04 березня 2025 рокуЛьвівСправа № 500/2496/24 пров. № А/857/16482/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді Сеника Р.П.,
суддів - Онишкевича Т.В., Судової-Хомюк Н.М.
розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 06 червня 2024 року у справі № 500/2496/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
суддя у І інстанції Мірінович У.А.,
час ухвалення рішення 06 червня 2024 року,
місце ухвалення рішення м. Тернопіль,
дата складення повного тексту рішення 06 червня 2024 року,
До Тернопільського окружного адміністративного суду надійшла позовна ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, у якій, із врахуванням заяви про уточнення позовних вимог, позивачка просить:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 05.04.2024 №192650011108 про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області призначити з 04.03.2024 пенсію за віком відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 29.03.2024 позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із заявою про призначення пенсії із зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 № 796-ХІІ. За результатами розгляду заяви, рішенням від 05.04.2024 192650011108 Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області відмовлено позичу у призначенні такої пенсії, мотивуючи тим, що вона не підтвердила мінімально необхідний період роботи чи проживання на території зони посиленого радіологічного контролю не менше 4 років станом на 01.01.1993, що і слугувало підставою для звернення до суду із відповідним позовом.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 06 червня 2024 року у справі № 500/2496/24 позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії задоволено частково; Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в України в Хмельницькій області від 05.04.2024 №192650011108 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 29.03.2024 про призначення пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та прийняти рішення з урахуванням висновків суду, зазначених у даному судовому рішенні; У задоволенні інших позовних вимог відмовлено; Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1211 грн 20 коп.
Рішення суду першої інстанції оскаржило Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, подавши на нього апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, тому просить його скасувати та винести постанову, якою відмовити в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що судом першої інстанції не взято до уваги, що позивачу відмовлено в призначенні пенсії зі зменшенням пенсійного віку у зв'язку з відсутністю необхідного періоду проживання у зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993 не менше 4-х років, оскільки до такого періоду не зараховано період навчання з 01.09.1986 по 18.01.1990 м.Кам'янець-Подільському державному педагогічному інституті, який знаходиться на території, яка не відноситься до зони радіоактивного забруднення.
Вважає безпідставними та необґрунтованими посилання суду І інстанції на Чорнобильське посвідчення серії НОМЕР_1 від 01.03.1993, як документ, що підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи, учасника ліквідації наслідків Чорнобильській АЕС, статус особи, яка постійно проживає або постійно працює на території зони посиленого радіологічного контролю 4 категорії та надає право користуватися пільгами, встановленими Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», оскільки обов?язковою умовою для призначення пенсії із зниженням пенсійного віку є підтвердження того, що позивач станом на 01.01.1993 проживала чи працювала в зоні посиленого радіологічного контролю не менше 4 років.
Крім цього, апелянт зазначає, що суд першої інстанції в порушення ст. 90, 242 КАС України та п. 9 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 №7 в рішенні від 06.06.2024 не взяв до уваги доводи та докази, що були наданні Головним управлінням Пенсійного фонду України в Хмельницькій області.
Представник позивача подав відзив на апеляційну скаргу, у якому просить рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 06 червня 2024 року у справі №500/2496/24 залишити без змін, оскільки доводи апелянта вважає безпідставними та надуманими, такими що не відповідають зібраним доказам і встановленим обставинам справи, яким суд першої інстанції дав вірну оцінку та ухвалив законне, обґрунтоване і справедливе рішення. При цьому місцевий суд дотримався норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини та не порушив норми процесуального права, врахував судовому практику ВС у спірних правовідносинах.
Визначаючись із фактом постійного проживання та роботи позивача у зоні посиленого радіологічного контролю, суд правильно врахував, що такі обставини підтверджуються посвідченням особи, потерпілої внаслідок Чорнобильської катастрофи категорія 4, серія НОМЕР_2 , яке є чинним, і не оспореним, що випливає з листа Департаменту соціального захисту населення Тернопільської обласної військової адміністрації за №04-03-10/1116 від 08.04.2024, та доводить факт проживання (навчання чи роботи) позивача не менше чотирьох років на території зони посиленого радіоекологічного контролю з 26.04.1986 до 01.01.1993.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), а тому суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для задоволення клопотання апелянта про розгляд справи в судовому засіданні з викликом (повідомленням) сторін.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення вимог скаржника, виходячи із такого.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є потерпілою від Чорнобильської катастрофи, що підтверджується посвідченням (категорія 4) серії НОМЕР_2 від 01.03.1993 виданим Тернопільською обласною державною адміністрацією.
29.03.2024 позивач звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із заявою про призначення пенсії із зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Для прийняття рішення за результатами поданої заяви, за принципом екстериторіальності, структурним підрозділом визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області від 05.04.2024 №192650011108 позивачці відмовлено у призначенні пенсії, у зв'язку з відсутністю факту проживання у зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993 - не менше 4 років.
Не погоджуючись з таким рішенням відповідача, позивач звернулась до суду із цим позовом.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що посвідчення серії НОМЕР_2 від 01.03.1993 видане Тернопільською обласною державною адміністрацією підтверджує факт проживання позивача в зоні посиленого радіоекологічного контролю не менше чотирьох років, тому подані позивачем документи не викликають сумнівів щодо її проживання в зоні посиленого радіологічного контролю протягом періоду, достатнього для виникнення права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796, а диплом про навчання не відноситься до документів, які підтверджують період проживання потерпілої внаслідок Чорнобильської катастрофи в зоні радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Колегія суддів з такими висновками суду першої інстанції не погоджується та розглядаючи спір, зазначає наступне.
Згідно із положеннями ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 45 Закону №1058-ІV пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальних захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років, мають право на зниження пенсійного віку на 2 роки та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років.
Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначеній зоні з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
З наведених положень Закону вбачається, що обов'язковою умовою наявності у особи права на призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку на підставі абз.6 п.2 ч.1 ст.55 Закону № 796-ХІІ є факт постійного проживання та (або) роботи такої особи у зоні посиленого радіологічного контролю протягом чотирьох років до 01 січня 1993 року.
Особам, які постійно не працювали/постійно не проживали в зазначеній зоні з моменту аварії по 31 липня 1986 року, але постійно проживали/постійно працювали у зоні посиленого радіологічного контролю протягом чотирьох років до 01 січня 1993 року, зменшення пенсійного віку застосовується без початкової величини зменшення пенсійного віку, з розрахунку - 1 рік за 3 роки проживання/роботи.
Пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією підставою, передбаченою цією статтею, якщо не обумовлено інше. При цьому відповідне зниження пенсійного віку, передбачене цією статтею, застосовується також до завершення періоду збільшення віку виходу на пенсію до 1 січня 2022 року. Призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» і цього Закону (частини друга та третя статті 55 Закону №796-XII).
Виходячи із змісту правовідносин, які регулюються Законом №796-ХІІ, обов'язковий для отримання особою статусу постраждалого від Чорнобильської катастрофи період проживання та роботи починає свій перебіг від дати аварії на Чорнобильській АЕС, тобто з 26 квітня 1986 року.
Отже, щодо проживання та (або) праці потерпілої особи у зоні гарантованого добровільного відселення протягом 4 років станом на 01 січня 1993 року, то його необхідно обраховувати з 26 квітня 1986 року по 01 січня 1993 року.
Положення абз.6 п.2 ч.1 ст.55 Закону №796-ХІІ за дотримання умов, визначених у ньому, дозволяють зменшувати пенсійний вік особи, але не більше ніж на 5 років.
Таким чином, виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов'язує із фактом фізичного перебування особи у забрудненій зоні у зв'язку із постійним проживанням, або у зв'язку із роботою в такій місцевості. При цьому, як вбачається зі змісту статті 55 вказаного Закону, зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи.
Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою Правління Пенсійного фонду України 25 листопада 2005 року №22-1 (далі - Порядок № 22-1), передбачено, що при призначенні (перерахунку) пенсії за віком надаються, зокрема документи, які засвідчують особливий статус особи, та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування.
Разом з тим, суд першої інстанції в основу оскаржуваного рішення поклав лише наявність у позивача посвідченням (категорія 4) серії НОМЕР_2 від 01.03.1993, виданого Тернопільською обласною державною адміністрацією, не звернувши уваги на відсутність у матеріалах справи довідки про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, виданої органами місцевого самоврядування.
Так, витягом з Реєстру територіальної громади м. Чорткова від 28.03.2024 підтверджується, що позивач з 27.07.1990 по теперішній час проживає по АДРЕСА_1 .
Згідно з трудовою книжкою позивача серії НОМЕР_3 від 19.01.1990, позивач з 19.01.1990 по теперішній час працює у Чортківській середній школі №5.
Разом з тим, згідно з дипломом серії НОМЕР_4 від 30.06.1990 позивач у 1986 році поступила та у 1990 році закінчила Кам'янець-Подільський державний педагогічний інститут.
Місто Кам'янець-Подільський не віднесено до зони посиленого радіоекологічного контролю, відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, який затверджено Постановою Кабінету Української РСР від 23.07.1991 №106.
З урахуванням наведеного період навчання позивача в Кам'янець-Подільському державному педагогічному інституту не може бути зарахований до періоду проживання (навчання та період роботи) на території зони посиленого радіоекологічного контролю, а тому такий складає менше 4 років.
Не спростовують таких висновків і копія акта про встановлення факту проживання, виданого депутатом Чортківської міської ради, від 27.03.2024, у якому зазначено, що позивач з вересня 1986 року по червень 1990 року проживала без реєстрації по АДРЕСА_1 , оскільки такий не є відповідною довідкою органу місцевого самоврядування, тобто не є належним доказом на підтвердження періоду проживання позивача на територіях радіоактивного забруднення.
Верховним Судом у постановах від 29 січня 2020 року у справі № 572/245/17 та від 17 червня 2020 року у справі № 572/456/17 сформовано висновок про те, що підставою для призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку, є належність особи до потерпілих від Чорнобильської катастрофи та факт проживання (роботи), а не реєстрації у зоні посиленого радіологічного контролю.
З огляду на зазначене, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги про те, що оскільки позивач не представила доказів постійного проживання станом на 01 січня 1993 року у зоні посиленого радіологічного контролю протягом чотирьох років, тому відсутні підстави вважати протиправним рішення ГУ ПФУ в Хмельницькій області від 05.04.2024 №192650011108 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Правову позицію аналогічного змісту викладено у постановах Верховного Суду від 11 березня 2024 року у справі № 500/2422/23, від 19 вересня 2024 року у справі №460/23707/22, від 11 листопада 2024 року у справі №460/19947/23.
Таким чином, приймаючи рішення №192650011108 від 05.04.2024 про відмову у призначенні позивачу пенсії із зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ ГУ ПФУ в Хмельницькій області діяло на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України.
Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги докази, наявні в матеріалах справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, а позов таким що не підлягає до задоволення.
Відповідно до частин першої - четвертої статті 242 КАС України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 КАСУ України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з ч. 2 ст. 6 КАС України та ст. 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «РуїзТорія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Інші зазначені апелянтом в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Згідно з ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права.
Підсумовуючи викладене, на думку апеляційного суду, при вирішенні цього публічно-правового спору суд першої інстанції неповно з?ясував обставин, що мають значення для справи та допустив порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи. Відтак, апеляційну скаргу слід задовольнити, скасувати оскаржуване рішення суду та відмовити у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до ст.139 КАС України судовий збір розподілу не підлягає.
Керуючись ст. 229, 286, 243, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області задовольнити.
Рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 06 червня 2024 року у справі № 500/2496/24 скасувати та ухвалити постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Р. П. Сеник
судді Т. В. Онишкевич
Н. М. Судова-Хомюк