на який ОСОБА_1 було відсторонено від указаної посади, а також для отримання інформації про середній заробіток адвокат Кутуков С.О. звертався до концерну «Військторгсервіс» з адвокатським запитом. У відповідь на такий запит «Військоторгсервіс» надіслав листа від 07.05.2024, з якого вбачається, що ОСОБА_1 був відсторонений від займаної посади у період з 27.02.2017 по 28.11.2017 включно. Отже, вважає, що він, ОСОБА_1 , був відсторонений від посади протягом 9 місяців і 1 дня (188 робочих днів). Тобто, саме протягом 9 місяців і 1 дня ОСОБА_1 був обмежений не лише у особистій свободі, а ще й не міг реалізувати своє право на працю та отримувати заробітну плату (здобувати засоби для існування). Адже з обранням запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту він фактично не міг приходити на роботу та працювати, а так само обрати іншу роботу. При цьому, наявні у нього заощадження були вилучені. Розмір втраченого ОСОБА_1 заробітку за період з 27.02.2017 до 28.11.2017, тобто, за 188 робочих днів у цьому періоді, внаслідок незаконних дій та рішень органів досудового розслідування, прокуратури і суду становить 81193,44 грн. Вважає, що такий втрачений ОСОБА_1 заробіток підлягає стягненню на його користь з Державного бюджету України. Крім того, просив покласти на відповідача відшкодування судових витрат на правничу допомогу.
Ухвалою Козелецького районного суду Чернігівської області від 24.06.2024 справу за вказаним позовом направлено за підсудністю до Печерського районного суду м. Києва, для подальшого розгляду.
Ухвалою Печерського районного суду від 26.07.2024 у справі за вказаним позовом відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження, з повідомленням сторін.
23.08.2024 до суду від представника ДКС України Олешка О.М. надійшов у справі відзив, відповідно до якого, позовні вимоги вважав необґрунтованими, просив відмовити, вважає, що ДКС України є неналежним відповідачем у справі, а належним відповідачем у справі є держава, яка бере участь у справі через відповідні органи. Крім того, вважає, що розмір невиплаченого заробітку обраховується виходячи з суми середньомісячного заробітку особи, проте, матеріали справи таких відомостей не містять. Щодо відшкодування витрат на правничу допомогу зазначив, що витрати, які поніс позивач документально не підтверджені, відтак така вимога не підлягає до задоволення.
02.09.2024 від представника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону - Мамедова Р.Г. надійшов у справі відзив, в якому зазначив, що позовні вимоги ОСОБА_1 є необґрунтованими, оскільки позивачем невірно розрахований строк відсторонення його від посади, що в свою чергу призвело до помилкового розрахунку відшкодування матеріальної шкоди.
Крім того, позивачем до позовної заяви надана довідка Концерну за період з січня 2017 по грудень 2018 з сум заробітної плати, яка не містить повного розрахунку, проведеного відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, таким чином, сума яка визначена позивачем не відповідає принципам рівності, поміркованості, розумності та справедливості. Крім того, витрати понесені на правничу допомогу вважав необґрунтованими, зазначив, що вони не підтверджуються належними доказами.
10.10.2024 від адвоката Кутукова С.О. в інтересах ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону, в якій зазначено, що згідно умов дії запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту, місце арешту ОСОБА_1 покидати не міг. Такі обставини встановлені указаними у позові судовими рішеннями, що набрали законної сили, а також підтверджуються доданими до позову додатковими письмовими доказами - документами з концерну «Військторгсервіс» та календарем. Натомість, період відшкодування у позові заявлений з 27.02.2017, тобто, з моменту застосування до ОСОБА_1 заходу забезпечення у вигляді відсторонення від посади та до 28.11.2017 включно, до моменту закінчення його відсторонення наказами керівника концерну «Військторгсервіс» у зв'язку із подальшою безперервною дією запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту у кримінальному провадженні за №42016270300000141, ініційованого прокурорами. Вважає, що є логічною та обставина, що роботодавець не повинен був і не платив заробітну плату ОСОБА_1 за відсутність на роботі і невиконання трудових обов'язків з причин, незалежних від працівника і роботодавця.
31.10.2024 від адвоката Кутукова С. О. в інтересах ОСОБА_1 надійшла відповідь на відзив ДКС України, в якій зазначив, що не погоджується з позицією відповідача, з огляду на те, що в матеріалах позовної заяви описано події та обставини затримання, відсторонення від роботи та період втрати заробітку через таке кримінальне переслідування. У додатках до позовної заяви були прикладені засвідчені копії судових рішень, на які маються посилання у позовній заяві, а також письмові докази перебування у трудових відносинах та відсторонення від роботи з припиненням усіх виплат заробітної плати. Крім того, викладено період та розмір втраченого заробітку, розмір середнього заробітку, розрахунок обсягу втраченого заробітку. Отже, твердження відповідача - держказначейства у відзиві на позов про його необґрунтованість по суті спору не відповідають дійсності. Розмір судових витрат позивача на правничу допомогу адвоката детально описаний у договорі про надання правничої допомоги, примірник якого додано до позову, а доказом вже понесених ОСОБА_1 судових витрат на правничу допомогу адвоката є квитанція. Враховуючи доводи позовної заяви, надані докази та наведені вище аргументи на спростування доводів відзиву, сторона позивача наполягає на задоволенні позову у повному обсязі.
05.11.2024 представник Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону - Мамедов Р. Г. подав заяву, в якій просив здійснювати судовий розгляд без фіксації.
В той же день, від адвоката Клименко Д.Р. в інтересах ОСОБА_1 надійшла заява про розгляд справи без участі, позовні вимоги підтримала, просила задовольнити.
Представник ДКС України в судове засідання не з'явився, про дату та час судового засідання повідомлявся належним чином.
Частиною 1 ст. 223 ЦПК України встановлено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Ураховуючи заяви сторін, суд вирішив за можливе здійснювати розгляд за наявними матеріалами.
Суд, дослідивши письмові докази у справі, дійшов до наступних висновків.
Судом встановлено, що вироком Козелецького районного суду Чернігівської області від 17.12.2020 у кримінальній справі за №734/966/17 кримінального провадження за №42016270300000141 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 368 КК України.
Ухвалою Чернігівського апеляційного суду від 06.07.2021 вказаний вирок залишений без змін, а апеляційна скарга прокурора - без задоволення.
У відкритті касаційного провадження на зазначені судові рішення відмовлено ухвалою Верховного Суду від 19.10.2021.
Відповідно до ч. 4, 5 ст. 82 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Суд звертає увагу учасників справи, що преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили.
Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб'єктивними і об'єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.
Крім того, преюдиційні обставини є обов'язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені невірно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень.
Преюдиціальні факти є обов'язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки є встановленими у рішенні, немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву законність судового акта, який набрав законної сили.
Преюдиціальність - обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.
Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення (Правова позиція ВС у складі КГС, постанова від 18 березня 2021 року, справа № 902/608/19).
Отже вказані обставини, які були встановлені судом, не потребують повторного встановлення і дослідження.
Тобто, рішеннями судів у кримінальній справі за №734/966/17 було встановлено і констатовано, що ОСОБА_1 не винуватий у пред?явленому йому обвинуваченні у кримінальному провадженні за №42016270300000141.
Так, у 2021 ОСОБА_1 звертався у Козелецький районний суд Чернігівської області з позовом про відшкодування йому моральної шкоди, завданої незаконними діями і рішеннями органів досудового розслідування, прокуратури та суду у кримінальному провадженні за №42016270300000141.
Рішенням Козелецького районного суду Чернігівської області від 21.07.2022 №734/3845/21 позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково та стягнуто з Державного бюджету України 450000,00 грн. в якості відшкодування моральної шкоди, а також стягнуто з відповідачів в рівних частинах судові витрати на правничу допомогу по 1125 (одна тисяча сто двадцять п'ять) грн. з кожного.
Після чого, Чернігівський апеляційний суд постановою від 21.11.2024 указане рішення суду змінив: стягнув на користь ОСОБА_1 з Державного бюджету України шляхом списання Державною казначейською службою України з єдиного казначейського рахунку 445000 грн. у відшкодування моральної шкоди та 2222,5 грн. у відшкодування судових витрат, а разом 447222,5 грн.
Верховний Суд постановою від 23.03.2023 касаційні скарги прокуратури та казначейства залишив без задоволення, а рішення Козелецького районного суду Чернігівської області від 21.07.2022 у незміненій частині та постанову Чернігівського апеляційного суду від 21.11.2022 - без змін.
Отже, у цивільній справі № 734/3845/21 за позовом ОСОБА_1 судами усіх інстанцій перевірялося та вирішувалося питання про відшкодування моральної шкоди за незаконне притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності у кримінальному провадженні за № 42016270300000141.
Проте, питання про відшкодування йому майнової шкоди в частині втраченого заробітку, завданої незаконними діями і рішеннями органів досудового розслідування, прокуратури та суду у кримінальному провадженні № 42016270300000141 у цивільній справі №734/3845/21 не вирішувалося.
Так, затримання ОСОБА_1 у кримінальному провадженні № 42016270300000141 було оформлене 24.07.2017. Тоді ж ОСОБА_1 було оголошено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України.
Ухвалою слідчого судді Козелецького районного суду Чернігівської області від 25.07.2017 відмовлено у задоволенні клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та обрано запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту строком на два місяці, тобто, до 25.04.2017 який в подальшому неодноразово подовжувався.
Ухвалою слідчого судді Козелецького районного суду Чернігівської області від 27.02.2017 ОСОБА_1 було відсторонено від посади директора філії «Військторг» концерну «Військторгсервіс». Відповідно, з моменту затримання ОСОБА_1 , обрання та дії щодо нього запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту, а також відсторонення від посади, він не отримував заробітної плати та був позбавлений джерел доходів (засобів існування).
Положеннями статті 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Відповідно до ч. 2 ст. 1176 ЦК України право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.
В межах спірних відносин таким законом є Закон України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі Закон).
Механізм застосування положень вказаного Закону визначено Положенням про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», затвердженим наказом Міністерства юстиції, Генеральної прокуратури та Міністерства фінансів України від 04.03.1996 № 6/5/3/41, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 06.03.1996 за № 106/1131 (зі змінами та доповненнями) (далі - Положення).
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства, - відшкодовується у повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.
Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, зокрема, у випадку постановлення виправдувального вироку суду (п. 1 ст. 2 Закону «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду»).
Згідно зі статтею 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» у наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються): 1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій; 2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами дізнання чи досудового слідства, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв'язку з наданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», розмір сум, які передбачені п. 1 ст. 3 цього Закону і підлягають відшкодуванню, визначається з урахуванням заробітку, не одержаного громадянином за час відсторонення від роботи (посади), за час відбування кримінального покарання чи виправних робіт як адміністративного стягнення.
Для встановлення точного і повного періоду, на який ОСОБА_1 було відсторонено від указаної посади, а також для отримання інформації про середній заробіток ОСОБА_1 адвокат Кутуков С. О. звертався до концерну «Військторгсервіс» з адвокатським запитом №1164 від 29.04.2024.
У відповідь на такий запит від концерну «Військоторгсервіс» надіслав листа від 07.05.2024 з копіями наказів генерального директора концерну «Військторгсервіс», зокрема, від 28.02.2017 № 30-а , від 25.04.2017 № 77-а, від 26.06.2017, №132-а, від 31.08.2017 № 167-а та від 10.10.2017 №189 про відсторонення ОСОБА_1 від посади директора філії «Військторг» концерну «Військторгсервіс»; від 29.11.2017 № 218-а про повернення до виконання обов'язків за посадою начальника філії «Військторг» ОСОБА_1 .
Судовим розглядом встановлено, що за змістом перерахованих наказів ОСОБА_1 був відсторонений від займаної посади у період з 27.02.2017 по 28.11.2017 включно. Крім того, у таких наказах генерального директора концерну «Військторгсервіс» підставою відсторонення ОСОБА_1 зазначено ухвали Козелецького районного суду Чернігівської області про продовження ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту. Отже, враховуючи наведене, ОСОБА_1 був відсторонений від посади протягом 9 місяців і 1 дня (188 робочих днів).
Судом проведено розрахунок та встановлено, що розмір втраченого ОСОБА_1 заробітку за період з 27.02.2017 до 28.11.2017, тобто, за 188 робочих днів у цьому періоді, внаслідок незаконних дій та рішень органів досудового розслідування, становить 81193,44 гривень (188 робочих днів * 431,88 гривень середньоденної заробітної плати, вказаного розміру у довідці від 30.05.2024).
Такий втрачений ОСОБА_1 заробіток підлягає стягненню на його користь з Державного бюджету України через незаконні дії та рішення органів досудового розслідування, прокуратури і суду у кримінальному провадженні №42016270300000141, що протиправно призвели до відсторонено від посади і обмеження доступу до джерела доходів.
В свою чергу, протиправність відсторонення ОСОБА_1 від посади доводиться тим, що: останній був повністю виправданий судом у кримінальному провадженні №42016270300000141 за пред?явленим йому обвинуваченням; рішеннями судів вже було визнано, що незаконними діями та рішеннями органів досудового розслідування, прокуратури, суду у кримінальному провадженні № 42016270300000141 ОСОБА_1 було завдано моральної шкоди.
Доводи прокуратури про те, що позивача відсторонювали від роботи на підставі ухвали слідчого судді за клопотанням прокурора всього лише один раз, що після цього він працював та отримував заробітну плату, що відсторонення його від роботи за наказами керівника на підставі ухвал слідчого судді та суду про продовження запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту не рахується та не підпадає під дію заявленого спеціального закону суд вважає неприйнятними, з огляду на те, що з 24.02.2017 ОСОБА_1 , з незалежних від нього причин, не міг виконувати свої трудові обов'язки перед концерном «Військторгсервіс». При цьому, з 24.02.2017 до 01.02.2018 до ОСОБА_1 застосовувався запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту. Переривання дії цього запобіжного заходу протягом указаного періоду склало лише 5 (п?ять) календарних днів: з 29.11.-03.12.2017 включно, з яких 2 та 3 грудня були вихідними. Суд відмічає, що дія запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту, передбачає собою те, що підозрюваному заборонено покидати місце арешту. Такі обставини, зокрема, встановлені указаними вище судовими рішеннями, що набрали законної сили, а також підтверджуються додатковими письмовими доказами - документами з концерну «Військторгсервіс» та календарем.
Більш того, період відшкодування шкоди починається з 27.02.2017, з моменту застосування до ОСОБА_1 заходу забезпечення у вигляд відсторонення від посади та до 28.11.2017 включно, до моменту закінчення його відсторонення наказами керівника концерну «Військторгсервіс» у зв'язку із подальшою безперервною дією запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту у кримінальному провадженні за №42016270300000141, ініційованого прокурорами.
Вищевикладені обставини безумовно свідчать про те, що роботодавець не повинен був і не платив заробітну плату ОСОБА_1 за відсутність на роботі і невиконання трудових обов'язків з причин, незалежних від працівника і роботодавця.
Щодо доводів ДКС України про те, що в матеріалах оправи відсутні докази працевлаштування позивача відсторонення від роботи, довідки про заробітну плату, тощо, суд зазначає наступне.
В матеріалах справи містяться відомості про перебування позивача у трудових відносинах із концерном «Військторгсервіс», крім того, в матеріалах справи також містяться докази відсторонення позивача від роботи та період втрати заробітку через таке кримінальне переслідування.
До позовної заяви прикладені засвідчені копії судових рішень, а також письмові докази перебування у трудових відносинах та відсторонення від роботи з припиненням усіх виплат заробітної плати.
Так само на а. с. 4 та 5 позовної заяви ОСОБА_1 містяться документи концерну «Військторгсервіс», в яких викладено період та розмір втраченого заробітку, розмір середнього заробітку, розрахунок обсягу втраченого заробітку.
Отже, твердження відповідача ДКС України у відзиві на позов про його необґрунтованість по суті спору не відповідають дійсності.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 06.09.2005; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18.07.2006; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10.02.2010; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09.12.1994, пункт 29).
Також суд приходить до висновку, що завдана позивачеві шкода має бути відшкодована за рахунок державного бюджету.
Згідно зі статтею 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого само врядування, їх посадові особи зобов?язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів, прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначено Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 № 845 (у редакції від 30.01.2013) (далі - Порядок).
Відповідно до пунктів 35, 38 цього Порядку Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що провадить оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, органу прокуратури або суду.
Безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Казначейством за рахунок і в межах бюджетних призначень, передбачених у державному бюджеті на зазначену мету.
За приписами статті 176 ЦК України юридичні особи, створені державою, не відповідають за зобов?язаннями держави.
Відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, провадиться з Державного казначейства України за рахунок Державного бюджету України.
Зважаючи на те, що обов'язок з відшкодування шкоди, завданої внаслідок незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, за ст.1176 ЦК України покладається на державу, а не на прокуратуру чи Казначейську службу, то і моральна шкода та судові витрати мають бути компенсовані позивачеві за рахунок держави, а не за рахунок відповідних юридичних осіб.
За вказаних обставин визначений судом розмір моральної шкоди підлягає стягненню з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України.
Щодо розподілу судових витрат, слід зазначає наступне.
Згідно вимог частин 1, 3 статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частини 1 статті 134 ЦПК України кожна із сторін процесу подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які сторона понесла, і які очікує понести у зв?язку із розглядом справи.
Згідно частини 2 зазначеної статті у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
Відповідно до статті 137 ЦПК України витрати, пов?язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов?язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірними із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Частиною 8 статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Отже, відшкодування судових витрат здійснюється у разі наявності відповідної заяви сторони, яку вона зробила до закінчення судових дебатів, якщо справа розглядається з повідомленням учасників справи з проведенням дебатів, а відповідні докази надані цією стороною або до закінчення судових дебатів, або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування за рахунок опонента у судовому процесі, сторонам необхідно надати суду відповідні докази: договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.); документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження та ін.); докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт (акти наданих послуг, акти виконаних робіт та ін.); інші документи, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.
Так, на підтвердження витрат, понесених на правничу допомогу ОСОБА_1 надав суду: договір про надання правничої допомоги від 14.06.2024; ордер; квитанцію про оплату послуг у сумі 10000,00 грн.
Відповідачі, заперечуючи проти заявленого розміру на відшкодування витрат на правничу допомогу, просила залишити таку заяву без задоволення у зв'язку з тим, що такі витрати не підтверджені належними доказами, зокрема, відсутній детальний опис наданих робіт.
Суд, дослідивши матеріали справи, відмічає, що відповідно до статті 59 Конституції України кожен має право на правову допомогу, при цьому кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Конституцією України також передбачено, що для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура і виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення.
Поряд з цим, суд також звертає увагу на те, що аналіз ч. 2 ст. 134 ЦПК України свідчить про те, що у разі неподання детального розрахунку, або опису робіт, у суду є право, а не обов'язок відмовити у відшкодуванні відповідних судових витрат. Тобто, неподання стороною попереднього розрахунку судових витрат або детального опису наданих робіт не є безумовною підставою для відмови у відшкодуванні таких витрат.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 08.04.2021 у справі № 161/20630/18.
Визначаючи суму відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності) та розумності розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.
Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись, що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.
Отже, суд може зменшити розмір судових витрат, якщо: заявлені судові витрати завищені, враховуючи обставини справи (ціна позову, тривалість справи, виклик свідків, призначення експертизи тощо); суду не було надано достатніх доказів фактичного здійснення витрат (відсутні акт прийому-передачі юридичних послуг, платіжне доручення та квитанції про сплату за надані послуги тощо); заявлені судові витрати були недоцільні або не обов'язкові (не підтверджена нагальна потреба у вивченні додаткових джерел права, завищений обсяг часу на технічну підготовку документів тощо).
У п.135 постанови від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 Велика Палата Верховного Суду зауважила, що «не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність».
У додатковій постанові Верховного Суду від 08.09.2021 у справі № 206/6537/19 (провадження № 61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.
Відповідно до висновків Верховного Суду у постановах: від 19.01.2023 у справі № 345/136/18, від 22 березня 2023 року у справі № 758/6113/19, зазначено, що суд, з урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Відмова стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні витрат на професійну правничу допомогу адвоката з підстав непов'язаності, необґрунтованості та непропорційності до предмета спору не свідчить про порушення норм процесуального законодавства, навіть, якщо відсутнє клопотання відповідачів про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 137 ЦПК України).
Як зазначено вище, відповідачі скористалися своїм правом на подачу клопотання про зменшення заявлених позивачем витрат на правничу допомогу.
Тому, оцінюючи обсяг робіт наданих адвокатом, ураховуючи заперечення відповідачів щодо заявленого розміру, суд вважає, що в даному випадку, витрати на правову допомогу в сумі 10000,00 грн. не відповідають критерію розумної необхідності таких витрат, а тому підлягають зменшенню.
Суд вважає, що беззаперечно підлягає до стягнення з позивача «гонорар успіху» у, оскільки судовим розглядом досягнуто мету представництва (задоволено позовні вимоги), поряд з цим, ураховуючи заперечення відповідачів, суд доходить висновку про зменшення таких витрат до 5000,00 грн.
Стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу має бути здійснено за рахунок держави Україна, яку у цій справі представляли компетентні органи.
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 24.04.2024 у справі № 711/1765/22.
Пунктом 13 частини статті 3 Закону України «Про судовий збір» встановлено, що судовий збір не справляється за подання позовної заяви про відшкодування шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадовою або службовою особою, а так само незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури або суду.
Судовий збір у цій справі відповідно до вимог п.13 ч.2 ст.3 Закону України «Про судовий збір» не справлявся, а тому судові витрати компенсуються за рахунок держави.
На підставі наведеного, керуючись Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», ст.ст.1176,1167 ЦК України ст.ст. 2, 3, 10-12, 13, 81, 82, 133, 137, 141, 263-265 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Центрального регіону від імені та в інтересах держави Україна, Державної казначейської служби від імені та в інтересах держави Україна про відшкодування втраченого (не отриманого) заробітку внаслідок незаконних дій і рішень органів досудового розслідування, прокуратури, суду - задовольнити частково.
Стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 на відшкодування втраченого заробітку внаслідок незаконних дій органів досудового слідства, прокуратури і суду 81193 (вісімдесят одну тисячу сто дев'яносто три) грн. 44 коп.
Стягнути з Державного бюджету України через Державну казначейську службу України шляхом списання у безспірному порядку з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 на відшкодування витрат на правничу допомогу у розмірі 5000 (п'ять тисяч) грн. 00 коп.
В задоволенні інших вимог - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційні скарги на рішення подаються учасниками справи до Київського апеляційного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
відповідач: Спеціалізована прокуратура у сфері оборони Центрального регіону від імені та в інтересах держави Україна (м. Київ, 01014, вул. Болбочана Петра, буд. 8, ЄДРПОУ 38347014)
відповідач: Державна казначейська служба України (м. Київ, вул. Бастіонна, 6, ЄДРПОУ 37567646).
Суддя Р.В. Новак