04 березня 2025 рокуЛьвівСправа № 260/3083/22 пров. № А/857/2187/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
судді-доповідача -Шевчук С. М.
суддів -Кухтея Р. В.
Носа С. П.
за участю секретаря судового засідання Вовка А.Ю.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2024 року у справі № 260/3083/22 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до приватного виконавця Пивоварова Юрія Георгійовича, Іршавського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Закарпатській області про визнання протиправними дій та скасування постанов,
місце ухвалення судового рішення м.Ужгород
Розгляд справи здійснено за правиламипозовного провадження в окремих категоріях термінових справ
суддя у І інстанціїЛуцович М.М.
дата складання повного тексту рішенняне зазначена
І. ОПИСОВА ЧАСТИНА
ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду із позовом до приватного виконавця Пивоварова Юрія Георгійовича, Іршавського відділу державної виконавчої служби у Хустському районі Закарпатської області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (Івано-Франківськ), в якому, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 09.09.2022, просив:
1) визнати дії приватного виконавця Пивоварова Юрія Георгійовича при винесенні постанови про відкриття виконавчого провадження від 05.10.2021 року та постанови про повернення виконавчого документа стягувачеві від 24.02.2022 в рамках ВП № 67038146 з виконання виконавчого напису № 182, виданого 04.02.2015 приватним нотаріусом Ужгородською районного нотаріального округу Асаулюк А.В. про стягнення з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ) грошових коштів в сумі 22742,85 грн - протиправними;
2) визнати протиправною постанову про відкриття виконавчого провадження від 05.10.2021 та постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві від 24.02.2022 у ВП № 67038146 приватного виконавця Пивоварова Ю.Г.;
3) визнати протиправними та скасувати постанову державною виконавця Іршавського відділу державної виконавчої служби у Хустському районі Закарпатської області Південно-Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Капітан А.І. від 11.07.2022 про відкриття виконавчого провадження № 69342655 та похідних від неї постанов про арешт майна боржника, про арешт коштів боржника в рамках ВП № 69342655.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2024 року у справі № 260/3083/22 відмовлено у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до приватного виконавця Пивоварова Юрія Георгійовича (площа Кирила і Мефодія, буд. 1, офіс 41-В, м. Ужгород, Закарпатська область, 88000), Іршавського відділу державної виконавчої служби у Хустському районі Закарпатської області Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (Івано-Франківськ) (вул. Федорова, 29, м. Іршава, Закарпатська область, код ЄДРПОУ 34783035) про визнання протиправними дій та скасування постанов.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким позов задовольнити повністю. В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, судове рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
В доводах апеляційної скарги вказує, що не погоджується з висновками суду першої інстанції, позаяк постановою державного виконавця від 21.09.2016 року було відкрито виконавче провадження ВП № 52281429 з виконання виконавчого напису № 182, виданого 04.02.2015 приватним нотаріусом Ужгородського районного нотаріального округу Асаулюк A.B., про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошових коштів в сумі 22742, 85 грн.
В подальшому рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 27 січня 2021 року у справі № 260/4317/20, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19.04.2021 року, вищевказану постанову, постанову від 27.07.2018 про арешт майна боржника у ВП № 52281429, постанови від 18.10.2018 та від 12.08.2019 про арешт коштів боржника у ВП № 52281429 визнано протиправними та скасовано. У зв'язку з вказаним повідомленням старшого державного виконавця Ужгородського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Копрушака Тараса Геннадійовича повернуто виконавчий документ № 182 від 04.02.2015 без прийняття до виконання.
При цьому позивач вказує, що виконавчий напис, вчинений приватним нотаріусом Ужгородського районного нотаріального округу Асаулюк A.B. 04.02.2015 року, міг бути пред'явлений до виконання до відділу (підрозділу) державної виконавчої служби протягом одного року з моменту його вчинення, тобто до 04.02.2016 року.
Однак, 05.10.2021 року приватним виконавцем Пивоваровим Ю.Г. було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження АСВП № 67038146, після чого відповідно виконавче провадження було завершено, а 11.07.2022 року державним виконавцем Іршавського відділу державної виконавчої служби у Хустському районі Закарпатської області Південно-Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м, Івано-Франківськ) Капітан А.І. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого напису №182 від 04.02.2015 року.
Позивач вважає, що ні приватний виконавець Пивоваров Ю.Г., ні державний виконавець не мали права відкривати дане виконавче провадження, з огляду на пропущений встановлений законом річний строк пред'явлення виконавчого напису нотаріуса до виконання. При цьому вказує, що за висновками відображеними у постановах ВП ВС від 2610.2022року у справі № 201/13239/15-ц та ВС від 28.01.2021 року у справі №922/5723/14, повернення виконавчого документу без прийняття до виконання з підстав, визначених у частині 4 ст. 4 та ч. 3 ст. 5 Закону №1404-УІІІ не переривають строк пред'явлення такого документа до виконання. З урахуванням того, що виконавчий документ був повернутий державним виконавцем не з підстав, визначених у ст. 37 названого Закону, а без прийняття до виконання на підставі п.10. ст.4 цього ж Закону, то строки пред'явлення документу до виконання не перериваються.
Пропуск строку пред'явлення виконавчого документа до виконання є безумовною підставою для повернення виконавчого документа стягувачу.
Відповідачі своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористалися, відповідно до частини 4 статті 304 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Учасники справи були повідомлені про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені у відповідності до вимог ст. 268 КАС України, а зокрема відповідачі та представник позивача повідомлені через електронний кабінет сервісу "Електронний суд" Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (ЄСІТС), підтвердженням чого є відповідні дані автоматизованої системи документообігу суду.
В судовому засіданні представник позивача Джуган Н.Б. надала пояснення та підтримала доводи апеляційної скарги.
Представники відповідачів в судове засідання не прибули, про причини неприбуття не повідомили. Клопотань про відкладення слухання справи не направляли.
ІІ. ОЦІНКА СУДУ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
Ухвалюючи судове рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з положень п.4 статті 12 Закону України “Про виконавче провадження» який передбачає, що строк пред'явлення виконавчого документа до виконання переривається у разі пред'явлення виконавчого документа до виконання.
При цьому судом ураховано, що строк пред'явлення виконавчого напису №182 від 04.02.2015 року, виданого приватним нотаріусом Асаулюк А.В було перервано, позаяк такий документ було пред'явлено стягувачем до виконання 19.09.2015 році. Наслідком чого було відкриття виконавчого провадження та здійснення виконавчих дій державним виконавцем впродовж періоду з 19.09.2015 року до 30.06.2021 (дати повернення вказаного виконавчого документу на виконання судового рішення, згідно якого суд встановив, що виконавчий документ пред'явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю).
Як наслідок суд першої інстанцій дійшов висновку, що оскаржувані постанови від 05.10.2021 ВП №67038146 та постанови про повернення виконавчого документа стягувачу від 24.02.2022 ВП №67038146, постанови про відкриття виконавчого провадження від 11.07.2022 ВП №69342655 та постанови про арешт коштів боржника від 20.03.2023 ВП №69342655 винесено у відповідності до вимог Закону України “Про виконавче провадження».
ІІІ. ОБСТАВИНИ, ВСТАНОВЛЕНІ СУДОМ
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 04.02.2015 року приватним нотаріусом Ужгородського районного нотаріального округу Асаулюк A.B. вчинено виконавчий напис № 182 про стягнення з ОСОБА_3 , РНОКПП № НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_4 , місце проживання: АДРЕСА_5 на користь ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 22742,85 грн.
Постановою державного виконавця Ужгородського міського відділу державної виконавчої служби Копрушак Т.Г. за заявою ОСОБА_2 від 19.09.2015 року відкрито виконавче провадження №52281429 від 21.09.2016 року з примусового виконання виконавчого напису приватного нотаріуса Ужгородського районного нотаріального округу Асаулюк A.B. № 182 від 04.02.2015 року про стягнення з боржника - ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 22742,85 грн.
Постановою головного державного виконавця Ужгородського міського відділу державної виконавчої служби Роман В.Я. від 27.07.2018 у виконавчому провадженні №52281429 арештовано майно боржника.
Постановою державного виконавця Ужгородського міського відділу державної виконавчої служби Копрушаком Т.Г. від 18.10.2018 та від 12.08.2019 у виконавчому провадженні №52281429 арештовано кошти боржника.
Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 27 січня 2021 року у справі № 260/4317/20, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19.04.2021 року, адміністративний позов ОСОБА_1 до Ужгородського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) про визнання дій протиправними та скасування постанов задоволено повністю:
1) визнано протиправною та скасовано постанову державного виконавця Ужгородського міського відділу державної виконавчої служби Копрушак Т.Г. від 21.09.2016 року про відкриття виконавчого провадження ВП № 52281429 з виконання виконавчого напису № 182, виданого 04.02.2015 приватним нотаріусом Ужгородського районного нотаріального округу Асаулюк A.B. про стягнення з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 ) грошових коштів в сумі 22742, 85 грн;
2) визнано протиправною та скасовано постанову головного державного виконавця Ужгородського міського відділу державної виконавчої служби Роман В.Я. від 27.07.2018 про арешт майна боржника у ВП № 52281429;
3) визнано протиправними та скасовано постанови державного виконавця Ужгородського міського відділу державної виконавчої служби Копрушак Т.Г. від 18.10.2018 та від 12.08.2019 про арешт коштів боржника у ВП № 52281429.
Постановою старшого державного виконавця Ужгородського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Ужгородського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Копрушака Тараса Геннадійовича про скасування процесуального документу від 30.06.2021 ВП №52281429 скасовано документ “Постанова про відкриття виконавчого провадження» від 21.09.2016, що видав ОСОБА_4 при примусовому виконанні виконавчого документу № 182, виданого 04.02.2015 приватним нотаріусом Ужгородського районного нотаріального округу Асаулюк A.B. про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошових коштів в сумі 22742, 85 грн.
Повідомленням старшого державного виконавця Ужгородського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Ужгородського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Копрушака Тараса Геннадійовича про повернення виконавчого документу стягувачу без прийняття до виконання від 30.06.2021 у ВП № 52281429, повернуто виконавчий документ № 182, виданий 04.02.2015 приватним нотаріусом Ужгородського районного нотаріального округу Асаулюк A.B., про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошових коштів в сумі 22742, 85 грн., без прийняття до виконання.
В подальшому на підставі заяви стягувача - ОСОБА_2 приватним виконавцем виконавчого округу Закарпатської області Пивоваровим Юрієм Георгійовичем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження від 05.10.2021 ВП №67038146 з виконання виконавчого документу № 182, виданого 04.02.2015 приватним нотаріусом Ужгородського районного нотаріального округу Асаулюк A.B. про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошових коштів в сумі 22742, 85 грн (яка є предметом спору у цій справі).
24.02.2022 приватним виконавцем виконавчого округу Закарпатської області Пивоваровим Юрієм Георгійовичем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу від ВП №67038146, а зокрема на вимогу стягувача повернуто виконавчий документ № 182, виданий 04.02.2015 приватним нотаріусом Ужгородського районного нотаріального округу Асаулюк A.B., про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошових коштів в сумі 22742, 85 грн та припинено чинність арешту майна боржника та скасовано інші заходи примусового виконання рішення.
11.07.2022 державним виконавцем Іршавського відділу державної виконавчої служби у Хустському районі Закарпатської області Південно-Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Капітан А.І. винесено за заявою стягувача ОСОБА_2 постанову від 11.07.2022 ВП №69342655 про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого напису №182 від 04.02.2015 року, виданого приватним нотаріусом Асаулюк A.B., про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 22742,85 грн.
Постановою державного виконавця Іршавського відділу державної виконавчої служби у Хустському районі Закарпатської області Південно-Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Капітан А.І. про арешт коштів боржника від 20.03.2023 ВП №69342655 накладено арешт на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належить боржнику ОСОБА_5 .
Не погоджуючись з постановами про відкриття виконавчого провадження від 05.10.2021 ВП №67038146, про повернення виконавчого документа стягувачу від 24.02.2022 ВП №67038146, про відкриття виконавчого провадження від 11.07.2022 ВП №69342655, про арешт коштів боржника від 20.03.2023 ВП №69342655, позивач звернувся до суду з цим позовом.
ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України (КАС України), колегія суддів встановила таке.
Згідно ч. 4 ст. 372 КАС України примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом.
Спеціальним законом, що регулює порядок вчинення виконавчих дій є Закон України “Про виконавче провадження» № 1404-VIII від 02.06.2016 (далі - Закон № 1404-VIII) (далі в редакції станом на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження" виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: 1) виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України; 1-1) судові накази; 2) ухвал, постанов судів у цивільних, господарських, адміністративних справах, справах про адміністративні правопорушення, кримінальних провадженнях у випадках, передбачених законом; 3) виконавчих написів нотаріусів; 4) посвідчень комісій по трудових спорах, що видаються на підставі відповідних рішень таких комісій; 5) постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди; 6) постанов органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом; 7) рішень інших державних органів та рішень Національного банку України, які законом визнані виконавчими документами; 8) рішень Європейського суду з прав людини з урахуванням особливостей, передбачених Законом України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", а також рішень інших міжнародних юрисдикційних органів у випадках, передбачених міжнародним договором України; 9) рішень (постанов) суб'єктів державного фінансового моніторингу (їх уповноважених посадових осіб), якщо їх виконання за законом покладено на органи та осіб, які здійснюють примусове виконання рішень.
Відповідно до положень пункту першого частини другої статті 18 Закону №1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 26 Закону України “Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, за заявою стягувача про примусове виконання рішення.
Відповідно до ч. 5 ст. 26 Закону № 1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
Відповідно до частини 1 ст. 37 Закону № 1404-VIII виконавчий документ повертається стягувачу, якщо:
1) стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа;
2) у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними;
3) стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення;
4) стягувач перешкоджає проведенню виконавчих дій або не здійснив авансування витрат виконавчого провадження, передбачене статтею 43 цього Закону, незважаючи на попередження виконавця про повернення йому виконавчого документа;
5) у результаті вжитих виконавцем заходів неможливо встановити особу боржника, з'ясувати місцезнаходження боржника - юридичної особи, місце проживання, перебування боржника - фізичної особи (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, у зв'язку з втратою годувальника, про відібрання дитини, а також виконавчі документи, за якими мають бути стягнуті кошти чи інше майно, та інші виконавчі документи, що можуть бути виконані без участі боржника);
6) у боржника відсутнє визначене виконавчим документом майно, яке він за виконавчим документом повинен передати стягувачу в натурі;
7) боржник - фізична особа (крім випадків, коли виконанню підлягають виконавчі документи про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я, у зв'язку із втратою годувальника, а також виконавчі документи про відібрання дитини) чи транспортні засоби боржника, розшук яких здійснювався поліцією, не виявлені протягом року з дня оголошення розшуку;
8) відстрочка виконання рішення, надана судом, яким постановлено рішення, не закінчилася;
9) законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення;
10) відсутня його згода на заміщення приватного виконавця у випадках, передбачених Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів";
11) запроваджено тимчасову адміністрацію банку-боржника, крім рішень немайнового характеру.
Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону, крім випадків, коли виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов'язання підлягають припиненню відповідно до умов угоди про врегулювання спору (мирової угоди), укладеної між іноземним суб'єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулювання спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, незалежно від дати укладення такої угоди (ч. 5 ст.37 Закону № 1404-VIII) .
Статтею 12 Закону № 1404-VIII встановлено строки пред'явлення виконавчих документів до виконання та підстави для переривання строку давності пред'явлення виконавчого документа до виконання, поновлення пропущеного строку, а зокрема:
1. Виконавчі документи можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред'явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.
2. Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття.
3. Виконавчий документ про стягнення періодичних платежів у справах про стягнення аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я, втрати годувальника тощо може бути пред'явлено до виконання протягом усього періоду, на який присуджені платежі.
4. Строки пред'явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі:
1) пред'явлення виконавчого документа до виконання;
2) надання судом, який розглядав справу як суд першої інстанції, відстрочки або розстрочки виконання рішення.
5. У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв'язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред'явлення такого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв'язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника - з дня закінчення строку дії відповідної заборони.
6. Стягувач, який пропустив строк пред'явлення виконавчого документа до виконання, має право звернутися із заявою про поновлення такого строку до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції.
Отож, з приведеної норми п.1 ч. 4 ст.12 Закону № 1404-VIII вбачається, що строки пред'явлення виконавчого документа до виконання перериваються у разі пред'явлення виконавчого документа до виконання. При цьому така норма не містить жодних відсилочних норм, як умови та підставу її застосування.
З матеріалів справи убачається, що 04.02.2015 року приватним нотаріусом Ужгородського районного нотаріального округу Асаулюк A.B. вчинено виконавчий напис № 182 про стягнення з ОСОБА_3 , РНОКПП № НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_4 , місце проживання: АДРЕСА_5 на користь ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 22742,85 грн. Згідно виконавчого напису, він може пред'явлений до виконання до відділу (підрозділу) державної виконавчої служби протягом 1 (одного) року з моменту його вчинення, тобто до 04.02.2016 року.
19.09.2015 року в межах обумовленого строку, стягувачем ОСОБА_2 було пред'явлено виконавчий документ (напис приватного нотаріуса) №182 від 04.02.2015 до виконання у зв'язку з чим органом державної виконавчої служби винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №52281429 від 21.09.2016 року з примусового виконання обумовленого виконавчого напису № 182 від 04.02.2015 року про стягнення з боржника - ОСОБА_6 на користь ОСОБА_2 грошові кошти в сумі 22742,85 грн..
Вказане виконавче провадження №52281429 перебувало на виконанні у органу державної виконавчої служби понад п'ять років, а зокрема у період з 19.09.2015 року по 30.06.2021 року.
З метою виконання Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 27 січня 2021 року у справі № 260/4317/20 (яким встановлено, що виконавчий документ пред'явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю), державним виконавцем Ужгородського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Ужгородського міського відділу державної виконавчої служби Південно-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) 30.06.2021 року винесено постанову про скасування процесуального документу ВП №52281429 від 30.06.2021 року, а зокрема: постанови про відкриття виконавчого провадження №52281429 від 21.09.2016 року та інших постанов, винесені у межах обумовленого виконавчого провадження №52281429 та повернуто позивачу виконавчий документ з підстав передбачених п.10 ч.4 ст. 4 Закону №1404-VIII.
Дослідивши зміст п.10 ч.4 ст. 4 Закону № 1404-VIII установлено, що виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо: виконавчий документ пред'явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.
Отож з приведеної норми слідує, що органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем виконавчий документ повертається стягувачу без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення.
Натомість, у спірних правовідносинах виконавчий документ (напис приватного нотаріуса) №182 від 04.02.2015 був прийнятий органом державної виконавчої служби та перебував у нього на виконанні впродовж періоду з 19.09.2015 року по 30.06.2021 року, що становить понад п'ять років, як наслідок приписи п.10 ч.4 ст. 4 Закону № 1404-VIII (без прийняття до виконання) не відповідають фактичним обставини справи, позаяк орган державної виконавчої служби прийняв до виконання виконавчий напис, який перебував у нього на виконанні впродовж тривалого часу.
Досліджуючи доводи апеляційної скарги з приводу необхідності застосування до спірних правовідносин правових висновків, відображених у постановах ВП ВС від 2610.2022року у справі № 201/13239/15-ц та ВС від 28.01.2021 року у справі №922/5723/14 з приводу того, що повернення виконавчого документу без прийняття до виконання з підстав, визначених у частині 4 ст. 4 та ч. 3 ст. 5 Закону №1404-УІІІ не переривають строк пред'явлення такого документа до виконання, то колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до пункту 6.30 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 910/719/19, пункту 5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 922/2383/16; пункту 8.2 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 910/5394/15-г; постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11; постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 757/31606/15-ц) під подібними (тотожними, аналогічними, схожими справами) слід розуміти справи у яких є схожими предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог і встановлені судом фактичні обставини, а також наявне однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Дослідивши зміст постанови ВП ВС від 26.10.2022року у справі № 201/13239/15-ц та постанови ВС у справі №922/5723/14 колегією суддів установлено, що згідно правових висновків у цих справах : «приписи частини четвертої статті 4 та пунктів 1 і 2 частини третьої статті 5 Закону №1404-VIII щодо повернення виконавчого документа стягувачеві без прийняття до виконання не передбачають можливості застосування приписів статті 12 цього Закону стосовно переривання строку пред'явлення виконавчого документа до виконання».
Натомість порівнюючи предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог, час виникнення спірних правовідносин і встановлені фактичні обставини у справі, яка переглядається, та вищезазначених справах зазначених скаржником, суд апеляційної інстанції зазначає що вони є відмінними, позаяк у цій справі має місце прийняття органом державної виконавчої служби виконавчого документу до виконання, перебування вказаного документу на виконанні впродовж періоду з 19.09.2015 року по 30.06.2021 року, що становить більше п'яти років та повернення його внаслідок прийняття судового рішення, яким встановлено обставини щодо порушення органом державної виконавчої служби територіальної юрисдикції. Однак висновки, відображені у постанові ВП ВС від 26.10.2022року у справі № 201/13239/15-ц та постанови ВС у справі №922/5723/14, стосуються інших фактичних обставин у яких відсутні дії щодо тривалого виконавчого провадження.
Отож висновки Верховного Суду стосовно застосування норм права, викладені у перелічених вище справах, стосується правовідносин, які не є подібними до спірних правовідносин в оскаржуваній частині у цьому апеляційному провадженні, тому не можуть слугувати прикладом неправильного застосування судом першої інстанції норм права при ухваленні судового рішення.
Крім того колегією суддів ураховано, що одним з найважливіших принципів в адміністративному судочинстві є принцип верховенства права. Цей принцип знаходить своє вираження в ст. 8 Конституції України і означає пріоритет прав та свобод людини, справедливість і гуманізм у діяльності органів державної влади і місцевого самоврядування. Конституція України не має визначення поняття «верховенство права», а лише зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права (ч. 1 ст. 8 Конституції України), хоча даний принцип має не лише ідеологічне, а й практичне значення.
Відповідно до ч.1 статті 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.
Конституційний Суд України зазначає, що «верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України» (Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 №15-рп/2004.6). Характеризуючи зазначений принцип Конституційний Суд України розглядає право не як нормативний акт чи систему нормативних актів, а як втілення справедливості, що є протилежним безправності і свавіллю.
Суд наголошує, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване статтею 6 Конвенції прав людини та основоположних свобод, повинно тлумачитися у світлі преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права як елемент спільної спадщини держав-учасниць.
З доповіді Європейської комісії «За демократію через право», яка була схвалена Комісією на 86-му пленарному засіданні (Венеція, 25- 26 березня 2011 року) убачається, що Венеціанська комісія наголосила, що, попри розбіжності в поглядах на принцип верховенства права, існує консенсус щодо стрижневих елементів поняття «верховенство права», а самі елементи є не лише формальними, а й субстантивними (матеріальними). Такими стрижневими елементами є: 1) законність, включаючи прозорий, підзвітний та демократичний процес введення в дію приписів права; 2) юридична визначеність; 3) заборона свавілля; 4) доступ до правосуддя, представленого незалежними та безсторонніми судами, включно з тими, що здійснюють судовий нагляд за адміністративною діяльністю; 5) дотримання прав людини; 6) заборона дискримінації та рівність перед законом .
Крім того, у 2016 році Венеційська комісія підкреслила, що верховенство права фокусується на обмеженні влади та незалежному контролі за діяльністю державних органів, а одним із найважливіших елементів контексту, у якому здійснюється принцип верховенства права, є правова система у цілому.
У ст. 6 КАС України міститься чотири частини, які вказують, що:
« 1. Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. 2. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. 3. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. 4. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини».
Статтею 4 Закону України від 17 лютого 2022 року № 2073-IХ «Про адміністративну процедуру», який набрав чинність з 15 грудня 2023 року, визначено, що одним із принципів адміністративної процедури є верховенство права, у тому числі законності та юридичної визначеності.
При цьому принцип юридичної (правової) визначеності за позицією Комітету міністрів Ради Європи (КМРЄ), висловленою у статті 6 Рекомендацій CM/Rec (2007)7 державам-членам щодо належного адміністрування (Recommendation CM/Rec(2007)7 of the Committee of Ministers to member states on good administration), полягає в тому, що суб'єкти владних повноважень не можуть вживати жодних ретроактивних заходів (зворотної дії), за винятком випадків, передбачених законом, та допускати втручатися у набуті права і остаточні правові рішення, за винятком випадків, коли це є абсолютно необхідним у суспільних інтересах.
Щодо юридичної визначеності також неодноразово висловлювався Конституційний Суд України. Велика Палата Конституційного Суду України в абзаці другому підпункту 2.3 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 11 жовтня 2018 року № 7-р/2018 зазначила, що принцип юридичної визначеності як один із елементів верховенства права не виключає визнання за органом публічної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними.
У абзаці другому-четвертому підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини Рішення від 5 червня 2019 року № 3-р(І)/2019 № 3-р(І)/2019 Конституційний Суд України звернув увагу на те, що юридична визначеність дає можливість учасникам суспільних відносин завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх легітимних очікуваннях (legitimate expectations), зокрема у тому, що набуте ними на підставі чинного законодавства право буде реалізоване.
Юридичною визначеністю обумовлюється втілення легітимних очікувань, тобто досягнення бажаного результату шляхом вчинення правомірних дій з огляду на заздалегідь передбачені ймовірні наслідки.
Конституційний Суд України в абзаці четвертому пункту 4 Рішення 23 грудня 2022 року № 3-р/2022 зважив на те, як витлумачено поняття юридичної визначеності в міжнародних актах та документах, згідно з якими, зокрема, «юридична визначеність вимагає, щоб юридичні норми були зрозумілими й точними, а також, щоб їхньою метою було забезпечення передбачності ситуацій та правовідносин; юридична визначеність також означає, що держава загалом повинна додержувати взятих на себе зобов'язань щодо людей або виконувати їм обіцяне [поняття «виправданого (леґітимного) очікування")" (Доповідь про правовладдя, ухвалена Європейською Комісією «За демократію через право" (Венеційська Комісія) на її 86-му пленарному засіданні (Венеція, 25-26 березня 2011 року), перше речення § 46, § 48); принцип правомірних (легітимних) очікувань, за тлумаченням Венеційської Комісії, виражає ідею, що «органи публічної влади повинні не лише додержуватися приписів актів права, а й своїх обіцянок та пробуджених (у особи) очікувань" (спеціальне Дослідження Венеційської Комісії «Мірило правовладдя", CDLAD(2016)007, пункт II.B.5.61).
Повертаючись до суті спірних правовідносин, колегія суддів зазначає, що стягувач протягом значного періоду понад п'ять років мав законні сподівання, що виконавчий напис нотаріуса про стягнення боргу з позивача, як боржника буде виконаний та виконується уповноваженим державним органом виконавчої служби, в установленому порядку, у межах його юрисдикції, повноважень та у спосіб, визначений законом.
При цьому, стягувач з огляду на положення ст. 12 Закону № 1404-VIII (якою встановлено, що строк давності переривається пред'явлення виконавчих документів до виконання) був на протязі більш як п'яти років переконаний, що внаслідок пред'явлення 19.09.2015 року обумовленого вище виконавчого документу (до виконання до органу державної виконавчої служби) строк давності є перерваний.
Водночас стягувачем було ураховано, що положення п.1 ч.4 ст. 12 Закону № 1404-VIII, окрім зазначених в ній підстав для переривання строку давності, не містять жодних інших застережень та заборон, щодо переривання такого строку та необхідності застосування вказаної норми в поєднанні з іншими статтями вказаного закону.
Натомість, як слідує із змісту доводів скаржника з посиланням на правові висновки ВПВС та ВС у справах № 201/13239/15-ц та №922/5723/14, мають місце обставини за яких застосування положень п.1 ч.4 ст. 12 Закону № 1404-VIII здійснюється в поєднанні з тлумаченням ст. 37 цього ж закону, що в свою чергу вказує на недостатню юридичну чіткість та визначеність вказаної норми у її застосуванні.
Підсумовуючи викладене колегія суддів приходить до висновку, що законодавцем не забезпечено належної юридичної визначеності вказаної норми з достатньою зрозумілістю та точністю, яка заздалегідь передбачувала порядок, умови та чіткі підстави для застосування вказаної норми права в тому числі і у спірних правовідносинах, за яких держава загалом повинна додержувати взятих на себе зобов'язань щодо людей або виконувати їм обіцяне (поняття «виправданого (леґітимного) очікування") в тому числі і щодо виконання боржниками зобов'язань, визначених виконавчими документами.
Судом також ураховано, що ухвалюючи рішення від 27 січня 2021 року у справі №260/4317/20, Закарпатський окружний адміністративний суд не встановив умислу у стягувача на пред'явлення та перебування названого виконавчого документу на виконанні впродовж більш ніж п'ять років у органі державної виконавчої служби поза межами його територіальної юрисдикції та підвідомчості.
Крім того на переконання колегії суддів не забезпечення законодавцем належної юридичної визначеності п.1 ч.4 ст. 12 Закону № 1404-VIII з достатньою зрозумілістю, точністю, чіткістю та підстав і умов її застосування, а також неналежне визначення органом державної виконавчої служби його територіальної підвідомчості та юрисдикції при відкритті 19.09.2015 року виконавчого провадження за названим виконавчим документом та тривалого виконавчого провадження за цим виконавчим документом впродовж періоду (понад п'ять років) не може тлумачитися надалі, як підстава для висновку про те, що повернення виконавчого документу державним виконавцем після його тривалого перебування на виконанні в органі державної виконавчої служби з підстав порушення органом державної виконавчої служби територіальної підвідомчості та юрисдикції не перериває строк пред'явлення такого документа до виконання.
Колегія суддів також зазначає що положення ст. 37 Закону № 1404-VIII передбачають можливість повернення виконавчого документу стягувачу за його заявою про повернення виконавчого документа (п. 1 ч.1). Повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 12 цього Закону (ч. 5 вказаної статті). У цьому, випадку строк визначений статтею 12 Закону № 1404-VIII переривається у вказаному випадку без будь яких застережень.
Натомість з урахуванням доводів скаржника, виявлені судом через значний проміжок часу порушення при відкритті та здійсненні виконавчого провадження органом державної виконавчої служби щодо територіальної підвідомчості та юрисдикції строк давності пред'явлення такого документа до виконання не переривають, хоча такі обставини на відміну від обставин передбачених у п. 1 ч.1 ст. 37 Закону № 1404-VIII знаходилися поза волею стягувача.
При цьому обставин абсолютної суспільної необхідності, визначеної законодавцем або іншим державним органом та інституцією у тлумаченні та застосовуванні норми п.1 ч.4 ст.12 Закону № 1404-VIII у спосіб, зазначений скаржником (повернення виконавчого документу державним виконавцем після його тривалого перебування на виконані в органі державної виконавчої служби з підстав порушення органом державної виконавчої служби територіальної підвідомчості та юрисдикції не перериває строку пред'явлення такого документа до виконання) не доведено.
Окрім того приведені доводи скаржника щодо необхідності застосування п.1 ч.4 ст.12 Закону № 1404-VIII у спосіб, зазначений скаржником не відповідають положенням законодавства щодо обов'язковості виконання боржниками виконавчих документів та закріпленим постулатам щодо верховенства права, як втілення справедливості та юридичної визначеності законодавства з достатньою чіткістю, зрозумілістю та точністю, яка заздалегідь передбачувала порядок, умови та чіткі підстави для застосуванні вказаної норми права.
Водночас колегія суддів зазначає, що застосуванням судом першої інстанції до спірних правовідносин положень пункту 1 частини 4 ст.12 Закону № 1404-VIII щодо переривання строку не призводить до надмірного порушення прав позивача, як боржника у названому виконавчому провадженні в порівнянні зі стягувачем (який понад 5 років без результатно чекав виконання зобов'язання боржником), позаяк виконавчий документ (напис приватного нотаріуса) № 182, виданий 04.02.2015 є чинним та не скасованим, з вказаним виконавчим документом та необхідністю його виконання позивач був обізнаний впродовж тривалого періоду, однак вказаного без належних на те підстав не здійснив впродовж тривалого періоду, що у свою чергу вказує на ігнорування ним інституту обов'язковості виконавчого документу (адже сплачуючи кошти на судові процеси з приводу оскарження виконавчих дій та правничу допомогу, скаржник будучи добросовісним боржником мав би виконати судове рішення та сплатити стягувачу борг, тим більше що визначений названим вище виконавчим документом борг у зв'язку з інфляційними процесами що відбулися з 2015 року по даний час значно знецінився).
Тим більше на переконання колегії суддів, виявлені порушення у діяльності органу державної виконавчої служби при виконанні названого виконавчого документу не повинні бути правовою підставою для звільнення позивача, як боржника від виконання його обов'язку щодо погашення боргу, позаяк вказане не відповідає закріпленому в адміністративному судочинстві принципу верховенства права,як втілення справедливості.
За приведених обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що приватний виконавець Пивоваров Юрій Георгійович, як при винесенні постанови про відкриття виконавчого провадження від 05.10.2021 ВП №67038146 з виконання виконавчого документу (напису приватного нотаріуса) № 182, виданого 04.02.2015 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошових коштів в сумі 22742, 85 грн, так і при винесенні постанови про повернення виконавчого документа (на письмову вимогу стягувача) від 24.02.2022 ВП №67038146 діяв з урахуванням строків та положень, закріплених у статті 12 Закону № 1404-VIII.
При цьому, судом установлено, що з моменту повернення виконавчого документа (на письмову вимогу стягувача) строк пред'явлення виконавчого документа №182 від 04.02.2015 знову розпочав свій перебіг з 24.02.2022 року.
Стосовно ж доводів апеляційної скарги з приводу протиправності постанов про відкриття виконавчого провадження від 11.07.2022 ВП №69342655 та про арешт коштів боржника від 20.03.2023 ВП №69342655 то колегія суддів зазначає таке.
З матеріалів виконавчого провадження АСВП №6934265 (а.с. 154-186), копії яких долучені доданої справи убачається, що згідно із заявою від 23.02.2022 року стягувач пред'явив виконавчий документ (напис приватного нотаріуса) №182 від 04.02.2015 до виконання.
Вирішуючи питання щодо відкриття виконавчого провадження державним виконавцем за допомогою АСВП перевірено чи виконавчий напис №182 від 04.02.2015 року, виданий приватним нотаріусом Асаулюк А.В. на предмет перебування на виконанні в органах державної виконавчої служби або приватного виконавця.
За наслідками проведеної перевірки та на підставі вказаної заяви стягувача державним виконавцем Іршавського відділу державної виконавчої служби у Хустському районі Закарпатської області Південно-Західного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Івано-Франківськ) Капітан А.І. 11.07.2022 винесено постанову ВП №69342655 про відкриття виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого напису №182 від 04.02.2015 року, виданого приватним нотаріусом Асаулюк A.B., про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 22742,85 грн.
Підсумовуючи викладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з приводу того, що з огляду на положення п.4 статті 12 Закону України “Про виконавче провадження», у зв'язку з тим, що строк пред'явлення виконавчого документа до виконання було перервано пред'явленням виконавчого напису №182 від 04.02.2015 року, виданого приватним нотаріусом Асаулюк А.В., до виконання та відповідно приватним виконавцем Пивоваров Ю.Г. було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження 05.10.2021 року та повернення виконавчого документа стягувачу від 24.02.2022 АСВП №67038146, державним виконавцем правомірно у відповідності до вимог Закону України “Про виконавче провадження» винесено постанову про відкриття виконавчого провадження від 11.07.2022 ВП №69342655 та про арешт коштів боржника від 20.03.2023 ВП №69342655.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Відповідно до статті 8 Конституції України, статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави, та застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі «Гарсія Руїз проти Іспанії» (рішення від 21 січня 1999 року), зокрема, зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Європейської конвенції з прав людини і зобов'язує суди викладати підстави для своїх рішень, це не можна розуміти як вимогу давати докладну відповідь на кожний аргумент.
Тому за наведених вище підстав, якими обґрунтовано судове рішення, суд не убачає необхідності давати докладну відповідь на інші аргументи, зазначені сторонами, оскільки вони не є визначальними для прийняття рішення у цій справі.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції та вважає, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні, не спростовуються і підстав для його скасування не вбачається.
Колегія суддів зазначає, що підстави для перерозподілу та присудження судових витрат у даній справі - відсутні.
Керуючись ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 17 грудня 2024 року у справі № 260/3083/22 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення. Порядок, строки та підстави подання касаційної скарги на рішення суду апеляційної інстанції визначено ст.ст. 272, 328-331 КАС України.
Головуючий суддя С. М. Шевчук
судді Р. В. Кухтей
С. П. Нос
Повне судове рішення складено 04 березня 2025 року