ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
про відмову у відкритті провадження
"04" березня 2025 р. справа № 300/1343/25
м. Івано-Франківськ
Суддя Івано-Франківського окружного адміністративного суду Кафарський В.В., перевіривши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до відділу земельних ресурсів Брошнів Осадської селищної ради Калуського району, ПП «Захід Земля» в особі Дубіля Любомира Стефановича про визнання протиправними дій та зобов'язання до вчинення певних дій, -
ОСОБА_1 звернулась до суду з адміністративним позовом до відділу земельних ресурсів Брошнів Осадської селищної ради Калуського району, ПП «Захід Земля» в особі Дубіля Любомира Стефановича, в якому просить:
визнати протиправними дії і бездіяльність відповідачів;
зобов'язати відділ земельних ресурсів Брошнів Осадської селищної ради Калуського району вжити заходів для усунення наявних перешкод в користуванні існуючим в'їздом до господарства позивача, який є землею комунальної власності загального користування.
Позивач, правовідносини, з приводу яких виник спір, вважає публічно-правовими та такими, що належать до юрисдикції адміністративного суду, відтак, для захисту своїх прав звернувся із позовною заявою до Івано-Франківського окружного адміністративного суду.
Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 171 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суддя після одержання позовної заяви з'ясовує, чи належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності.
Надавши оцінку правовим підставам позову у сукупності із заявленими підставами позовних вимог, судом зазначається наступне.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття «суд, встановлений законом» зводиться не лише до правової основи самого існування суду, але й дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність, тобто охоплює всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
Згідно із ч. 1 ст. 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
Відповідно до ст. 19 КАС України, юрисдикція адміністративних судів поширюється, зокрема, на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» означає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України).
Так, участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий. Однак, сама по собі участь у спорі суб'єкта владних повноважень не дає підстав ототожнювати спір із публічно-правовим та відносити його до справи адміністративної юрисдикції. Необхідно з'ясовувати у зв'язку з чим виник спір та на захист яких прав особа звернулася до суду.
Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 4 КАС України, публічно-правовий спір - спір, у якому: хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов'язує надавати такі послуги виключно суб'єкта владних повноважень, і спір виник у зв'язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або хоча б одна сторона є суб'єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв'язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб'єкта владних повноважень або іншої особи.
Разом з тим неправильним є поширення юрисдикції адміністративних судів на той чи інший спір тільки тому, що відповідачем у справі є суб'єкт владних повноважень, а предметом перегляду - його акт індивідуальної дії.
Під час визначення предметної юрисдикції справ суд повинен виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.
Приватноправові відносини вирізняються наявністю майнового чи немайнового особистого інтересу учасника. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням або загрозою порушення приватного права чи інтересу, як правило, майнового, конкретного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть якщо до порушення приватного права чи інтересу призвели управлінські дії суб'єктів владних повноважень.
Системний аналіз вищенаведеного дозволяє зробити висновок про те, що адміністративні суди розглядають спори виключно в публічно-правовій сфері, які характеризуються нерівністю їх учасників.
В той же час, приватноправові відносини характеризуються рівністю їх учасників та наявністю майнового чи немайнового інтересу. Спір має приватноправовий характер, якщо він виник внаслідок порушення або загрози порушення майнового приватного права чи інтересу.
У постанові від 16.01.2019 у справі 815/1121/17 Велика Палата Верховного Суду вказала, що при визначенні предметної юрисдикції справи суд має виходити із суті права/інтересу, за захистом якого суб'єкт публічного права звертається до суду, та мети звернення з позовом, оскільки саме такі критерії розмежування належності спору до тієї чи іншої юрисдикції дають змогу найбільш ефективно захистити порушене право позивача, аніж розмежування юрисдикції виключно на підставі участі у спорі суб'єкта владних повноважень.
Вирішуючи питання про юрисдикцію суду, необхідно з'ясувати, зокрема, характер спірних правовідносин, а також суть права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа.
Суд встановив, що у даному випадку виникнення спірних правовідносин обумовлено можливим, на думку позивача, незаконними заволодінням чи переданням земельної ділянки, якою користується ОСОБА_1 , у володіння іншої особи. Водночас, позивач бажає вжити заходів для усунення наявних перешкод в користуванні існуючим в'їздом до господарства позивача, який, за її доводами, є землею комунальної власності загального користування.
Із урахуванням наведеного змісту позовних вимог та мети звернення із позовом у цій справі, суд також враховує вимоги та обґрунтування, що були наведені позивачем в поданому нею позові. Так, позивач посилається на самовільне зайняття земельної ділянки, підроблення землевпорядною організацією технічної документації на замовлення зацікавлених осіб тощо.
З урахуванням наведеного, суд вважає, що звернення позивача до суду із даним позовом пов'язане з необхідністю захисту її прав у приватно-правових відносинах, а не у сфері публічно-правових відносин, тобто в даному випадку присутній спір про право (майновий спір). Такі права й інтереси залежно від суб'єктного складу спору можуть бути предметом захисту в порядку цивільного судочинства.
Згідно із частинами 1, 4 статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. У випадках, установлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.
Цивільні права та інтереси суд може захистити в спосіб визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб (пункт 10 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, зокрема, що виникають з цивільних, земельних правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача в даному випадку не є публічно-правовими, оскільки виникли з правовідносини, пов'язані з реалізацією певних суб'єктивних прав та охоронюваних законом інтересів позивача, які мають майновий характер або пов'язаний з реалізацією її майнових інтересів, тобто, має місце спір приватно-правового характеру, що в свою чергу виключає можливість його розгляду в порядку адміністративного судочинства.
За наведених підстав та вказаних правових норм даний спір відноситься до юрисдикції загального місцевого суду та повинен розглядатися за правилами цивільного судочинства.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 170 КАС України, суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі у випадку, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
З огляду на викладене, наявні підстави для відмови у відкритті провадження та повернення позовної заяви з усіма доданими до неї матеріалами.
Окрім цього, суд звертає увагу, що пунктом 3 частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір» передбачено повернення сплаченої суми судового збору особі, яка його сплатила за ухвалою суду в разі відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції.
Як уже зазначено вище, суд дійшов висновку про необхідність відмови у відкритті провадження, що є обставиною, визначеною пунктом 3 частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір», для повернення судового збору.
Судом перевірено та встановлено, що кошти в сумі 1 211,20 грн, сплачені згідно квитанції №0.0.4218792658.1 від 27.02.2025, зараховані до спеціального фонду Державного бюджету України «Судовий збір» за подання до Івано-Франківського окружного адміністративного суду адміністративного позову ОСОБА_1 .
Як передбачено абзацами першим, шостим, сьомим пункту 5 Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 №787, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.09.2013 за №1650/24182 (з наступними змінами та доповненнями), повернення помилково або надміру зарахованих до бюджету податків, зборів, пені, платежів та інших доходів бюджетів здійснюється за поданням органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, а при поверненні судового збору (крім помилково зарахованого) - за ухвалою суду, яка набрала законної сили. У разі повернення судового збору (крім помилково зарахованого) до органу Казначейства подається оригінал або належним чином засвідчена копія ухвали суду. Ухвала суду подається платником до органу Казначейства разом з його заявою про повернення коштів з бюджету та оригіналом або копією документа на переказ або паперовою копією електронного розрахункового документа, які підтверджують перерахування коштів до бюджету (у разі знаходження оригіналу документа на переказ, який підтверджує зарахування судового збору до бюджету, в матеріалах судової справи та зазначення про це в ухвалі суду).
Отже, суд дійшов висновку про необхідність повернення позивачу сплаченого судового збору у зв'язку із відмовою у відкритті провадження у справі.
Частиною 1 статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Враховуючи наведене, керуючись статтею 19 Цивільного процесуального кодексу України, ст. ст. 170, 241, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя,-
відмовити у відкритті провадження в справі за позовом ОСОБА_1 до відділу земельних ресурсів Брошнів Осадської селищної ради Калуського району, ПП «Захід Земля» в особі Дубіля Любомира Стефановича про визнання протиправними дій та зобов'язання до вчинення певних дій.
Повернути ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 1 211 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 20 коп., сплачений згідно квитанції №0.0.4218792658.1 від 27.02.2025.
Роз'яснити ОСОБА_1 , що даний спір відноситься до юрисдикції загального місцевого суду та повинен розглядатися за правилами цивільного судочинства.
Роз'яснити позивачу, що відповідно до ч. 5 ст. 170 КАС України, повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Копію ухвали про відмову у відкритті провадження в адміністративній справі невідкладно надіслати особі яка подала позовну заяву, разом із позовною заявою та усіма доданими до неї документами.
Ухвала може бути оскаржена в порядку та строки, передбачені статями 294, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).
Суддя /підпис/ Кафарський В.В.