Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
04 березня 2025 р. №520/29319/24
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бідонько А.В., розглянувши в місті Харкові в приміщенні Харківського окружного адміністративного суду у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (вул. Січових Стрільців, буд. 15,м. Івано-Франківськ,Івано-Франківська обл., Івано-Франківський р-н,76018, код ЄДРПОУ 20551088) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач, ОСОБА_1 , звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з зазначеним позовом та, з урахуванням уточнених позовних вимог, просить суд:
1. Скасувати рішення про відмову в призначенні пенсії № 204450013344 від 20 вересня 2024 року, прийняте відділом призначення пенсій управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг Головного управління Пенсійного фонду України в Івано - Франківській області.
2. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано - Франківській області призначити ОСОБА_1 дострокову пенсію за віком як матері особи з інвалідністю з дитинства, яка виховала її до досягнення шестирічного віку, з 13 вересня 2024 року.
В обґрунтування позову позивач зазначила, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано - Франківській області від 20.09.2024 р., яким відмовлено в призначенні дострокової пенсії за віком як матері особи з інвалідністю з дитинства, яка виховала її до досягнення шестирічного віку є протиправним та таким, що винесено з порушенням норм чинного законодавства України, а тому підлягає скасуванню.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 18.11.2024 року відкрито спрощене позовне провадження у справі без виклику (повідомлення) сторін у судове засідання.
Відповідач, Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, подало до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що відповідач у спірних правовідносинах діяв згідно чинного законодавства.
Суд зазначає, що відповідно до положень ст.257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Відповідно до ч.5 ст.262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Отже, враховуючи вищевикладене, дана справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними в матеріалах справи доказами.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, проаналізувавши доводи позову, суд встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , 13.09.2024 зверталась до управління Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за вислугу років згідно із Законом України "Про пенсійне забезпечення".
За принципом екстериторіальності заяву позивачки розглянуто Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано - Франківській області та прийнято рішення № 204450013344 від 20 вересня 2024 року, яким відмовлено в призначенні дострокової пенсії за віком у зв?язку з відсутністю необхідного стажу.
Підставою для відмови вказано, що заявницею надано корінець до медичного висновку від 20.04.1999 року , що не відповідає вимогам п. 2.18 Порядку від 25.11.2005 року № 22-1, а також у матеріалах справи відсутні документи, передбачені п. 2.17 Порядку.
Не погоджуючись із відмовою відповідача, вважаючи рішення протиправним, позивач звернулась до суду з відповідним позовом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій визначає Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV).
Спір між сторонами виник з підстав правомірності та обґрунтованості відмови органу Пенсійного фонду України у призначенні позивачу пенсії на підставі п. 3 ч.1 ст. 115 Закону №1058- IV.
Пунктом 3 частини першої статті 115 Закону №1058-IV визначено, що право на призначення дострокової пенсії за віком мають жінки, які народили п'ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матері осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до зазначеного віку, - після досягнення 50 років та за наявності страхового стажу не менше 15 років. При цьому до числа осіб з інвалідністю з дитинства належать також діти з інвалідністю віком до 16 років.
Отже, право на дострокову пенсію за віком мають матері, які виховали осіб з інвалідністю з дитинства до шестирічного віку (після досягнення матір'ю 50 років та за наявності не менше 15 років страхового стажу). За змістом наведеної норми однією з обов'язкових умов для призначення дострокової пенсії за віком є виховання до шестирічного віку саме дитини з інвалідністю.
Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846; далі - Порядок №22-1).
Відповідно до абзацу сьомого підпункту 6 пункту 2.1 розділу ІІ Порядку №22-1 (у редакції постанови правління Пенсійного фонду України від 07 липня 2014 року №13-1, зі змінами) документи, які підтверджують право на призначення дострокової пенсії за віком: жінкам, які народили п'ятьох або більше дітей та виховали їх до шестирічного віку, матерям осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до зазначеного віку,- документи про народження дітей (дитини), виховання їх (її) до шестирічного віку, про визнання дитини заявника особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю. У разі звернення за пенсією батька, яким здійснювалось виховання п'ятьох або більше дітей чи дитини з інвалідністю, додається заява матері про згоду щодо призначення пенсії батьку або документи, що підтверджують її відсутність (свідоцтво органу державної реєстрації актів цивільного стану (далі - ДРАЦС) про смерть, рішення суду тощо) (при призначенні пенсії згідно з пунктом 3 частини першої статті 115 Закону).
Пунктом 2.17 Порядку 22-1 встановлено, що при призначенні пенсій жінкам, які народили п'ятеро або більше дітей і виховали їх до шестирічного віку, матерям осіб з інвалідністю з дитинства, які виховали їх до шестирічного віку, а також, у разі відсутності матері або за її згодою, чоловікам, які здійснювали виховання п'ятьох або більше дітей чи дитини з інвалідністю, факт народження дитини встановлюється на підставі свідоцтва про народження, а її виховання до зазначеного віку - на підставі свідоцтва про народження чи паспорта дитини. У разі смерті дитини подається свідоцтво про смерть.
Згідно з пунктом 2.18 розділу ІІ Порядку №22-1 визнання особою з інвалідністю з дитинства або дитиною з інвалідністю засвідчується випискою з акта огляду в МСЕК, медичним висновком закладу охорони здоров'я, посвідченням одержувача допомоги, довідкою органу, що призначає допомогу, про період призначення допомоги. У разі якщо дитина визнана дитиною з інвалідністю після досягнення шестирічного віку або особою з інвалідністю з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, надається відповідно висновок лікарсько-консультаційної комісії про те, що вона мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку, та/або висновок МСЕК про можливість настання інвалідності до досягнення особою вісімнадцятирічного віку (висновок про час настання інвалідності).
Загальний підхід до змістовного наповнення поняття особа з інвалідністю установлюється статтею 2 Закону України від 21 березня 1991 року №875-ХІІ Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні (Закон №875-ХІІ), а також статтею 1 Закону України від 06 жовтня 2005 року №2961-ІV Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні (далі - Закон №2961-ІV). Зокрема, такий статус могла мати особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, унаслідок чого держава зобов'язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.
Відповідно до абзацу третього статті 1 Закону №2961-ІV дитина з інвалідністю - особа до досягнення нею повноліття (віком до 18 років) зі стійким обмеженням життєдіяльності, якій у порядку, визначеному законодавством, встановлено інвалідність.
Згідно з частиною дванадцятою статті 7 Закону №2961-ІV положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності медико-соціальними експертними комісіями та лікарсько-консультативними комісіями лікувально-профілактичних закладів затверджується Кабінетом Міністрів України. Серед повноважень лікарсько-консультативних комісій, визначених Положенням про лікарсько-консультативну комісію, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 листопада 2013 року №917, передбачено надання висновку, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною з інвалідністю до досягнення шестирічного віку.
Такий висновок ЛКК дає можливість опосередковано підтвердити факт догляду матері за дитиною, яка мала право на отримання статусу дитини-інваліда до досягнення шестирічного віку, як це передбачено положеннями Закону №1058-IV. Встановлення органами медико-соціальної експертної комісії інвалідності після досягнення такою дитиною шестирічного віку в певній мірі ставить під сумнів факт виховання матір'ю до шестирічного віку саме дитини - інваліда з дитинства, а не дитини без такого роду медичних показань.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 травня 2019 року у справі №330/2181/16-а підтримала правовий висновок Верховного Суду України у постанові від 27 травня 2014 року у справі №21-133а14 щодо дострокового призначення пенсії за віком, згідно з яким мати дитини-інваліда має право на призначення дострокової пенсії за віком, але не раніше ніж за 5 років до досягнення пенсійного віку, передбаченого статтею 26 Закону №1058-IV, у тому разі, якщо дитина, яку вона виховує, визнана дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку. Якщо дитина визнана дитиною-інвалідом після досягнення нею шестирічного віку, або інвалідом з дитинства після досягнення вісімнадцятирічного віку, мати цієї дитини має право на отримання зазначеної пенсії лише у разі наявності висновку ЛКК, що дитина мала медичні показання для визнання її дитиною-інвалідом до досягнення шестирічного віку.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15 травня 2019 року у справі №330/2181/16-а наголосила на тому, що визначення терміну інвалід з дитинства не міститься ані в Законі №875-ХІІ, ані в Законі Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю. При цьому за змістом абзацу другого пункту 26 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року №1317, інвалідність з дитинства розглядається як причина інвалідності. Згідно з пунктом 14 цього Положення причинний зв'язок інвалідності з хворобами, перенесеними у дитинстві, установлюється за наявності документів лікувально-профілактичних закладів, що свідчать про початок захворювання або травму, перенесену до 18-річного віку.
За висновком Великої Палати Верховного Суду у наведеній постанові для призначення пенсії на підставі Закону №1058-IV має значення не факт установлення інвалідності, а термін (момент) настання інвалідності у дитини, що повинен мати місце протягом періоду життя дитини з моменту народження і до інвалідності у дитини до досягнення шестирічного віку, оскільки виховання дитини-інваліда у віці до шести років створює для жінки більше перешкод для участі у суспільно-корисній діяльності, наслідком якої є отримання заробітної плати і страхового стажу, що зумовлюється сплатою страхувальником єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Непрямим підтвердженням цього є встановлена частиною шостою статті 179 Кодексу законів про працю України можливість надання жінці в обов'язковому порядку відпустки без збереження заробітної плати у разі, якщо дитина потребує домашнього догляду, тривалістю, визначеною у медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною шестирічного віку. Натомість за відсутності медичних показань до догляду за дитиною жінка не матиме можливості перебувати у такій відпустці і має прийняти рішення про вихід на роботу або припинення трудових відносин з роботодавцем.
Велика Палата Верховного Суду вказала на недоцільність висновку Касаційного адміністративного суду про тлумачення поняття інвалід з дитинства як статус дитини-інваліда, який ця дитина набуває по досягненню нею 18 років; при вирішенні питання про наявність права на призначення дострокової пенсії матері враховується не тлумачення поняття інваліда з дитинства, а момент настання медичних показань для встановлення інвалідності.
Верховний Суд від зазначеного висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах не відступав (наприклад, постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 13 грудня 2021 року у справі №336/2781/17-а).
В даній справі позивачу відмовлено у призначенні дострокової пенсії за віком відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 115 Закону №1058-ІV у зв'язку з ненаданням документів, передбачених пунктом 2.18 Порядку 22-1, а саме для дитини інвалідність якої встановлено до 6 років виписки з акта огляду в МСЕК, медичниго висновку закладу охорони здоров'я, посвідченням одержувача допомоги, довідкою органу, що призначає допомогу, про період призначення допомоги.
Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про народження ОСОБА_1 є матір?ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
На підтвердження обставин наявності у дитини інвалідності встановленої о 6 років позивач надала корінець до медичного висновку №48 на дитину інваліда з дитинства у віці до 16 років від 20 жовтня 1999 року.
Судом досліджено даний висновок і встановлено, що він наданий на дитину ОСОБА_2 , 18 лютого 1994 року. Тобто, на момент видачі відповідного медичного висновку 20 жовтня 1999 року дитині позивача у справі, було повних 5 років. Відповідно до змісту медичного висновку, висновок діє до 18 лютого 2010 року, дата переогляду січень 2010 року (тобто рік, у якому дитині мало виповнитися 16 років).
В оскаржуваному рішення пенсійний орган вказав, що зазначений корінець до медичного висновку №48 відсутній в п. 2.18 Порядку як документ, що підтверджує встановлення інвалідності дитині у віці до 6 років.
Однак, суд не погоджується з зазначеними доводами відповідача, з огляду на наступне.
Наданий корінець до медичного висновку є належним документом, що підтверджує встановлення інвалідності дитині у віці до 6 років, і відповідно до діючого законодавства на момент його видачі (1999 рік) є невід?ємною частиною медичного висновку, який зберігається на руках у батьків дитини, а інша частина (сам медичний висновок) зберігається у відділі соціального забезпечення (місто Маріуполь).
Так, відповідно до наказу Міністерства охорони здоров?я України № 175 від 05.12.1991 року «Про Перелік медичних показань та Порядок видачі медичних висновків дітям - інвалідам з дитинства віком до 16 років» (у редакції що діяв на час виникнення правовідносин, Далі - Порядок №175), в розділі 2 Переліку включені патологічні стани, які призводять до значного обмеження життєдіяльності, соціальної дезадаптації, повної неспроможності до самообслуговування при різко виражених необоротних порушеннях функцій органів та Медичний висновок на інвалідів при таких захворюваннях та патологічних станах видається одноразово до 16-літнього віку.
Так, відповідно до додатку № 1 до наказу Міністерства охорони здоров?я України від 5 грудня 1991 р. № 175 пункту 14 розділу І патологічних станів, які дають право на отримання соціальної пенсії на строк до досягнення 16-літнього віку, відносяться патологічні стани, які виникають при відсутності або вираженій недорозвиненості (уродженій або здобутій) життєво важливих органів (легень, печінки, шлунково-кишкового тракту, нирок. сечового міхура), що призводять до стійкого порушення функцій. Відповідно до Порядку № 175 від 5 грудня 1991 року медичний висновок оформлюється за підписом головного лікаря дитячого лікувально-профілактичного закладу або його заступника по медичній частині та лікаря відповідного профілю, що представляє дитину лікувально-контрольній комісії; завіряється круглою печаткою і в 3-денний строк направляється в міський (районний) відділ соціального забезпечення за місцем проживання батьків, (опікуна) дитини-інваліда.
Тобто, Порядком № 175 передбачено, що сам медичний висновок зберігається у відділі соціального забезпечення за місцем проживання батьків.
Між іншим форма і медичного висновку, і самого корінця до медичного висновку на той час була затверджена додатком № 3 до наказу Міністерства охорони здоров?я України від 5 грудня 1991 р. № 175.
На руки батькам (опікуну) видавалася довідка, яка підтверджує, що медичний висновок на їх дитину направлений до відділу соціального забезпечення - корінець до медичного висновку, що був наданий позивачем.
Таким чином, позивачем надано документальне підтвердження встановлення статусу дитини - інваліда у віці до 6 років, що передбачено для реалізації права на дострокове призначення пенсії за віком, і така умова позивачем виконана та документальна підтверджена.
Крім того, судом враховано, що листом Головного управління Пенсійного фонду в Донецькій області від 11.11.2024 року підтверджено, що ОСОБА_1 перебувала на обліку в управлінні Пенсійного фонду України в Орджонікідзевському районі м. Маріуполь Донецької області та з листопада 1999 року по 17.02.2010 року отримувала соціальну пенсію по інвалідності на дитину з інвалідністю до 16 років ОСОБА_2 , 18.02.1994 року
Таким чином, позивачем надано належні документи, що підтверджують право на дострокове призначення пенсії за віком як матері дитини- інваліда, якому інвалідність була встановлена до досягнення шестирічного віку.
Щодо ненадання позивачем інших документів передбачених п. 2.17 Порядку, а саме свідоцтво про народження, паспорт, суд зазначає наступне.
Пунктом 1.8 Порядку 22-1 передбачено, у разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис (у разі подання заяви через вебпортал або засобами Порталу Дія таке повідомлення надсилається особі через електронний кабінет користувача вебпорталу або засобами Порталу Дія). Якщо документи будуть подані не пізніше трьох місяців із дня повідомлення про необхідність подання додаткових документів, то днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії або дата реєстрації заяви на вебпорталі або засобами.
З наведеного чітко вбачається, що орган Пенсійного фонду під час розгляду заяви про призначення пенсії у випадку ненадання всіх необхідних документів, не повинен відмовляти в призначенні пенсії, а має здійснити активні дії щодо повідомлення заявника про необхідність подання документів, яких не вистачає.
А тому ненадання всіх необхідних документів до заяви про призначення пенсії, які передбачені пунктом 2.18 Порядку № 22-1, може бути підставою для відмови в призначення пенсії лише у випадку коли заявника письмово повідомлено про те, які документи необхідно подати додатково, та такі документи не були подані протягом трьох місяців.
Та обставина, що відповідач під час приймання документів не повідомили про необхідність дооформлення документів або надання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви про призначення пенсії, не може нівелювати обов'язок органу, що призначає пенсію, під час прийняття рішення вчинити дії, що передбачені пунктом 1.8 Порядку № 22-1.
Відтак, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача шляхом визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано - Франківській області № 204450013344 від 20 вересня 2024 року.
Разом із тим, щодо вимоги про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Івано - Франківській області призначити ОСОБА_1 дострокову пенсію за віком як матері особи з інвалідністю з дитинства, яка виховала її до досягнення шестирічного віку, з 13 вересня 2024 року, суд зазначає наступне.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до пунктів 2-4 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язати утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Окрім того, суд звертає увагу відповідача на те, що частиною третьою статті 245 КАС України передбачено право суду у разі скасування індивідуального акта зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Статтею 58 Закону №1058-VІІ визначено, що Пенсійний фонд є органом, який, зокрема, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати. Тобто, Пенсійний фонд має виключну компетенцію в питаннях призначення пенсії.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим ч.3 ст.2 КАС України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - ключовим завданням якого є здійснення правосуддя. Тому завданням адміністративного суду є контроль за легітимністю прийняття рішення.
Відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Оскільки вирішення питання призначення пенсії є виключною компетенцією органів пенсійного фонду, з метою ефективного захисту прав позивача, про захист яких вона просить, суд дійшов висновку про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Івано - Франківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення дострокової пенсії за віком, як матері особи з інвалідністю з дитинства, яка виховала її до досягнення шестирічного віку від 13 вересня 2024 року, з урахуванням правової оцінки, наведеної судом у рішенні.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Розподіл судових витрат здійснюється відповідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Керуючись статтями 14, 243-246, 291, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано - Франківській області № 204450013344 від 20 вересня 2024 року. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано - Франківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 13 вересня 2024 року про призначення дострокової пенсії за віком, як матері особи з інвалідністю з дитинства, яка виховала її до досягнення шестирічного віку, з урахуванням правової оцінки, наведеної судом у рішенні. В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано - Франківській області (ЄДРПОУ 20551088) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати зі сплати судового збору, в частині задоволення позовних вимог, в сумі 605 (шістсот п'ять) гривень 60 копійок. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 з 24 лютого 2022 року був введений воєнний стан на території України, у зв'язку з бойовими діями на території м.Харків та Харківської області, повний текст рішення складено 04.03.2025.
Суддя Бідонько А.В.