03 березня 2025 року м. Ужгород№ 260/742/25
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дору Ю.Ю., розглянувши у письмову провадженні в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області та Державної судової адміністрації України, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Державна казначейська служба України про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до Закарпатського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області (далі - відповідач-1) та Державної судової адміністрації України (далі - відповідач-2), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Державна казначейська служба України (третя особа), в якій просить:
1. Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо не забезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення ОСОБА_1 за період з 01 жовтня 2024 року по 31 грудня 2024 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн.
2. Зобов'язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення ОСОБА_1 за період з 01 жовтня 2024 року по 31 грудня 2024 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн.
3. Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01 жовтня 2024 року по 31 грудня 2024 року включно, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102,00 грн.
4. Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду та допомогу на оздоровлення за період з 01 жовтня 2024 року по 31 грудня 2024 року на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, а саме: у 2024 році - 3028,00 грн., з урахуванням виплачених сум та з проведенням відрахування загальнообов'язкових платежів.
5. Допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць.
Позов обґрунтовано тим, що ТУ ДСА України в Закарпатській області в порушення статті 130 Конституції України та статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" 01 жовтня 2024 року по 31 грудня 2024 року нараховано та виплачено суддівську винагороду, виходячи з розміру прожиткового мінімуму 2102,00 грн, що є меншим ніж гарантовано спеціальним законодавством, та є порушенням права на оплату праці, оскільки на думку позивача відповідач повинен був нарахувати суддівську винагороду, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2024 року в розмірі 3028,00 грн.
Ухвалою суду від 03.02.2025 року відкрито провадження у справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи ( у письмовому провадженні).
18.02.2025 від представника ТУ ДСА в Закарпатській області на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву. Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, представник ТУ ДСА в Закарпатській області вказав, що відповідно до частини першої статті 148 Закону № 1402-VIII фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Так, згідно статті 149 цього Закону № 1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Разом з тим, у частині третій цієї статті визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09.11.2023 № 3460-IX, (далі - Закон № 3460-IX) встановлено прожитковий мінімум, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня - 2102 гривні.
Також, вказує, що кількісна складова прожиткових мінімумів не зменшувалася в 2024 році. Так, Законом № 1402-VIII врегульовано розмір суддівської винагороди, який передбачає кількісну складову прожиткових мінімумів, а саме 30.
Розрахунок фактичного розміру прожиткового мінімуму регулюється виключно Законом України «Про державний бюджет України» на відповідний рік.
Таким чином, вказує, що позивачу як нараховувалося, так і виплачувалося 30 прожиткових мінімумів, встановлених Законом № 1402-VIII. Разом з тим, зазначені Закони №1082-ІХ, №1928-ІХ, № 2710-IX, № 3460-IX в судовому порядку не скасовувалися, неконституційними не визнавалися та є чинними.
Також у поданому відзиві відповідач-1 вказує, що Верховний Суд раніше вже висловлював правову позицію у справі, фактичні обставини та правовідносини які є подібними до цієї справи, зокрема, зазначає про постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26.09.2018 у справі № 820/1853/17
Окрім цього, вказує, що відповідно до статі 116 Бюджетного Кодексу України здійснення видатків бюджету без встановлених бюджетних призначень або з їх перевищенням всупереч Бюджетного Кодексу України чи закону про Державний бюджет України є порушенням бюджетного законодавства.
З системного аналізу норм бюджетного законодавства вбачається, що розпорядник бюджетних коштів має право здійснювати відповідні видатки, у тому числі пов'язані з виплатою заробітної плати, виключно в межах бюджетних асигнувань.
З огляду на викладене, вважає, що ДСА України та Відповідач-1 у спірних правовідносинах при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди діяли та діють в межах чинного законодавства.
Державна судова адміністрація України, у строк встановлений судом, своїм правом подати відзив не скористалася.
Відповідно до частини 4 статті 159 КАС України подання заяв по суті справи є правом учасників справи. Неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Відповідно до статі 162 частини 6 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Суд зазначає, що судове рішення у справі, постановлене у письмовому провадженні, складено у повному обсязі відповідно до ч.4 ст.243 КАС України.
Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Розглянувши подані документи та матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.
Судом встановлено, що відповідно до наказу голови Ужгородського міськрайонного суду «Про зарахування у штат Ужгородського міського суду суддею ОСОБА_2 » від 01.09.2003 року №45 ОСОБА_1 працює на посаді судді Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області з 01.09.2003 року
Відповідно до довідки про доходи ТУ ДСА України в Закарпатській області №74 від 16.01.2025 встановлено, що ОСОБА_1 було нараховано дохід за жовтень 2024 року - у розмірі 121492,39 грн, за листопад 2024 року - у розмірі 121520,70 грн, за грудень 2024 року - у розмірі 169110,80 грн..
Згідно з відомостями вказаної довідки, встановлено, що прожитковий мінімум, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді та для розрахунку всіх складових суддівської винагороди становить 2102,00 грн. (а.с.36), що не заперечується відповідачем-1.
Вважаючи протиправними дії відповідача-1 щодо застосування прожиткового мінімуму у розмірі 2102,00 грн для визначення базового розміру посадового окладу судді та для розрахунку всіх складових суддівської винагороди, позивачка звернулася до суду з адміністративним позовом з метою захисту порушеного права.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами у справі, суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Згідно зі статтею 130 Конституції України, держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
У преамбулі Закону України від 02.06.2016 № 1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів»(далі Закон № 1402-VIII) зазначено, що цей Закон визначає організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд.
Статтею 4 Закону № 1402-VIII визначено, що судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситись виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Відповідно до частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII, суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
За приписами частини другої статті 135 Закону № 1402-VIII, суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.
Відповідно до частини третьої статті 135 Закону № 1402-VIII(яка згідно з Рішенням Конституційного Суду № 4-р/2020 від 11.03.2020діє в редакції Закону № 1774-VIII) базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду - 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Статтею 7 Закону України від 09.11.2023 № 3460-IX «Про Державний бюджет України на 2024 рік» встановлено у 2024 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2920 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років - 2563 гривні; дітей віком від 6 до 18 років - 3196 гривні; працездатних осіб - 3028 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні.
Відповідно до статті 46 Конституції України, визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо наведено у Законі України від 15.07.1999 № 966-XIV «Про прожитковий мінімум»(далі - Закон № 966-XIV).
Відповідно до статті 1 Закону № 966-XIV, прожитковий мінімум це вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.
У змісті наведеної норми Закону № 966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення, відносно яких визначається прожитковий мінімум.
Статтею 4 Закону № 966-XIV встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
Як вбачається з матеріалів справи, суддівську винагороду за спірний період позивачу обчислено, виходячи з приписів статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» із розміру прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді - 2102, 00 грн.
Суд зазначає, що однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.
Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом № 1402-VIII) гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці рішень Конституційного Суду України, зокрема в рішеннях від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 01.12.2004 № 19-рп/2004, від 11.10.2005 № 8-рп/2005, від 22.05.2008 № 10-рп/2008, від 03.06.2013 № 3-рп/2013, а також від 04.12.2018 № 11-р/2018.
Система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, встановлена Законом № 1402-VIII, положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод.
Крім того, у пункті 62 висновку № 1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до Комітету міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів підкреслюється, що в цілому важливо (особливо для нових демократичних країн) передбачити спеціальні правові положення, що захищають грошову винагороду суддів від скорочення, а також забезпечити положення, що гарантують збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.
Суд зазначає, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону № 1402-VIII. Норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватись не можуть.
Із 30.09.2016 набрали чинності зміни, внесені до Конституції України згідно із Законом України від 02.06.2016 № 1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)»(далі - Закон № 1401-VIII).
Цим Законом, серед іншого, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище. Верховний Суд звертав увагу на те, що Конституція України у редакції Закону № 1401-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що «розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій».
Із цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону № 1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатись розмір суддівської винагороди є Закон України «Про судоустрій і статус суддів».
Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону № 1402-VIII, який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України.
Пунктом 1 частини третьої та пунктом 1 частини четвертої статті 135 Закону № 1402-VIII визначено, що базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року, із застосуванням регіонального коефіцієнту 1,1, якщо суддя здійснює правосуддя у суді, що розташований у населеному пункті з кількістю населення щонайменше сто тисяч осіб.
Статтею 130 Конституції України закріплено, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Разом із цим розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, на пряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Суд звертає увагу, що Законом № 966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді».
Водночас Законом № 966-XIV судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення, стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватись окремо.
Натомість статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», разом із встановленням на 1 січня 2024 року прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб в розмірі 3028,00 грн, був введений такий новий вид прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», розмір якого становить 2102, 00 грн.
Суд відмічає, що до 2021 року відповідачем для розрахунку базового розміру посадового окладу застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлювався на 1 січня відповідного календарного року, як це передбачено статтею 135 Закону № 1402-VIII.
Варто зазначити, що зміни до Закону № 1402-VIII у частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у спірний період, а також до Закону № 966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносились, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, немає.
Суд звертає увагу, що для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону № 1402-VIII, які у часі прийняті раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік».
Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 18.06.2020 № 5-рп(II)/2020, до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): «закон пізніший має перевагу над давнішим» (lex posterior derogat priori) - «закон спеціальний має перевагу над загальним» (lex specialis derogat generali) - «закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим» (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.
Суд зауважує, що Закон України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми.
Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.
Тобто у національному законодавчому полі існує колізія положень двох законів, подолати яку можливо, застосувавши загальний принцип права «спеціальний закон скасовує дію загального закону» (Lex specialis derogate generali). Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.
Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону (lex specialis ), тобто Закону № 1402-VIII, а положення Закону № 966-XIV уважати загальними нормами (lex generalis).
На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у рішеннях від 09.07.2007 № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).
Отже Законом № 1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки вказана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватись і змінюватись без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, відповідач неправильно визначився із розрахунковою величиною посадового окладу застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.
Суд підкреслює, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, що регулюють питання правового статусу суддів, не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України та законом гарантій незалежності судді.
Аналогічні правові висновки викладені Верховним Судом в його постановах від 10.11.2021 по справі № 400/2031/21 та від 30.11.2021 по справі № 360/503/21.
Підсумовуючи наведене суд зазначає, що розмір суддівської винагороди встановлено статтею 135 Закону України № 1402-VIII, а тому позивачка має право на перерахунок та виплату недоотриманих сум винагороди за період з 01 червня 2024 року по 31 серпня 2024 року, яка повинна обчислюватися із урахуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого на 01 січня 2024 року складає 3028,00 грн.
Що стосується обраного позивачем способу захисту порушених прав, суд вважає за необхідне зазначити таке.
Стаття 2 та частина четверта статті 242 КАС України встановлюють, що судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, а саме бути справедливим та неупередженим, своєчасно вирішувати спір у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: […] визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; […].
Згідно з частиною другою статті 5 КАС України захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Верховний Суд України у постанові від 24 листопада 2015 року по справі №П/800/259/15 (21-3538а15) зазначив, що сама по собі бездіяльність - це триваюча пасивна поведінка суб'єкта, яка виражається у формі невчинення дії (дій), яку він зобов'язаний був і міг вчинити. Тобто бездіяльність не має чітко окреслених часових меж, а саме явище бездіяльності є триваючим (№ рішення в ЄДРСР 54398764).
Частиною другою статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:
- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);
- визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);
- визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії (пункт 4);
- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).
У разі скасування нормативно-правового або індивідуального акта суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду (частина третя статті 245 КАС України).
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об'єднаного Королівства (Chahal v. the United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни.
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини дев'ятої статті 135 Закону № 1402-VIII обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
Фінансування всіх судів в Україні відповідно до частин першої та другої статті 148 Закону № 1402-VIII здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України.
Частиною четвертою наведеної статті визначено, що функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснює Державна судова адміністрація України.
Положеннями статті 149 Закону № 1402-VIII передбачено, що суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Частиною першою статті 151 Закону № 1402-VIII передбачено, що Державна судова адміністрація України є державним органом у системі правосуддя, який здійснює організаційне та фінансове забезпечення діяльності органів судової влади у межах повноважень, установлених законом.
Аналогічна норма також міститься у пункті 3 Положення про Державну судову адміністрацію України, затвердженого рішенням Вищої ради правосуддя 17 січня 2019 року № 141/0/15-19 (далі - Положення № 141/0/15-19).
З урахуванням наведеного вбачається, що розпорядником коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів є Державна судова адміністрація України.
Аналізуючи вищевикладене суд дійшов висновку, що оскільки Державна судова адміністрація України здійснює функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів (крім Верховного Суду та вищих спеціалізованих судів), Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони, Державної судової адміністрації України та її територіальних управлінь, саме цей відповідач, як розпорядник коштів вищого рівня, повинен забезпечити виплату суддівської винагороди обчисленої із урахуванням прожиткового мінімуму величиною 3028,00 грн.
Відтак, невиплата ОСОБА_1 суддівської винагороди в повному обсязі пов'язана із діяльністю ДСА України (співвідповідача) як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів (крім Верховного Суду (стаття 148 Закону України № 1402-VIII), відповідно як суб'єкта владних повноважень, діями якого порушено право позивача.
Із урахуванням статусу ДСА України як головного розпорядника бюджетних коштів та учасника бюджетного процесу у питаннях фінансування судової системи Верховний Суд у постанові від 24 вересня 2020 року у справі № 280/788/19 дійшов висновку про правильність рішення судів у спорі «щодо розміру суддівської винагороди», яким зобов'язано ДСА України здійснити фінансування розпорядника коштів нижчого рівня з єдиного рахунку Державного бюджету України, передбаченого для виконання рішень судів на користь суддів, для проведення виплати судді недоотриманих сум суддівської винагороди.
З огляду на такий висновок Суду касаційної інстанції, предмету позову та встановлених у цій справі обставин, суд уважає, що пред'явлені до ДСА України позовні вимоги підлягають задоволенню у спосіб визнання протиправною бездіяльності ДСА України щодо не забезпечення ТУ ДСА України в Закарпатській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями на проведення видатків з виплати суддівської винагороди позивачці з 01 жовтня 2024 року по 31 грудня 2024 року, виходячи з встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб розміром 3028,00 грн.
Як наслідок, похідні від них вимоги про зобов'язання співвідповідача вчинити дії необхідні для відновлення порушених прав позивача підлягають задоволенню у спосіб зобов'язання ДСА України забезпечити ТУ ДСА України в Закарпатській області бюджетними асигнуваннями необхідними та достатніми для проведення видатків з виплати суддівської винагороди позивачці за період з 01 жовтня 2024 року по 31 грудня 2024 року, виходячи з встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб розміром 3028,00 грн.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 24 вересня 2020 року у справі 280/788/19, а також Верховним Судом України у постановах від 13 січня 2015 року (№ 21-582а14) та від 20 вересня 2017 року (№ 2а-19282/10/0570).
Крім того, в ході судового розгляду встановлено, що позивачу не було здійснено відповідних нарахувань суддівської винагороди за спірний період, відповідно до вимог частин другої, третьої статті 135 Закону № 1402-VIII, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді за період з 01 жовтня 2024 року по 31 грудня 2024 року в розмірі 3028,00 грн.
У зв'язку із цим суд приходить до висновку про протиправність дій Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області щодо нарахування позивачу суддівської винагороди з 01 жовтня 2024 року по 31 грудня 2024 року, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, у розмірі 2102, 00 грн. та необхідність зобов'язання Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду та допомогу на оздоровлення за період з 01 жовтня 2024 року по 31 грудня 2024 року на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, а саме: у 2024 році - 3028,00 грн., з урахуванням виплачених сум та з проведенням відрахування загальнообов'язкових платежів, виходячи з встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб розміром 3028,00 грн.
Щодо позовної вимоги про звернення до негайного виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць, суд вказує наступне.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України, негайно виконуються рішення суду: про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць.
В даній справі судом не вирішувалося питання про стягнення з відповідачів будь-яких коштів, пов'язаних з оплатою праці позивачки, натомість прийнято рішення про зобов'язання вчинити певні дії, в зв'язку з чим підстави для допущення до негайного виконання цього рішення суду відсутні.
Подібні висновки викладені Верховним Судом у постанові від 18 грудня 2018 року у справі № 816/301/16.
З приводу розподілу судових витрат суд зазначає, що позивачка звільнена від сплати судового збору на підставі частини 1статті 5 Закону України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року №3674-VI за подання позову до адміністративного суду, а тому з урахуванням вимог статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, питання про їх розподіл суд не вирішує.
Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області (88017, м.Ужгород, вул.Загорська, буд.30, код ЄДРПОУ 26213408) та Державної судової адміністрації України (01601, м.Київ, вул.Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 26255795), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Державна казначейська служба України (01601, м.Київ, вул.Бастіонна, буд.6, код ЄДРПОУ 37567646) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинення певних дій - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо не забезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення ОСОБА_1 за період з 01 жовтня 2024 року по 31 грудня 2024 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн.
Зобов'язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення ОСОБА_1 за період з 01 жовтня 2024 року по 31 грудня 2024 року, виходячи із встановленого на 01 січня 2024 року прожиткового мінімуму для працездатних осіб у розмірі 3028,00 грн.
Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01 жовтня 2024 року по 31 грудня 2024 року включно, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, в розмірі 2102,00 грн.
Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Закарпатській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суддівську винагороду та допомогу на оздоровлення за період з 01 жовтня 2024 року по 31 грудня 2024 року на підставі частин 2, 3 статті 135 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09.11.2023 №3460-IX (3028,00 грн), з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків і обов'язкових платежів.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
СуддяЮ.Ю.Дору