26 лютого 2025 рокуЛьвівСправа № 303/99/25 пров. № А/857/4513/25
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Ільчишин Н.В.,
суддів Коваля Р.Й., Гуляка В.В.,
за участю секретаря судового засідання Ханащак С.І.,
розглянувши у судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 06 січня 2025 року (головуючого судді Монич В.О., ухвалене у відкритому судовому засіданні без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу в м. Мукачево) у справі №303/99/25 за позовом ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) до ОСОБА_1 про продовження строку затримання особи без громадянства з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України,-
ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) 06.01.2025 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 в якому просить продовжити строк затримання громадянина ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_2 з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення за межі території України на 6 місяців до 11.07.2025 (включно).
Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 06 січня 2025 року позов задоволено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції ОСОБА_1 через свого представника адвоката Михайлова Сергія Вікторовича подав апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача заперечує проти її задоволення посилаючись на безпідставність викладених у ній доводів і просить оскаржуване рішення суду залишити без змін, вважаючи його законним та обґрунтованим.
Адвокат Михайлов Сергій Вікторович направив до апеляційного суду заяву про розгляд справи за відсутності представника апелянта.
Відповідно до статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Сторони в судове засідання не з'явилися, належним чином повідомленні про дату, час і місце розгляду справи в порядку, визначеному статтею 268 КАС України.
Згідно з частини 3 статті 268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
Відповідно до частини 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
В порядку статті 230 КАС України секретарем судового засідання забезпечено ведення протоколу судового засідання.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга не підлягає задоволенню з наступних мотивів.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 був затриманий 12.07.2024 року близько 19 години 50 хвилин прикордонним нарядом «Прикордонний патруль» від відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_3 » (тип Б) на напрямку 240 прикордонного знаку, на відстані 1500 метрів до державного кордону (територія Косоньської об'єднаної територіальної громади Берегівського району Закарпатської області) під час спроби незаконного перетину державного кордону з України в Угорщину, поза пунктами пропуску через державний кордон України, в складі групи осіб.
Своїми діями відповідач порушив вимоги статей 9, 12 Закону України «Про державний кордон України», чим вчинив правопорушення, відповідальність за яке передбачено частиною 2 статті 204-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення «Незаконне перетинання або спроба незаконного перетинання державного кордону України». В подальшому постановою Берегівського районного суду Закарпатської області від 19.08.2024 відповідача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачено частиною 2 статті 204-1 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 8 500 гривень (справа № 297/3392/24).
В ході з'ясування обставин правопорушення було встановлено, що відповідач в порушення законодавства про правовий статус іноземців та осіб без громадянства проживав на території України без документів на право проживання (перебування) в Україні, а також без документів, які б посвідчували його особу та давали право на виїзд з України встановленим законодавством порядком.
У базі даних «Відомості про осіб, які перетнули державний кордон України, в'їхали на тимчасово окуповану територію України або виїхали з такої території», інформація про перетинання державного кордону України відповідачем відсутня.
Встановлено відсутність інформації в Єдиному державному демографічному реєстрі щодо наявності у відповідача законних підстав для перебування на території України, передбачених статтею 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», а також щодо документування останнього посвідкою на постійне або тимчасове проживання в Україні, посвідченням біженця чи особи, яка потребує додаткового захисту в Україні або якій надано тимчасовий захист в Україні.
З огляду на вищезазначене, відповідача було притягнено до адміністративної відповідальності, передбаченої частиною 2 статті 203 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 5100 гривень.
Рішенням Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 16.07.2024 (справа № 303/1388/22, провадження 2-а/303/47/22) ухвалено затримати відповідача з метою забезпечення примусового видворення за межі території України строком на 6 (шість) місяців, а саме до 11.01.2025.
На підставі частини третьою статті 30 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», 18.07.2024 відповідача було поміщено до Чернігівського пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, Державної міграційної служби України, розташованого за адресою: вул. Лісна, 5, с. Розсудів, Чернігівський р-н, Чернігівська обл., 15044, де особа наразі утримується.
Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції прийшов до висновку про обґрунтованість позовних вимог.
Суд апеляційної інстанції погоджується з наведеними висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Згідно статті 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 № 3773-VI (далі - Закон № 3773-VI) іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав; іноземці та особи без громадянства, які тимчасово перебувають на території України, - іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території Україні протягом дії візи або на період, установлений законодавством чи міжнародним договором України, або якщо строк їх перебування на території України продовжено в установленому порядку; країна громадянської належності - країна чи країни, громадянином (підданим) якої (яких) особа є; нелегальний мігрант - іноземець або особа без громадянства, які перетнули державний кордон поза пунктами пропуску або в пунктах пропуску, але з уникненням прикордонного контролю і невідкладно не звернулися із заявою про надання статусу біженця чи отримання притулку в Україні, а також іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеного їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України; особа без громадянства - особа, яка не розглядається як громадянин будь-якою державою в силу дії її закону; паспортний документ іноземця - документ, виданий уповноваженим органом іноземної держави або статутною організацією ООН, що підтверджує громадянство іноземця, посвідчує особу іноземця або особу без громадянства, надає право на в'їзд або виїзд з держави і визнається Україною.
Стаття 2 Закону № 3773-VI встановлює, що правовий статус іноземців та осіб без громадянства визначається Конституцією України, цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України.
Відповідно до статті 4 Закону № 3773-VI передбачено підстави для перебування іноземців та осіб без громадянства на території України.
Відповідно до частини 2 статті 14 Закону № 3773-VI іноземці та особи без громадянства в разі незаконного перетинання державного кордону України поза пунктами пропуску через державний кордон України затримуються та в разі, якщо порушення ними законодавства України не передбачає кримінальної відповідальності, повертаються до країни попереднього перебування у встановленому порядку.
Частиною 1 статті 26 Закону № 3773-VI визначено, що іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство України з прикордонних питань про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.
Згідно з частиною 3 статті 26 Закону № 3773-VI один із примірників рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства видається іноземцю або особі без громадянства, стосовно яких воно прийнято. У рішенні зазначаються підстави його прийняття, порядок оскарження та наслідки невиконання. Форма рішення про примусове повернення іноземців та осіб без громадянства затверджується спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України, Служби безпеки України.
Відповідно до частини 5 статті 26 Закону № 3773-VI іноземець або особа без громадянства зобов'язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення.
Згідно із частинами 1, 3, 4 статті 30 Закону № 3773-VI центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальні органи та територіальні підрозділи, органи охорони державного кордону або органи Служби безпеки України можуть приймати рішення про примусове видворення з України іноземців та осіб без громадянства, якщо такі особи затримані за незаконне перетинання (спробу незаконного перетинання) державного кордону України або є обґрунтовані підстави вважати, що іноземець або особа без громадянства ухилятиметься від виконання рішення про примусове повернення, або якщо така особа не виконала у встановлений строк без поважних причин рішення про примусове повернення, а також в інших передбачених законом випадках.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, або орган охорони державного кордону на підставі відповідного рішення суду має право розміщувати іноземців та осіб без громадянства, зазначених у частині першій цієї статті, у пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України.
Іноземці та особи без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України, затримані в установленому порядку та підлягають примусовому видворенню за межі України, у тому числі прийняті відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію, розміщуються в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, протягом строку, необхідного для їх ідентифікації та забезпечення примусового видворення (реадмісії) за межі України, але не більш як на вісімнадцять місяців.
Стаття 289 КАС України встановлює особливості провадження у справах за адміністративними позовами з приводу затримання іноземців або осіб без громадянства.
Відповідно до частин 1, 2 статті 289 КАС України, за наявності обґрунтованих підстав вважати, що іноземець або особа без громадянства, стосовно якої подано адміністративний позов про примусове видворення, ухилятиметься від виконання рішення про її примусове видворення, перешкоджатиме проведенню процедури видворення чи реадмісії відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію або якщо існує ризик її втечі, а так само у разі відсутності в іноземця або особи без громадянства, яка вчинила порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, документа, що дає право на виїзд з України, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальним органом чи підрозділом, органом охорони державного кордону або Служби безпеки України подається до місцевого загального суду як адміністративного суду за місцезнаходженням цих органів (підрозділів) або за місцезнаходженням пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, позовна заява про застосування судом до іноземця або особи без громадянства одного з таких заходів: 1) затримання іноземця або особи без громадянства з метою ідентифікації та (або) забезпечення видворення за межі території України; 2) затримання іноземця або особи без громадянства з метою забезпечення її передачі відповідно до міжнародних договорів України про реадмісію; 3) взяття іноземця або особи без громадянства на поруки підприємства, установи чи організації; 4) зобов'язання іноземця або особи без громадянства внести заставу.
Заходи, визначені цією статтею, також застосовуються адміністративним судом, визначеним частиною першою цієї статті, за позовом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, його територіальних органів чи підрозділів, органів охорони державного кордону або Служби безпеки України до іноземців та осіб без громадянства, які до прийняття рішення за заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, або особою без громадянства вчинили порушення законодавства України з прикордонних питань або про правовий статус іноземців, до завершення процедури розгляду цієї заяви.
Відповідно до частини 11 статті 289 КАС України строк затримання іноземців та осіб без громадянства в пунктах тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, становить шість місяців. За наявності умов, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи у зазначений строк або прийняти рішення за заявою про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні, цей строк може бути продовжений, але не більш як на вісімнадцять місяців.
Згідно частини 12 статті 289 КАС України про продовження строку затримання не пізніш як за п'ять днів до його закінчення орган (підрозділ), за клопотанням якого затримано іноземця або особу без громадянства, кожні шість місяців подає відповідний адміністративний позов. У такому позові зазначаються дії або заходи, що вживалися органом (підрозділом) для ідентифікації іноземця або особи без громадянства, забезпечення виконання рішення про примусове видворення чи реадмісію або для розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту в Україні.
Як передбачено частино 13 статті 289 КАС України умовами, за яких неможливо ідентифікувати іноземця або особу без громадянства, забезпечити примусове видворення чи реадмісію особи, є: 1) відсутність співпраці з боку іноземця або особи без громадянства під час процедури його (її) ідентифікації; 2) неодержання інформації з країни громадянської належності іноземця або країни походження особи без громадянства чи документів, необхідних для ідентифікації особи.
Статтею 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» від 11.12.2003 № 1382-IV (далі - Закон) встановлено, що громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені цим Законом.
Згідно статті 3 Закону: - свобода пересування - право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, вільно та безперешкодно за своїм бажанням переміщатися по території України у будь-якому напрямку, у будь-який спосіб, у будь-який час, за винятком обмежень, які встановлюються законом; - вільний вибір місця проживання чи перебування - право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, на вибір адміністративно-територіальної одиниці, де вони хочуть проживати чи перебувати; - місце перебування - адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік; - місце проживання - житло з присвоєною у встановленому законом порядку адресою, в якому особа проживає, а також апартаменти (крім апартаментів у готелях), кімнати та інші придатні для проживання об'єкти нерухомого майна, заклад для бездомних осіб, інший надавач соціальних послуг з проживанням, стаціонарна соціально-медична установа та інші заклади соціальної підтримки (догляду), в яких особа отримує соціальні послуги; особа - фізична особа.
Статтею 5 Закону встановлено, що законними підставами для перебування на території України для іноземців та осіб без громадянства - підстави, встановлені Законом України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства".
Згідно статті 12 Закону свобода пересування обмежується щодо осіб, до яких відповідно до процесуального законодавства застосовано запобіжні заходи, пов'язані з обмеженням або позбавленням волі.
Згідно із статтею 13 Закону вільний вибір місця проживання обмежується щодо осіб, до яких згідно із процесуальним законодавством застосовано запобіжні заходи, пов'язані з обмеженням або позбавленням волі, іноземців та осіб без громадянства, які не мають законних підстав для перебування на території України.
Судом встановлено, що 15.07.2024 начальником НОМЕР_2 прикордонного загону полковником ОСОБА_2 прийнято рішення про примусове видворення відповідача за межі території України особи без громадянства ОСОБА_1 (аркуші справи 17-18).
Постановою Берегівського районного суду Закарпатської області від 19.08.2024 у справі № 297/3392/24 ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачено частиною 2 статті 204-1 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 8 500 гривень (аркуш справи 21), доказів оскарження апелянт не наводить.
Представник позивача у відзиві зазначає, що на момент затримання було встановлено, що відповідач є уродженцем Республіки Вірменія, документований свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 , виданим 23.02.1995, Вірменська ССР, та військовим квитком НОМЕР_4 , виданим ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Разом з тим за інформацією, що надійшла з Посольства Республіки Вірменія в Україні у відповідь на запит НОМЕР_2 прикордонного загону, згідно з відомостями державного реєстру населення Республіки Вірменія відповідач не є громадянином Республіки Вірменія, для набуття громадянства Республіки Вірменія та документування паспортом громадянина Республіки Вірменія не звертався (лист від 11.09.2024 № 2302/К098).
Відповідач заявляє, що є особою без громадянства, однак відповідних доказів, які б підтверджували наявність у нього зазначеного статусу не подає.
Згідно інформації, зазначеної в листі Департаменту у справах іноземців та осіб без громадянства Державної міграційної служби України від 03.09.2024 № 8.1-2014/8.1.1-24 у відповідь на лист НОМЕР_2 прикордонного загону від 30.08.2024 № 02.1/11599-24-Вих, за даними інформаційної підсистеми «Облік іноземців та біженців» Єдиної інформаційно-аналітичної системи управління міграційними процесами Державної міграційної служби, встановлено, що відповідач із заявою про визнання особою без громадянства у визначеному законодавством порядку до органів Державної міграційної служби України не звертався.
НОМЕР_2 прикордонним загоном на адресу Чернігівського ПТПІ було направлено листи (від 07.08.2024 № 02.1/10463-24-Вих та від 13.12.2024 № 02.1/16325-24-Вих) з проханням роз'яснити відповідачу вимоги законодавства щодо порядку визнання його особою без громадянства.
Посольство Республіки Вірменія в Україні повідомило НОМЕР_2 прикордонний загін, що згідно з інформацією, наданою Службою міграції та громадянства Міністерства внутрішніх справ Республіки Вірменія, за даними державного реєстру населення Республіки Вірменія ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , не є громадянином Республіки Вірменія. Особа для набуття громадянства Республіки Вірменія та документування паспортом громадянина Республіки Вірменія не зверталась (лист від 11.09.2024 № 2302/К098).
З листа Чернігівського ПТПІ від 17.12.2024 № 7477.5-213/7477.1.2-24 стало відомо, що відповідачем повторно було надано до адміністрації Чернігівського ПТПІ заповнену заяву про визнання особою без громадянства, за формою встановленого зразка, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 24.03.2021 № 317 «Деякі питання визнання особою без громадянства», яку в подальшому було направлено для розгляду до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області.
Разом з тим, на адресу НОМЕР_2 прикордонного загону надійшов лист Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області від 18.12.2024 № 7401.5.3-6873/74.2-24 (відповідь на лист НОМЕР_2 прикордонного загону від 14.12.2024 № 02.1/16348-24-Вих), з якого стало відомо, що подати заяву про визнання особою без громадянства відповідачем не є можливим, оскільки відповідно до пунктів 3, 4 Порядку розгляду заяв про визнання особою без громадянства, така заява подається повнолітньою дієздатною особою - особисто; повнолітньою недієздатною або обмежено дієздатною особою - її законним представником, територіальному органу/ територіальному підрозділу Державної міграційної служби України за місцем проживання особи.
З огляду на вищезазначене, НОМЕР_2 прикордонним загоном на адресу Управління Державної міграційної служби в Чернігівській області направлено лист від 02.01.2025 № 02.1/130-25-Вих з проханням розглянути питання щодо можливості подання відповідачем заяви про визнання особою без громадянства до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області, в зв'язку з відсутністю у особи задекларованого місця проживання та перебуванням її наразі у Чернігівському пункті тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають на території України, Державної міграційної служби України. В свою чергу, НОМЕР_2 прикордонний загін вживатиме необхідних заходів щодо доставки відповідача до Управління Державної міграційної служби України в Чернігівській області з метою забезпечення особистого подання ним заяви про визнання особою без громадянства у відповідності до вимог пункту 3 Порядку розгляду заяв про визнання особою без громадянства, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.03.2021 № 317 «Деякі питання визнання особою без громадянства».
Судом встановлено, що відповідач законних підстав для перебування на території України для іноземців та осіб без громадянства, встановлених Законом України "Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства" не має, в зв'язку з чим відносно нього судом прийнято рішення про примусове видворення та затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення.
Таким чином, із урахуванням винесених судом рішень про примусове видворення та затримання з метою ідентифікації та забезпечення примусового видворення свободу відповідача та право на вільний вибір місця проживання обмежено.
Згідно із Положенням про пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, затвердженим наказом МС України від 16.10.2007 року, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 14.11.2007 року за № 1268/14535, пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні, є державною установою, призначеною для тимчасового тримання іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні і підлягають адміністративному видворенню за її межі в примусовому порядку.
Пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні не являється адміністративно-територіальною одиницею, на території якої особа проживає, а також спеціалізованою соціальною установою, закладом соціального обслуговування та соціального захисту або військовою частиною, житлом, розташованим на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особи проживають. До функцій пункту тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні не входить реєстрація у встановленому законом порядку місця проживання або перебування іноземця або особи без громадянства, та не уповноважена надавати житло особам, а призначена для тимчасового тримання іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні.
Механізм реєстрації/зняття з реєстрації місця проживання/перебування осіб в Україні встановлено Правилами реєстрації місця проживання, що затверджені постановою КМУ від 02.03.2016 року № 207. Згідно із п. 18 Правил для реєстрації місця проживання особа подає заяву та документ, до якого вносяться відомості про місце проживання. Документи видані компетентними органами суміжних держав підлягають легалізації в установленому порядку, документи що посвідчують право на проживання в житлі. У разі відсутності зазначених документів реєстрація місця проживання здійснюється за згодою власника/співвласників житла. Із урахуванням вищевикладеного, у відповідності до чинного законодавства України жодної згоди на реєстрацію місця проживання пункт тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства, які незаконно перебувають в Україні надавати не має повноважень. Пунктом 25 Правил («Реєстрація місця перебування») чітко вставлено, що реєстрація місця перебування стосується виключно осіб, які звернулись за захистом в Україні на визначений законом строк на підставі документів, визначених пунктом 18 Правил.
Згідно з частиною 1 статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Колегія суддів погоджується із обґрунтуваннями представника позивача зазначеним у відзиві на апеляційну скаргу, що відповідачем, незважаючи на доволі тривалий час його проживання в Україні з моменту досягнення повноліття (з 08.08.1997), не було вчинено жодних фактичних дій спрямованих на отримання ним законних підстав для перебування на території України, в порядку передбаченому законодавством України, що ставить під сумнів наявність у нього такого бажання, також він не надав підтвердження щодо факту його звернення у 2024 році в порядку, передбаченому законодавством України, до відповідного органу із заявою про визнання особою без громадянства. Разом з тим, за інформацією, що надійшла з Департаменту у справах іноземців та осіб без громадянства Державної міграційної служби України від 03.09.2024 № 8.1-2014/8.1.1-24 у відповідь на лист НОМЕР_2 прикордонного загону від 30.08.2024 № 02.1/11599-24-Вих, відповідач із заявою про визнання особою без громадянства у визначеному законодавством порядку до органів Державної міграційної служби України не звертався.
Колегія суддів аналізуючи доводи сторін вважає правильним та обґрунтованим висновок суду першої інстанції, що оскільки відповідач дійсної довідки про звернення за захистом в України з проставленими в них відповідними штампами реєстрації місця проживання/перебування не має, у встановленому законом порядку за місцем проживання або перебування не зареєстрований, а тому задовольнивши позовні вимоги суд першої інстанції дійшов правильного висновку ухваливши судове рішення з дотриманням вимог матеріального та процесуального права, а наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують викладених у судовому рішенні цього суду висновків, тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Судова колегія враховує висновки Європейського суду з прав людини у справах щодо питань обмеження права на свободу, передбаченого підпунктом «f» пункт 1 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в якому вказано, що кожен має право на свободу та особисту недоторканність. Нікого не може бути позбавлено свободи, крім таких випадків і відповідно до процедури, встановленої законом: законний арешт або затримання особи з метою запобігання її недозволеному в'їзду в країну чи особи, щодо якої провадиться процедура депортації або екстрадиції.
З огляду на це, право на свободу та особисту недоторканність не є абсолютним і може бути обмежене, але тільки на підставах та в порядку, які чітко визначені в законі.
У відповідності до частини 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію і практику Суду як джерело права.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника.
Відповідно до статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Поняття адміністративної справи незначної складності (малозначної справи) міститься у пункті 20 частини першої статті 4 КАС України, відповідно до якого адміністративною справою незначної складності є адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин. Частиною шостою статті 12 КАС України передбачено перелік категорій справ, які відносяться до справ цієї категорії, який, втім, не є вичерпним. Згідно пункту 11 частини 6 статті 12 КАС України, для цілей цього Кодексу справами незначної складності є справи щодо перебування іноземців або осіб без громадянства на території України.
Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет спору, склад учасників справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, відповідно рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Керуючись ст. ст. 289, 308, 310, 316, 321, 322, 328, 329 КАС України суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Мукачівського міськрайонного суду Закарпатської області від 06 січня 2025 року у справі №303/99/25 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття і не може бути оскаржена в касаційному порядку, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом строку визначеного статтею 329 КАС України.
Головуючий суддя Н.В. Ільчишин
Судді Р.Й. Коваль
В.В. Гуляк
Повний текст постанови складено 03.03.2025