Справа №461/302/25
Провадження №2/461/770/25
/заочне/
04 березня 2025 року м.Львів
Галицький районний суд м. Львова в складі:
головуючого судді Кротової О.Б.,
за участі секретаря судового засідання Салик С.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Львові в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІГЛ» про визнання правочину недійсним та стягнення коштів,
позивачка ОСОБА_1 15.01.2025 звернулась в суд з позовом до відповідача ТзОВ «ЛІГЛ», в якому просить визнати договір про надання правничої допомоги №10032402, укладений між нею та відповідачем, недійсним, на підставі порушень законодавства про захист прав споживачів, а саме ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», а також просить стягнути з відповідача на її користь сплачені за зазначеним вище договором грошові кошти в сумі 10 000 грн.
В обґрунтування позовних вимог покликається на те, що 10.03.2024 між нею та відповідачем ТзОВ «ЛІГЛ» укладено договір про надання правничої допомоги №10032402. Договір, який мав на меті забезпечити її необхідною юридичною підтримкою в надзвичайно важливому питанні, пов'язаному з юридичним аналізом ситуації, подачею процесуальних документів до суду щодо стягнення безпідставно набутих коштів, супроводом у судовому процесі до рішення суду, виявився повною формальністю з боку виконавця, а саме відповідача. Позивачка усі свої зобов'язання за договором виконала належним чином та в повному обсязі, а саме надала всі наявні дані та документи, необхідні для надання юридичних послуг та 10.03.2024 сплатила 10 000 грн відповідно до п.3.1 договору, що підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордера №485. В свою чергу, відповідачем ТзОВ «ЛІГЛ», після підписання договору, не було здійснено жодної дії на виконання зобов'язань, зокрема, не було проведено ні консультацій, ні оформлення документів, ні представництва в суді. Надалі, вона намагалась сконтактуватись із представниками відповідача, однак у договорі не зазначено жодних контактних даних, таких, як номер телефону, адреса електронної пошти чи інші засоби зв'язку, що створює додаткові перешкоди для ефективного виконання договірних відносин. 17.12.2024 вона звернулась до відповідача із претензією, що прямо передбачена п.5.8 договору, у якій чітко вимагала повернення сплачених за договором коштів в розмірі 10 000 грн, покликаючись на невиконання відповідачем умов договору, однак така претензія була повернута адресату без отримання із відміткою Укрпошти «За закінченням терміну зберігання». Таким чином, станом на 08.01.2025 відповіді на зазначену претензію вона не отримувала. З огляду на наведене, позивачка, покликаючись на Закон України «Про захист прав споживачів», вважає, що умови договору є несправедливими та такими, що порушують права споживача. Зокрема, пункт 2.3.4 договору, який надає право виконавцю відмовитись від виконання зобов'язань в односторонньому порядку без повідомлення заявника, є яскравим прикладом несправедливості, що відповідно до ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», визначає умови договору несправедливими, тому що вони створюють істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача, оскільки він: порушує принцип добросовісності; обмежує права споживача в разі неналежного виконання договору з боку виконавця, а також надає виконавцю право розірвати договір на власний розсуд, не надаючи аналогічного права споживачу. Окрім цього, у договорі відповідачем не визначено жодного механізму повернення коштів у разі невиконання зобов'язань, що свідчить про те, що виконавець з самого початку не мав наміру забезпечувати можливість повернення сплачених коштів, що є грубим порушенням прав споживача. Отже, з огляду на наведене, позивачка вважає, що є підстави для визнання договору недійсним, оскільки він не відповідає нормам закону та містить несправедливі умови, що обмежують її права, як споживача. Зазначає, що її право, як споживача юридичних послуг, яке полягало у наданні професійної правничої допомоги порушено бездіяльністю відповідача та введенням споживача в оману несправедливими умовами договору. Ухвалою від 20.01.2025 позовну заяву було залишено без руху.
Після усунення недоліків позивачкою ОСОБА_1 , ухвалою від 28.01.2025 прийнято позов до розгляду та відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.
Позивачка ОСОБА_1 у судове засідання не з'явилась, 11.02.2025 подала до суду заяву, у якій просила розглядати справу у її відсутності, позовні вимоги підтримала, просила такі задовольнити.
Відповідач ТзОВ «ЛІГЛ» не забезпечив участь свого представника в судовому засіданні повторно, повідомлявся про дату, час та місце розгляду справи. Причин неявки в судове засідання відповідач не повідомив та не подав до суду відзив на позовну заяву.
Враховуючи неявку представника відповідача в судове засідання та відсутність заперечень позивачки щодо проведення заочного розгляду справи, суд у відповідності до вимог ч.4 ст.223, ст.280 ЦПК України, вважає за можливе вирішити справу на підставі наявних у ній доказів та ухвалити заочне рішення.
На підставі ч.2 ст.247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши дійсні обставини справи та перевіривши їх доказами, суд дійшов такого висновку.
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15 ЦК України, частина перша статті 16 ЦК України).
Порушенням вважається такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.
До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19 (провадження № 12-52гс20).
Здійснюючи право на судовий захист, звертаючись до суду, особа повинна вказати суб'єктивне бачення порушеного права чи охоронюваного інтересу та спосіб його захисту. Вирішуючи спір, суд зобов'язаний надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 19 січня 2022 року у справі № 678/326/17.
Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. По своїй суті ініціювання спору про недійсність договору не для захисту цивільних прав та інтересів є недопустимим.
Такі висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 10.03.2024 між ОСОБА_1 (замовник) та ТзОВ «ЛІГЛ» (виконавець) укладено договір про надання правничої допомоги №10032402 (далі - договір).
Відповідно до пункту 1.1. договору, виконавець приймає до виконання доручення замовника про надання юридичних послуг, а замовник зобов'язується оплатити послуги. Виконавець має право запрошувати третіх осіб (субвиконавців), види та об'єм послуг, які буде виконувати субвиконавець, виконавець визначає самостійно.
У пункті 1.2. договору зазначено характер та види юридичних послуг: юридичний аналіз ситуації, подача процесуальних документів до суду щодо стягнення безпідставно набутих коштів, супровід у судовому процесі до рішення суду.
Згідно із пунктом 1.3. виконавець приступає до виконання робіт після отримання попередньо внесеної суми, зазначеної в п.3.1. цього договору, що становить 10 000 грн.
Відповідно до п. 2.1. договору замовник сплачує кошти за вищевказані послуги в наступні терміни: 10.03.2024 - 10 000 грн.
Як вбачається із квитанції до прибуткового касового ордера №485 від 10.03.2024, від ОСОБА_1 прийнято ТзОВ «ЛІГЛ» суму 10 000 грн в якості оплати за договором про надання правничої допомоги №10032402.
Згідно із розділом 4 договору «Термін дії договору», договір вступає в силу з моменту підписання сторонами. Договір може бути розірваний, як замовником, так і виконавцем, у випадку, передбаченому цим договором та діючим законодавством України. Факт надання послуг та термін дії цього договору закінчується підписанням Акта про надання юридичних послуг, який є невід'ємною частиною цього договору.
Позивачка ОСОБА_1 зазначає, що станом на 17.12.2024 відповідачем не здійснено жодної дії на виконання зобов'язань, обумовлених договором, у зв'язку з чим вона 17.12.2024 звернулась до ТзОВ «ЛІГЛ» із вимогою про повернення коштів в розмірі 10 000 грн, через невиконання умов договору. Однак така вимога позивачки залишилась без належного реагування зі сторони відповідача ТзОВ «ЛІГЛ», відтак остання вважає, що наявні підстави для визнання недійсним договору та стягнення сплачених нею коштів в судовому порядку.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою статті 638 ЦК України передбачено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.
Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Статтею 203 ЦК України встановлено перелік умов дійсності правочину: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Згідно із положеннями п. 4 ч. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Покликання позивачки ОСОБА_1 щодо наявності підстав для визнання недійсним зазначеного договору відповідно до ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», з підстави включення до такого несправедливих умов, не заслуговують на увагу, з огляду на таке.
Відповідно до преамбули Закону України «Про захист прав споживачів», цей Закон регулює відносини між споживачами товарів, робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг різних форм власності, встановлює права споживачів, а також визначає механізм їх захисту та основи реалізації державної політики у сфері захисту прав споживачів.
Виходячи зі змісту положень ч. 3 ст. 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.
Таким чином, укладений між сторонами у справі договір за своєю правовою природою є договором про надання послуг, тому між сторонами виникли правовідносини, правове регулювання яких здійснюється згідно глави 63 ЦК України.
Зазначене узгоджується із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 24.11.2021 у справі №191/2617/19.
Відповідно до ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.
Згідно зі ст. 903 ЦК України, якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором. У разі неможливості виконати договір про надання послуг, що виникла не з вини виконавця, замовник зобов'язаний виплатити виконавцеві розумну плату. Якщо неможливість виконати договір виникла з вини замовника, він зобов'язаний виплатити виконавцеві плату в повному обсязі, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 627 ЦК України закріплено принцип свободи договору, який полягає у визначенні за суб'єктом цивільного права можливості укладати договір або утримуватися від його укладання, а також визначати його зміст на свій розсуд відповідно до досягнутої з контрагентом домовленості.
Відповідно до наведених положень ст. 903 ЦК України плата за договором про надання послуг здійснюється замовником у розмірі, встановленому договором.
Згідно ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно зі ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 29 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» передбачено, що дія договору про надання правової допомоги припиняється його належним виконанням. Договір про надання правової допомоги може бути достроково припинений за взаємною згодою сторін або розірваний на вимогу однієї із сторін на умовах, передбачених договором. При цьому клієнт зобов'язаний оплатити адвокату (адвокатському бюро, адвокатському об'єднанню) гонорар (винагороду) за всю роботу, що була виконана чи підготовлена до виконання, а адвокат (адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язаний (зобов'язане) повідомити клієнта про можливі наслідки та ризики, пов'язані з достроковим припиненням (розірванням) договору.
Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивачка ОСОБА_1 вказує на наявність підстав для недійсності договору, оскільки відповідачем ТзОВ «ЛІГЛ», після підписання такого, не було здійснено жодної дії на виконання зобов'язань, зокрема, не було проведено ні консультацій, ні оформлення документів, ні представництва в суді. Окрім цього, зазначає, що договір містить несправедливі умови, зокрема такі, що порушують її права, як замовника. Так, умови договору порушують принцип добросовісності, обмежують права споживача в разі неналежного виконання договору з боку виконавця, а також надають виконавцю право розірвати договір на власний розсуд, не надаючи аналогічного права споживачу. Окрім цього, у договорі відповідачем не визначено жодного механізму повернення коштів у разі невиконання зобов'язань, що свідчить про те, що виконавець з самого початку не мав наміру забезпечувати можливість повернення сплачених коштів, що є грубим порушенням прав замовника.
Виходячи із презумпції правомірності правочину (стаття 204 ЦК України, частина третя статті 215 ЦК України), обов'язок доказування недійсності правочину покладається на сторону, яка його оспорює.
Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 26 квітня 2022 року у справі № 522/23819/15-ц.
За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Як зазначено вище, до правовідносин, що виникли між сторонами, не підлягає застосуванню Закон України «Про захист прав споживачів», а відтак відсутні підстави стверджувати про наявність підстав для визнання недійсним правочину у відповідності до ст.18 цього Закону, з підстав включення до такого, на думку позивачки, несправедливих умов, що порушують права споживача, а в даному випадку позивачки ОСОБА_1 .
Позивачкою ОСОБА_1 не доведено належними та допустимими доказами те, що наявні підстави для визнання недійсним договору про надання правової допомоги, а саме не доведено, що зміст правочину суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Також не доведено відсутність волевиявлення учасників правочину для вчинення такого та те, що такий правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Сторонами під час укладення договору, досягнуто усіх істотних умов такого правочину. З огляду на наведене, суд приходить до висновку, що відсутні підстави для визнання недійсним договору про надання правничої допомоги №10032402 від 10.03.2024.
Більше того, суд звертає увагу на те, що оспорюваним договором передбачено відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору (розділ 5 договору), а також пунктом 4.1 передбачено, що договір може бути розірваний, як замовником, так і виконавцем, у випадку, передбаченому цим договором, та діючим законодавством України
Невиконання відповідачем (виконавцем) умов договору також не може слугувати підставою для визнання такого правочину недійсним. Разом з тим, як передбачено п.4.3 договору, факт надання послуг та термін дії цього договору закінчується підписанням Акта про надання юридичних послуг, який є невід'ємною частиною цього договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 906 ЦК України збитки, завдані замовнику невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг за плату, підлягають відшкодуванню виконавцем, у разі наявності його вини, у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором. Виконавець, який порушив договір про надання послуг за плату при здійсненні ним підприємницької діяльності, відповідає за це порушення, якщо не доведе, що належне виконання виявилося неможливим внаслідок непереборної сили, якщо інше не встановлено договором або законом.
Встановлено, що позивачка ОСОБА_1 належним чином виконала свої зобов'язання за договором, оскільки згідно із квитанцією до прибуткового касового ордера №485 від 10.03.2024, від ОСОБА_1 прийнято ТзОВ «ЛІГЛ» суму 10 000 грн в якості оплати за договором про надання правничої допомоги №10032402.
В свою чергу, відповідачем ТзОВ «ЛІГЛ» не надано доказів виконання своїх зобов'язань позивачці ОСОБА_1 за оспорюваним договором, зокрема щодо надання їй юридичних послуг, зазначених у п. 1.2 договору, відтак суд приходить до висновку, що з відповідача ТзОВ «ЛІГЛ» на користь позивачки підлягає стягненню 10 000 грн, сплачених нею відповідно до договору про надання правничої допомоги №10032402 від 10.03.2024, у зв'язку з неналежним виконанням зобов'язань за договором.
Згідно із ч.1, ч.2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача.
Відповідно до наведених приписів статті 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивачки слід стягнути судові витрати, пропорційно до задоволених позовних вимог (задоволену одну позовну вимогу), а саме судовий збір в розмірі 1 211 грн 20 коп.
Керуючись ст. ст. 2, 10, 12, 141, 247, 258, 259, 263-265, 274-279, 280-282, 354 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІГЛ» про визнання правочину недійсним та стягнення коштів - задоволити частково.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІГЛ» на користь ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 10 000 (десять тисяч) грн, сплачених за договором про надання правничої допомоги від 10.03.2024.
Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІГЛ» на користь ОСОБА_1 1 211 грн 20 коп судового збору.
У задоволенні позову в іншій частині - відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача про його перегляд, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.
Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Повний текст рішення складений 04.03.2025.
Повне найменування (ім'я) учасників справи та їх місце проживання (місцезнаходження):
Позивачка: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 .
Відповідач: Товариства з обмеженою відповідальністю «ЛІГЛ», код ЄДРПОУ 41614728, юридична адреса: м.Львів, вул.Під Дубом, 26А, фактична адреса: м.Київ, вул.Глибочицька, будинок 40у, офіс 318.
Суддя О.Б. Кротова