Справа № 461/3616/24 Головуючий у 1 інстанції: Стрельбицький В. В.
Провадження № 22-ц/811/3451/24 Доповідач в 2-й інстанції: Приколота Т. І.
20 лютого 2025 року м.Львів
Справа № 461/3616/24
Провадження № 22-ц/811/3451/24
Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Приколоти Т.І.,
суддів : Мікуш Ю.Р., Савуляка Р.В.
секретар Салата Я.І.
розглянув апеляційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Галицького районного суду міста Львова, ухвалене у м. Львові 16 вересня 2024 року у складі судді Стрельбицького В.В. у справі за позовом ОСОБА_1 до Кредитної спілки «Либідь», Львівської філії Кредитної спілки «Либідь», про стягнення шкоди,-
встановив:
30 квітня 2024 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до КС «Либідь», Львівської філії КС «Либідь» та з урахуванням уточнених вимог, прийнятих судом, просив стягнути солідарно з відповідачів у його користь у зв'язку з несвоєчасним виконанням грошового зобов'язання: 473 532,64 грн. - 3% річних, 172 046,81 грн. - інфляційних втрат, 1 362 213,48 грн. - упущену вигоду, 977 531 грн. - моральну шкоду. В обґрунтування позову посилається на те, що рішенням Галицького районного суду м. Львова від 24 січня 2019 року у справі № 461/8093/18 стягнуто з КС «Либідь» на його ( ОСОБА_1 ) користь 272 312, 14 грн. пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання. Рішення суду вступило в законну силу 4 березня 2019 року. 20 березня 2019 року видано виконавчий лист, який пред'явлено до виконання до Голосіївського районного відділу ДВС у м. Києві. На момент звернення до суду з цим позовом Голосіївським ВДВС у м. Києві відкрито ВП № 58914345 та тривають виконавчі дії. Відповідач ухиляється від виконання грошового зобов'язання. Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних є способом захисту його майнових прав та інтересів. У зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх грошових зобов'язань, йому заподіяно моральну шкоду, яка полягає у погіршенні самопочуття, поведінки та емоцій, зміні звичайного способу життя, режиму праці і відпочинку. Він (позивач) був позбавлений можливості користуватися та вільно розпоряджатися належними йому грошовими коштами. Моральну шкоду оцінює в 977 531 грн. Вказує, що з 11 березня 2019 року по 10 серпня 2023 року ним з банківськими установами було укладено ряд договорів щодо банківського вкладу на депозитний рахунок. Він ( ОСОБА_1 ) мав змогу вкласти кошти у розмірі 272 312,14 грн. та отримати пасивний дохід у загальному розмірі 1 362 213, 48 грн., однак через неналежне виконання відповідачем свого грошового зобов'язання був позбавлений такої можливості. Вважає, вказану суму недоотриманим доходом (упущеною вигодою). Просить позов задовольнити.
Заочним рішенням Галицького районного суду міста Львова від 16 вересня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду оскаржив ОСОБА_1 . Вважає рішення незаконним та необґрунтованим, таким що порушує його законні права та інтереси, винесеним з порушенням норм матеріального та процесуального права. Просить скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову. Вказує, що своїми діями КС «Либідь» спричинила йому (позивачу) майнову та моральну шкоду. Зазначає, що відповідач мав сплатити йому кошти у розмірі 272 312,14 грн. згідно рішення Галицького районного суду м. Львова від 24 січня 2019 року у справі №461/8093/18, яке він не виконав.
Належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи її учасники в судове засідання не з'явилися, що відповідно до вимог ч.2 ст. 372 ЦПК України не є перешкодою для розгляду справи.
Згідно з ч.2 ст.247 ЦПК України у разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не проводиться. Датою ухвалення рішення є дата складення повного судового рішення (ч.5 ст. 268 ЦПК України).
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення.
Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
На підставі ч. 3 ст. 12, ст.ст. 76-81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства. Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; а також питання щодо розподілу судових витрат, допуску рішення до негайного виконання, скасування заходів забезпечення позову.
Встановлено, що рішенням Галицького районного суду м. Львова 24 січня 2024 року у справі № 461/8093/18 частково задоволено позов ОСОБА_1 до КС «Либідь», Львівської філії КС «Либідь» про стягнення пені; ухвалено стягнути з КС «Либідь» на користь ОСОБА_1 272 312,14 грн. нарахованої пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання за січень - березень 2018 року. Рішення суду вступило в законну силу 4 березня 2019 року. 20 березня 2019 року ОСОБА_1 отримав виконавчий лист і 16 квітня 2019 року пред'явив його до примусового виконання.
Постановою старшого державного виконавця Голосіївського районного Відділу державної виконавчої служби м.Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві Бондаренка М.В. від 17 квітня 2019 року відкрито виконавче провадження № 58914345.
Позивач у своїй позовній заяві посилається на те, що КС «Либідь» прострочила виконання грошового зобов'язання на вимогу сплатити суму боргу, а відтак, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних виступають способом захисту його майнових прав та інтересів. Стверджує, що знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів спричинило його матеріальні втрати, які підлягають відшкодуванню (інфляційні втрати).
Згідно наданого позивачем розрахунку за період з 4 березня 2019 року по 31 серпня 2024 року 3% річних становлять 43 532,64 грн., інфляційні втрати - 172 046,81 грн.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із наступного.
17 березня 2022 року набрав чинності п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, яким передбачено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст. 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року, в Україні введено воєнний стан із 5 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, який згодом був продовжений відповідними Указами і діє дотепер.
На підставі цього, вимоги позивача про застосування ст.625 ЦК України, заявлені за період, який стосується періоду дії в країні воєнного стану, задоволенню не підлягають. Разом з тим, з наявного у матеріалах справи розрахунку встановлено, що позивачем не було враховано вищенаведену норму законодавства під час звернення до суду із даним позовом.
ОСОБА_1 зазначає, що діями відповідача йому завдано моральної шкоди, яка полягає у погіршенні самопочуття, поведінки та емоцій, зміні свого звичайного способу життя, режиму праці і відпочинку через неналежне виконання відповідачем своїх грошових зобов'язань за депозитними договорами, яку позивач оцінює у 977 531 грн.
Відмовляючи у задоволенні позову в частині відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції посилався на ст. ст. 23, 386, 1167 ЦК України, п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року №4, та зазначив, що доводи ОСОБА_1 щодо заподіяння йому моральної шкоди у розмірі 977 531 грн. ґрунтуються лише на його власних твердженнях та не підкріплені жодними належними та допустимими доказами у справі. Позивачем не надано суду жодного належного та допустимого доказу, який засвідчує як сам факт спричинення йому моральної шкоди, так і причинно-наслідковий зв'язок між діями (бездіяльністю) відповідача та настанням такої шкоди.
ОСОБА_1 у позовній заяві вказує на те, що з 11 березня 2019 року по 10 серпня 2023 року ним з банківськими установами було укладено ряд договорів щодо банківського вкладу на депозитний рахунок, позивач мав змогу вкласти кошти у розмірі 272 312, 14 грн. та отримати пасивний дохід в розмірі 1 362 213,48 грн., однак через неналежне виконання відповідачем свого грошового зобов'язання він (позивач) був позбавлений такої можливості, чим йому було завдано збитки у виді упущеної вигоди.
Суд першої інстанції посилається на те, що ОСОБА_1 не доведено реальних втрат, які він поніс. Укладені договори про внесення банківського вкладу не свідчать про наявність упущеної вигоди. Позивачем не долучено до матеріалів справи доказів, які б свідчили про наявність законних підстав для задоволення позову.
Колегія суддів не може в повній мірі погодитися з такими висновками суду першої інстанції з урахуванням наступного.
Встановлено, що рішенням Галицького районного суду м. Львова 24 січня 2019 року у справі № 461/8093/18 стягнуто з КС «Либідь» на користь ОСОБА_1 272 312,14 грн. нарахованої пені за несвоєчасне виконання грошового зобов'язання. Рішення суду вступило в законну силу 4 березня 2019 року. Відтак, у КС «Либідь» виникло грошове зобов'язання перед позивачем.
Постановою старшого державного виконавця Голосіївського районного Відділу державної виконавчої служби м.Київ Головного територіального управління юстиції у м. Києві Бондаренка М.В. від 17 квітня 2019 року відкрито виконавче провадження № 58914345. Виконання рішення суду не проведено.
Відповідно до ч. 1 ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом (ч.1 ст. 598 ЦК України).
Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).
Згідно із ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора повинен сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та проценти на неї або дохід в іншій формі на умовах і в порядку, встановлених договором (ч. 1 ст. 1058 ЦК України).
Вкладник за договором депозиту є споживачем фінансових послуг, а фінансова установа - їх виконавцем, який несе відповідальність за неналежне надання цих послуг.
За змістом статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Рішення про присудження є рішенням, яким підтверджуються права, обов'язки та законні інтереси сторін і одну сторону зобов'язано виконати на користь другої певні дії або утриматися від їх виконання.
Рішення про стягнення грошового боргу є рішенням про присудження й лише надає праву вимоги кредитора ознак безпосередньої примусовості у реалізації, нічого не змінюючи у змісті самого спірного правовідношення.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 25 січня 2022 року у справі № 761/16124/15-ц вказала, що набрання законної сили рішенням про присудження не змінює і не припиняє того зобов'язання, до примусового виконання обов'язку з якого присуджений боржник. Відповідно до ч. 5 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, а згідно із ч. 1 ст. 598 ЦК України зобов'язання припиняється на підставах, визначених договором або законом. Набрання законної сили рішенням про присудження не змінює і не припиняє того зобов'язання, до примусового виконання обов'язку з якого присуджений боржник. Тому немає жодних підстав вважати, що у разі присудження відсотків за договором банківського вкладу за рішенням суду таке зобов'язання виникає не з договору, а з рішення суду про задоволення вимог вкладника.
Аналогічна позиція висловлена також Верховним Судом у постанові від 4 жовтня 2023 року у справі № 461/5866/20.
Позивач заявив вимоги про солідарне стягнення належних йому коштів із КС «Либідь» та Львівської філії цієї Кредитної спілки як солідарних боржників.
Колегія суддів вважає, що належним відповідачем є КС «Либідь», виходячи із наступного.
Здатність особисто здійснювати цивільні процесуальні права та виконувати свої обов'язки в суді (цивільну процесуальну дієздатність) мають, зокрема, юридичні особи (ч.1 ст. 47 ЦПК України).
Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (ст. 48 ЦПК України).
Юридичною особою є організація, створена і зареєстрована у встановленому законом порядку. Юридична особа наділяється цивільною правоздатністю і дієздатністю, може бути позивачем та відповідачем у суді (ст. 80 ЦК України).
Юридична особа підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом. Дані державної реєстрації включаються до Єдиного державного реєстру, відкритого для загального ознайомлення (ч.1 ст. 89 ЦК України).
Філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза місцем її знаходження та здійснює всі або частину її функцій. Філії та представництва не є юридичними особами. Вони наділяються майном юридичної особи, що їх створила, і діють на підставі затвердженого нею положення (ч.ч. 1-3 ст. 95 ЦК України).
Відповідно до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань Львівська філія КС «Либідь» є відокремленим підрозділом цієї Кредитної спілки та у її інтересах здійснює свою діяльність.
Оскільки філія як відокремлений підрозділ не є юридичною особою, не наділена цивільною процесуальною дієздатністю і не може бути стороною у цивільному процесі, тому справа щодо відповідача, яким є філія, не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства у зв'язку з відсутністю сторони у цивільному процесі, до якої пред'явлено позов. Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 червня 2021 року у справі № 760/32455/19. З наведених причин провадження у справі щодо відповідача - Львівської філії КС «Либідь» належить закрити.
Пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України стосується звільнення позичальника від відповідальності, визначеної ст.625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодапвця неустойки за прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем).
Спірні правовідносини не стосуються кредиту (позики).
На відміну від договорів позики, у інших правовідносинах сторонам необхідно доводити, що зобов'язання не виконано саме у зв'язку з воєнним станом і у випадку доведення факту невиконання зобов'язання у зв'язку з настанням обставин непереборної сили, сторона договору буде звільнена від відповідальності.
Відповідно до статті 617 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.
За іншими зобов'язаннями, окрім договорів позики, у кожному випадку необхідно доводити, що прострочення відбулося саме у зв'язку з обставинами непереборної сили. Загального посилання на введення в Україні воєнного стану в таких випадках недостатньо.
Відповідно до ч.1 ст. 141 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини.
На сайті Торгово-промислової палати України розміщено загальний офіційний лист щодо засвідчення форс-мажорних обставин.
Незважаючи на те, що такий загальний офіційний лист щодо засвідчення форс-мажорних обставин стосується невизначеного кола осіб, це не означає, що такий лист звільняє від цивільно-правової відповідальності сторону договору. Зокрема, у будь-якому разі стороні необхідно довести, що зобов'язання невиконане саме у зв'язку з воєнними діями.
Відповідно до ч.2 ст. 89 ЦПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Незважаючи на те, що Торгово-промислова палата України розмістила загальний офіційний лист щодо засвідчення форс-мажорних обставин, вказане не є безумовною підставою для звільнення сторони від відповідальності за невиконання зобов'язання.
Порядок засвідчення форс-мажорних обставин (обставини непереборної сили) визначений Регламентом засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).
Відповідно до пункту 6.2 Регламенту форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) засвідчуються за заявою зацікавленої особи по кожному окремому договору, контракту, угоді тощо, а також по податкових та інших зобов'язаннях/обов'язках, виконання яких настало згідно з законодавчим чи іншим нормативним актом або може настати найближчим часом і виконання яких стало неможливим через наявність зазначених обставин.
Сертифікат не може засвідчувати форс-мажорні обставини на майбутнє. У разі якщо сертифікат про форс-мажорні обставини виданий щодо обставин, які на момент його видачі тривають та період дії яких встановити неможливо, заявник, після закінчення дії таких обставин, має право звернутися до ТПП України для засвідчення форс-мажорних обставин за подальший період саме з дня, наступного за датою видачі сертифікату до дня їх закінчення.
Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду від 1 жовтня 2019 року у справі №805/385/17-а.
Наслідки невиконання цивільно-правових зобов'язань суттєво змінились лише за договорами позики. Зокрема, боржники за такими договорами звільняються від оплати штрафу, пені, трьох процентів річних, інфляційних втрат та іншої відповідальності.
Наслідки невиконання зобов'язання у інших правовідносинах такі ж, що і були до запровадження воєнного стану. Тобто, якщо сторона доведе, що порушила зобов'язання у зв'язку з непереборними обставинами, вона має бути звільнена від відповідальності. Якщо таких обставин сторона довести не зможе, то буде нести відповідальність на загальних засадах.
Особа може бути звільнена від цивільного обов'язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства (частина перша статті 14 ЦК України).
Критерії правомірності примусу суб'єкта цивільного права до певних дій (бездіяльності) пов'язуються з тим, що відповідні дії (бездіяльність) мають бути обов'язковими для такого суб'єкта (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 320/8618/15-ц (провадження № 61-4393сво18)).
У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем) (пункт 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України).
У постанові від 31 січня 2024 року (справа № 183/7850/22) Верховний Суд зазначив наступне.
«Касаційний суд вже робив висновки щодо застосування пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до зобов'язань, які виникли на підставі окремих договорів. Зокрема, вказувалося, що: на кредитний договір розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2023 року в справі № 706/68/23 (провадження № 61-8279св23).
Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов'язань. Така особливість проявляється: (1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; (2) в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; (3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною 2 статті 625 ЦК, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Законодавець в пункті 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України не передбачив особливостей у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) грошового зобов'язань щодо повернення депозиту та виконання рішення суду про стягнення коштів. Велика Палата Верховного Суду погодилась із висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17 щодо можливості застосування положень статті 625 ЦК України до будь-яких грошових зобов'язань незалежно від підстав виникнення.
Велика Палата Верховного Суду вказала, що відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'зана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу. Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти».
Зобов'язання може бути грошовим або негрошовим.
За змістом статей 524, 533 - 535 і 625 ЦК України грошовим є зобов'язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов'язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов'язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов'язання, у якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов'язок боржника з такої сплати.
Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора повинен сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу I книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання, так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання.
У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення. Приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Відтак, з урахуванням правового висновку Великої Палати Верховного Суду у постановах від 16 травня 2018 року по справі № 686/21962/15-ц та від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17, дія статті 625 ЦК України поширюється на порушення грошового зобов'язання, яке існувало між сторонами як до ухвалення рішення суду, так і після його ухвалення.
Згідно ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до ч. 1 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
За ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).
26 квітня 2017 року Верховний Суд України у справі №3-1522гс16 сформулював правову позицію щодо обчислення перебігу строку позовної давності у спорах про стягнення 3% річних та інфляційних втрат після виконання боржником основного зобов'язання. Так, було зазначено, що оскільки внаслідок невиконання боржником грошового зобов'язання у кредитора виникає право на отримання сум, передбачених ст. 625 ЦК України, за весь час прострочення, тобто таке прострочення є триваючим правопорушенням, то право на позов про стягнення інфляційних втрат і 3 % річних виникає за кожен місяць з моменту порушення грошового зобов'язання до моменту його усунення.
Боржник має обов'язок сплатити суму боргу з урахуванням рівня інфляції та 3 % річних за увесь час прострочення, оскільки таке зобов'язання є триваючим.
Встановлено, що КС «Либідь» повинна сплатити грошові кошти позивачу, але неправомірно їх не сплачує (не виконує грошове зобов'язання, встановлене рішенням суду). Тому відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, оскільки інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Відповідач не заявляв про застосування позовної давності.
Стягнення 3 відсотків річних згідно із ч. 2 ст. 625 ЦК України не є неустойкою, адже є заходом цивільно-правової відповідальності за порушення грошового зобов'язання, що застосовується у разі прострочення грошового зобов'язання.
За змістом ст. 625 ЦК України інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов'язання, вираженого в національній валюті, та три відсотки річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Тому суд має виходити з того, що ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов'язання.
На зазначене суд першої інстанції уваги не звернув та відмовив у позові в частині стягнення інфляційних втрат за час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми. Тому доводи апеляційної скарги у цій частині колегія суддів вважає обґрунтованими. Позивач просив стягнути в його користь 43 532,64 грн. на відшкодування 3 % річних. Проведений ним розрахунок не спростований відповідачем.
З відповідача КС «Либідь» належить стягнути в користь позивача 3 % річних із простроченої суми 272 312,14 грн., що становить 43 532,64 грн.
Інфляційні втрати за період прострочення (16 квітня 2019 року - 31 серпня 2024 року) складають 169 188,52 грн., які підлягають стягненню в користь позивача із КС «Либідь».
При розрахунку розміру зазначених стягнень колегія суддів прийняла за вихідну величину для розрахунку суму невиконаного грошового зобов'язання (272 312,14 грн.) та період розрахунку (16 квітня 2019 року - 31 серпня 2024 року), оскільки позивач просив провести стягнення за період до 31 серпня 2024 року, а початком невиконання грошового зобов'язання належить вважати час звернення рішення суду до виконання (16 квітня2019 року).
Згідно із ч.ч. 1,2 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Стаття 23 ЦК України є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Тобто, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 22 квітня 2024 року у справі № 279/1834/22).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 1 вересня 2020 року у справі №216/3521/16-ц викладено наступний висновок: «виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб'єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства».
Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов'язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов'язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 1 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц).
Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. Будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов'язання з її відшкодування.
Право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи.
Відмовляючи у стягненні моральної шкоди, суд першої інстанцій у оскаржуваному рішенні зазначив, що позивач не надав належних та достатніх доказів, які б підтверджували, що діями відповідача йому завдано моральної шкоди.
Суд не врахував, що судовими рішеннями встановлено, що КС «Либідь» не виконала своїх зобов'язань щодо повернення позивачу коштів за грошовими зобов'язаннями та ухиляється від виконання таких, допускає тривале порушення прав позивача на одержання належних йому коштів. Тривале неповернення коштів та невиконання судових рішень створює для позивача умови, які потребують від нього докладення додаткових зусиль для організації свого життя та побуту; а також моральні та психологічні втрати, пов'язані з відчуттям несправедливості внаслідок порушення його прав.
Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого.
При визначенні розміру моральної шкоди враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (постанова Верховного Суду від 20 грудня 2024 року у справі № 761/26091/23).
Статтями 13, 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року № 3477-IV передбачено, що при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права та змінюють практику застосування національного закону відповідно до рішення цього Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 3 липня 2019 року у справі 750/1591/18-ц зазначено, що «ЄСПЛ також зазначив, що існує обґрунтована і водночас спростовна презумпція, що надмірно тривале провадження даватиме підстави для відшкодування моральної шкоди (рішення у справі «Скордіно проти Італії», у справі «Вассерман проти росії»).
Відповідно до прецедентної практики ЄСПЛ право заявника на відшкодування моральної шкоди у випадку надмірно тривалого невиконання остаточного рішення презюмується.
Відповідач не спростував доводи заявника про те, що рішення Галицького районного суду міста Львова від 24 січня 2019 року не виконано належним чином. Таке рішення суду КС «Либідь» не оскаржувалось.
Неповернення коштів триває з 2019 року, це, безумовно, створило для позивача значні моральні та психологічні страждання, пов'язані з відчуттям несправедливості, порушенням його фінансових інтересів і прав.
Схожі висновки викладені у постанові Верховного Суду від 23 жовтня 2024 року у справі № 461/5375/23 та від 11 грудня 2024 року у справі № 461/5877/22.
Колегія суддів, враховуючи засади розумності, справедливості, поміркованості, характер і тривалість порушення прав позивача, принципи пропорційності та співмірності, прийшла до висновку, що позивачу належить відшкодувати моральну шкоду у розмірі 3 000 грн.
Позивач також заявив вимогу про стягнення у його користь упущеної вигоди в розмірі 1 362 213,48 грн., посилаючись на те, що з 11 березня 2019 року по 10 серпня 2023 року ним з банківськими установами було укладено ряд договорів щодо банківського вкладу на депозитні рахунки і він мав можливість розмістити на депозитах кошти у розмірі 272 212, 14 грн. та отримати пасивний дохід в розмірі 1 362 213,48 грн., однак через неналежне виконання відповідачем свого грошового зобов'язання він (позивач) був позбавлений такої можливості, чим йому було завдано збитки у виді упущеної вигоди.
Упущена вигода - це доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене. Неодержаний дохід (упущена вигода) - це величина втрат очікуваного приросту в майні, що базується на документах, які беззастережно підтверджують реальну можливість отримання потерпілим суб'єктом грошових сум (чи інших цінностей), якби відносно нього не було допущено правопорушення. Упущена вигода має бути доведена.
Правило щодо обов'язковості при стягнення збитків вимагає наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою і збитками, вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає.
Відповідно до ч.2 ст.22 ЦК України збитки включають, зокрема, витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки та доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене.
На підтвердження наявності упущеної вигоди позивач не надав належних та допустимих доказів. Його позиція про одержання доходів при розміщенні коштів на рахунках різних банків ґрунтується на припущеннях. Тому в частині цих вимог позов до задоволення не підлягає.
Відповідно до ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги, зокрема, має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення.
Позивач звільнений від сплати судового збору. Відповідно до вимог Закону України «Про судовий збір», з урахуванням ставок судового збору, встановлених цим Законом; ст. 141 ЦПК України, з відповідача належить стягнути на користь держави судовий збір у розмірі 5 393,03 грн.
Керуючись: ст. 141, п.1 ч.1 ст.255, ст. 367, п.1, п. 2 ч.1 ст.374, ст.ст. 375, 376,377, 381-384, 388-391 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Галицького районного суду міста Львова від 16 вересня 2024 року скасувати.
В частині позову до Львівської філії Кредитної спілки «Либідь» провадження у справі закрити.
Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Стягнути з Кредитної спілки «Либідь» (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 67, Код ЄДРПОУ 33779075) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) 169 188,52 грн. (сто шістдесят дев'ять тисяч сто вісімдесят вісім грн. 52 коп.) - 3% річних, 43 532,64 грн. (сорок три тисячі п'ятсот тридцять дві грн. 64 коп.) інфляційних втрат та 3 000 (три тисячі) грн. моральної шкоди, всього: 215 721,16 грн. (двісті п'ятнадцять тисяч сімсот двадцять одну грн. 16 коп.).
В решті позову відмовити.
Стягнути з Кредитної спілки «Либідь» (01033, м. Київ, вул. Володимирська, 67, Код ЄДРПОУ 33779075) на користь держави 5 393,03 грн. (п'ять тисяч триста дев'яносто три грн. 03 коп.) судового збору.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 27 лютого 2025 року.
Головуючий -______________________Т. І. Приколота
Судді: ______________Ю.Р. Мікуш _______________Р. В. Савуляк