03.03.2025 Єдиний унікальний номер 205/3011/25
Провадження № 2/205/2468/25
.
03 березня 2025 року м. Дніпро
Суддя Ленінського районного суду м. Дніпропетровська Дорошенко Г.В., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Маріупольської міської ради про визнання права власності на житлове приміщення,
25.02.2025 року ОСОБА_1 звернулася до Ленінського районного суду м. Дніпропетровська з позовом до Маріупольської міської ради про визнання права власності на житлове приміщення.
Вирішуючи питання про відкриття провадження у справі за вказаним позовом, суддя дійшов висновку, що таку позовну заяву слід залишити без руху, оскільки її подано без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 ЦПК України.
Відповідно до п.п. 4-5 ч.3 ст. 175 ЦПК України позовна заява повинна, зокрема, містити зміст позовних вимог: спосіб (способи) захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб (способи) захисту прав та інтересів, який не суперечить закону і який позивач просить суд визначити у рішенні; якщо позов подано до кількох відповідачів - зміст позовних вимог щодо кожного з них; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Передумовою звернення до суду в порядку позовного провадження є наявність спірних правовідносин та необхідність захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Спір про право характеризує такий стан відносин, коли між сторонами існують певні розбіжності з приводу наявності, змісту та обсягу прав і обов'язків, здійснення яких є неможливим без судового втручання.
Визначення відповідача, предмету та підстав спору є правом позивача.
Відповідачем є та особа, яка, на думку позивача, порушила, не визнала чи оспорила суб'єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач залучається до справи у зв'язку з позовною вимогою, яка пред'являється до нього. На відміну від позивача відповідач - це особа, яка, на думку позивача або відповідного право уповноваженого суб'єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб'єктивні права, свободи чи інтереси позивача.
Однак, визначивши процесуальний статус Маріупольської міської ради як відповідача, позивач не зазначила та не обґрунтувала, якими саме діями чи бездіяльністю зазначеного відповідача порушуються, не визнаються чи оспорюються будь-які її права, як позивача.
Як вбачається з вимог позовної заяви, позивач просить:
визнати на праві приватної, спільної часткової власності, а саме на 1/2 частки квартири за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , право власності на квартиру АДРЕСА_1 , яка належить мені на підставі Свідоцтва про право власності на житло від 11.09.2007 року, записано в реєстраційну книгу за № НОМЕР_2 виданого Управлінням міського майна Маріупольської міської ради Донецької області.
Водночас за змістом позовної заяви у позивача наявний правовстановлюючий документ - свідоцтво про право власності, видане Управлінням міського майна Маріупольської міської ради Донецької області 11.09.2007 № 40675, а також наявний запис про реєстрацію права власності.
Суд зауважує, що якщо право на будівлю чи споруду зареєстровано за позивачем в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, то захист порушеного права шляхом подання позову про визнання права власності на підставі ст. 392 ЦК України не є ефективним способом.
Серед іншого аналіз поданої позовної заяви та доданих до неї матеріалів свідчить про те, що саме рішення державного реєстратора про відмову в проведенні реєстраційних дій слугує підставою для звернення до суду.
Зазначені позовні вимоги заявлені позивачем із мотивів відмови державного реєстратора прав на нерухоме майно у проведенні реєстраційних дій у зв'язку з тим, що «За інформацією Державного реєстру речових прав на нерухоме майно встановлена наявність запису про право власності на підставі свідоцтва про право власності від 11.09.2007, виданого Управлінням міського майна Маріупольської міської ради Донецької області на об'єкт нерухомого майна загальною площею - 41,4 кв.м. Також в ДРРПНМ наявний відкритий розділ № 1040417614123 на вищезазначене майно, відповідно до якого загальна площа об'єкта складає 84,93 кв.м., а житлова 52,4 кв.м.».
Тому суд звертає увагу позивача, що особа, яка вважає, що її права у сфері державної реєстрації порушено, може оскаржити рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб'єкта державної реєстрації прав до Міністерства юстиції України, його територіального органу або до суду.
З наведеного в позовній заяві змісту позовних вимог та обґрунтування позову вбачається, що між сторонами відсутній спір щодо права власності на нерухоме майно, а спірні правовідносини виникли між іншими сторонами щодо розбіжності у площі об'єкта нерухомого майна, що стало підставою для відмови в проведенні реєстраційних дій до Єдиного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Необхідно зазначити, що відповідно до інформаційного листа Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних та кримінальних справ №24-150/0/4-13 від 28.01.2013 «Про практику застосування судами законодавства під час розгляду цивільних справ про захист права власності та інших речових прав» зазначено, що суд не повинен заміняти органи, які зобов'язані видавати дозволи на будівництво й узгоджувати забудови.
Отже, з огляду на фактичні обставини, які викладені у позовній заяві, вбачається, що позивач оскаржує рішення державного реєстратора прав на нерухоме майно Чернівецької міської ради Чернівецької області як суб'єкта владних повноважень при здійсненні ним владної управлінської функції з питання державної реєстрації права власності.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 17.04.2018 у справі №523/9076/16-ц, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача, натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи.
Позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Водночас позивачем не залучено у якості учасника справи особу, яка є співвласником, іншої частки у праві власності на об'єкт нерухомого майна.
Вирішуючи клопотання позивача про звільнення від сплати судового збору суд виходить із наступного.
Закон України «Про судовий збір» визначає правові засади справляння судового збору, платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору.
На підставі ч.ч.1,3 ст.136 ЦПК України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строку порядку, передбаченому законом, але небільше як до ухвалення судового рішення у справі. З підстав, зазначених у частині першій цієї статті, суд у порядку, передбаченому законом, може зменшити розмір належних до сплати судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, або звільнити від їх сплати.
Згідно з ч.1 ст. 8 Закону України «Про судовий збір» враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: 1) розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або 2) позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину з інвалідністю; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або 3) предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
На підставі положень частини 2 цієї ж статті визначено, що суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.
В обґрунтування заявленого клопотання позивач надала довідку, надану відділом обслуговування громадян №3 Управління обслуговування громадян ГУ Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про те, що ОСОБА_1 перебуває на обліку як одержувач пенсії за віком, розмір пенсії станом на 27.12.2024 становить 4980,82 грн.
Законодавством чітко регламентовано право суду на звільнення сторони від сплати судового збору, зменшення його розміру, розстрочення або відстрочення його сплати, а єдиною підставою для відстрочення, розстрочення або звільнення сторони від сплати судового збору є врахування судом майнового стану сторони.
Майновий стан сторони (належні стороні майнові права та обов'язки) має визначатися судом відповідно до конкретних обставин певної справи, включаючи спроможність заявника сплатити. Отже, визначення майнового стану сторони є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень майнового стану сторони.
Звільнення від сплати судового збору, його відстрочення чи розстрочення, як зазначив Верховний Суд в ухвалі від 09 вересня 2019 (справа №215/5482/17), є дискреційним правом, а не обов'язком суду, можливість якого пов'язується з майновим станом особи.
Для звільнення від сплати судового збору позивач має довести існування фінансових труднощів та такого майнового стану, що надає підстави вважати за можливе звільнити таку особу від сплати судового збору.
У постановах від 20 лютого 2020 року у справі №420/1582/19, від 17 вересня 2020 року у справі № 460/3138/19 та інш. Верховний Суд констатував, що визначення майнового стану сторони є оціночним та залежить від доказів, якими обґрунтовується рівень її майнового стану. Доказами рівня майнового стану можуть бути документи, які підтверджують скрутний майновий стан особи, що, відповідно, унеможливлює сплату нею судових витрат. Якщо залежно від рівня майнового стану сторона позбавлена можливості сплатити судовий збір, то такі обставини можуть бути підставою для відстрочення сплати судового збору.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Суд звертає увагу, що Законом № 3674-VI чітко визначено, як одну з умов для звільнення від сплати судового збору, обов'язок доведення заявником обставин, що розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік.
Суд враховує, що Законом № 3674-VI не містить вичерпного й чіткого визначеного переліку документів, які можливо вважати такими, що підтверджують майновий стан особи. У кожному конкретному випадку. Суд установлює можливість особи сплатити судовий збір на підставі поданих нею доказів щодо її майнового стану за своїм внутрішнім переконанням.
Оцінюючи фінансове становище особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового становища (пункт 44 рішення Європейського суду з прав людини від 25 липня 2005 року у справі «Княт проти Польщі» («Kniat v. Poland»), заява № 71731/01; пункти 63- 64 рішення Європейського суду з прав людини від 26 липня 2005 року у справі «Єдамскі та Єдамска проти Польщі» («Jedamski and Jedamska v. Poland»), заява № 73547/01).
При цьому, не лише пенсійні виплати є доходами, роз'яснення щодо того, що включається до доходу містяться у Податковому кодексі України, відповідно до яких:
14.1.54. дохід з джерелом їх походження з України - будь-який дохід, отриманий резидентами або нерезидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності на території України (включаючи виплату (нарахування) винагороди іноземними роботодавцями), її континентальному шельфі, у виключній (морській) економічній зоні, у тому числі, але не виключно, доходи у вигляді: а) процентів, дивідендів, роялті та будь-яких інших пасивних (інвестиційних) доходів, сплачених резидентами України або постійними представництвами нерезидентів в Україні; б) доходів від надання резидентам або нерезидентам в оренду (користування) майна, розташованого в Україні, включаючи рухомий склад транспорту, приписаного до розташованих в Україні портів; в) доходів від продажу рухомого та нерухомого майна, доходів від відчуження корпоративних прав, цінних паперів, у тому числі акцій українських емітентів; г) доходів, отриманих у вигляді внесків та премій на страхування і перестрахування ризиків на території України; ґ) доходів страховиків - резидентів від страхування ризиків страхувальників - резидентів за межами України; д) інших доходів від діяльності, у тому числі пов'язаних з повною або частковою переуступкою прав та обов'язків за угодами про розподіл продукції на митній території України або на територіях, що перебувають під контролем контролюючих органів (у зонах митного контролю, на спеціалізованих ліцензійних митних складах тощо); е) спадщини, подарунків, виграшів, призів; є) заробітної плати, інших виплат та винагород, виплачених відповідно до умов трудового та цивільно-правового договору; ж) доходів від зайняття підприємницькою та незалежною професійною діяльністю; з) доходів від відчуження прав на видобуток та розробку родовищ корисних копалин, мінеральних джерел та інших природних ресурсів; и) прибутків від відчуження акцій, часток, корпоративних або інших аналогічних прав в іноземних компаніях, організаціях, утворених відповідно до законодавства інших держав (іноземні юридичні особи);
14.1.55. дохід, отриманий з джерел за межами України, - будь-який дохід, отриманий резидентами, у тому числі від будь-яких видів їх діяльності за межами митної території України, включаючи проценти, дивіденди, роялті та будь-які інші види пасивних доходів, спадщину, подарунки, виграші, призи, доходи від виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими та трудовими договорами, від надання резидентам в оренду (користування) майна, розташованого за межами України, включаючи рухомий склад транспорту, приписаного до розташованих за межами України портів, доходи від продажу майна, розташованого за межами України, дохід від відчуження інвестиційних активів, у тому числі корпоративних прав, цінних паперів тощо; інші доходи від будь-яких видів діяльності за межами митної території України або територій, непідконтрольних контролюючим органам.
Разом з тим, позивач зазначає лише на те, що є пенсіонером те не зазначає на відсутність і інших видів доходу визначених Податковим кодексом України та не надає відповідних доказів.
Відповідно до положення статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою судові процедури повинні бути справедливими для всіх учасників процесу.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що однією із засад судочинства визначено рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Слід зазначити, що в рішенні у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини зазначив, що вимога сплати зборів цивільними судами у зв'язку з поданням позовів, які вони мають розглянути, не може вважатись обмеженням доступу до суду.
Враховуючи вищезазначене, в задоволенні клопотання про звільнення від сплати судового збору слід відмовити.
Вказане не свідчить про занадто формальне ставлення до передбачених законом вимог та в жодному разі не робить суд недоступним для ОСОБА_1 , яка потребує судового захисту, не є перешкодою в її доступі до правосуддя.
Суд роз'яснює, що відмова у звільненні від сплати судового збору не позбавляє особу права повторного звернення із таким клопотанням із обов'язковим наданням необхідних доказів.
Частиною 1 статті 185 ЦПК України визначено, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, передбачених ст.ст.175,177 ЦПК України, постановляє ухвалу, в якій зазначаються підстави залишення позовної заяви без руху, про що повідомляє позивача і надає йому строк для усунення недоліків.
З огляду на зазначене, доходжу до висновку про необхідність залишення без руху даної позовної заяви з наданням позивачу строку для усунення виявлених недоліків позовної заяви.
Керуючись ст.ст. 175, 177, 185 ЦПК України,
Позовну заяву ОСОБА_1 до Маріупольської міської ради про визнання права власності на житлове приміщення залишити без руху.
Надати позивачу п'ятиденний строк з дня отримання копії ухвали для усунення недоліків, вказаних у мотивувальній частині ухвали.
Роз'яснити, що в разі невиконання вказаних вимог, заява буде вважатись не поданою та повернута.
Копію ухвали надіслати позивачу.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
Ухвала не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.
Суддя Г.В. Дорошенко