03 березня 2025 року м. Житомир справа № 240/6941/24
категорія 106020000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Майстренко Н.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , у якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо незвільнення з військової служби позивача, військовослужбовця Збройних Сил України, відповідно до підпункту "г" п.3 ч.5 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", в зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною через наявність у неї 2 групи інвалідності;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 звільнити позивача з військової служби, як військовослужбовця Збройних Сил України, відповідно до підпункту "г" п.3 ч.5 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", в зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною через наявність у неї 2 групи інвалідності.
Обґрунтовуючи позов, ОСОБА_1 вказав, що він є військовослужбовцем Військової частини НОМЕР_1 за штатною посадою гранатометник 1 механізованого відділення 3 механізованого взводу 7 механізованої роти механізованого батальйону. Зазначив, що у нього виникла необхідність у звільненні з військової служби, у зв'язку з чим 23.03.2024 року він подав рапорт до відповідача на підставі абзацу 4 підпункту "г" пункту 3 частини 5 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у зв'язку з наявністю дружини з числа осіб з інвалідністю ІІ групи.
Як стверджує позивач, до рапорта ним було додано необхідні документи, однак, поданий рапорт залишено без реалізації, з посиланням на те, що необхідність у догляді повинна бути підтверджена відповідним медичним висновком МСЕК для осіб віком понад 18 років (постанова КМУ від 12.06.2013 року №413).
Позивач вважає, що надані ним документи підтверджують наявність підстав для звільнення його з військової служби, а тому відмова помічника командира Військової частини з правової роботи начальника юридичної особи є неправомірною і такою, що порушує його права.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду від 15.04.2024 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі. Ухвалено розгляд справи провести за правилами спрощеного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи; запропоновано відповідачу надати відзив на позовну заяву.
У встановлений строк відповідач відзиву на позов не надав.
Відповідно до ч.6 ст.162 КАС України у зв'язку з ненаданням відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Обставини справи, встановлені судом.
Гр. ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 27.07.2013 року перебуває у шлюбі з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується свідоцтвом про шлюб, серія НОМЕР_2 , виданим 13.02.2024 року Радомишльським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Житомирському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ).
У шлюбі ІНФОРМАЦІЯ_3 народився ОСОБА_3 , про що видано свідоцтво про народження, серія НОМЕР_3 від 13.02.2024 року.
Згідно з записами військового квитка серія НОМЕР_4 ОСОБА_1 03.04.2023 року прийнятий на військову службу за контрактом до Військової частини НОМЕР_5 (пункт 9), у відомостях про проходження військової служби (пункт 17) зазначено, що зарахований до списків Військової частини НОМЕР_1 на посаду гранатометника, ВОС 103061А, дата зарахування 21.12.2023 року, наказ №359.
23.03.2024 року позивач подав рапорт командиру бойової машини - командиру 1 механізованого відділення 3 механізованого взводу 7 механізованої роти механізованого батальйону Військової частини НОМЕР_1 та просив клопотати перед вищим командуванням частини про звільнення його з військової служби (за контрактом) відповідно до абзацу 4 підпункту "г" пункту 3 частини 5 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у зв'язку з наявністю дружини з числа осіб з інвалідністю ІІ групи.
В додатку до рапорту значаться: копія військового квитка ОСОБА_1 ; копія паспорта та ІПН ОСОБА_1 , копії паспорта та ІПН ОСОБА_4 (завірені нотаріусом), копії свідоцтва про шлюб ОСОБА_1 та ОСОБА_5 , свідоцтва про народження ОСОБА_3 (завірені нотаріусом), витяг з реєстру територіальної громади, копія довідки до акта огляду МСЕК, виданої ОСОБА_4 , довідка №094 про реєстрацію місця проживання ОСОБА_3 .
Рапорт позивача по суті був підписаний 23.03.2024 року: командиром бойової машини-командиром 1 механізованого відділення 3 механізованого взводу 7 механізованої роти 3 механізованого батальйону військової частини та скерований по команді командиру 7 механізованої роти 3 механізованого батальйону військової частини; командиром 3 механізованого взводу 7 механізованої роти 3 механізованого батальйону військової частини та скерований командиру 7 механізованої роти 3 механізованого батальйону військової частини; командиром 7 механізованої роти 3 механізованого батальйону військової частини та скерований командиру 3 механізованого батальйону військової частини; командиром НОМЕР_6 механізованого батальйону військової частини та скерований командиру військової частини НОМЕР_1 .
На рапорті командира 3 механізованого батальйону військової частини, який скерований командиру військової частини НОМЕР_1 , міститься відмітка помічника командира військової частини НОМЕР_1 з правової роботи - начальника юридичної групи, підполковника юстиції ОСОБА_6 наступного змісту: "Довідка. Залишено без реалізації. Необхідність у догляді повинна бути підтверджена відповідним висновком МСЕК для осіб віком понад 18 років (постанова КМУ від 12.06.2013 №413).". Отже, фактично відмовлено в задоволенні поданого рапорта.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача у звільненні позивача з військової служби, останній звернувся до суду з позовом про зобов'язання такого суб'єкта владних повноважень здійснити дії по звільненню позивача з військової служби.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами, суд враховує таке.
Особливістю провадження в адміністративних справах є те, що, за загальним правилом, спір вирішується шляхом оцінювання правомірності дій, рішень чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень у певний момент часу (момент прийняття рішення або вчинення дії за зверненням суб'єкта приватного права; у випадку оскарження бездіяльності - остання дата (момент) неприйняття рішення (нездійснення дії), коли існував відповідний обов'язок щодо його прийняття (здійснення дії). При цьому, зміна законодавчого регулювання обсягу відповідних повноважень суб'єкта владних повноважень або відповідної адміністративної процедури у майбутньому, як правило, не впливає на оцінку судом правомірності дій, рішень або бездіяльності суб'єкта владних повноважень у момент їх фактичного здійснення (прийняття) або нездійснення (неприйняття), незалежно від інстанції, в якій вирішується спір, та тривалості розгляду позову, апеляційної або касаційної скарги.
З огляду на це, суд здійснює правову оцінку діям відповідача відповідно до законодавства, яке діяло на час виникнення спірних правовідносин.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
В силу статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Згідно з пунктом 20 частини першої статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Так, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.
В подальшому Указами Президента України воєнний стан продовжувався. Станом на дату розгляду справи воєнний стан в Україні триває.
Також Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №69/2022 оголошено загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон № 2232-ХІІ).
Визначення військової служби міститься у частині першій статті 2 Закону №2232-ХІІ та означає державну службу особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
За приписами частини другої цієї ж статті Закону проходження військової служби громадянами України здійснюється у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом.
Згідно з частинами третьою і четвертою статті 2 Закону № 2232-ХІІ громадяни України, іноземці та особи без громадянства, які проходять військову службу, є військовослужбовцями.
Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Частиною 7 статті 26 статті 2 Закону України № 2232-ХІІ визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Так, пунктом 233 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153/2008 (далі - Положення № 1153/2008), передбачено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Підстави звільнення з військової служби визначені статтею 26 Закону №2232-ХІІ.
Так, відповідно до норми абзацу 4 підпункту «г» пункту 3 частини 5 ст.26 Закону України № 2232-ХІІ (в редакції, яка діяла на момент подачі позивачем рапорту) та на яку позивач посилався в обґрунтування підстав для звільнення з військової служби, як у рапорті, так і у позовній заяві, контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби, зокрема, у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Отже, лише за умови доведення факту необхідності здійснення постійного догляду за хворою дружиною відповідними документами, якими є медичний висновок медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, військовослужбовець підлягає звільненню з військової служби на підставі абзацу 4 підпункту «г» пункту 3 частини 5 ст.26 Закону України № 2232-ХІІ.
Як зазначалося вище, спір у цій справі виник у зв'язку з відмовою відповідача у звільненні позивача з військової служби за контрактом через сімейні обставини на підставі абзацу 4 підпункту «г» пункту 3 частини 5 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" по причині непідтвердження необхідності у догляді відповідним висновком МСЕК для осіб віком понад 18 років згідно постанови КМУ від 12.06.2013 №413.
На підтвердження наявності підстав для звільнення з військової служби позивач надав довідку до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серія 12ААГ №632525, яка була видана ОСОБА_4 .
У довідці зазначено: 2 група інвалідності з 25.12.2023 зі строком встановлення до 1 січня 2025 року. Причина: загальне захворювання з ураженням ОРА (опорно-рухового апарату). Висновок про умови та характер праці: Протипоказана важка фізична праця. Рекомендовані заходи щодо відновлення працездатності: лікування у ортопеда, сімейного лікаря.
Інших записів довідка не містить.
Отже, спірним є питання допустимості такого документа для підтвердження необхідності здійснення позивачем постійного догляду за дружиною та його звільнення з військової служби за сімейними обставинами.
З огляду на це, насамперед потрібно дослідити питання щодо того, який саме орган видає медичний висновок щодо необхідності здійснення постійного догляду.
Визначення терміну «медичний висновок» наведено у пункті 3 Порядку ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров'я, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України «Деякі питання ведення Реєстру медичних висновків в електронній системі охорони здоров'я» від 18.09.2020 № 2136, як електронний документ, що формується на підставі медичних записів в системі та містить висновок лікаря про тимчасову або постійну втрату працездатності, придатність до певних видів діяльності, про стан здоров'я пацієнта або щодо інших питань, визначених законодавством.
У пункті 3 Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, що сталися з поліцейськими, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 05.10.2020 №705, термін «медичний висновок» вжито у значенні висновку у формі рішення лікарсько-консультативної комісії (лікарсько-експертної комісії) закладу охорони здоров'я (у разі нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) за місцем амбулаторного обліку, лікування або обстеження потерпілого поліцейського.
У пункті 3 Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 № 337, термін «медичний висновок» визначено як висновок у формі рішення лікарсько-консультативної комісії (лікарсько-експертної комісії) закладу охорони здоров'я (у разі нещасного випадку та/або гострого професійного захворювання (отруєння) та висновок у формі рішення лікарсько-експертної комісії високоспеціалізованого профпатологічного закладу охорони здоров'я (у разі хронічного професійного захворювання (отруєння) за місцем амбулаторного обліку, лікування або обстеження потерпілого про встановлення зв'язку погіршення стану здоров'я працівника з впливом на нього важкості та напруженості трудового процесу, небезпечних, шкідливих виробничих факторів, психоемоційних причин або протипоказань за станом здоров'я виконувати роботу.
Отже, медичний висновок - це документ, який містить відомості про стан здоров'я особи та видається з питань, пов'язаних з таким станом здоров'я.
Суб'єктами формування та видачі медичного висновку є лікарі, лікарсько-консультативні та лікарсько-експертні комісії закладів охорони здоров'я.
Процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації визначено Положенням про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 № 1317 (далі - Положення № 1317).
Відповідно до пунктів 19, 24 Положення № 1317 комісія (МСЕК) проводить засідання у повному складі і колегіально приймає рішення. Відомості щодо результатів експертного огляду і прийнятих рішень вносяться до акту огляду та протоколу засідання комісії, що підписуються головою комісії та її членами і засвідчуються печаткою.
Комісія видає особі, яку визнано особою з інвалідністю або стосовно якої встановлено факт втрати професійної працездатності, довідку та індивідуальну програму реабілітації і надсилає у триденний строк виписку з акту огляду комісії органові, в якому особа з інвалідністю перебуває на обліку як отримувач пенсії чи державної соціальної допомоги (щомісячного довічного грошового утримання), що призначається замість пенсії, та разом з індивідуальною програмою реабілітації - органові, що здійснює загальнообов'язкове державне соціальне страхування, виписку з акту огляду комісії про результати визначення ступеня втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у наданні додаткових видів допомоги.
Копія індивідуальної програми реабілітації надсилається також лікувально-профілактичному закладові і органові праці та соціального захисту населення за місцем проживання особи з інвалідністю. За місцем роботи зазначених осіб надсилається повідомлення щодо групи інвалідності та її причини, а у разі встановлення ступеня втрати професійної працездатності - витяг з акта огляду комісії про результати визначення ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках та потреби у додаткових видах допомоги.
З наведеного убачається, що лікар, лікарсько-консультативна комісія та лікарсько-експертна комісія формують медичний висновок, а медико-соціальні експертні комісії - довідку, акт огляду (витяг з акту огляду).
Щодо повноважень ЛЛК і медико-соціальної експертної комісії на видачу медичного висновку щодо необхідності здійснення постійного догляду, суд зазначає таке.
Відповідно до пункту 3 Положення № 1317 медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.
Медико-соціальна експертиза потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання проводиться після подання акта про нещасний випадок на виробництві, акта розслідування професійного захворювання за встановленими формами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 №337 «Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві», висновку спеціалізованого медичного закладу (науково-дослідного інституту професійної патології чи його відділення) про професійний характер захворювання, направлення лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я або роботодавця чи профспілкового органу підприємства, на якому потерпілий одержав травму чи професійне захворювання, або територіального органу Пенсійного фонду України, суду чи прокуратури.
Згідно з пунктом 4 Положення № 1317 медико-соціальну експертизу проводять медико-соціальні експертні комісії, з яких утворюються в установленому порядку центри (бюро), що належать до закладів охорони здоров'я при Міністерстві охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, управліннях охорони здоров'я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій.
За приписами підпункту 1 пункту 11 Положення № 1317 міські, міжрайонні, районні комісії визначають:
- ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов'язане ушкодження здоров'я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням ними трудових обов'язків;
- потребу осіб з інвалідністю у забезпеченні їх технічними та іншими засобами реабілітації, виробами медичного призначення на підставі медичних показань і протипоказань, а також з урахуванням соціальних критеріїв;
- потребу осіб з інвалідністю, потерпілих від нещасного випадку на виробництві, із стійкою втратою працездатності у медичній та соціальній допомозі, в тому числі у додатковому харчуванні, ліках, спеціальному медичному, постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі, побутовому обслуговуванні, протезуванні, санаторно-курортному лікуванні, придбанні спеціальних засобів пересування;
- ступінь стійкого обмеження життєдіяльності хворих для направлення їх у стаціонарні відділення центрів соціального обслуговування;
- причини смерті особи з інвалідністю або особи, ступінь втрати працездатності якої визначений комісією у відсотках на підставі свідоцтва про смерть у разі, коли законодавством передбачається надання пільг членам сім'ї померлого;
- медичні показання на право одержання особами з інвалідністю автомобіля і протипоказання до керування ним.
У наведеному переліку прав та обов'язків медико-соціальної експертної комісії відсутнє поняття «постійного догляду», який може бути визначений для осіб, яким інвалідність не встановлена, а вказано лише право визначати необхідність стороннього нагляду, догляду.
Поняття «сторонній догляд» не є тотожним поняттю «постійний догляд», адже перше вказує на те, ким надається догляд, а друге - коли надається такий догляд. При цьому, «постійний догляд» - це безперервний догляд, який надається особі, що не здатна до самообслуговування, догляд, який надається без будь-якого часового обмеження - постійно.
Водночас, відповідно до Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.04.2008 № 189 (у редакції наказу Міністерства охорони здоров'я України від 01.06.2021 № 1066), при лікувально-профілактичних закладах охорони здоров'я незалежно від форми власності, які мають ліцензію на провадження господарської діяльності з медичної практики, утворюються ЛКК (пункт 1 розділу III).
За приписами пункту 3 розділу ІІІ цього Порядку до основних завдань ЛКК належить: 1) видача документів, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи, відповідно до вимог пункту 4 розділу IV цього Порядку; 2) здійснення направлення хворих на огляд та обстеження до МСЕК для встановлення інвалідності; 3) надання до МСЕК документів хворого, направленого на огляд та обстеження; 4) вжиття заходів щодо перевірки та усунення недоліків у суб'єкта господарювання, що були виявлені Фондом соціального страхування України за результатом перевірки обґрунтованості медичних висновків про тимчасову непрацездатність (у разі звернення керівника суб'єкта господарювання).
Пунктом 4 розділу ІV Порядку передбачено, що ЛКК видає такі документи, що засвідчують тимчасову непрацездатність особи: 1) форму рішення для встановлення причинно-наслідкового зв'язку захворювання з умовами праці, відповідно до вимог, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 17.04.2019 № 337 «Про затвердження Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві»; 2) висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), - до досягнення дитиною 16-річного віку.
Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 09.03.2021 № 407 «Про затвердження форм первинної облікової документації та інструкцій щодо їх заповнення, що використовуються у закладах охорони здоров'я» затверджено Інструкцію щодо заповнення форми первинної облікової документації № 080-2/о «Висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі». Згідно з пунктами 3, 4 цієї Інструкції такий висновок надається закладами охорони здоров'я усіх рівнів надання медичної допомоги; висновок заповнюється членами лікарської комісії на підставі форми первинної облікової документації №027/о «Виписка із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого», затвердженої наказом Міністерства охорони здоров'я України від 14.02.2012 №110, зареєстрованої у Міністерстві юстиції України 28.04.2012 за № 661/20974.
Також повноваження ЛЛК визначені в наказі Міністерства охорони здоров'я України 31.07.2013 №667 «Про затвердження форми висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу та Інструкції про порядок його надання». Так, у затвердженій вказаним наказом Інструкції мова йде про те, що висновок лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу видається лікарською консультативною комісією закладу охорони здоров'я за місцем проживання чи реєстрації особи з інвалідністю (пункт 1). Висновок ЛКК надається особі, що звернулася із заявою, згідно з формою бланка, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31.07.2013 № 667, за підписами членів ЛКК, завіреними печаткою закладу охорони здоров'я, у структурі якого перебуває ЛКК (пункт 8).
Повертаючись до підстав для звільнення військовослужбовця з військової служби за підпунктом «г» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону № 2232-XII, суд зазначає про недосконалість та неузгодженість термінів у нормативно-правових актах стосовно питання, яким документом підтверджується необхідність здійснення постійного догляду та який орган має право видавати цей документ.
Аналізуючи повноваження медико-соціальної експертної комісії, передбачені Положенням № 1317, є підстави для висновку, що вона визначає потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі особам з інвалідністю, а також особам, яким визначена ступінь втрати професійної працездатності.
Щодо осіб, які не відносяться до цих категорій, але які за станом здоров'я нездатні до самообслуговування і потребують постійно стороннього догляду, то на переконання суду, такі повноваження віднесені до ЛКК закладу охорони здоров'я, які мають право приймати, зокрема: 1) висновок або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), - до досягнення дитиною 16-річного віку; 2) висновок про наявність порушення функцій організму, через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою № 080-4/о), з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг; 3) висновок про наявність когнітивних порушень у громадян похилого віку, унаслідок яких вони потребують надання соціального послуги з догляду на непрофесійній основі (за формою №080-2/о), з рекомендаціями щодо отримання відповідних послуг; 4) висновок щодо необхідності постійного стороннього догляду за особою з інвалідністю I чи II групи внаслідок психічного розладу за формою бланка, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров'я України від 31.07.2013 № 667.
Такий правовий підхід відповідає правовій позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 21.02.2024 у справі №120/1909/23 за подібних обставин справи, суті спору і правового регулювання.
Що стосується правового обґрунтування відмови відповідача у рапорті позивача щодо підтвердження необхідності догляду відповідним висновком МСЕК для осіб віком понад 18 років, як це передбачено постановою КМУ від 12.06.2013 №413, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Кабінет Міністрів України ухвалив постанову від 12.06.2013 №413 (далі - Постанова №413), якою, відповідно до статті 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу», статті 12 Закону України “Про Державну службу спеціального зв'язку та захисту інформації України», статті 106 Кодексу цивільного захисту України, пункту 35 Положення про проходження громадянами України служби у військовому резерві внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України, затвердженого Указом Президента України від 10 серпня 2012 р. № 470, пункту 28 Положення про проходження громадянами України служби у військовому резерві Збройних Сил України, - затвердив Перелік сімейних обставин та інших поважних причин, що можуть бути підставою для звільнення громадян з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу (далі - Перелік № 413).
Згідно з указаним Переліком (в редакції, яка діяла на час подання позивачем рапорту та відмови відповідача у його реалізації) військовослужбовці, крім військовослужбовців строкової військової служби, та особи рядового і начальницького складу на їх прохання можуть бути звільнені з військової служби та із служби осіб рядового і начальницького складу через такі сімейні обставини та інші поважні причини, зокрема, як необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії для осіб віком понад 18 років чи лікарсько-консультативної комісії для осіб до 18 років.
Таким чином, щодо підстави звільнення з військової служби через такі сімейні обставини та інші поважні причини, як необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), то постановою КМУ №413 визначено, в яких випадках такі обставини підтверджуються висновком медико-соціальної експертної комісії (щодо осіб віком понад 18 років), а в яких висновком лікарсько-консультативної комісії (щодо осіб до 18 років).
Суд зауважує, що на момент прийняття Постанови № 413, стаття 26 Закону №2232-ХІІ не містила переліку сімейних обставин, що можуть бути підставою для звільнення, а містила лише посилання на відповідну постанову Кабінету Міністрів України.
Так, відповідно до частини шостої статті 26 Закону №2232-ХІІ (у редакції від 09.06.2013, чинної на час прийняття Постанови № 413): « 6. Контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби: д) через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких (150-94-п, 413-2013-п) встановлено Кабінетом Міністрів України».
Водночас, станом на момент виникнення спірних правовідносин, норми статті 26 Закону №2232-ХІІ уже містять виключний перелік сімейних обставин, за якими можливе звільнення військовослужбовця зі служби.
Так, під час дії воєнного стану пункт 3 частини п'ятої статті 26 Закону №2232-XII доповнений підпунктом «г» згідно із Законом України від 01.04.2022 №2169-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо звільнення від військової служби деяких категорій громадян», згідно з яким військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка).
Підпункт «г» пункту 3 частини п'ятої статті 26 Закону № 2232-XII визначає два документи альтернативно для підтвердження необхідності здійснення постійного догляду за особою, або висновок медико-соціальної експертної комісії, або ЛКК закладу охорони здоров'я. Повноваження таких органів залежно від суб'єкта, якому надається відповідний висновок, вже не розмежовано.
Пунктом 2 розділу II «Прикінцеві положення» Закону України від 01.04.2022 №2169-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо звільнення від військової служби деяких категорій громадян» було зобов'язано Кабінет Міністрів України протягом одного місяця з дня набрання чинності цим Законом: узгодити свої нормативно-правові акти з положеннями Закону та забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів відповідно до цього Закону.
Однак, станом на час виникнення спірних відносин, Кабінет Міністрів України не виконав обов'язку щодо узгодження положень Постанови №413 з новою редакцією Закону № 2232-ХІІ.
Суд звертає увагу, що норми Закону № 2232-XII мають вищу юридичну силу у застосуванні до спірних правовідносин на відміну від Постанови № 413. Отже, до спірних правовідносин положення Постанови № 413 не застосовуються. Це підтверджується і тим, що у подальшому набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 21.05.2024 № 582, якою військовослужбовців виключено з Постанови № 413.
Таким чином, суд вважає, що у спірному випадку для підтвердження необхідності постійного догляду за дружиною позивач вправі надати альтернативно як документ медико-соціальної експертної комісії, так і висновок ЛКК закладу охорони здоров'я.
Проте, наведене не спростовує обов'язку позивача, який зазначив підставою для звільнення з військової служби норму абзацу 4 підпункту «г» пункту 3 частини 5 ст.26 Закону України № 2232-ХІІ належним документом підтвердити необхідність постійного догляду за хворою дружиною, на що вказав відповідач.
Проаналізувавши надану позивачем довідку до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серія 12ААГ №632525, що видана його дружині - ОСОБА_4 , суд зазначає, що така довідка не відповідає вимогами чинного законодавства, адже у ній взагалі не йде мова про необхідність постійного догляду.
Суд також звертає увагу, що у поданому позивачем рапорті при визначенні правової підстави для звільнення позивач зіслався на норму абзацу 4 підпункту «г» пункту 3 частини 5 ст.26 Закону України № 2232-ХІІ, однак, формулюючи причину, він зазначив наявність дружини з числа осіб з інвалідністю ІІ групи, що не відповідає змісту названої норми - у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), що підтверджується відповідним медичним висновком МСЕК або ЛКК закладу охорони здоров'я.
Водночас, суд зауважує, що наведене позивачем формулювання сімейної причини для звільнення відповідає змістові абзацу 5 підпункту «г» пункту 2 частини 4 ст.26 Закону України № 2232-ХІІ, яка регулює підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом з числа резервістів, в той час як частина 5 статті 26 зазначеного Закону регулює підстави звільнення військовослужбовців, які проходять військову службу за контрактом, а таким військовослужбовцем є позивач.
Звертаючись з даним позовом, ОСОБА_1 , як на підставу звільнення з військової служби військовослужбовців за контрактом, посилається на норму статті 26 частини 5 пункту 3 підпункту "г", однак, не зазначаючи конкретно підпункту та абзацу наведеної норми, вказує причиною для звільнення необхідність здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю ІІ групи або за особою, яка за висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я потребує постійного догляду, у разі відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд (аркуш позовної заяви 4) й зміст такої причини відповідає змістові абзацу 7 підпункту «г» пункту 3 частини 5 ст.26 Закону України № 2232-ХІІ.
При цьому, до позовної заяви позивач також додає документи на підтвердження відсутності інших осіб, які можуть здійснювати догляд за його дружиною.
Однак, наведена причина не була зазначена у рапорті, відповідні документи до рапорта також не додавались.
Суд надає оцінку лише тим обставинам, які мають пряме відношення до вказаної у рапорті норми права, що регулює ці підстави, незважаючи на певну непослідовність у формулюваннях самого позивача."
Відповідно до ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких грунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
За статтею 74 КАС України, яка визначає правила допустимості доказів, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Враховуючи встановлені обставини справи та положення чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства, наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими та задоволенню не підлягають. В позові слід відмовити.
Питання розподілу судових витрат у зв'язку з відмовою в позові судом не вирішується, оскільки при поданні позову позивачем судовий збір не сплачувався по причині наявності у позивача пільг, передбачених Законом України "Про судовий збір".
Керуючись ст.ст.2, 90, 139-143, 242-246, 250,255 Кодексу адміністративного судочинства,
вирішив:
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Н.М. Майстренко
03.03.25