04 березня 2025 р. Справа № 520/32808/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Макаренко Я.М.,
Суддів: Любчич Л.В. , Жигилія С.П. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.02.2024 та за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , Головного управління ДПС у Харківській області на додаткове рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.03.2024 головуючий суддя І інстанції: Сагайдак В.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі № 520/32808/23
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління ДПС у Харківській області
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Головного управління ДПС у Харківській області (далі - ГУ ДПС у Харківській області, відповідач), у якій просила:
- визнати протиправними дії ГУ ДПС у Харківській області щодо відмови в задоволенні заяви ОСОБА_1 про проведення коригування показників ІКП за платежем ЄСВ з 2018 року та повернення сплачених сум ЄСВ.
- зобов'язати ГУ ДПС у Харківській області задовольнити заяву ОСОБА_1 здійснити коригування показників ІКП ОСОБА_1 за платежем ЄСВ, а саме виключити нараховані з 2018 року суми ЄСВ, застосовані штрафи, нараховану пеню;
- вчинити дії щодо повернення ОСОБА_1 помилково сплаченого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, шляхом складання висновку про повернення на банківський рахунок № НОМЕР_1 , відкритий у АТКБ «Приватбанк», належної суми відповідно до вимог п. 6 Порядку зарахування у рахунок майбутніх платежів єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування або повернення надміру та/або помилково сплачених коштів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 23.07.2021 № 417.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 15.02.2024 року у справі № 520/32808/23, прийнятим в порядку спрощеного позовного провадження, адміністративний позов ОСОБА_1 до ГУ ДПС у Харківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії задоволено.
Визнано протиправними дії ГУ ДПС у Харківській області щодо відмови в задоволенні заяви ОСОБА_1 про проведення коригування показників ІКП за платежем ЄСВ з 2018 року та повернення сплачених сум ЄСВ.
Зобов'язано ГУ ДПС у Харківській області задовольнити заяву ОСОБА_1 : здійснити коригування показників ІКП ОСОБА_1 за платежем ЄСВ, а саме виключити нараховані з 2018 року суми ЄСВ, застосовані штрафи, нараховану пеню; вчинити дії щодо повернення ОСОБА_1 помилково сплаченого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, шляхом складання висновку про повернення на банківський рахунок № НОМЕР_1 , відкритий у АТКБ «Приватбанк», належної суми відповідно до вимог п. 6 Порядку зарахування у рахунок майбутніх платежів єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування або повернення надміру та/або помилково сплачених коштів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 23.07.2021 № 417.
16.02.2024 року представником позивача до Харківського окружного адміністративного суду подано заяву про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Харківській області на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правову допомогу у розмірі 22814,00 грн.
Додатковим рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 04.03.2024 року заяву представника ОСОБА_1 про ухвалення додаткового судового рішення щодо розподілу витрат, понесених із оплатою професійної правничої допомоги в адміністративній справі № 520/32808/23 задоволено частково.
Стягнуто з ГУ ДПС у Харківській області на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн (дві тисячі гривень).
Не погодившись з рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 15.02.2024 року у справі № 520/32808/23, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на те, що оскаржуване рішення винесено з неправильним застосуванням норм матеріального та порушенням норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
У доводах апеляційної скарги відповідач зазначає, що відповідно до інформаційної системи ІКС «Податковий блок» ОСОБА_1 перебувала на обліку в органах державної податкової служби як фізична особа, яка отримувала доходи від підприємницької діяльності на загальній системі оподаткування. Позивач не виконала свого обов'язку щодо своєчасності та повноти нарахування й сплати єдиного внеску, відтак у неї відсутні помилково сплачені грошові зобов'язання, які б підлягали поверненню з бюджету.
Також не погодившись із додатковим рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 04.03.2024 року у справі №520/32808/23, позивачем подано апеляційну скаргу, у якій позивач просить вказане рішення в частині відмови у задоволенні заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу скасувати та прийняти постанову, якою вимоги заяви про стягнення витрат на професійну правову допомогу задовольнити повністю та стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Харківській області на користь ОСОБА_1 витрати у розмірі 22814,00 грн.
У доводах апеляційної скарги позивач посилається на те, що додаткове судове рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.12.2023 року прийнято із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
Від ГУ ДПС у Харківській області надійшов відзив на апеляційну скаргу позивача на додаткове рішення Харківського окружного адміністративного суду 15.02.2024 року у справі № 520/32808/23, у якому відповідач просить залишити скаргу без задоволення.
Також із додатковим рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 04.03.2024 року у справі №520/32808/23 не погодився відповідач та подав апеляційну скаргу, у якій просить вказане рішення скасувати та прийняти постанову, якою в задоволенні заяви про стягнення витрат на професійну правову допомогу відмовити повністю.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач посилається на те, що додаткове судове рішення Харківського окружного адміністративного суду від 28.12.2023 року прийнято із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Зазначає, що відповідно до актів приймання - передачі послуг, які додано представником позивача до заяви зазначена сума до сплати 22814,00 грн. за представництво інтересів, надання професійної правничої допомоги та підготовку всіх необхідних процесуальних документів. Такі акти складені загально, тобто не зазначено детально із чого складається сума понесених витрат на професійну правничу допомогу, а отже і неможливо встановити співрозмірність понесення таких витрат.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Враховуючи, що справа судом першої інстанції розглянута за правилами спрощеного провадження, характер спірних правовідносин та предмет доказування у справі, яка відноситься до незначної складності, не вимагають витребування нових доказів та проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, то за таких обставин колегія суддів не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача про розгляд справи з викликом сторін та вважає за необхідне розглянути справу в порядку письмового провадження.
Колегія суддів зазначає, що з огляду на приписи частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Вивчивши обставини справи, перевіривши оскаржувані рішення суду першої інстанції, доводи апеляційних скарг, відзивів на них, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги позивача та відповідача не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 зареєстрована як фізична особа-підприємець в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців з 06.02.2009 року.
Державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 здійснена 18.10.2019 року за її рішенням.
Згідно з даними Інформаційно-комунікаційної системи «Податковий блок» у платника податків ОСОБА_1 в інтегрованій картці платника за кодом бюджетної класифікації 71040000 в автоматичному режимі проведено наступні нарахування єдиного внеску: за 2017 рік - 8448 грн. за 2018 рік - 9828,72 грн., за 2019 рік - 8262,54 грн. Разом нараховано єдиного внеску 27457,32 грн. Всього зараховано (сплачено) єдиного внеску на суму 27457,32 грн.
Згідно з даними ІКП ОСОБА_1 станом на 30.10.2023 року заборгованість(недоїмка) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, КБК 71040000, відсутня.
ОСОБА_1 звернулась до ГУ ДПС у Харківській області із заявою від 20.10.2023 року, в якій просила здійснити коригування показників ІКП за платежем ЄСВ, а саме виключити нараховані з 2018 року суми ЄСВ, застосованих штрафів, нарахованої пені, відповідно, надміру сплачені суми ЄСВ повернути на банківський рахунок № НОМЕР_1 , відкритий у АТКБ «Приватбанк».
Листом від 06.11.2023 року ГУ ДПС у Харківській області відмовило у задоволені заяви ОСОБА_1 .
Вважаючи протиправними дії ГУ ДПС у Харківській області щодо відмови в задоволенні заяви про проведення коригування показників ІКП за платежем ЄСВ з 2018 року та повернення сплачених сум ЄСВ, ОСОБА_1 звернулась до суду з цим позовом.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною другою статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів осіб і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Отже, під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єктів владних повноважень, суд, незалежно від підстав, наведених у позові, зобов'язаний перевіряти оскаржувані рішення, дії та бездіяльність на їх відповідність усім зазначеним вище вимогам.
Статтею 67 Конституції України визначено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку, визначаються Законом від 08.07.2010 року№ 2464-VI (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин; далі - Закон № 2464-VI).
Пунктами 2 і 6 частини першої статті 1 Закону № 2464-VI визначено, що єдиний внесок - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування; недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом.
Відповідно до ст. 2 Закону № 2464-VI його дія поширюється на відносини, що виникають під час провадження діяльності, пов'язаної із збором та веденням обліку єдиного внеску. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на зазначені відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: принципи збору та ведення обліку єдиного внеску; платники єдиного внеску; порядок нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску; розмір єдиного внеску; орган, що здійснює збір та веде облік єдиного внеску, його повноваження та відповідальність; склад, порядок ведення та використання даних Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування; порядок здійснення державного нагляду за збором та веденням обліку єдиного внеску.
Згідно з абз. 2 п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464-VI, платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Так, відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 4 Закону №2464-VI з-поміж інших платників єдиного внеску визначено й фізичних осіб-підприємців, в т.ч. й тих, які обрали спрощену систему оподаткування.
Згідно з абз. 1 п. 1, п. 3 ч. 1 ст. 7 Закону № 2464-VI єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у п. 1 (крім абз. 7), ч. 1 ст. 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України «Про оплату праці», та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у п. 4 ч. 1 ст. 4 цього Закону, які обрали спрощену систему оподаткування, - на суми, що визначаються такими платниками самостійно для себе, але не більше максимальної величини бази нарахування єдиного внеску, встановленої цим Законом. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску.
В той же час відносини щодо адміністрування єдиного внеску при одночасному перебуванні фізичної особи в трудових відносинах та наявності у неї статусу фізичної особи-підприємця Законом № 2464-VI не врегульовано.
Необхідними умовами для сплати особою єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування є провадження такою особою, зокрема, підприємницької діяльності та отримання доходу від такої діяльності, який і є базою для нарахування ЄСВ. Отже, саме дохід особи від такої діяльності є базою для нарахування, проте за будь-яких умов розмір ЄСВ не може бути меншим за розмір мінімального страхового внеску за місяць. При цьому, за відсутності бази для нарахування ЄСВ у відповідному звітному кварталі або окремому місяці звітного кварталу, законодавство встановлює обов'язок особи самостійно визначити цю базу, розмір єдиного внеску не може бути меншим за розмір мінімальної заробітної плати.
Таким чином, метою встановлення розміру мінімального страхового внеску та обов'язку сплачувати його незалежно від наявності бази для нарахування є забезпечення у передбачених законодавством випадках мінімального рівня соціального захисту осіб шляхом отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Наведене правове врегулювання дає підстави для висновку, що, з урахуванням особливостей форми діяльності осіб, що зареєстровані як фізичні особи-підприємці, проте фактично не здійснюють та не ведуть господарську діяльність та доходи не отримують, саме задля досягнення вищевказаної мети збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування законодавством встановлено обов'язок сплати особами мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу від їх діяльності.
З аналізу викладених норм виходить, що особа, яка зареєстрована як фізична особа-підприємець, проте господарську діяльність не веде та доходи не отримує, зобов'язана сплачувати єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування не нижче розміру мінімального страхового внеску незалежно від фактичного отримання доходу лише за умови, що така особа не є найманим працівником. В іншому випадку (якщо особа є найманим працівником), така особа є застрахованою і платником єдиного внеску за неї є її роботодавець, а мета збору єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування досягається за рахунок його сплати роботодавцем.
Інше тлумачення норм Закону № 2464-VI щодо необхідності сплати єдиного внеску особами, які перебувають на обліку в органах ДПС і зареєстровані як фізичні особи-підприємці (однак господарську діяльність не здійснюють і доходи не отримують), та які одночасно перебувають у трудових відносинах, спричиняє подвійну його сплату (безпосередньо особою та роботодавцем), що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 04.12.2019 року по справі № 440/2149/19.
Колегією суддів встановлено, що ОСОБА_1 протягом періоду 01.01.2017 по 18.10.2019 року (дату припинення ФОП) перебувала у трудових відносинах із роботодавцем (Харківська міська рада), який сплачував внески, нараховані заробітну плату позивача, що підтверджується індивідуальною відомістю Пенсійного фонду України про застраховану особу (форма ОК-5).
При цьому, колегія суддів зазначає, що відповідачем як до суду першої, так і до суду апеляційної інстанції не надано доказів здійснення позивачем, як фізичною особою-підприємцем, у спірному періоді підприємницької діяльності та отримання від такої діяльності доходів.
Проведення контролюючим органом перевірок стосовно підприємницької діяльності позивача за період нарахування єдиного внеску судом також не встановлено.
Оскільки ОСОБА_1 була найманим працівником, підприємницьку діяльність не здійснювала та доходи від такої діяльності не отримувала, колегія суддів зазначає, що платником єдиного внеску за неї був роботодавець, що в свою чергу свідчить про те, що сплата єдиного соціального внеску з 01.01.2018 по 18.10.2019 року призводить до подвійного оподаткування. Вказане суперечить принципам податкового законодавства та меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 04.12.2019 року справі № 440/2149/19, постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.12.2019 року по справі № 520/3939/19.
Щодо позовних вимог про визнання протиправними дій відповідача щодо відмови в задоволенні заяви ОСОБА_1 про проведення коригування показників ІКП за платежем ЄСВ з 2018 року та повернення сплачених сум ЄСВ та зобов'язання відповідача здійснити коригування показників ІКП інтегрованої картки платника шляхом виключення нарахованих з 2018 року сум ЄСВ, штрафів, пені, колегія суддів зазначає таке.
Правила ведення в податкових органах оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування визначає Порядок
ведення податковими органами оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затверджений Наказом Міністерства фінансів України від 12.01.2021 №5 (далі - Порядок №5).
Пунктом 2 Розділу І Порядку № 5 надані наступні визначення:
- інтегрована картка платника (далі - ІКП) - форма оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску (далі - платежі), що ведеться за кожним видом платежу;
- інформаційна система - інтегрований комплекс процесів, компонентів та засобів апаратного і програмного забезпечення для виконання цільової функції;
- коректність даних інформаційної системи - відповідність інформації, що зберігається у підсистемах інформаційної системи, первинним показникам та встановленим алгоритмам (правилам) логічного і арифметичного контролю;
- оперативний облік - процес відображення, систематизації та узагальнення облікових показників в ІКП, який ґрунтується на принципах бухгалтерського обліку;
- первинні документи - документи, що складені платниками та/або податковими органами, отримані від інших органів влади згідно з чинним законодавством (податкові декларації, уточнюючі розрахунки, податкові повідомлення-рішення, рішення податкового органу, вимоги про сплату боргу (недоїмки) з єдиного внеску, судові рішення, рішення про розстрочення (відстрочення) грошових зобов'язань (податкового боргу), інформація Казначейства про надходження податків і зборів та єдиного внеску тощо);
- первинні показники - показники, що містяться у первинних документах та є визначальними для характеристики процесів адміністрування платежів, контроль за справлянням яких покладено на податкові органи;
- перекручення (викривлення) показників - неповне та/або несвоєчасне відображення показників у відповідних підсистемах інформаційної системи;
Відображення/занесення первинних показників у підсистемах інформаційної системи здійснюється працівниками структурних підрозділів територіальних органів ДПС за напрямами роботи. (пункт 4 Розділу І Порядку).
Згідно з п. 5 Розділу І Порядку № 5 моніторинг повноти та своєчасності внесення первинних показників у підсистеми інформаційної системи забезпечується керівниками структурних підрозділів територіального органу ДПС за напрямами роботи.
Загальний контроль за достовірністю відображення в ІКП облікових показників забезпечується підрозділом, що здійснює облік платежів.
Відповідно до п.1 глави 1 розділу ІІ Порядку №5 з метою обліку нарахованих і сплачених, повернутих та відшкодованих сум платежів територіальними органами ДПС відкриваються ІКП за кожним платником та кожним видом платежу, які мають сплачуватися такими платниками на рахунки, відкриті в розрізі адміністративно-територіальних одиниць. ІКП містить інформацію про облікові операції та облікові показники, які характеризують стан розрахунків платника з бюджетами та фондами загальнообов'язкового державного соціального і пенсійного страхування за відповідним видом платежу та відповідною адміністративно-територіальною одиницею. Під час проведення облікової операції в ІКП зазначається дата запису операції, зміст операції та/або документ, на підставі якого здійснюється запис. Облік платежів ведеться в ІКП окремими обліковими операціями в хронологічному порядку. При цьому кожна операція фіксується в окремому рядку із зазначенням виду операції та дати її проведення. Інформаційна система після відображення облікової операції забезпечує автоматичне проведення в ІКП розрахункових операцій.
Відпрацювання записів у реєстрі донарахованих сум забезпечується відповідно до підрозділу 5 розділу V Порядку №5.
Підрозділом 5 розділу V цього Порядку врегульовано, що для забезпечення повноти та своєчасності відображення показників грошових зобов'язань, визначених за результатами контрольно-перевірочної роботи, підрозділом, що здійснює контрольно-перевірочні заходи разом з підрозділом, що здійснює супроводження адміністративного та судового оскарження, та підрозділом, до компетенції яких належить супроводження і збереження баз даних, щодекадно проводиться попередній контроль.
В інформаційній системі в автоматичному режимі формується реєстр співставлення сум, визначених за результатами контрольно-перевірочної роботи, з них узгоджених та неузгоджених (за результатами адміністративного та/або судового оскарження), та облікових показників, відображених в ІКП (далі - реєстр співставлення донарахованих сум) щодекадно та станом на 01 число місяця, наступного за звітним.
Реєстр співставлення донарахованих сум формується на підставі занесеної до інформаційної системи інформації щодо узгоджених/неузгоджених грошових зобов'язань / фінансових санкцій (недоїмки, штрафних санкцій та пені з єдиного внеску) та/або зменшення суми бюджетного відшкодування, та/або зменшення від'ємного значення сум податку на додану вартість, вказаних у податкових повідомленнях-рішеннях / рішеннях / вимогах та/або рішеннях щодо єдиного внеску та не відображеної в ІКП.
Таким чином, відповідач є спеціально уповноваженим органом, працівники якого є відповідальними за достовірність відображення в інформаційній системі оперативного обліку податків, зборів, платежів та єдиного внеску.
В інтегрованій картці платника податків контролюючий орган відображає будь-які нарахування, збільшення або зменшення сум податкових зобов'язань платника податків, розрахунки з бюджетом.
Більше того, відображення контролюючим органом в інтегрованій картці платника податків відомостей щодо несвоєчасного нарахування та сплати єдиного внеску створює певні наслідки для платника та наявність у останнього матеріально-правового інтересу, щоб дані інтегрованих карток правильно відображали фактичний стан розрахунків з бюджетом.
Подібна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19 лютого 2019 року (справа №825/999/17), від 26 лютого 2019 року (справа №805/4374/15-а), від 25 березня 2020 року (справа №826/9288/18).
Колегією суддів встановлено, що згідно з даними Інформаційно-комунікаційної системи «Податковий блок» у платника податків ОСОБА_1 в інтегрованій картці платника за кодом бюджетної класифікації 71040000 в автоматичному режимі проведено наступні нарахування єдиного внеску: за 2017 рік - 8448 грн. за 2018 рік - 9828,72 грн., за 2019 рік - 8262,54 грн. Разом нараховано єдиного внеску 27457,32 грн. Всього зараховано (сплачено) єдиного внеску на суму 27457,32 грн.
Згідно з даними ІКП ОСОБА_1 станом на 30.10.2023 року заборгованість(недоїмка) з єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, КБК 71040000, відсутня.
ОСОБА_1 звернулась до ГУ ДПС у Харківській області із заявою від 20.10.2023 року, в якій просила здійснити коригування показників ІКП за платежем ЄСВ, а саме виключити нараховані з 2018 року суми ЄСВ, застосованих штрафів, нарахованої пені, відповідно, надміру сплачені суми ЄСВ повернути на банківський рахунок № НОМЕР_1 , відкритий у АТКБ «Приватбанк».
Листом від 06.11.2023 року ГУ ДПС у Харківській області відмовило у задоволені заяви ОСОБА_1 .
З урахуванням встановлення судом факту відсутності у позивача обов'язку зі сплати єдиного внеску, колегія суддів вважає обґрунтованими вимоги позивача про визнання протиправними дій ГУ ДПС у Харківській області щодо відмови в задоволенні заяви ОСОБА_1 про проведення коригування показників ІКП за платежем ЄСВ з 2018 року та необхідність зобов'язання ГУ ДПС у Харківській області задовольнити заяву ОСОБА_1 щодо здійснення коригування показників ІКП за платежем ЄСВ, а саме виключити нараховані з 2018 року суми ЄСВ, застосовані штрафи, нараховану пеню.
При цьому, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги щодо неможливості коригування показників ІКП за платежем ЄСВ та повернення позивачу сплачених сум ЄСВ у зв'язку з самостійним поданням податкових декларацій про майновий стан і доходи та визначенням сум ЄСВ за 2017-2019 роки, оскільки колегія суддів дійшла до висновку про відсутність у ОСОБА_1 обов'язку зі сплати єдиного внеску, а самостійне визначення грошових зобов'язань з ЄСВ є помилковим та не звільняє права платника податків на повернення помилково сплачених сум грошових зобов'язань і коригування у зв'язку з цим показників ІКП.
Щодо повернення ОСОБА_1 помилково сплаченого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування шляхом складання висновку про повернення на банківський рахунок № НОМЕР_1 , відкритий у АТКБ «Приватбанк», колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з ч. 13 ст. 9 Закону №2464-VI, суми помилково сплаченого єдиного внеску зараховуються в рахунок майбутніх платежів єдиного внеску або повертаються платникам у порядку і строки, визначені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, Пенсійним фондом та Фондом загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.
Процедуру повернення помилково сплачених коштів єдиного внеску, в тому числі тих, які сплачені через єдиний рахунок визначає Порядок зарахування у рахунок майбутніх платежів єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування або повернення надміру та/або помилково сплачених коштів, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 23 липня 2021 року №417.
Згідно з приписами п. 5, 6 вказаного Порядку повернення коштів здійснюється на підставі заяви Платника про повернення коштів.
Так, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 відповідачу направлено заяву від 20.10.2023 року про повернення надміру сплачених сум єдиного внеску.
Пунктом 9 Порядку № 417 встановлено, що у разі надходження Заяви самостійний структурний підрозділ територіального органу ДПС, на який покладено функцію адміністрування єдиного внеску, у строк не більше ніж десять робочих днів з дати надходження до територіального органу ДПС Заяви проводить перевірку наданої Платником інформації та формує висновок про повернення коштів з рахунків 3556 (далі - Висновок) за формою згідно з додатком 2 до цього Порядку або приймає рішення про відмову у задоволенні Заяви.
Відповідно до п. 43.5 ст. 43 ПК України, контролюючий орган не пізніше ніж за п'ять робочих днів до закінчення двадцятиденного строку з дня подання платником податків заяви готує висновок про повернення належних сум коштів з відповідного бюджету або з єдиного рахунку та подає його для виконання відповідному органові, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів.
На підставі отриманого висновку орган, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, протягом п'яти робочих днів здійснює повернення помилково та/або надміру сплачених грошових зобов'язань та пені платникам податків у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.
Контролюючий орган несе відповідальність згідно із законом за несвоєчасність передачі органу, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, для виконання висновку про повернення відповідних сум коштів з відповідного бюджету.
Вирішуючи спірні правовідносини, колегія суддів зазначає, що ефективний спосіб захисту прав позивача повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Дана правова позиція узгоджується із позицією, висловленою Верховним Судом України в постановах від 27.05.2020 року у справі №560/4304/18, від 16.09.2015 року у справі № 21-1465а15.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Згідно з частиною 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
В межах спірних відносин судом апеляційної інстанції встановлено відсутність визначених Законом № 2464 підстав для сплати позивачем єдиного внеску, а тому сплачена з 2018 року з ОСОБА_1 сума ЄСВ є помилково сплаченою та підлягає поверненню шляхом складання ГУ ДПС у Харківській області висновку про повернення на банківський рахунок № НОМЕР_1 , відкритий у АТКБ «Приватбанк», належної суми відповідно до вимог п. 6 Порядку зарахування у рахунок майбутніх платежів єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування або повернення надміру та/або помилково сплачених коштів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України 23.07.2021 № 417.
Щодо доводів відповідача про те, що вимога позивача про зобов'язання ГУ ДПС у Харківській області вчинити дії щодо повернення ОСОБА_1 помилково сплаченого ЄСВ шляхом складання висновку про повернення на банківський рахунок позивача належної суми, віднесена до дискреційних повноважень контролюючого органу, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до пункту 7 частини першої статті 2 Закону України від 17 лютого 2022 № 2073-IX "Про адміністративну процедуру" дискреційне повноваження повноваження, надане адміністративному органу законом, обирати один із можливих варіантів рішення відповідно до закону та мети, з якою таке повноваження надано.
За висновками Європейського Суду з прав людини, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності «небезпідставної заяви» за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов'язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути «ефективним» як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення у справі «Афанасьєв проти України»).
Отже, «ефективний засіб правого захисту» в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.
Положення Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи №R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, що були прийняті 11.03.1980 Комітетом Міністрів, передбачають, що під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності, пов'язаний з владними повноваженнями та їх носіями - органами державної влади та органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не слід ототожнювати лише з формалізованими повноваженнями, вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Попри те, що на законодавчому рівні поняття «дискреційні повноваження» суб'єкта владних повноважень відсутнє, у судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.
Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тому, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі.
Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує останнього вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. Натомість, застосування такого способу захисту прав, свобод та інтересів позивача як зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, є правильним тоді, коли останній розглянув клопотання заявника та прийняв рішення, яким відмовив у його задоволенні.
Наведене дає підстави для висновку, що у разі, якщо суб'єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками розгляду звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб'єктом звернення дотримано усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти певне рішення.
Якщо ж таким суб'єктом владних повноважень на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов, то суд повинен зобов'язати його прийняти рішення з урахуванням оцінки суду.
Правові висновки аналогічного змісту у подібних правовідносинах були наведені у постановах Верховного Суду від 26.09.2023 у справі №420/5833/19, від 11.01.2024 у справі №320/368/22, від 13.03.2024 у справі № 320/9640/21.
У спорі, що виник у цій справі, відповідач помилково вважає, що ГУ ДПС у Харківській області при опрацюванні заяви позивача має дискреційні повноваження, адже за умови надання позивачем доказів помилкової сплати сум ЄСВ за відсутності обов'язку такої сплати, є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень.
На підставі викладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованих висновків щодо наявності підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .
Доводи апеляційної скарги відповідача висновків суду першої інстанції не спростовують.
Колегія суддів враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява №65518/01; від 06.09.2005; пункт 89), Проніна проти України" (Заява №63566/00; 18.07.2006; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява №4909/04; від 10.02.2010; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) серія A. 303-A; 09.12.1994, пункт 29).
Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Колегія суддів, переглянувши справу, дійшла висновку, що Харківський окружний адміністративний суд ухвалив рішення від 15.02.2024 року у справі № 520/32808/23 відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Надаючи оцінку апеляційним скаргам ОСОБА_1 та ГУ ДПС у Харківській області на додаткове рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.03.2024 року у справі №520/32808/23, яким заяву про ухвалення додаткового судового рішення щодо розподілу витрат, понесених на оплату професійної правової допомоги задоволено частково, колегія суддів виходить з наступного.
Приймаючи додаткове рішення про стягнення на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Харківській області суми витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 2000,00 грн суд першої інстанції виходив з того, що заявлена позивачем до відшкодування сума у розмірі 22814,00 грн є завищеною, а тому суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволення заяви позивача та стягнення на користь позивача суми витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2000,00 грн.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до статті 16 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно з частинами першою - третьою статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Частиною четвертою наведеної норми передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частиною п'ятою статті 134 КАС України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 134 КАС України).
Частиною сьомою вказаної статті передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Аналіз наведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, ціна позову та (або) значення спору для сторони тощо.
Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначає Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність».
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правничої допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правничої допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правничої допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Статтею 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
З матеріалів справи слідує, що між ОСОБА_1 (клієнт) та адвокатом Ситніком О.О. було укладено договір про надання правничої допомоги від 16.10.2023 року.
Протоколом № 1 узгодження доручення, гонорару, розрахунків від 16.10.2023 року сторони правочину встановили погодинний розмір гонорару Об'єднання за надання правової допомоги. Вартість 1 (однієї) години сторони узгодили в розмірі 100% прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня календарного року, розмір яких на час укладення цього протоколу становив 2684,00 грн.
16.02.2024 року сторонами підписаний акт приймання-передачі правової допомоги, вартість яких складає 22814,00 грн. За вказаним актом позивач зобов'язався не пізніше 30 робочих днів з моменту його підписання сплатити вартість наданої правової допомоги у наведеній сумі.
В акті приймання-передачі правової допомоги зазначено наступні види наданих адвокатом послуг: Аналіз документів (у т.ч. довідки ОК-5, отриманих за допомогою адвоката відомостей електронного кабінету ДПС України), судової практики, проведення консультації (2684,00 грн); складання та направлення позовної заяви (8052,00 грн); Аналіз відзиву на позовну заяву, перемовини з Клієнтом щодо подання податкової звітності (2684,00грн.); складання та направлення адвокатського запиту на отримання відсутніх у Клієнта податкових декларацій про майновий стан і доходи за 2017 - 2019 роки(1342,00 грн.); Складання додаткових пояснень у справі з наданням доказів (4026,00 грн.);складання заяви про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу (1342,00 грн).
Загальна сума гонорару адвоката складає 22814, 00 грн.
Колегія суддів зазначає, що вимогами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України» заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
При цьому суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.
Вказані висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду від 02.08.2022 у справі № 640/14930/20, від 23.09.2022 року у справі №826/12400/13-а, від 23.05.2024 року у справі №160/394/22.
Дослідивши зміст та обсяг наданої правничої допомоги, зазначений в тому числі в акті приймання передачі послуг, в аспекті складності та якості складених документів, колегія суддів дійшла висновку про завищення позивачем понесених ним правових витрат та вважає, що заявлена до відшкодування сума витрат не є співмірною із наданим адвокатом обсягом послуг, затраченим ним часом на надання таких послуг, критеріям їх реальності та розумності.
Ціна позову у справі складає 27457,32 грн.
Стягуючи на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000, 00 за рахунок бюджетних асигнувань відповідача суд першої інстанції виходив з того, що заявлена позивачем до відшкодування сума у розмірі 22814, 00 грн є необґрунтованою, оскільки цей спір виник у справі незначної складності та не характеризується наявністю виключної правової проблеми, значним суспільним інтересом до її розгляду, великою кількістю зібраних і поданих до суду доказів тощо.
Колегія суддів, враховуючи наведені приписи законодавства, складність справи та ціну позову, зазначає, що стягнуті на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000, 00 грн за рахунок бюджетних асигнувань відповідача є співмірними зі складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), ціною позову, а отже є обґрунтованими.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов вірного висновку в частині вирішення питання щодо розміру витрат на правничу допомогу.
Згідно зі ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням наведеного вище, суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване додаткове судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.
Доводи апеляційних скарг ОСОБА_1 та ГУ ДПС у Харківській області висновків суду першої інстанції не спростовують.
Окрім того, 11.07.2024 року від представника позивача, Ситніка Олексія Олександровича, надійшла заява про відшкодування витрат на професійну правову допомогу під час апеляційного перегляду справи № 520/32808/23 в розмірі 9394,00 грн.
У доводах заяви вказано, що 11.07.2024 року сторонами підписаний акт приймання-передачі правової допомоги, згідно з яким розмір наданої ОСОБА_1 , правничої допомоги під час апеляційного перегляду справи становить 9394,00 грн. За вказаним актом ОСОБА_1 зобов'язалась сплатити вартість наданої правничої допомоги.
Так згідно акту приймання-передачі правової допомоги від 11.07.2024 року адвокатом виконано роботи зі складання та направлення апеляційної скарги на додаткове рішення та складання заяви про стягнення витрат на професійну правничу допомогу під час апеляційного розгляду справи.
Враховуючи, що колегія суддів дійшла висновку про відмову в задоволенні апеляційної скарги позивача на додаткове рішення, то відсутні підстави для стягнення витрат, понесених на оплату правової допомоги за складання такої апеляційної скарги.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Харківській області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.02.2024 року у справі №520/32808/23 залишити без задоволення.
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Головного управління ДПС у Харківській області на додаткове рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.03.2024 року у справі №520/32808/23 залишити без задоволення.
Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 15.02.2024 року та додаткове рішення Харківського окружного адміністративного суду від 04.03.2024 року у справі №520/32808/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Я.М. Макаренко
Судді Л.В. Любчич С.П. Жигилій