03 березня 2025 рокуЛьвівСправа № 380/6218/24 пров. № А/857/25740/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
судді-доповідача Шинкар Т.І.,
суддів Обрізка І.М.,
Судової-Хомюк Н.М.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м.Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Львівського окружного адміністративного суду (головуючий суддя Коморний О.І.), ухвалене за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи в м.Львів 10 вересня 2024 року, у справі №380/6218/24 за адміністративним позовом за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області про визнання протиправними дій,
22.03.2024 ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області та з уточненням позовних вимог просила: визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області щодо відмови ОСОБА_1 у призначенні грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення пенсії за віком за нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області зарахувати ОСОБА_1 в стаж роботи період з 22.03.2007 по 06.04.2020 на посаді лікаря-отоларинголога (13 років 14 днів в КНП « 6-а міська поліклініка м. Львова»); зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області призначити та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення пенсії за віком за нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2024 року позов задоволено частково: визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області № 134650028636 від 08.02.2024 про відмову ОСОБА_1 у призначенні грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення пенсії за віком за нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області зарахувати стаж роботи ОСОБА_1 з 22.03.2007 по 06.04.2020 на посаді лікаря-отоларинголога поліклініки № 1 в КНП « 6-а міська поліклініка м. Львова», який дає право призначення грошової допомоги яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення пенсії за віком за нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»; зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області призначити та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу грошову допомогу, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення пенсії за віком за нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Частково задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до ч. 2 ст. 21 Кодексу законів про працю України працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін. Суд першої інстанції зазначив, що Постановою Кабінету Міністрів України «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» від 03 квітня 1993 року № 245 передбачено, що робітники, спеціалісти і службовці державних підприємств, установ і організацій мають право працювати за сумісництвом, тобто виконувати, крім своєї основної, іншу роботу на умовах трудового договору. На умовах сумісництва працівники можуть працювати на тому ж або іншому підприємстві, в установі, організації або у громадянина у вільний від основної роботи час. Суд першої інстанції зауважив, що чинне законодавство не містять жодних застережень щодо неврахування стажу роботи у випадку роботи у закладах охорони здоров'я за сумісництвом. Суд першої інстанції виснував, що на день призначення пенсії за віком позивач досягла пенсійного віку, раніше будь-яких пенсій не отримувала та мала необхідний страховий стаж (стаж роботи, який дає право на пенсію за вислугу років), суд першої інстанції дійшов висновку, що при призначенні пенсії за віком позивач мала право на отримання грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій згідно пункту 7-1 розділу Прикінцевих положень Закону №1058-IV, а тому відповідач протиправно відмовив у такій виплаті. Суд першої інстанції дійшов висновку, що відмова відповідача у призначенні та виплаті ОСОБА_1 грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій є протиправною.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області подало апеляційну скаргу, просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2024 року та ухвалити нове, яким в позові відмовити. Апеляційну скаргу мотивовано тим, що згідно рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області страховий стаж позивача на посадах, що дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону №1788 складає 22 роки 7 місяців 5 днів, що є недостатнім для призначення грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення пенсії за віком за нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Скаржник вважає, що Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області діяло в межах своїх повноважень та на підставі чинних нормативно-правових актів України. На думку скаржника позовні вимоги є необґрунтованими та безпідставними.
Враховуючи положення статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції дійшов висновку щодо можливості розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, на підставі наявних у ній доказів.
Згідно з ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Суд апеляційної інстанції, переглядаючи справу за наявними у ній доказами та перевіряючи законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які посилаються учасники справи, приходить до переконання, що оскаржуване рішення суду першої інстанції вимогам статті 242 КАС України відповідає.
З матеріалів справи судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 06.02.2024 звернулася із заявою щодо виплати одноразової грошової допомоги згідно п.7.1 роз. XV «Прикінцевих положень» Закону №1058 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (за місцем проживання).
08.02.2024 за принципом екстериторіальності головним управлінням Головним управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області розглянуто заяву та додані до неї документи та прийнято рішення № 134650028636 про відмову.
Головне управління Пенсійного фонду України Кіровоградській області повідомило позивача про прийняте рішення про відмову та зазначило, що згідно наданих документів, страховий стаж на посадах, що дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е»-«ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» складає 22 роки 7 місяців 5 днів.
Вважаючи таку відмову протиправною, позивач звернувся з позовом до суду.
Перевіряючи законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції враховує такі підстави.
Враховуючи вимоги частини 2 статті 19 Конституції України та частини 2 статті 2 КАС України, законодавцем визначено критерії для оцінювання рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які одночасно є принципами адміністративної процедури, що вироблені у практиці європейських країн.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Статтею 1 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (далі Закон №1058-IV) визначено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Частиною 2 статті 24 Закону №1058-IV передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфіковано обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Відповідно до п.7-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.
Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Такий Порядок затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 23 листопада 2011 року №1191. (далі - Порядок №1191).
Відповідно до п. 2 Порядку №1191 до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» і «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», що передбачені: переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909 «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років».
Згідно п. 5 Порядку №1191 грошова допомога надається особам, яким починаючи з 1 жовтня 2011 р. призначається пенсія за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «е» - «ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію.
За приписами п. 6 Порядку №1191 для визначення розміру грошової допомоги враховується місячний розмір пенсії, обчислений згідно із статтями 27 і 28 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Пунктом 7 Порядку №1191 встановлено, що виплата грошової допомоги здійснюється органами Пенсійного фонду України одноразово у розмірі десяти місячних пенсій за рахунок коштів Державного бюджету України одночасно з першою виплатою пенсії, яка призначена до виплати.
Аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку, що право особи на отримання грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій пов'язується з наявністю у неї необхідного спеціального страхового стажу роботи на певних визначених законодавством посадах і вихід на пенсію саме з цих посад в закладах та установах державної та комунальної форми власності, а також неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» будь-якого іншого виду пенсії.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 02.08.2019 по справі №724/579/17, від 20.02.2019 по справі №462/5636/16-а, від 19.03.2019 по справі №466/5637/17, які є обов'язковими для врахування судом в силу вимог ч. 5 ст. 242 КАС України.
Відповідно до абзацу першого пункту «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.
До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення.
Отже, особливістю цього виду пенсії є зменшення пенсійного віку, необхідного для призначення пенсії, а умовою для призначення - наявність, як правило, відповідного стажу роботи за спеціальністю при залишенні роботи.
Перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, визначений постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909 (далі - Перелік №909).
Відповідно до Переліку №909 до галузі охорони здоров'я відносяться лікарі та середній медичний персонал (незалежно від найменування посад) в таких закладах та установах: лікарняні заклади, лікувально-профілактичні заклади особливого типу, лікувально-трудові профілакторії, амбулаторно-поліклінічні заклади, заклади швидкої та невідкладної медичної допомоги, заклади переливання крові, заклади охорони материнства і дитинства, санаторно-курортні заклади, установи з проведення лабораторних та інструментальних досліджень і випробувань Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби та територіальні органи Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби (щодо працівників, які не є державними службовцями), санітарно-епідеміологічні заклади, діагностичні центри.
Згідно з примітки 2 до Переліку №909 робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим переліком, дає право на пенсію незалежно від форми власності або відомчої належності закладів і установ.
Відповідно до примітки 3 до Переліку №909 робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах до 01 січня 1992 року, яка давала право на пенсію за вислугу років відповідно до раніше діючого законодавства, зараховується до стажу для призначення пенсії за вислугу років.
Визначення поняття «заклад охорони здоров'я» міститься у ст. 3 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоров'я» №2108-XII від 19 листопада1992 року, згідно з якою це юридична особа будь-якої форми власності та організаційно-правової форми або її відокремлений підрозділ, що забезпечує медичне обслуговування населення на основі відповідної ліцензії та професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників.
Даною статтею визначено й поняття медичної допомоги - діяльність професійно підготовлених медичних працівників, спрямована на профілактику, діагностику, лікування та реабілітацію у зв'язку з хворобами, травмами, отруєннями і патологічними станами, а також у зв'язку з вагітністю та пологами та медичного обслуговування - діяльність закладів охорони здоров'я та фізичних осіб-підприємців, які зареєстровані та одержали відповідну ліцензію в установленому законом порядку, у сфері охорони здоров'я, що не обов'язково обмежується медичною допомогою, але безпосередньо пов'язана з її наданням. Як встановлено судом першої інстанції, що згідно архівної довідки від 21.09.2023 №25 виданої Комунальним некомерційним підприємством « 6-а міська поліклініка м. Львова» та підтверджується записами трудової книжки позивачки, така працювала на посаді лікаря-отоларинголога відділення вузьких спеціалістів дорослих 1-го поліклінічного відділення КНП « 6-а міська поліклініка м.Львова», а саме : з 08.10.1988 прийнята на посаду лікаря-отоларинголога поліклініки №І, наказ від 05.10.1988 №110-к; з 08.11.1994 по 13.09.1997 надана частково оплачувана відпустка по догляду за дитиною до 3-х років, наказ від 11.11.1994 №112; з 01.09.1997 приступила до роботи з відпустки по догляду за дитиною наказ від 01.09.1997 № 75-к; з 20.03.2007 звільнена в порядку переведення на роботу в управління охорони здоров'я департаменту гуманітарної політики Львівської міської ради на вакантну посаду головного спеціаліста, наказ від 20 03.2007 № 38-к; з 22.03.2007 прийнята на посаду лікаря-отоларинголога поліклініки № 1 на 0,25 ставки за сумісництвом, наказ від 21.03.2007 №39-к; з 06.04.2020 звільнена з посади лікаря-отоларинголога відділення вузьких спеціалістів дорослих 1-го поліклінічного відділення 0,25 ставки за сумісництвом, наказ від 06.04,2020 № 93 к/тр.
Згідно довідки від 19.01.2024 №41, виданої ОСОБА_1 , вона дійсно працює у ВП «Лікарня Святого Луки» КНП « 1 територіальне медичне об'єднання м. Львова» на посаді заступника медичного директора з експертизи тимчасової непрацездатності з 17.08.2021 (наказ від 16.08.2021 № 217-к/тр) по даний час. За період роботи у відпустці без збереження заробітної плати не перебувала. Відповідно до наказу МОЗ від 29 березня 2002 р. № 117 (зі змінами) «Довідник кваліфікаційних характеристик професій працівників сфери «Охорона здоров'я», випуск 78 кваліфікаційні вимоги до цієї посади передбачають вищу освіту II рівня за ступенем магістра та спеціальністю галузі знань «Охорона здоров'я» з наступною спеціалізацією з «Організації і управління охороною здоров'я».
Займана позивачем посада лікаря-отоларинголога відповідає посаді, робота на якій дає право на пенсію за вислугу років.
Як вбачається із Головного управління Пенсійного фонду України Кіровоградській області рішення про відмову в призначенні ОСОБА_1 грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій, що згідно наданих документів, страховий стаж на посадах, що дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів «є»-«ж» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» складає 22 роки 7 місяців 5 днів, а саме: з 01.08.1986 по 07.10.1988; з 08.10.1988 по 31.12.2003; з 01.01.2004 по 20.03.2007; з 17.08.2021 по 25.11.2021; з 26.11.2021 по 30.09.2023.
Таким чином, Головне управління Пенсійного фонду України Кіровоградській області не врахувало стаж роботи позивачки з 22.03.2007 по 06.04.2020 на посаді лікаря-отоларинголога поліклініки № 1 на 0,25 ставки за сумісництвом.
Відповідно до ч. 2 ст. 21 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) працівник має право реалізувати свої здібності до продуктивної і творчої праці шляхом укладення трудового договору на одному або одночасно на декількох підприємствах, в установах, організаціях, якщо інше не передбачене законодавством, колективним договором або угодою сторін.
Постановою Кабінету Міністрів України «Про роботу за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій» від 03 квітня 1993 року № 245 передбачено, що робітники, спеціалісти і службовці державних підприємств, установ і організацій мають право працювати за сумісництвом, тобто виконувати, крім своєї основної, іншу роботу на умовах трудового договору. На умовах сумісництва працівники можуть працювати на тому ж або іншому підприємстві, в установі, організації або у громадянина у вільний від основної роботи час.
Апеляційний суд вважає правильним висновок суду першої інстанції, що чинне законодавство не містять жодних застережень щодо неврахування стажу роботи у випадку роботи у закладах охорони здоров'я за сумісництвом.
Вказаний висновок також викладений в постановах Верховного Суду від 11 квітня 2018 року у справі № 456/1310/17, від 17 червня 2020 року у справі 357/11458/17, від 21.10.2019 року у справі №295/8391/15-а.
Водночас, щодо задоволення позову в частині зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області провести спірні виплати, то суд апеляційної інстанції зазначає таке.
Згідно п. 4.10 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постанова правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі - Порядок №22-1), після призначення електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем фактичного проживання особи, для здійснення виплати пенсії. Нарахована сума пенсії включається в документи для виплати пенсії не пізніше одного місяця з дня прийняття органом, що призначає пенсію, рішення про призначення, а у разі призначення пенсії за віком автоматично - не пізніше одного місяця з дня надходження повідомлення про обраний особою спосіб виплати пенсії.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що вимоги щодо виплати грошової допомоги були заявлені позивачем до Головного управління Пенсійного фонду України в Львівській області, проте вчинення дій зобов'язального характеру судом першої інстанції помилково покладено на Головне управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області.
Отже, що стосується фактичної виплати ОСОБА_1 грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення пенсії за віком за нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», то така має здійснюватися за місцем фактичного проживання особи органом пенсійного фонду в якому позивач перебуває на обліку як отримувач пенсії, яким у даному випадку є Головне управління Пенсійного фонду України в Львівській області, що має наслідком рішення суду в цій частині скасувати та позов позивача задовольнити згідно заявлених у цій частині позовних вимог.
Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Підсумовуючи вказане, надаючи правову оцінку аргументам сторін, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, враховуючи їхній зміст та юридичну природу, зважаючи на висловлену Верховним Судом правову позицію у такій категорії справ, суд апеляційної інстанції дійшов, що на день призначення пенсії за віком позивач досягла пенсійного віку, раніше будь-яких пенсій не отримувала та мала необхідний страховий стаж (стаж роботи, який дає право на пенсію за вислугу років), а отже позивач мала право на отримання грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій згідно пункту 7-1 розділу XV Прикінцевих положень Закону №1058-IV.
Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України та статтею 17 Закону України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини» передбачено застосування судами Конвенції та практики ЄСПЛ як джерела права.
У пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
З огляду на викладене, враховуючи положення статті 317 КАС України, прецедентну практику ЄСПЛ, суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, оскільки дії зобов'язального характеру щодо виплати спірних сум помилково поклав на орган, який законодавчо не уповноважений такі виплати проводити, що має наслідком скасування судового рішення в цій частині.
Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 317, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області задовольнити частково.
Рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2024 року у справі №380/6218/24 скасувати в частині зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України у Кіровоградській області виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення пенсії за віком за нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та відповідно відмови в позові в частині зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення пенсії за віком за нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та позов ОСОБА_1 в цій частині задовольнити.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Львівській області виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення пенсії за віком за нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
В решті рішення Львівського окружного адміністративного суду від 10 вересня 2024 року у справі №380/6218/24 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків встановлених ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Т. І. Шинкар
судді І. М. Обрізко
Н. М. Судова-Хомюк