28 лютого 2025 року м. Київ справа №320/40099/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Жука Р.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного (письмового) провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області
про визнання рішення протиправним, зобов'язання вчинити дії
І. Зміст позовних вимог.
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі - відповідач), в якому просить суд
- визнати протиправним рішення від 03 травня 2024 року № 1000-0219-8/75925 Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо не проведення перерахунку пенсії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до пункту 2 статті 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», із збільшенням пенсії на 1% заробітку за кожен рік роботи понад стаж 20 років, починаючи з дати за шість місяців, що передують даті звернення до суду, з урахуванням раніше проведених виплат;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області перерахувати та виплачувати пенсію за віком з 29 квітня 2024 року ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на підставі п. 2 статті 58 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», із збільшенням пенсії на 1% заробітку за кожний рік роботи понад стаж 20 років, без застосування двоскладової формули, передбаченої частиною другою статті 27 Закону України «Про загальнообов1язкове державне пенсійне страхування», починаючи з дати за шість місяців, що передують даті звернення до суду, з урахуванням раніше проведених виплат.
ІІ. Виклад позиції позивача та заперечень відповідача.
Мотивуючи позовні вимоги позивач зазначає, що він є потерілим від Чорнобильської катастрофи (категорія 4), перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області та отримує пенсію.
В квітні 2024 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області з заявою про перерахунок та виплату пенсії із збільшенням розміру пенсії на 1% заробітку за кожен рік роботи понад стаж 20 років, згідно пункту 2 статті 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Проте, відповідач відмовив у здійсненні такого перерахунку пенсії, посилаючись на те, що Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не передбачено перерахунок пенсії із збільшенням розміру пенсії на 1% заробітку за кожен рік роботи у відповідності до положень пункту 2 статті 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» без застосування двоскладової формули при її обчисленні.
Позивач не погоджується з рішенням відповідача щодо нездійснення перерахунку пенсії, вважає його протиправним, з огляду на те, що на його переконання, в нього наявне право на перерахунок пенсії із збільшенням розміру пенсії на 1% заробітку за кожен рік роботи у відповідності до пункту 2 статті 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» без застосування двоскладової формули при її обчисленні, що стало підставою для звернення до адміністративного суду з цією позовною заявою.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог представник відповідача у відзиві на позовну заяву послався на відсутність підстав для здійснення нарахування та виплати підвищення до пенсії відповідно до статті 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», оскільки пенсія за другою складовою відповідно до статті 27 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» обчислюється із заробітної плати за період, починаючи з 01 січня 2004 року з урахуванням страхового стажу набутого за цей період.
ІІІ. Заяви (клопотання) учасників справи інші процесуальні дії у справі.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 13 вересня 2024 року відкрито провадження у справі та вирішено здійснити її розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Копія ухвали суду від 13 вересня 2024 року разом з копією позовної заяви та доданими до неї документами направлені на юридичну адресу відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань рекомендованим листом.
Пунктом 2 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Враховуючи вимоги статті 263 КАС України судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Згідно з частиною другою статті 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Статтею 258 КАС України визначено, що суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
ІV. Обставини встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає таке.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 є громадянином, який постійно проживає або постійно працює на території зони посиленого радіоекологічного контролю (категорія 4), що підтверджується наявною в матеріалах справи копією посвідчення серії НОМЕР_1 , виданого 03 грудня 1993 року Київською облдержадміністрацією.
Також, з матеріалів справи вбачається, що позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України у Київській області та отримує пенсію з 02 січня 2013 року відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Страховий стаж становить 35 років 7 місяців 5 днів (станом на день призначення пенсії за віком), відповідно до наявної в матеріалах справи копії протоколу № 315 від 21 березня 2013 року.
У квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області з заявою, в якій просив провести перерахунок та виплату пенсії зі збільшенням на 1% заробітку за кожен рік роботи понад стаж 20 років, у відповідності до положень частини другої статті 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Листом від 03 травня 2024 року № 1000-0904-7/162380 Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області повідомило позивача відсутність підстав для проведення перерахунку пенсії, посилаючись на те, що розмір пенсії обчислений у відповідності до норм чинного законодавства.
V. Оцінка суду.
Надаючи правову оцінку обґрунтованості аргументам, наведеними учасниками справи, суд дійшов таких висновків.
Так, відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основи соціального захисту, форми та види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України (пункт 6 частини першої статті 92 Конституції України).
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я, визначені Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ (далі - Закон України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ).
На час призначення позивачу пенсії (січень 2013 року) діяла редакція пункту 2 статі 56 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ, згідно з якою право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорій 1, 2, 3, 4, за умови стажу роботи не менш як: чоловіки - 20 років, жінки - 15 років, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку, а громадянам, які відпрацювали за списком № 1, чоловіки - 10 років і більше, жінки - 7 років 6 місяців і більше - не вище 85 процентів заробітку.
В подальшому, Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII, який набрав чинності 11 жовтня 2017 року, зокрема, до пункту 2 статті 56 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ внесено зміни, згідно з якими право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорій 1, 2, 3, 4, за умови стажу роботи не менш як: чоловіки - 20 років, жінки - 15 років, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку, а громадянам, які відпрацювали за списком № 1, чоловіки - 10 років і більше, жінки - 7 років 6 місяців і більше - не вище 85 процентів заробітку, у разі призначення пенсії на умовах частини другої статті 27 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до частини другої статті 27 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV за бажанням застрахованої особи частина розміру пенсії за віком за період страхового стажу, набутого до дня набрання чинності цим Законом, може бути визначена відповідно до раніше діючого законодавства, а частина розміру пенсії за період страхового стажу, набутого після набрання чинності цим Законом, - відповідно до цього Закону.
Наведене в сукупності свідчить, що правове регулювання в частині права на пенсію в повному розмірі із доплатою за понаднормовий стаж змінилось і у зв'язку із вказаними вище змінами Закон України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ пов'язує збільшення пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад стаж, встановлений пунктом 2 статті 56 цього Закону, з призначенням пенсії на умовах, визначених частиною другою статі 27 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV.
Водночас, суд наголошує на конституційному принципі незворотності дії законів та інших нормативно-правових актів у часі, який сформульований, зокрема, у рішеннях Конституційного Суду України.
Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними, зокрема у Рішенні від 12 лютого 2019 року № 5-р(I)/2019, Конституційний Суд України підтримав раніше сформовану ним юридичну позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів: закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акта не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.
У Рішенні від 26 січня 2011 року № 1-рп/2011 Конституційний Суд України вказав, що положення частини першої статті 58 Основного Закону України передбачають загальновизнані принципи дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, а саме: принцип їх безпосередньої дії, тобто поширення тільки на ті відносини, які виникли після набуття чинності законами чи іншими нормативно-правовими актами, та принцип зворотної дії в часі, якщо вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи (абзац другий пункту 5 мотивувальної частини).
Конституційний Суд України у рішенні від 13 травня 1997 року № 1-зп висловив позицію, згідно з якою закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта.
У Рішенні від 03 жовтня 1997 року № 4-зп Конституційний Суд України також зазначив, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше, тобто діє правило Lex posterior derogat priori - «наступний закон скасовує попередній».
Наведене свідчить, що залежно від порядку набрання чинності нормативно-правовим актом, може бути застосовано декілька способів його дії у часі. Зокрема, згідно з висновком, що міститься у Рішенні Конституційного Суду України від 09 лютого 1999 року № 1-рп/99, перехід від однієї форми регулювання суспільних відносин до іншої може здійснюватися, зокрема: негайно (безпосередня дія), шляхом перехідного періоду (ультраактивна форма) і шляхом зворотної дії (ретроактивна форма).
Перша форма застосовується у разі, якщо нормативно-правовий акт прийнято на момент виникнення правовідносин (особа отримала право на застосування стосовно себе цього акта або його положень та фактично розпочала процес реалізації відповідного права). У випадку, якщо у новоприйнятому нормативно-правовому акті визначено особливий порядок набрання ним чинності, у тому числі визначено перехідний період, під час якого залишаються чинними окремі норми скасованого ним нормативно-правового акта, застосовується ультраактивна форма. Третя форма дії є актуальною у разі прийняття нормативно-правових актів, які пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Таким чином, враховуючи положення статей 22, 58 Конституції України, можна стверджувати про те, що у разі, якщо в подальшому у чинному законодавстві відбуваються зміни щодо правового регулювання умов призначення пенсії в повному розмірі із доплатою за понаднормовий стаж відповідно до пункту 2 статі 56 Закону України від 28 лютого 1991 року №796-XII, які запроваджують нові правила виплати такої надбавки в залежності від призначення пенсії на умовах визначення її розміру згідно із частиною другою статі 27 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV, тобто за інших умов її призначення ніж ті, що діяли на час призначення, то такі зміни є такими, що звужують зміст та обсяг існуючих прав зазначеної категорії осіб (в яких таке право раніше виникло).
Верховний Суд постановою від 25 червня 2024 року у справі № 300/3435/21 відступив від висновків, викладених в раніше ухвалених постановах Верховного Суду, зокрема від 23 жовтня 2019 року у справі № 809/627/18, від 29 серпня 2022 року у справі № 300/1390/19, від 06 вересня 2023 року у справі № 300/2091/21, від 10 січня 2024 року у справі № 300/168/21 та інших, у яких викладено правовий висновок про розповсюдження пункту 2 статті 56 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ в редакції змін, внесених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII на правовідносини, які виникли до набрання ними чинності, та відповідно про те, що згідно із пунктом 2 статті 56 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ (у редакції, що діяла на час її реалізації за заявою пенсіонера) умовою призначення надбавки за понаднормативний стаж є призначення пенсії на умовах частини другої статі 27 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV; пенсіонер, щодо якого не дотримано цієї умови, не має права на отримання надбавки за понаднормовий стаж, та дійшов висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах у такий спосіб:
(1) держава гарантувала, зокрема, учасникам ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, особливі норми та умови пенсійного забезпечення як компенсацію особам, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС, за втрачене здоров'я, моральні і фізичні страждання, обмеження в реалізації своїх здібностей та можливостей забезпечити собі гідний життєвий рівень, тому за особами, які набули право на призначення пенсії з урахуванням спеціального Закону № 796-XII, редакцією пункту 2 статі 56 якого було визначено, що право на пенсію в повному розмірі мають громадяни, віднесені до категорій 1, 2, 3, 4, за умови стажу роботи не менш як: чоловіки - 20 років, жінки - 15 років, із збільшенням пенсії на один процент заробітку за кожний рік роботи понад встановлений цим пунктом стаж, але не вище 75 процентів заробітку, а громадянам, які відпрацювали за списком № 1, чоловіки - 10 років і більше, жінки - 7 років 6 місяців і більше - не вище 85 процентів заробітку, таке право зберігається й у разі зміни нормативно-правового регулювання цих правовідносин.
У разі зміни правового регулювання набуті такими особами права на пільги, компенсації і гарантії повинні бути збережені із забезпеченням можливості їх реалізації або шляхом запровадження рівноцінних чи більш сприятливих умов соціального захисту.
(2) до осіб, яким на час призначення пенсії з урахуванням Закону №796-XII її розрахунок мав здійснюватися згідно із пунктом 2 статті 56 Закону № 796-XII за кожний повний рік стажу роботи понад установлений для них мінімальний трудовий стаж для призначення пенсії (15 років - для жінок і 20 років - для чоловіків) шляхом збільшення пенсії на один процент заробітку за рік, вказана норма повинна застосуватися у тій редакції, яка діяла на час призначення пенсії (окрім випадку покращення становища особи). Розповсюдження на таких осіб нових правил виплати надбавки за понаднормовий стаж в залежності від призначення пенсії на умовах частини другої статі 27 Закону №1058-IV, запроваджених у зв'язку із внесенням до цієї норми змін Законом № 2148-VIII, свідчило б про звуження змісту та обсягу існуючих прав таких осіб, що в силу статті 22 Конституції України, є неприпустимим.
Застосовуючи наведені вище правові висновки Верховного Суду до спірних правовідносин, суд доходить висновку про те, що оскільки пенсія за віком призначена позивачу до внесення змін до пункту 2 статі 56 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII, то в силу вимог статті 58 Конституції України такі зміни не позбавляють позивача права на пенсію в повному розмірі із доплатою за понаднормовий стаж, оскільки таке право вона набула значно раніше, ніж набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» від 03 жовтня 2017 року № 2148-VIII, яким було внесено зміни до пункту 2 статі 56 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-XII.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 02 жовтня 2024 року у справі № 460/6767/23, яка в силу частини п'ятої статті 242 КАС України є обов'язковою для врахування при розгляді даної справи.
Частиною другою статті 9 КАС України передбачено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Аналізуючи вищевикладене та надані докази у їх сукупності, суд зазначає, що відповідь відповідача на заяву позивача не є рішенням суб'єкта владних повноважень у розумінні вимог чинного законодавства України, відтак, суд, керуючись частиною другою статті 9 КАС України, вважає за доцільне вийти за межі позовних вимог та визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області відповідача щодо відмови у нарахуванні та виплаті пенсії з її збільшенням на 1% заробітку за кожен рік роботи понад мінімальний стаж 15 років відповідно до положень пункту 2 статті 56 Закону України від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ, в редакції, чинній станом на день призначення позивачу пенсії, відповідно, зобов'язати вчинити такі дії, залишивши без задоволення позовні вимоги в частині визнання протиправним рішення відповідача, з підстав викладених вище судом.
Щодо заяви позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, шляхом надання терміну відповідачу для подачі відповідного звіту про виконання судового рішення, суд зазначає таке.
Згідно зі статтею 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Суб'єктами, на яких поширюється обов'язковість судових рішень являються всі органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові чи службові особи та громадяни.
Статтею 129-1 Конституції України визначено, що судове рішення є обов'язковим до виконання. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
Згідно з частиною другою статті 14 КАС України, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Відповідно до частини першої статті 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом (частина друга статті 370 КАС України).
Тобто, рішення суду, яке набрало законної сили, з огляду на вказані вище норми чинного законодавства, є обов'язковим для учасників справи та забезпечується через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України "Про виконавче провадження".
Відповідно до частин першої-другої статті 382 КАС України, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень про виконання постанови суду або в разі неподання такого звіту суддя своєю ухвалою може встановити новий строк подання звіту, накласти на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання постанови, штраф у розмірі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Таким чином, вказаною нормою Кодексу адміністративного судочинства України передбачено право суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалено судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Судовий контроль у формі зобов'язання подати звіт, також є формою забезпечення виконання судових рішень.
При цьому, завершальною стадією судового провадження з примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) є виконавче провадження (стаття 1 Закону України "Про виконавче провадження").
В свою чергу, слід зазначити, що у разі відсутності добровільного виконання судових рішень, приписами Закону України "Про виконавче провадження" врегульований порядок дій та заходів, що спрямовані на примусове виконання таких рішень.
Як вбачається з матеріалів справи, рішення суду не набрало законної сили, позивач не отримував виконавчі листи, не звертався до органів державної виконавчої служби щодо примусового виконання рішення в зобов'язальній частині, що свідчить, що позивачем не вичерпано загальний порядок виконання судового рішення, визначений Законом України “Про виконавче провадження», а тому підстав для встановлення судового контролю шляхом зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області подати звіт про виконання рішення суду не має.
З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною другою статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб'єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.
Відповідно частини другої статті 2 КАС України справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
VI. Судові витрати.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд, керуючись частиною третьою статті 139 КАС України, вважає за доцільне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача понесені ним судові витрати у розмірі 1 000,00 грн, пропорційно до задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 132, 139, 143, 242-246, 255, 260-263, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
1. Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (08500, Київська область, місто Фастів, вулиця Саєнка Андрія, будинок 10, код ЄДРПОУ 22933548) про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити дії - задовольнити частково.
2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо відмови у здійсненні перерахунку та виплаті пенсії ОСОБА_1 із її збільшенням на 1% заробітку за кожен рік роботи понад стаж 20 років, у відповідності до положень пункту 2 статті 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ, в редакції, чинній до 01 жовтня 2017 року, а саме без застосування частини другої статті 27 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV, тобто, без застосування двоскладової формули при обчисленні пенсії.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 зі збільшенням на 1% заробітку за кожен рік роботи понад стаж 20 років, у відповідності до положень пункту 2 статті 56 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року № 796-ХІІ, в редакції, чинній до 01 жовтня 2017 року, а саме без застосування частини другої статті 27 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року № 1058-IV, тобто, без застосування двоскладової формули при обчисленні пенсії, починаючи з 29 квітня 2024 року, з урахуванням раніше виплачених сум.
4. У задоволенні інших позовних вимог - відмовити.
5. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області понесені нею судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 1000,00 грн (одна тисяча гривень 00 копійок).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Жук Р.В.