Справа № 308/9378/24
27 лютого 2025 року м. Ужгород
Ужгородський міськрайонний суд Закарпатської області у складі:
головуючого судді - ОСОБА_1
при секретарі - ОСОБА_2
за участю :
прокурора - ОСОБА_3
захисника - ОСОБА_4
обвинуваченого - ОСОБА_5
потерпілої - ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Ужгород кримінальну справу №308/9378/24, кримінальне провадження, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань №12024071030000743 від 16.03.2024 р. про обвинувачення ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК України,-
31 травня 2024 року до Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області надійшов обвинувальний акт у кримінальній справі №308/9378/24, кримінальне провадження, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань №12024071030000743 від 16.03.2024 р. про обвинувачення ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК України.
Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 31.05.2024 року даний обвинувальний акт передано для розгляду судді ОСОБА_1 .
Ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 04 черввня 2024 року призначено підготовче судове засідання.
Ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду від 13 червня 2024 року обвинуваченому ОСОБА_5 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 60 днів, а саме до 09 серпня 2024 року включно.
Ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду від 30 липня 2024 року обвинуваченому ОСОБА_5 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 60 днів, а саме до 26 вересня 2024 року включно.
Ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду від 23 вересня 2024 року обвинуваченому ОСОБА_5 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 60 днів, а саме до 19 листопада 2024 року включно.
Ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду від 18 листопада 2024 року обвинуваченому ОСОБА_5 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 60 днів, а саме до 15 січня 2025 року включно.
Ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду від 14 січня 2025 року обвинуваченому ОСОБА_5 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 60 днів, а саме до 12 березня 2025 року включно.
В судовому засіданні, прокурор заявив клопотання про продовження відносно ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, яке подав у письмовому вигляді. Прокурор зазначив про наявність ризиків передбачених у п. п. 1, 3, 5 ч.1 ст.177 КПК України, а саме: переховуватися від суду; незаконно впливати на свідків, експерта, потерпілих, спеціаліста; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити правопорушення у якому обвинувачується. Прокурор зазначає на недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризикам, зазначених у клопотанні.
Потерпіла в судовому засіданні підтримала клопотання прокурора.
Захисник обвинуваченого в судовому засіданні проти задоволення клопотання прокурора про продовження відносно ОСОБА_5 дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою заперечив. Звернув увагу суду на те, що свідки сторони обвинувачення допитані в ході судового розгляду, а відтак ризик впливу на свідків відсутній. Просив суд змінити запобіжний захід на цілодобовий домашній арешт.
Обвинувачений ОСОБА_5 у судовому засіданні підтримав доводи захисника.
Дослідивши матеріали справи в межах заявленого клопотання, заслухавши доводи учасників судового провадження, виходячи з вимог ст.331 КПК України ,суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст.331 КПК України - під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати, обрати або продовжити запобіжний захід щодо обвинуваченого. За наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців. Копія ухвали вручається обвинуваченому, прокурору та надсилається уповноваженій службовій особі до місця ув'язнення.
До спливу строку з дня застосування судом до обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу у виді тримання обвинуваченого під вартою.
Вирішуючи клопотання про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно ОСОБА_5 суд враховує вимоги КПК України та п.п. 3 і 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Ухвалою судді Ужгородського міськрайонного суду від 14 січня 2025 року обвинуваченому ОСОБА_5 продовжено запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 60 днів, а саме до 12 березня 2025 року включно.
Завершити судове провадження до спливу строку тримання під вартою не надалось можливим.
Норми кримінального процесуального закону, якими керується суд
Відповідно до ст. 131 КПК України з метою досягнення дієвості кримінального провадження застосовуються заходи його забезпечення, до яких належать, зокрема, і запобіжні заходи.
Відповідно до вимог п. 9 ч. 2 ст. 131 КПК України запобіжний захід є заходом забезпечення кримінального провадження. Однією з підстав для застосування заходу забезпечення кримінального провадження є наявність обґрунтованої підозри щодо вчинення кримінального правопорушення відповідного ступеню тяжкості.
Згідно з ч. 1 ст. 333 КПК України заходи забезпечення кримінального провадження застосовуються під час судового провадження згідно з положеннями розділу ІІ цього Кодексу з урахуванням особливостей, встановлених цим розділом.
При вирішенні клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, слід враховувати вимоги статей 177, 178 КПК України, статей 5, 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та положень, встановлених у рішеннях Європейського суду з прав людини щодо необхідності дотримання розумних строків тримання особи під вартою.
Стаття 177 КПК України містить правові норми щодо мети та підстав застосовування запобіжних заходів.
У відповідності до вимог ст. 177 КПК України - метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків. Застосування таких заходів завжди пов'язано із необхідністю запобігання ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Статтею 177 КПК України передбачено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
Згідно ст. 178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі: 1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується; 3) вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого; 4) міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців; 5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання; 6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого; 7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого; 8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого; 9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше; 10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; 11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини; 12) ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, обвинувачений, у тому числі у зв'язку з його доступом до зброї.
Вирішуючи питання про продовження строку дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_5 суд враховує вимоги КПК України та п. п. 3 і 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. При цьому, ризик переховування обвинуваченого від правосуддя не може оцінюватися виключно на підставі суворості можливого судового рішення, а це слід робити з урахуванням низки відповідних фактів, які можуть підтверджувати існування такого ризику, або свідчити про такий його незначний ступінь, який не може служити підставою для запобіжного ув'язнення.
Згідно частин 3, 4 та 5 ст. 199 КПК України суд зобов'язаний відмовити у продовженні строку тримання під вартою, якщо прокурор не доведе, що заявлені ризики не зменшилися або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою. Суд зобов'язаний розглянути клопотання про продовження строку тримання під вартою згідно з правилами, передбаченими для розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу.
Відносно ОСОБА_5 складено та передано до суду обвинувальний акт, отже кримінальне провадження перебуває на стадії судового розгляду по суті. З урахуванням зазначеного, під час вирішення питання щодо продовження строку запобіжного заходу суд керується правилами глави 28 КПК України, які регламентують порядок цієї стадії кримінального провадження, зокрема ст.331, 333 КПК України. За наявності підстав можлива причетність осіб до злочину є предметом перевірки слідчого судді на стадії досудового розслідування. Стадія судового розгляду передбачає перевірку обвинувального акту на предмет доведеності стороною обвинувачення вини осіб в інкримінованих їм діяннях. Такі особи мають інший процесуальний статус - статус обвинувачених, а отже й правових підстав для перевірки обґрунтованості підозри з урахуванням процесуального статусу осіб на даній стадії кримінального провадження немає. Це суперечить й завданням суду на даній стадії, який за результатами розгляду кримінального провадження по суті саме у відповідному вироку робить висновок про доведеність чи недоведеність висунутого особам згідно обвинувального акту обвинувачення, що не допускає можливості передчасного оцінювання судом доказів у кримінальному провадженні. Отже, суд доходить висновку, що розгляд відповідного клопотання має відбуватись з урахуванням перебування особи в статусі обвинуваченого та в контексті перевірки обґрунтованості ризиків та обставин у кримінальному провадженні відповідно до статей 177, 178 КПК України.
Аналогічна правова позиція висловлена Колегією суддів Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду в ухвалі від 12 вересня 2022 року по справі № 761/35760/19.
Санкція статті за кримінальне правопорушення, передбачене ч.2 ст. 121 Кримінального кодексу України, передбачає покарання у вигляді позбавленням волі на строк від семи до десяти років, відповідно до ст. 12 КК України є тяжким злочином.
Суд, звертає увагу сторони захисту на те, що питання щодо доведеності чи недоведеності вини обвинуваченого не являється предметом розгляду клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання обвинуваченого під вартою. Суд не вирішує питання про доведеність вини та правильність кваліфікації дій ОСОБА_5 за ч.2 ст. 121 КК України.
Європейський суд з прав людини в своєму рішенні у справі «Летельє проти Франції» від 26 червня 1991 року зазначив, що особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу. Тобто із зазначеного рішення Європейського суду з прав людини вбачається, що у справах, де особа обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, виходячи з самої тяжкості обвинувачення, попереднє ув'язнення може бути застосоване. Суд зобов'язаний врахувати всі дійсні обставини справи і за наявності підстав, вичерпний перелік яких визначений в ст. 183 КПК України, застосувати винятковий вид запобіжного заходу.
В кожному випадку, як підкреслює Європейський суд з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
Оцінка судом наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Суд, оцінюючи вірогідність такої поведінки обвинуваченого, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Клішин проти України» наявність кожного ризику повинна носити не абстрактний, а конкретний характер та доводитися відповідними доказами.
Вирішуючи питання про існування передбачених кримінальним процесуальним законом ризиків неправомірної процесуальної поведінки обвинувачених, суд відмічає, що ризиком не можна вважати прогнозовану подію, настання якої розглядається як цілком гарантоване.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особи, у цьому випадку обвинувачені, можуть вдатися до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Таким чином, суд, оцінюючи вірогідність такої поведінки обвинуваченого, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності позапроцесуальних дій зазначеної особи. Позитивна відповідь свідчить про реально існуючий ризик неправомірної поведінки обвинуваченого.
Обґрунтовуючи клопотання про продовження строку дії запобіжного заходу ОСОБА_5 у вигляді тримання під вартою, прокурор послався на існування ризиків, передбачених п.п.1,3,5 ч. 1 ст. 177 КПК України, а тому суду належить оцінити наявність кожного з них.
Існування ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, було встановлено ухвалою Ужгородського міськрайонного суду від 13.06.2024 року. Зазначені ризики на даний час не зменшились та зберігають свою актуальність.
Щодо існування ризику переховуватись від суду
Так, на переконання суду, ймовірна можливість переховування ОСОБА_5 від суду підтверджується тим, що кримінальне правопорушення, у вчиненні якого він обвинувачуються, передбачає, зокрема, покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до десяти років, що вже саме по собі може бути підставою та мотивом для обвинуваченого переховуватись від суду.
Суд погоджується із доводами прокурора, що на теперішній час ризик переховування ОСОБА_5 встановлений під час обрання запобіжного заходу , не втратив свою актуальність.
Існування цього ризику пов'язане, у першу чергу, із тяжкістю злочину, у вчиненні якого обвинувачується ОСОБА_5 . Так, санкція ч. 2 ст. 121 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до десяти років.
Означена обставина сама по собі може бути причиною для переховування обвинуваченого від суду. Це твердження узгоджується із позицією Європейського суду з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії», в якому зазначено, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування.
На переконання суду, очікування можливого суворого покарання саме по собі може бути реальним мотивом та підставою для обвинуваченого переховуватися від суду. Це твердження узгоджується з позицією Європейського суду з прав людини, який зазначав, що суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування (п. 80 рішення у справі «Ілійков проти Болгарії»).
Співставлення негативних для обвинуваченого наслідків переховування у вигляді його покарання у невизначеному майбутньому, з засудженням до покарання у разі доведення прокурором його винуватості у найближчій перспективі доводять, що цей ризик є достатньо високим.
Суд вважає, що небезпека переховування обвинуваченого здається явно переконливою.
Про актуальність цього ризику вказують і умови, в яких перебуває Україна. На думку суду, з урахуванням введення воєнного стану, ресурси контролю за поведінкою обвинувачених у контексті встановлення місцезнаходження, перетину державного кордону є більш обмеженими. Це вимагає вжиття додаткових заходів з метою забезпечення належної процесуальної поведінки обвинуваченого, в тому числі шляхом застосування запобіжних заходів та покладення обов'язку здати на зберігання до відповідних органів державної влади паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну, який обумовлений саме існуванням саме ризику переховування. На даний час не всі ділянки державного кордону України контролюються українською владою, а тому, на переконання суду, ризик переховування ОСОБА_5 від суду наразі залишається.
Окрім того, переховуватись від суду можливо не лише за кордоном, а і в межах території України. Більше того, суд зазначає, що існують способи виїзду за кордон чоловіків призовного віку, до прикладу, з волонтерською місією тощо. А тому стверджувати, що ризик переховування від суду, у тому числі, за кордоном нівельовано повністю, неможливо.
Отже, обставини, встановлені під час розгляду клопотання, у сукупності дають підстави для висновку про те, що ризик переховування ОСОБА_5 від суду є актуальним, продовжує існувати.
Даний факт у сукупності з обставинами, що характеризують особу обвинуваченого, його соціальні зв'язки, вказує на наявність ризику переховування від суду. Кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується ОСОБА_5 належить до тяжких злочинів, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі строком від 7 до 10 років. Дана обставина, може спонукати обвинуваченого до переховування від суду.
З огляду на зазначене, а також в сукупності з іншими встановленими судом обставинами, передбаченими ст. 178 КПК України, суд дійшов висновку про продовження існування ризику переховування від суду, а належна процесуальна поведінка ОСОБА_5 у статусі обвинуваченого не може свідчити про відсутність даного ризику.
Щодо існування ризику незаконного впливу на свідків, експерта, потерпілих, спеціаліста у кримінальному провадженні
Перевіряючи наявність ризику впливу обвинуваченого ОСОБА_5 на свідків, експерта, потерпілих, спеціаліста у кримінальному провадженні, суд враховує встановлену КПК процедуру отримання показань від осіб, які є свідками, у кримінальному провадженні, а саме, спочатку на стадії досудового розслідування показання отримуються шляхом допиту слідчим чи прокурором, а після направлення обвинувального акта до суду на стадії судового розгляду - усно, шляхом допиту особи в судовому засіданні (частини 1, 2 ст. 23, ст. 224 КПК). Водночас, суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманими у порядку, передбаченому ст. 225 КПК, тобто якщо свідки допитувалися на стадії досудового розслідування слідчим суддею.
Поряд з цим, за змістом ч. 11 ст. 615 КПК України як докази в суді можуть бути використані і показання, отримані під час допиту свідка, потерпілого, у тому числі одночасного допиту двох чи більше вже допитаних осіб, у кримінальному провадженні, що здійснюється в умовах воєнного стану. Проте хід і результати такого допиту мають фіксуватися за допомогою доступних технічних засобів відеофіксації.
Суд вважає, що ризик впливу на свідків, потерпілих існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при збиранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків, потерпілих та дослідження їх судом.
На переконання суду, з переходом на стадію судового провадження ризик незаконного впливу на свідків, потерпілих лише актуалізується, адже за наслідками ознайомлення з матеріалами кримінального провадження, обвинувачений стає обізнаним про всіх осіб, які допитувалися у цьому кримінальному провадженні.
Відповідний незаконний виплив може стосуватись як свідків, які безпосередньо вказують на обвинувачених як на осіб, які вчинили злочин, так і свідків, які можуть надати свідчення щодо інших важливих обставин кримінального провадження, які не інкримінуються обвинуваченому та не мають безпосереднього зв'язку із його особою (наприклад показання понятих, які брали участь у слідчих діях).
Натомість, обвинувачений , будучи обізнаним про них та можливих свідків вчинення злочину, у силу тяжкості покарання, що йому загрожує, може впливати на зміст їх показань.
Оскільки на даний час судом допитано потерпілу ОСОБА_6 , та всіх свідків сторони обвинувачення , а тому наявність даного ризику щодо впливу на потерпілу як таку, що не допитана в суді та свідків не доведено прокурором у поданому клопотанні.
З огляду на це, суд вважає, що ризик незаконного впливу на свідків перестав існувати.
Щодо ризику вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється
Про наявність та продовження існування ризику вчинити інше кримінальне правопорушення, свідчить наступне.
Зокрема, ОСОБА_5 , обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, що відноситься до категорії тяжких злочинів.
З огляду на зазначене, а також в сукупності з іншими встановленими судом обставинами, зокрема обвинувачений офіційно не працевлаштований, не має постійного джерела прибутків, одружений, а тому не має сталих соціальних зв'язків, суд дійшов висновку про продовження існування ризику вчинити інше кримінальне правопорушення.
На підтвердження наявності ризику, передбаченого п.5 ч.1 ст.177 КПК України також свідчить те, що обвинувачений офіційно не працевлаштований ( доказів протилежного суду не надано), постійного джерела доходу немає, а відтак може вчинити інше кримінальне правопорушення.
Суд вважає недоведеним прокурором наявність ризику можливості продовження кримінального правопорушення обвинуваченим, оскільки інкриміноване йому кримінальне правопорушення кваліфіковано стороною обвинувачення як закінчений злочин.
Отже існування ризику - продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується, суд вважає не доведеним.
Підсумовуючи вищевикладене, у судовому засіданні встановлена актуальність існування ризиків, на які посилається прокурор, як правової підстави для продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, а саме: ризик можливого переховування обвинуваченого від суду; ризик можливого впливу на свідків та ризик - вчинити інше кримінальне правопорушення, що дає суду можливість дійти висновку про необхідність продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Існування таких ризиків обґрунтовується також характером протиправних дій, спосіб вчинення кримінального правопорушення, який має високий ступінь суспільної небезпеки, зумовленої тяжкими наслідками не лише для конкретних осіб, а і для суспільства в цілому та тяжкість покарання, яке загрожує обвинуваченим у разі визнання їх винуватими у інкримінованих злочинах та наявність реальних ознак справжнього суспільного інтересу, який, незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистості, а також враховує практику Європейського суду з прав людини, відповідно до якої суд своїм рішенням повинен забезпечити не лише права підозрюваного, але й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Перевіряючи клопотання прокурора на предмет наявності ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, суд доходить висновку, що прокурором доведено продовження існування ризиків -переховування від суду, вчинення іншого кримінального правопорушення передбачених п.п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, у зв'язку з чим суд вважає за необхідне продовжити строк дії запобіжного заходу відносно обвинуваченого у вигляді тримання під вартою.
Аналізуючи доцільність подальшого продовження дії запобіжного заходу відносно обвинуваченого ОСОБА_5 у вигляді тримання під вартою, суд враховує тяжкість кримінального правопорушення у вчиненні якого він обвинувачується, приймає до уваги, що ризики, передбачені положеннями ст.177 КПК України, що стали підставою для обрання суддею відносно обвинуваченого ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою не зменшилися, доказів, які б свідчили про погіршення стану здоров'я обвинуваченого суду не надано.
Застосування більш м'якого запобіжного заходу ніж тримання під вартою на переконання суду не зможе забезпечити здійснення контролю за поведінкою обвинуваченого та виконання ним процесуальних обов'язків. Відомостей, які б свідчили про неможливість продовження відносно обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою сторонами не надано. Таким чином, неможливість застосування іншого більш м'якого запобіжного заходу не пов'язаного з триманням під вартою суд вважає доведеною, що виключає вимоги захисника про відмову у задоволенні клопотання прокурора.
Дані про особу ОСОБА_5 : не судимий, одружений, має постійне місце проживання, офіційно не працевлаштований, що свідчить про відсутність тісних соціальних зв'язків та підтверджує існування ризиків, а відтак дані про особу суд визнає такими, що не спростовують визнані доведеними вказані вище ризики.
Заборон, визначених ст. 183 КПК України, вікових та медичних перешкод щодо застосування такого запобіжного заходу відносно ОСОБА_5 , не встановлено.
Будь-яких обставин, які б свідчили про те, що зазначені ризики зменшилися або ж відпали, наразі відсутні, тому підстави для зміни запобіжного заходу щодо обвинуваченого на більш м'який теж відсутні.
Застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу, на думку суду, не забезпечить виконання ним процесуальних обов'язків та унеможливить запобігання встановленим ризикам.
Будь-яких інших обставин, які б свідчили про те, що даний захід забезпечення кримінального провадження не виправдовує такий ступінь втручання у права і свободи обвинуваченого судом, на даному етапі, не встановлено та сторонами не доведено, тож суд приходить до висновку про необхідність продовження строку тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_5 до 60 днів.
Добросовісне виконання ОСОБА_5 процесуальних обов'язків саме по собі не спростовує і не нівелює ризиків, про які йдеться вище та в ухвалі суду про застосування запобіжного заходу . Виконання процесуальних обов'язків є обов'язковим для осіб, щодо яких вони встановлені приписами кримінального процесуального закону, їх виконання не можна представляти як таке, що залежить від волі підозрюваних (обвинувачених) і, тим більше, обумовлює скасування чи зміну запобіжного заходу. Більше того, визначені статтею 42 КПК України процесуальні обов'язки діють незалежно від основного запобіжного заходу, отже їх виконання саме по собі не може впливати на суть та порядок виконання запобіжного заходу.
Отже, з метою забезпечення судового розгляду справи, як складової кримінального провадження, з урахуванням наведеного вище подальше тримання обвинуваченого під вартою суд вважає обґрунтованим, у зв'язку з чим клопотання прокурора підлягає задоволенню.
Щодо розміру застави та обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, які необхідно покласти на обвинуваченого
Відповідно до ч.4 ст. 183 КПК України передбачені випадки, коли слідчий суддя при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні.
З урахуванням норми п.2 ч.4 ст. 183 КПК України, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, суд не вбачає правових підстав для визначення розміру застави у даному кримінальному провадженні, оскільки ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 121 КК України, який спричинив загибель людини.
Таким чином, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою є співмірним існуючим ризикам, відповідає особі обвинуваченого ОСОБА_5 та тяжкості пред'явленого йому обвинувачення, зможе забезпечити виконання обвинуваченим своїх процесуальних обов'язків, а відтак є необхідним за даних обставин та відповідає характеру кримінального провадження та суспільному інтересу, а відтак слід продовжити строк тримання ОСОБА_5 під вартою на період судового розгляду справи, але не більше ніж на 60 днів без визначенням розміру застави.
Суд також акцентує увагу на тому, що у відповідності до вимог ч. 1 ст. 177 КПК України, будь-який запобіжний захід (у тому числі і винятковий запобіжний захід - тримання під вартою) застосовується виключно з метою забезпечення виконання підозрюваним/обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків та запобігання спробам вчиняти дії перелічені у п. п. 1-5 ч. 1 ст. 177 КПК України, не є покаранням за вчинене кримінальне правопорушення у розумінні норм кримінального закону і не може застосовуватися у якості такого.
Водночас, оцінюючи інші доводи обвинуваченого та його захисника, суд виходив з усталеної практики ЄСПЛ щодо мотивування судового рішення. Так, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі RuizTorija v. Spain від 09 грудня 1994 року, № 303-A, § 29; рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява № 4909/04, § 58). Суд не мусить надавати відповіді на кожне порушене питання (рішення у справі Van de Hurk проти Нідерландів, §61), проте з рішення має бути ясно зрозуміло, що головні проблеми, порушені у даній справі, були вивчені (рішення у справі Boldea проти Румунії, §30).
Керуючись ст.ст. 176-178, 331, 369-372 КПК України суд, -
Клопотання прокурора Ужгородської окружної прокуратури ОСОБА_3 про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_5 ? задовольнити.
Продовжити відносно обвинуваченого ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Ужгород, Закарпатської області, громадянина України, українця за національністю, зареєстрованого та фактично проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , тимчасово не працюючого, з середньою освітою, одруженого, раніше не судимого, обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.121 КК України ? запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 60 (шістдесят) днів, а саме до 25 квітня 2025 року включно.
На ухвалу може бути подано апеляційну скаргу безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду протягом 5 днів з дня її оголошення.
Копію ухвали надіслати начальнику Закарпатської УВП №9.
Повний текст ухвали оголошено 03.03.2025 року о 08 год. 50 хв.
Суддя Ужгородського
міськрайонного суду ОСОБА_1