14 лютого 2025 року справа № 580/465/25
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Рідзеля О.А., розглянувши правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання протиправним та скасування рішення і зобов'язання вчинити дії,
15.01.2025 у Черкаський окружний адміністративний суд надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (далі - відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі - відповідач 2), в якому позивач просить:
визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №232450001237 від 27.11.2024 про відмову в призначенні пенсії за вислугою років ОСОБА_1 ;
зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду у країни в Черкаській області зарахувати до спеціального стажу ОСОБА_1 , періоди часу роботи на посаді фармацевт з 02.10.1996 по 07.12.1998 (02 р. 02 міс. 06 д.), 19.11.2001 по 30.09.2002 (10 міс. 12 д.), 01.10.2002 по 11.04.2003 (6 міс. 11 д.), 11.04.2003 по 31.07.2003 (03 міс. 21 д.), 01.08.2003 по 31.01.2004 (6 міс), 01.02.2004 по 31.10.2005 (01 р. 09 міс.), 01.11.2005 по 28.08.2008 (02 р. 9 міс.), 23.09.2008 по 23.07.2014 (05 р. 10 міс. 01 д.), 21.11.2014 по 23.12.2014 (01 міс. 03 д.), 05.11.2015 по 21.11.2024 (09 р. 17 д.) та повторно розглянути заяву про призначення пенсії з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 04 червня 2019 року №2-р/2019.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач має достатній пільговий стаж та досягла віку для призначення пенсії за вислугу років, однак відповідач під час вирішення питання про призначення пенсії протиправно відмовив у такому призначенні.
Ухвалою суду від 20.01.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними матеріалами, встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позовну заяву та доказів.
24.01.2025 від Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області надійшов відзив на позов, в якому просить відмовити у задоволенні позову. Зазначено, що до спеціального стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» ст. 55 Закону №1788 та Прикінцевих положень Закону №1058, ОСОБА_1 зарахований спеціальний стаж - 10 років 02 місяці 16 днів.
Проте, враховуючи положення п.2-1, п.16 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону № 1058 (із змінами), пенсія за вислугу років призначається працівникам охорони здоров'я, якщо станом на 11.10.2017 року вони мали спеціального стажу роботи не менше 26 років 6 місяців.
Таким чином, необхідними умовами для призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону № 1788, розділу ХУ Прикінцеві положення Закону № 1058 є: наявність спеціального стажу станом на 11.10.2017 року не менше 26 років 6 місяців; звільнення з роботи, яка дає право на пенсію за вислугу років.
Проте, позивач на час звернення із заявою про призначення пенсії за вислугу років не мала станом на 11.10.2017 необхідного спеціального стажу роботи 26 років 6 місяців та продовжувала працювати.
Таким чином, відсутні законні підстави для призначення пенсії за вислугу років ОСОБА_1 відповідно до пункту «е» ст. 55 Закону № 1788 та розділу ХV Прикінцеві положення Закону №1058.
Враховуючи те, що у позивача відсутній необхідний спеціальний стаж на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», Головним управління Пенсійного фонду України в Харківській області правомірно та на законних підставах винесене рішення відвід 27.11.2024 № 232450001237 про відмову у призначенні ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення» та Прикінцевих положень Закону №1058.
04.02.2025 від Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області надійшов відзиви на позов, в якому просить відмовити у задоволенні позову. Зазначено, що 21.11.2024 позивач звернувся до Головного управління із заявою про призначення пенсії за вислугу років. В ході автоматизованого розподілу за принципом екстериторіальності Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області було визначено відповідальним структурним підрозділом за розгляд заяви позивача про призначення пенсії та прийняття рішення.
Оскільки, у заявлених правовідносинах позивач звернувся в Головне управління із заявою про призначення пенсії та відповідальним структурним підрозділом за розгляд заяви позивача та прийняття рішення було визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, а тому, Головне управління виконало виключно 2 функції: прийняло заяву позивача та направило відповідь за результатами розгляду такої заяви.
Отже, Головне управління не приймало жодного розпорядчого акта за результатами розгляду заяви позивача про призначення пенсії.
Оцінивши доводи сторін, дослідивши письмові докази, суд встановив таке.
21.11.2024 позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області із заявою про призначення пенсії за вислугу років.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 27.11.2024 №232450001237 відмовлено позивачу у призначенні пенсії за вислугу років у зв'язку з відсутністю необхідного спец3іального стажу.
У спірному рішенні зазначено, що на момент звернення позивач досягла віку 54 роки, страховий стаж становить 36 років 2 місяці 27 днів, стаж за вислугу років - 10 років 2 місяці 16 днів.
До спеціального стажу позивача не зараховано період роботи з 02.10.1996 по 07.12.1998 згідно довідки №83/02 від 26.01.2024, оскільки відсутні відомості щодо роботи в аптеці. Заявник працювала в районній лікарні фармацевтом.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, позивач звернувся в суд з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним обставинам, суд врахував ч.2 ст.19 Конституції України, якою встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У ч.1 ст.46 Конституції України закріплено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Відповідно до ст.56 Закону України “Про пенсійне забезпечення» №1788-XII від 05.11.1991 (далі - Закон №1788-XIІ) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
На підставі ч.1 ст.62 Закону №1788-XII основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
У пунктах 1 та 2 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок №637) зазначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків.
Відповідно до п. 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи.
Згідно з п. 20 Порядку №637 у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці має бути вказано: періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до якого включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка.
Такі висновки викладені в постанові Верховного Суду від 18.10.2018 у справі №470/836/17 у подібних правовідносинах, які відповідно до ч.5 ст.242 КАС України враховуються судом під час застосування норм права.
Суд встановив, що згідно з записами трудових книжок позивача серії НОМЕР_1 та серії НОМЕР_2 позивач працювала такі періоди:
25.07.1989 прийнята на посаду фармацевт в Чигиринську центральну районну аптеку №118;
16.10.1989 переведена завідуючою аптечним пунктом с. Головківка;
13.01.1990 переведена тимчасово завідуючою аптекою №160 м. Макіївка;
12.03.1991 переведена на посаду фармацевт в Чигиринську центральну районну аптеку №118;
01.10.1996 переведена на посаду фармацевт Чигиринської центральної районної лікарні;
07.12.1998 звільнена від займаної посади;
22.09.1999 призначена завідуючою аптечним кіоском №3 Чигиринської центральної районної аптеки №118;
19.11.2001 прийнята на посаду фармацевт в Чигиринську центральну районну аптеку № 118;
30.09.2002 звільнена з займаної посади згідно ст. 38 КЗпП України;
01.10.2002 прийнята на посаду фармацевт аптечного кіоску ПП «Наша аптека»;
11.04.2003 звільнена за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України;
11.04.2003 прийнята на посаду фармацевт аптеки ТОВ «Єврофарм»;
31.07.2003 звільнена за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України;
01.08.2003 прийнята на посаду завідуючої аптечним пунктом ТОВ «Авесана»;
31.01.2004 звільнена з посади за власним бажанням згідно ст.38 КЗпП України;
01.02.2004 прийнята на посаду фармацевт аптеки ТОВ «Добрий доктор»;
31.10.2005 звільнена за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України;
01.11.2005 прийнята на роботу фармацевт по трудовому договору ПП ОСОБА_2 ;
28.08.2008 звільнена за власним бажанням згідно ст.38 КЗпП України;
23.09.2008 прийнята на посаду фармацевт аптеки №15 ТОВ «Виробничо-торгівельна фірма «Сарепта»;
23.07.2014 звільнена за власним бажанням згідно ст. 38 КЗпП України;
21.11.2014 прийнята на роботу фармацевт в аптеку №1 по трудовому договору ФОП ОСОБА_3 ;
23.12.2014 звільнена в зв'язку з виходом на пенсію за вислугою років;
05.11.2015 прийнята на роботу фармацевт в аптеку №5 ТОВ «Вітамінка-ЮВ.
У трудовій книжці йдеться посилання на відповідні накази, як на підставу внесення записів, вони завірені підписами повноважних осіб та печатками, не містять виправлень, підчисток, тобто оформлені належним чином, що не викликає у суду сумнівів у їх достовірності.
Суд зазначає, що спірним у межах цієї справи є зарахування позивачу періодів часу роботи на посаді фармацевт з 02.10.1996 по 07.12.1998 (02 р. 02 міс. 06 д.), 19.11.2001 по 30.09.2002 (10 міс. 12 д.), 01.10.2002 по 11.04.2003 (6 міс. 11 д.), 11.04.2003 по 31.07.2003 (03 міс. 21 д.), 01.08.2003 по 31.01.2004 (6 міс), 01.02.2004 по 31.10.2005 (01 р. 09 міс.), 01.11.2005 по 28.08.2008 (02 р. 9 міс.), 23.09.2008 по 23.07.2014 (05 р. 10 міс. 01 д.), 21.11.2014 по 23.12.2014 (01 міс. 03 д.), 05.11.2015 по 21.11.2024 (09 р. 17 д.).
Так, 04 листопада 1993 року Кабінет Міністрів України постановою № 909 «Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років» затвердив Перелік, за яким, провізори, фармацевти (незалежно від найменування посад), лаборанти аптек, аптечних кіосків, аптечних магазинів, контрольно-аналітичних лабораторій мають право на пенсію за вислугу років (далі - Перелік № 909).
У розділі 2 «Охорона здоров'я» цього Переліку № 909 визначено, що робота на посадах провізорів, фармацевтів (незалежно від найменування посад), лаборантів дає право на пенсію за вислугу років. При цьому серед найменувань закладів і установ зазначено не тільки аптеки, а й аптечні кіоски, аптечні магазини, але не зауважено, що вони мають бути обов'язково акредитованими. Крім того, у примітці 2 до Переліку № 909 установлено, що робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим Переліком дає право на пенсію за вислугу років, незалежно від форми власності або відомчої належності закладів і установ.
Визначення поняття «заклад охорони здоров'я» міститься у статті 3 Закону України від 19 листопада 1992 року № 2801-XII «Основи законодавства України про охорону здоров'я» (далі - Закон № 2801-XII), згідно з якою це юридична особа будь-якої форми власності та організаційно-правової форми або її відокремлений підрозділ, що забезпечує медичне обслуговування населення на основі відповідної ліцензії та професійної діяльності медичних (фармацевтичних) працівників і фахівців з реабілітації;.
Змістом статті 16 Закону № 2801-XII визначено заклади охорони здоров'я, до яких, зокрема, відносяться аптечні заклади.
Крім цього, відповідно до пункту 3 Переліку закладів охорони здоров'я, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 28 жовтня 2002 року № 385 (далі - наказ МОЗ № 385) до фармацевтичних (аптечних) закладів відносяться: аптека, аптечна база (склад), база (склад) медичної техніки, база спеціального медичного постачання (центральна, республіканська, обласна), контрольно-аналітична лабораторія, лабораторія з аналізу якості лікарських засобів, магазин (медичної техніки, медичної оптики).
Аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що робота позивачки в аптечному складі на відповідних посадах передбачені Переліком, що узгоджується, в тому числі й з наказом МОЗ № 385.
Отже, на підставі системного аналізу вищенаведених норм законодавства України можна зробити висновок, що особи, які працювали в аптеках на посадах, які передбачені Переліком № 909, за умови здійснення такої діяльності на основі ліцензій на провадження роздрібної торгівлі лікарськими засобами, незалежно від отримання цим аптечним закладом акредитаційних сертифікатів, мають право на зарахування стажу роботи на таких посадах до спеціального стажу, необхідного для призначення пенсії за вислугу років згідно з пунктом «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ.
Подібний правовий підхід щодо застосування норм матеріального права у спорах цієї ж категорії міститься у постанові Верховного Суду від 25 вересня 2018 року (справа № 355/632/17) та постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 серпня 2018 року (справа № 492/446/15-а).
Отже, вищевказаний пільговий стаж позивача фармацевтом у лікарні та аптеках державної та приватної форми власності з 02.10.1996 по 07.12.1998, 19.11.2001 по 30.09.2002, 01.10.2002 по 11.04.2003, 11.04.2003 по 31.07.2003, 01.08.2003 по 31.01.2004, 01.02.2004 по 31.10.2005, 01.11.2005 по 28.08.2008, 23.09.2008 по 23.07.2014, 21.11.2014 по 23.12.2014, 05.11.2015 по 21.11.2024 підлягає зарахуванню до стажу, який надає право на призначення пенсії за вислугу років згідно з пунктом «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ.
Стосовно права позивача на призначення пенсії за вислугу років, суд зазначає таке.
Пунктом «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ (в редакції до 02.03.2015) передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Законом України від 02 березня 2015 року № 213-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» (далі - Закон № 213-VIII) статтю 55 Закону №1788-ХІІ викладено в новій редакції.
Так право на пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» вказаної статті мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення незалежно від віку за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років.
Законом України від 24 грудня 2015 року № 911-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 911-VIII) внесені зміни до статті 55 Закону № 1788-ХІІ, зокрема у пункті «е» в абзаці першому слова незалежно від віку замінено словами та цифрами після досягнення 55 років і; доповнено абзацами дванадцятим - двадцять п'ятим.
Отже, пункт «е» у зазначеній редакції визначав, що працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення після досягнення 55 років і за наявності спеціального стажу роботи за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, станом на 1 квітня 2015 року - не менше 25 років та після цієї дати: з 1 квітня 2015 року по 31 березня 2016 року - не менше 25 років 6 місяців; з 1 квітня 2016 року по 31 березня 2017 року - не менше 26 років; з 1 квітня 2017 року по 31 березня 2018 року - не менше 26 років 6 місяців; з 1 квітня 2018 року по 31 березня 2019 року - не менше 27 років; з 1 квітня 2019 року по 31 березня 2020 року - не менше 27 років 6 місяців; з 1 квітня 2020 року по 31 березня 2021 року - не менше 28 років; з 1 квітня 2021 року по 31 березня 2022 року - не менше 28 років 6 місяців; з 1 квітня 2022 року по 31 березня 2023 року - не менше 29 років; з 1 квітня 2023 року по 31 березня 2024 року - не менше 29 років 6 місяців; з 1 квітня 2024 року або після цієї дати - не менше 30 років. До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення: які в період до 1 січня 2016 року мали вислугу років на відповідних посадах не менше тривалості, передбаченої абзацами першим та другим цього пункту; 1971 року народження і старші за наявності вислуги років на цих посадах, передбаченої абзацами другим - одинадцятим цього пункту, та після досягнення ними такого віку: 50 років - які народилися з 1 січня 1966 року по 30 червня 1966 року; 50 років 6 місяців - які народилися з 1 липня 1966 року по 31 грудня 1966 року; 51 рік - які народилися з 1 січня 1967 року по 30 червня 1967 року; 51 рік 6 місяців - які народилися з 1 липня 1967 року по 31 грудня 1967 року; 52 роки - які народилися з 1 січня 1968 року по 30 червня 1968 року; 52 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1968 року по 31 грудня 1968 року; 53 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1969; 54 роки - які народилися з 1 січня 1970 року по 30 червня 1970 року; 54 роки 6 місяців - які народилися з 1 липня 1969 року по 31 грудня 1970 року; 55 років - які народилися з 1 січня 1971 року.
Рішенням від 4 червня 2019 року № 2-р/2019 Конституційний Суд України визнав такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту а статті 54, статті 55 Закону України Про пенсійне забезпечення від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними законами України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 2 березня 2015 року № 213-VIII, Про внесення змін до деяких законодавчих актів України від 24 грудня 2015 року № 911-VIII.
При цьому, Конституційний Суд України зазначив, що зміни у сфері пенсійного забезпечення мають бути достатньо обґрунтованими, здійснюватися поступово, обачно й у заздалегідь обміркований спосіб, базуватися на об'єктивних критеріях, бути пропорційними меті зміни юридичного регулювання, забезпечувати справедливий баланс між загальними інтересами суспільства й обов'язком захищати права людини, не порушуючи при цьому сутності права на соціальний захист.
Конституційний Суд України вказав, що положення п. а ст. 54, ст. 55 Закону України Про пенсійне забезпечення зі змінами, внесеними Законом № 911 у частині встановлення як додаткової умови для призначення пенсії за вислугу років досягнення віку 50 років для працівників, зазначених у п. а ст. 54 Закону України Про пенсійне забезпечення, та 55 років для осіб, зазначених у пунктах е, ж ст. 55 Закону України Про пенсійне забезпечення, слід визнати такими, що нівелюють сутність права на соціальний захист, не відповідають конституційним принципам соціальної держави та суперечать положенням ст. ст. 1, 3, ч. 3 ст. 22, ст. 46 Основного Закону України.
Також, Конституційний Суд України зазначив, що положення п. а ст. 54, ст. 55 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213 щодо підвищення на п'ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п'ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави, з огляду на що, оспорювані положення пункту а статті 54, статті 55 Закону № 1788 зі змінами, внесеними Законом № 213, суперечать положенням ст. ст. 1, 3, 46 Основного Закону України.
Відповідно до п. 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 року № 2-р/2019 положення п. а ст. 54, ст. 55 Закону України Про пенсійне забезпечення від 05.11.1991 зі змінами, внесеними Законами України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 02.03.2015 № 213-VIII, Про внесення змін до деяких законодавчих актів України від 24.12.2015 № 911-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Тобто зазначені положення Закону України «Про пенсійне забезпечення» втратили чинність з 4 червня 2019 року.
Отже, з 4 червня 2019 року при призначенні пенсії за віком необхідно керуватися статтею 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції, чинній до внесення до неї змін Законами України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII, «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 24 грудня 2015 року № 911-VIII, які визнано неконституційними.
Враховуючи вищевикладені обставини, на день звернення позивачки із заявою про призначення пенсії за вислугу років, п. «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачав, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Суд зазначає, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсії» № 2148-VIII від 03 жовтня 2017 року, який набрав чинності 11 жовтня 2017 року Розділ XV Прикінцеві положення Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» доповнено пунктом 2-1 та визначено, що особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення».
Тобто вказаною нормою лише збережено гарантії пенсійного забезпечення певної категорії осіб, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» № 2148-VIII від 03 жовтня 2017 року мають всі підстави для призначення пенсії за вислугу років відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Крім того, вказаною нормою не було внесено жодних змін до статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», а тому остання підлягає застосуванню саме у редакції, яка відновлена за рішенням Конституційного Суду України №2-р/2019 від 04 червня 2019 року, а саме у редакції, якою визначено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Виходячи із засад розумності та справедливості та в силу ст. 69 Закону України «Про Конституційний Суд України» суд враховує висновки Конституційного Суду України викладені у рішенні № 2-р/2019 від 04 червня 2019 року.
У спірних правовідносинах слід звернути увагу на принцип правової визначеності, як один із елементів верховенства права, згідно із яким обмеження основних прав людини та громадянина допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями; держава зобов'язана дотримуватися та застосовувати у прогнозований і послідовний спосіб ті закони, які вона ввела в дію; юридична визначеність передбачає, що норми права повинні бути зрозумілими і точними, а також спрямованими на забезпечення постійної прогнозованості ситуацій і правових відносин; юридична визначеність означає також, що необхідно у цілому дотримуватися зобов'язань або обіцянок, які взяла на себе держава перед людьми.
Зважаючи, що у позивача наявні умови щодо стажу та віку для призначення пенсії за вислугу років, суд дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 27.11.2024 №232450001237 про відмову позивачу у призначенні пенсії за вислугу років є протиправним та підлягає скасуванню.
Виходячи з меж заявлених позовних вимог, суд дійшов висновку, що ефективним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання відповідача зарахувати до спеціального стажу позивача, як фармацевта, що дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. «е» статті 55 Закону №1788-ХІІ періоди роботи з 02.10.1996 по 07.12.1998, з 19.11.2001 по 30.09.2002, з 01.10.2002 по 11.04.2003, з 11.04.2003 по 31.07.2003, з 01.08.2003 по 31.01.2004, з 01.02.2004 по 31.10.2005, з 01.11.2005 по 28.08.2008, з 23.09.2008 по 23.07.2014, з 21.11.2014 по 23.12.2014, з 05.11.2015 по 21.11.2024 та повторно розглянути заяву про призначення пенсії за вислугу років від 27.11.2024 та прийняти рішення з урахуванням висновків суду та рішення Конституційного Суду України від 04 червня 2019 року №2-р/2019.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Згідно з ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Тому суд дійшов висновку, що сплачений позивачем судовий збір підлягає стягненню на його користь за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, яке прийняло спірне рішення, у розмірі 1211,20 грн.
Керуючись ст.ст.6, 14, 242-245, 255, 295 КАС України, суд
1. Позов ОСОБА_1 задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області від 27.11.2024 №232450001237 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за вислугу років.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (18000, м.Черкаси, вул. Смілянська, буд.23, код ЄДРПОУ 21366538) зарахувати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до п. «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», періоди роботи з 02.10.1996 по 07.12.1998, з 19.11.2001 по 30.09.2002, з 01.10.2002 по 11.04.2003, з 11.04.2003 по 31.07.2003, з 01.08.2003 по 31.01.2004, з 01.02.2004 по 31.10.2005, з 01.11.2005 по 28.08.2008, з 23.09.2008 по 23.07.2014, з 21.11.2014 по 23.12.2014, з 05.11.2015 по 21.11.2024 та повторно розглянути заяву про призначення пенсії за вислугу років від 27.11.2024 і прийняти рішення з урахуванням висновків суду та рішення Конституційного Суду України від 04 червня 2019 року №2-р/2019.
2. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61022, м. Харків, Майдан Свободи, 5 Держпром, 3 під'їзд, 2 поверх, код ЄДРПОУ 14099344) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) судовий збір за подання позову в сумі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).
3. Копію рішення направити учасникам справи.
4. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного його тексту.
Суддя Олексій РІДЗЕЛЬ