04 березня 2025 рокуЛьвівСправа № 500/5221/24 пров. № А/857/30150/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Коваля Р. Й.,
суддів Гуляка В. В.,
Ільчишин Н. В.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2024 року (прийняте у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у м. Тернополі; суддя Дерех Н. В.) у справі № 500/5221/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
У серпні 2024 року ОСОБА_1 (далі також - позивач) звернувся до Тернопільського окружного адміністративного суду із вказаним позовом та просив:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо відмови в нарахуванні і виплаті ОСОБА_1 підвищення згідно з пенсії за п. “г» ст. 77 Закону України “Про пенсійне забезпечення» в розмірі 50% мінімальної пенсії за віком, як репресованій особі, яку надалі було реабілітовано;
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області щодо відмови ОСОБА_1 у зарахуванні часу перебування в засланні з 26 серпня 1952 року по 12 квітня 1953 року, який перебував на спецпоселенні і згодом реабілітований, в потрійному розмірі до стажу роботи для призначення трудових пенсій;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області здійснити нарахування і виплату ОСОБА_1 підвищення пенсії в розмірі 50% від мінімальної пенсії за віком згідно п. “г» ст. 77 Закону України “Про пенсійне забезпечення», як репресованій особі, яку надалі було реабілітовано, починаючи з 01 серпня 2024 року, та здійснити перерахунок стажу роботи згідно зі ст. 58 Закону України “Про пенсійне забезпечення», зі ст. 6 Закону України “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» з 01 серпня 2024 року як пільгу з обчислення стажу роботи до розрахунку пенсії у потрійному розмірі за час перебування у засланні з 26 серпня 1952 року по 12 квітня 1953 року.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що на нього розповсюджується дія Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного режиму 1917-1991 років» і він, як репресована особа, яку надалі було реабілітовано, має право на підвищення до пенсії передбачене пунктом "г" статті 77 Закону № 1788-XII у розмірі 50% мінімальної пенсії за віком, а його стаж має обраховуватися у потрійному розмірі.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2024 року позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області щодо відмови у проведенні підвищення пенсії ОСОБА_1 та невиплаті підвищення пенсії, як члену сім'ї репресованої особи, яку надалі було реабілітовано, у розмірі, передбаченому п. “г» ст. 77 Закону України “Про пенсійне забезпечення», із розрахунку 25 відсотків мінімальної пенсії за віком.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України у Тернопільській області здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату підвищення пенсії у розмірі 25 відсотків мінімальної пенсії за віком згідно із п. “г» ст. 77 Закону України “Про пенсійне забезпечення» з 01.04.2023.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із зазначеним рішенням, його оскаржило ГУ ПФУ в Тернопільській області, яке вважає, що суд першої інстанції при прийнятті рішення невірно застосував норми матеріального права. Тому просило скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.
Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що у матеріалах пенсійної справи є дані про те, що позивач зазнав політичних репресій як член сім'ї, яку було примусово переселено. Позивачу виплачується підвищення до пенсії у розмірі 43,52 грн відповідно до постанови Кабінету Міністрів України “Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» №654 від 16.07.2008. Тому проводити позивачу перерахунок пенсії як репресованій особі та згодом реабілітованій згідно з пунктом “г» статті 77 Закону України “Про пенсійне забезпечення» немає підстав.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, у якому вказав, що доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, є безпідставними, необґрунтованими; жодних доказів в обґрунтування порушенням судом першої інстанції при ухваленні цього рішення, норм матеріального та процесуального права, відповідачем при поданні апеляційної скарги не надано.
Суд апеляційної інстанції відповідно до статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до частини четвертої статті 229 КАС України у зв'язку з розглядом справи у письмовому провадженні фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.
Як встановлено судом, позивач має право на пільги та компенсації, встановлені Законом України “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданого 17.07.2024 Управлінням соціальної політики Тернопільської міської ради.
Позивачу виплачується пенсія за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до архівної довідки Управління Міністерства внутрішніх справ України в Тернопільській області № 26-М-4//2024 від 09.07.2024 ОСОБА_1 , 1947 р. н., разом з батьками ОСОБА_2 , 1905 р. н., ОСОБА_3 , 1907 р. н., та сестрою ОСОБА_4 , 1936 р. н., на підставі наказу Міністерства Державної Безпеки СРСР № 00386 від 20.10.1948 рішенням позасудових органів в адміністративному порядку, як члени сім'ї активного посібника ОУН, 26 серпня 1952 року були виселені з села Перепельники Зборівського району Тернопільської області на спецпоселення в ОСОБА_5 з конфіскацією майна. Виселення сім'ї ОСОБА_6 затверджено Особливою Нарадою при МДБ СРСР від 09.08.1952, протокол № 59. На поселенні під наглядом спецкомендатури родина ОСОБА_6 перебувала до 12 квітня 1953 року. Зважаючи на те, що ніхто з вищевказаних осіб засуджений не був, а мало місце їх адміністративне виселення, проведене позасудовими органами, дії яких Законом України від 17.04.1991 “Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» визнані незаконними. На підставі ст. 3 вказаного Закону ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 та ОСОБА_1 - реабілітовані.
У відповідь на заяву позивача від 22.07.2024 щодо перерахунку пенсії, відповідач листом від 08.08.2024 повідомив про відмову у перерахунку підвищення та стажу роботи, покликаючись на те, що в пенсійній справі є дані про те, що позивач зазнав політичних репресій, як член сім'ї, яку було примусово переселено, а також у матеріалах пенсійної справи відсутні документи, які б підтверджували, що позивач працював на спецпоселенні, а тому для зарахування до стажу роботи у потрійному розмірі періоду перебування на спецпоселенні підстав немає.
Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що Закон України “Про пенсійне забезпечення» має вищу юридичну силу ніж постанова Кабінету Міністрів України від 16 липня 2008 року № 654, а тому застосуванню в цьому випадку підлягає саме вказаний Закон.
Враховуючи вказане, виходячи із визначених загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, підвищення до пенсії позивачу повинно обчислюватися не на підставі постанови Кабінету Міністрів України № 654, яка істотно звужує обсяг встановлених законом прав, а відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення», який має вищу юридичну силу.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 1 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні» № 962-XII від 17.04.1991 (далі - Закон № 962-ХІІ) (у редакції, чинній на час реабілітації позивача) визначено вважати реабілітованими осіб, які з політичних мотивів були необґрунтовано засуджені судами або піддані репресіям позасудовими органами, в тому числі “двійками», “трійками», особливими нарадами і в будь-якому іншому позасудовому порядку, за вчинення на території України діянь, кваліфікованих як контрреволюційні злочини за кримінальним законодавством України до набрання чинності Законом СРСР “Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25 грудня 1958 року, за винятком осіб, зазначених у статті 2 цього Закону.
Визнати реабілітованими також громадян, засуджених за:
- антирадянську агітацію і пропаганду за статтею 7 Закону СРСР “Про кримінальну відповідальність за державні злочини» від 25 грудня 1958 року і статтею 62 Кримінального кодексу України в редакціях до прийняття Закону Української РСР від 28 жовтня 1989 року “Про затвердження Указу Президії Верховної Ради Української РСР від 14 квітня 1989 року “Про внесення змін і доповнень до Кримінального і Кримінально-процесуального кодексів Української РСР»;
- поширення завідомо неправдивих вигадок, що порочать радянський державний і суспільний лад, тобто за статтею 187-1 Кримінального кодексу України;
- порушення законів про відокремлення церкви від держави і школи від церкви, посягання на особу та права громадян під приводом справляння релігійних обрядів, якщо вчинені дії не були поєднані з заподіянням шкоди здоров'ю громадян чи статевою розпустою.
Дія цієї статті поширюється на осіб, громадян України, які постійно проживали в Україні і яких з різних причин було переміщено за межі колишнього Радянського Союзу, необґрунтовано засуджено військовими трибуналами, Верховним Судом Союзу РСР чи піддано репресіям позасудовими органами (статтю 1 доповнено частиною 3 згідно із Законом № 2353-ХІІ).
Підлягають реабілітації також особи, щодо яких з політичних мотивів застосовано примусові заходи медичного характеру.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення процедури реабілітації жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років» № 2325-VIII від 13.03.2018 (далі - Закон № 2325-VIII) внесено ряд суттєвих змін до зазначеного Закону. Так, серед іншого, змінено назву закону на “Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», а також викладено в новій редакції преамбулу та статті 1, 3, 6 Закону № 962-ХІІ, визнано такою, що втратила чинність постанову Верховної Ради України Про тлумачення Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні». Зміни набули чинності 05.05.2018.
Цей перелік надав значно ширшого тлумачення поняттю репресованих осіб та осіб, які потерпіли від репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років, та розширив коло осіб, до яких можуть бути застосовано пільги, передбачені Законом № 962-ХІІ.
Як визначено статтею 1-1 цього Закону України репресована особа - особа, яка зазнала репресій з мотивів та у формах, визначених цим Законом.
Відповідно до статті 1-2 Закону № 962-XII реабілітованими визнаються особи: які до 24 серпня 1991 року були обвинувачені або яким було призначено покарання за рішенням позасудового органу незалежно від діяння або мотивів обвинувачення чи призначення покарання; стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено факт здійснення репресій проти таких осіб з класових, національних, політичних, релігійних, соціальних мотивів; стосовно яких до 24 серпня 1991 року були здійснені репресії за рішенням іншого репресивного органу, якщо встановлено недоведеність вини таких осіб у скоєнні злочину або адміністративного правопорушення; які до 24 серпня 1991 року були арештовані, перебували під вартою і яким було пред'явлено обвинувачення за статтями законодавчих актів, передбачених пунктами 1-5, за законодавчими актами, передбаченими пунктами 6-14, за діяння, передбачені пунктами 15-22 статті 3 цього Закону, якщо справи проти таких осіб були припинені під час слідства, попереднього (досудового) слідства або закриті за відсутності події злочину, відсутності складу злочину, недоведеності участі особи у вчиненні злочину; стосовно яких до 24 серпня 1991 року за рішенням іншого репресивного органу були здійснені репресії у формах, визначених статтею 2 цього Закону, за недонесення (неповідомлення) про вчинення або підготовку до вчинення іншою особою діяння, за яке законодавством, що діяло до 24 серпня 1991 року, було передбачено кримінальну або адміністративну відповідальність, за умови що особа, якій призначено покарання за вчинення або підготовку до вчинення такого діяння, була реабілітована в установленому порядку.
Статтею 4 Закону № 962-XII передбачено поновити реабілітованих в усіх громадянських правах, у тому числі в праві проживання в населених пунктах і місцевостях, в яких вони постійно проживали до репресій, поширивши це право на членів їх сімей.
Згідно з пунктом 2.13 постанови Правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005, якою затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» за документ, який засвідчує, що особа визнана реабілітованою, приймається завірена в установленому порядку копія посвідчення реабілітованого. Для осіб, реабілітованих згідно зі статтею 3 Закону України «Про реабілітацію жертв політичних репресій в Україні», приймаються довідки органів внутрішніх справ, видані на підставі наявних у них відповідних документів (постанови про вислання, особистих справ на висланих осіб тощо), а за відсутності таких документів довідки районних комісій з поновлення прав реабілітованих, видані на підставі встановленого факту переселення.
Згідно з пунктом “г» частини 1 статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII призначені пенсії підвищуються громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані, призначені пенсії - на 50 процентів, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - на 25 процентів мінімальної пенсії за віком.
Відповідно до пункту 6 Розділу XV Прикінцеві положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 до прийняття відповідного закону до пенсій, передбачених цим Законом, установлюються надбавки та здійснюється їх підвищення згідно із Законом України «Про пенсійне забезпечення». Зазначені надбавки та підвищення встановлюються в розмірах, що фактично виплачувалися на день набрання чинності цим Законом з наступною індексацією відповідно до законодавства про індексацію грошових доходів населення. Виплата їх здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Підпунктом 2 пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про підвищення рівня пенсійного забезпечення громадян» № 654 від 16.07.2008 визначено, що з 01.09.2008 репресованим особам, яких у подальшому було реабілітовано, до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії, підвищення проводиться в розмірі 54,4 гривні, а членам їх сімей, яких було примусово переселено, - 43,52 гривні.
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, Конституція має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України та повинні відповідати їй.
Стаття 28 Закону № 1058-IV визначає розмір мінімальної пенсії за віком, який встановлений в розмірі прожиткового мінімуму, встановленому для осіб, що втратили працездатність, визначеного законом.
Прожитковий мінімум відповідно до вимог частини першої статті 2 Закону України «Про прожитковий мінімум» № 966-XIV від 15.07.1999 застосовується для встановлення розмірів мінімальної заробітної пенсії за віком.
Розмір мінімальної пенсії за віком визначається лише за правилами, встановленими статтею 28 Закону № 1058-IV, згідно з якою мінімальний розмір пенсії за віком, встановлений абзацом 1 частини першої цієї статті, застосовується виключно для визначення розмірів пенсії, призначених згідно з цим Законом.
Виходячи із загальних засад пріоритетності законів над підзаконними актами, при визначенні розміру підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, що виплачуються замість пенсії громадянам, які необґрунтовано зазнали політичних репресій і згодом були реабілітовані та членам їх сімей, яких було примусово переселено, слід керуватися нормами Закону України «Про пенсійне забезпечення», який має вищу юридичну силу, а не підпунктом 2 пункту 4 Постанови № 654, зважаючи на те, що останній звужує розмір сум, що підлягають виплаті реабілітованим громадянам та суперечить наведеним нормам Закону.
Аналогічна правова позиція сформована Верховним Судом в постановах від 10.10.2018 у справі № 446/1549/16-а, від 27.11.2018 у справі № 446/1515/16-а та від 06.02.2019 у справі № 446/1848/16-а.
Аналізуючи співвідношення підпункту 2 пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 16.07.2008 № 654 і пункту "г" статті 77 Закону України «Про пенсійне забезпечення», суд виходить з пріоритетності застосування до спірних правовідносин положень Закону України «Про пенсійне забезпечення», як нормативно-правового акту вищої юридичної сили.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що місцевий суд повно і всебічно дослідив і оцінив обставини по справі, надані сторонами докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.
Статтею 316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням викладеного, рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують, тому підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції відсутні.
Керуючись ст. ст. 229, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 15 жовтня 2024 року в адміністративній справі № 500/5221/24 - без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає оскарженню в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
Головуючий суддя Р. Й. Коваль
судді В. В. Гуляк
Н. В. Ільчишин