04 березня 2025 р. Справа № 480/320/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Бегунца А.О.,
Суддів: Русанової В.Б. , Присяжнюк О.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою військової частини НОМЕР_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 09.12.2024, головуючий суддя І інстанції: А.І. Сидорук, вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40602, повний текст складено 09.12.24 по справі № 480/320/23
за позовом ОСОБА_1
до НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_1 )
про стягнення грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні,
Позивач звернувся до суду з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток/грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, за період з 02.08.2019 по 13.12.2022, у сумі 49941,49 грн.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що при звільненні позивача зі служби 01.08.2019 позивачу не виплачено всі належні йому суми, а виплачено їх лише 14.12.2022. Тому відповідач повинен сплатити позивачу грошове забезпечення за період затримки розрахунку при звільненні, а саме з 02.08.2019 по 13.12.2022, у сумі 49941,49 грн.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 09.12.2024 позов ОСОБА_1 до НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_1 ) про стягнення грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_1 ) у невиплаті ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні.
Стягнуто з НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 02.08.2019 до 13.12.2022, у розмірі 50702 (п'ятдесят тисяч сімсот дві) грн 02 (дві) коп.
Не погодившись з вказаним рішенням, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення норм права та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить рішення Сумського окружного адміністративного суду від 09.12.2024 скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що у резолютивній частині рішення від 09.12.2024 Сумський окружний адміністративний суд не вказав на те, чи задоволено позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії - повністю або частково.
Так, при зверненні з заявою до суду ОСОБА_1 просив стягнути з військової частини НОМЕР_1 середній заробіток/грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, за період з 02.08.2019 по 13.12.2022, у сумі 49941,49 грн, в той же час рішенням суду стягнуто з військової частини НОМЕР_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 02.08.2019 до 13.12.2022, у розмірі 50702 грн 02 коп. Також суд першої інстанції визначив до стягнення суму навіть більшу, ніж була заявлена в позовній заяві. Тобто, ухвалюючи резолютивну частину рішення суд допустив порушення процесуальних норм права, що дає підставу для його скасування. Апелянт також зазначив, що з моменту відкриття провадження у справі №480/320/23 (17.01.2023) до дати прийняття рішення по справі пройшло більше 22 календарних місяця, що свідчить про недбальство судді та його помічника, і є додатковою підставою для скасування рішення суду. Апелянт зазначив, що загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат складав, без урахуванням сплачених податків, 113811,70 грн. На підставі рішення Сумського окружного адміністративного суду від 16.12.2021 року по справі №480/4890/21 відповідач 29.09.2022 виплатив позивачу грошову компенсацію щорічної додаткової відпустки сумі 5217,76 грн, та остаточно виплатив одноразову грошову допомогу 14.12.2022 в сумі 44723,73 грн. Вказав, що якщо припустити, що позивачу має бути виплачене середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, то ця сума не може перевищувати 44386,56 грн. Фактично, сума яка виплачена позивачу у грудні 2022 року на підставі рішення Сумського окружного адміністративного суду від 16.12.2021 року по справі №480/4890/21, не є фактичним розрахунком з позивачем, оскільки на даний час за позовними заявами ОСОБА_1 до відповідача (військової частини НОМЕР_1 ) в Сумському окружному адміністративному суді відкрито справу № 480/5293/24, тобто лише після набрання законної сили рішенням по справі №480/5293/24 та проведення відповідачем розрахунку по такому рішенню, буде проведений остаточний розрахунок з позивачем. Отже, з урахуванням наведених факторів, з урахуванням принципів добросовісності, розсудливості, розумності і справедливості, позовні вимоги щодо стягнення із НОМЕР_3 прикордонного загону Державної прикордонної служби України середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із військової служби з моменту виключення із списків особового складу є необґрунтованими та безпідставними.
Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Колегія суддів зазначає, що з огляду на ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Судом встановлено та підтверджено наявними в матеріалах справи доказами, що 01.08.2019 позивача виключено зі списків особового складу в/ч НОМЕР_1 , що підтверджується витягом з наказу в/ч НОМЕР_1 від 01.08.2019 № 5220-ОС.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 16.12.2021 у справі № 480/4890/21, зокрема, зобов'язано відповідача виплатити позивачу грошову компенсацію щорічної додаткової відпустки за виконання обов'язків військової служби, пов'язаних з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, виходячи із грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, за період з 2012 року по 2014 рік пропорційно фактичному часу виконання обов'язків військової служби в зазначених умовах та (або) на посадах у відповідності до Порядку надання та визначення тривалості щорічної додаткової відпустки залежно від часу проходження служби в місцевостях з особливими природними, географічними, геологічними, кліматичними, екологічними умовами та на посадах, виконання обов'язків військової служби за якими пов'язано з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням, ризиком для життя і здоров'я, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 № 702 із врахуванням висновків суду по даній справі.
На виконання вказаного рішення суду відповідачем 29.09.2022 перераховано позивачу суму 5217,76 грн (сума з вирахуванням 1,5% військового збору). 14 грудня 2022 року відповідачем перераховано позивачу одноразову допомогу при звільненні у розмірі 44723,73 грн (сума з вирахуванням 1,5% військового збору).
Факт виплати саме вказаних сум не заперечується відповідачем.
Фактично позивачу сплачена сума 50702,02 грн, з розрахунку (5217,76/98,5х100) + (44723,73/98,5х100), оскільки з перерахованих на його банківський рахунок сум відповідачем, як податковим агентом, відповідно до вимог ПК України, утримано військовий збір - 1,5%.
Відповідно до даних, що містяться у довідці військової частини НОМЕР_1 від 20.01.2023 №18, грошове забезпечення позивача за червень 2019 року складає 11485,67 грн, а за липень 2019 - 11557,92 грн.
Враховуючи несвоєчасний розрахунком при звільненні, позивач звернувся до суду.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив з підстав їх обгрунтованості.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до норми ч. 1 ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (ст. 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу.
Згідно з ч. 1 ст. 116 КЗпП України (в редакції до 01.07.2022) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, роботодавець повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Даною нормою встановлено обов'язок роботодавця виплатити працівнику у день звільнення всі належні йому суми, під якими розуміються в тому числі одноразова грошова допомога при звільненні та компенсаційні виплати.
Отже, відповідач повинен був у день звільнення виплатити позивачу всі належні йому при звільненні суми.
В той же час, остаточна виплата належних позивачу сум проведена не у день звільнення - 01.08.2019, а 29.09.2022 та 14.12.2022.
Враховуючи той факт, що для військовослужбовців відповідальність за затримку розрахунку при звільненні не передбачена спеціальним законодавством, до даних правовідносин підлягає застосуванню норма ст. 117 КЗпП України.
Відповідно до ст. 117 КЗпП України (у редакції Закону № 2352-IX) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Наведена редакція ст. 117 КЗпП України набрала законної сили з 19.07.2022.
До внесення вказаних змін строк нарахування середнього заробітку не обмежувався.
Ухвалення судових рішень про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені особі при звільненні, за загальними правилами, встановленими ЦК України, не припиняють обов'язок роботодавця виплатити середній заробіток за затримку.
Спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на дві частини: до і після набрання чинності 19.07.2022 змін до ст. 117 КЗпП України.
Період з 02.08.2019 до 18.07.2022 регулюється редакцією ст. 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом № 2352-IX, тобто без обмеження строком нарахування у 6 місяців. До цього періоду, у разі наявності у суду переконання про істотний дисбаланс між сумою коштів, яку прострочив роботодавець і сумою середнього заробітку за час затримки цієї виплати може застосувати принцип співмірності і зменшити таку виплату.
Період з 19.07.2022 до 13.12.2022 регулюється вже чинною редакцією ст. 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження стягнення середнього заробітку шістьма місяцями.
Вищевказана позиція суду узгоджується із висновками Верховного суду викладеними у постанові від 25.04.2024 у справі №440/8467/23, від 30.04.2024 у справі №560/6962/23.
Нормою ст. 27 Закону України "Про оплату праці" встановлено, що порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Такий порядок затверджено постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995. Згідно з п.п. 2, 5, 8 Порядку середньомісячна заробітна плата за час вимушеного прогулу при затримці виконання рішення про поновлення на роботі працівника обчислюється, виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана виплата, тобто дню звільнення працівника з роботи. Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати. Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Відповідно до довідки від 20.01.2023 №18, сума середньоденного грошового забезпечення позивача складає 377,76 грн, із розрахунку (11485,67+11557,92)/(31+30).
Сума середнього заробітку за весь період затримки розрахунку при звільненні (з 02.08.2019 до 18.07.2022) складає 408736,32 грн, з розрахунку 377,76 х 1082 к.д.
З урахуванням конкретних критеріїв та обставин справи, які мають юридичне значення, суд за період до 18.07.2022 може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того чи задовольняє він позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково. Водночас, зменшення розміру відшкодування є правом, а не обов'язком суду.
Так, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: 1) розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором (істотність розміру); 2) період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; 3) ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; 4) інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Також, необхідно взяти до уваги, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за своєю правовою природою не є основною чи додатковою заробітною платою, а також не є заохочувальною чи компенсаційною виплатою (зокрема, компенсацією працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати) в розумінні статті 2 Закону України "Про оплату праці", тобто середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не входить до структури заробітної плати. Окрім того, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні має разовий характер.
Враховуючи зазначене колегія суддів вважає вірним застосування судом першої інстанції принципу співмірності та зменшення розміру середнього заробітку, який має сплатити відповідач за період з 02.08.2019 до 18.07.2022 до суми 50702,02 грн - несвоєчасно виплачених сум одноразової грошової допомоги при звільненні та компенсацій за додаткові відпустки, виходячи з наступного.
Предметом спору є стягнення середнього заробітку за час затримки виплати одноразової грошової допомоги при звільненні та компенсації за додаткову відпустку.
Позивач у справі № 480/4890/21, яка розглядалась Сумським окружним адміністративним судом, не заявляв вимогу про стягнення середнього заробітку. Позивачу до моменту остаточного розрахунку, 29.09.2022 перераховано компенсацію за додаткові відпустки у сумі 5297,22 грн.
Сума середнього заробітку за весь період затримки всіх виплат з 02.08.2019 до 18.07.2022 у розмірі 408736,32 грн у вісім разів перевищує несвоєчасно виплачені суми при звільненні у розмірі 50702,02 грн.
Сума середнього заробітку за період з 19.07.2022 до 13.12.2022 (у період дії норми щодо нарахування середнього заробітку не більше як за 6 місяців) складає 55908,48 грн, з розрахунку 377,76 х 148 к.д.
Таким чином, сума середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 02.08.2019 до 13.12.2022 складає 106610,50 грн (50702,02+55908,48).
В той же час, позивач просив суд стягнути середній заробіток за вказаний період у сумі 49941,49 грн, що становить 100% від сум невиплачених при звільненні сум на руки, з вирахуванням 1,5% військового збору від суми 50702,02 грн. При цьому, не просить визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати позивачу середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні.
Колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції, що невиплата позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є пасивною формою поведінки, а тому належним способом захисту порушеного права є визнання протиправною саме бездіяльності.
Частиною 2 ст. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, з урахуванням виходу за межі позовних вимог, дійшов вірного висновку про визнання протиправною бездіяльність НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_1 ) у невиплаті ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні та стягнення з НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військової частини НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 02.08.2019 до 13.12.2022, у розмірі 50702 (п'ятдесят тисяч сімсот дві) грн 02 (дві) коп, оскільки відповідач допустив протиправну бездіяльність, яка не відповідає критеріям правомірності, визначеним ч. 2 ст. 2 КАС України.
Стосовно доводів апелянта про несвоєчасність розгляду справи в суді першої інстанції, що на думку апелянта є підставою для скасування рішення суду, колегія суддів вважає останні безпідставними, оскільки норми ст. 317 КАС України не передбачають такої підстави для скасування судового рішення.
Доводи апелянта про незазначення в резолютивній частині рішення про повне або часткове задоволення позовних вимог, є безпідставними та не спростовують правильність висновків зроблених судом в рамках розгляду даної справи.
Стосовно доводів апелянта, що при зверненні з заявою до суду ОСОБА_1 просив стягнути з військової частини НОМЕР_1 середній заробіток/грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, за період з 02.08.2019 по 13.12.2022, у сумі 49941,49 грн, в той же час рішенням суду стягнуто з військової частини НОМЕР_1 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні, за період з 02.08.2019 до 13.12.2022, у розмірі 50702 грн 02 коп., колегія суддів зазначає, що судом першої інстанції наведено розрахунок суми, що підлягає стягненню на користь позивача, та вказаний узгоджуються із приписами законодавства чинного на момент виникнення спірних правовідносин. Між тим, скаржником не оскаржується сам розрахунок, яким визначено суму, що підлягає стягненню на користь позивача.
Стосовно посилань апелянта на те, що наразі із позивачем не проведено остаточного розрахунку при звільненні, оскільки на даний час відкрито провадження у справі № 440/5293/24 щодо наявності/відсутності права на нарахування позивачу індексації грошового забезпечення, колегія суддів вказує, що на даний час відсутнє рішення, що набрало законої сили в рамках справи № 440/5293/24, а відтак позивач на теперішній час не набув права на отримання вказаної індексації.
Колегія суддів, переглянувши рішення суду першої інстанції, дійшла висновку, що при прийнятті рішення, суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального права.
Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.
Згідно із ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст. ст. 311, 315, 316, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 09.12.2024 по справі № 480/320/23 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя А.О. Бегунц
Судді В.Б. Русанова О.В. Присяжнюк