04 березня 2025 року ЛуцькСправа № 140/14470/24
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
судді Стецика Н.В.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Військова частина НОМЕР_3 , про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії,
Адвокат Свередюк Юлія Анатоліївна в інтересах ОСОБА_1 (далі також - ОСОБА_1 , позивач) звернулася до Волинського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі також - в/ч НОМЕР_1 , відповідач-1), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Військова частина НОМЕР_3 (далі також - третя особа) у якому просила:
визнати протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо належного розгляду рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу»;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт ОСОБА_1 від 04.10.2024 про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» та прийняти відповідне рішення.
В обгрунтування позовних вимог зазначила, що ОСОБА_1 з 13.02.2023 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_3 на посаді командира інженерно саперного взводу.
Вказує, що позивач є батьком малолітніх ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Матір'ю дітей є ОСОБА_4 .
Рішенням Нововолинського міського суду від 26.10.2023 у цивільній справі №165/1805/21, яке набрало законної сили 27.11.2023 вирішено відібрати від ОСОБА_4 малолітніх дітей: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , без позбавлення її батьківських прав. У задоволенні позову в частині відібрання дітей від батька ОСОБА_1 відмовлено.
З огляду на дане рішення суду, ОСОБА_1 є особою, яка самостійно виховує дітей віком до 18 років.
У зв'язку із цим, 04.10.2024 позивач звернувся до безпосереднього командира із рапортом про звільнення з військової служби за пп. «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІ через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), а саме військовослужбовці, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України.
01.11.2024 командиром військової частини НОМЕР_3 даний рапорт позивача скеровано до військової частини НОМЕР_1 для вивчення та прийняття рішення про звільнення. На даний час рішення по рапорту позивача не прийнято, з військової служби його не звільнено.
Як наслідок, представник позивача стверджує, що у даному випадку наявна протиправна бездіяльність відповідача-1 щодо незвільнення ОСОБА_1 з військової служби за поданим рапортом. Вказане і стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 23.12.2024 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за вказаним позовом та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) (а.с.32).
Представник в/ч НОМЕР_1 у відзиві від 06.01.2025 на позовну заяву позовні вимоги ОСОБА_1 заперечив та у їх задоволенні просив відмовити. В обґрунтування цієї позиції вказав, що 14.11.2024 на адресу командира військової частини НОМЕР_1 надійшов рапорт позивача про звільнення його з військової служби на підставі п.п «г» п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону №2232-XII.
Оскільки командир військової частини НОМЕР_1 відповідно до аб. 3 п.п. 2 п. 225 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008, позбавлений права на самостійне звільнення позивача як офіцера у військовому званні «старший лейтенант» з військової служби, 21.11.2024 на адресу служби персоналу військової частини НОМЕР_2 , підпорядкованій посадовій особі, яка має право на звільнення ОСОБА_1 з військової служби, скеровано матеріали щодо звільнення позивача, та клопотання командира військової частини НОМЕР_1 стосовно звільнення згаданого офіцера з військової служби про що позивача повідомлено засобами електронної комунікації.
З огляду на вказане, відповідач-1 вважає, що у межах своєї компетенції та на підставі чинного законодавства ним здійснено низку вичерпних заходів, направлених на звільнення позивача з військової служби, а тому в/ч НОМЕР_1 не вчиняла жодної бездіяльності щодо позивача (а.с.36-40).
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 13.02.2025 (а.с.64-65) задоволено клопотання ОСОБА_1 про залучення співвідповідача в адміністративній справі. До участі у даній справі як співвідповідача залучено Військову частину НОМЕР_2 (далі також - в/ч НОМЕР_2 , відповідач-2).
26.02.2025 представником відповідача-2 через систему «Електронний суд» подано відзив на позовну заяву у якому останній просить відмовити у задоволенні позовних вимог позивача. Вказує, що 21.11.2024 на адресу управління оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_3 » від командира військової частини НОМЕР_1 надійшло подання на звільнення з військової служби старшого лейтенанта ОСОБА_1 на підставі статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». У задоволенні рапорту на звільнення позивача було відмовлено, а службові матеріали на звільнення повернуто на адресу командира військової частини НОМЕР_1 на доопрацювання для долучення підтверджуючих документів.
Звертає увагу суду, що до поданого рапорту на звільнення з військової служби позивачем не було долучено документів згідно із пунктом 14 Додатку 19 до Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (а.с.69-70).
07.01.2025 представником військової частини НОМЕР_1 подано до суду клопотання про закриття провадження у даній справі. Вказане клопотання мотивоване тим, позовні вимоги базуються виключно на нерозгляді відповідачем-1 рапорту позивача щодо звільнення останнього з військової служби. Водночас, як вбачається з матеріалів справи, військовою частиною ще до моменту звернення позивачем до суду із даним позовом, здійснено низку дій щодо звільнення ОСОБА_1 з військової служби.
Як нормативна підстава даного клопотання зазначено пункт 8 частини 1 статті 238 КАС України відповідно до якого суд закриває провадження у справі щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо оскаржувані порушення були виправлені суб'єктом владних повноважень і при цьому відсутні підстави вважати, що повне відновлення законних прав та інтересів позивача неможливе без визнання рішень, дій або бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправними після такого виправлення.
Вирішуючи дане клопотання, суд зазначає, що для закриття провадження відповідно до вказаної норми ключовим є факт самостійного виправлення суб'єктом владних повноважень оскаржуваних порушень після звернення позивача до суду з відповідним позовом.
Водночас, як вбачається зі змісту клопотання про закриття провадження та листа в/ч НОМЕР_1 від 24.11.2024 дії щодо розгляду рапорту позивача про звільнення з військової служби здійснені відповідачем-1 ще до моменту звернення позивачем до суду із даним позовом.
Відтак, суд не вбачає підстав для задоволення клопотання представника військової частини НОМЕР_1 від 07.01.2025 про закриття провадження у даній справі на підставі пункту 8 частини 1 статті 238 КАС України.
Інші заяви по суті справи від сторін не надходили.
Сторони скористались своїм правом на подання до суду заяв по суті справи, в яких письмово виклали свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору, а тому суд вважає можливим розглянути справу за наявними у справі матеріалами.
Враховуючи вимоги статті 262 КАС України судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Дослідивши письмові докази та перевіривши доводи сторін у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.
Позивач ОСОБА_1 проходить військову службу по мобілізації у військовій частині НОМЕР_4 , що підтверджується довідкою військової частини НОМЕР_3 за №352 від 20.03.2023 (а.с.17).
Як стверджує позивач та не заперечується відповідачами, 04.10.2024 ОСОБА_1 на ім'я командира військової частини НОМЕР_3 подано рапорт про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» через такі сімейні обставини як: самостійне виховання дітей до 18 років (а.с.14).
До вказаного рапорту позивачем долучено: копію свідоцтва про народження ОСОБА_2 серії НОМЕР_5 від 14.02.2012; копію свідоцтва про народження ОСОБА_3 серії НОМЕР_6 від 24.02.2015; рішення Нововолинського міського суду Волинської області від 26.10.2023 у справі №165/1805/21; копію паспорта громадянина України ОСОБА_1 серія НОМЕР_7 ; копію ідентифікаційного коду ОСОБА_1 ; копію посвідчення офіцера; акт обстеження умов проживання та наказ служби у справах дітей.
Листом від 01.11.2024 за вих. №3450 командир військової частини НОМЕР_3 рапорт позивача з додатками скеровано до відповідача-1 для вивчення та прийняття рішення про його звільнення відповідно до підпункту «г» пункту «2» частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» (а.с.15).
24.11.2024 відповідач-1 направив матеріали щодо звільнення старшого лейтенанта ОСОБА_1 з військової служби у запас до військової частини НОМЕР_2 , що підтверджується копією листа від 21.11.2024 (а.с.46зворот).
Листом №3-19/4/15610 від 31.12.2024 відповідач-1 повідомив ОСОБА_1 про факт скерування його рапорту на звільнення на адресу командира військової частини НОМЕР_2 (командувача оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_3 ») (а.с.47).
Відповідач-2 повернув службові матеріали на звільнення за сімейними обставинами старшого лейтенанта ОСОБА_1 до командира військової частини НОМЕР_1 для доопрацювання про що свідчить лист в/ч НОМЕР_2 за №501/3/7 від 02.01.2025. Як підстава направлення рапорту вказано, що в матеріалах до звільнення відсутні документи, що підтверджують факт самостійного виховання дитини та утримання або рішення про позбавлення батьківських прав (а.с.73).
Вважаючи бездіяльність в/ч НОМЕР_1 щодо неналежного розгляду рапорту на звільнення з військової служби протиправною, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022 (далі Указ №64/2022), затвердженого Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 введено воєнний стан, строк дії якого в подальшому продовжено відповідними Указами Президента України та який діє й на час розгляду справи.
Відносини між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регулюються Законом України від 25 березня 1992 року № 2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-XII).
Частинами 1, 2, 4-6 статті 2 Закону № 2232-XII передбачено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом), за направленням або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту та Національній гвардії України.
Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються цим та іншими законами, відповідними положеннями про проходження військової служби, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
Видами військової служби є: базова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів та закладів вищої освіти, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти), а також закладів фахової передвищої військової освіти; військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Підстави звільнення з військової служби встановлені статтею 26 Закону № 2232-XII і залежать від виду військової служби.
Так, підстави звільнення з військової служби військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації під час дії воєнного стану передбачені частиною четвертою цієї статті.
Судом встановлено, що позивач подав рапорт, у якому просив звільнити його з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-XII, а саме: у зв'язку з самостійним вихованням дитини (дітей) віком до 18 років (а.с.14).
Відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону № 2232-XII передбачено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії правового режиму воєнного стану на підставах через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
В свою чергу, абзацом 6 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-XII визначено, що під час дії правового режиму воєнного стану звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин військовослужбовці, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої ст. 135 Сімейного кодексу України.
Позивач ОСОБА_1 є батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копіями свідоцтв про народження серії НОМЕР_5 та серії НОМЕР_6 (а.с.13). Матір'ю обох дітей згідно даних свідоцтв про народження вказана ОСОБА_4 .
Рішенням Нововолинського міського суду Волинської області від 26.10.2023 у справі №165/1805/21, яке набрало законної сили, вирішено відібрати у ОСОБА_4 малолітніх дітей ОСОБА_2 та ОСОБА_3 без позбавлення її батьківських прав (а.с.8-12).
Відповідач-2 не задовольнив рапорт позивача щодо звільнення з військової служби через відсутність доказів самостійного виховання дітей віком до 18 років або рішення суду про позбавлення батьківських прав (а.с.73).
Перевіряючи вищенаведені доводи та надані сторонами на їх підтвердження докази щодо наявності чи відсутності права позивача на звільнення зі служби за сімейними обставинами, суд зазначає наступне.
Чинне законодавство України, яке врегульовує правовідносини щодо проходження військової служби не надає визначення словосполученню «самостійно виховує дитину», разом з тим, аналіз норм Сімейного кодексу України, Закону України «Про охорону дитинства», Порядку надання відпустки при народженні дитини, затвердженого постановою КМ України № 693 від 07.07.2021 дозволяють висвітлити окремі аспекти такого терміну.
Зокрема, частиною 3 ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини. Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів.
Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (ч.1 і 2 ст.15 вказаного Закону).
Відповідно до частин першої та другої статті 141 Сімейного кодексу України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Згідно із положеннями статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» позбавлення батьківських прав або відібрання дитини у батьків без позбавлення їх цих прав не звільняє батьків від обов'язку утримувати дітей.
З аналізу наведених норм Сімейного кодексу та Закону України «Про охорону дитинства» слід прийти висновку, що законодавець безальтернативно наголошує на тому, що кожен із батьків зобов'язаний утримувати своїх неповнолітніх дітей навіть в тому випадку, коли не проживає разом з ними або якщо щодо нього постановлено рішення суду щодо відібрання дитини.
Враховуючи, що відібрання дитини не впливає на обсяг прав та обов'язків обох батьків щодо виховання дітей, не звільняє того з батьків, хто проживає окремо, від батьківського обов'язку і не позбавляє права брати участь у вихованні дітей, ці обставини не можуть розглядатися як доказ самостійного виховання дітей батьком (у даному випадку - позивача по справі) та, відповідно, бути підставою для звільнення військовослужбовця з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону 2232-XII.
Згідно з частиною 7 статті 26 Закону №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Порядок звільнення з військової служби визначено Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі - Порядок №1153), відповідно до ст. 233 якого військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153, визначає Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170 (далі - Інструкція №170 в редакції на час спірних відносин).
Абзацом 2 пункту 14.10 Інструкції №170 передбачено, що звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.
Додатком 19 Інструкції №170 передбачено перелік документів, що подаються з поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби. Зокрема, відповідно до пункту 14 Додатку 19 при поданні рапорту на звільнення з військової служби у зв'язку із самостійним вихованням та утриманням дитини за рішенням суду військовослужбовець повинен подати:
копію свідоцтва про народження дитини (дітей) із зазначенням батьківства (материнства) особи;
документи, які підтверджують, що особа самостійно виховує та утримує дитину (копія рішення суду про встановлення факту самостійного виховання дитини або витяг із Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України).
Суд зауважує, що позивач до свого рапорту про звільнення з військової служби не долучив документів, передбачених коментованим вище пунктом 14 додатку 19 до Інструкції №170.
За таких встановлених судом обставин суд приходить висновку, що відповідач-2 правомірно відмовив у погодженні рапорту позивача про звільнення з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу».
Щодо доводів представника позивача про допущену бездіяльність відповідача-1 при розгляді його рапорту, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Відповідно до статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Статтею 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Згідно з пунктом 9 частини 5 статті 160 КАС України у позовній заяві повинно бути обґрунтовано порушення оскаржуваними рішеннями, діями чи бездіяльністю прав, свобод, інтересів позивача;
Отже, адміністративне судочинство спрямоване на справедливе вирішення судом спорів з метою захисту саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин. Обов'язковою умовою визнання протиправними рішень суб'єкта владних повноважень є доведеність позивачем порушених його прав та інтересів цим рішенням суб'єкта владних повноважень.
Крім того, адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для відновлення порушеного права у зв'язку із прийняттям рішення суб'єктом владних повноважень особа повинна довести, яким чином відбулось порушення її прав.
Своєю чергою, порушення вимог Закону рішенням, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх судом протиправними, оскільки обов'язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями/бездіяльністю чи рішенням з боку відповідача, зокрема наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.
Відповідно до висновку, що сформований у постанові Верховного Суду України від 15.11.2016 у справі №800/301/16, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване в законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб твердження про порушення прав було обґрунтованим. Обов'язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення суб'єктом владних повноважень прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
За таких обставин, вирішуючи спір, суд повинен пересвідчитись у належності особи, яка звернулась за судовим захистом, відповідного права або охоронюваного законом інтересу (наявність права на позов у матеріальному розумінні), встановити, чи є відповідне право або інтерес порушеним (встановити факт порушення), а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Судом з'ясовано, що звертаючись до суду із цим позовом, позивач вказав, що порушення його прав полягало у тому, що військовою частиною НОМЕР_1 не розглянуто його рапорт від 04.10.2024 на звільнення з військової служби.
Відповідно до абзацу 3 підпункту 2 пункту 225 - Порядок №1153 передбачено, що звільнення військовослужбовців у військових званнях до підполковника (капітана 2 рангу) під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених ч. 3, п. 2 ч. 4, п. 3 ч. 5 та п. 3 ч. 6 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» включно за всіма підставами здійснюється командирами корпусів та командувачами військ оперативних командувань і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
Згідно із абзацом 1, 3 пункту 12.8 Розділу XII Інструкції №170 документи на звільнення військовослужбовців з військової служби надсилаються безпосередньо до служби персоналу, підпорядкованій посадовій особі, яка має право на звільнення такого військовослужбовця з військової служби за підставами, передбаченими пунктами «б», «в», «д», «є» частини третьої, підпунктами «г», «е», «є» пункту 1, підпунктами «б», «г», «д», «е» пункту 2 частини четвертої, підпунктами «а»-«в», «ґ», «к», «р» пункту 1, підпунктами «а»-«в», «ґ», «й», «к», «п», «р» пункту 2, підпунктами «а», «б», «г», «д» пункту 3 частини п'ятої, підпунктами «а»-«в», «ґ», «й» пункту 1, підпунктами «а», «б», «г», «і», «й» пункту 2, підпунктами «а», «б», «г», «ґ» пункту 3 частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», якщо звільнення відбувається за бажанням військовослужбовця.
Велика палата Верховного Суду в постанові від 08.09.2022 у справі №9901/276/19 зазначила, що протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень необхідно розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи в нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені.
Разом з тим, як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, відповідач-1, отримавши від позивача рапорт на звільнення з військової служби, 21.11.2024 направив матеріали щодо звільнення ОСОБА_1 до служби персоналу військової частини НОМЕР_2 (як органу, який має право на звільнення позивача з військової служби) та надав свій висновок з даного питання.
З огляду на вказане, суд погоджується із твердженнями відповідача-1, що командування військової частини НОМЕР_1 ужило усіх належних заходів в межах компетенції військової частини щодо розгляду рапорту позивача про звільнення з військової служби.
Таким чином, позивачем не наведено, а в матеріалах справи не містяться будь-яких належних, достатніх та допустимих доказів в підтвердження бездіяльності військової частини НОМЕР_1 в частині розгляду рапорту ОСОБА_1 від 04.102024 щодо звільнення з військової служби.
Відповідно до частин 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є необґрунтованими, а вимоги такими, в задоволенні яких слід відмовити.
Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 12 стаття 5 Закону України «Про судовий збір», тому підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст. ст. 9, 14, 73-78, 90, 139, 143, 242-246, 250, 257-262 КАС України, суд
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Військова частина НОМЕР_3 , про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити дії відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 255 КАС України, та може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено та підписано судом 04 березня 2025 року.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; НОМЕР_8 ).
Відповідач-1: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; Код ЄДРПОУ НОМЕР_9 ).
Відповідач-2: Військова частина НОМЕР_2 ( АДРЕСА_3 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_10 ).
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні відповідача: Військова частина НОМЕР_3 ( АДРЕСА_2 ; Код ЄДРПОУ НОМЕР_11 ).
Суддя Н. В. Стецик