вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027
E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63
04.03.2025м. ДніпроСправа № 904/5542/24
Господарський суд Дніпропетровської області у складі судді Татарчука В.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін справу
За позовом Фізичної особи-підприємця Білоусової Юлії Анатоліївни (Харківська обл., м. Харків)
до Акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат" (Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг)
про стягнення заборгованості
Фізична особа-підприємець Білоусова Юлія Анатоліївна звернулась до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат" (з урахуванням уточненої позовної заяви) про стягнення заборгованості в загальному розмірі 180381,08грн, з якої: 150000,00грн основного боргу, 2359,56грн трьох відсотків річних, 8882,94грн інфляційних втрат, 19138,58грн пені. Судові витрати по сплаті судового збору просить покласти на відповідача.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором поставки №401 від 15.04.2024 в частині своєчасної та повної оплати за поставлений товар.
Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 23.12.2024 позовну заяву Фізичної особи-підприємця Білоусової Юлії Анатоліївни залишено без руху на підставі статей 162, 164 Господарського процесуального кодексу України та надано позивачу строк для усунення недоліків.
31.12.2024 до канцелярії суду засобами поштового зв'язку від позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, до якої надано уточнену позовну заяву та докази доплати судового збору у встановлених порядку і розмірі, а також докази направлення відповідачу копії уточненої позовної заяви, та усунуто недоліки позовної заяви.
Зважаючи на те, що ціна позову у даній справі не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, враховуючи приписи статті 12, частини першої статті 247, частини сьомої статті 250 Господарського процесуального кодексу України, ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 03.01.2024 справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін за наявними в матеріалах справи документами. Зобов'язано відповідача надати відзив на позовну заяву протягом 15 днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
17.01.2025 до канцелярії суду через систему "Електронний суд" від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просить зменшити розмір штрафних санкцій на 90% і надати розстрочку виконання рішення суду на шість місяців.
Також зазначає, що розрахунок трьох відсотків річних виконаний неправильно, за розрахунком відповідача розмір трьох відсотків річних є більшим. Разом з тим посилається на скрутне економічне становище підприємства.
23.01.2025 до канцелярії суду через систему "Електронний суд" від позивача надійшла відповідь на відзив.
В своїх поясненнях на заперечення відповідача зазначає, що відповідач, маючі інформацію про скрутне матеріальне становище, свідомо ініціював поставку товару у червні 2024 року без намірів в строк виконати її оплату, а також не вжив жодних заходів до виконання зобов'язання з оплати товару. Крім того, відповідач, підписуючи договір поставки, усвідомлював наслідки невиконання зобов'язань за договором, а саме розмір штрафних санкцій.
Враховуючи предмет та підстави позову у даній справі, суд приходить до висновку, що матеріали справи містять достатньо доказів, необхідних для вирішення спору по суті та прийняття обґрунтованого рішення.
Відповідно до статті 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Положеннями пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 04.11.1950, ратифікованої Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 №475/97-ВР) встановлено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника.
Відповідно до пункту 10 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України одним з основних засад господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом.
Враховуючи достатність часу наданого сторонами для подання заяв по суті справи чи з процесуальних питань, суд вважає за можливе завершити розгляд справи.
Згідно з частиною четвертою статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у зв'язку з розглядом справи без виклику учасників справи, рішення прийнято без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, сукупно оцінивши докази, які мають значення для справи, господарський суд,-
15.04.2024 між Акціонерним товариством "Криворізький залізорудний комбінат" (далі - покупець, відповідач) та Фізичною особою-підприємцем Білоусовою Юлією Анатоліївною (далі - постачальник, позивач) укладено договір поставки №401 (далі - договір).
Згідно з пунктом 1.1 договору постачальник зобов'язується поставити і передати у власність покупця, а покупець прийняти й оплатити товар, у порядку й на умовах, передбачених даним договором.
Найменування, кількість, комплектність товару узгоджується сторонами у специфікаціях, які є невід'ємною частиною даного договору (пункт 1.2 договору).
Відповідно до пункту 3.2 договору товар за даним договором поставляється у строки, зазначені в специфікаціях до даного договору.
Приписами пункту 4.2 договору встановлено, що поставка товару здійснюється виключно за письмовою заявкою покупця (надалі - заявка). Заявка повинна містити: номер і дату; назву й адресу постачальника; номер і дату договору, специфікації, згідно яких проводиться дана поставка; найменування кожної позиції товару; кількість одиниць по кожній позиції товару; Ціна за одиницю позиції товару; загальна вартість товару; пункт доставки товару, із вказівкою точної адреси. Заявка підписується уповноваженою особою покупця.
Згідно з пунктом 4.2 договору загальна сума договору визначається загальною вартістю товару, що підлягає поставці у відповідності зі специфікаціями до даного договору. Орієнтовна вартість даного договору, на момент його укладення, становить 206200,00грн, у тому числі ПДВ 0,00грн.
Оплата здійснюється в порядку й у строк, передбачені специфікаціями до даного договору (пункт 4.4 договору).
Пункт 7.6 договору визначає, що у випадку порушення покупцем строків розрахунків за договором покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожний день прострочення, яка розраховується з 10 банківського дня з моменту настання прострочення у відсотках, шляхом її ділення на 365 днів та множення на кількість днів прострочення.
Даний договір набуває чинності з моменту його підписання обома сторонами і діє по 31.12.2024 (пункт 11.1 договору).
Договір підписаний сторонами та скріплений печатками з використанням системи електронного документообігу "Вчасно" без зауважень та заперечень до нього.
Згідно зі статтею 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
В матеріалах справи відсутні докази того, що договір визнавався недійсним в судовому порядку.
Так, жодна із сторін письмово не виявила бажання припинити дію договору. Відтак, договір поставки №401 від 15.04.2024 був чинним протягом спірного періоду.
Специфікацією №1 до договору сторони визначили найменування товару, його технічні характеристики, виробника, одиницю виміру, кількість, ціну та вартість товару яка загалом складає 206200,00грн з ПДВ (а.с. 14,15 том 1).
Згідно з пунктом 2 Специфікації №1 до договору "Товар поставляється па умовах: СРТ м. Кривий Ріг склад перевізника (Інкотермс - 2010) "Нова-Пошта".
Строк поставки товару: протягом 50 календарних днів з дати направлення письмової заявки покупцем. З правом дострокової поставки (пункт 4 Специфікації №1).
Відповідно до пункту 5 Специфікації №1 порядок оплати товару: протягом 3 календарних днів по факту підписання акту приймання товару виключно за умови надання належно оформлених оригіналів рахунків-фактур, видаткових накладних.
На виконання умов договору, покупець направив дві заявки на поставку товару:
- за вих.№ 53-15/482 від 10.06.2024 на суму 52000,00грн па поставку телефонних апаратів ТАШ-12П у кількості 2 (дві) штук та телефонних апаратів ТАШ-11П у кількості 2 (дві) штуки;
- за вих.№ 53-15/502 від 14.06.2024 на суму 98000,00грн па поставку телефонних апаратів ТАШ-11П у кількості 7 (сім) штук (а.с. 17-20 том 1).
Відповідачем виставлено позивачу рахунки №49 від 12.06.2024 на суму 52000,00грн та №50 від 14.06.2024 на суму 98000,00грн (а.с. 21, 23 том 1).
На виконання умов договору та специфікації, позивачем було здійснено поставку товару на загальну суму 150000,00грн, що підтверджується видатковими накладними №34 від 12.06.2024 на суму 52000,00грн, №35 від 14.06.2024 на суму 98000,00грн (а.с. 22, 24 том 1).
Позивач зазначає, що відповідач у встановлений договором строк оплату за поставлений товар не здійснив.
З метою досудового врегулювання спору, позивачем було направлено досудову вимогу вих.№47 від 16.10.2024, однак, на момент звернення до суду з позовною заявою, вимоги не задоволені та заборгованість відповідачем не погашена (а.с. 26-29 том 1).
З огляду на викладене, у зв'язку із порушенням замовником строків оплати поставленого товару, позивач нарахував та просить стягнути з відповідача заборгованість в загальному розмірі 180381,08грн, з якої: 150000,00грн основного боргу, 19138,58грн пені, 8882,94грн інфляційних втрат, 2359,56грн трьох відсотків річних.
Зазначене і стало причиною звернення позивача до суду.
Предметом розгляду у даній справі є стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу за поставлений товар, пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат.
Предметом доказування у даній справі є обставини укладення договору поставки, строк його дії, умови поставки, загальна ціна, строк оплати, докази оплати, наявність/відсутність заборгованості, наявність/відсутність підстав для застосування відповідальності за порушення зобов'язань за договором.
Дослідивши матеріали справи, оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.
За змістом статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору (стаття 626 Цивільного кодексу України).
Згідно з частиною першою статті 175 Господарського кодексу України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно з частиною першою статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до частин першої, другої статті 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
У відповідності до статті 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частини першої статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
Договір купівлі-продажу є оплатним, відтак одним із основних обов'язків покупця є оплата ціни товару. Ціна - грошове відображення вартості товару за його кількісну одиницю. Ціна товару, як правило, визначається у договорі за згодою сторін.
Частиною першою статті 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).
В матеріалах справи відсутні будь-які докази щодо наявності заперечень відповідача стосовно обсягів, строку, вартості та якості поставленого товару.
Протягом розгляду справи судом жодних заперечень з приводу прийняття товару за зазначеними видатковими накладними відповідачем також не заявлено.
Отже, суд приходить до висновку, що позивачем дотримано положення договору в частині виконання його зобов'язань.
Враховуючи зазначений вид договорів, вбачається, що він є оплатним, і обов'язку постачальника за договором поставити товар відповідає обов'язок покупця оплатити вартість цього товару.
У відповідності до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).
Відповідно до пункту 4.2 договору, покупець здійснює оплату отриманої партії товару по факту його поставки протягом 60-ти календарних днів.
Таким чином, враховуючи викладене, а також визначений контрагентами у пункті 3.2 договору та пункті 5 Специфікації №1 порядок розрахунків за поставлений товар, приймаючи до уваги його прийняття відповідачем за наведеними видатковими накладними, суд зазначає, що строк оплати є таким, що настав:
- 20.06.2024 за видатковою накладною №34 від 12.06.2024 на суму 52000,00грн, прострочення з 21.06.2024;
- 24.06.2024 за видатковою накладною №35 від 14.06.2024 на суму 98000,00грн, прострочення з 25.06.2024.
Будь-яких доказів своєчасної оплати заявленої позивачем до стягнення заборгованості у сумі 150000,00грн відповідачем згідно з положеннями статей 13, 74 Господарського процесуального України під час розгляду справи не надано, а судом таких обставин не встановлено.
Таким чином, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 150000,00грн визнаються судом обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Окрім вимоги про стягнення заборгованості за поставлений товар позивач просить стягнути з відповідача три відсотки річних - 2359,56грн за загальний період з 21.06.2023 по 31.21.2024, пеню - 19138,58грн за загальний період з 04.07.2024 по 31.12.2024 та інфляційні втрати - 8882,94грн за період з липня 2024 року по листопад 2024 року (а.с. 47, 48 том 1).
Згідно з частиною першою статті 199 Господарського кодексу України виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.
За частиною першою статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.
Відповідно до статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до пункту 7.6 договору, що у випадку порушення покупцем строків розрахунків за договором покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несплаченої суми за кожний день прострочення, яка розраховується з 10 банківського дня з моменту настання прострочення у відсотках, шляхом її ділення на 365 днів та множення на кількість днів прострочення.
Заявлена позивачем пеня розрахована в загальній сумі 19138,58грн за загальний період з 04.07.2024 по 31.12.2024.
Перевіркою здійсненого позивачем розрахунку пені судом встановлено, що заявником не враховано наступні положення законодавства.
Відповідно до статті 253 Цивільного кодексу України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день (частина п'ята статті 254 Цивільного кодексу України).
З огляду на викладене, з урахуванням дати виникнення у відповідача грошового зобов'язання перед позивачем та меж позовних вимог, правомірними є позовні вимоги про стягнення з відповідача пені у загальному розмірі 19031,73грн за загальний період з 05.07.2024 по 31.12.2024.
Щодо стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з частиною першою статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
На підставі статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Перевіркою розрахунку трьох відсотків річних судом встановлено, що позивачем допущено арифметичні помилки.
З огляду на викладене, з урахуванням дати виникнення у відповідача грошового зобов'язання перед позивачем та меж позовних вимог, правомірними є позовні вимоги про стягнення з відповідача трьох відсотків річних у загальному розмірі 2353,12грн за загальний період з 21.06.2024 по 31.12.2024.
Перевіркою здійсненого позивачем розрахунку інфляційних втрат судом порушень не встановлено.
За таких обставин законними й обґрунтованими є вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості у загальній сумі 180267,79грн, з якої: 150000,00грн основного боргу, 19031,73грн пені, 8882,94грн інфляційних втрат, 2353,12грн трьох відсотків річних.
Судом були досліджені всі документи, що знаходяться у справі та надана їм правова оцінка.
Стосовно інших доводів сторін суд зазначає наступне.
Враховуючи положення частини першої статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів №2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" у рішенні від 18.07.2006 та у справі "Трофимчук проти України" у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
Слід зазначити, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини та, зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 (заява №4909/04), відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п.29).
Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами по справі, аргументи позивача і відповідача та надана їм правова оцінка. Решта доводів та заперечень позивача і відповідача судом до уваги не береться, оскільки не спростовують наведених вище висновків.
Щодо заяви відповідача про розстрочення виконання рішення.
Відповідно до пункту 2 частини шостої статті 238 Господарського процесуального кодексу України у разі необхідності у резолютивній частині також вказується про надання відстрочки або розстрочки виконання рішення.
Згідно з частиною першою статті 239 Господарського процесуального кодексу України, суд, який ухвалив рішення, може визначити порядок його виконання, надати відстрочення або розстрочити виконання, вжити заходів для забезпечення його виконання, про що зазначає в рішенні.
Вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочку виконання рішення, зміну способу і порядку виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, скрутний матеріальний стан, стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення, щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого частиною першою статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, згідно з якою "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру...", а у системному розумінні даної норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах, шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале невиконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути виправдано за конкретних обставин справи. До того ж довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв'язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого невиконання.
Господарський процесуальний кодекс України не визначає переліку обставин, які свідчать про неможливість виконання рішення чи ускладнюють його виконання. Тому суд оцінює докази, що підтверджують зазначені обставини.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Посилання відповідача у відзиві на скрутний фінансовий стан не звільняє від здійснення оплати.
За змістом частини другої статті 617 Цивільного кодексу України, частини другої статті 218 Господарського кодексу України та рішення Європейського суду з прав людини від 18.10.2005 у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не виправдовує бездіяльність боржника і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.
Аналогічні висновки містяться в постановах Верховного Суду України від 22.03.2017 у справі № 905/2358/16 та від 15.05.2012 у справі №11/446.
Заявником не наведено та не обґрунтовано жодних підстав та обставин, які дадуть можливість йому виконати рішення суду. Відповідачем не надано жодних доказів в підтвердження скрутного становища та/або інших виключних підстав для розстрочення виконання рішення.
Належних та достовірних доказів, в розумінні положень Господарського процесуального кодексу України, які б свідчили про те, що рішення суду буде виконано в майбутньому, зокрема і, доказів на підтвердження надходження коштів, що дасть можливість погашати існуючий борг шляхом розстрочення відповідачем до суду також не надано.
Розстрочка виконання рішення суду призведе до надання переваг відповідачу у порівнянні з позивачем за відсутності для цього підстав.
Враховуючи викладене, господарський суд не вбачає підстав для задоволення заявленого клопотання відповідача про розстрочення виконання рішення на шість місяців.
Разом з цим, суд наголошує на тому, що заяву про розстрочку виконання рішення суду може бути подана відповідачем повторно, за умови дотримання ним вимог статті 331 Господарського процесуального кодексу України.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає таке.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд враховує наступне.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України у разі часткового задоволення позову всі судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. За таких обставин з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у сумі 3026,10грн.
Керуючись статтями 2, 73, 74, 76, 77- 79, 86, 91, 129, 233, 238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
Позов Фізичної особи-підприємця Білоусової Юлії Анатоліївни до Акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат" (з урахуванням уточненої позовної заяви) про стягнення заборгованості в загальному розмірі 180381,08грн, з якої: 150000,00грн основного боргу, 2359,56грн трьох відсотків річних, 8882,94грн інфляційних втрат, 19138,58грн пені - задовольнити частково.
Стягнути з Акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат" (50029, Дніпропетровська обл., м. Кривий Ріг, вул. Симбірцева, буд. 1А, ідентифікаційний код 00191307) на користь Фізичної особи-підприємця Білоусової Юлії Анатоліївни (
АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) 150000,00грн - основного боргу, 19031,73грн - пені, 8882,94грн - інфляційних втрат, 2353,12грн - три відсотки річних та 3026,10грн - витрат по сплаті судового збору.
Відмовити в задоволенні позову в частині стягнення з Акціонерного товариства "Криворізький залізорудний комбінат" на користь Фізичної особи-підприємця Білоусової Юлії Анатоліївни 6,44грн - трьох відсотків річних та 106,85грн - пені.
Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення суду може бути оскаржене протягом двадцяти днів з дня підписання рішення шляхом подання апеляційної скарги до Центрального апеляційного господарського суду.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне рішення складено: 04.03.2025.
Суддя В.О. Татарчук