Іменем України
04 березня 2025 рокум. ДніпроСправа № 640/38318/21
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Секірська А.Г., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,
24.12.2021 ОСОБА_1 звернулася до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, що полягає в невиплаті ОСОБА_1 пенсії за період з квітня 2017 року по липень 2018 року в розмірі 77326,96 грн;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві виплатити ОСОБА_1 пенсію за період з квітня 2017 року по липень 2018 року у розмірі 77326,96 грн.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.12.2021 позовну заяву залишено без руху, надано позивачеві строк для усунення недоліків.
12.01.2022 позивачем надано заяву про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01.02.2022 відкрито провадження в адміністративній справі; визначено, що справа буде розглядатися в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (стаття 263 КАС України).
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 29.01.2025 прийнято справу до провадження, визначено розгляд справи продовжити в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві надати у п'ятнадцятиденний строк з дня отримання цієї ухвали матеріали пенсійної справи ОСОБА_1 ; актуальну інформацію щодо виплати ОСОБА_1 заборгованості з довічного грошового утримання за період з квітня 2017 року по липень 2018 року в розмірі 77326,96 грн; запропоновано сторонам у разі зміни фактичних обставин по даній справі, вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, повідомити суду про таке протягом 15 (п'ятнадцяти) днів з дня отримання цієї ухвали шляхом направлення додаткових пояснень в електронній формі через Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему (особистий кабінет в системі «Електронний суд») з використанням власного (уповноваженої особи) електронного підпису або у паперовій формі.
Позовні вимоги обгрунтовано тим, що ОСОБА_1 є пенсіонером та внутрішньо переміщеною особою, звернулась до ГУПФУ в м. Києві з листом щодо виплати заборгованості по пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), яка не виплачена в період з 01.04.2017 по липень 2018 року.
У відповідь на це звернення відповідач листом від 05.11.2021 повідомив, що неотримані кошти будуть виплачені відповідно до постанови КМУ № 637 та окремого порядку, визначеним КМУ. Кошти за квітень 2017 року по липень 2018 року у загальній сумі 77326,96 грн обліковується в органі, який здійснює пенсійні виплати. Після прийняття окремого порядку зазначена пенсія буде виплачена.
З посиланням на статтю 46 Конституції України, норми Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», постанов КМУ № 637, № 509, Порядку № 365, постанови Верховного Суду від 24.09.2020 у справі № 569/19123/17, від 20.05.2020 у справі № 815/1226/18, від 03.05.2018 у справі № 805/402/18, позивач зазначила, що відсутність встановленого КМУ механізму виплати нарахованих сум пенсії не звільняє державу в особі уповноваженого органу Пенсійного фонду України від обов'язку здійснити таку виплату та не може позбавляти права особи на отримання належних їй сум пенсії.
З огляду на наведене, позивач просила суд задовольнити позовні вимоги.
11.05.2022 відповідачем надано відзив, в якому зазначено, що кошти за квітень 2017 року по липень 2018 року у загальній сумі 77326,96 грн обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати, та виплачується на умовах окремого порядку.
Пенсійний фонд України за рахунок коштів Державного бюджету України реалізує бюджетну програму «Дотація на виплату пенсій, надбавок та підвищень до пенсій, призначених за різними пенсійними програмами», згідно із якою Пенсійному фонду виділяються бюджетні асигнування для виплати пенсій у розмірах, визначених законодавством.
На даний час Пенсійним фондом України розробляється програмне забезпечення для обліку боргів ВПО за минулий час до постанови № 1165 від 10.11.2021 виплата заборгованості буде здійснена згідно порядку виплати пенсій (щомісячного довічного грошового утримання), не виплачених за період до місяця відновлення їх виплати, внутрішньо переміщеним особам та особам, які відмовилися відповідно до пункту 1 частини першої статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від довідки про взяття на облік внутрішньо переміщених осіб і зареєстрували місце проживання та постійно проживають на контрольованій Україною території затвердженою постановою КМУ.
Функції з призначення (перерахунку) та виплати пенсій є дискреційними повноваженнями ПФУ, тому відсутні підстави для зобов'язання виплатити заборгованість з пенсії.
Також відповідач заперечував проти стягнення з нього судового збору.
На підставі викладеного відповідач просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог.
26.02.2025 відповідачем надано відзив на позовну заяву, в якому зазначено таке.
04.10.2021 громадянка ОСОБА_1 звернулася до управління із звернення, що надійшло листом Пенсійного фонду України від 08.10.2021 № 29538-32868/Ш-03/8-2800/21 та зареєстровано в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві 08.10.2021 №29904/Ш-2600-21.
Управління листом від 05.11.2021 вих № 29620-29904/Ш-02/8-2600/21 надано роз'яснення позивачу щодо пенсійного забезпечення. Право внутрішньо-переміщених осіб на отримання пенсійних виплат визначається Законом України від 20.10.2017 №1706-VII “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» і відповідними нормативно- правовими актами Кабінету Міністрів України.
Припинення та поновлення виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам здійснюється відповідно до Порядку призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам (далі - Порядок призначення) та Порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування (далі - Порядок контролю), затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 (далі - Постанова 365), на підставі рішення комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам (далі - Комісія).
Пенсія, як вид соціальних виплат припиняється, зокрема, згідно з пп. 2 пункту 12 Порядку контролю у разі встановлення факту відсутності внутрішньо переміщеної особи за фактичним місцем проживання/перебування згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов сім'ї (у Вашому випадку з травня 2018 року).
Орган, що проводить соціальні виплати, на підставі рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, утвореної районними, районними в місті Києві держадміністраціями, виконавчими органами міських, районних у містах ( у разі утворення) рад призначає (відновлює) таку соціальну виплату з місяця, в якому надійшла заява внутрішньо переміщеної особи.
Згідно заяви про поновлення виплати пенсії від 05.11.2018 та на підставі рішення Комісії з питань призначення (відновлення) соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам гр. ОСОБА_2 поновлено виплату пенсії, як внутрішньо переміщеній особі.
Дана виплата здійснюється з грудня 2018 року в місячному розмірі.
Відповідно до абзацу 20 пункту 1 Постанови КМУ № 637 суми пенсій, які не виплачено за період до місяця їх відновлення, обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України (пункт 15 постанови Кабінету Міністрів України від 08.06.2016 № 365 «Порядок призначення (відновлення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» (зі змінами відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 № 335).
30.08.2019 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 788 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України». Однак зазначеною постановою не прийнято окремого порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.
Кошти за квітень 2017 по липень 2018 року в загальній сумі 77326,96 грн. обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати та виплачуються на умовах окремого порядку.
Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд дійшов такого.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , має статус внутрішньо переміщеної особи та фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 , що підтверджується довідкою від 25.06.2018 № 0000551769 про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.
Позивач перебуває на обліку у ГУПФУ в м. Києві та отримує довічне грошове утримання, що визнається відповідачем.
04.10.2021 позивач звернулася до відповідача з заявою, в якій просила виплатити заборгованість по пенсії (щомісячного довічного грошового утримання), яка не виплачена за період з 01.04.2017 по липень 2018 року (арк.спр. 7).
Листом від 05.11.2021 № 29620-29904/Ш-02/8-2600/21 ГУПФУ в м. Києві надало ОСОБА_1 відповідь на звернення від 04.10.2021, в якій зазначено таке:
«Право внутрішньо переміщених осіб на отримання соціальних виплат визначається Законом України від 20.10.2014 № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» і відповідними нормативно - правовими документами.
Постановою Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 «Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам» передбачено, що призначення та продовження виплати пенсії внутрішньо переміщеним особам проводиться за місцем перебування таких осіб на відповідному обліку, що підтверджується довідкою, виданою згідно з Порядком оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 01.10.2014 № 509 «Про облік внутрішньо переміщених осіб» (зі змінами).
Відповідно до абзацу 20 пункту 1 постанови КМУ № 637 суми пенсій, які не виплачено за період до місяця їх відновлення, обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати, та виплачуються на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України.
Кошти за квітень 2017 року по липень 2018 року в загальній сумі 77326,96 грн обліковуються в органі, що здійснює пенсійні виплати та виплачуються на умовах окремого порядку.
Після прийняття окремого порядку здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам, буде вирішено питання виплати коштів за минулий період.
Іншого чинним законодавством не передбачено» (арк.спр. 8).
Станом на дату розгляду справи заборгованість не виплачено.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
22.11.2014 набрав чинності Закон України від 20.10.2014 № 1706-VII «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» (далі - Закон № 1706-VII), яким відповідно до Конституції та Законів України, міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, закріплені гарантії для внутрішньо переміщених осіб.
Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 1 Закону № 1706-VII внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Це визначення має описовий характер та охоплює три види конституційно-правового статусу людини (громадянин України, іноземець та особа без громадянства). З огляду на визначення, внутрішньо переміщена особа - це особа, яка: перебуває на території України на законних підставах; має право на постійне проживання в Україні; була змушена залишити або покинути своє місце проживання в результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру.
Частиною першою статті 2 Закону № 1706-VII визначено, що Україна вживає всіх можливих заходів, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, щодо запобігання виникненню передумов вимушеного внутрішнього переміщення осіб, захисту та дотримання прав і свобод внутрішньо переміщених осіб, створення умов для добровільного повернення таких осіб до покинутого місця проживання або інтеграції за новим місцем проживання в Україні.
Згідно з частиною першою статті 4 Закону № 1706-VII факт внутрішнього переміщення підтверджується довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, що діє безстроково, крім випадків, передбачених статтею 12 цього Закону.
Відповідно до частини першої статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, на отримання соціальних послуг здійснюється відповідно до законодавства України.
Згідно із частиною першою статті 14 Закону № 1706-VII (заборона дискримінації) внутрішньо переміщені особи користуються тими ж правами і свободами відповідно до Конституції, законів та міжнародних договорів України, як і інші громадяни України, що постійно проживають в Україні. Забороняється їх дискримінація при здійсненні ними будь-яких прав і свобод на підставі, що вони є внутрішньо переміщеними особами.
Отже, спеціальний статус внутрішньо переміщеної особи не збігається та не може підміняти собою жоден із закріплених у Конституції України конституційно-правових статусів особи, та не є окремим конституційно-правовим статусом особи.
Проте реєстрація особи як внутрішньо переміщеної надає можливість державним органам врахувати її особливі потреби. Серед таких особливих потреб - доступ до належного житла та правової допомоги, доступ до спеціальних державних програм, зокрема адресних програм для внутрішньо переміщених осіб, тощо. Очевидно, що статус внутрішньо переміщеної особи надає особі спеціальні, додаткові права (або "інші права", як це зазначено у ст. 9 Закону № 1706-VII), не звужуючи, між тим, обсяг конституційних прав та свобод особи та створюючи додаткові гарантії їх реалізації.
Суд зауважує, що згідно із абзацами першим - другим частини другої статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, визначаються Законом № 1058-IV.
Частиною третьою статті 4 Закону № 1058-IV визначено складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються, зокрема, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
Ураховуючи те, що відповідно до частини третьої статті 4 Закону № 1058-IV умови, норми та порядок пенсійного забезпечення визначаються виключно законами про пенсійне забезпечення, питання щодо припинення пенсійних виплат (які є складовою порядку пенсійного забезпечення) не можуть регулюватися підзаконними актами.
У рішенні по справі «Суханов та Ільченко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (п. 25 цього рішення).
Також суд зазначає, що при розгляді справи "Кечко проти України" (заява № 63134/00) Європейський Суд з прав людини зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (аналогічна позиція викладена в рішенні у справі № 59498/00 "Бурдов проти Росії").
Таким чином, реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що у зв'язку з невиплатою ОСОБА_1 заборгованості з довічного грошового утримання за період з квітня 2017 року по липень 2018 року в розмірі 77326,96 грн, відповідач порушив її право на отримання пенсії.
Згідно із частинами першою, другою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Що стосується обраного позивачем способу захисту порушених прав, суд вважає за необхідне зазначити таке.
Стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: […] визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; […].
Згідно з частиною другою статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Верховний Суд України у постанові від 24 листопада 2015 року по справі № П/800/259/15 (21-3538а15) зазначив, що сама по собі бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб'єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов'язаний був і міг вчинити. Тобто бездіяльність не має чітко окреслених часових меж, а саме явище бездіяльності є триваючим (№ рішення в ЄДРСР 54398764).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Враховуючи вищевикладене, керуючись положеннями статті 9 КАС України, суд приходить висновку про задоволення позовних вимог шляхом:
- визнання протиправною бездіяльності Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, що полягає в невиплаті ОСОБА_1 пенсії за період з квітня 2017 року по липень 2018 року в розмірі 77326,96 грн;
- зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві виплатити ОСОБА_1 пенсію за період з квітня 2017 року по липень 2018 року у розмірі 77326,96 грн.
За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Отже, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить з наступного.
При зверненні до суду, позивачем сплачено судовий збір у сумі 908,00 грн.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки позов задоволено повністю, суд вважає за необхідне стягнути судовий збір у розмірі 908,00 грн на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.
Керуючись статтями 2, 5, 8, 9, 19, 20, 32, 72, 77, 90, 94, 132, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовні вимоги адвоката ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , фактичне місце проживання: АДРЕСА_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (місцезнаходження: вул. Бульварно-Кудрявська, 16, м. Київ, 04053, код ЄДРПОУ 42098368) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити певні дії задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві, що полягає в невиплаті ОСОБА_1 пенсії (довічного грошового утримання) за період з квітня 2017 року по липень 2018 року в розмірі 77326,96 (сімдесят сім тисяч триста двадцять шість гривень 96 коп.) грн.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві виплатити ОСОБА_1 пенсію (довічне грошове утримання) за період з квітня 2017 року по липень 2018 року у розмірі 77326,96 (сімдесят сім тисяч триста двадцять шість гривень 96 коп.) грн.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 908,00 грн (дев'ятсот вісім грн 00 коп.).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя А.Г. Секірська