Іменем України
04 березня 2025 рокум. ДніпроСправа № 640/15157/22
Суддя Луганського окружного адміністративного суду Качанок О.М., розглянувши в письмовому провадженні справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про визнання протиправною та скасування постанови,
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Публічне акціонерне товариство «Всеукраїнський акціонерний банк» в особі Фонд гарантування вкладів фізичних осіб з позовом до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), з вимогами визнати протиправною та скасувати постанову Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про відкриття виконавчого провадження від 19.08.2022 ВП № 69682257.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 29.09.2022 відкрито провадження у справі, вирішено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Позовну заяву обґрунтовано тим, що постановою Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 19.08.2022 відкрито виконавче провадження № 69682257 зі стягнення з Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ВІЕЙБІ БАНК» штрафу у розмірі 10200,00 грн на користь Шевченківського ВДВС у м. Києві.
Згідно з даними Автоматизованої системи виконавчих проваджень Міністерства юстиції України боржником у виконавчому проваджені є Уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ВІЕЙБІ БАНК» щодо якого Національним банком України прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника.
19.03.2015 року прийнято постанову № 188 «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк», на підставі якої виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення від 20.03.2015 № 63 «Про початок процедури ліквідації ПАТ «ВіЕйБі Банк» та призначення уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію банку», згідно з яким було розпочато процедуру ліквідації ПАТ «ВіЕйБі Банк» та призначено уповноваженою особою Фонду на ліквідації ПАТ «ВіЕйБі Банк» провідного професіонала з питань врегулювання неплатоспроможності банків відділу запровадження процедури тимчасової адміністрації та ліквідації департаменту врегулювання неплатоспроможності банків - Славкіну М.А. строком на 1 рік з 20.03.2015 по 19.03.2016 включно.
Оголошення про початок процедури ліквідації та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку ПАТ «ВІЕЙБІ БАНК» опубліковано в газеті «Голос України» тираж № 54 (6058) від 26.03.2015.
Позивач вказує, що виконавче провадження № 69682257 здійснюється всупереч п. 4, 11 ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» та статей 48, 49, 52, 53 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб».
Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду.
06.10.2022 відповідачем подано документи у справі.
Відзив на позовну заяву в матеріалах справи відсутній.
На виконання приписів пункту 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» адміністративну справу № 640/15157/22 було передано на розгляд до Луганського окружного адміністративного суду.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 12.02.2025 прийнято справу до провадження; продовжено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-77, 90 КАС України, суд встановив таке.
Рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 23.11.2020 у справі № 456/1582/19, яке залишено без змін постановою Львівського апеляційного суду від 19.07.2021, зокрема, зобов'язано Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб по ліквідації ПАТ «ВіЕйБі Банк» внести до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб оформлені відповідно до вимог Положення № 3711 зміни до реєстру акцептованих кредиторів, а саме: включити вимогу ОСОБА_1 на суму 92640,39 грн, встановлену рішенням Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 07.10.2015 у справі № 456/2433/15-ц до четвертої черги.
На підставі вказаного судового рішення був виданий виконавчий лист від 07.09.2021, який пред'явлено до виконання у Шевченківський відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), виконавче провадження № 67851308.
Постановою старшого державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 16.08.2022 ВП № 67851308 накладено штраф на боржника - Уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ВіЕйБі Банк», за невиконання рішення суду в розмірі 10200 грн.
19.08.2022 старшим державним виконавцем Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 69682257 з примусового виконання постанови від 16.08.2022 № 67851308, виданої Шевченківським ВДВС у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про стягнення з Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ВіЕйБі Банк» штрафу у розмірі 10200 грн.
Позивач, не погоджуючись з вказаною постановою державного виконавця про відкриття виконавчого провадження, звернувся до суду з даною позовною заявою.
Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги позивача, суд виходить з такого.
За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законом, що визначає умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, є Закон України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016 № 1404-VIII (далі - Закон № 1404-VIII).
За визначенням, наведеним у частині першій статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Засади виконавчого провадження визначені частиною першою статті 2 Закону № 1404-VIII, зокрема, виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов'язковості виконання рішень.
Статтею 3 Закону № 1404-VIII визначений перелік рішень та виконавчі документи, що підлягають примусовому виконанню, до яких, відповідно до пункту 1 частини першої указаної норми, віднесено, зокрема, постанови державних виконавців про накладення штрафу.
Вимоги до виконавчого документа установлені статтею 4 Закону України «Про виконавче провадження».
Так, за приписами частини першої статтею 4 Закону № 1404-VIII у виконавчому документі, зокрема, зазначаються: повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім'я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи (пункт 3); ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності) (пункт 4).
Частиною четвертою статті 4 Закону № 1404-VIII передбачено, що виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред'явлення, якщо:
- пропущено встановлений законом строк пред'явлення виконавчого документа до виконання (пункт 2);
- Національним банком України прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника (пункт 4);
- виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону (пункт 6);
- Фондом гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення про початок процедури тимчасової адміністрації або ліквідації банку (пункт 11).
У разі невідповідності виконавчого документа вимогам, передбаченим цією статтею, стягувач має право звернутися до суду чи іншого органу (посадової особи), що видав виконавчий документ, щодо приведення його у відповідність із зазначеними вимогами.
За визначенням, наведеним у частині другій статті 15 Закону № 1404-VIII боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов'язок щодо виконання рішення.
Відповідно до частини першої статті 18 Закону № 1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Пунктом 1 частини другої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Зі змісту ухвали Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 03 грудня 2021 року у справі № 456/1582/19 вбачається, що рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області від 23 листопада 2020 року прийняте стосовно двох відповідачів у цій справі і стосується як уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб по ліквідації ПАТ «ВіЕйБі Банк», яку, зокрема, зобов'язано вчинити дії, так і Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, який повинен був затвердити відповідні зміни до реєстру акцептованих кредиторів ПАТ «ВіЕйБі Банк».
Отже, за судовим рішенням у справі № 456/1582/19 Фонд гарантування вкладів фізичних осіб і уповноважена особа цього Фонду були визначені судом як самостійні сторони процесу, так і боржниками, яким суд визначив окремі зобов'язання щодо дій, які вони мали вчинити на виконання вказаного судового рішення.
Згідно з постановою старшого державного виконавця Шевченківського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 16.08.2022 ВП № 67851308 вбачається, що у виконавчому листі, виданому 07 вересня 2021 року у справі № 456/1582/19, боржником вказано уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ВіЕйБі Банк» і саме на цього боржника накладено штраф у розмірі 10200 грн.
Суд зауважує, що відповідно до постанови відповідача від 19 серпня 2022 року ВП № 69682257 штраф стягується з уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію ПАТ «ВіЕйБі Банк» код ЄДРПОУ 19017842, а не з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, проте позов у цій справі подано ПАТ «ВіЕйБі Банк» в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
Верховний Суд у постанові від 01.11.2024 у справі № 640/15159/22, у подібних правовідносинах, які виникли з подібних підстав, зокрема, у зв'язку з виконанням вищевказаного судового рішення Стрийського міськрайонного суду Львівської області, звернув увагу на таке.
Частиною першою статті 2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Право на звернення до суду та способи судового захисту регламентовані статтею 5 КАС України відповідно до приписів пункту 4 частини першої якої, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист, шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Тому суд, отримавши позов, насамперед, зобов'язаний з'ясувати чи має місце порушення суб'єктивних прав, свобод чи інтересів особи, за обставин, які ним визначені у позові як предмет спору та виходячи з наведеного у позові обґрунтування.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 18 квітня 2018 року (справа № 826/7532/16) та від 28 листопада 2018 року (справа № 826/11445/15) Суд, з поміж іншого указав, що Законом України від 23 лютого 2012 року № 4452-VI «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» (далі - № 4452-VI) установлені правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами. Цим Законом також регулюються відносини між Фондом, банками, Національним банком України, визначаються повноваження та функції Фонду щодо виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків.
Відповідно до пункту 17 частини першої статті 2 цього Закону уповноважена особа Фонду - працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
За змістом статті 3 Закону № 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні. Фонд є суб'єктом управління майном, самостійно володіє, користується і розпоряджається належним майном, вчиняючи стосовно нього будь-які дії, що не суперечать законодавству та меті діяльності Фонду.
Згідно із частиною першою статті 4 Закону № 4452-VI основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку та здійснення ліквідації банків.
Відповідно до частини другої статті 37 Закону № 4452-VI Фонд безпосередньо або уповноважена особа Фонду у разі делегування їй всіх або частини повноважень Фонду має право, зокрема, вчиняти будь-які дії та приймати рішення, що належали до повноважень органів управління і органів контролю банку; укладати від імені банку будь-які договори (вчиняти правочини), необхідні для забезпечення операційної діяльності банку, здійснення ним банківських та інших господарських операцій, з урахуванням вимог, встановлених цим Законом.
Таким чином, за змістом наведених правових норм на Фонд, який є юридичною особою публічного права, покладено функції державного управління у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку і ліквідації банків. Зі свого боку, уповноважена особа Фонду виконує від його імені делеговані Фондом повноваження щодо забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.
Надалі, вирішуючи питання юрисдикції указаних спорів Велика Палата Верховного Суду зауважила, що правовідносини, щодо яких виник спір, обумовлені наявністю кредиторських вимог (майнових вимог фізичної особи до суб'єкта господарювання - банку, що ліквідується), які задовольняються у порядку черговості, визначеної статтею 52 Закону № 4452-VI, за рахунок коштів, одержаних унаслідок ліквідації та продажу майна банку.
Повноваження уповноваженої особи Фонду щодо складення реєстру акцептованих вимог кредиторів та внесення змін до цього реєстру визначені у статті 48 Закону № 4452-VI. Саме ці дії суд зобов'язав вчинити уповноважену особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб по ліквідації ПАТ «ВіЕйБі Банк».
Відповідно до частини першої статті 52 зазначеного Закону кошти, одержані в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку, спрямовуються Фондом на задоволення вимог кредиторів.
За висновками Великої Палати Верховного Суду в указаних вище справах, аналіз наведених норм свідчить про те, що основні функції Фонду мають як владний характер, зокрема щодо врегулювання правовідносин у сфері банківської діяльності, так і такі, що не містять владної складової, а спрямовані на здійснення процедури виведення неплатоспроможних банків з ринку, у тому числі шляхом тимчасової адміністрації та ліквідації.
За таких обставин Велика Палата Верховного Суду у справах № 826/7532/16 та № 826/11445/15 дійшла висновку, що оскільки лише Фонду за законом доручено забезпечувати відновлення платоспроможності банку або підготовку його до ліквідації, а спірні правовідносини випливають з укладених між банком і фізичною особою договорів, уповноважена особа Фонду та Фонд у цьому випадку діють як представники сторони договірних відносин.
Отже, відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду уповноважена особа Фонду та Фонд діють як самостійні суб'єкти правовідносин, зокрема, у процедурі виведення неплатоспроможних банків з ринку, з відповідними правами та обов'язками.
Повертаючись до обставин справи № 640/15159/22, що розглядалась Верховним Судом, останній констатував, що вирішуючи спір по суті вимог та відмовляючи в позові, суди попередніх інстанції не звернули увагу на те, що виконавчий документ безпосередньо стосується уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, однак позов подано від імені ПАТ «ВіЕйБі Банк» в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб і підписано представником саме Фонду з питань безпосереднього виведення ПАТ «ВіЕйБі Банк», який є боржником у судовому рішенні у справі № 456/1582/19 за іншим зобов'язанням, що не стосується спірних правовідносин, які визначили як предмет спору у цій справі.
Питання правового статусу ПАТ «ВіЕйБі Банк» в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб у спірних правовідносинах через призму оцінки правових наслідків оскарженого документа Шевченківського ВДВС у місті Києві Центрального МРУ МЮ для позивача у цій справі судами не досліджувалося, як і підстави звернення до суду іншим, аніж визначено у виконавчому провадженні ВП № 69681976 боржником.
Водночас зміст як позовної заяви так і тексти апеляційної та касаційної скарг свідчать про те, що ПАТ «ВіЕйБі Банк» в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб оскаржує постанову ДВС окремо, від власного імені, а не від імені уповноваженої особи цього Фонду, яка є боржником за виконавчим документом, що оскаржується.
Верховний Суд зауважив, що обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати), зазвичай, індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Крім того, процесуальний закон вимагає належності особи, яка звернулася до суду з позовом, до суб'єктів правовідносин, у яких застосовується або буде застосовано цей акт.
Таке ж правило має застосовуватись і до оскарження правових актів індивідуальної дії. Проте Фонд гарантування вкладів фізичних осіб не є суб'єктом правовідносин, що виникли у зв'язку з прийняттям органом ДВС оскарженої постанови, яка є актом індивідуальної дії, адже стосується конкретно визначеного боржника - уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
За таких обставин Верховний Суд дійшов висновку про те, що судами першої та апеляційної інстанцій вирішено справу без повного та всебічного з'ясування всіх її обставин, у зв'язку з чим судові рішення підлягають скасуванню, а справу необхідно направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
У зв'язку з наведеним, Верховний Суд вказав на відсутність підстави щодо формування висновку з питання застосування пункту 4 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», виходячи зі змісту та характеру публічно-правового спору, що вирішується у цій справі.
Отже, враховуючи наведені висновки Верховного Суду та повертаючись до обставин даної справи № 640/15157/22, суд констатує, що Фонд гарантування вкладів фізичних осіб не є суб'єктом правовідносин, що виникли у зв'язку з прийняттям відповідачем оскаржуваної постанови, яка є актом індивідуальної дії, оскільки стосується конкретно визначеного боржника - уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб.
Таким чином, в даному випадку порушення прав саме Фонду гарантування вкладів фізичних осіб відсутнє.
Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується захист прав і свобод у судовому порядку.
При цьому, реалізуючи право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Водночас зазначені норми не означають, що кожний позов, поданий до суду, має бути задоволений. Якщо позивач не довів порушення його права чи безпосереднього інтересу, в позові слід відмовити.
Близький за змістом правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 761/45721/16-ц.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що підставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права та/або законного інтересу. Таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту.
Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права та/або законного інтересу особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову (постанова Верховного Суду від 29.08.2023 у справі № 910/5958/20).
Особа, яка звертається до суду з позовом вказує у позові власне суб'єктивне уявлення про її порушене право та/або охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, у тому числі, щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.
Оцінка предмета заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права та/або інтересу позивача, про яке ним зазначається в позовній заяві, здійснюється судом, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (висновок Верховного Суду викладений у постановах від 19.09.2019 у справі № 924/831/17, від 28.11.2019 у справі № 910/8357/18, від 22.09.2022 у справі № 924/1146/21, від 06.10.2022 у справі № 922/2013/21, від 17.11.2022 у справі № 904/7841/21).
Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.10.2018 у справі № 800/473/17 стосовно «порушеного права», за захистом якого особа може звертатися до суду, то за змістом Рішення Конституційного Супу України від 01 грудня 2024 року це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в тому ж Рішенні Конституційного Суду України зазначено, шо «поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Відповідно до частини першої статті 48 КАС України, суд першої інстанції, встановивши, що з позовом звернулася не та особа, якій належить право вимоги, може за згодою позивача та особи, якій належить право вимоги, допустити заміну первинного позивача належним позивачем, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи. При цьому відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові (така правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 910/15262/18, від 03.03.2020 у справі № 910/6091/19).
У разі існування обставин відсутності порушеного права позивача (що є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові), судам не потрібно вдаватись до оцінки спірного правочину на предмет його відповідності положенням законодавства.
Принцип юридичної визначеності є істотно важливим для питання довіри до судової системи та верховенства права, а також і для плідності бізнесової діяльності, із тим, щоб генерувати розвиток та економічний поступ; аби досягти цієї довіри, держава повинна зробити текст закону (the law) легко доступним; вона також зобов'язана дотримуватись законів (the laws), які запровадила, і застосовувати їх у передбачуваний спосіб та з логічною послідовністю; передбачуваність означає, що закон має бути, за можливості, проголошений наперед (до його застосування) та має бути передбачуваним щодо його наслідків: він має бути сформульований з достатньою мірою чіткості, аби особа мала можливість скерувати свою поведінку (пункт 44 Доповіді Венеціанської комісії Х 512/2009).
Для звернення до суду за захистом охоронюваного законом інтересу особа повинна мати легітимні очікування вчинення стосовно неї певних дій з боку іншого суб'єкта відповідно до заснованого на законі дозволу.
Як вже зазначалось судом вище, позивач у цій справі - Фонд гарантування вкладів фізичних осіб не є суб'єктом спірних правовідносин, тому порушення його прав не відбулось.
Відтак, відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права та/або законного інтересу позивача, за захистом якого він звернувся, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.
Щодо інших обставин, якими сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення, суд вважає за необхідне зауважити, що у пункті 25 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України» зазначено, що суд зобов'язаний надавати відповідь на кожен із специфічних, доречних та важливих доводів заявника.
За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.1994, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
З урахуванням зазначеного суд не надає оцінку іншим доводам сторін, оскільки вищевикладені факти та обставини є безумовною підставою для висновків суду про необґрунтованість позову, а інші доводи не мають суттєвого впливу на рішення суду за результатами вирішення цього спору.
За встановлених обставин, надаючи правову оцінку аргументам сторін, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, враховуючи їхній зміст та юридичну природу, суд дійшов висновку, що в задоволенні позову слід відмовити.
Щодо судових витрат в цій справі суд зазначає, що за правилами статті 139 КАС України у випадку відмови в задоволенні позову понесені позивачем судові витрати, пов'язані з розглядом цієї справи, покладаються на позивача та відшкодуванню не підлягають.
Відповідачем вимог щодо відшкодування йому судових витрат, пов'язаних з розглядом цієї справи не заявлено.
Керуючись статтями 72-77, 90, 241-246, 250, 255, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Всеукраїнський акціонерний банк» в особі Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (ідентифікаційний номер 21708016, місцезнаходження: м. Київ, вул. Січових Стрільців, буд. 17) до Шевченківського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (ідентифікаційний номер 34967593, місцезнаходження: м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 110) про визнання протиправною та скасування постанови - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.
Повний текст рішення складено 04.03.2025.
Суддя О.М. Качанок