Справа №461/412/25
Проваддення №2/461/800/25
20 лютого 2025 року м.Львів
Галицький районний суд м. Львова у складі:
головуючого судді Зубачик Н.Б.,
секретаря судових засідань Панасюк А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Львові в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Львівської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції у Львівській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства, прокуратури або суду -
ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Змисла Марта Русланівна, звернулася до суду з позовом до Львівської обласної прокуратури та Головного управління Національної поліції у Львівській області, в якому просить стягнути з Державного бюджету України на її користь 678963 гривень в рахунок відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства, прокуратури або суду, а також судові витрати.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, представник покликається на те, що 22.01.2018 ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст.190, ч.3 ст.190 КК України. Вироком Галицького районного суду міста Львова від 12 липня 2023 року, справа №461/2063/18, ОСОБА_1 визнано невинуватою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.190 КК України, та виправдано на підставі п.3 ч.1 ст.373 КПК України, у зв'язку з недоведеністю в її діяннях складу вищевказаних кримінальних правопорушень. Ухвалою колегії суддів Львівського апеляційного суду від 01 лютого 2024 року вирок Галицького районного суду міста Львова від 12 липня 2023 року залишено без змін, а скаргу прокурора без задоволення. Представник зазначила, що ОСОБА_1 знаходилась під слідством понад 6 років, вона неодноразово брала участь у процесуальних діях, втратила місце праці та дохід, була змушена здійснювати захист від непоґрунтованого обвинувачення, стикалась з суспільним осудом та зазнала погіршення стосунків з родичами та близькими особами, у зв'язку з цим неодноразово відчувала приниження честі та гідності. Відтак, просить стягнути з Державного бюджету України на її користь грошову компенсацію за 72 місяці та 11 днів перебування під слідством та судом, що становить 678963 грн., оскільки саме ця сума буде співмірною тим психічним та душевним стражданням, які було заподіяно неправомірними діями органів досудового розслідування та прокуратури.
Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 23.01.2025 відкрито провадження, справу вирішено розглядати за правилами спрощено позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
05.02.2025 представник Державної казначейської служби України Стегній А. через канцелярію суду подав письмові пояснення, у яких зазначив, що виконання рішення про стягнення коштів державного бюджету здійснюється Казначейством у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, за черговістю надходження таких рішень щодо видатків бюджету - в межах відповідних бюджетних призначень та наданих бюджетних асигнувань. Окрім того, представник зазначив, що в матеріалах справи відсутні належні докази завдання позивачу моральної шкоди, також нею не доведено за яких обставин і якими саме діями заподіяно шкоду, не підтверджено протиправність (незаконність) діяння заподіювача шкоди, достовірно не встановлено причинно-наслідкового зв?язку між порушеними життєвими зв'язками і стосунками позивача та діями заподіювача шкоди, не зрозуміло, з чого виходила позивач при оцінці заподіяної їй моральної шкоди. Окрім того, відсутній обґрунтований розрахунок завданої шкоди, а сума моральної шкоди в розмірі 100 000 грн. нічим не обґрунтована та не підтверджена. Відтак, відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
10.02.2025 представник Головного управління Національної поліції у Львівській області Кісіль Р.Л. через Електронний суд подав відзив на позовну заяву, у якому зазначив, що позивачем не доведено наявності вини службових осіб Головного управління Національної поліції у Львівській області, безпосереднього причинного зв'язку між їх неправомірними діями та заподіяною моральною шкодою. Представник вважає, що наявність шкоди ще не породжує абсолютного права на її відшкодування будь-якою особою, так як необхідно довести наявність всіх складових цивільно-правової відповідальності, при цьому правильно визначивши суб'єкта такої відповідальності. ОСОБА_2 стверджує, що позивач не наводить мотивів і тверджень, на підставі яких можна підтвердити факт завдання моральних страждань і зміни нормального ритму життя, а додані до позовної заяви матеріали не можуть підтверджувати моральні страждання, оскільки це процесуальні документи, які притаманні кримінальному судочинству і передбачені нормами КПК України, відтак не виконують функцію підтвердження завдання моральної шкоди. Представник зазначив, що лише факт перебування під досудовим розслідуванням виключає наявність підстав для стягнення моральної шкоди. Окрім того, представник вважає, що позивачем не надано доказів, які б підтверджували заподіяння їй фізичного болю та страждань. Просить відмовити у задоволенні позову.
11.02.2025 представник Львівської обласної прокуратури Синишин Н.Я. через Електронний суд подала відзив на позовну заяву, у якому зазначила, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт заподіяння їй моральних страждань, причинно-наслідкового зв'язку між заподіянням моральних страждань і оціненою позивачем шкодою, її розміром. Окрім того, Синишин Н.Я. повідомила, що розмір мінімальної заробітної плати, який застосовується як розрахункова величина для обчислення виплат за рішенням суду, є законодавчо визначено на рівні 1600 гривень. Також, представник зазначила, що 22.01.2018 ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні злочину, а 01.03.2018 обвинувальний акт скеровано до суду. При цьому запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання діяв з 05.02.2018 та 05.04.2018 та у подальшому не продовжувався. Відтак, позивачем на обґрунтування позову не наведено жодної причини тривалого розгляду справи, у тому числі щодо відкладення розгляду справи за клопотаннями учасників процесу, наявності тривог, тощо. Просить відмовити у задоволенні позову.
17.02.2025 представник позивача Змисла М.Р. на електронну пошту суду надіслала відповідь на відзив Львівської обласної прокуратури, у якому просила задоволити позовні вимоги повністю та зазначила, що відшкодування шкоди в розмірі 678 963 грн. є обґрунтованим, не призведе до незаконного збагачення позивача, оскільки відповідає обставинам справи та дійсним стражданням ОСОБА_1.
18.02.2025 представник Львівської обласної прокуратури Синишин Н.Я. через Електронний суд подала заперечення на відповідь на відзив.
Ухвалою Галицького районного суду м. Львова від 20.02.2025 заяву представника Львівської обласної прокуратури Синишин Н.Я. про розгляд справи в порядку загального позовного провадження залишено без задоволення.
Сторони у справі про судовий розгляд даного позову повідомлені належним чином, що підтверджується матеріалами справи.
На підставі ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду. При оцінці обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Згідно із п.3 ч.2 ст.11 ЦК України завдання майнової шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків.
Відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів (пункт 8 частини другої статті 16 ЦК України).
Аналіз положень статей 11 та 1166 ЦК України дозволяє зробити висновок, що підставою виникнення зобов'язання про відшкодування шкоди є завдання майнової шкоди іншій особі. Зобов'язання про відшкодування шкоди, за загальним правилом виникає за таких умов: наявність шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала шкоди та її результатом - шкодою; вина особи, яка завдала шкоди.
Аналізуючи норми статей 11 та 23 ЦК України, за загальним правилом підставою виникнення зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.
Відповідно до частин першої та другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала внаслідок протиправної поведінки щодо неї самої, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Під моральною шкодою необхідно розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Згідно з п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» № 4 від 31.03.1995 розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.
Стаття 56 Конституції України проголошує право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Рішенням Конституційного Суду України від 03.10.2001 по справі № 1-36/2001 (справа про відшкодування шкоди державою) встановлено, що відшкодування шкоди (матеріальної чи моральної), завданої фізичним особам незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, їх посадовими і службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, покладається саме на державу, а не на відповідні органи державної влади, тобто відшкодування шкоди в таких випадках здійснюється за рахунок держави, а не за рахунок коштів на утримання державних органів.
Згідно із ч.1 ст.1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян, підлягає відшкодуванню на підставі Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (п.1 ч.1 ст.1 Закону).
У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду (ч. 2 ст.1 Закону).
Статтею 2 вказаного Закону визначено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: 1) постановлення виправдувального вироку суду; 1-1) встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; 2) закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
Згідно із п. 4, 5 ст. 3 вказаного Закону, у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується моральна шкода та суми, сплачені громадянином у зв'язку з поданням йому юридичної допомоги.
Частинами 5 та 6 ст.4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Суд зобов'язаний враховувати, що таке відшкодування проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом (ч. 3 ст. 13 Закону).
Крім того, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами рівності, поміркованості, розумності, справедливості. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.
Розмір моральної шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.
Отже, чинним законодавством чітко визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду, при цьому встановлення розміру відшкодування моральної шкоди віднесено до компетенції суду. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду від 04 липня 2023 року у справі № 750/5383/22 (провадження № 61-5388св23) зазначено таке: «суд апеляційної інстанції, змінюючи рішення місцевого суду, виходив із того, що 26 грудня 2015 року внесено відомості до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань щодо кримінального провадження № 12015270170000522, тому з цього часу має обраховуватись строк перебування позивача під слідством та судом, тому такий становить 47 місяців (з 26 грудня 2015 року по 14 листопада 2019 року). Разом із тим, колегія суддів не може погодитись із висновком апеляційного суду з огляду на таке. За приписами пункту 14 частини першої статті 3 КПК України притягнення до кримінальної відповідальності - це стадія кримінального провадження, яка починається з моменту повідомлення особі про підозру у вчиненні кримінального правопорушення. Відповідно до частин першої та другої статті 42 КПК України підозрюваним є особа, якій у порядку, передбаченому статтями 276-279 цього Кодексу, повідомлено про підозру, особа, яка затримана за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення, або особа, щодо якої складено повідомлення про підозру, однак його не вручено їй внаслідок невстановлення місцезнаходження особи, проте вжито заходів для вручення у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень. Обвинуваченим (підсудним) є особа, обвинувальний акт щодо якої переданий до суду в порядку, передбаченому статтею 291 цього Кодексу. У частині першій статті 278 КПК України визначено, що письмове повідомлення про підозру вручається в день його складення слідчим або прокурором, а у випадку неможливості такого вручення - у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень.
У пунктах 1.1, 1.2 Рішення Конституційного Суду України від 27 жовтня 1999 року у справі № 1-15/99 зазначено, що кримінальна відповідальність настає з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду. Притягнення до кримінальної відповідальності, як стадія кримінального переслідування, починається з моменту пред'явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину.
На підставі системного аналізу наведених норм права Верховний Суд дійшов висновку, що період перебування під слідством та судом у спірних правовідносинах має бути обрахований з моменту вручення позивачу письмового повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення до набрання виправдувальним вироком законної сили. Вказані висновки викладено у постанові Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі № 534/955/17.
У постанові Верховного Суду від 16 серпня 2023 року у справі № 466/2780/21 (провадження № 61-11787св22) зазначено, що здійснення слідчих дій у ході розслідування кримінальної справи відноситься до повноважень органів досудового розслідування згідно з вимогами кримінального процесуального законодавства, тому саме лише здійснення таких заходів не може бути підставою для збільшення розміру відшкодування моральної шкоди. Такий розмір має бути не більш, аніж достатнім для розумного задоволення потерпілої особи і не має призводити до її збагачення (постанова Верховного Суду від 28 листопада 2018 року в справі № 214/6982/13-ц (провадження № 61-97св18)).
Згідно із постановою Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.
Судом встановлено, що 22.01.2018 ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 190, ч. 3 ст. 190 КК України /а.с.18-19/.
05.02.2018 відносно підозрюваної ОСОБА_1 застосовано запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання, терміном до 05.04.2018.
01.03.2018 складено та затверджено обвинувальний акт у кримінальному поводженні №12017140050004278 відносно ОСОБА_5 , ОСОБА_6 та ОСОБА_1 , який скеровано до Галицького районного суду міста Львова для розгляду по суті /а.с.20-36/.
Вироком Галицького районного суду міста Львова від 12.07.2023, справа №461/2063/18, ОСОБА_1 визнано невинуватою у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 190 КК України, та виправдано на підставі п.3 ч.1 ст. 373 КПК України, у зв'язку з недоведеністю в її діяннях складу вищевказаних кримінальних правопорушень /а.с.37-57/.
Ухвалою колегії суддів Львівського апеляційного суду від 01 лютого 2024 року вирок Галицького районного суду міста Львова від 12 липня 2023 року залишено без змін, а скаргу прокурора без задоволення /а.с.58-74/.
Відтак, ОСОБА_1 перебувала під слідством і судом з 22.01.2018 (оголошення підозри) до 01.02.2024 (набрання виправдувальним вироком законної сили), а всього 72 місяці та 11 днів.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, ОСОБА_1 вказує, що у зв'язку із наведеними вище незаконними діями працівників органів досудового слідства та прокуратури, вона неодноразово брала участь у процесуальних діях, втратила місце праці та дохід, була змушена здійснювати захист від непоґрунтованого обвинувачення, стикалась з суспільним осудом та зазнала погіршення стосунків з родичами та близькими особами, у зв'язку з цим неодноразово відчувала приниження честі та гідності.
Окрім того, на стадії досудового розслідування до ОСОБА_1 застосовувався запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання, що призвело до неправомірних обмежень конституційно гарантованого права на свободу, оскільки позивач не могла самостійно та вільно визначати розпорядок свого дня та постійно пам'ятала про накладені судом обмеження, які були зумовлені безпідставною підозрою.
Загалом кримінальне провадження відносно ОСОБА_1 тривало більше шести років, протягом цього часу проводились слідчі дії, судовий розгляд вказаного кримінального провадження у судах першої та апеляційної інстанцій, що негативно вплинуло на її життя. Окрім цього, беззаперечним є той факт, що була порушена ділова репутація ОСОБА_1 . Таким чином, були порушені нормальні життєві зв'язки позивача, остання змушена була доводити свою невинуватість, що вимагало додаткових зусиль для організації свого життя, що є підставою для відшкодування моральної шкоди.
Таким чином, складові елементи для цивільно-правової відповідальності у виді шкоди, протиправних діянь осіб, які завдали шкоди, причинного зв'язку між ними, знайшли своє підтвердження в ході судового розгляду даної справи.
Статтею 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2025 рік» установлено з 1 січня 2025 року мінімальну заробітну плату у місячному розмірі 8000 грн.
Виходячи з терміну перебування позивача під слідством та судом, що становить 72 місяці та 11 днів, мінімальний розмір моральної шкоди не може бути меншим, ніж 8000 грн. х 72 місяці 11 днів = 578 933,33 грн.
Вирішуючи питання щодо розміру моральної шкоди, суд враховує конкретні обставини даної справи, характер незаконних дій працівників органу прокуратури та досудового слідства, ступінь негативного впливу на життя позивача, факт безпідставного кримінального переслідування, тривалість кримінального провадження з 22.01.2018 по 01.02.2024, вимоги розумності, справедливості, а також співмірності, та дійшов висновку, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди слід визначити в сумі 600 000 грн., що буде не більш, ніж достатнім, для поміркованого задоволення звичайних потреб потерпілої особи і не повинно призвести до збагачення позивача за рахунок держави.
При визначенні саме такого розміру відшкодування моральної шкоди, суд, у відповідності до ч.4 ст.263 ЦПК України враховує наведені вище висновки Верховного Суду, наведені норми Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», а також те, що 24.02.2022 відбулося повномасштабне вторгнення збройних сил російської федерації на територію України і з цього часу в Україні Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 введено воєнний стан. Україна зазнає значних фінансових збитків у зв'язку з воєнними діями, відтак фінансування сектору безпеки і оборони на даний час має визначальне значення для держави Україна. Тому, з огляду на наведене, обов'язок держави відшкодувати громадянину моральну шкоду у невиправдано великому розмірі не може стояти вище від обов'язку держави у захисті незалежності та суверенітету, і ефективне виконання цього обов'язку безпосередньо залежить від належного фінансування.
Згідно із ст.25 Бюджетного кодексу України Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.
Положеннями п.1 ст.35 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників» від 3 серпня 2011 року визначено, що казначейство здійснює безспірне списання коштів державного бюджету для відшкодування (компенсації) шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що провадить оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, органу прокуратури або суду.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що з Державного бюджету України на користь позивача слід стягнути 600 000 грн. відшкодування моральної шкоди, завданої неправомірними діями органу досудового розслідування та прокуратури.
Оскільки позовні вимоги задоволено частково, суд, відповідно до вимог ст.141 ЦПК України, вважає за необхідне стягнути з відповідачів на користь держави судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог у розмірі 6000 грн. (з розрахунку 600 000 грн. * 1% = 6000 грн.).
Аналогічна правова позиція щодо стягнення судового збору викладена у постанові колегії суддів Львівського апеляційного суду у постанові від 27 лютого 2025 року у справі № 461/5635/24.
Керуючись ст. ст. 1, 3, 4, 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», ст. 1176 ЦК України, ст.ст. 12, 13, 19, 141, 247, 258, 259, 354 ЦПК України, суд -
позов ОСОБА_1 до Львівської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції у Львівській області, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору - Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового слідства, прокуратури або суду - задоволити частково.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди за період з 22.01.2018 по 01.02.2024 в розмірі 600 000 (шістсот тисяч) грн. 00 коп.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Львівської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції у Львівській області на користь держави судовий збір по 3000 (три тисячі) грн. 00 коп. з кожного.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .
Відповідач: Львівська обласна прокуратура, ЄДРПОУ 02910031, адреса: 79005, м. Львів, пр. Шевченка, 17/19, електронна пошта: sekretari@oblprok.lviv.ua.
Відповідач: Головне управління Національної поліції у Львівській області, ЄДРПОУ 40108833, адреса: 79007, м. Львів, пл. Генерала Григоренка, 3, електронна пошта: zvernenya@lv.police.gov.ua.
Третя особа: Державна казначейська служба України, ЄДРПОУ 37567646, адреса: 01601, м. Київ, вул. Бастіонна, 6, електронна пошта: office@treasury.gov.ua.
Суддя Зубачик Н.Б.