вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"04" березня 2025 р. Справа №910/11096/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Сітайло Л.Г.
суддів: Буравльова С.І.
Шапрана В.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (без повідомлення учасників справи) апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Уніка"
на рішення Господарського суду міста Києва від 27.11.2024
у справі №910/11096/24 (суддя Паламар П.І.)
за позовом Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Уніка"
до Приватного акціонерного товариства страхової компанії "Інтер-Поліс"
про стягнення 29 977,51 грн
Короткий зміст позовних вимог
Приватне акціонерне товариство "Страхова компанія "Уніка" (далі - ПрАТ "СК "Уніка") звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Приватного акціонерного товариства страхової компанії "Інтер-Поліс" (далі - ПрАТ СК "Інтер-Поліс") заборгованості з відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок ДТП, у розмірі 29 977,51 грн. Обґрунтовуючи свої вимоги зазначив, що відповідач, як страховик винної в ДТП особи, всупереч вимогам Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", не відшкодував позивачу шкоду, завдану страхувальником відповідача внаслідок ДТП.
Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача 2 422,40 грн судового збору та 7 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення
Рішенням Господарського суду міста Києва від 27.11.2024 у справі №910/11096/24 позов задоволено.
Стягнуто з ПрАТ СК "Інтер-Поліс" на користь ПрАТ "СК "Уніка" 29 977,51 грн шкоди.
Ухвалюючи вказане рішення місцевий господарський суд, враховуючи, що зібрані у справі докази підтверджують обов'язок відповідача сплатити на користь позивача заявлену суму страхового відшкодування, дійшов висновку, що з ПрАТ СК "Інтер-Поліс" на користь ПрАТ "СК "Уніка", відповідно до вимог пунктів 36.1, 36.2 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" підлягає стягненню 29 977,51 грн шкоди. При цьому, місцевим господарським судом покладено на позивача понесені у справі судові витрати, відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів
Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, ПрАТ "СК "Уніка" звернулося до апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 27.11.2024 у справі №910/11096/24, в частині покладення судових витрат на позивача, та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким стягнути з ПрАТ СК "Інтер-Поліс" на користь ПрАТ "СК "Уніка" витрати на професійну правничу допомогу в сумі 7 000,00 грн та судовий збір в розмірі 2 422,40 грн.
В обґрунтування вимог та доводів апеляційної скарги позивач посилається на неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права, а саме, статті 129 ГПК України, оскільки вважає, що не зловживав своїми процесуальними правами під час звернення з позовом до суду, без попереднього звернення до відповідача із заявою на виплату, оскільки така поведінка позивача узгоджується з судовою практикою Верховного Суду, яка є сталою, що не враховано місцевим господарським судом. В спеціальному Законі не встановлено досудовий порядок урегулювання спору, не зазначено про обов'язок особи, яка заявляє вимогу про виплату страхового відшкодування, спочатку звернутися до страховика, та не пов'язано дотримання такого порядку з правом чи можливістю цієї особи звернутися до суду з вимогою про стягнення страхового відшкодування. Вищезазначене свідчить про відсутність обов'язку звернення потерпілого з відповідною заявою до страховика та наявності альтернативного способу захисту порушених прав шляхом звернення до суду з вимогою про стягнення страхового відшкодування.
Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті
Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 17.12.2024 апеляційну скаргу ПрАТ "СК "Уніка" у справі №910/11096/24 передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Сітайло Л.Г. , судді: Буравльов С.І., Шапран В.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.12.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ПрАТ "СК "Уніка" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.11.2024 у справі №910/11096/24. Розгляд апеляційної скарги вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Витребувано з Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/11096/24. Сторонам встановлено строк на подання відзиву, заяв, пояснень, клопотань, заперечень до 20.01.2025.
06.02.2025 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/11096/24.
Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу
Відповідач, у порядку статті 263 ГПК України своїм правом не скористався, до Північного апеляційного господарського суду відзиву на апеляційну скаргу не подав.
Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції
10.04.2023 між ПАТ "СК "Уніка" (страховик) та ОСОБА_2 (страхувальник) укладено договір добровільного страхування наземного транспорту №004110/4056/0000069, предметом якого є майнові інтереси страхувальника, пов'язані з експлуатацією транспортного засобу марки "Lexus ES 300", державний номерний знак НОМЕР_1 .
Як стверджує позивач, 18.03.2024 по проспекту Лобановського в місті Києві сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобілів "Lexus ES 300", державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 та "Infinity QX50", державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_3 .
Обґрунтовуючи наявність вини водія транспортного засобу "Infinity QX50", державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_3 позивач посилається на постанову Солом'янського районного суду м. Києва від 02.05.2024 у справі №760/7412/24.
При цьому, постановою Солом'янського районного суду м. Києва від 02.05.2024 у справі №760/7412/24 встановлено, що 18.03.2024 на проспекті Лобановського, 25/16, в місті Києві сталася дорожньо-транспортна пригода за участю автомобілів "Lexus ES 300", державний номерний знак НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_2 , та "Infinity QX50", державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_3 .
З матеріалів справи вбачається, що вартість відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу марки "Lexus ES 300", державний номерний знак НОМЕР_1 , в сумі 29 977,51 грн, визначено на підставі рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю "Саміт Моторз Україна" від 19.03.2024 №СР00-067831.
На підставі вищевказаного рахунку позивач визначив розмір страхового відшкодування до виплати - 29 977,51 грн, відповідно до страхового акта від 25.03.2024 №17624151553.
ПрАТ "СК "Уніка" сплачено страхове відшкодування на рахунок суб'єкта господарювання, який здійснював ремонт пошкодженого транспортного засобу - Товариства з обмеженою відповідальністю "Саміт Моторз Україна", що підтверджується платіжною інструкцією від 27.03.2024 №151898.
Як вбачається з матеріалів справи цивільно-правова відповідальність за шкоду, заподіяну життю, здоров'ю, майну третіх осіб внаслідок експлуатації автомобіля "Infinity QX50", державний номерний знак НОМЕР_2 , станом на дату настання спірної ДТП, була застрахована ПрАТ СК "Інтер-Поліс", на підставі полісу №ЕР/214808269 обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (ліміт відповідальності за шкоду, заподіяну майну третіх осіб, - 160 000,00 грн, франшиза - 0,00 грн).
Таким чином, за доводами позивача, у відповідача виник обов'язок з відшкодування позивачу витрат в розмірі 29 977,51 грн, що і стало підставою для звернення до суду з даним позовом. Крім того, позивач просив стягнути з відповідача 2 422,40 грн судового збору та 7 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови та оцінка аргументів учасників справи
Відповідно до частини 1 статті 270 ГПК України в суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження, з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Статтею 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Як зазначалось вище, рішенням Господарського суду міста Києва від 27.11.2024 у справі №910/11096/24 позов задоволено. Стягнуто з ПрАТ СК "Інтер-Поліс" на користь ПрАТ "СК "Уніка" 29 977,51 грн шкоди.
У той же час, місцевий господарський суд дійшов висновку про покладення судових витрат на позивача, оскільки до часу звернення до суду з позовом відповідач не був повідомлений в іншій спосіб про виникнення обов'язку заплатити страхове відшкодування на користь позивача, а також до вирішення спору по суті не минув 90 денний строк передбачений пунктом 36.2 статті 36 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" (далі - Закон).
Суд апеляційної інстанції зазначає, що рішення Господарського суду міста Києва від 27.11.2024 у справі №910/11096/24 оскаржується позивачем в частині покладення на нього судових витрат, а тому враховуючи вимоги частини 1 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши наявні у матеріалах справи докази у повному обсязі, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Застосовуючи частину 9 статті 129 ГПК України, якою унормовано, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони, суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.
Так, судова колегія вважає помилковими посилання суду першої інстанції на те, що до часу звернення до суду з позовом відповідач не був повідомлений в іншій спосіб про виникнення обов'язку заплатити страхове відшкодування на користь позивача, і до вирішення спору по суті не минув 90 денний строк, передбачений пунктом 36.2 статті 36 Закону, тому судові витрати мають бути залишені за позивачем, виходячи з наступного.
Частиною 4 статті 236 ГПК України, яка кореспондується з положеннями частини 6 статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 у справі №465/4621/16-к зазначено, що законодавець передбачає дві підстави для виплати страхового відшкодування потерпілому.
Перша з них - передбачена статтею 35 Закону України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", а саме, шкода може бути відшкодована на підставі звернення потерпілого до страховика (МТСБУ) за умови подання ним відповідної заяви про таке відшкодування. Інший спосіб передбачає можливість звернення за відшкодуванням до суду з вимогою до страховика (МТСБУ) про відшкодування шкоди та ухвалення відповідного судового рішення.
Так, згідно з пунктом 36.1 статті 36 Закону рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) приймається у зв'язку з визнанням майнових вимог заявника або на підставі рішення суду у разі, якщо спір про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) розглядався в судовому порядку.
У вказаній постанові судом також зазначено, що у системному зв'язку зі статтею 36 положення підпункту 37.1.4 пункту 37.1 статті 37 цього Закону щодо неподання заяви про страхове відшкодування впродовж установлених цим пунктом строків (впродовж одного року з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди) як підстави для відмови у відшкодуванні стосуються випадків, коли впродовж цих строків потерпілий взагалі не здійснював волевиявлення, спрямованого на одержання компенсації - не звертався ані до страховика (або МТСБУ), ані до суду.
Якщо ж особа впродовж цих строків подала позовну заяву до суду, вона здійснила відповідне волевиявлення, обравши на власний розсуд один з альтернативно можливих способів захисту свого порушеного права.
Велика Палата Верховного Суду зауважила, що у Законі України "Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" прямо не передбачено, що встановлено досудовий порядок урегулювання спору, не зазначено про обов'язок особи, яка заявляє вимогу про виплату страхового відшкодування, спочатку звернутися до страховика, та не пов'язано дотримання такого порядку з правом чи можливістю цієї особи звернутися до суду з вимогою про стягнення страхового відшкодування.
Підставою вказаних правових висновків Великої Палати Верховного Суду є твердження того, що виникнення права на отримання страхового відшкодування пов'язується не з поданням потерпілим (іншою особою, що має відповідне право) заяви про таке відшкодування, а саме, з настанням страхового випадку, що має наслідком виникнення у страховика обов'язку з регламентної виплати в силу закону та на підставі відповідного договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності його страхувальника, а за відсутності такого договору та у визначених законом випадках - виникнення цього обов'язку у МТСБУ.
Такий підхід (виникнення права на страхове відшкодування з моменту страхового випадку, а не з моменту звернення до страховика з відповідною заявою) і передбачає за можливе захист права щодо отримання регламентної виплати (страхового відшкодування) шляхом звернення потерпілого (іншої особи, що має відповідне право) до суду.
Крім того, переглянувши справу №465/4287/15 в касаційному порядку, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.12.2019 підтримала власний правовий висновок (викладений у постанові від 19.06.2019 у справі №465/4621/16-к) щодо порядку отримання потерпілим страхового відшкодування за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, визначивши, що "попереднє звернення потерпілого у випадках, передбачених законом, до страховика із заявою про виплату страхового відшкодування не є обов'язковим та не виключає право особи звернутися безпосередньо до суду із позовом про стягнення відповідного страхового відшкодування в межах річного строку".
Велика Палата Верховного Суду зауважила, що у Законі прямо не передбачено, що встановлено досудовий порядок урегулювання спору. Не зазначено про обов'язок особи, яка заявляє вимогу про виплату страхового відшкодування, спочатку звернутися до страховика, та не пов'язано дотримання такого порядку з правом чи можливістю цієї особи звернутися до суду з вимогою про стягнення страхового відшкодування.
Вказане свідчить про сталу правову позицію Великої Палати Верховного Суду щодо визначення порядку отримання потерпілим страхового відшкодування за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, а також судового тлумачення норм Закону, зокрема щодо відсутності обов'язку звернення потерпілого з відповідною заявою до страховика та наявності альтернативного способу захисту порушених прав шляхом звернення до суду з вимогою про стягнення страхового відшкодування.
Враховуючи наведене вище, а також висновки Великої Палати Верховного Суду у постановах від 11.12.2019 у справі №465/4287/15 та від 19.06.2019 у справі №465/4621/16-к (щодо альтернативного порядку отримання потерпілим страхового відшкодування шляхом звернення з відповідною вимогою до суду), колегія суддів вважає, що відповідач діяв недобросовісно та він має нести тягар негативних наслідків власної поведінки у вигляді понесення судових витрат на професійну правничу допомогу.
Крім того, враховуючи висновок суду касаційної інстанції у вказаній вище постанові, яка також підтримана постановою Верховного Суду від 12.02.2021 у справі №910/6013/20, у разі звернення із заявою безпосередньо до суду, страховик з цього моменту має діяти відповідно до статті 36 Закону та не позбавлений можливості, у разі відсутності заперечень проти позову, його визнати та сплатити страхове відшкодування.
Проте, відповідач вимог статті 36 Закону не виконав, страхове відшкодування не сплатив навіть після винесення судом рішення по суті, доказів сплати страхового відшкодування матеріали справи не містять.
Таким чином, подання позивачем (впродовж річного строку) позовної заяви безпосередньо до суду свідчить про волевиявлення відносно способу захисту свого порушеного права позивачем без попереднього звернення до страховика винної у дорожньотранспортній пригоді особи.
Даний позов подано в межах установленого законом річного строку з дати виникнення страхового випадку (ДТП).
Місцевий господарський суд не врахував, що право на звернення до суду гарантовано Конституцією України, і за сталою судовою практикою виникнення права на отримання страхового відшкодування пов'язується не з поданням потерпілим (іншою особою, що має відповідне право) заяви про таке відшкодування, а саме з настанням страхового випадку, що має наслідком виникнення у страховика обов'язку з регламентної виплати в силу закону та на підставі відповідного договору обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності його страхувальника, а за відсутності такого договору та у визначених законом випадках - виникнення цього обов'язку у МТСБУ. Такий підхід (виникнення права на страхове відшкодування з моменту страхового випадку, а не з моменту звернення до страховика із відповідною заявою) і передбачає за можливе захист права щодо отримання регламентної виплати (страхового відшкодування) шляхом звернення потерпілого (іншої особи, що має відповідне право) до суду (постанова Верховного Суду від 12.02.2021 у справі № 910/6013/20).
У зв'язку з наведеним, судова колегія вважає безпідставним залишення судових витрат на професійну правничу допомогу за позивачем.
Враховуючи гарантовану законом можливість безпосереднього звернення до суду з вимогами про стягнення страхового відшкодування, як і відсутність законодавчо встановленого обов'язку досудового врегулювання спору шляхом звернення з відповідною заявою до особи, відповідальної за матеріальну шкоду, беручи до уваги поведінку як позивача, так і відповідача протягом судового розгляду справи, колегія суддів дійшла висновку, що судові витрати за розгляд справи в суді першої інстанції мають бути покладені на відповідача.
Частиною 1 статті 123 ГПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, серед іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу, а також витрати, пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду (пункти 1, 4 частини 3 статті 123 ГПК України).
Згідно з приписами частини 2 статті 16 ГПК України представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до частини 1 статті 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку з розглядом справи.
При цьому частина 8 статті 129 ГПК України встановлює, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
З матеріалів справи вбачається, що у позовній заяві позивач просив стягнути з відповідача суму витрат, понесених на правову допомогу адвоката у розмірі 7 000,00 грн.
До позовної заяви позивачем додані документи, які підтверджують понесення ним витрат на професійну правничу допомогу, а саме: договір про надання правової допомоги від 31.12.2020 №1/20ю; додаткову угоду №3 від 01.12.2023 до договору про надання правової допомоги від 31.12.2020 №1/20ю; додаток №1 від 23.07.2024 до договору про надання правової допомоги від 31.12.2020 №1/20ю; рахунок від 23.07.2024 №109 на суму 7 000,00 грн; акт надання послуг від 10.09.2024 №109; платіжну інструкцію від 26.07.2024 №5178 на суму 7 000,00 грн.
Отже, матеріалами справи підтверджується дотримання позивачем як строків подання попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, так і строків для подання доказів понесення таких витрат.
Частинами 1, 2 статті 126 ГПК України встановлено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорар адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу, з метою розподілу судових витрат, учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 ГПК України).
Зі змісту укладеного між АБ "Адвокатське бюро Олександра Лисова "Еквіт" (Бюро) та ПАТ "СК "Уніка" (клієнт), договору про надання правової допомоги від 31.12.2020 №1/20ю слідує, що Бюро приймає доручення клієнта та бере на себе зобов'язання надати клієнту правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим договором, в тому числі, але не виключно:
- надання правової інформації, консультації та роз'яснень з правових питань;
- складання документів правового характеру та процесуальних документів;
- представництво та захист інтересів клієнта в судах усіх рівнів та інстанцій.
Обсяг наданих за договором повноважень визначено пунктом 2.1 договору.
За умовами пункту 2.2 договору безпосереднє представництво інтересів клієнта від імені Бюро за цим договором здійснює адвокат Лисов Олександр Олександрович, свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серія КС №5225/10 від 08.10.2014, видано на підставі рішення Ради адвокатів Київської області від 08.10.2014 №17.
Відповідно до пункту 4.1 договору, його ціна складається з вартості юридичних послуг, що зазначаються у додатковій угоді до цього договору. Така угода може бути викладена у формі додатку до договору, який набуває чинності з дня його підписання уповноваженими представниками сторін.
Вартість наданої юридичної допомоги Бюро визначає самостійно, після одержання від клієнта замовлення на надання юридичної допомоги та виставляє клієнту відповідний рахунок (пункт 4.2 договору).
Оплата за даним договором здійснюється не пізніше 5-ти днів з моменту отримання клієнтом рахунку від бюро (пункт 4.3 договору).
У пункті 4.5 договору сторонами погоджено, що за результатами надання юридичної допомоги складається акт прийому-передачі наданих послуг, що підписується представниками сторін та містить обсяг наданої Бюро юридичної допомоги, її вартість та ідентифікація.
Додатком №1 від 23.07.2024 до договору про надання правової допомоги від 31.12.2020 №1/20ю клієнтом доручено Бюро, в особі керуючого бюро, адвоката Білоконь І.В., надати послуги щодо проведення допустимих законодавством України дій, спрямованих на повернення заборгованості, зокрема, по страховому акту №17624151553 (страхувальник - Трифонов О.І.).
За надання Бюро клієнтові правової (правничої) допомоги в суді першої інстанції, останній платить фіксовану суму гонорару адвоката у розмірі 7 000,00 грн. Фіксована сума гонорару адвоката сплачується на підставі виставленого Бюро клієнту рахунку. Оплата гонорару здійснюється протягом 5 робочих днів на рахунок Бюро.
Позивачем до позову додано копію рахунку від 23.07.2024 №109 та копію платіжної інструкції від 26.07.2024 №5178, яка підтверджує перерахування клієнтом на користь Бюро вартості наданих послуг у розмірі 7 000,00 грн.
Відповідно до акта надання послуг від 10.09.2024 №109, підписаного уповноваженими представниками сторін, на виконання договору про надання правової допомоги від 31.12.2020 №1/20ю надано правову (правничу) допомогу в суді першої інстанції в фіксованій сумі гонорару по страховій справі №035445 (страховий акт 17624151553) в розмірі 7 000,00 грн.
Отже, матеріалами справи підтверджується факт надання позивачу адвокатським бюро послуг на заявлену до стягнення суму.
Таким чином, встановлений розмір понесених позивачем витрат на правову допомогу, які підлягають розподілу, становить 7 000,00 грн.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Згідно з частиною 4 статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 5 статті 126 ГПК України).
Відповідно до приписів частини 6 статті 126 ГПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У розумінні положень частини 5 статті 126 ГПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині 4 статті 129 ГПК України. Разом із тим, у частині 5 статті 129 ГПК України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Так, за змістом частини 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 ГПК України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 ГПК України.
Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 ГПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
При цьому, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини 5, 6 статті 126 ГПК України).
Відповідач у відзиві на позовну заяву просив зменшити витрати на правову допомогу позивача, у зв'язку з непропорційністю до ціни позову та проведеної роботи.
У той же час, відповідач не наводить власної позиції, яка, на його думку, сума понесених позивачем витрат на правову допомогу є розумною та виправданою.
За приписами частини 4 статті 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Таким чином, оскільки у даній справі позовні вимоги задоволені в повному обсязі, колегія суддів дійшла висновку, що до стягнення з відповідача підлягають витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 7 000,00 грн та сума судового збору в розмірі 2 442,40 грн.
Згідно з частиною 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча, пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.
При ухваленні даної постанови судом апеляційної інстанції надані вичерпні відповіді на доводи апелянта, з посиланням на норми права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги
Статтею 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Згідно зі статтями 73, 74 ГПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
За приписами частини 2 статті 86 ГПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції, за результатами розгляду апеляційної скарги, має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.
Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення, відповідно до статті 277 ГПК України, зокрема, є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За таких обставин, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що апеляційна скарга ПрАТ "СК "Уніка" підлягає задоволенню, рішення Господарського суду міста Києва від 27.11.2024 у справі №910/11096/24 підлягає скасуванню в частині покладення на позивача судових витрат, з ухваленням нового судового рішення в цій частині про стягнення з відповідача на користь позивача 7 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу 2 442,40 грн судового збору.
Розподіл судових витрат
Враховуючи те, що рішення суду першої інстанції оскаржується лише в частині судових витрат, відповідно до статті 129 ГПК України, судом апеляційної інстанції розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,
1. Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Уніка" на рішення Господарського суду міста Києва від 27.11.2024 у справі №910/11096/24 задовольнити.
2. Скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 27.11.2024 у справі №910/11096/24 в частині покладення на позивача судових витрат та ухвалити нове судове рішення в цій частині.
3. Стягнути з Приватного акціонерного товариства страхової компанії "Інтер-Поліс" (01033, місто Київ, вулиця Володимирська, будинок 69; ідентифікаційний код 19350062) на користь Приватного акціонерного товариства "Страхова компанія "Уніка" (04112, місто Київ, вулиця Теліги Олени, будинок 6 літ. В; ідентифікаційний код 20033533) 2 442 (дві тисячі чотириста сорок дві) грн 40 коп судового збору та 7 000 (сім тисяч) грн 00 коп витрат на професійну правову допомогу.
4. Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.
5. Матеріали справи №910/11096/24 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, що визначені в частині 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя Л.Г. Сітайло
Судді С.І. Буравльов
В.В. Шапран