печерський районний суд міста києва
Справа № 757/7881/25-к
пр. 1-кс-8996/25
28 лютого 2025 року слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 ,
при секретарі судових засідань ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Києві судове провадження за клопотанням адвоката ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_4 , про скасування арешту, накладеного ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 08.04.2024 року у справі №757/15653/24-к у кримінальному провадженні №12024100060000692 від 27.03.2024, -
19.02.2025 до Печерського районного суду м. Києва надійшло клопотання адвоката ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_4 , про скасування арешту, накладеного ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 08.04.2024 року у справі №757/15653/24-к у кримінальному провадженні №12024100060000692 від 27.03.2024.
В обґрунтування доводів клопотання зазначено, що арешт було накладено безпідставно, необґрунтовано, при накладенні арешту не було враховано відсутність правової підстави для арешту майна підозрюваної ОСОБА_4 .
Окрім цього, адвокат послався на те, що строк досудового розслідування завершився, оскільки не продовжувався з 17.06.2024, а тому є необхідність у скасуванні арешту, оскільки він накладвся на майно підозрюваної, з метою забезпечення конфіскації майна.
Представник заявника в судове засідання з'явився, подав до суду заяву про розгляд клопотання у без фіксування технічними засобами.
Слідчий/прокурор в судове засідання не з'явились, про місце і час розгляду клопотання повідомлені належним чином.
Згідно з нормою ч. 4 ст. 107 КПК України, фіксація під час розгляду клопотання слідчим суддею за допомогою технічних засобів не здійснювалась.
У відповідності до положень ст. 26 КПК України, сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та спосіб, передбачених цим Кодексом.
Вивчивши клопотання, дослідивши матеріали, слідчий суддя за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення, приходить до наступного висновку.
Судовим розглядом встановлено, що у відділенні розслідування злочинів у сфері господарської та службової діяльності слідчого відділу Печерського управління поліції Головного управління Національної поліції у місті Києві перебувають матеріали кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024100060000692 від 27.03.2024, яке виділено з кримінального провадження №42023102060000199 від 01.09.2023 за підозрою ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27 ч. 5 ст. 191, КК України.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 08.04.2024 у справі 757/15653/24-к було накладено арешт на майно підозрюваної ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а саме: Ннежитлове приміщення, загальною площею (кв.м): 1080.5, за адресою: АДРЕСА_1 Відповідно до інформаційної довідки №366308443 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно (право власності від 15.01.2020); 22/100 частки нежилих приміщень, загальною площею (кв.м): 336.9, за адресою: АДРЕСА_2. Відповідно до інформаційної довідки №366308072 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно (право власності від 15.12.2016);13/1000 частин, що складаються з основної будівлі «А»: 1 - зал, 2- коридор, 3 - санвузол, 4 - кухня, 5 - моєчна, 6 - кладова, загальною площею 96,3 кв.м., що розташовані на земельній ділянці площею 8428 кв. м. - за фактичним користуванням, загальною площею (кв.м): 7672.9, за адресою: АДРЕСА_3. Відповідно до інформаційної довідки №366308255 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно (право власності від 14.04.2015); автомобіль BMW X5, номерний знак НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 , із забороною розпорядження та відчуження вказаного майна.
Так, з даної ухвали вбачається, що досудовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , спільно з ОСОБА_4 , маючи на меті вчинення особливо тяжких кримінальних правопорушень, які виражались у привласненні, розтраті та заволодінні майном АТ «Український будівельно-інвестиційний банк» (код ЄДРПОУ 26547581), шляхом зловживання службовим становищем, у невстановлений досудовим розслідуванням час, проте не раніше листопада 2021 року, маючи на меті безперервне отримання доходів злочинним шляхом, організували стійке злочинне об'єднання, спільно з членами якої, вчинили ряд кримінальних правопорушень на території міста Києва.
23.02.2024 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 27 ч. 5 ст. 191 КК України.
Санкцією ч. 5 ст. 191 КК України передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від семи до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років та з конфіскацією майна.
Таким чином, вбчається, що слідчий суддя прийшов до висновку, що є передбачені кримінальним процесуальним законом підстави для накладення арешту, з метою забезпечення можливої конфіскації майна, як виду покарання.
Частиною 5 статті 9 КПК України передбачено, що кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Статтею 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини визначено, що кожен, чиї права та свободи, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі.
У рішеннях ЄСПЛ у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції», «Малама проти Греції», «Україна-Тюмень проти України», «Спорронг та Льонрот проти Швеції» констатовано, що перша та найважливіша вимога ст. 1 Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення першого пункту дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном через введення в дію «законів». Крім того, верховенство права, один із фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей Конвенції. Також суд нагадує, що втручання в право на мирне володіння майном повинно бути здійснено з дотриманням «справедливого балансу» між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи. Зокрема, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, якої прагнуть досягти через вжиття будь-якого заходу для позбавлення особи її власності.
Відповідно до ст. 174 КПК України, підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом.
Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
Відповідно до частини 2 статті 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
У випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 КПК України, арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, фізичної чи юридичної особи, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову у кримінальному провадженні, а так само обґрунтованого розміру неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, щодо якої здійснюється провадження.
Відповідно до ч. 6 ст. 170 КПК України арешт накладається на майно підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, фізичної чи юридичної особи, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого, засудженого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, а також юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, за наявності обґрунтованого розміру цивільного позову у кримінальному провадженні, а так само обґрунтованого розміру неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, щодо якої здійснюється провадження.
Статтями 7, 16 КПК України встановлено, що загальною засадою кримінального провадження є недоторканість права власності. Позбавлення або обмеження права власності під час кримінального провадження здійснюється лише на підставі вмотивованого судового рішення, ухваленого в порядку, передбаченим цим Кодексом.
Слідчий суддя, при вирішенні клопотання про скасування арешту майна, що накладений в рамках кримінального провадження також, враховує, приписи статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Частиною 5 статті 9 КПК України передбачено, що кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Так, згідно з усталеною практикою ЄСПЛ стаття 1 Першого протоколу до Конвенції містить три окремі норми: перша, що виражається в першому реченні першого абзацу та має загальний характер, закладає принцип мирного володіння майном. Друга норма, що міститься в другому реченні того ж абзацу, охоплює питання позбавлення права власності та обумовлює його певними критеріями. Третя норма, що міститься в другому абзаці, визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друга та третя норми, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, повинні тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного першою нормою (див., серед інших джерел, рішення у справах «Іммобіліаре Саффі проти Італії» (Immobiliare Saffi v. Italy) [ВП], заява № 22774/93, п. 44, ECHR 1999-V, та «Вістіньш і Препьолкінс проти Латвії» () [ВП], заява № 71243/01, п. 93, від 25 жовтня 2012 року).
ЄСПЛ наголошує на тому, що перша та найбільш важлива вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає у тому, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» (Iatridis v. Greece) [ВП], заява № 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А № 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії» (Kushoglu v. Bulgaria), заява № 48191/99, пп. 49-62, від 10 травня 2007 року).
У своєму рішенні від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України» (Заява № 19336/04) ЄСПЛ також нагадує, що будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льон рот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden), пп. 69 і 73, Series A № 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства» (James and Others v. the United Kingdom), п. 50, Series A № 98).
Аналізуючи доводи клопотання про скасування арешту на майно, слідчий суддя приходить до висновку, що означені доводи не вказують на необґрунтованість накладення арешту та не доводять, що в подальшому в застосуванні арешту відпала потреба.
Посилання адвоката на завершення досудового розслідування не підтверджується жодними доказами, а тому, станом на день розгляду клопотання, є необгрунтованоми, оскільки відсутні документально підтверджені докази того, що досудове розслідування не здійснюється, на якій стадії кримінальне провадження перебуває, та те, що підозра ОСОБА_4 є неактуальною.
Таким чином, слідчий суддя вважає, що заявником на даній стадії кримінального провадження, в силу принципу змагальності сторін, не доведено необґрунтованості накладення арешту на майно та не доведено відсутність потреби в продовженні дії такого заходу, а відтак слідчий суддя приходить до висновку про наявність підстав для подальшого втручання у права особи, в тому числі щодо позбавлення або обмеження права власності та вважає за необхідне відмовити у задоволенні клопотання про скасування арешту.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст.2, 22, 26, 106, 92, 98, 167, 170-175, 309, 392, 532 КПК України, -
В задоволенні клопотання адвоката ОСОБА_3 , яка діє в інтересах ОСОБА_4 , про скасування арешту, накладеного ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 08.04.2024 року у справі №757/15653/24-к у кримінальному провадженні №12024100060000692 від 27.03.2024, - відмовити.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя ОСОБА_6